ЛЕКЦІЯ 2. ПОНЯТТЯ ЯК ФОРМА МИСЛЕННЯ.
1. Логічні прийоми утворення понять.
2. Поняття і слово.
3. Зміст і обсяг поняття. Види понять.
4. Зміст поняття і склад злочину.
5. Відношення між поняттями.
6. Операції над поняттями.
7. Узагальнення і обмеження понять.
8. Сутність визначення
9. Види визначень (означень)
10. Правила визначення (означення) понять
11. Поділ обсягу поняття. Класифікація понять.
1. Логічні прийоми утворення понять.
Поняттям називається форма мислення, яка відтворює предмети і явища в їхніх істотних ознаках.
Із цього визначення випливає, по-перше, що поняття – цс уявний образ предмета, його відображення, а не сам предмет. Тому поняття про предмети не можна сплутувати із самими предметами, відбитими в цих поняттях. Поняття – це логічна форма думки, думка про предмет.
2) поняття відтворює не все, що має предмет, не всі його ознаки, а тільки істотні.
Ознака предмета – те, чим предмети схожі або відрізняються.
Кожен предмет і явище матеріального світу мають численні різноманітні ознаки. Одні з них істотні, інші – неістотні.
Поняття – результат глибокого пізнання предметів або явищ. Щоб утворити поняття, необхідно вивчити предмет в усіх істотних його проявах. Вироблення того чи іншого поняття завжди є кроком уперед у пізнанні навколишнього світу, щаблем у розвитку науки.
У процесі утворення понять користуються такими логічними способами, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, повідомлення.
При вивченні предмета, визначенні його істотних ознак доводиться постійно порівнювати його з іншими.
Порівнянням називається зіставлення предметів із метою визначення їх схожості й відмінності.
Виділенні ознак, зв’язане з мисленням та відкиданням несуттєвих ознак називається аналізом. Це мислений поділ предмета на його складові частини.
Вивчивши предмет за частинами, необхідно потім пізнати його в цілому. Це завдання вирішує синтез.
Синтезом називається уявне поєднання частин предмета, розчленованого аналізом, у єдине ціле.
Будь-який предмет має чимало властивостей і ознак. Щоб утворити поняття, необхідно відібрати із маси виділених аналізом лише суттєві. Тому у процесі вироблення понять завжди використовується такий логічний спосіб, як абстрагування.
Абстрагування – це уявне виділення істотних ознак предмета і відокремлення від маси інших властивостей. Результат абстрагування називається абстракцією. У цьому розумінні будь-яке поняття є абстракція
При утворенні поняття вивчаються не всі предмети класу, а тільки деякі. Істотні ознаки, виділені в окремих предметів через узагальнення, поширюються на решту предметів класу, на клас у цілому.
Узагальнення – це такий логічний спосіб, завдяки якому здійснюється уявний перехід від одиничного до загального через об'єднання однорідних предметів у класи на основі їхніх спільних ознак.
2. Поняття і слово.
Поняття й слово – не одне й те саме. Поняття є категорія мислення, слово – категорія мови. І як думка перебуває в нерозривному зв'язку з мовою, так і поняття органічно пов'язане зі словом.
Слово – матеріальна оболонка поняття. Поняття не може існувати інакше, як втілившись у слові. Слово виражає й закріплює певне поняття.
Поняття може бути виражене одним словом (наприклад, держава) або сполученням слів (державне право).
Одне й те ж слово може виражати не одне, а кілька понять і, отже, мати не одне, а кілька значень. Наприклад, під словом "гіпотеза" розуміють "форму мислення" та "частину норми права". Слова, однакові за звучанням, але різні за своїм значенням, дістали назву омоніми. Наявність у мові омонімів викликає необхідність з'ясувати значення слів, що вживаються у практиці мислення.
Здатність слів виражати різні поняття породжує іноді плутанину, неясність в аргументації. Тому в науці користуються не просто словами, а термінами.
Термін – це слово, яке має чітко визначене значення. Будь-яка наука прагне, щоб кожен термін мав єдине значення. Багатозначність термінології призводить до усіляких непорозумінь у суперечках, дискусіях, до помилок як у мисленні, так і в практиці. Неточна термінологія викликав невизначеність у мисленні, сплутування понять і сплутування явищ дійсності. Тому питання термінології не байдужі будь-якій науці.
3. Зміст і обсяг поняття. Види понять.
Будь-яке поняття має обсяг та зміст.
Змістом поняття називається сукупність існуючих ознак предметів, відображених у понятті. Зміст поняття становлять ознаки, які відтворюють якість предмета і відрізняють його від інших схожих предметів.
Наприклад: зміст поняття «прямокутник» становить сукупність таких ознак: опуклий чотирикутник, паралельність протилежних сторін, рівність протилежних сторін, рівність всіх кутів, рівність діагоналей.
Зміст багатьох юридичних понять указаний у законі. У випадках, коли зміст того чи іншого юридичного поняття в законі не поданий, він установлюється правовою наукою і судовою практикою.
Обсяг поняття – сукупність предметів або явищ, мислимих у понятті.
Обсяг поняття становить коло предметів, на котрі поширюється дане поняття. Наприклад, обсяг поняття "дерево" становить усі предмети, до яких належить це поняття, тобто усі дерева; обсяг поняття "держава" – усі держави; обсяг поняття "крадіжка" – всі злочини, що мають ознаки цього поняття, та ін.
Замість терміну «обсяг понять» в логіці вживають «клас», «множина», «підклас».
Відношення між класом А і підкласом В називають відношенням включення, яке записують так: В с А (клас В є підкласом класу А), або так А ɔ В (клас А включає в себе підклас В).
Сукупність (клас) включає до свого складу елементи, або підкласи. Вони мають певні відрізнювальні властивості. Наприклад, сукупність (клас) угод складається з окремих конкретних юридичних угод, які є її елементами. Із цих елементів всередині класу угод можна скласти підкласи, наприклад, підклас позики, кредиту, купівлі-продажу, заповіту тощо. Кожен такий підклас утворюється за певною ознакою, притаманною тільки тим елементам, котрі входять до нього.
Зміст і обсяг понять взаємопов'язані. Цей взаємозв'язок виражений у логічному законі зворотного відношення між обсягом і змістом поняття, котрий формулюється так: зі збільшенням змісту поняття зменшується його обсяг і зі збільшенням обсягу поняття зменшується його зміст.
Візьмімо такі два поняття: "злочин" і "посадовий злочин". Великий обсяг має поняття "злочин", оскільки воно поширюється на всі злочини, а поняття "посадовий злочин" охоплює тільки частину злочинів, ті, які є посадовими. Зміст же буде більшим у поняття "посадовий злочин", оскільки окрім ознак, властивих усілякому злочину, воно включає ще й ознаки специфічні, ті, якими посадові злочини відрізняються від інших.
Поняття діляться на види за змістом і обсягом. За обсягом розрізняють поняття одиничні, загальні й нульові.
Одиничним називається поняття, обсяг якого складається з одного предмета.
Прикладами одиничних понять є такі: "Харків", "Велика Вітчизняна війна".
Загальне поняття – це таке поняття, обсяг якого складається більш ніж з одного предмета. Загальними поняттями е: "людина", "держава", "норма права", "злочин", "крадіжка" тощо. До обсягу кожного з них входить не один, а група однорідних предметів.
Загальні поняття можуть бути реєструючими і нереєструючими.
Реєструючим називається таке поняття, до обсягу котрого входить чітко визначена, яка підлягає обліку, кількість предметів. Наприклад, "планета сонячної системи", "частина світу", "близький родич звинувачуваного", "законний представник потерпілого" тощо.
Нереєструючим називається поняття, котре відноситься до необмеженої кількості предметів. Так, поняття "факт", "подія", "сутність", "явище" і т. д. є нереєструючим, оскільки кількість предметів, що підлягають під кожне з них, не піддається обліку.
Нульовим поняттям називається поняття з нульовим обсягом, тобто поняття, логічний клас якого не має жодного елемента. Наприклад, "круглий квадрат", "вічний двигун", "русалка", "відьма" тощо.
Залежно від структури елементів поняття є збірні і незбірні.
Поняття, котрі відносяться до сукупних предметів, мисляться як єдине ціле, називаються збірними поняттями. Такими є поняття "ліс", "бібліотека", "клас", "натовп", "банда" та ін.
Збірне поняття відображає істотні ознаки певної сукупності предметів, а не ознаки предмета, що створюють цю сукупність. Наприклад, поняття "бібліотека" відображає істотні ознаки бібліотеки як сукупності книг, а не ознаки книг. Тому збірне поняття не застосовне до окремих предметів сукупності. Не можна, наприклад, одну книгу називати бібліотекою. Цим збірні поняття відрізняються від загальних понять, котрі застосовні до кожного окремого предмета, що відображається загальним поняттям. Так, поняття "стіл" застосовне до кожного окремо взятого стола.
Збірне поняття може стати як одиничним, так і загальним. Наприклад, "Харківська бібліотека ім. Короленка", "Робітництво України", "1-й Гвардійський полк" тощо – це одиничні збірні поняття. А поняття "піхотний полк", "робітничий клас" є загальними збірними поняттями.
За змістом розрізняють поняття конкретні й абстрактні, позитивні й негативні, співвідносні й безспіввідносні.
Конкретним називається поняття, яке відтворює предмет у його цілісності.
Абстрактним називається поняття, яке відображає не предмет, а його властивість чи відношення, взяте як самостійний об'єкт думки.
Так, поняття "стіл", "людина", "держава", "злочин", "крадіжка" і т. д. – це поняття конкретні, а "тягар", "хоробрість", "вартість", "провина" та ін. – абстрактні поняття.
Конкретному поняттю відповідає в дійсності конкретний предмет або явище. Властивість же, що відтворюється абстрактним поняттям, не володіє предметністю, вона не існує сама по собі поза річчю. У світі немає тягаря, вартості, провини самих по собі, а є предмети, що володіють тягарем, вартістю, провиною. Тому, коли ми оперуємо абстрактними поняттями, то можна назвати предмет, який володіє властивістю, що відображається в абстрактному понятті, але неможливо продемонструвати властивість саму по собі як таку.
Позитивними називаються такі поняття, котрі відображають наявність у предмета або явища певних ознак.
Негативним називається поняття, в якому йдеться про відсутність у предмета ознак, котрі складають позитивні поняття.
Наприклад, поняття "осудність" є позитивним, а "неосудність" – негативним. У кожному з них ідеться про одні й ті ж ознаки, які становлять їхній зміст, тільки в одному понятті говориться про наявність, а в другому про відсутність цих ознак.
Зміст і обсяг негативних понять є такими ж визначеними, як зміст і обсяг позитивних понять. Так, негативні поняття "неповнолітній", "неосудний", "незаконний", "необґрунтований" і т. д. дають змогу строго окреслити коло предметів, що підпадають під це поняття, як і позитивні поняття, "повнолітній", "осудний", "законний", "обґрунтований".
Зміст негативного поняття не може бути встановленим без знання змісту відповідного йому позитивного поняття. Так, без знання змісту поняття "законний вирок" не можна визначити ознаки поняття "незаконний вирок"; не знаючи змісту поняття "осудний", не можна визначити, які ознаки складають зміст поняття "неосудний", тощо.
Безвідносними називають поняття, які відображають предмети, з існуванням котрих ми не пов'язуємо необхідне існування яких-небудь інших предметів. Такі поняття мисляться самі по собі, поза зв'язками з якимись іншими певними поняттями. Наприклад, "людина", "норма права", "договір", "крадіжка" – це поняття безвідносні.
Відносними називають пари понять, котрі відображають такі предмети, існування одного із яких немислиме без існування другого. Відносні пари понять: "боржник" і "кредитор", "позивач" і "відповідач", "злочин" і "кара", "зміст" і "форма", "кількість" і "якість", "сутність" і "явище" тощо.
Виділення відносних понять має важливе значення для пізнання. Якщо ми маємо справу із співвідносними поняттями, то необхідно мати на увазі, що пізнання одного предмета неможливе у відриві від другого, співвідносного з ним.
4. Зміст поняття і склад злочину.
У кримінальному праві поряд з терміном "зміст поняття" існує специфічне поняття "склад злочину". Коли йдеться про той чи інший конкретний злочин, наприклад, про крадіжку, вбивство, спекуляцію і т. ін., то говорять не про зміст поняття "крадіжка" чи "вбивство", а про склад злочину, крадіжки, вбивства тощо. Кожен склад злочину є юридичне поняття про певний суспільно небезпечний вчинок. Під складом злочину розуміється сукупність суб'єктивних ознак, за наявності котрих суспільно небезпечна дія визначається злочином за кримінальним законом.
З логічного боку склад злочину – це зміст поняття, який відображає конкретний злочин. І склад злочину, і зміст поняття утворюють одні й ті ж ознаки певної суспільно небезпечної дії. Наприклад, зміст поняття "грабіж" становлять такі ознаки: 1) відкрита 2) крадіжка 3) особистого майна громадян. Ці ж ознаки утворюють і склад злочину пограбування.
Склад злочину – це і юридична, і логічна основа для відмежування одних злочинів від інших. Наприклад, склад злочину крадіжки дає змогу відрізнити крадіжку від усіх близьких до крадіжки злочинів, таких як пограбування, розбій, шантаж, шахрайство тощо.
Склад злочину за кримінальним правом є єдиною підставою кримінальної відповідальності. Кримінальне переслідування не може бути порушене, а порушене підлягає припиненню на будь-якій стадії процесу, якщо в дії (недіяльності) особи відсутній склад злочину.
У дії (недіяльності) звинувачуваного наявний склад певного злочину тільки тоді, коли ця дія має всі ознаки даного складу злочину. Відсутність хоча б одного з названих у законі ознак складу злочину за наявності всіх останніх означає відсутність даного злочину в цілому. У такому випадку скоєне не може бути кваліфіковане за статтею закону, в якій описаний даний склад злочину.
Наприклад, дія обвинувачуваного не має складу злочину крадіжки (до його дії поняття "крадіжка" не застосовна), якщо він 1) таємно 2) вилучає у законного власника або із користування третіх осіб 3) предмети, що не є власністю, скажімо документи, оскільки в його дії відсутні всі ознаки крадіжки: 1) таємне 2) викрадення 3) власного майна громадян. У такому випадку в дії обвинувачуваного наявний інший склад злочину, а саме злочин, передбачуваний ст. 193 КК України ("Викрадення або пошкодження документів, штампів, печаток").
Кваліфікація злочину – це юридична оцінка конкретної суспільно небезпечної дії, відповідь на запитання про те, який злочин здійснено у даному випадку. Кваліфікацією називається з'ясування відповідності розглядуваної дії (недіяльності) складу певного злочину, передбачуваного кримінальним законом. Для того, щоб кваліфікувати злочин, необхідно правильно визначити наявні ознаки скоєного і знати ознаки того складу злочину, котрий у ньому вбачається.
У логічному відношенні кваліфікація злочину є співвіднесення окремої суспільно небезпечної дії (бездіяльності) до певного "свого класу" (сукупності) предметів, застосування до скоєного одного з кримінально-правових понять (статті закону), передбачених законом.
Кваліфікація злочину – одне з основних завдань правосуддя. Інтереси дотримання законності вимагають, щоб кожна суспільно небезпечна дія була кваліфікована за тією статтею кримінального закону, котра передбачає вчинене, або за якоюсь іншою. Із логічної точки зору ця вимога полягає в тому, щоб до кожної суспільно небезпечної дії застосовувалися тільки ті поняття, ознаками якої воно наділене. Відхід від цієї вимоги призводить до помилок: судової помилки за конкретним змістом і логічної помилки за формальною (структурною) правильністю.
5. Відношення між поняттями.
У процесі пізнання і практики досить часто доводиться з'ясовувати відношення між тим чи іншим поняттями. Знання відношення між поняттями дає змогу не змішувати одні поняття з другими, вбачати у поняттях як спільне, так і відмінне, правильно користуватися поняттями у практиці мислення.
У логіці всі поняття поділяють на порівнянні і непорівнянні.
Непорівнянними називаються такі поняття, котрі відображають настільки віддалені предмети, що в їхньому змісті й обсязі немає нічого спільного. Наприклад, поняття "метал" і "право", "атом" і "держава", "норма права" і "рослина", "крадіжка" і "невагомість" непорівнянні.
Порівнянними називаються поняття, у змісті і обсязі яких наявне дещо спільне. Порівнянні є такі поняття: "право" і "мораль", "закон" і "указ", "договір" і "угода" тощо.
Розділяючи поняття на порівнянні і непорівнянні, треба мати на увазі, що абсолютно непорівнянних понять взагалі немає. Будь-які два поняття, наприклад "право" і "місяць", мають не тільки відмінне, а й спільне. Таким спільним для них є логічна форма, яка дає змогу відносити їх до однієї й тієї ж форми мислення – поняття. Але якщо у логіці говорять про поняття порівнянні й непорівнянні, то мають на увазі зміст і обсяг понять, а не логічну форму.
Порівнянні поняття бувають сумісні й несумісні.
Сумісними називаються поняття, обсяг яких цілком або частково збігається. Зміст сумісних понять різний, але деякі ознаки їх можуть бути спільними.
Несумісними називаються поняття, обсяг яких не збігається в жодній своїй частині. Зміст несумісних понять не тільки різний. Тут видові ознаки одного поняття виключають видові ознаки другого. Але родова ознака несумісних понять є спільною.
Серед сумісних понять розрізняють три види відношень 1) відношення тотожності, 2) підпорядкування і 3) перехрещення.
1. Відношення тотожності
Тотожними називаються поняття, що відображають один і той же предмет. Обсяг тотожних понять збігається повністю, але зміст різний. Різними є не всі ознаки, а тільки специфічні, видові. Родова ж ознака тотожних понять є спільною. Наприклад, тотожними е такі поняття, як "Олесь Гончар" і "автор роману "Собор"".Обсяг цих понять є одним і тим же, він повністю збігається, зміст же цих понять дещо різний.
Тотожними будуть також поняття "Аристотелева логіка" і "традиційна логіка", "стаття 154 КК України"і "стаття, що передбачає відповідальність за спекуляцію" тощо.
Відношення між обсягами тотожних понять графічно зображають так (див. рис. 1). Обсяг поняття А і обсяг поняття В повністю збігаються.
Зі сказаного випливає, що логіка не знає понять, у котрих, окрім обсягу, повністю збігався б зміст. Є поняття, які відображають один і той же предмет, але немає понять, зміст яких був би одним і тим же. Але в практиці мислення бувають випадки, коли під тотожними мислять поняття, що мають нібито однаковий зміст. Таке тлумачення тотожності понять є неправильним.
2. Відношення підпорядкування
Відношення підпорядкування існує між такими поняттями, одне з яких входить як частина в обсяг другого.
У відношенні підпорядкування перебувають, наприклад, поняття "право" і "державне право". Обсяг поняття "державне право" входить до обсягу поняття "право" як частина його обсягу. Обсяг поняття "право" ширше, ніж обсяг поняття "державне право".
Поняття з більшим обсягом називається підпорядковуючим, а поняття з меншим обсягом – підпорядкованим. У нашому прикладі поняття "право" є підпорядковуючим, а поняття "державне право" – підпорядкованим. Графічно відношення підпорядкування зображають так (див. рис. 2). Коло В означає поняття підпорядковуюче, а коло А – підпорядковане, обсяг якого становить частину обсягу підпорядковуючого поняття В.
З боку змісту між підпорядковуючим і підпорядкованим поняттями існує таке відношення: підпорядковане поняття включає до свого змісту всі ознаки, властиві підпорядковуючому поняттю, плюс ознаки, специфічні тільки для підпорядкованого поняття. Наприклад, до поняття "державне право" входять усі ознаки "права" і, крім того, ознаки, що характеризують його як право державне.
Із цього випливає досить важливий висновок для пізнання: все, що утверджується про підпорядковуюче поняття, ми можемо утверджувати про підпорядковане поняття, тобто не можна мислити предмет, відображений у підпорядкованому понятті, без ознак, властивих підпорядковуючому поняттю. Так, говорячи про державне право, не можна забувати, що воно є право і, отже, має ознаки, властиві праву взагалі. У той же час не можна поширювати сказане про підпорядковане поняття на підпорядковуюче, оскільки специфічні ознаки підпорядкованого поняття не входить до змісту підпорядковуючого поняття.
Відношення підпорядкування може бути як між двома загальними, так і між загальним та одиничним поняттями. Якщо відношення підпорядкування існують між загальними поняттями, то підпорядковуюче поняття називається родом або родовим поняттям, а підпорядковане – видом або видовим поняттям. Так, поняття "право" – це родове, а поняття "цивільне право" – видове; "угода" – це рід, а "договір" – вид.
Якщо відношення підпорядкування існує між підпорядковуючим загальним і підпорядкованим одиничним поняттями, то підпорядковуюче поняття називається видом або видовим поняттям, а підпорядковане – індивідом (елементом сукупності). Так, відношення між поняттями "крадіжка" і "ця крадіжка" є відношення виду ("крадіжка") і індивіду ("ця крадіжка").
Відношення підпорядкування – це найпоширеніший і найважливіший тип логічних відношень між поняттями; він перебуває в основі багатьох логічних операцій, наприклад, у визначенні понять, узагальненні та обмеженні понять, розподілу термінів у судженнях, у категоричному силогізмі, індукції тощо.
Перехресними називаються поняття, обсяг яких тільки частково входить один в одного.
Так, поняття "студент" і "відмінник" перехрещуються, оскільки частина обсягу поняття "студент" входить до обсягу поняття "відмінник", а частина поняття "відмінник" входить до обсягу поняття "новатор" і "лауреат", "свідок" і "родич", "адвокат" і "захисник" тощо.
Графічно відношення між обсягами перехресних понять відображають так (див. рис. 3). Коло А позначає обсяг одного, а коло В – другого перехресного поняття. Із заштрихованої частини схеми видно, що обсяг перехресних понять у певній частині збігається. Щодо нашого прикладу це означає, що деякі студенти є відмінниками, а деякі відмінники – студентами.
Зміст перехресних понять, за винятком родової ознаки, різний. Але видові ознаки не заперечують одна одну, навпаки, один і той же предмет може мати ознаки перехресних понять одночасно. Так, деякі люди в один і той же час є і студентами і відмінниками.
Серед несумісних понять розрізняють три види відношень: 1) супідрядності, 2) суперечності та 3) протилежності.
4. Відношення супідрядності
Відношення супідрядності існує між поняттями, які однаково входять до одного й того ж роду. Такі поняття називаються супідрядними.
Наприклад, поняття "крадіжка" і "пограбування" супідрядні, оскільки вони є видами одного й того ж роду – "злочин проти особистої власності громадян". Супідрядними є також поняття "завдаток" і "застава", "хабар" і "халатність", "висилка" і "заслання".
Супідрядні поняття відображають так (див. рис. 4). Велике коло А позначає обсяг родового поняття (наприклад, "злочин проти власності"), а малі кола В і С – обсяг супідрядних (видових) понять ("крадіжка" і "грабіж").
Обсяг супідрядних понять не збігається в жодній своїй частині. Це означає, що немає предметів, котрі входили б до обсягу двох супідрядних одночасно.
Це положення логіки має важливе значення для кримінально-правової теорії та судової практики. Та чи інша конкретна суспільно небезпечна дія може бути кваліфікована тільки за якоюсь однією супідрядною статтею кодексу, наприклад, за статтею, що описує грабіж, а не за обома цими статтями одночасно.
Зміст супідрядних понять в цілому відмінний, але, окрім родової ознаки, загальними можуть бути і деякі видові ознаки.
5. Відношення суперечності
Відношення суперечності існує між такими двома поняттями, одне з яких має певні ознаки, а друге – ці ж ознаки заперечує, не стверджуючи якихось нових. Такі поняття називаються суперечливими.
Прикладами суперечливих понять можна назвати такі: "винний" і "невинний", "осудний" і "неосудний", "законний" і "незаконний", "обґрунтований" і "необґрунтований", "злочинне" і "незлочинне", "каране" і "некаране" тощо.
Відношення суперечності існує між негативним і відповідним позитивним поняттям. Змістом одного із суперечливих понять є сукупність певних ознак, а змістом другого – заперечення саме цих ознак.
Так, змістом поняття "незаконний" є відсутність у предмета мислення тих ознак, котрі складають зміст поняття "законний".
Обсяги суперечливих понять виключають одне одного. Один і той же предмет не може входити до обсягу обох суперечливих понять одночасно. Він може належати до класу тільки одного з них.
Ці логічні положення покладено в основу багатьох кримінально-процесуальних вимог юридичного закону. Так, суд, розв'язуючи питання про вину звинувачуваного, не може посісти якусь середню між винністю і невинністю точку зору. Він має визначити звинуваченого або винним, або ж невинним. Вирок також може бути або законним, або незаконним і не може бути і тим і іншим одночасно. Та чи інша конкретна дія є або злочинною, або нсзлочинною і т. д.
6. Відношення протилежності (супротивності)
Відношення протилежності (супротивності) існує між двома поняттями, із котрих одне заперечує друге при допомозі утвердження нових ознак, несумісних із ознаками заперечуваного поняття.
Протилежні, наприклад, поняття "грубість" і "ніжність", "білий" і "чорний", "високий" і "низький", "революція" і "контрреволюція" тощо.
Зміст одного супротивного поняття не тільки включає зміст другого, а й протилежний йому. Тому супротивні поняття не можуть застосовуватися до одного й того ж предмета одночасно. Не можна, наприклад, сказати, що даний предмет є і білим, і чорним, що дія звинувачуваного і навмисна, і ненавмисна водночас.
Обсяги двох протилежних понять не вичерпують обсяг родового поняття, між ними може бути третє поняття. Так, між білим і чорним знаходиться зелений, червоний та інші кольори; окрім навмисної і ненавмисної дії, існує ще самовпевненість тощо.
Тому, якщо предмет не входить до обсягу одного протилежного поняття, то це ще не означає, що він входить до обсягу другого. Він може відноситися до якогось іншого класу предметів даного роду. Так, якщо смерть потерпілого не є нещасним випадком, то звідси ще не випливає, що має місце вбивство. Смерть потерпілого могла бути наслідком самогубства.
Протилежні поняття графічно зображуються так (див. рис. 6).
6. Операції над поняттями.
Операції над поняттями – це такі логічні дії, унаслідок яких утворюються нові поняття. Оскільки обсяг понять розглядається як клас, із яким проводяться ці операції, то останні й називаються операціями з класами. Унаслідок цих операцій (операцій над поняттями) здобувають нові класи. Розгляньмо такі операції над поняттями: а) складання, б) множення, в) заперечення, г) узагальнення і обмеження понять.
Операція складання понять полягає в об'єднанні двох чи кількох класів у один клас.
Так, операція складання понять "обвинувальний присуд" і "виправдувальний присуд" полягає в об'єднанні класу обвинувальних присудів з класом виправдувальних присудів у один клас, або в одне поняття "обвинувальний присуд" літерою А, а поняття "виправдувальний присуд" – літерою В, то результат цієї операції можна відобразити графічно так (див. рис. 7). Заштрихована поверхня є клас присудів.
За допомогою операції складання можна об'єднати класи (поняття), що перебувають між собою у найрізноманітніших відношеннях: тотожності, підпорядкування, перехрещення, супідрядності, суперечності, протилежності. Наприклад, при об'єднанні понять "свідки" (А) і "родичі" (В), які перебувають у відношенні перехрещення, ми здобудемо новий клас (рис. 8), до якого увійдуть не тільки свідки, що не є родичами, і родичі, котрі не є свідками, а й родичі-свідки. При складанні понять "договір" (А) та "угода" (В), між котрими існують відношення підпорядкування, здобудуть новий клас (заштрихована поверхня рис. 9), до якого увійдуть не тільки угоди, що не є договорами, а й угоди, які є договорами.
Під час операції складання понять часто користуються сполучником "або". Він уживається не в розділювальному, а в єднально-розділювальному значенні. Це слід мати на увазі при тлумаченні правових норм. Так, за ст. 161 КК України, де йдеться про те, що "Полювання в заборонений час, або в недозволених місцях, або забороненими знаряддями і способами, чи то на звірів і птахів, полювання на котрих повністю заборонене...– карається...", відповідальність будуть нести не тільки особи, що займаються полюванням у заборонений час, а й особи, які займаються полюванням у недозволених місцях, або на звірів і птахів, полювання на котрих повністю заборонене.
Обсяг понять "А або В", здобутий унаслідок операції складання, є об'єднання класів, що відповідають поняттям А і В. Тому вираз "А або В", наприклад "студенти або спортсмени", означає, що до цього нового класу входять не тільки студенти, котрі не є спортсменами, і спортсмени, які не є студентами, а й студенти, котрі одночасно є і спортсменами.
Операція множення понять полягає в пошуку таких предметів (елементів), котрі входять одночасно до класу обох помножуваних понять. Наприклад, операція множення понять "свідок" (А) і "родич" (В) полягає в пошуку таких елементів серед класу свідків і таких елементів серед класу родичів, котрі одночасно входять до обох класів, тобто таких людей, які є одночасно і свідками і родичами.
Графічно результат цієї операції можна відобразити так (див. рис. 10). Заштрихована частина поверхні і означає шукане класу предметів, тобто тих людей, котрі є одночасно і свідками, і родичами
Операцію множення можна проводити з поняттями, що перебувають між собою у різних відношеннях. Наприклад, якщо нам треба провести операцію множення понять "злочин" (А) і "посадовий злочин" (В), що перебувають у відношенні підпорядкування, то ми виділяємо такі елементи підпорядкування, котрі одночасно входять до обох цих класів, тобто відшукуємо такі злочини взагалі, які одночасно є і посадовими.
Графічно результат операції множення цих понять матиме таке відображення (див. рис. 11). Заштрихована поверхня позначає клас тих елементів (злочинів), котрі одночасно входять до поняття А ("злочин") і до поняття В ("посадовий злочин").
Під час множення понять, обсяг яких не збігається, ми здобуваємо нульове поняття. Наприклад, нам необхідно провести операцію множення над поняттями "навмисно" і "необережно". Оскільки обсяг цих понять не має загальних елементів, то здобута внаслідок операції множення множинність дій є одночасно навмисною і необережною і буде нульовим класом.
Операція множення позначається здебільшого за допомогою сполучника "і" ("студент і спортсмен", "право і державне право", "хабар і халатність"), котрий вживається у поєднувальному значенні.
Операція заперечення поняття А полягає в утворенні нового поняття – не-А, обсяг якого, складений з обсягом поняття А, становить логічний клас сфери предметів, про яку ми розмірковуємо.
Наприклад, сферою нашого міркування є юридичні угоди. Заперечуючи поняття "купівля-продаж" (А), ми здобудемо поняття "не купівля-продаж" (не-А). Склавши поняття "купівля-продаж" і "не купівля-продаж", ми здобудемо клас юридичних угод.
Графічно результат цієї операції можна уявити так (див. рис. 12). Тут квадрат – це сфера предметів, про яку ми міркуємо (у даному випадку юридичні угоди). Коло поняття (А) "купівля-продаж". Заштрихована частина квадрата – поняття (не-А) "не купівля-продаж". Поняття не-А, що заперечує поняття А, має певний обсяг. Так, до обсягу поняття "не купівля-продаж" (не-А) увійде не все, що завгодно, не будь-який предмет дійсності, наприклад дерево, дім, людина і т. д., а тільки ті елементи класу юридичних угод, котрі не є купівлею-продажем, не входять до обсягу поняття А. Та оскільки кожен предмет або явище матеріального світу може розглядатися нами у складі різних класів предметів, то обсяг конкретного поняття не-А перебуватиме у залежності від обсягу тієї сфери предметів, про яку ми міркуємо.
Наприклад, якщо сферою предметів, про яку ми міркуємо, є клас злочинів взагалі, то до обсягу поняття "не крадіжка" (не-А), здобутого завдяки запереченню поняття "крадіжка" (А), увійдуть усі злочини, що не є крадіжкою.
Поняття (А і не-А), здобуті завдяки операції заперечення, перебувають між собою у відношенні суперечності.
7. Узагальнення і обмеження понять.
У практиці мислення нам часто доводиться переходити від одних понять до інших. Так, ми можемо перейти від поняття "халатність" до поняття "посадовий злочин", від поняття "посадовий злочин" – до поняття "злочин", від останнього – до поняття "діяння" і, навпаки, від поняття "діяння" до поняття "злочин", від нього – до поняття "посадовий злочин" і т. д.
Логічна операція, за допомогою якої відбувається перехід від поняття з меншим обсягом до поняття з більшим обсягом, називається узагальненням. Узагальнити поняття – означає перейти від виду до роду.
Логічна дія, у процесі котрої відбувається перехід від поняття з більшим обсягом до поняття з меншим обсягом, називається обмеженням. При обмеженні ми йдемо від роду до виду.
Наприклад, коли від поняття "договір" ми переходимо до поняття "угода", а від нього до поняття "цивільні правовідносини", а потім до поняття "правовідносини" – ми узагальнюємо поняття. Якщо ж від поняття "договір" ми перейдемо до поняття "страхування", а від нього – до поняття "майнове страхування", то ми обмежуємо поняття (див. рис. 13).
Процес узагальнення і обмеження понять не безконечний.
Межею узагальнення є категорії. Категорії – це поняття з гранично широким обсягом. Категорії не мають роду, тому не піддаються узагальненню. Наприклад, такі категорії, як "матерія", "свідомість", "рух", "сутність", "явище", "кількість", "якість" тощо, не узагальнюються, від них не можна перейти до якихось інших понять із великим обсягом.
Рубежем обмеження є одиничне поняття. Так, обмеженням поняття "крадіжка" буде "крадіжка, скоєна Петровим".
Узагальнення і обмеження може бути як правильним, так і неправильним. Щоб ці операції були правильними, необхідно при узагальненні переходити від виду до роду, а при обмеженні – від роду до виду. Якщо ж при узагальненні ми перейдемо до поняття, яке є родом щодо вихідного поняття, то таке узагальнення буде неправильним. Не можна, наприклад, узагальнюючи поняття "крадіжка", перейти до поняття "грабіж", оскільки грабіж не є родом для крадіжки.
ВИЗНАЧЕННЯ І ПОДІЛ ПОНЯТЬ
8. Сутність визначення
9. Види визначень (означень)
10. Правила визначення (означення) понять
11. Поділ обсягу поняття. Класифікація понять.
8. Сутність визначення
Якщо ми маємо справу з поняттями, то нас цікавить перш за все їхній зміст. Розмірковуючи, наприклад, про право, слід знати зміст цього поняття; кваліфікуючи скоєне як шпигунство, суд має знати склад злочину шпигунства; викладаючи курс науки, лектор має роз'яснити зміст основних її понять і т. д.
Зміст поняття з'ясовується завдяки логічній дії (операції), що дістала назву визначення (definitio) – розкриття змісту поняття.
Поняття, зміст якого треба розкрити називається означуваним (дефінієндум) Dfd. Поняття, через яке розкривається зміст означу вального поняття називається означуваним (дефінієнс) Dfn.
Оскільки зміст поняття складають необхідні, істотні ознаки предмета, то визначити поняття – означає з'ясувати істотні ознаки предмета. Так, визначити поняття "наклеп" означає з'ясувати істотні ознаки наклепу.
Визначення є підсумком складного й тривалого процесу пізнання предметів або явищ. Визначенням нібито завершується процес вироблення поняття. Але визначення не залишаються незмінними, раз і назавжди встановленими. У пізнанні йдуть від одних визначень, менш точних, до других, більш точних, що відповідають даному рівню розвитку знань.
9. Види визначень (означень)
Визначення бувають реальні й номінальні. У реальних визначається предмет, у номінальних – ім'я предмета.
До реальних визначень відносять такі: визначення через рід і видові відмінності, генетичне та інші способи визначення.
Визначення через рід і видову відмінність.
При визначенні через рід і видову відмінність визначуване поняття підводиться під друге, більш ширше поняття, що є найближчим його родом, і вказуються ознаки, котрими відрізняється визначуване поняття від інших понять, які входять до цього роду.
Наприклад, визначаючи поняття "присуд", спочатку називають рід "присуд є рішення", а потім перелічують ознаки, що складають видову відмінність "Присуд є рішення (рід), винесене судом у засіданні з питання про винність чи невинність підсудного і про застосування або незастосування до нього покарання (видова відзнака)".
Видова відмінність – це ознака або група ознак, якими відрізняється визначуваний предмет від предметів, що входять до цього роду. Ознак, які утворюють видову відмінність, має бути вказано у визначенні стільки, щоб вони разом з родовою ознакою виражали сутність визначуваного предмета і їх було достатньо для обмеження цього предмета від усіх інших схожих предметів.
Визначення через рід і видову відмінність можна виразити так: А є Вс.
У будь-якому визначенні розрізнюють визначуване поняття (дефінієдум) –це те" що визначається, і визначальне (дефінієс), те, за допомогою чого щось визначається. У наведеній формулі А – визначуване поняття, а Вс – визначальне. При цьому В – означає рід, а с – видову відмінність.
Визначення через рід і видову відмінність – найпоширеніший класичний вид визначення. Ним користуються всі науки. У юриспруденції є основним видом визначення. Але тут цей спосіб має свої особливості, які полягають у тому, що при визначенні кримінально-правових понять часто називають тільки ознаки видового визначення, а рід, до якого належить визначуване поняття, опускається.
Наприклад, у статті 126 КК України говориться: "Образа, тобто навмисне приниження честі й гідності особи, виражене у непристойній формі – Тут поняття "образа" визначене через рід і видову відмінність, але у цьому визначенні перелічені тільки ознаки, що становлять видові відмінності (с): 1) навмисне 2) приниження 3) честі й гідності 4) особи, 5) виражене в непристойній формі.
Рід (злочин) у даній статті не зазначений, оскільки нема необхідності у кожній статті повторювати одне й те ж поняття – (злочин). Усі діяння, названі в особливій частині Кримінального кодексу, мають один рід – "злочин".
Генетичне визначення (від грецької "генезис", що означає "походження") – це таке визначення, в якому зміст поняття розкривається за допомогою вказівки на спосіб виникнення предмета. Описуючи походження предмета, ми перелічуємо його істотні ознаки і, таким чином, з'ясовуємо зміст визначального поняття
Наприклад: "Коло е крива, яка утворюється рухом на площині точки, котра зберігає рівну відстань від центру". Називаючи спосіб виникнення кола, ми перелічуємо його істотні ознаки і, таким чином, з'ясовуємо зміст визначуваного поняття: 1) крива, 2) що утворюється рухом точки, 3) яка зберігає рівну відстань від центру, тобто з'ясовуємо зміст поняття "коло".
10. Правила визначення (означення) понять
1. Означення повинно бути вичерпним: А=Вс. Це означає, що обсяг А, означуваного поняття вичерпує обсяг предметів означуваного поняття В, яким притаманна видова ознака с.
2. Означення понять не повинно містити тавтології, тобто означене поняття не може повторювати означуване поняття.
Наприклад, "Цивільне право регулює відносини, передбачені цивільним законом". Тут має місце коло у визначенні
3. Означення повинно бути ясним, тобто в ньому мають бути вказані відомі ознаки, які не потребують означення чи роз’яснення і не містять двозначності.
11. Поділ обсягу поняття. Класифікація понять.
Коли ми маємо справу з поняттями, то нас цікавить не тільки їхній зміст, а й обсяг. Наприклад, вивчаючи державу, ми цікавимось не лише тим, що таке держава, які її ознаки, а й тим, які бувають держави, їх види, тобто обсягом даного поняття.
Зміст поняття установлюється, як уже відомо, за допомогою визначення. Обсяг поняття розкривається за допомогою поділу. Розкрити обсяг поняття – означає установити, на які види воно поділяється.
Поділ – це розподіл на види (групи) предметів, що входять до обсягу даного поняття.
У поділу розрізнюють поділюване, члени поділу та основа поділу.
Поняття, обсяг якого піддається поділу, називається поділюваним.
Види предметів, на котрі розподіляється рід, називаються членами поділу.
Ознака, за якою ми розподіляємо поняття на види, називається основою поділу.
Найбільше утруднення і відповідальність при поділі становить вибір ознаки, за якою поняття розподіляються на види.
Договори, наприклад, можна поділяти на види залежно від того, здійснюються вони знайомими чи незнайомими людьми, під час чи після роботи, у приміщенні чи надворі тощо. Але такий поділ договорів не має інтересу для науки й судової практики, він є надуманим.
Розрізняють такі види поділу: поділ за видотвірною ознакою (простий поділ), дихотомічний поділ і класифікація.
Простий поділ. Простий поділ, або поділ за видотвірною ознакою, – це такий поділ, коли обсяг поділяється за якоюсь основою на супідрядні види.
Приклади простого поділу: "Угоди за характером волевиявлення поділяються на односторонні і взаємні";
Простий поділ – це найпоширеніший вид поділу, ним широко користуються у науці й практиці. Він дає змогу виділити всередині роду види предметів, що стає потім основою для віднесення окремих конкретних предметів даного роду до "свого" виду, не змішувати одні предмети або явища з іншими тощо.
Дихотомічний поділ. Дихотомічний поділ полягає в тому, що обсяг поділюваного поняття поділяється па два протилежні поняття, одне з яких стверджує певну ознаку, а друге цю ознаку заперечує.
Приклади дихотомічного поділу: "Війни поділяють на справедливі і несправедливі"; "Договори бувають відплатпі й безвідплатні" тощо.
У вигляді формули цей поділ можна записати так:
Тут А – поділюване поняття, а і не-а – члени ділення.
Особливість дихотомічного поділу полягає в тому, що члени виділяються за наявністю або відсутністю якоїсь ознаки, вичерпують увесь обсяг поділюваного поняття; кожний предмет, мислимий у родовому понятті, потрапляє або до одного, або до другого класу: або в а, або в не-а. Дихотомічний поділ не може бути несумірним, члени його завжди виключають один одного.
Класифікацією називається поділ предметів на класи, зроблений таким чином, що кожен клас займає стосовно інших класів точно визначене і міцно закріплене місце.
Класифікація є видом поділу поняття, але вона відрізняється від звичайного поділу. При класифікації поділ відбувається не за будь-якою ознакою, а за найістотнішою, такою, що визначає характер усіх останніх ознак предметів, котрі класифікуються, і дає змогу установити для кожного класу чітко визначене, постійне місце серед інших класів.
Класифікація є такий поділ, у якому рід поділяється на види, види – на підвиди і т. д. За допомогою класифікації здобувають струнку систему розміщення тих чи інших предметів за класами, закріпленими у таблицях, схемах, кодексах тощо.
Класифікації бувають природними й допоміжними.
Допоміжна класифікація – розміщення предметів або явищ у певному порядку за якоюсь зовнішньою ознакою
Прикладом такої класифікації є розміщення в алфавітному порядку прізвищ робітників і службовців у відомості на одержання зарплати.
Допоміжна класифікація дає змогу легше і швидше відшукати той чи інший предмет серед інших класифікованих предметів.
Природна класифікація – це розподіл предметів або явищ за групами (класами) на основі їхніх істотних ознак.
Приклади природної класифікації: класифікація суспільно-економічних формацій, класифікація хімічних елементів (періодична система елементів), класифікація тварин у біології, класифікація рослин у ботаніці тощо.
Важливу роль для судової практики і юридичної науки відіграють такі класифікації, як класифікація юридичних фактів, класифікація доказів, класифікація угод, класифікація слідів тощо.