1   2   3
Ім'я файлу: лекція радіологія пт (1).doc
Розширення: doc
Розмір: 991кб.
Дата: 12.02.2024
скачати



Лекція 1.. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ РАДІОЛОГІЇ. ТИПИ РАДІОЛОГІЧНИХ ВІДДІЛЕНЬ. Особливості устрою рентгенологічних та радіологічних відділень. . ОСПУ. НРБУ.
Зміст лекції


  1. Історія розвитку медичної радіології.

  2. Організація радіологічної служби в Україні, типи радіологічних відділень.

  3. Джерела іонізуючих випромінювань.

  4. Природа та властивості іонізуючих випромінювань.

  5. Види і засоби захисту від іонізуючих випромінювань.

  6. Регламентуючі документи протирадіаційного захисту.

  7. Дозиметрія. Одиниці радіоактивності та дози опромінення.

  8. Методи визначення дози опромінення та радіоактивності.


"Можна собі уявити, що в руках радій може бути дуже небезпечним, і у зв’язку з цим слід задатись питанням, чи є пізнання природи корисним для людства, чи суспільство дозріло, щоб отримувати із нього користь, чи таке пізнання для людства шкідливе. Я особисто відношусь до людей, які думають, що суспільство візьме із нових винаходів більше користі, ніж зла".

П’єр Кюрі.

  1. Історія розвитку медичної радіології
Розвиток медичної радіології як наукової дисципліни почався наприкінці 19 століття, після того як В.Рентгеном в 1895р. були відкриті Х-промені, які згодом були названі рентгенівськими. Це був прорив в мікросвіт, до будови атомів.
Менш ніж через рік французьким фізиком Анрі Беккерелем було відкрито явище радіоактивності. Новий вид випромінювання знайшов широке використання не тільки в медицині, але і в інших галузях народного господарства та енергетиці.

Так як же було відкрито явище радіоактивності? Як нерідко буває, одне геніальне відкриття народжує ланцюг не менш важливих досягнень. Ще не встиг вчений світ прийти в себе від приголомшуючого відкриття рентгенівських променів, як прослідувало нове, захоплююче дух повідомлення - відкриття нового невідомого випромінення. Це відкриття відбулося завдяки надзвичайній скрупульозності вченого. Багато років французький фізик Анрі Беккерель, як його дід і батько, вивчав світіння деяких речовин (флюоресценцію). Він вважав, що окремі речовини (наприклад калієва сіль урану), після опромінення видимим світлом виділяють невидимі промені, подібні до рентгенівських. Щоб викликати флюоресценцію, він модулював солі урану у вигляді хреста, клав на фотоплатівки, загорнуті в чорний папір і виставляв на сонячне світло. 26 та 27 лютого 1896 року в Парижі була похмура погода і зразки два дні пролежали у шухляді столу. Для збереження чистоти експерименту А. Беккерель проявив ці платівки і на подив отримав зображення хреста, як і у випадках після інсоляції. Це свідчило, що уран самостійно випромінює невидимі промені, які засвічують фотоплівку. Явище спонтанного випромінювання було назване радіоактивністю, а речовини, що випромінюють – радіоактивними.

Вчені, які зацікавились цим явищем, були полька Марія Кюрі та її чоловік - Пєр. В результаті своїх досліджень вони з’ясували, що чистий уран чи торій (відкритий Марією в 1898 році) менш радіоактивні, ніж відповідні руди. Зробивши колосальну роботу - за 2 роки з 8 т смоляної уранової руди саморуч вони виділили біля 1г нового хімічного елемента, радіоактивність якого виявилась в 2 000 000 разів вищою, ніж урану. Його назвали радій (від лат.- променистий), 1г радію в 1сек випромінює 3,7 х 1010 α-часток. Було 21 грудня 1898 року. Це була справжня сенсація в науці. Весь світ почав розмовляти про радій.

Згодом подружжя Кюрі відкрило ще один елемент - полоній, названий так Марією на честь своєї батьківщини Польщі. Вони разом з Беккерелем були нагороджені Нобелівською премією з фізики, а Марія ще і з хімії. В 1932 році Чедвік відкрив нейтрон. В 1934 році Ірен та Фредерік Жоліо Кюрі відкрили штучну радіоактивність та її різновидність - β+-позитронний розпад. О.Ган та Ф.Штрасман в 1938 році виявили процес розпаду ядер урану на 2 більш легких ядра. У 1940 році в Харківському фізико-технічному інституті К.О.Петржак і Г.М.Флеров показали, що поділ ядер урану може виникати самостійно, без впливу ззовні. При кожному поділі утворюється 2-3 нейтрони, які, поглинаючись іншими ядрами урану, призводять до їх розпаду і створюють ланцюгову реакцію поділу. В 1942 році в США італійський фізик Е.Фермі вперше отримав контрольовану ланцюгову реакцію на практиці, створивши ядерний реактор. Під час цієї реакції утворюються уламки ядер, із яких можна виділити (фізичним або хімічним методом) практично всі хімічні елементи таблиці Менделєєва, більшість з яких радіоактивні. Тобто виникла можливість отримувати радіонукліди, вивчати їх метаболізм в живих організмах, вводити до складу великих молекул в якості мітки для хімічних або біологічних сполук. Це використовується в діагностиці для вивчення морфології, функції та обміну речовин (згодом утворені в реакторі радіонукліди почали широко використовуватися в променевій терапії). В реакторі був отриманий збагачений уран. США його використали у двох атомних бомбах ("Малюк" та "Товстун") і скинули їх у 1945 році в Японії (на міста Хіросіму та Нагасакі), де загинуло понад 300 тисяч людей. У 1954 році у місті Обнінськ (Росія) побудували першу в світі атомну електростанцію (АЕС).

Були сконструйовані рентгенодіагностичні апарати, потужні лінійні, циклічні прискорювачі, циклофазотрони для променевої терапії та отримання штучних радіонуклідів.

Першими на собі відчули властивості непомітних випромінювань дослідники, які працювали з радіоактивними речовинами. А.Беккерель не тільки першим встановив факт природної радіоактивності, але й першим відчув на собі ушкоджуючу дію радіації. В квітні 1902 року П.Кюрі на прохання А.Беккереля підготував препарат радію для демонстрації його властивостей на засіданні фізико-технічного товариства. До цього він 6 годин носив скляну трубочку з радієм в кишені жилетки. Через 10 днів на шкірі під кишенею з’явилась еритема, а згодом виразка, яка протягом тривалого часу не загоювалась. Зустрівшись з П’єром і Марією Кюрі, Беккерель сказав: “…я ці промені дуже люблю, але сердитий на них”.







Антуан Анрі Беккерель

( 1852-1908 рр.)

Вільгельм Конрад Рентген (1845-1923 рр. )

2. Організація радіологічної служби в Україні, типи радіологічних відділень

Радіологічна служба в Україні, як і в інших країнах, функціонує на основі радіологічних відділень. Вони бувають різного типу, в залежності від того, які джерела і для якої мети використовуються. В структурі охорони здоров’я першим ланцюгом є дільничні лікарні, деякі з яких мають по одному рентгенівському та ультразвуковому апарату.

На обласному рівні у великих обласних лікарнях і в онкологічних диспансерах є відділення: рентгенодіагностичні, ультразвукові, радіодіагностичні та відділення променевої терапії.

На рівні держави, а також у великих містах (наприклад, в Києві) існує декілька радіодіагностичних відділень, одне з них на кафедрі медичної радіології НМУ, яке є Київським міським центром радіонуклідної діагностики. Є також Київський міський консультативно-діагностичний центр та відділення радіонуклідної діагностики та (або) променевої терапії у деяких науково-дослідних інститутах. Щоб досягнути максимальної безпеки при роботі з джерелами іонізуючих випромінювань, потрібні певні умови: системи розміщення, планування, оснащення, вентиляції, каналізації приміщень та утилізації радіоактивних відходів.

В Україні перший діагностичний рентгенівський апарат виробництва німецької фірми "Siеmens" був встановлений у 1908 році на медичному факультеті Київського університету св.Володимира. У 1927 році на базі факультетської терапевтичної клініки, якою завідував професор Д.Стражеско заснована самостійна кафедра рентгенології. Почалася планомірна та систематизована підготовка студентів. У роки Великої Вітчизняної війни, під час евакуації інституту до м. Челябінськ, керівництво кафедрою було доручено доценту Л.М.Гершоновій. З 1944 року після повернення інституту до Києва кафедру очолив доцент М.Ф.Заркевич. Нажаль, невдовзі кафедра рентгенології була перетворена в курс при кафедрі пропедевтики внутрішніх хвороб. З появою штучних радіоактивних ізотопів і початком їх широкого використання з діагностичною метою у 1954 році була створена радіологічна лабораторія. В 1955 році кафедра була поновлена і одержала назву кафедра радіології та рентгенології. До 1964 року кафедрою керував доцент М.Ф. Заркевич. Основною темою наукових досліджень в ті роки було освоєння та удосконалення методики флюорографії. Україна була першою в СРСР країною, що вивчала і розробляла цю проблему. У 1958 році співробітники кафедри видали перший посібник по радіології для студентів медичних вузів, а у 1969 році - підручник "Рентгенодіагностика". У 1964-1966 роках кафедру очолював професор А.І. Позмогов. З 1966 року по 1990 кафедрою керував лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки, заслужений працівник вищої школи професор В.І.Мілько. З 1990 року її очолив доктор медичних наук професор А.П. Лазар, який одночасно є головним радіологом Міністерства охорони здоров'я України. Курс рентгенології очолила професор Т.В.Топчій. У зв’язку з необхідністю вивчення несприятливих радіоекологічних умов та медичних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1991 році на кафедрі було створено курс радіаційної медицини, який очолив професор Р.П. Матюшко, а кафедра дістала назву: кафедра медичної радіології з курсами рентгенології та радіаційної медицини. Головний напрямок наукових досліджень кафедри - розробка та впровадження нових методів рентгенологічної та радіонуклідної діагностики захворювань нирок, серцево-судинної системи, системи травлення, а також вивчення впливу малих та надлетальних доз опромінення на організм людини і тварин. Кафедра є головною серед кафедр радіологічного профілю медичних вузів України.
3.Джерела іонізуючих випромінювань і типи радіологічних відділень
В залежності від призначення та джерел, що використовуються, виділяють такі типи радіологічних відділень:

  1. Рентгенодіагностичне відділення або кабінети.

  2. Відділення радіонуклідної діагностики.

  3. Відділення терапії відкритими джерелами іонізуючих випромінювань (РФП).

Другий і третій типи відділення відрізняються по кількості (активності) радіоактивних речовин, яка використовується. Так, для діагностики потрібна мінімальна, а для терапії велика активність РФП. Це потребує для безпечності роботи і виконання високих санітарно-гігієнічних вимог більш коштовної і складної конструкції і оснащення.

  1. Радіотерапевтичні відділення закритими радіоактивними препаратами.

  2. Відділення дистанційної променевої терапії; де використовуються рентгено- та -терапевтичні апарати, лінійні прискорювачі.

  3. Змішаного типу.

Для терапії відкритими та закритими радіоактивними препаратами потрібні спеціальні палати у вигляді боксу на 1-2 ліжка.
Радіологічні відділення, які використовують відкриті радіонукліди, поділяються по класу роботи:


  1. 1-й клас - препараційні лабораторії, в яких готують радіофармацевтичні препарати дуже великої радіоактивності.

2-й клас - для діагностики та лікування (в медичних установах) використовуються великі активності РФП.

3-й клас - дозволяється працювати з обмеженою кількістю РФП.

4-й клас - це робота з дуже невеликою кількістю РФП, з якими можна працювати в звичайних біохімічних лабораторіях.

Кафедра радіології НМУ має відділення змішаного типу, тут використовуються для діагностики відкриті радіоактивні препарати і рентгено-терапевтичні апарати.
Джерела іонізуючих випромінювань з гігієнічного погляду поділяються на відкриті та закриті.

Відкриті – це радіоактивні речовини (препарати) у вигляді розчинів, газів або сипучих речовин, які знаходяться в тимчасовій тарі і в результаті експлуатації можуть забруднювати навколишнє середовище.

Закриті не можуть забруднювати навколишнє середовище (рентгенівські та -терапевтичні апарати, лінійні прискорювачі, закриті радіоактивні препарати, які розміщені в тривкій герметичній упаковці).

Відкриті можуть розлитись, випаритись, розсипатись, потрапити на поверхню тіла та до організму через органи травлення, дихання. Тому захист від них складніший, потрібні більш жорсткі умови. Для кожного із видів роботи з джерелами іонізуючих випромінювань складаються інструкції. Останні регламентуються нормативними документами: “Норми радіаційної безпеки України (НРБУ - 97)” та “Основними санітарними правилами роботи з джерелами іонізуючих випромінювань (ОСПУ - 2000)”.

В медичній радіології крім іонізуючих використовуються також неіонізуючі джерела випромінювань. До неіонізуючих випромінювань відносять теплове (інфрачервоне) випромінювання і резонансне, яке виникає в об’єкті, розміщеному у потужному статичному магнітному полі під впливом електро-магнітних імпульсів. До неіонізуючих відносять також ультразвукові хвилі, які являють собою пружні коливання великої частоти.
Іонізуюче випромінювання — це будь-яке електромагнітне або корпускулярне випромінювання, взаємодія якого з речовиною призводить до виникнення елект­ричних зарядів протилежних знаків. Таку здатність мають тільки ті випромінювання, енергія яких більша, ніж енергія зв’язку електрона в атомі.
Всі види іонізуючих випромінювань мають такі властивості:
1) велика енер­гія;

2) велика проникаюча здатність;

3) іонізую­ча здатність — здатність утворювати багато пар іонів при взаємодії з атомами середовища;

4) фотохімічна здатність активувати молекули броміду срібла або інших хімічних спо­лук;

5) люмінесцентна здатність викликати світіння деяких речовин;

6) теплова дія – здатність енергії іонізуючого випромінювання перетворюва­тись на тепло;

7) сильно виражена біологічна дія.
4. Природа та властивості іонізуючих випромінювань
Всі іонізуючі випромінювання поділяються на корпускулярні та фотонні.

До корпускулярних відносяться альфа-випромінюван­ня () (ядра атомів гелію), бета-випромінювання (електрони - і позитрони +), протони (р), нейтрони (n°) та інші (їх понад 200). Αльфа-частки мають дуже велику енергію (до 10 МеВ), за допомогою якої вперше у 1919 році опромінюючи ядра атомів, азоту отримали новий хімічний елемент - кисень та позитрон.

До фотонного випромінювання належать: γ- та рентгенівські промені. γ-випромінювання – це електромагнітні коливання (кванти) великої частоти, які утворюються при ядерних перетвореннях (довжина хвилі 10-10-10-13 м), розповсюджуються порціями - квантами з швидкістю світла. Вони були відкриті в 1900 році французом П.Вілардом.

Рентгенівське - теж електро­магнітне квантове випромінювання, але спосіб його отримання – позаядерний (у вакуумних рентгенівських труб­ках при гальмуванні електронів мішенню - анодом).


  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас