Ім'я файлу: lektsyya-5.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 571кб.
Дата: 01.07.2021
скачати
Пов'язані файли:
Тема_7_ДОМЕДИЧНА_ДОПОМОГА_ПРИ_НАЙПОШИРЕНІШИХ_НЕВІДКЛАДНИХ_СТАНАХ
Методичка3.doc
Переливання крові основні дії і послідовність їх виконання.doc
Переливання крові основні дії і послідовність їх виконання.doc
ЗСІДАННЯ КРОВІ урок (1).docx

Лекція № 5
ГЕМОТРАНСФУЗІЯ У ТВАРИН
1. Історія виникнення гемотрансфузії.
2. Вчення про групи крові.
3. Види та методи гемотрансфузії.
4. Механізм дії перелитої крові, дози. Показання для застосування
гематрансфузіі.
5. Ускладнення пов’язані з гемотрансфузією.
Література:
1. Воробьёв А.И. Острая кровопотеря и переливание крови / А.И.
Воробьёв // Анест. и реан., прил.: Альтернативы переливанию крови в хирургии. ‒ М., 1999, С. 14-26.
2. Зильбер А.П. Медицина критических состояний: общие проблемы /
А.П. Зильбер // Этюды критической медицины, Т.1. ‒ Петрозаводск: Изд-во
Петр ГУ, 1995. ‒ 360 с.
3. Huston P., ed. Building a blood system for the 21st century. ‒ Health
Canada. ‒ 1997. ‒ 88 p.
4. McCunn M., Karlin A. Nonblood fluid resuscitation //Anesth.Clinics North
Amer., ‒1999, v.7, № 1, p.107-123.
1. Історія виникнення гемотрансфузії
Переливання крові (transfusіo sanguіnіs), гемотрансфузія ‒ введення з лікувальною метою крові донора в судинне русло хворої тварини
(реципієнта). Крім цільної крові можуть уводитися її компоненти.
Переливання крові ‒ метод трансфузіонної терапії, це втручання, у результаті якого здійснюється трансплантація (пересадження) аллогенної або аутогенної тканини. Термін “переливання крові” поєднує переливання
реципієнтові як цільної крові, так і її клітинних компонентів і білкових препаратів плазми.
В історії переливання крові розрізняють 4 періоди.
1-й період ‒ із прадавніх часів до відкриття Гарвеем кровообігу (1628 р.);
2-й період ‒ до відкриття Ландштайнером груп крові в системі АВО
(1901 р.,);
3-й період ‒ до відкриття Ландштайнером і Вінером резус-фактора й антигенних факторів у тварин (1941 р.,);
4-й період ‒ до наших днів.
До 1875 м. Леонард Ландуа (L.Landoіs) знайшов у літературі кілька випадків переливання крові між тваринами, між людьми й від тварин людям.
У якості донорів крові використовувалися головним чином собаки й вівці
(ягнята, барани). Що переливається здоровішим і хворим людям кров тварин викликала численні, у тому числі смертельні, ускладнення.
Перше переливання крові успішно відбулося в 1667 р., коли французькі дослідники Денис і Эммерец перелили кров тварини (ягняти) людині. Але 4- та трансфузія черговому хворому закінчилася смертю. Гемотрансфузії людині були припинені майже на 100 років.
2. Вчення про групи крові
При переливанні крові основне значення мають явища гемаглютинації, тому що еритроцити мають здатність аглютинуватися, склеюватися в
іншогрупній сироватці. Хоча введення в кров людини чужорідних еритроцитів викликає їхній гемоліз, проте це в увагу не приймається тому, що на початку наступає реакція аглютинації й лише за нею, потім, розвивається гемоліз еритроцитів.
Реакція гемаглютинації між еритроцитами й сироваткою крові людей називається ізоаглютинації. При змішуванні сироватки крові одного виду тварин і еритроцитів іншого виду тварин і утворюється аглютинація з наступним гемолізом, яка зветься гетероаглютинацієй й гетерогемолізом.

Факти аглютинації й гемолізу лягли в основу сучасного вчення про групи крові.
Група крови ‒ опис індивідуальних антигенних характеристик еритроцитів, обумовлене через хімічний склад вуглеводів і білків на мембрані еритроцитів тварин.
Наука визначила існування 2-х якісно різних аглютиногенів А и В. Вони втримуються в різних клітках організму, у тому числі й в еритроцитах. Але
існують і антитіла ‒ гемаглютиніни ɑ і ß, які перебувають у сироватці крові й
інших рідинах організму людини. При зустрічі й взаємодії однойменних аглютиногенів і аглютинінів (А і ɑ; B і ß ) відбудеться склеювання еритроцитів. Кров людини не може містити у своїй сироватці аглютиніни й однойменні аглютиногени еритроцитів. У цьому випадку аглютинація відбувалася б у судинній системі самої людини.
Наявність або відсутність того або іншого аглютиногену й визначає групу крові людини. Можливі 4 основні комбінації:
0, А, В, АВ.
1-ша група ‒ універсальний донор;
4-та ‒ універсальний реципієнт.
Зміст у еритроцитах аглютиногенів
А і В
Зміст у сироватці аглютинінів
α и β

Те ж саме у тварин, однак кількість груп крові варіює.
Групи крові у різних видів тварин:

Собаки – 7 груп крові (А, В, С, D, F і G);

Велика рогата худоба – 5 груп крові (0α, Aβ, Bα, АВ0, 0β);

Телята до 6 місяців – нет групп крови (00);

Коні – ≈ 10 груп або ≈ 24 груп (за різними даними літератури);

Свині – ≈ 16 груп;

Кішки – 3 групи (А, В і АВ).
У зв'язку з великим ступенем розведення, що вливається хворому крові донора плазма, що вводиться, не виявляє ніякого впливу на еритроцити реципієнта. Тільки еритроцити донора можуть аглютинуватися сироваткою реципієнта, а не навпаки ‒ це правило Оттенберга. Однак при великому переливанні крові від універсального донора 0 (І група) різко знекровленому хворому, та й ще за умови високого титру аглютинінів крові, що переливається (1:200 і вище) це правило хворого й лікаря може підвести.
Перелита плазма недостатньо буде розведена плазмою хворого й може викликати в нього гемоліз еритроцитів, тобто відбудеться зворотна аглютинація й зворотний гемоліз і будуть аглютинуватися не улиті еритроцити, а еритроцити реципієнта, що викличе гемолітичний шок.
3. Види та методи гемотрансфузії
Види гемотрансфузії:
- Ізогемотрансфузія ‒ переливання крові від тварин одного виду;
- Гетерогемотрансфузія ‒ переливання крові від тварин іншого виду;
- Аутогемотрансфузія ‒ переливання крові в межах однієї тварини;
- Реінфузія ‒ переливання крові з порожнини у судинне русло.
Розрізняють 2 методи переливання крові:
- Прямий ‒ кров переливається безпосередньо від донора до реципієнта.

- Непрямий ‒ узята кров стабілізується лимоннокислим натрієм або консервується за прийнятою методикою й переливається в міру необхідності.
Непрямий метод переливання крові ділиться на переливання свіжоцитратної крові й метод переливання консервованої крові, яка набирається в стандартну банку ємністю 250 і 500 мл. Якщо свіжоцитратна кров готується тільки з донорської крові, то консервована кров готується із крові донорів; трупної крові; крові, отриманої при кровопусканні; плацентарної крові. В організм хворого кров водиться внутрішньовенно, внутрішньоартеріально й внутрішньокістково (у кістковий мозок крила здухвинної кистки та ін.).
Техніка переливання крові.
Перед переливанням крові знову визначаються групи крові донора й реципієнта, проводиться реакція на індивідуальну сумісність. Причому визначення групи крові й реакції на індивідуальну сумісність зобов'язан робити лікар, що переливає кров.
Беруть 3-5 мл крові з вени реципієнта, центрифугують або відстоюють, плазму відсмоктують піпеткою. На тарілку капають 1-2 краплі плазми реципієнта й додають в 10 раз меншу краплю крові донора. Змішують і спостерігають 5 хв. Якщо з'явилася аглютинація, значить кров донора й реципієнта несумісні. На початку переливання крові роблять біологічну пробу. Уводять тричі по 25 мл через кожні 3 хв.
Переливання крові проводиться повільно. Ведеться спостереження за хворим, його пульсом, артеріальним тиском, подихом, суб'єктивними відчуттями, щоб при перших ознаках несумісності негайно припинити переливання.
4. Механізм дії перелитої крові, дози. Показання для застосування
гематрансфузіі

Механізм дії перелитої крові складний і різноманітний і не визначений з достатньою ясністю. Перелита кров комплексно вирішує 6 основних проблем:
1) заміщає втрачену кров;
2) стимулює захисні сили організму;
3) виявляє гемостатичну дію ‒ підвищує згортаємість крові;
4) виявляє знешкоджуючу дію ‒ дезінтоксикує організм людини;
5) виявляє імунобіологічна дія;
6) кров, що переливається, виявляє живильну дію.
Замісна дія відновлює обсяг циркулюючої крові, активує обмін речовин, нормалізує гемоглобін і кількість еритроцитів, відновлює фізіологічні функції крові, підтримує кислотно-лужний баланс.
Стимулююча дія перелитої крові заснована на активізації захисних сил формених елементів і плазми крові, особливо білкових компонентів.
Дратуючи нервові рецептори судинного русла, а через них і всі відділи нервової системи, підвищують регенеративні й фізіологічні властивості ретикуло-ендотеліального апарату, сполучної тканини й усіх органів і систем.
Гемостатична дія заснована на підвищенні згортаємості крові й утворі тромбу на місці ушкодження стінки судини. Поліпшується обмін речовин, підвищуються функції органів внутрішньої секреції й нейро-гуморальна регуляція в організмі.
Знешкоджуюча дія перелитої крові веде до розведення концентрації токсинів крові хворого, активації функції органів дезінтоксикації, збільшенню виведення токсинів нирками, активуються окисні процеси, еритроцити крові, що вливаються, адсорбують токсини.
Імунологічна дія заснована на посиленні імунних реакцій організму людини, збільшенні фагоцитарної активності лейкоцитів, стимуляції репродукції антитіл, підвищенні захисних сил організму.

Живильна дія переливання крові пов'язана із уведенням в організм повноцінних білків, вуглеводів і жирів у виді, що легко засвоюється.
При визначенні питання щодо показання і протипоказання до гемотрансфузії не можна орієнтуватися лише на одну назву хвороби,
Необхідна всебічна клінічна диференціація загального стану хворої тварини з урахуванням стадії й тяжкості перебігу даної хвороби, реактивності організму і ступеня порушення важливих для життя систем та органів.
Наприклад, переливання крові теляті на початку захворювання на токсичну диспепсію повинне розглядатися як один із високоефективних засобів патогенетичної терапії, тоді як при цьому ж захворюванні, але ускладненому незворотним порушенням функції серцево-судинної, нейроендокринної, ретикулоендотеліальної та кровотворної систем, а також патологічними процесами в легенях, печінці, нирках, гемотрансфузія може завдати непоправної шкоди. Подібні ж ситуації можливі й при інших захворюваннях
(сепсис, значні опіки, аліментарна дистрофія, променева хвороба та ін.).
Дози для переливання крові
Дози розраховуються на кілограм маси тіла.
- Малі дози 1-2 мл / кг
- Середні дози 3-5 мл / кг
- Великі дози 6-8 мл /кг
- Масивні дози 10 мл і більше
Є абсолютні й відносні показання до переливання крові
Показання вважаються абсолютними, якщо переливання не можна замінити іншими методами лікування. До них відносяться.
Гостра крововтрата, що веде до гострої анемії. Попередньо повинна бути перев'язана судина, що кровоточить. Якщо ж джерело не знайдене, а кровотеча загрожує життю, то разом з початком операції починають переливання крові малими дозами з метою гемостатичної дії перелитої крові.

Травматичний і операційний шок. При травматичному шоці найбільш ефективним є переливання крові або плазми, а також переливання поліглюкіна. При вкрай важкому шоку переливання крові повинне бути внутрішньортеріальне струминне, з наступним переходом на внутрішньовенне.
Хронічне недокрів'я на ґрунті хвороб, що виснажують, тривалих нагноєнь, хронічних кровотеч. Кров переливають малими дозами.
Гнійна інтоксикація. Переливання крові призначають із метою стимуляції імунобіологічних сил організму.
Передопераційна підготовка. При підготовці хворого до операції треба активізувати його імунобіологічні сили, зменшити ознаки анемії, оптимізувати функцію серцево-судинної системи. Для цього роблять кількаразові гемотрансфузії.
Під час операції, для профілактики гострої анемії й травматичного шоку, прибігають до переливання крові краплинно-струминним методом. Доза визначається станом хворого й тривалістю операції.
Протипоказання до переливання крові містять у собі: декомпенсацію серцевої діяльності; важкі порушення функції печінки й нирок; алергійні захворювання; крововилив у мозок, важкі струси мозку.
Однак при наявності життєвих показань до гемотрансфузії ‒ протипоказання звужуються.
5. Ускладнення пов’язані з гемотрансфузією
Гемолітичний шок. Виникає при переливанні крові не сумісної по групах АВ0.
Причини розвитку: 1) не проведена реакція на сумісність, 2) низький титр аглютинації сироватки реципієнта, 3) не проведена біологічна проба.

При переливанні відбувається гемоліз еритроцитів (у посудинах) ‒ від сюди назва шоку.
Клінічні ознаки: під час переливання частішає пульс, подих, занепокоєння, мимовільне сечовипускання. Тварина може загинути. Якщо не гине ‒ наростають явища інтоксикації (підвищення температури тіла, порушення функції печінки, нирок та ін.). Велика рогата худоба часто після гемолітичного шоку видужує, коні гинуть (залежить від загального стану організму).
Профілактика шоку зводиться до усунення причин (переливання негайно припиняють). Для лікування ‒ уведення стабілізаторів крові
(особливо саліцилат натрію 10%). Під час очікування підготовки саліцилату можна використовувати глюкозу й 10% хлористий кальцій в/в
(протизапальна, протиалергійна дія).
Але тому що переливання крові в деяких випадках може носити екстрений характер і проведення РА на предметному склі ніколи робити, то ймовірність розвитку шоку висока, тому на готові завжди повинен бути саліцилат або глюкоза.
Анафілактичний шок. У тварин усіх видів, будь-якого віку без винятку.
Реакція на кінчику голки. Ускладнення виникає при повторних переливаннях після того як у реципієнта утворювалися ізоімунні антитіла при першому переливанні. Це відбувається в тих випадках коли в еритроцитах донора втримуються антигени яких немає в крові реципієнта ( фактор-А у тварин як резус-фактор у людей).
Клінічні ознаки подібні з гемолітичним шоком. При патологічному розтині спостерігаються аналогічні зміни.
Лікування. Складність полягає в тому, що клінічно анафілактичний шок відрізнити від гемолітичного складно. А при анафілактичному шоку саліцилат не виявляє очікуваного ефекту. Краща дію виявляють антигістамінні препарати:
- Тавегіл (показаний при анафил. шоці) 2 мл, 2 рази в добу в/м або в/в.

- Супрастин (показаний при анафил. шоці) в/в у гострому періоді → в/м.
1-2 мол 2% розчину.
- Кальцію хлорид 10% в/в. дрібні тварини ‒ 20-40 мл.
- Дімедрол 1 %-вий розчин 1-2 мл. в/в → в/м.
Пірогенні реакції. Ускладнення, що виникають при гемотрансфузії внаслідок потрапляння із кров'ю пірогенних речовин (продукти життєдіяльності бактерій). Головною ознакою розвитку реакції є підвищення температури тіла, яке може спостерігатися вже через 30 хвилин після гемотрансфузії.
Лікування проводиться тільки при важкому ступені, тому що легка й середня самі проходять. До антисептиків пірогенні речовини стійкі.
Повітряна емболія ‒ ускладнення, що характеризується розладом кровообігу внаслідок проникнення повітря у вену реципієнта в процесі гемотрансфузії. Профілактується вона суворим дотриманням правил техніки гемотрансфузії.
Емболія кров'яним згустком може виникнути внаслідок потрапляння у вену згустку, який утворився в переливній крові. Основною причиною цієї емболії є порушення правил стабілізації крові: недостатня концентрація стабілізуючого розчину, погане змішування його з кров'ю донора під час її взяття. Ускладнення профілактується правильною стабілізацією крові й ретельною підготовкою апаратури для трансфузії.
Контрольні завдання
1. Що таке гемотрансфузія?
2. Що лежить в основі поділення крові на групи у тварин?
3. Чим обумовлена реакція аглютинації?
4. Назвіть переваги та недоліки різних методів гемотрансфузії.
5. Яке ускладнення виникає при переливанні крові невідповідної за
групами?

скачати

© Усі права захищені
написати до нас