ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ імені ІВАНА БОБЕРСЬКОГО
Кафедра хореографії та мистецтвознавства
Реферат
на тему: Латиноамериканьскі бальні танці
Виконавець:
студентка 5-го курсу ФПО
Євдокімова Валерія Русланівна
ЛЬВІВ-2020
Зміст
Вступ ……………………………………………………………………….. 3
Історія танцю Ча-ча-ча. Методика виконання..………………...5
Історія танцю Джайв. Методика виконання…………………….8
Історія танцю Самба. Методика виконання…………………….10
Історія танцю Румба. Методика виконання……………………..13
Використана література…………………………………………………..15
Вступ
Бальний танець - танець, який виконується на балах, танцювальних вечорах, а останнім часом і змаганнях. Розрізняють: парний і масовий (формейшн; участь бере значна кількість пар, що синхронно, чітко виконують хореогр. композиції).
У програмі змагань – п’ять європейських (віденський вальс, танго, фокстрот, вальс-бостон, квік-степ) та п’ять латиноамериканських (самба, румба, джайв, ча-ча-ча, пасадобль) танців.
Бальні танці виникли у 15 ст. в Італії на основі народних, але найбільшого поширення й розвитку набули в 16–17 ст. у Франції, що стала «законодавицею мод». Тоді ж зазнали поширення масові придворні танці-променади зі свічками та смолоскипами у супроводі співів. 1661 Людовік ХІV заснував у Парижі Королів. академію танцю на чолі з інтендантом придвор. балів, хореографом П. Бошаном, який, крім п’яти основних позицій класичного танцю, розробив правила виконання Бального танцю, що суворо регламентували пози рук, ніг, послідовність виконання танцювальних комбінацій, водночас забороняли імпровізацію, чітко визначали фігури найпопулярніших танців (павани, гільярди, бранля, куранти, бурре, ґавота, алеманди, сарабанди, чакони). У 18 ст., крім придворних, де змагалися пари та групи танцюристів, влаштовувалися платні бали для всіх шанувальників бального танцю. 1767 у Парижі на березі Сени відкрили спеціальне приміщення для змагань на краще виконання різних танців, зокрема нових, вільних від придвор. канонів: риґодон, пасп’є, мюзет, контрданс, екосез. У 19 ст. танці втратили величаво-аристократ. характер і стали ритмічно жвавими та демократичними (полька, канкан, галоп, лендлер, лансьє, мазурка, полонез). Від 90-х рр. 20 ст. набули значного поширення в світі як спорт.
В Україні бальний танець з’явилися у 17 ст. в середовищі польскої та української феодальної верхівки, часто проводжувалися виступами кріпацьких оркестрів і балетних труп. Від серед. 19 ст. у Києві та інших містах влаштовували платні бали для широких кіл любителів танців, виконувалися полонез, мазурка, екосез, вальс та ін. Особливо популярними були бали у Київському будинку дворянських зібрання, де часто відбувалися змагання танцювальних пар. На початку 20 ст. у Києві з’явилося кілька платних танцювальних залів.
Поруч із вальсом модними стали блюз, фокстрот, вальс-бостон, чарльстон, ту-степ, ван-степ, квік-степ, а після 1-ї світ. війни – арґентинське танго, румба, самба. У 10–20-х рр. у Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі (нині Дніпропетровськ) виникли школи та клуби, де бальні танці набували імпровізаційного характеру, театралізованих форм і виконувалися на естрадах вар’єте, кабаре, мюзик-холів. У серед. 20-х pp. майже в усіх містах України створили танцювальні класи й зали, набули популярності танго, фокстрот, квік-степ, чарльстон, які на поч. 30-х pp. офіційно заборонені як «пропаганда ворожої капіталіст. ідеології». Замість них намагалися популяризувати вигадані падеґрас, падепатинер та ін. Відродження припало на 60-і pp. Їх викладають у школах, виконують на молодіж. вечорах. У Лондоні створили Всесвітню раду любителів (від 1990 – Міжнар. федерація спорт. Б. т.), завданням якої є проведення щорічних змагань танцюристів, чемпіонатів країн Європи та світу, визначення рейтингів виконавців. Від 1990 у складі Ради – Асоціація спортивного танцю України.
Ча-ча-ча. Методика виконання.
Ча-ча-ча (cha-cha-chá) — парний бальний танець кубинського походження, який входить у програму латиноамериканських танців. Розмір танцю 4/4. Ча-ча-ча танцюють під однойменну музику, Ритм “ча-ча-ча” виник як розвиток кубинського музичного стилю дансон і відрізняється синкопуванням четвертої долі такту. Назва музики й танцю пояснюється звуконаслідуванням - фразу “ча-ча-ча” в кубинському оркестрі грає гуїро, її ж відтворює човгання ніг танцюристів.
Рік появи: 1952. Ча-ча-ча досить молодий танець, щоб можна було говорити про його історію і традиції. Причиною появи музики ча-ча-ча був результат впливу джазу, свінгу та стилю off beat на кубинську танцювальну музику. Вже на початку п’ятдесятих років ХХ століття у США та в Європі помічено цей новий, інспірований джазом музичний стиль. Замість давнішого ритму румби акцентувались всі чотири удари одного такту. Також з'явилася характерна видозміна, яка, пізніше, стала основою нового танцю ча-ча-ча. У 1952 відомий англійський викладач бальних танців П’єр Лавел відвідав Кубу і побачив оригінальний варіант танцювання румби з додатковими кроками, відповідними додатковими ударами в музиці, коли ритм задається ударами кастаньєт, барабанів, з трьома акцентованими «клацаннями». Повернувшись до Англії, він почав викладати цей варіант як окремий новий танець. Френсіс Руст в статті, надрукованій в «Ballroom Dancing Times» висвітлив думку, що комбінація афрокубинської музики і американського джазу в результаті дала інший збуджуючий ритм, названий мамбо. Оскільки приваблива музика мамбо розвивалася дуже швидко, невдовзі було вже помічено три види ритмів: сінгл, дабл і трайпл. Як завжди, коли розвивається музика, розвивається і танець. Трайпл мамбо надихнуло кубинських танцюристів пристосувати танцювальні кроки до музичних акцентів, в результаті чого ритм трайпл мамбо став основою танцю ча-ча-ча. Френк Борровс, один з творців теорії латиноамериканських бальних танців, стверджував, що важливою рисою мамбо є його ритм. Він вважав, що детальне визначення танцю мамбо дуже важко висловити, але легко поділити на два види: кубинську румбу і ча-ча-ча. Френк Борровс також вважав, що ча-ча-ча є останньою еволюційною сходинкою трайпл мамбо, а відповідною танцювальною рисою ча-ча-ча є шассе.
Ча-ча-ча танцюють у темпі 120 ударів за хвилину (30 тактів на хвилину). Положення корпуса таке саме, як і в самбі – вага тіла переноситься на пальці ніг. Перший крок сильніший, виразний, що підкреслюється більшою тривалістю виконання порівняно з іншими чотирма кроками. Композиції в цьому танці так само різноманітні, як і грайливі: одна з них називається "полювання" і полягає в тому, що один з партнерів повертається до другого спиною – такий собі жарт у дусі народного танцю. Словом, на відміну від ліричної, "дорослої" румби, танець ча-ча-ча радше схожий на ексцентричного підлітка, неслухняного й вередливого.
Основний крок. Коли на рахунок «раз-два», вага тіла спочатку частково переноситься на випрямлену ногу, а потім повертається на іншу, танцюрист виконує характерне для кубинських танців похитування стегнами, почергово згинаючи спочатку одне, а потім інше коліно. На рахунок «ча-ча-ча» виконується шасе - крок ненавантаженою ногою, приставляння другої ноги і знову невеличкий крок з переносом ваги тіла. В основному кроці шасе виконується вбік, інші типи шасе дозволяють танцюристам переміщатися і виконувати складніші фігури.
Стилі ча-ча-ча можуть відрізнятись позицією шасе в ритмічній структурі. Оригінальний кубинський та бальний варіант рахунку в ча-ча-ча є "два, три, ча-ча-ча" або "чотири-і-раз, два, три". Танець не починається на першому ударі такту, хоча він може початись з перенесення ваги на праву ногу лідера.
Особливістю ча-чі є чіткість та різка зміна колін. Один з перших танців для діток. Включає 5 рахунків.
Основними фігурами є:
шассе,
таймстеп,
основний крок,
алімана,
спот-поворот,
нью йорк,
рука в руці.
З віком можна добавляти синкопований рахунок та інші фігури (локстепи, кубин брейки, зіскобки, ронди). Усі кроки виконуються на прямих колінах,але є варіації із зігнутим.
Історія танцю Джайв. Методика виконання
Рік появи: 1927. Джайв з'явився в 19 столітті на південному сході США. Основні правила танцю джайв (а саме під такою назвою з'явилася нова версія джетеберг) витримали життєві випробування та існують до сьогодні. Сучасна версія джайву має основні кроки, складені із швидкого синкопуючого шассе (крок, приставка, крок), вліво і вправо (у партнерки навпаки), разом з повільнішим кроком назад і поверненням вперед. Стегна виводяться на рахунок «і» після кожного кроку, вага тіла знаходиться сильно попереду на всіх кроках, причому всі кроки робляться з носка. Під час шассе ступня ноги, з якої робиться крок, піднімається на рівень коліна опорної ноги, при цьому далі інша нога піднімається так само сильно. У цьому танці на змаганнях танцюристи прагнуть показати, що після чотирьох танців вони не стомлені, та все ж джайв - останній танець, і досить складний для виконання. Джайв дуже сильно відрізняється по характеру і техніці від інших танців латиноамериканської програми. Джайв – це вже класичний джазовий танець, який впливає на утворення нових танцювальних варіацій. Всі вони здебільшого є тимчасовими явищами, але джайв залишається і кожного разу стає ще привабливішим після збагачення новими руховими елементами.
Джайв є різновидом свінгу зі швидкими та вільними рухами.
Є два види джайву: стрибучий і свінговий. Музичний розмір 4/4 — 44 такти за хвилину.
Основні крок:
шассе вліво;
шассе вправо;
основний крок на місці;
зміна місць справа наліво;
зміна місць зліва направо;
американський спін;
зміна рук за спиною;
стоп енд гоу;
кіки.
Історія танцю Самба. Методика виконання
Самба. Музичний розмір: 2/4 або 4/4. Темп 50 тактів на хвилину. Рік появи: 1956. Самба – це народний бразильський танець. Окрім народної самби існує також бальна (спортивна) самба, яка не танцюється групами, а у парі.
Самба — один з бальних танців латино-американської програми, що виник під впливом бразильської самби і виконується під музику в стилі самба або під інші латиноамериканські мелодії. Самба танцюється на одне із свят в Бразилії два тижня. Самба - танець пристрасті.
Розмір танцю 2/4, однак на кожний такт припадає три кроки (повільний, швидкий, швидкий), тому самба часто сприймається як танець з розміром 3/4.Характерною ознакою самби є баунс - згинання і розгинання колін. Є різні види баунсу. Історія самби - це історія злиття африканських танців, які прийшли до Бразилії з рабами із Конго і Анголи та іспанськими і португальськими танцями, привезеними з Європи завойовниками Південної Америки. Назва самби імовірно походить від африканського слова семба, яке визначає танці африканського походження, що виконуються в їхньому оригінальному стилі, який вирізняється різкими рухами тіла, поєднаними з відбиттям ритму ногами і сольним танцем в середині групи. Існує інший погляд, згідно з яким ця назва визначає рух стегон, незважаючи на те, що для визначення цього руху стегон існує окрема назва умбігада. Попередниками народної самби були танці: люнду, максіс, батуік, коко. Міська самба, яка танцюється не групами, а окремо – парами, вже має визначені форми, розвинуті з оригінальних попередників бразильської максіс та африканської люнду. В Європі першого разу самба появилась в 1914 році, але тільки після другої світової війни настав справжній бум самби.
Швидкий,енергій танець латино-американської програми з активним використанням роботи стоп, колін, куприку(баунс), бедер. Використовується ротація в сторонах, компресія між ребром і бедром.
Плечі зберігають одне положення.Танцюємо по 3 позиції,усі кроки з носка.
Фігури:
самбохід;
мамбохід;
вольта;
віск;
променадний біг;
крузадо;
локи.
Використовуємо різні види руху: постійний, імпульс, імпакт, вібрація.
У міру навчання на теоретичних заняттях методичної розкладки основних фігур танців європейської програми студенти повинні послідовно викладати опис фігур.
Послідовність, що рекомендується при вивченні методики викладання:
1.Підготовчі вправи.
2.Назви фігур танцю які вивчаються першими.
3. Методика складання танцювальних варіацій для конкурсного виконання.
4.Учбова композиція (де вона необхідна).
5. Назви фігур танцю які вивчаються другими.
6. Вихідне положення на колі.
7. Учбова композиція (де вона необхідна).
8. Назви фігур танцю які вивчаються третіми.
9. Пропонована композиція з повною номенклатурою
Для танцюристів класів «В» і «А» дозволяється виконувати фігури:
Позування;
Низькі розтяжки;
Grand Battement;
Developpe;
Attitude;
Grand Rond.
Танець в існуючій сучасній формі все ще має фігури з різними ритмами, передаючи багатогранне походження танцю, наприклад ботафого виконується в ритмі «1 і а 2» - в «четвертину рахунку», а праві роли в простішому «1 2 і», в «половинному ритмі». Стегна виводяться між рахунками, вивід має спеціальну назву – «самба-тік», вага тіла знаходиться попереду, більшість кроків робляться з носка. Самбу часто називають «південноамериканським вальсом», ритми самби дуже популярні і легко видозмінюються, утворюючи нові танці - ламбаду, макарену. Самба є танцем рухово-просторовим. В цілому світі самба танцюється однаковим способом. Тільки у Бразилії самба виконується більшою різноманітністю способів, різними темпами.
Історія танцю Румба. Методика виконання
Рік появи: 1913. Парний кубинський танець африканського походження, який входить до латиноамериканської програми сучасних спортивних бальних танців.
Танець виконується під музику з розміром 4/4, повільно, у темпі 25-27 тактів на хвилину на рахунок: «швидко», «швидко», «повільно» з акцентом на повільній долі такту.
Першочергово румба — це сексуальна пантоміма, що зображує стосунки чоловіка та жінки. Поширений міф — це сприймання її змісту як любовну гру закоханих і виявлення її у танці. Але це зображення скоріше трагічного невзаємного кохання, що відображається у стриманих і напружених рухах. Танець увібрав у себе характерні риси закоханого латиноамериканського чоловіка — силу, впевненість, чуттєвість, бажання сподобатись жінці й деяку агресивність. Жінка дражнить партнера, спокушує, манить його за собою, щоб потім знехтувати його почуттями й піти до іншого. Але понад усе румба є танцем пристрасті, кохання і романтичності.
Після нововведень - перенесення ваги на рахунок «раз», без фактичного кроку, танець набув дуже чуттєвий і романтичний характер. Рахунок «раз» - найсильніший рахунок в румбі, не роблячи крок на цей рахунок, ми підкреслюємо музикою активний рух стегон. Разом з повільним темпом музики і музичним акцентом на роботу стегон танець набуває ліричний і еротичний характер. Кроки робляться на рахунок 2, 3 і 4. Коліна випрямляються і згинаються на кожному кроці, повороти виконуються між рахунками. Вага корпусу знаходиться попереду, всі кроки робляться з носка. П’єр Лавел представив істинну «кубинську румбу», яка після тривалих суперечок була офіційно визнана і стандартизована в 1955 році. Вплив джазової музики не оминув танцювальної кубинської музики і призвів до появи нового різновиду мамбо. Під впливом нової музики утворились нові рухові інтерпретації румби. Темп піддався дальшому сповільненню, рухи стали більш плавними та в’язкими. Румба - дух і душа латиноамериканської музики і танцю. Чарівні ритми і рухи тіла роблять румбу одним з найбільш популярних бальних танців, багато танцювальних пар вважають цей танець найулюбленішим.
Вивчення елементів спочатку обличчям до дзеркала по одному, потім в парах, об’єднання елементів у композиції та варіації:
основний крок;
рука до руки;
нью-йорк;
спот-поворот;
плече до плеча;
алемана;
клюшка.
Використана література
Теорія і методика викладання спортивного танцю : підручник : [у 2 ч.] / С. В. Шалапа ; Нац. акад. кер. кадрів культури і мистецтв, Нац. хореогр. спілка України. - Київ : НАКККіМ, 2017.
Мур А. Бальные танцы / Алекс Мур ; пер. с англ. С. Ю. Бардиной. — М. : АСТ ; Астрель, 2004. — 191 с.: ил.
Гвидо Регаццони. Латиноамериканские танцы / Гвидо Регаццони, Массимо Анджело Росси, Алессандро Маджони ; пер. с фр. — М. : БММАО, 2001. — 192 с.
Осадців Т. П. Спортивні танці // Навч. посіб. — Львів : ЗУКЦ, 2001. — 340 с.:
Дени Г. Все танцы / Г. Дени, Л. Дассвиль ; сокр. пер. с фр. — 2-е изд. — К. : Муз. Україна, 1987. — 336 с.
Станішевський Ю. Бальний танець від джерел до сьогодення // Вісн. АСТУ. 2002. № 4.