МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ
Кафедра юридичних дисциплін
| |
КУРСОВА РОБОТА
З ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
Тема № ______
ТЛУМАЧЕНЯ НОРМ ПРАВА
Виконав :
студент/слухач курсу групи
спеціальності «Право»/ «Правоохоронна
діяльність»
ПІБ
Порядковий номер у журналі (для денної
форми навчання)
Номер залікової книжки (для заочної
Форми навчання)
Науковий керівник:
Оцінка:
Національна шкала:__________________
Кількість балів: _______ ECTS: ________
Київ
2020 рік
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА 5
1.1 Поняття тлумачення норм права 5
1.2 Способи тлумачення норм права 10
РОЗДІЛ 2. ВИДИ ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА 13
2.1 Офіційне і неофіційне тлумачення норм права 13
2.2 Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту 21
2.3 Правотлумачні (інтерпретаційні) акти, їх види 23
ВИСНОВКИ 29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 31
2. Види тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту URL:https://pidruchniki.com/1691041043161/pravo/vidi_tlumachennya_norm_prava_obsyagom_pravovogo_zmistu 32
ВСТУП
Актуальність курсової роботи: без глибокого розуміння змісту норм права неможливі їх ефективна реалізація, систематизація, формування правової культури та правосвідомості, розроблення та прийняття нових норм. Важливе значення має також єдність розуміння і реалізації норм у суспільстві, що впливає на стан законності в державі і досягається завдяки тлумаченню. Зазначеного можна досягти шляхом роз’яснення суб’єктам дійсного змісту норм права, тих ідей і понять, які зазначені законодавцем.
Ступінь дослідженості теми: теоретичною основою дослідження стали праці таких науковців як: Власов Ю. Л. [3], Гончаров В. В. [4], Гусарєв С. Д. [5], Кельман М. С.[7], Коцан Ю. Я. [8], Лепіш Н. Я. [9], Лисенков С. Л. [10], Малишев Б. В.[11], Настасяк І. Ю. [12], Опотяк С. З. [13], Старостюк А. В. [14] , та ін.
Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу досягнень науки, правозастосовчої практики проаналізувати правові дефініції, розкрити сутність та особливості тлумаченя норм права.
Ця мета зумовила вирішення таких завдань:
– дослідити поняття тлумачення норм права;
– надати загальну характеристику способам тлумачення норм права;
– проаналізувати офіційне і неофіційне тлумачення норм права;
– розкрити види тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту;
– охарактеризувати правотлумачні (інтерпретаційні) акти, та їх види.
Об’єкт дослідження становлять суспільні відносини, які виникають у зв’язку з тлумаченям норм права.
Предмет дослідження – тлумаченя норм права.
Методи курсової роботи. Під час написання курсової роботи, аби одержати найдостовірніші результати, було використано систему методів філософського, загальнонаукового та спеціально-наукового рівнів.
Основу дослідження становлять філософські методи: діалектичний (основними принципами якого є об’єктивність, всебічність, конкретність і повнота пізнання, роздвоєння єдиного і пізнання суперечливих його сторін тощо), логічний (основними прийомами якого є аналіз і синтез, індукція та дедукція, аналогія, сходження від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного) та ін.
Серед загальнонаукових методів пізнання використано методи системного аналізу (структурний, функціональний, факторний, генетичний), цільовий, типологічний.
Із спеціально-юридичних застосовано: історико-правовий – для розкриття генезису і тенденцій наукових поглядів відносно тлумачення норм права; формально-правовий – під час визначення понять.
Структура роботи: відповідає вимогам, вступна частина містить такі структурні елементи: титульний лист, зміст. Основна частина містить такі структурні одиниці: вступ, текст курсової роботи, висновки. Третій елемент структури курсової роботи - список використаних джерел.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА
1.1 Поняття тлумачення норм права
Тлумачення норм права формувалося історично, тому першим поштовхом до становлення вчення про тлумачення законів слугувала діяльність юристів Стародавнього Риму. Саме тому, ймовірно, уперше постають деякі питання динамізму під час тлумачення юридичних норм. Із цього приводу М. Боголєпов зазначав: «…Укладачі законів XII таблиць могли упустити з поля зору деякі відносини, а наступний за законом XII таблиць час міг створити зовсім нові відносини чи змінити старі. Законодавство в ті часи порівняно рідко приходило на допомогу потребам часу». Тлумачення законів XII таблиць, за допомогою якого вдавалося усувати прогалини тодішнього законодавства, – чи не найперший в історії приклад еволюційного тлумачення юридичних норм. Юристи Стародавнього Риму були добре обізнані в риториці, вміли маніпулювати текстом, переконуючи суд у необхідності прочитання закону – залежно від потреб клієнтів [4, с. 12].
Імператор Юстиніан у VI ст. н. е. заборонив тлумачення своїх Дигестів, бо всі неточності, на його думку, були усунуті, і не залишилося підстав для сумнівів. Буржуазні ідеологи періоду сходження буржуазії до влади (Ш. Л. Монтеск’є, Ч. Беккаріа, Ж.-П. Марат) вимагали точної відповідності букві закону, заперечували тлумачення закону судами. Це була своєрідна реакція на сваволю феодального суду. Прийшовши до влади, буржуазія наділяє суд правом тлумачити закон відповідно до його «духу» і «розуму». Це право було зафіксовано уже в Кодексі Наполеона [1, с. 176–177].
Тлумачення правових норм виступає механізмом для з’ясування справжнього змісту правового припису, подолання колізій та прогалин у законодавстві. Проте роль тлумачення правових норм для забезпечення законності й удосконалення законодавства не достатньо враховують юридична наука та юридична практика [13, с. 47].
Тут доречно навести думку провідної російської вченої в галузі законодавчої техніки В. Чиннової, яка стверджує, що «доволі часто практики скептично ставляться до теорії права. Однак жоден правозастосовний акт не складається без урахування правил тлумачення права» [17].
Тлумачення норм права посідає надзвичайно важливе місце у складних процесах впливу права на життя, взаємодії закону з реальними відносинами, із вчинками людей. Воно є однією із центральних ланок у процесі застосування права – у процесі аналізу юридичних норм, правової кваліфікації і винесення рішення. Із цих позицій, кожний акт застосування права є й результатом тлумачення норм права. Щоб застосувати ту чи іншу норму права, треба з’ясувати її зміст, а в деяких випадках потрібні і роз’яснення [14, с. 54].
Так, на думку Б. Малишева, тлумачення норм права є найважливішим елементом і застосування права, і реалізації права взагалі, адже результатом тлумачення є, по-перше, з’ясування змісту права поведінки, що міститься в нормі права. По-друге, індивідуалізація цього правила поведінки стосовно конкретних осіб та обставин справи Тобто тлумачення норм права виступає своєрідною інтелектуальною рушійною силою всього процесу правового регулювання [11, с. 76].
Аби запропонувати авторську дефініцію поняття «тлумачення норм права», потрібно виділити та охарактеризувати його істотні ознаки. Процес тлумачення обов’язковий під час реалізації правових норм у діяльності суду, прокуратури, органів внутрішніх справ та інших державних органів, під час укладення угод і договорів, у роботі органів громадськості, за здійснення громадянами юридично значущих дій. Окрім цього, без тлумачення неможливо створити нові приписи, оскільки в розвиненій системі законодавства більшість норм, які видаються, пов’язані з уже наявними законодавчими положеннями. Важливе значення має тлумачення для створення різноманітних збірників і довідників із законодавства, для обліку нормативних актів, для підготовки збірників законів держави [5, с. 239].
На думку М. Матузова, тлумачення права – це необхідний і важливий елемент правореалізаційного процесу, зокрема у правозастосуванні. Перш ніж застосувати ту чи іншу норму права, потрібно з’ясувати її реальний зміст, а в деяких випадках і роз’яснити. Тлумачення – це складна і багатоаспектна діяльність різних суб’єктів, яка має інтелектуально-вольовий характер і спрямована на пізнання і пояснення змісту правових норм [15, с. 281].
Із приводу визначення і змісту тлумачення права в літературі наявні різні думки. Деякі вчені розуміють під цим лише з’ясування, інші думають, що зміст тлумачення правових норм утворює їх роз’яснення, ще інші визначають тлумачення як єдність того й іншого. Переконливою є третя позиція, оскільки в першому і другому випадку очевидний однобічний підхід [7, с. 307].
Тлумачення права зумовлене потребою з’ясувати і роз’яснити точний сенс і зміст нормативно-правових розпоряджень у процесі правотворчої і правозастосовної діяльності. У випадку недосконалості й неадекватного використання законодавчої техніки, відсутності точної, зрозумілої мови нормативного акта, деякі поняття і положення формулюються неконкретно, а іноді й двозначно, через що й виникають колізії [8, с. 181].
Ю. Власов уважає, що з’ясування виступає самостійним процесом пізнання норми права. Коли зміст норми роз’яснюється іншим, з’ясування і роз’яснення становлять єдиний процес, спрямований на доведення змісту норми права до третіх осіб. Отже, тлумачення норм права складається з двох частин: з’ясування і його результату та роз’яснення [3, с. 10].
З’ясування правових норм можна визначити як внутрішній процес мислення суб’єкта тлумачення, спрямований на пізнання і розкриття дійсного змісту норми права, та результат цього процесу. З’ясування норми має на меті встановити її зміст у повному обсязі. Отож, з’ясування правових норм можна розглядати у двох аспектах. По-перше, це внутрішній процес мислення, здійснюваний суб’єктом за допомогою певних способів тлумачення і спрямований на пізнання та розкриття волі законодавця, вираженої в нормі права. По-друге, це певний результат з’ясування, якого сягає суб’єкт тлумачення в процесі пізнання змісту норми права [12, с. 63].
Тлумачення як внутрішній розумовий процес, що триває у свідомості особи, яка застосовує правову норму, – це необхідний підготовлювальний етап, передумова для правильного вирішення конкретної справи, здійснення кодифікації, складання картотек законодавства, обліку нормативних актів. З’ясування характеризує гносеологічну природу тлумачення і спрямоване на пізнання права. Тлумаченняз’ясування становить внутрішній розумовий процес, що триває у свідомості суб’єкта і спрямований на з’ясування норми права суб’єктом. Це з’ясування для себе, і тому воно не має зовнішніх форм вираження. Під час з’ясування воно не має зовнішніх форм вираження. У процесі з’ясування інтерпретатор використовує різні прийоми тлумачення, що забезпечують процес пізнання. Тут використовують мовно-граматичний, логічний, історико-політичний і систематичний способи тлумачення. З’ясування є необхідною умовою для реалізації права у всіх формах і, наголосимо, завжди передує роз’ясненню. Роз’яснення – це вираження висновків, які зробив інтерпретатор у підсумку усвідомлення норми права щодо сенсу і змісту державної волі, яка в ній міститься [10, с. 200].
Результати інтелектуально-вольової діяльності об’єктивуються в акті роз’яснення, мотивувальній частині правозастосувального акта або в юридичній пораді. На думку Ю. Власова, роз’яснення норм права – це діяльність суб’єкта тлумачення, яка має зовнішній вираз і спрямована на пояснення третім особам дійсного змісту правової норми, та результат цієї діяльності. Роз’яснення здійснюється в тих випадках, коли внаслідок з’ясування норми права та отримання його результату суб’єкт тлумачення вважає за потрібне дати більш розгорнуте пояснення змісту цієї норми для її правильного й однакового розуміння іншими особами [3, с. 11].
Тлумачення правових норм – це встановлення (з’ясування, роз’яснення) змісту нормативних актів, спрямоване на розкриття вираженої в них волі законодавця [9, c. 12-16].
Таким чином, у процесі тлумачення встановлюють зміст і сферу дії нормативного припису, його основну мету та соціальну спрямованість, місце в системі правового регулювання, з’ясовують суспільно-історичну ситуацію його ухвалення, умови, у яких відбувається тлумачення. Водночас тлумачення виступає як внутрішній розумовий процес, що не сягає за межі свідомості інтерпретатора. Саме тому необхідно вважати, що тлумачення – це не тільки з’ясування, а й роз’яснення норми права. Безумовно, з’ясування як елемент процесу тлумачення може і не перерости в роз’яснення, як, наприклад, іноді за неофіційного тлумачення, коли немає конечної потреби роз’яснювати правову норму іншій особі. Однак у більшості випадків, навіть за неофіційного тлумачення, виникає необхідність в інтерпретаційній діяльності. Тобто без попереднього пізнання змісту правової норми пояснити її зміст неможливо.
1.2 Способи тлумачення норм права
Використовуючи різні способи тлумачення, інтерпретатор намагається отримати всебічне уявлення про норму права, пізнати її зміст. Володіння такими способами здатне запобігти помилкам, поверховому й однобічному усвідомленню норм права, допомагає надавати правильні правові оцінки.
Спосіб тлумачення – це комплекс певних прийомів та засобів, що в сукупності дають можливість максимально точно встановити справжній зміст правової норми [16, c. 180].
Основні способи тлумачення норм права [16, c. 181]:
граматичний;
логічний;
системний;
історичний;
телеологічний.
Зважаючи на відсутність вичерпного переліку способів тлумачення, розглянемо лише найпоширеніші з них.
Граматичне (філологічне, лінгвістичне) тлумачення засноване на аналізі лексики, синтаксису та пунктуації у тексті правової норми з метою встановлення її змісту. Застосування цього способу передбачає поєднання в інтерпретатора спеціальних юридичних знань та достатньої компетентності в галузі філології. Можливою також є спільна діяльність щодо тлумачення правової норми фахівців юридичного та філологічного напрямів.
Наприклад, відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» «клієнт банку – це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку». Застосовуючи лінгвістичне тлумачення, робимо висновок, що суб’єкт, котрий лише звернувся до банку з метою скористатися його послугами, ще не може вважатися його клієнтом. Також не є клієнтом банку особа, яка користувалася його послугами в минулому.
Логічне тлумачення полягає в застосуванні в процесі тлумачення законів та прийомів формальної логіки. Використовується, як правило, спільно з граматичним тлумаченням, коли останнє не дає можливості однозначно зробити висновок щодо справжнього змісту норми або взагалі призводить до явно некоректного результату.
Системне тлумачення – встановлення змісту норми права за допомогою виявлення системних зв’язків з іншими нормами. Йдеться як про зв’язки в межах одного правового акта, так і з нормами інших правових актів. Застосування цього способу засноване на тому, що кожна конкретна норма є елементом загальної системи права, має свою галузеву належність. Так, наприклад, у ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що «інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею». У процесі тлумачення цієї норми необхідно насамперед з’ясувати значення слів «банк», «клієнт банку». Тому потрібно звертатися до ст. 2 цього ж закону, яка містить визначення термінів. Так проявляється системний зв’язок між різними нормами одного правового акта. У цій же статті можна знайти прояв зв’язків з іншими правовими актами, оскільки щодо таких термінів, як, наприклад, «андеррайтер», «андеррайтинг», зазначено, що вони вживаються у значеннях, визначених Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок».
Суть історичного тлумачення полягає в з’ясуванні змісту норми права, виходячи з аналізу історичних обставин її прийняття. При цьому предметом аналізу можуть бути супровідні матеріали до проекту нормативно-правого акта, стенограми процесу попереднього обговорення, тексти публічних виступів авторів проекту тощо. Зазначені матеріали самі по собі не мають юридично обов’язкового характеру, однак у сукупності дають можливість скласти уявлення про справжні наміри суб’єкта правотворчості та закладений ним у відповідну норму зміст.
При застосуванні телеологічного (цільового) тлумачення зміст норми встановлюють, виходячи із цілей, які переслідував суб’єкт правотворчості, приймаючи як саму норму, так і нормативноправовий акт, котрий її містить. При застосуванні цього способу тлумачення особливого значення набуває аналіз преамбули нормативноправового акта, де часто міститься інформація щодо цілей його прийняття.
Необхідно також враховувати загальні цілі правового регулювання, втілені в положеннях базових галузевих правових актів, таких, як кодекси, а також у Конституції України.
Крім названих, іноді виокремлюють також інші способи тлумачення, зокрема функціональне (ґрунтується на знанні факторів та умов, у яких функціонує, діє та застосовується норма права, що тлумачиться) та спеціально-юридичне (засноване на спеціальних юридичних знаннях).
На практиці рідко вдається обмежитися застосуванням лише одного способу тлумачення відокремлено від інших. Як правило, застосовується одночасно кілька способів. Особливо це характерне для випадків, коли тлумаченню піддається не лише окрема норма, а весь текст нормативно-правового акта. Тому від правильного вибору способів тлумачення та їхнього оптимального поєднання значною мірою залежить ефективність діяльності інтерпретатора. З точки зору трансформації правових знань тлумачення можна розглядати як процес переходу від узагальненої правової інформації, яку надає правова норма (загальне правило поведінки) до більш деталізованої і, як наслідок, зрозумілої відповідним суб’єктам права правової інформації.
Отже, тлумачення є процесом правового мислення і невід’ємним компонентом реалізації права, що підвищує інформативність правових норм та покращує їхнє сприйняття.
РОЗДІЛ 2. ВИДИ ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
2.1 Офіційне і неофіційне тлумачення норм права
Тлумачення здійснюється будь-яким суб’єктом на науковому, професійному чи побутовому рівні і відбиває результати його мислення. Залежно від суб’єктів тлумачення-роз’яснення норм права і вираження наззовні висновків, яких дійшов інтерпретатор у результаті усвідомлення сенсу норми, тлумачення може бути офіційним або неофіційним, їх висновки можуть зобов’язувати чи не зобов’язувати інших суб’єктів права до певної поведінки.
Тлумачення вважається офіційним, якщо воно здійснюється спеціально уповноваженим компетентним в цій галузі органом, державним службовцем чи посадовою особою на підставі службового обов’язку, а результати роз’яснення набувають спеціальної юридичної форми (постанови, інструкції) та офіційного значення (мають обов’язковий характер своєрідної директиви). При офіційному тлумаченні суб’єкти правозастосовної діяльності та інші суб’єкти права повинні використовувати зміст норми права в його точному розумінні, так, як його викладено в офіційному інтерпретаційному акті [6, c. 430].
Для виконавців норми, що офіційно тлумачиться, таке тлумачення завжди є обов’язковим, незалежно від того, погоджуються вони з таким роз’ясненням чи ні. Основна мета офіційного тлумачення-роз’яснення полягає в забезпеченні єдиного розуміння норм всіма суб’єктами права та їх однакового застосування на всій території держави. Від останнього також залежить рівень законності та правопорядку в суспільстві. Залежно від того, на яке коло осіб розраховане офіційне тлумачення, воно може бути двох видів: нормативне і казуальне.
Нормативне тлумачення — це роз’яснення сенсу та змісту норми права, призначене для його поширення на невизначене коло осіб і випадків при вирішенні будь-яких юридичних справ, що регулюються нормами, що були предметом інтерпретації. Таке роз’яснення має аб страктний характер, тобто його пов’язують не з конкретною ситуацією, суб’єктом чи обставинами, а з ситуаціями типовими, такими, що постійно виникають у житті і врегульовані нормами.
Отже, результат нормативного тлумачення поширюється на певні види суспільних відносин, які врегульовані нормою права, і передбачає багаторазовість застосування. Сенс терміна «нормативне тлумачення» — саме в обов’язковості певного розуміння щодо застосування нормативноправових приписів. Прикладом такого тлумачення є роз’яснення Верховного Суду України з питань застосування законів України за певною категорією справ, а не за конкретною справою.
Тлумачення називається нормативним не тому, що це тлумачення норм (будь-яке тлумачення — це завжди тлумачення норм), а внаслідок того, що [6, c. 431]:
– воно має загальний характер;
– є формально обов’язковим при розгляді всіх справ певної категорії, які вирішуються на основі норми, що тлумачиться;
– результат такого тлумачення виражено у вигляді обов’язкових для інших суб’єктів інтерпретаційних норм (це «норми про норми»): в них вказується, як правильно розуміти і застосовувати правові норми;
– вони є нормативними, бо містять лише аргументи, підстави на користь певного розуміння норми права. Навпаки, результат казуального (індивідуального) тлумачення стосується тільки застосування норми щодо конкретного випадку. Воно має значення лише для вирішення «казусу», конкретної юридичної справи суб’єктами правозастосовної чи іншої юридичної діяльності і є обов’язковим тільки у зв’язку з розв’язанням саме цієї юридичної справи. Повернемося до роз’яснень нормативного характеру.
Залежно від суб’єктів, що тлумачать нормативно-правовий припис, офіційне нормативне тлумачення поділяють на автентичне і легальне. Ці види розрізняють залежно від державних органів, що тлумачать норму, їх місця у структурі державного апарату, різної сили актів тлумачення (інтерпретаційних актів), що ними видаються.
Автентичне тлумачення — це роз’яснення, яке здійснюється тим органом, що видав норму, котра підлягає тлумаченню (тобто це авторське офіційне тлумачення), наприклад, роз’яснення міністерством сутності та окремих положень певної інструкції, що була ним прийнята. Таке повноваження державного органу тлумачити норми, що містяться в його актах, безпосередньо випливає з його повноважень на видання нормативно-правових актів і не потребує на це будь-якого спеціального дозволу. Особливість такого роз’яснення полягає в тому, що акт тлумачення видається для роз’яснення вже існуючих норм, а не для створення нових. Цей акт, як правило, має такі самі зовнішню форму і юридичну силу, як і нормативний акт, що підлягає тлумаченню. Сила автентичного тлумачення не стільки в його переконливості, скільки в його обов’язковості.
Легальне тлумачення — це роз’яснення, що походить від спеціально уповноваженого органу щодо нормативних актів, які видані іншими нормотворчими органами. Таке тлумачення називають ще делегованим, тобто воно не походить від органу, що видав нормативно-правовий акт. Право тлумачити нормативні приписи є у всіх, але повноваження органів і посадових осіб, що мають право офіційно роз’яснювати їх сенс, спеціально закріплений у відповідних нормативно-правових актах. Такі повноваження можуть бути постійними або одноразовими. Результати легального (делегованого) тлумачення, що містяться у відповідних інтерпретаційних актах, мають обов’язкову силу тільки стосовно осіб, що підпадають під юрисдикцію державного органу, судового, фінансового, податкового та інших, що тлумачать норму.
Особливо важливе значення для юридичної діяльності має судове тлумачення. Закон (п. 2 ст. 150 Конституції України) відносить офіційне легальне (делеговане) тлумачення Конституції України та законів України, виданих Верховною Радою України, виключно до компетенції Конституційного Суду України.
Оцінюючи правову природу результатів офіційного тлумачення, що здійснюється вищими судовими органами, слід нагадати деякі принципові положення [6, c. 432]:
а) судові органи не наділені законотворчою функцією;
б) джерелом, що дає привід до видання актів нормативного тлумачення, є узагальнення практики розв’язання справ судовими органами (згідно з наведеними законами Пленум Верховного Суду «розглядає матеріали узагальнення судової практики і статистики...»; Президія Вищого господарського суду «розглядає матеріали узагальнення практики, аналізує статистику»);
в) приводами та причинами видання актів роз’яснень вищих судових органів держави є типові помилки кваліфікації, порушення процедури застосування нормативно-правових актів, нерідко зумовлених саме відсутністю єдності в розумінні змісту законів, що застосовуються, та ін.;
г) зміст судових роз’яснень звичайно зводиться до рекомендацій того, як слід розуміти термінологію, сенс норми, як кваліфікувати юридичні факти, як саме застосовувати закон; судові роз’яснення не можуть суперечити принципу, згідно з яким суд є незалежним і підкоряється тільки закону;
ґ) акти роз’яснення містять правила, які вказують на певне розуміння законів; вони не можуть містити в текстах нічого нового, що не входить до змісту норми, яка тлумачиться, тобто не повинні містити нормативної новизни; за їх допомогою не можуть змінюватися, доповнюватися чи скасовуватися закони, а лише має розкриватися їх зміст у повному обсязі.
Особливість правової природи актів офіційного легального тлумачення судових органів полягає в тому, що чинність офіційного тлумачення поширюється за межі кола тільки судових органів. Наприклад, роз’яснення Пленуму Верховного Суду України вичерпуються не тільки судами, а й слідчими, суб’єктами, які здійснюють дізнавальну діяльність, іншими службовими особами.
Офіційне тлумачення може бути і казуальним, обов’язковим для даної справи, тобто воно застосовується лише у зв’язку з розглядом конкретної юридичної справи (казусу), стосовно саме тих осіб, які мають до справи певне відношення. Для будь-яких інших справ результати казуального тлумачення формально-юридичного значення не мають і на них не поширюються. Але необхідність офіційного казуального тлумачення виникає і тоді, коли нижчі правозастосовні органи, на думку вищих до них, некоректно застосовують норми права щодо конкретної справи, порушуючи закон.
Таке тлумачення здійснюється в межах компетенції і повноважень правозастосовних органів. Тут розрізняють:
а) тлумачення органу, що безпосередньо застосовує в певній процедурі норми права (воно відображене в акті застосування права, стає його частиною). Наприклад, судове тлумачення, що здійснюється судами при прийнятті рішень по конкретних юридичних справах, а такожадміністративне, що здійснюється органами виконавчої влади — від центральних (міністерств, відомств) до місцевих державних адміністрацій;
б) тлумачення органу, що перевіряє законність та обґрунтованість акта застосування права. Наприклад, перевірка з боку вищого за рівнем судового органу рішення нижчого суду В цьому сенсі можна розуміти також казуальне тлумачення, яке має обов’язкове значення не тільки для конкретної справи, а й для всіх аналогічних справ. Цим пояснюється оприлюдненням рішень по конкретних справах в офіційних виданнях. У таких рішеннях вищих правозастосовних органів міститься зразок розуміння законів. Тому правомірно називати їх прецедентами тлумачення правової норми. Рішення, винесені по конкретних справах, набувають загальне значення через їх внутрішню переконливість і виступають як приклади правильного розуміння і застосування закону. Загальнообов’язковість прецедентів тлумачення ґрунтується на силі, владі розуму. Тому авторитет мають ті прецеденти, які містять у своїй основі переконливе аргументування. Прецедентами тлумачення виступають звичайно рішення вищих судових інстанцій.
Таким чином, інтерпретаційні положення, що містяться в рішеннях по конкретних справах, перетворюються на прецедент тлумачення. Хоча такі положення формально обов’язкові тільки для конкретної справи, однак нижчі інстанції завжди враховують практику вищих і прагнуть їй слідувати, брати як приклад, зразок розуміння і застосування законів.
Отже, інтерпретаційні положення, що містяться в рішеннях вищих інстанцій по конкретних справах, не залишаючись формально загальнообов’язковими, фактично мають загальнообов’язкове значення, оскільки засновані на правильності їх виведення із закону, на силі авторитету вищих інстанцій. Ще одна особливість казуального тлумачення полягає в тому, що ця форма тлумачення рівною мірою використовується як при офіційному, так і при неофіційному тлумаченні. Якщо перше має юридичну силу, але формально — тільки щодо конкретної справи, то друге (неофіційне) взагалі такої сили не має і здійснюється переважно науковими установами, адвокатами, експертами та ін.
Неофіційне тлумачення нормативно-правих приписів — це таке роз’яснення їх змісту, що здійснюється будь-яким суб’єктом, при якому результат тлумачення не має обов’язкової юридичної сили.
Суб’єкт, що тлумачить норму, самостійно, без будь-якого спеціального дозволу оцінює правову ситуацію, відповідну норму і приймає рішення про перспективу настання юридичних наслідків по справі на основі власного уявлення про зміст тих приписів, що він тлумачив. Це тлумачення має форму письмових чи усних порад, пояснень, рекомендацій. Воно здійснюється недержавними органами й установами, різними науковими, навчальними закладами, групами фахівців-юристів, окремими громадянами. Але їх акти, виражені у формах наукових творів, коментарів до законів тощо, не мають обов’язкового характеру и не тягнуть за собою будь-яких юридичних наслідків.
Отже, посилатись на результати неофіційного тлумачення як на нормативну підставу для офіційного вирішення справи не можна. Вся відповідальність за вірність інтерпретації покладається лише на офіційного суб’єкта правозастосування. Акти неофіційного тлумачення мають лише таку силу і вагомий вплив, що базуються на професіональному авторитеті фахівців, установ.
Неофіційне тлумачення поділяється на побутове (повсякденне), професійне (компетентне) і доктринальне (наукове).
Побутове (повсякденне) тлумачення — це уяснення і роз’яснення змісту норм права в повсякденному житті, побуті всіма особами, які не мають спеціальної юридичної освіти або певного досвіду юридичної діяльності. Дійсні результати такого тлумачення обумовлені рівнем правової свідомості, юридичної обізнаності, життєвого досвіду та правової культури громадян. Таке тлумачення постає в усіх випадках, коли особа осмислює зміст правових норм з метою їх використання, виконання, додержання, надання поради, оцінювання будь-якої життєвої ситуації, що потребує юридичного рішення або просто розширення кола своїх знань.
Професійне (компетентне) тлумачення — це тлумачення, яке здійснюють фахівці з вищою юридичною освітою в галузі держави і права — практичні працівники (судді, адвокати, прокурори, посадові особи державного апарату та ін.) для професійного використання його результатів у повсякденній діяльності в процесі застосування ними правових норм.
Особливу роль має доктринальне (наукове) тлумачення норм права. Воно здійснюється науковцями — фахівцями-правознавцями, науковими та дослідними установами в науково-практичних коментарях до законодавства, працях учених-юристів (наукових статтях, монографіях, підручниках, посібниках, брошурах, лекціях), обговореннях проблемних питань чинних нормативних актів та їх проектів у пресі, на «круглих столах», телебаченні, сторінках наукових видань. Таке тлумачення відомо світу з стародавніх часів. У Стародавньому Римі роз’яснення римськими юристами законів мало не тільки моральне, а й юридичне значення, впливало на розвиток законодавства. Під час тлумачення вони фактично створювали норми, які набували якостей авторитетності, що межувала з обов’язковістю.
Сьогодні неофіційне за статусом доктринальне тлумачення не має обов’язкової сили, але суттєво впливає на правотворчу та правозастосовну професійну діяльність. Цей вплив є зрозумілим. Він ґрунтується на авторитеті і переконливості роз’яснень, і, незважаючи на відсутність їх офіційної обов’язковості, такі тлумачення визнаються в суспільстві найбільш переконливими і обґрунтованими. Саме тому часто висновки неофіційного доктринального тлумачення стають головним змістом офіційного. Усі форми неофіційного тлумачення правових норм не мають обов’язкової сили, їх фактичне значення зумовлюється авторитетом і обізнаністю інтерпретатора з питань правознавства та рівнем переконливості. Але усі вони справляють певний вплив на різні види юридичної практики і підпорядковані кінцевій меті — досягти однаковості розуміння змісту правових норм.
2.2 Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту
Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту - завершальний етап (результат) тлумачення значення і змісту норм права, що настає після застосування способів тлумачення (граматичного, систематичного, телеологічного, історико-політичного, функціонального) і полягає у встановленні ступеня відповідності змісту (смислу, мети) правової норми її текстовому оформленню і вираженню, у з'ясуванні співвідношення буквального значення юридичного тексту ("букви" закону) і дійсного змісту юридичних норм ("духу" закону).
Розрізняють три види тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту [2]:
Буквальне (адекватне) тлумачення - роз'яснення, за якого дійсний зміст (смисл, мета) норми права відповідає буквальному текстовому вираженню, тобто "дух" і "буква" закону збігаються. За адекватного тлумачення текст норми права не змінюється навіть у випадках залучення всіх способів тлумачення. Буквально тлумачаться норми права, як правило, з чітко вираженим змістом, а також норми-дефініції. Наприклад, ст. 25 Сімейного кодексу України чітко визначає: "Жінка і чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі".
Поширювальне тлумачення - роз'яснення норм права, за якого їх дійсний зміст (смисл, мета) ширший за буквальний текст; "дух" закону ширший за його "букву". Наприклад, "судді незалежні та підкоряються тільки закону" - цей нормативний припис не вказує на народних засідателів, однак на них, як і на суддів, поширюється принцип незалежності; крім того він вказує на закон, маючи на увазі всю систему законодавчих актів України.
Обмежувальне тлумачення - роз'яснення норм права, за якого їх дійсний зміст (смисл, мета) вужчий за текстуальне вираження; "дух" закону вужчий за його "букву". Так, відповідно до ст. 202 Сімейного кодексу "повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які потребують допомоги, непрацездатні", однак цей обов'язок не може поширюватися на дітей, хоч і повнолітніх, але непрацездатних.
Застосовувати обмежувальне (як і розширювальне) тлумачення слід тоді, коли разом з нормою, яка тлумачиться, в законі містяться норми, що здатні звузити (або розширити) її зміст. Наявність виняткової норми, тобто норми, що робить виняток із загальної норми, вимагає уточнення норми, яка тлумачиться, у бік її обмеження (або розширення).
Обмежувальне і розширювальне тлумачення вимагає обов'язкового застосування системного способу тлумачення, що дає змогу уточнити зміст норми, яка тлумачиться.
Не допускається поширювальне тлумачення: 1) за наявності вичерпного переліку, що міститься в правових приписах нормативно-правового акта; 2) за наявністю положень, які є винятком із загального правила. Не допускається обмежувальне тлумачення за наявності незавершених переліків.
Результатом тлумачення правових норм має бути визначеність ("так", "ні"), а не двозначність ("і так, і ні") у висновках того, хто тлумачить зміст юридичних норм. Результати тлумачення не можуть виходити за межі норми, яка тлумачиться. Тлумачення, як правило, становить тільки конкретизуюче судження про норму права, але не новий нормативний припис.
2.3 Правотлумачні (інтерпретаційні) акти, їх види
Результати тлумачення права як правової форми діяльності держави виражаються в офіційних юридичних актах, які іменуються правотлумачними (інтерпретаційними) актами.
Вже в 60-х роках ХХ ст. провідні вчені звернули увагу на те, що, крім нормативно-правових та індивідуально-правових актів, у системі юридичних актів самостійне місце посідають акти тлумачення права, які є юридичними засобами одноманітного, узгодженого розуміння та ефективного застосування правових норм.
Інтерпретаційні акти є результатом цілеспрямованої інтелектуальної діяльності компетентного органу держави (наприклад, Конституційного Суду України) чи міжнародної установи (наприклад, Європейського суду з прав людини, Комітету ООН з прав людини) щодо осмислення дійсного значення правових норм.
Інтерпретаційний акт — це офіційний акт-документ уповноваженого державного органу чи посадової особи, а також міжнародної установи, чию юрисдикцію визнала Україна, головною метою ухвалення якого є тлумачення правових норм, що містить формальнообов’язкове роз’яснення їх змісту.
Особливості юридичної природи інтерпретаційних (правотлумачних) актів дозволяють виділити такі їх ознаки [6, c. 436-437]:
1) інтерпретаційні акти розкривають дійсний зміст норм права, виражених у відповідному юридичному акті, та містять вказівки стосовно належного розуміння правових норм, що має вирішальне значення для їх реалізації. Вони діють в єдності з тими нормативноправовими актами чи іншими формами права, які містять правові норми, що підлягають тлумаченню, та мають допоміжний характер;
2) інтерпретаційні акти не встановлюють нових норм права, не скасовують та не вносять зміни до чинних правових норм. Здійснюючи свої повноваження, суб’єкти офіційної інтерпретації не підміняють законодавця шляхом створення правових норм у процесі тлумачення, у тому числі через заповнення прогалин у законодавстві. З цього приводу Конституційний Суд України в Рішенні у справі про тлумачення Закону України від 25 березня 1998 р. «Про вибори народних депутатів України» прямо зазначив, що заповнення прогалин у законах не належить до повноважень Конституційного Суду України. Вирішення цих питань є прерогативою органу законодавчої влади — Верховної Ради України;
3) інтерпретаційні акти мають офіційний, формально-обов’язковий характер, що зумовлено наявністю у суб’єкта їх прийняття державновладних повноважень чи визнаної державою юрисдикції. Обов’язковість цих актів виявляється в тому, що вони містять офіційну, сформульовану чи визнану державою позицію щодо розуміння дійсного змісту правових норм і зобов’язують суб’єктів адекватно сприймати норми, що роз’яснюються. При цьому інтерпретаційні акти можуть адресуватися органам, що застосовують розтлумачені правові норми, а не суб’єктам, дії яких безпосередньо регулюються цими нормами;
4) юридична сила правотлумачних актів пов’язана із чинністю актів, норми яких стали об’єктом тлумачення. Прийняття нового юридичного акта чи зміна його окремих положень, які були розтлумачені, ведуть до втрати юридичної сили інтерпретаційного акта, що свідчить про його нижчу юридичну силу від юридичної сили акта, що став предметом тлумачення. В ієрархії юридичних актів інтерпретаційні акти слідують за актом, положення якого розтлумачено. Їх місце в системі юридичних актів визначається компетенцією органу чи установи, які ухвалили інтерпретаційний акт;
5) сфера дії правотлумачних актів збігається зі сферою дії витлумачених норм та не може бути ширшою за неї. Дія інтерпретаційних актів у часі визначається чинністю норм права, що підлягають тлумаченню. Інтерпретаційні акти діють поряд з витлумаченими нормами, починаючи з моменту набуття ними чинності.
Оскільки тлумачення не виходить за межі правових норм, а лише розкриває їх дійсне значення, то інтерпретаційні акти мають зворотну силу, межі якої визначаються моментом набрання чинності юридичним актом, що підлягає тлумаченню. Ця особливість відрізняє акти тлумачення права від нормативно-правових актів, які не можуть мати зворотну дію, крім випадків, коли це прямо передбачено законом та відповідає правовим принципам (наприклад, у разі, якщо новий закон пом’якшує покарання за певний злочин або декриміналізує діяння).
В інтерпретаційному акті може прямо вказуватися на необхідність перегляду раніше ухвалених рішень, які не відповідають викладеному в ньому тлумаченню норм права.
Інтерпретаційний акт припиняє свою дію у разі його скасування або заміни іншим інтерпретаційним актом, а також у разі припинення дії юридичних актів, положення яких виступали предметом тлумачення. Названі особливості вирізняють інтерпретаційні акти серед інших юридичних актів, що включають деякі правотлумачні положення. Тлумачення норм права відбувається переважно в процесі судової та іншої правозастосовної діяльності при вирішенні конкретних справ.
Відповідно інтерпретаційні положення можуть міститися в різних видах юридичних актів (наприклад, судових рішеннях, відомчих актах тощо). Правотлумачними актами є тільки ті акти, основною метою прийняття яких є роз’яснення змісту відповідних юридичних норм. В усіх інших актах, які містять інтерпретаційні положення, тлумачення виступає лише одним із засобів досягнення мети їх прийняття, якою можуть бути правозастостосування, здійснення конституційного контролю тощо. Ця мета зумовлює віднесення їх до актів відповідного виду (правозастосовних актів, актів конституційного контролю та ін.).
Правозастосовні акти містять як саме юридичне рішення у конкретній справі, так і роз’яснення змісту відповідних норм права, що були покладені в його основу. Своє розуміння дійсного значення правових норм правозастосовний орган в цьому разі формулює в мотивувальній частині акта застосування права.
Наприклад, суд апеляційної чи касаційної інстанції включає роз’яснення змісту норми права, що підлягає застосуванню, до мотивувальної частини свого рішення чи ухвали. Таке тлумачення набуває обов’язкової значущості для конкретної справи та осіб, яких вона стосується. При цьому воно має певний вплив і на правозастосувачів під час розгляду та прийняття рішень з усіх аналогічних юридичних справ.
З огляду на це в Україні найближчим часом має бути створено єдиний реєстр судових рішень, який буде доступний кожному для ознайомлення. Конституційний Суд України також здійснює інтерпретаційну діяльність не тільки у межах спеціальної процедури щодо надання офіційного тлумачення, а й під час ухвалення рішень щодо конституційності законів України та інших визначених законом правових актів, а також прийняття інших актів конституційного контролю. В мотивувальній частині цих актів можуть міститися правотлумачні положення, так звані правові позиції, в яких розкривається зміст відповідних норм Конституції України та юридичних актів, конституційність яких перевірялась.
Спираючись на види тлумачення права, розрізняють відповідні види інтерпретаційних актів. Залежно від обсягу і характеру правотворчих повноважень органу виділяють акти автентичного тлумачення (видані «автором» юридичного акта, що тлумачиться, зокрема акти Верховної Ради України, що містять роз’яснення деяких законодавчих положень) і легальні, або так звані акти делегованого тлумачення (акти, видані суб’єктом, який має передбачене законодавством спеціальне повноваження на надання офіційного тлумачення правових норм, що видані іншими органами). Такі акти мають самостійне зна- чення, їх зміст повністю присвячено роз’ясненню правових норм (зокрема, акти Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України).
Залежно від наявності нормативних властивостей та характеру обов’язковості інтерпретаційних актів виділяють акти нормативного тлумачення та акти казуального тлумачення. Юридична чинність актів нормативного та казуального тлумачення і сфера їх дії різні. Акти нормативного тлумачення мають абстрактний, загальнообов’язковий характер та володіють всіма ознаками нормативності. Ці акти містять норми-роз’яснення, які логічно випливають з правових норм, що інтерпретуються. Провідне місце серед актів нормативного тлумачення посідають рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Нерідко ці акти містять легальні дефініції термінів, що вживаються в законодавстві України, які набувають завдяки ним своєї юридичної визначеності («член сім’ї», «право на правову допомогу», «законодавство» та ін.).
До актів нормативного тлумачення можна віднести й постанови Пленуму Верховного Суду України, а також роз’яснення пленумів вищих спеціалізованих судів України. Повноваження Верховного Суду України надавати роз’яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики.
Отже, правотлумачні повноваження вищих судових інстанцій України мають легальний, нормативний характер. Акти казуального тлумачення слід відрізняти від актів інших видів, які містять казуальне тлумачення (наприклад, судових рішень, інших правозастосовних актів).
Акти казуального тлумачення ухвалюються з метою надання роз’яснень щодо змісту норми права у контексті конкретної справи. Ці акти мають обов’язкове значення лише в межах окремої справи та поширюються на осіб, яких вона стосується. Такі акти можуть ухвалюватися уповноваженими органами, до яких звертаються особи за роз’ясненням тих чи інших положень законодавства, що підлягають застосуванню у конкретному випадку (наприклад, будьякі відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування, тобто податкові роз’яснення).
Слід зазначити, що акти казуального тлумачення мають певний вплив на правозастосувачів під час розгляду та прийняття рішень у всіх аналогічних юридичних справах. Можливість надання тлумачення правової норми, яке відповідає тільки одному випадку, взагалі вбачається досить проблематичною, оскільки норма завжди розрахована на низку однорідних випадків.
Інтерпретаційні акти класифікують і за іншими підставами:
за формою вираження (усні та письмові);
за суб’єктами тлумачення (акти різних державних органів та посадових осіб — акти законодавчих, виконавчих чи судових органів, акти органів прокуратури, а також акти міжнародних установ, юрисдикція яких визнана Україною);
за назвою та внутрішньою побудовою (структурою) документа (постанови, рішення, ухвали, роз’яснення, висновки тощо);
за галузями права (конституційно-правові, кримінально-правові, цивільно-правові та ін.).
Тлумачення потребують не тільки нормативні, а й індивідуальні юридичні акти, особливо ті, які розраховані на тривалу дію, мають юридично складний характер, спрямовані на індивідуальну регламентацію суспільних відносин, примусове здійснення прав і обов’язків (індивідуальні адміністративні акти, рішення юрисдикційних органів, правочини та ін.).
ВИСНОВКИ
Тлумачення норм права (інтерпретація норм права) - інтелектуально-вольова пізнавальна діяльність, що полягає у встановленні точного змісту (смислу) норм права і здійснюється за допомогою певних способів (прийомів) з метою правильного їх застосування та безпосередньої реалізації.
Етапи правотлумачної діяльності:
а)з'ясування - розкриття змісту правових норм (окремих елементів) "для себе" з метою їх правильної реалізації і застосування (воно не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора і не має зовнішніх форм вираження: у "волі" інтерпретатора відбувається об'єднання "волі законодавця" і "волі закону");
б) роз'яснення - розкриття змісту правових норм (їх окремих елементів) "для інших" з метою усунення неясності в його розумінні і забезпечення правильного застосування щодо тих обставин, на які вони розраховані. Іноді для правильного вирішення конкретної справи буває достатньо усвідомити зміст закону.
Структурні елементи системи тлумачення норм права:
1) об'єкт тлумачення норма права, що виражена в приписах законів і підзаконних актів, нормативних договорів та інших форм права, а також у правоположеннях проектів нормативно-правових актів, які підготовлені до прийняття;
2) суб'єкт тлумачення - органи держави, посадові особи, громадські організації, окремі громадяни;
3) предмет тлумачення - зміст (смисл) тексту юридичного акта в цілому або його частини (статті, пункту, абзацу);
4) мета тлумачення - правильне й однакове розуміння норм права та правильне й однакове застосування і реалізація норм права.
Тлумачити норми права можуть усі, але лише тлумачна діяльність уповноважених суб'єктів права є правовою формою здійснення функцій держави разом з нормотворчою, правозастосовною, правоохоронною, контрольно-наглядовою тощо. У деяких уповноважених органів (наприклад, у Конституційного Суду України) тлумачення норм права є провідною функцією.
Тлумачення необхідне в процесах:
1) нормотворчості - при виробленні нових правових приписів відбувається значеннєве зіставлення з приписами чинних актів;
2) систематизації нормативно-правових актів - створенні зводів законів, зібрань і довідників із законодавства, обліку нормативних актів;
3) безпосередньої реалізації права - при укладанні угод і договорів господарюючими структурами, діяльності громадських організацій і громадян;
4) застосування правових норм судами, органами прокуратури, арбітражу, іншими державними органами;
5) імплементації норм міжнародного права в систему національного законодавства (імплементаційне тлумачення).
Об'єктивна необхідність тлумачення права зумовлена такими обставинами:
1) абстрактна (загальна) форма викладення норми права, її невідповідність конкретним, фактичним обставинам життя. Викладена в нормативних актах узагальнююча модель правової поведінки потребує її конкретизації у певному випадку, тобто суб'єкт права після осмислення норми права мусить знайти те конкретне, що закладалося в неї суб'єктом нормотворчості, інакше він не зможе змоделювати свою майбутню поведінку;
2) системність викладення норм права, що потребує розкриття обсягу змісту норми права у зв'язку з нормами, закріпленими в приписах цього ж нормативного акта чи інших актів. Особливо така потреба виникає за відсильного чи бланкетного способів викладення норм права, коли їх зміст не збігається з текстом припису нормативного акта;
3) складність та невизначеність термінів, що виражають спеціальні юридичні поняття. Термін: а) може бути вужчим або ширшим за юридичне поняття; виражатися різними словами ("зобов'язаний", "випливає", "слід" та ін.); б) може містити правові застереження66, що змінюють обсяг норм права ("як правило", "за винятком", "як мінімум", "окрім випадків", "при необхідності", "маючи на увазі", "незалежно від того"); в) може містити оцінювальні поняття і визначення ("тяжкі наслідки", "малозначущі діяння", "великі розміри"). У такому разі потрібний пошук змісту правового поняття, яке не знайшло адекватного терміна в нормативно-правовому акті. Завдяки тлумаченню осягається ступінь відповідності вжитого терміна змісту правового поняття;
4) прогалини і колізії в нормативно-правових актах. Це спостерігається у випадках неповного охоплення юридичними нормами фактичних умов життя або наявності суперечностей між нормами різних нормативних актів. Офіційне тлумачення дає можливість заповнити прогалини та подолати колізії;
5) зміни в розвитку суспільних відносин, коли затребуваною стає вимога з'ясувати волю законодавця не на момент видання норми права, а відповідно до сучасних умов.
Тлумачення права не містить (і не повинно містити) норм права. Воно є актом пізнання, встановлення того, що вже має юридичну силу. Проте тлумачення (правороз'яснювальний судовий прецедент) може стати актом творення нової норми права.
Зазвичай тлумачення норм права не має самостійного значення у відриві від норми чи акта і цілком розділяє її/його долю; зі скасуванням (зміною) норми або акта скасовується (змінюється) її/його тлумачення.
Важливим конструктивним правилом тлумача (інтерпретатора) є таке: чим недосконаліший закон, тим досконалішим, точнішим, тоншим має бути його роз'яснення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бужор В. Г. Общая теория права и государства: курс лекций. Измаил, 2008. 254 с.
2. Види тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту URL:https://pidruchniki.com/1691041043161/pravo/vidi_tlumachennya_norm_prava_obsyagom_pravovogo_zmistu
3. Власов Ю. Л. Проблеми тлумачення норм права: монографія.К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. 180 с.
4. Гончаров В. В. Офіційне тлумачення юридичних норм як засіб встановлення і трансформації їх змісту: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. Львів, 2012. 228 с.
5. Гусарєв С. Д. Теорія права і держави: навч. посібник. К.: Правова єдність, 2008. 270 с.
6. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. Харків: Право, 2009. 584 с.
7. Кельман М. С. Загальна теорія держави і права: підручник. К.: Кондор, 2006. 478с.
8. Коцан Ю. Я. Правові колізії та механізм їх розв’язання: теоретикоправові аспекти: монографія. Львів: ЛьвДУВС, 2011. 248 с.
9. Лепіш Н. Я. Наукове розуміння тлумачення норм права. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. серія юридична. 2015. Вип. 4. С. 12-24.
10. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права: навч. посібник. К.: Юристконсульт, 2006. 356 с.
11. Малишев Б. В. Застосування норм права (теорія і практика): навч. посібник. К.: Реферат, 2010. 260 с.
12. Настасяк І. Ю. Тлумачення правових норм: навч. посібник. Львів: ЛьвДУВС, 2009. 336 с.
13. Опотяк С. З. Роль тлумачення правових норм в удосконаленні законодавства України. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2011. № 1 (1). С. 46–52.
14. Старостюк А. В. Застосування норм права: навч. посібник. Ірпінь: Нац. акад. ДПС України, 2007. 138 с.
15. Теория государства и права: курс лекций / под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2001. 776 с.
16. Теорія держави і права : навч. посіб. для підгот. фахівців з інформ. безпеки / [О. О. Тихомиров, М. М. Мікуліна, Ю. А. Іванов та ін.] ; за заг. ред. Л. М. Стрельбицької. Київ : Кондор-Видавництво, 2016. 332 с.
17. Чиннова М. В. О значении теоретических вопросов толкования права в правоприменительной деятельности URL: http://sibac.info/2009-07-01-10-21-16/100-arhivstatej/2012/08-2012.