Ім'я файлу: Теорii_юридичноi_особи.doc
Розширення: doc
Розмір: 136кб.
Дата: 13.07.2021
Пов'язані файли:
plt_9123.doc



КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: „ Цивільне право”

на тему:

Теорії юридичної особи у цивільному праві

Виконав:

студентка 4 курсу,

юридичного факультету

ОПП "Право"

.

науковий керівник:

Національна шкала_______

Кількість балів ________

Оцінка: ECTS________
Члени комісії__________________

__________________

__________________


Львів 2020
ЗМІСТ
Вступ………………………………………………...………………………….4

Розділ 1. Еволюція інституту юридичної особи у науці цивільного права та за законодавством України……………………………………….6

1.1. Необхідність становлення інституту юридичної особи….......................6

1.2. Поняття та ознаки юридичної особи……………………………………10

Розділ 2. Основні теорії походження юридичної особи………………....14

2.1. Теорія фікції юридичної особи………………………………………….14

2.2. Теорія реалістичності юридичної особи………………………………..17

Розділ 3. Інші теорії походження юридичної особи…………………….. 19

3.1. Теорія колективу. Теорія держави………………………………………19

3.2. Інша група теорій, що визнають існування реального суб’єкта як юридичної особи……………………………………………………………....22

Висновки…………………………………………………………...…………27

Список використаних джерел……………………………………………...29

ВСТУП
Актуальність теми. Полягає у тому, що інституту юридичної особи не даремно відведено стільки місця в правовому регулюванні держави саме у цивільному праві. Причиною цього є величезне значення цього учасника цивільних відносин. Саме юридичні особи володіють значною кількістю майна в державі.

Саме юридичні особи є основою економіки держави. Інститут юридичної особи, як форма управління майном, є засобом підвищення підприємницької активності, а її теорії виникнення зумовлюють її формування та модифікацію до сьогодення.

Збільшення кількості юридичних осіб, їх обороту, веде до збільшення надходження податків в бюджет. Разом з тим, в держави є потреба встановити чіткі правила щодо існування інституту юридичних осіб з метою виведенню з тіні економіку.

У наукoвій літературі даній проблемі приділяється багато (або недостатньо) уваги. Так, дослідження питань зародження та розвитку постіндустріального суспільства відображені у працях таких зарубіжних учених, як: С.В. Артеменко, В.І. Борисова, В.А. Васильєва, О.М. Вінник, Н.С. Глусь, С.М. Грудницька, В.О. Джуринський, О.Р. Кібенко, К.О. Кочергіна, В.М. Кравчук, І.М Кучеренко, В.В. Луць, О.М. Переверзєв, В.В. Рябота, І.В. Спасибо-Фатєєва, В.С. Щербина та ін.

Мета та завдання дослідження. Метоюроботи є аналіз основних теорії юридичної особи в цивільному праві.

Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання:

  • розкрити необхідність становлення інституту юридичної особи;

  • визначити поняття та ознаки юридичної особи;

  • розглянути основні та інші теорії походження юридичної особи.

Об’єкт дослідження – юридична особа як суб’єкт цивільного права.

Предмет дослідження – основні та інші теорії походження юридичної особи.

Методи дослідження: логічний, статистичний, пoрівняльнo-прaвoвий aнaліз, oб’єктивнoсті, всебічності розгляду дaнoї тему рoбoти.

Джерельну базу дослідження складають: методичні рекомендації, монографії та науково-практична література щодо основних та інших теорії походження юридичної особи.

Структуракурсoвoї роботи відповідає меті та завданням дослідження і складається із вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновку, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1

ЕВОЛЮЦІЯ ІНСТИТУТУ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ У НАУЦІ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА ТА ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

1.1. Необхідність становлення інституту юридичної особи
Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві зумовлений становленням товарно-грошових відносин у ринковій економіці, суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій.

З метою найбільш ефективного і раціонального використання державного майна воно, за загальним правилом, розподіляється і закріплюється за окремими державними підприємствами, установами та організаціями.

Наділення підприємств та об’єднань майном, надання їм господарської самостійності є неодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинення правових актів з реалізації продукції, розпорядження грошовими коштами, тобто виступу в обороті як самостійного суб’єкта цивільних прав та обов’язків [10].

Досліджуючи становлення інституту юридичної особи слід зазначити, що він був відомий ще в давні часи, але незважаючи на це у наш час стосовно нього існує безліч суперечок та недоліків.

Як відзначається в літературі, вже древні римляни мали добре розвинуту систему уявлень про юридичну особу стосовно до окремої людини. Що стосується колективних утворень, то, хоча сама можливість і навіть необхідність їхньої участі в цивільному обороті практично не піддається сумнівам, у юридичній науці періодично виникають дискусії на предмет теоретичного осмислення даного правового інституту.

Значення інституту юридичної особи можна зрозуміти, проаналізувавши функції, які він виконує в регулюванні майнового обігу:

1) оформлення колективних інтересів.

Специфіка майнових відносин, регульованих цивільним правом полягає в тому, що кожен суб’єкт цих відносин діє виходячи зі своєї власної вигоди й у своєму інтересі. Однак, у ряді випадків досягти максимальної вигоди можна лише об’єднавши свої зусилля і засоби з іншими суб’єктами таких же відносин. Що стосується другого випадку, буде порушуватися баланс інтересів членів об’єднання. Залишається перше.

Таким чином, слід сказати, що інститут юридичної особи організує, упорядковує внутрішні відносини між учасниками юридичної особи (організації), перетворюючи їхню волю у волю організації в цілому, дозволяючи їй виступати в цивільному обігу від власного імені;

2) об’єднання капіталів.

Для досягнення великої комерційної мети необхідно включити в справу великий капітал.

У цьому плані юридична особа, особливо такий її різновид як акціонерне товариство, є оптимальною формою довгостроковою централізацією капіталів, без чого немислима великомасштабна підприємницька діяльність;

3) обмеження підприємницького ризику.

Конструкція юридичної особи дозволяє обмежити майновий ризик учасника сумою внеску в капітал конкретного підприємства;

4) управління капіталом.

Ця формула тісно пов’язана з першої, тому що управління капіталом здійснюється для досягнення цілей, що представляють інтерес для тих, хто поєднує свій капітал з капіталом інших учасників.

Інститут юридичної особи створює, також, підстави для більш гнучкого використання капіталу, що належить одній особі, у різних сферах підприємницької діяльності.

Таким чином, слід зазначити, що поява і розвиток інституту юридичної особи було обумовлено потребами економічної ситуації, яка розвивалася, і яка стада передумовою появи як самостійного учасника суспільного виробництва особливого феномена - уособленого майна. Виникнувши в надрах економічних суспільних відносин цей соціальний феномен неминуче повинний був знайти собі юридичне визнання [11].

Традиційним для законодавства багатьох країн є поділ юридичних осіб на юридичних осіб приватного права і публічного права.

Причиною формування такої системи юридичної особи є поділ буржуазного права на публічне і приватне. В різних країнах в основу розмежування юридичних осіб на ці дві групи покладено різні критерії.

У ФРН відмітними рисами цих юридичних осіб є правова природа акту, який є підставою їх виникнення. Юридичні особи публічного права виникають на підставі приватноправового акту.

Учасниками цивільних правовідносин поряд з фізичними особами є, також, юридичні особи, у створенні та функціонуванні яких беруть участь фізичні особи.

Об’єднання фізичних осіб завжди передбачає досягнення якоїсь спільної мети. Кожна фізична особа, вступаючи до об’єднання, передає йому частину прав і обов’язків, в результаті чого об’єднання, яке бере на себе ці права і обов’язки, уособлює своїх засновників.

З метою реалізації своїх функцій держава створює органи, що діють від її імені. Зрозуміло, що держава, в особі її вищих органів влади і управління, не може управляти всіма належними їй цінностями.

Закріплюючи майно за окремими державними підприємствами, установами та організаціями, держава, як власник, дозволяє їм управляти цим майном, розпоряджатися правовим капіталом, вступати від свого імені в різні правовідносини, тобто надає статус суб’єктів цивільного права, а саме статусу юридичних осіб.

Інститут юридичної особи існує для того, щоб його норми закріпили організаційно-структурну, майнову і функціональну єдність будь-якого суб’єкта права, встановили межі правосуб’єктності, форми і порядок її здійснення, порядок виникнення реорганізації і ліквідації, а також цілу низку інших питань [28].

Отже, необхідність становлення юридичної особи зумовлене тим, що юридична особа дозволяє одній або кільком фізичним особам (universitas personarum) діяти як єдине ціле (організація) в юридичних цілях.

В багатьох юрисдикціях штучна персональність дозволяє такому утворенню розглядатися відповідно до закону окремо від його індивідуальних учасників (наприклад, в акціонерному товаристві – від його акціонерів). Вони можуть виступати позивачем і відповідачем у справі, укладати договори, набувати обов’язків та володіти власністю. На організації з правосуб’єктністю можуть, також, бути накладені певні юридичні обов’язки, наприклад, зі сплати податків. Такий статус може захистити учасників організації від особистої відповідальності [15; 20].

Слід зазначити, що необхідність становлення інституту юридичної особи зумовлюється правовою сутністю такої особи, тобто вона є правовою особистістю, створена синтетичним шляхом: виділення визначеної частини правових якостей, властивостей, інших елементів правової особистості людини (не пов’язаної з її приватним, «фізичним», існуванням) та подальше їх об’єднання у новій формі (в межах правової форми) з метою найбільш повної реалізації соціально-правових інтересів.

1.2. Поняття та ознаки юридичної особи
Поняття юридичної особи не абсолютне. У країнах загального права можливе «зняття корпоративної завіси», що стосується визначення статусу фізичних осіб, що діють як агенти компанії при вчиненні дій або прийнятті рішень. Таке зняття можливе шляхом винесення юридичного рішення, за яким права або обов’язки юридичної особи (наприклад, корпорації або громадської компанії з обмеженою відповідальністю) розглядають як права або обов’язки членів або директорів цієї організації [7, с. 70-78].

ЦК України не дає визначення поняття юридичної особи.

Однак, ст. 80 ЦК України називається «поняття юридичної особи», містить вказівку на деякі характерні риси цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Тобто, ст. 80 ЦК України, закріплює, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді [1].

Таким чином, маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи:

1) це – «організація», тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальне утворення;

2) вона мас бути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку;

3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб’єктність), тобто здатна набувати і реалізовувати цивільні права і обов'язки від свого імені;

4) вона може бути позивачем і відповідачем у суді [17].

Учасниками майнових і особистих немайнових відносин, що регулюються чинним цивільним законодавством, крім фізичних осіб, виступають різноманітні організації - державні, кооперативні, громадські, господарські товариства та інші організації. Але для того, щоб ці організації стали суб’єктами цивільних правовідносин, вони повинні бути юридичною особою.

Ознаки юридичної особи:

1) організаційна єдність, тобто юридична особа повинна мати певну структуру, яка характеризується наявністю системи соціальних взаємозв’язків членів юридичної особи та їх структурною і функціональною диференціацією (органи управління, структурні підрозділи), певну мету і завдання, які закріплені статутом або іншим установчим документом;

Наявність певним чином організаційно і структурно оформленого соціального утворення - організації.

Традиційно у цивілістичній літературі ця ознака юридичної особи іменувалася як вимога «організаційної єдності».

Організаційна єдність виражається у визначенні цілей і завдань юридичної особи, у встановленні її внутрішньої структури, компетенції органів, порядку їхнього функціонування тощо.

Організаційна єдність закріпляються у статуті юридичної особи, її установчих документах або у акті органу влади про створення юридичної особи публічного права.

2) реєстрація у встановленому законом порядку, тобто юридична особа має бути легалізована державою, шляхом засвідчення факту її створення.

Державна реєстрація юридичної особи здійснюється на підставі Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року за редакції від 06.12.2020 року.

Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації та внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і з цього часу вона може бути суб’єктом цивільних та інших відносин.

Державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об’єднання, професійної спілки, її організації або об’єднання, політичної партії, організації роботодавців, об’єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» [2; 16];

3) наявність цивільної правоздатності та дієздатності, тобто юридична особа повинна мати соціально-правову можливість бути визнаною учасником цивільних правовідносин;

4) наявність майнової відокремленості, тобто юридична особа повинна мати своє майно, відокремлене від майна колективу, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади та інших юридичних осіб і володіти ним за правом власності. Крім того, юридична особа повинна нести самостійну відповідальність за зобов’язанням всім своїм майном, якщо інше не встановлено законом;

5) самостійна майнова відповідальність за зобов’язаннями, тобто юридична особа повинна нести самостійну відповідальність за зобов’язаннями всім своїм майном, якщо інше не встановлено законом;

6) участь у цивільному обігу від власного імені, тобто кожна юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить вказівку на її організаційно-правову форму та характер її діяльності. Юридична особа, крім повного, може мати скорочене найменування. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування;

7) здатність бути позивачем і відповідачем у суді, тобто юридична особа від свого імені має право бути учасником цивільного процесу, захищати свої права та відповідати за взяті на себе зобов’язання.

Цивільна правоздатність юридичної особи визначається характером і змістом її діяльності, що передбачена статутом або засновницьким договором між учасниками організації. При цьому, окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, юридична особа може здійснювати після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Цивільна дієздатність юридичної особи виникає одночасно з виникненням у неї цивільної правоздатності і здійснюється через систему органів юридичної особи або через своїх учасників.

Юридична особа може мати як один орган (директор, президент), так і декілька одночасно (спостережна рада, правління, загальні збори). Зазначені органи можуть бути як колегіальними, так і одноособовими [14; 16- 17].


РОЗДІЛ 2

ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

2.1. Теорія фікції юридичної особи
Перша за часом - теорія фікції, відповідно до даній теорії юридична особа є породження правопорядку, тобто деяка юридична фікція, штучна конструкція, придумана законодавцем.

Родоначальником даної теорії є папа римський Інокентій IV, який заявив у 1245 році, що питання про можливість відлучення від церкви корпорацій, є вирішеним у тому випадку, коли корпорація не має душі, а існує лише в уяві людей.

Розвиток теорія фікції отримала в ХІХ столітті в німецькій цивілістиці (Фрідріх Карл фон Савіньї і Бернгард Віншайд).

Вони вважали юридична особа штучним суб’єктом, створеним законом лише для умовної прив’язки до нього суб’єктивних прав і обов’язків, які насправді належать або його учасникам-фізичним особам, або залишаються безсуб’єктного.

В якості фіктивного поняття «юридичної особи» розглядав і Г. Ф. Шершеневич, який вважав, що юридичні фікції не уявну поняттями, науковими прийомами пізнання, а юридична особа - «штучним суб’єктом» обороту, створеним для досягнення певної мети [9, с. 125-128].

Теорія фікції отримала поширення і в англо-американському праві, де корпорація розглядається як «штучне утворення, невидиме, невловиме і існуюче лише з точки зору закону».

Теорія фікції (уособлення) досліджували та розвивали - Ф.К. Савін’ї, Г. Пухта, І.М. Тютрюмов, Д. І. Мейер та ін.

Відповідно до теорії фікції корпорація є сутністю сукупності окремих людей, яка за допомогою фікції, як особливого наукового прийому, розглядається в якості особи, тобто держава за допомогою фікції на підставі закону створює штучного суб’єкта права для досягнення цілей, поставлених окремими людьми або майно, яке персоніфікується для досягнення соціальних цілей [6, с. 105-116].

У розвиток теорії фікції було висунуто теорія «цільового майна» (Алоїс Брінц). Він доводив, що права і обов’язки можуть як належати конкретному суб’єкту, так і служити визначеної мети (об’єкту). У другому випадку суб’єкт права взагалі не потрібно, так як його роль виконує відокремлений з цією метою майно (в т.ч. відповідає за борги, зроблені для досягнення відповідної мети).

За традицією воно наділяється властивостями суб’єкта права, хоча в цьому немає необхідності.

М. Планіоль вважав, що юридична особа - колективне майно, яке в якості суб’єкта права є юридичною фікцією, створеної для спрощення його використання.

Плюси підходу в тому, що є необхідність визнання юридичної особи в якості суб’єкта права; негативним те, що виключав наявність у такого суб’єкта власної волі і інтересів (безсуб’єктні правовідносини) [13].

Іншим варіантом розвитку теорії фікції стала «теорія інтересу» (Рудольф фон Ієрінга). Ця теорія вважає, що права і обов’язки юридичної особи в дійсності належать тим реальним фізичним особам, які фактично використовують спільне майно і отримують від нього вигоди. Їх загальний інтерес і уособлює юридичну особу.

Теорія фікції (legal fiction) отримала широке поширення і в англо-американському праві. Тут юридична особа (корпорація) розглядалося як «штучне утворення, невидиме, невловиме і існуюче лише з точки зору закону», як було зазначено одним з голів Верховного суду США Д. Маршаллом в рішенні по конкретному спору ще в початку XIX століття.

У розвиток цих поглядів була висунута теорія «цільового майна», автором якої був А.Ф. Брінц. Він доводив, що права і обов’язки можуть як належати конкретній людині (суб’єкту), так і служити лише певної мети (об’єкту). У цьому другому випадку суб’єкт права взагалі не потрібно, так як його роль виконує відокремлений з цією метою майно (в тому числі відповідає за борги, зроблені для досягнення відповідної мети).

За традицією воно наділяється властивостями суб’єкта права, хоча насправді в цьому немає необхідності, а тому не потрібно і саме поняття юридичної особи.

У французькій літературі вельми близькі по суті погляди висловлювалися М. Планіолем. Останній вважав, що юридична особа - це колективне майно, яке в якості суб’єкта права є юридичною фікцією, створеної для спрощення його використання.

Такий підхід пояснював необхідність визнання юридичної особи державою в якості суб’єкта права, а також цільової (спеціальний) характер його правоздатності. Але разом з тим, він допускав існування «безсуб’єктні правовідносин» (прав і обов’язків) і виключав наявність у такого суб’єкта власної волі і інтересів, а це, в свою чергу, ускладнювало пояснення самостійного характеру його дій і відповідальності за них [26].

Остаточне своє вираження теорія фікції одержала в роботах Ф.К. Савін’ї (1840 р.), Бірлінга (1894 р.) й інших правознавців XIX ст. під назвою «теорія уособлення» (рос. - олицетворения, нім. -Personificationstheorie). Н.В. Козлова у цій теорії виділяє чотири напрямки.

Фрідріх Карл фон Савін’ї (1779-1861 рр.), його прихильниками – Г.Ф. Пухта (1840 р.), Резлер (1861 р.) та ін., які вважали, що держава за допомогою фікції створює штучного суб’єкта права.

Юридична особа, на думку Савін’ї, – це штучний, фіктивний суб’єкт, що допускається тільки для юридичних цілей, і штучна здатність цього суб’єкта поширюється тільки на відносини приватного права.

Отже, теорія фікції (Савін’ї) за якою корпорація існує лише в людській уяві і є фікцією (persona ficta), що позбавлена волі, а лише її члени таку волю мають і діють.

Ця теорія заперечує існування в реальності юридичної особи: вони існують лише за волею і в межах закону та постільки, оскільки вони ним регламентовані. Законодавець створив юридичну фікцію, вигаданого суб’єкта права, що є абстракцією.

Суть «теорії фікції» в тому що, з одного боку, волею і свідомістю як властивостями суб’єкта права, наділена лише людина, а іншого – життя показує як майнові права належать не окремій людині, а союзу людей, корпорації, за чого законодавець визнає за цією корпорацією властивості особистості, суб’єкта. При цьому законодавець усвідомлює те, що корпорація особистістю бути не може, тобто прибігає до фікції.


2.2. Теорія реалістичності юридичної особи
На противагу теоріям фікцій стали висуватися теорії, що визнають реальність юридичної особи як суб’єкта права («реалістичні теорії юридичної особи»).

У Німеччині їх засновниками були Георг фон Беселер, Отто фон Гірке.

Отто фон Гірке розглядає юридична особа як особливий «тілесно-духовний організм» («союзну особистість»). Реальність існування таких «організмів» передбачає їх визнання законом, але не штучне створення.

У Росії реальність юридичної особи відстоювали Н. Дювернуа і І. А. Покровський, який назвав юридичних осіб як «живою клітинкою соціального організму».

Гідність підходу зумовлене можливістю пояснення наявності власної волі і інтересів юридичних осіб, а тим самим його самостійності в якості суб’єкта цивільного обороту, хоча прирівнювання юридичних осіб до фізичних осіб теж визнавалося штучним [12; 25].

У цивілістичній науці радянського періоду був висунутий ряд теорій, перш за все стосовно панував тоді в цивільному обороті підприємствам і установам.

Відкидалася теорія юридичної особи як відокремленого, персоніфікованого майна.

Юридична особа - «соціальна реальність», наділена певним майном для досягнення суспільно корисних цілей або для вирішення соціально-економічних завдань держави і суспільства (теорія «соціальної реальності» Д.М. Генкина) [29].

Доктрина реального суб’єкта виходить з того, що юридична особа є реальним суб’єктом права і включає в себе три гілки – (1) органічну теорію, (2) теорію соціальної реальності, (3) теорію стану.

Виразником же юридичної особи може бути тільки людина як її орган, що передає назовні волю суб’єкта. При цьому між органом і юридичною особою не існує ніяких юридичних відносин. Це – одне юридичне ціле.

Юридична особа, таким чином, є соціальним організмом, близьким до людини. Згідно з теорією соціальної реальності юридична особа визнається існуючим у дійсності суб’єктом права, не людиною, але все-таки особою, хоча й «безтілесною». Її представниками є німецькі правознавці Бернатцик (1890 р.), Дернбург (1896 р.), Цительман (1873 р.), більшість французьких учених, наприклад, Лассон (1871 р.), Л. Мішу (1906 р.), Р. Саллейль (1922 р.). У Росії ця концепція підтримувалася багатьма відомими вченими [25].

Отже, теорії «реального суб’єкта» грунутується на тому, що юридична особа є реальним суб’єктом права, хоча і не фізичною особою, а «безтілесним», діє через свої органи в межах їх компетенції, дії яких вважаються діями самої юридичної особи. Тобто реалістична теорія передбачає існування особливих суб’єктів права – юридичних осіб як не простої сукупності індивідів, а є реальним суб’єктом права.

РОЗДІЛ 3

ІНШІ ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

3.1. Теорія колективу. Теорія держави
Панівною теорією в радянській цивілістичній доктрині стала теорія колективу, обґрунтована в роботах А.В. Венедіктова і С.Н. Братуся.

Відповідно до цієї теорії юридична особа є реально існуючим соціальним утворенням, що має «людський субстрат» (сутність) у вигляді колективу його працівників, за яким стоїть всенародний колектив трудящих, організований в державу.

Інші вчені підкреслювали також роль адміністрації (директора, керівника) державного юридичної особи (теорія директора Ю.К.Толстого, в певній мірі розвивалася В.П. Грібановим).

Згідно з цими поглядами, оскільки воля керівника визнається волею самої юридичної особи і саме через нього юридична особа набуває права і обов’язки, керівник і являє собою сутність («людський субстрат») юридичної особи.

Теорія колективу отримала і певне законодавче визнання - на її основі були сформульовані норми про поняття юридичної особи та права державних організацій в радянському цивільному законодавстві 1961-1964 рр.

При переході до ринкової організації господарства теорія колективу, яка відповідала потребам одержавленої економіки, виявила ряд властивих їй серйозних недоліків.

Трактування суті юридичної особи лише як певним чином організованого колективу призвела до забуття майнової сторони справи. В силу цього, наприклад, дозвіл громадянам займатися підприємницькою діяльністю шляхом створення виробничих кооперативів, що послідувало в кінці 80-х рр., відповідно до закону передбачало обов’язкову наявність «людського субстрату» (не менше трьох членів), але не вимагало відокремлення будь-якого майна при початку його діяльності.

У такій ситуації засновники кооперативу могли не вкладати в нього ні копійки власних коштів (наприклад, орендуючи державне майно, беручи позику в банку тощо), виключаючи для себе будь-які майнові витрати, а створене ними юридична особа нерідко представляло собою «пустушку», яка не має ніякого власного майна (і тому небезпечну для контрагентів).

Ця теорія не дає, також, задовільного пояснення існування «компаній однієї особи» - господарських товариств, що мають єдиного засновника або учасника (з відсутнім в силу даної обставини «людським субстратом» - колективом). Тим часом такі компанії набули значного розвитку в сучасній ринковій економіці, де їх створюють не тільки дрібні підприємці (які прагнуть зменшити ризик майнової відповідальності), а й державні (публічно-правові) освіти (з метою збереження повного контролю за використанням переданого їм майна) [21; 25].

На противагу панувала теорії колективу висувалися і інші концепції, по-іншому розкривали сутність юридичної особи. Так, В.А. Рахміловіч переконливо доводив відсутність самої необхідності обґрунтування або пошуку людського або іншого особливого «субстрату» (сутності) юридичної особи, бо носієм його прав є юридична особа.

При переході до ринкового господарства став очевидний ряд недоліків «теорії колективу»: працівники державних юридичних осіб, які розглядалися в якості «людського субстрату», в дійсності не є не тільки учасниками (засновниками) юридичної особи, але і частиною «загальнонародного колективу-власника». Очевидно, що радянська трактування юридичної особи як організованого колективу привели до нехтування майнової стороною справи.

В результаті, наприклад, дозвіл громадянам займатися підприємницькою діяльністю шляхом створення виробничих кооперативів відповідно до закону передбачало наявність «людського субстрату» (не менше трьох членів), але не відокремленого майна при початку його діяльності.

Ця теорія, також, не дає задовільного пояснення існування «компаній однієї особи», хоча вони отримали значний розвиток в сучасній економіці, Де їх створюють в тому числі публічно-правові освіти. Оголошення їх фікцією навряд чи можна вважати достатнім поясненням їх статусу.

Теорії колективу протистояли три інші теорії.

Автором першої з них – теорії держави – є С.І. Аскназій, який вважав, що основу цивільних правовідносин за участю державних органів складає державна власність, а єдиним власником державного майна є сама соціалістична держава.

Таким чином, за кожним підприємством стоїть один і той же суб’єкт – держава.

Тобто, теорія держави обґрунтовує тезу про те, що за кожним державним підприємством стоїть власник його майна – сама держава. І саме тому, людський субстрат юридичної особи не можна зводити до трудового колективу даного підприємства [8; 19].

Виходить з того, що за кожним державним підприємством стоїть власник майна – сама держава як всенародно організований колектив.

Юридична особа й є сама держава, що діє на окремої ділянці відносин. Ця теорія була аргументована в період абсолютного панування державної власності.


3.2. Інша група теорій, що визнають існування реального суб’єкта як юридичної особи
Теорія безсуб’єктного майна або цільового майна зберегла свій вплив до наших днів. Авторитетними сучасними прихильниками цієї теорії є, наприклад, російські вчені В.Ф. Попондопуло, Є.А. Суханов, які вважають, що сутність юридичної особи становить відособлене майно, що приймає участь у цивільному обороті.

Майнова самостійність і відокремленість майна юридичної особи залишаються однією із основних ознак останньої. Разом з тим, припущення можливості існування суб’єктивного права без суб’єкта викликала критику з боку багатьох вчених. Законодавство багатьох країн допускає створення юридичних осіб взагалі без майна [18, с. 123-131].

В України прикладом можуть служити повні товариства.

Теорія інтересу нині є популярною у зв’язку з розвитком підприємництва і корпоративних форм господарювання. Саме мета отримання прибутку нині вважається визначальною ознакою підприємницьких товариств і комерційних підприємств. Для суб’єктів господарювання, у тому числі господарських організацій із статусом юридичної особи, законодавство передбачає можливість досягнення і такої мети як «досягнення економічних, соціальних та інших результатів»).

Здійснення господарської діяльності з такою метою, але без прагнення отримання прибутку у законодавстві визначається як некомерційна діяльність, а підприємства, що здійснюють таку діяльність, – некомерційними підприємствами. Діяльність таких підприємств, наприклад, казенних має нерідко неоціненне соціальне значення як для окремих верств населення, регіонів, так і для усієї країни.

В умовах обмежених ресурсів і загрози глобальних змін клімату значення некомерційної діяльності і некомерційних підприємств, з нашої точки зору, буде тільки зростати.

Стосовно органічної теорії і теорії соціальної реальності необхідно відзначити те, що відповідно до цих теорій і, на відміну від теорії персоніфікації Ф.К. Савін’ї, юридична особа як союзна особа не створюється, а лише визнається правопорядком. Висновок з теорії реальності був простий: необхідно не створювати, а лише враховувати утворення, що отримують статус юридичної особи. Вона, таким чином, дала життя явочному порядку реєстрації юридичних осіб. Крім того, дана теорія стала прологом до визнання за юридичними особами загальної правоздатності [19; 30].

Теорії, спрямовані на пошуки людського субстрату юридичної особи висували та обґрунтовували такі вчені як: Р. Ієрінга, Н.М. Коркунов, Ю.К. Толстой, А.С. Аскназій, А.В. Венедиктов, М.І. Брагінський, В.А. Ойгензіхт та ін.

Сутність юридичної особи представниками цієї теорії розкривається за допомогою пошуку природного суб'єкта, що стоїть за ширмою юридичної особи. За фігурою юридичної особи ховаються його керуючі (Гельдер), держава (А.С. Аскназій), директор (Ю.К. Толстой), певним чином організований колектив працівників (А.В. Венедиктов, С.Н. Братусь, В.П. Мозолин та ін.).

Іншим варіантом розвитку теорії фікцій стала «теорія інтересу», висунута найбільшим німецьким вченим-юристом Р.Ф. Іерінгом. Він вважав, що права і обов’язки юридичної особи в дійсності належать тим реальним фізичним особам, які фактично використовують спільне майно і отримують від нього вигоди («дестинаторам»). Їх загальний інтерес і уособлює юридична особа.

З його точки зору, воно являє собою якийсь єдиний центр для прав «дестинаторам», штучно створений за допомогою юридичної техніки для спрощення ситуації - як особлива форма володіння майном багатьма фізичними особами для деяких загальних цілей. У російській дореволюційній літературі цю теорію по суті підтримували і розвивали Ю.С. Гамбаров і Н.М. Коркунов [27, с. 112-117].

Органічна теорія Гірке, що розглядав юридичну особу як особливий «тілесно-духовний організм» («союзну особистість»), знайшла прихильників у французькій цивілістиці (Р. Саллейль, П. Мішу і ін.).

Зазначалося, що реальність існування таких суспільних організмів, як юридичні особи, передбачає їх визнання законом, але зовсім не «штучне» створення.

Перевагою цього підходу стала можливість пояснення наявності власної волі і інтересів юридичної особи, а тим самим самостійності його виступу в якості суб’єкта цивільного обороту, хоча прирівнювання юридичної особи до фізичного теж визнавалося штучним. Теорія «природного особи» (natural entity) на початку нинішнього століття поширилася і в американському праві [30].

О. А. Красавчиков розглядав юридичну особу як певну систему соціальних зв’язків, а Б.І. Пугінскій - як якесь правове засіб, за допомогою якого конкретна організація допускається до участі в цивільному обороті. Дійсно, будучи організацією, створеною для самостійного господарювання з певним майном, юридична особа є цілком реальним освітою, що не зводиться ні до своїх учасників (або до засновників, в тому числі до єдиного), ні тим більше до працівників («трудовому колективу»), які в цій якості не мають ніяких прав на його майно і ні за яких умов не відповідають за його боргами.

Теорія відокремлення власності від управління, що розроблена стосовно акціонерних товариства і виходить із необхідності виділення того що складає сутність акціонерного товариства від засобів здійснення її правосуб’єктності [4].

Теорія персоніфікованої відповідальності (Є.В. Богданов), згідно якої юридична особа потрібна для виконання соціальної ролі та персоніфікації суб’єкта цивільно-правової відповідальності.

Теорія адміністрації спочатку обґрунтована в європейській доктрині права Германом та Гельдером, а потім підтримана Н.Г. Олександрович та С.Ф. Кечекяном і полягає у тому, що правами юридичної особи наділена адміністрація підприємства, яка і управляє частиною державного майна відповідно до волі держави. С.Ф. Кечекьян взагалі вважав, що державна юридична особа – організована сукупність посадових осіб як частина державного механізму [24].

Теорія директора (Ю.К. Толстой) започаткована на тому, що головна мета виділення юридичної особи як самостійного суб’єкта права полягає в можливості забезпечення участі у цивільному обігу, а від імені організації діє саме директор який і представляє її в цивільному обігу та діє від її імені. Тож, директор є носієм особистості юридичної особи.

Теорія суб’єкта права (Б.Б. Чепахін) виходить із того, що без колективу, без людей нема і юридичної особи і тим більше не можна здійснювати її діяльність.

Теорія посадового й товариського майна виходить з того, що майно установи є посадовим, належить правлінню, а не його користувачам. Зокрема майно спілок вважається спільним товариським майном його члені, а не індивідуальним майном кожного з них. Сама юридична особа є персоніфікованим правовим відношенням [3; 5].

Теорія юридичної особи як правового засобу виходить з того, що юридична особа не повинна ототожнюватися ні із самою організацією як стабільним структурним утворенням, ні із трудовим колективом.

З позиції функціонального підходу юридична особа є правовим засобом врегулювання допуску організації до участі у цивільному обороті і цивільно-правових відносинах зокрема.

Теорія абстрактного поняття комплексу прав та обов’язків. Для господарського права категорія «юридична особа» неприйнятна оскільки виражає абстрактні права та обов’язки. В господарському праві всі право та обов’язки повинні бути диференційовані і конкретизовані.

Негативна концепція (В.В. Лаптєв) заперечує необхідність інституту юридичної особи в урегулюванні господарських відносин оскільки в майновому обороті однаково успішно функціонують як підприємства так і установи, що мають права юридичної особи так і такі, що правами юридичної особи не наділені. На противагу категорії «юридична особа» запропонована категорії «суб’єкт господарського права», «господарюючий орган» та «орган господарського управління» [22; 24; 30].

Інструментальна теорія Ю. Фогельсона за якою фізичні та юридичні особи – це конструкції, інструменти юридичної техніки, Їх права та обов’язки також інструменти юридичної техніки і за своєю природою один від одного нічим не відрізняються. Відповідно такий інструмент використовується для забезпечення правового регулювання та захисту законної діяльності громадян яка: 1) утворює правову єдність; 2) не залежить від персонального складу її провідних осіб; 3) особи, як правило, не відповідають за результати її діяльності [4; 22; 23].


ВИСНОВКИ
З вищевказаного та проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

1. Необхідність становлення юридичної особи зумовлене тим, що юридична особа дозволяє одній або кільком фізичним особам (universitas personarum) діяти як єдине ціле (організація) в юридичних цілях.

В багатьох юрисдикціях штучна персональність дозволяє такому утворенню розглядатися відповідно до закону окремо від його індивідуальних учасників (наприклад, в акціонерному товаристві – від його акціонерів). Вони можуть виступати позивачем і відповідачем у справі, укладати договори, набувати обов’язків та володіти власністю. На організації з правосуб’єктністю можуть, також, бути накладені певні юридичні обов’язки, наприклад, зі сплати податків.

Категорія юридичної особи доволі чітко визначає межі прав і відповідальності будь-якої організації, забезпечуючи при встановленні з нею договірних відносин іншими учасниками цивільних відносин впевненість у тому, що вона має необхідну для цього правоздатність і дієздатність.

Юридична особа як учасник цивільних правовідносин, «живе» за певними законами, постійно удосконалюючись у зв’язку із зміною соціально-економічних формацій.

2. Відповідно до ст. 80 ЦК України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Основними ознаками юридичної особи є: 1) організаційна єдність; 2) публічність виникнення і припинення юридичної особи; 3) майнова відокремленість; 4) ознака самостійної відповідальності; 5) виступ в цивільному обороті від свого імені.

3. Перша за часом - теорія фікції: юридична особа є породження правопорядку, тобто деяка юридична фікція, штучна конструкція, придумана законодавцем.

4. Теорія реалістичності юридичної особи грунутується на тому, що юридична особа є реальним суб’єктом права, хоча і не фізичною особою, а «безтілесним», діє через свої органи в межах їх компетенції, дії яких вважаються діями самої юридичної особи.

5. Теорія колективу (А.В. Венедиктов прибічники С.М. Братусь, В.К. Райхер, В.А. Мусін, О.С. Іоффе, Ю.Х. Калмиков, Г.К. Матвєєв, Р.Й. Халфіна) вважали, що безпосередніми носіями правосуб’єктності юридичної особи є колектив працівників підприємства чи організований у соціалістичну державу всенародний колектив.

6. Теорія держави (С.І. Аскназій) виходить з того, що за кожним державним підприємством стоїть власник майна – сама держава як всенародно організований колектив. Тож, юридична особа й є сама держава, що діє на окремої ділянці відносин. Ця теорія була аргументована в період абсолютного панування державної власності.

7. Щодо інших теорій, що визнають існування реального суб’єкта як юридичної особи то до них можна віднести такі: теорія персоніфікованого (цільового) майна (С.Н. Ландкоф, Є.О. Суханов, В.М. Кравчук) виходить з того, що особистість юридичної особи виявляється у об’єднанні розрізненого майна у єдиний комплекс і в управлінні ним; теорія соціальних зв’язків (О.А. Красавчиков) в основі існування юридичної особи вбачає існуючі соціальні взаємозв’язки через які особи чи групи осіб об’єднують для досягнення певних цілей. В його результаті виникає структурно відокремлене, єдине соціальне ціле яке визнається окремим суб’єктом та має назву юридичної особи; теорія організації (О.А. Пушкін) визнає організаційну єдність необхідною умовою існування організацій, а юридичні особи не можуть виступати без достатньо вираженої і закріпленої в статуті чи положенні організаційної єдності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. № 435-IV. Редакція від 01.01.2021 р. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n437 (дата звернення: 03.01.2021).

2. Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: Закон України від 15.05.2003 р. № 755-IV. Редакції від 06.12.2020 р. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/755-15#Text (дата звернення: 03.01.2021).

3. Андрушко П., Балюк Г., Безклубий І., Беляневич О., Берзін П. Цивільне право України: конспект лекцій. ред. 2015. URL: https://law.knu.ua/images/stories/pro_ukrainske_pravo/Pro_Ukrainske_pravo_5.pdf (дата звернення: 03.01.2021).

4. Артикуленко О. Юридичні особи: монографія. 2018 № 3 (16). URL: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2018/6/44.pdf (дата звернення: 03.01.2021).

5. Балюк Г., Безклубий І. Юридичні особи в цивільному праві: лекція. ред. 2019. URL: https://law.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/09/ Konspekt-lektsii-1..pdf (дата звернення: 03.01.2021).

6. Борисової, Баранової Л.М.. Основи римського приватного права : підручник / за заг. ред. Борисової В.І., Баранової Л.М.. Харків: Право, ред. 2016. С. 105-116.

7. Воронюк О.О. Генезис уявлень про юридичну особу як суб’єкта права. Університетські наукові записки Хмельницького університету управління та права. ред. 2017. № 5 (16). С. 70-78.

8. Гнат Н. Місце юридичної особи у цивільному праві. URL: http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/28547/1/%D0%93%D0%BD%D0%B0%D1%82.pdf (дата звернення: 03.01.2021).

9. Жеков Д.В. Поняття юридичної особи та її ознаки. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2014. Вип. 4. Том 1. С. 125-128.

10. Інститут юридичної особи. URL: http://dspace.nlu.edu.ua/bitstrea m/123456789/4806/1/Gaivirinskui_89.pdf (дата звернення: 03.01.2021).

11. Особливості інституту юридичної особи у цивільному праві. URL: https://eprints.oa.edu.ua/905/1/osobl_uchasti.pdf (дата звернення: 03.01.2021).

12. Основні теорії виникнення та становлення юридичної особи. URL: http://yport.inf.ua/osnovnyie-teorii-suschnosti-yuridicheskogo.html (дата звернення: 03.01.2021).

13. Основні теорії юридичної особи. Основні теорії сутності юридичної особи Теорія юридичних осіб час появи. URL: https://schollufsin.ru/uk/sovety/osnovnye-teorii-yuridicheskogo-lica-osnovnye-teorii-sushchnosti-yuridicheskogo-lica-teoriya-yuridicheskih-lic/ (дата звернення: 03.01.2021).

14. Перунова О.М., Селезень С.В. Цивільне право: підручник / за заг. ред. Перунова О.М. Конспект лекцій, Харків, ХНАДУ, 2015. URL: https://buklib.net/books/37698/ (дата звернення: 03.01.2021).

15. Правова сутність інституту юридичної особи. URL: http://pp-law.in.ua/archive/1_2020/5.pdf (дата звернення: 03.01.2021).

16. Поняття та ознаки юридичної особи. URL: https://pidru4niki.co m/1601101346150/pravo/yuridichni_osobi (дата звернення: 03.01.2021).

17. Поняття та ознаки юридичної особи. URL: https://eprints.oa.еdu .ua/901/1/organizatsijna.pdf (дата звернення: 03.01.2021).

18. Ромовська З.В. Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс. Підручник. К.: Атіка, ред. 2015. С. 123-131.

19. Спасибо-Фатєєва І., Кібенко О., Борисова В.. Корпоративне управління: монографія. ред. 2017. URL: https://sci-lib.biz/ukrajini-pravo-korporativne/korporativne-upravlinnya-monografiya.html (дата звернення: 03.01.2021).

20. Сутність юридичної особи. URL: file:///C:/Users/User-Ninjago/De sktop/urykr_2013_5_9.pdf (дата звернення: 03.01.2021).

21. Теорії походження юридичної особи. URL: https://sci-lib.biz/pravo-ukrajini-korporativne/teoriji-pohodjennya-yuridichnoji-67771.html (дата звернення: 03.01.2021).

22. Теорії походження юридичної особи. URL: http://molodyvcheny .in.ua/files/conf/law/07nov2014/09.pdf (дата звернення: 03.01.2021).

23. Теорії становлення юридичної особи. URL: http://er.dduvs.in.ua/bi tstream/123456789/665/1/%D0%9F%D1%96%D0%B4%D1%80%D1%83%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%A2%D0%94%D0%9F_%D0%BC%D0%B0%D0%BA%D0%B5%D1%82%202016_2.pdf (дата звернення: 03.01.2021).

24. Теорії та правові системи юридичної особи. URL: http://dspac e.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/10059/1/Piddubna.pdf (дата звернення: 03.01.2021).

25. Теорії юридичної особи. URL: http://bibliograph.com.ua/grazhdans koe-pravo-1/36.htm (дата звернення: 03.01.2021).

26. Теорії становлення юридичної особи. URL: http://www.info-libr ary.com.ua/books-text-8635.html (дата звернення: 03.01.2021).

27. Щербина В.С. Суб’єкти господарського права: монографія В.С. Щербина. К.: Юрінком Інтер, 2008. С. 112-117.

28. Юридична особа (становлення інституту). URL: https://uk.wikiped ia.org/wiki/%D0%AE%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B0 (дата звернення: 03.01.2021).

29. Юридичні особи: теорії виникнення та становлення, поняття та ознаки. URL: https://pidru4niki.com/1566021257364/pravo/yuridichni_osobi (дата звернення: 03.01.2021).

30. Юридичні особи як суб’єкт права: теорії та поняття. URL: http://www.apdp.in.ua/v22/12.pdf (дата звернення: 03.01.2021).
скачати

© Усі права захищені
написати до нас