Курсова робота методи та прийоми виховання І навчання дітей дошкільного віку з порушенням мовлення

1 2

Ім'я файлу: Кусова_Штеюк_Дарина_4лсв.docx
Розширення: docx
Розмір: 70кб.
Дата: 06.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
Оценка имущества.docx
проект вініл.docx
виробничий цех кафе.docx
267501.pptx

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

Факультет спеціальної та інклюзивної освіти

Кафедра логопедії та логопсихології

КУРСОВА РОБОТА

МЕТОДИ ТА ПРИЙОМИ ВИХОВАННЯ І НАВЧАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ПОРУШЕННЯМ МОВЛЕННЯ

Студентки 4лСВ групи

денної форми навчання

спеціальності 016

Спеціальна освіта (логопедія)

Штеюк Дарини Олексіївни

Науковий керівник:

м. Київ – 2020 рік

ЗМІСТ

ВСТУП....................................................................................................................		3
РОЗДІЛ 1.	ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ВИХОВАННЯ І НАВЧАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕНН....…………………………..	5
1.1.	Психолого-педагогічна характеристика дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку……………………………………………	5
1.2.	Навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення в умовах ЗДО…………………………………………………………………	10
РОЗДІЛ 2.	ЕФЕКТИВНІ МЕТОДИ ТА ПРИЙОМИ ВИХОВАННЯ І НАВЧАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ ………………………….	16
2.1.	Організація освітньої корекційно-розвивальної роботи з дітьми дошкільного віку ………………………………………….	16
2.2.	Методи навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення в умовах спеціального дошкільного закладу……………………	19
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………...……		26
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………...……		28

ВСТУП

Основними особливостями пізнавальної сфери дітей з мовними порушеннями є недостатня сформованість і диференційованность мотиваційної сфери, недостатня концентрація і стійкість уваги, слабкість в розвитку моторики, просторові труднощі. Без спрямованої корекційної роботи ці наявні у дітей труднощі в подальшому можуть прийняти велику вираженість і привести до відсутності інтересу до навчання, зниження обсягу пам'яті, помилок запам'ятовування, труднощів в опануванні письма (дисграфії), діслексії, несформованість рахункових операцій, слабкого оволодіння граматикою.

Для забезпечення нормального розвитку дитини в цілому в програму навчання включається комплекс завдань, спрямованих на розвиток когнітивних процесів: пам'яті, уваги, мислення, уяви і передумов їх нормального розвитку (формування дрібної моторики, зорово-просторового і слухового гнозису, пізнавальної активності, мотиваційної сфери) .

Зазначені особливості у розвитку дітей вимагають спеціальної роботи по їх корекції, що враховує сильні і слабкі сторони розвитку їхньої психіки. Особлива увага при навчанні приділяється розвитку довільної, усвідомленої діяльності, вмінню контролювати свої дії і досягати необхідного результату.

Вправи, спрямовані на розвиток пізнавальної сфери, повинні бути включені в структуру заняття і здійснюватися паралельно з реалізацією навчальних і виховних цілей або у формі самостійних вправ у вигляді гри, бесіди або зарядки.

Так як пізнавальні процеси існують і розвиваються в тісному взаємозв'язку між собою і представляють складні системні утворення, то кожну вправу, адресовану до якогось певного пізнавального процесу, одночасно впливає і на інші.

Основною формою організованої навчальної діяльності дітей дошкільного віку залишаються заняття з різних розділів програми (тематичні, комплексні, комбіновані, інтегровані, домінантні та ін.).

Під час складання розкладу занять враховується їхнє домінуюче навантаження на дитину (психічне, фізичне, емоційне), передбачається раціональне чергування видів діяльності (розумова, рухова, практично-прикладна) на кожному з них та доцільне використання місць для проведення занять (зокрема, спортивної та музичної зали, ігрового, спортивного майданчика, квітника тощо).

Таким чином актуальність теми курсової роботи зумовлена важливістю розкриття особливостей методів та прийомів навчання та виховання дітей дошкільного віку з вадами мовлення.

Об’єктом курсової роботи є діти з порушеннями мовлення.

Предметом дослідження є методи навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення в умовах спеціального дошкільного закладу.

Мета дослідження полягає у визначення особливостей навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення.

Завдання – висвітлити основи дослідження навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення, дослідити особливості навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення, проаналізувати систему організації навчання дітей з порушеннями мовлення.

РОЗДІЛ І

1.1 Психолого-педагогічна характеристика дітей з порушеннями мовлення. Основні закономірності розвитку мовлення

Мовлення формується у процесі загального психофізичного розвитку дитини. Умовами формування нормального мовлення є:

 збережена центральна нервова система дитини;

 наявність нормального слуху і зору;

 достатній рівень мовленнєвого спілкування дорослих з дитиною.

Ha першому році життя дитина передусім оволодіває вокалізацією, гулінням, лепетом. Після 6-ти місяців лепетне мовлсння активізується, наближається до звуків рідного мовлення, збагачується новими інтонаціями, є відповіддю на голосове звернення дорослих. Відсутність лепетного мовлення вже на ранніх етапах життя може свідчити про порушення у дитини слуху, артикуляційної моторики, інтелекту.

Ha кінець першого року життя дитина розуміє значення багатьох слів і сама вимовляє перші слова. Великого значення вже у цьому періоді (як і подальшого розвитку) набуває спілкування дитини з оточуючими (передусім з матір'ю). Недостатність мовленнєвого спілкування, недорозвиток сенсомоторних функцій дитини можуть призвести і до недорозвитку мовлення дитини та затримки психічного розвитку в цілому.

До кінця другого року словник дитини суттєво збільшується, відбувається оволодіння простою фразою, яка поступово ускладнюється. У віці від одного до трьох років мовлення посідає провідне місце у психічному розвитку дитини. Дитина супроводжує мовленням свої ігри та предметні дії, ставить багато запитань і відповідає на запитання дорослих. Поступово мовлення стає провідним засобом спілкування і розвитку мислення.

До п'яти років розвивається координація між диханням, фонацією і артикуляцією, що забезпечує плавність мовлення; формується здатність до звукового аналізу і синтезу. Нормальний розвиток мовлення дозволяє дитині на кінець дошкільного віку перейти до нового етапу — оволодіння писемним мовленням.

Ще у дошкільному віці у дитини розвивається потреба у спілкуванні, яка з віком посилюється. Ця потреба не є вродженою, а формується у процесі взаємодії дитини з оточуючими. Тому так важливо, щоб комунікативна практика відповідала віку й можливостям дитини. Відсутність прагнення до спілкування, як і невідповідність мовленнєвого рівня відповідному віку, може свідчити про певні проблеми у розвитку дитини.

Проте будь-яке відхилення від вікової норми як ізольований фактор не є свідченням порушення мовлення. Оцінювати це необхідно в комплексі, враховуючи цілісні показники психофізичного розвитку дитини.

Порушення мовлення у дітей характеризуються тим, що:

 не відповідають віку того, хто говорить;

 самостійно не зникають, а закріплюються;

 позначаються на подальшому розвитку дитини, затримуючи й ускладнюючи його;

 потребують логопедичної допомоги.

Зауважимо, що до цієї категорії не відносяться діти, у яких мовленнєві відхилення обумовлені віковими особливостями, діалектизмами чи тимчасовими особливостями анатомофізіологічного апарату (випадіння зубів, риніти тощо).

Якщо у дитини є збереженим слух, зір, інтелект, проте наявні значні вади мовлення, що відображаються на усьому психічному розвитку, то можна говорити саме про первинне мовленнєве порушення.

Діагностика мовленнєвих порушень здійснюється за трьома аспектами:

 Медичний аспект передбачає визначення часу і причин порушення; їх локалізації;

 Логопедичний аспект передбачає встановлення порушеного елементу мовленнєвої системи, визначення ступеня порушення та його структури;

 Психологічний аспект передбачає виявлення особливостей формування особистості, впливу дефекту на комунікативну функцію мовлення, всебічне вивчення пізнавальних психічних процесів.

Основними причинами порушень мовлення є:

 спадкові фактори;

 внутрішньоутробна патологія, зокрема: інфекційні чи соматичні захворювання, травми, несумісність крові за резус-фактором, інтоксикації та ін.;

 пологові травми або асфіксія;

 різні захворювання чи травми у перші роки життя дитини;

 соціально-психологічні фактори: недостатність емоційного і мовленнєвого спілкування з дорослими, двомовність у сім'ї, надмірне стимулювання мовленнєвого розвитку дитини, педагогічна занедбаність, психотравмуючі ситуації.

Порушення мовлення можуть виникати внаслідок дії як однієї причини, так і їх поєднання.

Порушення мовлення у логопедії класифікуються з огляду на клініко-педагогічний та психолого-педагогічний підхід. Такий поділ є необхідним для правильної діагностики і корекції мовленнєвої патології, адекватного вибору закладу для дитини.

У клініко-педагогічній класифікації виділяють порушення усного та писемного мовлення.

До порушень усного мовлення відносяться:

порушення фонаційного (зовнішнього) оформлення вимовної сторони мовлення.

 афонія, дисфонія — відсутність або порушення голосу;

 тахілалія — патологічно прискорений темп мовлення;

 брадилалія — патологічно уповільнений темп мовлення;

 заїкання — порушення темпо-ритмічної організації мовлення, обумовлене судомним станом м'язів артикуляційного апарату;

 дислалія — порушення вимовної сторони мовлення при нормальному слухові і збереженій іннервації мовленнєвого апарату;

 дизартрія — порушення вимовної сторони мовлення, обумовлене недостатньою іннервацією мовленнєвого апарату;

 ринолалія — порушення тембру голосу і звуковимови, обумовлене анатомофізіологічними дефектами мовленнєвого апарату.

Усі ці вади є різними за причинами, характером, порушеною ланкою (голос, темп, тембр, звуковимова); часто потребують допомоги не лише логопеда, а й інших спеціалістів (лікарів, психолога, фоніатра).

Структурно-семантичні (внутрішні) або системні порушення мовлення

 алалія — відсутність або недорозвиток мовлення внаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку;

 афазія — повна або часткова втрата мовлення, обумовлена локальними пошкодженнями головного мозку. Це складні вади, при яких страждають не лише усі сторони мовлення, а й особистісний розвиток людини.

До порушень писемного мовлення відносяться:

 дислексія (алексія) — часткове (повне) порушення процесів читання;

 дисграфія (аграфія) — часткове (повне) порушення процесів письма. ІІсихолого-педагогічна класифікація є необхідною для організації логопедичного впливу в умовах роботи з дитячим колективом (дошкільна група, клас).

Мовленнєві порушення при цьому поділяють на дві групи:

порушення засобів спілкування.

 фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФП) — порушення процесів формування вимовної системи рідної мови у дітей із різними розладами, внаслідок вад сприймання і вимови фонем;

 загальний недорозвиток мовлення (ЗИМ) — порушення формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що відносяться до звукової і смислової сторін мовлення (звукови- мова, лексика, граматична будова, зв'язне мовлення), при нормальному слухові та первинно збереженому інтелекті.

Порушення у застосуванні засобів спілкування

 заїкання;

 прояви мовленнєвого негативізму.

У цій класифікації порушення письма і читання розглядаються не як самостійні, а у складі фонетико-фонематичного і загального недорозвитку мовлення, як їхні наслідки. [16]

Деякі особливості розвитку дітей з мовленнєвими порушеннями:

Психологічні особливості дітей з порушеннями мовлення (дітей-логопатів) знаходяться у прямій залежності від клінічного діагнозу, якості та ступеня порушення, його причин. Зокрема, діти, порушення мовлення яких обумовлені органічними ураженнями центральної нервової системи, є виснажливими, швидко втомлюваність передусім у розумових видах діяльності. Вони можуть бути дратівливими, збудженими, розгальмованими, неспокійними, непосидючими; їхній настрій швидко змінюється внаслідок емоційної нестійкості. У окремих дітей спостерігається загальмованість, зниження розумової працездатності, зниження уваги. Досить часто мовленнєві порушення цієї категорії дітей викликають нестійкість уваги й пам'яті, недостатність регулюючої функції мовлення, порушення пізнавальної діяльності та розумової працездатності.

Діти з порушеннями мовлення функціонального характеру характеризуються як підвищеною збудливістю, негативізмами, як і розладами поведінки, так і навпаки — надмірною сором'язливістю, невпевненістю, ранімістю. У роботі з дітьми, що потребують корекції порушень мовлення, слід брати до уваги, що будь-яке мовленнєве відхилення від норми може призвести до шкільної неуспішності, порушень у поведінці, проблем у спілкуванні як з однолітками, так і дорослими. Такі діти після ретельного обстеження спеціалістами мають одержувати відповідну психолого-педагогічну і (або) медичну допомогу, потребують індивідуального підходу у процесі навчання і виховання. [8 c. 22]

1. 2 Навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення в умовах ЗДО

Порушення мовленнєвого розвитку та звуковимови мають діапазон від простої заміни звуків до неможливості розуміти або використовувати мовлення під час комунікації. Деякі порушення звуковимови пов’язані з вадами слуху, неврологічними розладами, ушкодженнями мозку, затримками розумового розвитку, фізичними 19 розладами. Вважається, що комунікативні здібності дитини уповільнені, коли вона помітно відстає від своїх однолітків у розвитку мовленнєвих навичок. Іноді дитина може мати краще розвинуті здібності до розуміння, порівняно з можливостями висловлюватися.

Розлади вимови спостерігаються внаслідок певних фізіологічних труднощів продукування звуків (дислалія). Мовленнєвий потік або ритм може перериватися судомами м’язів мовленнєвого апарату, наприклад, під час заїкання.

Розлади вимови можуть спричинятися порушенням іннервації (іннервація – забезпечення певного тонусу м’язів, у тому числі і м’язів мовленнєвого апарату) (дизартрія) та анатомічними вадами артикуляційного апарату (ринолалія). Також можуть спостерігатися спотворення тембру та гучності голосу (дистонія).

Порушення мовленнєвого розвитку можуть бути пов’язані зі здатністю розуміти та/або вживати слова в контексті, як вербально так і не вербально. Серед мовленнєвих розладів – неправильне використання слів або їх значень, неможливість висловлювати думку, використання неправильних граматичних форм, збіднений словниковий запас; діти можуть бачити або чути слово, проте не розуміти його значення; оточуючі іноді можуть не розуміти, що намагається сказати дитина. Зазначені порушення характерні для дітей із загальним недорозвиненням мовлення або з алалією/афазією.

Оскільки всі комунікаційні розлади потенційно можуть привести до соціальної та навчальної ізоляції дітей, важливо вчасно розпочати відповідні корекційні заходи. Будь-яка вікова затримка у розвитку мовлення може спричинити подальші проблеми у навчанні. Мозок має таку здатність, що у віці до 5 років легше вивчати мову та розвивати комунікативні здібності. Коли дитина страждає на порушення опорнорухового апарату, зниження слуху та порушення інтелектуального розвитку, майже завжди вона має і відхилення мовленнєвого розвитку, яке розглядають як вторинне порушення розвитку.

При роботі вихователя з дітьми з порушеннями мовленнєвого розвитку первинного характеру на перший план виходить тісна співпраця з логопедом. Логопеди допомагають вихователям у визначенні цілей, методів та прийомів у корекційно-розвивальному навчанні та вихованні таких дітей. Робота вихователя направлена, в першу чергу, на розвиток всіх сторін мовлення дитини та попередження виникнення вторинних порушень розвитку. [2 c. 18-19]

Корекція мовленнєвої діяльності здійснюється педагогами логопедичної групи за сімома основними освітніми напрямами, кожен із яких передбачає вирішення низки завдань як на імпресивному, так і на експресивному рівні:

вироблення мотиваційно-активізуючої компетентності;
формування динамічно-мовленнєвої компетентності;
становлення фонетико-фонематичної компетентності;
розширення словниково-смислової компетентності;
підвищення морфологічно-семантичної компетентності;
удосконалення граматично-значеннєвої компетентності;
розвиток синтаксично-інформативної компетентності.

Мовлення – це насамперед діяльність спілкування, тобто передача об’єктивної чи суб’єктивної інформації. Першим і чи не найголовнішим структурним елементом будь-якої діяльності є її мета. Саме створення мотиваційної основи для породження чи активізації мовленнєвих висловлювань дошкільника є першочерговим завданням ефективної роботи учителя-логопеда. Отже, вироблення мотиваційно-активізуючої компетентностісприяє розвитку у дошкільників пізнавальної та мовленнєвої активності.

Передумови мовленнєвої діяльності, що змінюються як у процесі спонтанного психофізичного розвитку дошкільника, так і в процесі цілеспрямованої навчально-виховної роботи, називаються динамічними, на відміну від умовно статичних: стан функціонування мозкових структур, зорової, слухової функції, генетичних факторів, соціального середовища тощо. Формування динамічно-мовленнєвої компетентності реалізується засобами розвитку у дітей артикуляційного, дихального та голосового апаратів, просодичних компонентів мовлення (дикція, темп, ритм, інтонація, паузація, наголос).

У процесі нормального онтогенезу у дітей паралельно відбувається формування як фонематичного слуху, що допомагає розрізняти звуки мовлення та впізнавати їх, так і фонетичного, тобто вміння сприймати та аналізувати звуко-складову структуру мовлення. Саме нерозривна єдність фонетичних і фонематичних процесів спонукала нас до виділення фонетико-фонематичної компетентності.

Отже, розширеннясловниково-смислової компетентності (на імпресивному та експресивному рівнях) відбувається на основі збагачення словника дітей самостійними частинами мови: а) іменник (різні види лексичних узагальнень, видо-родові поняття, пароніми, синоніми, багатозначні слова); б) дієслово (різні види лексичних узагальнень, антоніми, омоніми, полісемічні слова, синоніми); в) прикметник (різні види лексичних узагальнень, антоніми, переносне, полісемічне значення слів, синоніми); г) прислівник (різні види лексичних узагальнень, антоніми, омоніми). [1]

Зміст, форми та методи навчання і виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку мають бути корекційно спрямованими. Це означає, що кожна тема,яку вивчають у садочку, кожен метод і прийом, використаний вихователем та логопедом, мають не лише сприяти засвоєнню знань, умінь і навичок, формуванню поведінки, й спрямовуватися на виправлення вад психофізичного розвитку. Мета коригувальних занять - підвищення рівня загального розвитку дітей, заповнення прогалин попереднього розвитку дітей, індивідуальна робота з формування недостатньо засвоєних навчальних умінь і навичок, коригування відхилень у розвитку пізнавальної сфери й мовлення, спрямована підготовка до сприйняття нового навчального матеріалу.

Головні напрями коригувальної роботи:

1.Удосконалення рухів і сенсорно-моторного розвитку(розвиток дрібної моторики кисті й пальців рук, артикуляційної моторики);

2.Коригування окремих сфер психічної діяльності(розвиток зорового сприйняття, зорової пам’яті й уваги, просторових уявлень та орієнтації, слухової уваги й пам’яті, фонетико-фонематичних уявлень, формування узагальнених уявлень про властивості предметів);

3.Розвиток головних розумових операцій(формування навичок співвідносити, аналізувати, групувати та класифікувати, формування вміння планувати свою діяльність);

4.Розвиток різних видів мислення (наочно-образного та словесно-логічного мислення);

5.Коригування розладів у розвитку емоційно-особистісної сфери (релаксаційні вправи для міміки обличчя,драматизації,читання за ролями);

6.Розвиток мовлення ,оволодіння технікою мовлення.

7.Розширення уявлень про навколишній світ і збагачення словника.

8.Коригування індивідуальних прогалин у знаннях. [3]

Основними особливостями пізнавальної сфери дітей з мовними порушеннями є недостатня сформованість і дифференційованность мотиваційної сфери, недостатня концентрація і стійкість уваги, слабкість в розвитку моторики, просторові труднощі. Без спрямованої корекційної роботи ці наявні у дітей труднощі в подальшому можуть прийняти велику вираженість і привести до відсутності інтересу до навчання, зниження обсягу пам'яті, помилок запам'ятовування, труднощів в опануванні письма (дисграфії), діслексії, несформованість рахункових операцій, слабкого оволодіння граматикою. Для забезпечення нормального розвитку дитини в цілому в програму навчання включається комплекс завдань, спрямованих на розвиток когнітивних процесів: пам'яті, уваги, мислення, уяви і передумов їх нормального розвитку (формування дрібної моторики, зорово-просторового і слухового Гнозис, пізнавальної активності, мотиваційної сфери) .

Зазначені особливості у розвитку дітей вимагають спеціальної роботи по їх корекції, що враховує сильні і слабкі сторони розвитку їхньої психіки. Особлива увага при навчанні приділяється розвитку довільної, усвідомленої діяльності, вмінню контролювати свої дії і досягати необхідного результату.

Вправи, спрямовані на розвиток пізнавальної сфери, повинні бути включені в структуру заняття і здійснюватися паралельно з реалізацією навчальних і виховних цілей або у формі самостійних вправ у вигляді гри, бесіди або зарядки.

Так як пізнавальні процеси існують і розвиваються в тісному взаємозв'язку між собою і представляють складні системні утворення, то кожну вправу, адресовану до якогось певного пізнавального процесу, одночасно впливає і на інші. Так, наприклад, вправи, спрямовані на розвиток моторики дитини, одночасно зміцнюють його увагу і моторну пам'ять; малювання крім розвитку моторики позитивно впливає на увагу, просторові уявлення, мислення, таким чином, поділ методичних рекомендацій на розділи декілька умовні, оскільки завдання їх єдині. У кожному розділі завдання розташовуються від простих, спрямованих на розвиток нижчих елементарних рівнів пізнавальних процесів, до складних, що сприяють розвитку високоорганізованих, опосередкованих промовою та іншими психічними процесами, рівням. Завдання в залежності від провідної завдання повинні відповідати закономірностям розвитку будь-якої психічної функції: від наочної діяльності до образної, потім до словесно-логічної і абстрактною. Також необхідно враховувати, що в міру розвитку психіки дитини мова все більше опосередковує всі сфери його діяльності.

У процесі навчання необхідно поєднувати вправи, спрямовані на розвиток різних пізнавальних функцій (наприклад, протягом одного заняття пред'являються завдання на розвиток моторної сфери та на увагу). Логопед повинен відзначати успішність виконання завдань кожною дитиною, з'ясовувати, в якій: сфері він успішніший, а в якій - менше, і в залежності від виявленого «профілю розвитку» конкретного учня будувати індивідуальний план занять за даною програмою. Для того щоб заняття дали максимальний результат, рекомендується використовувати різні ігри, як індивідуальні, так і групові, що підвищують зацікавленість дитини в досягненні результату в самому процесі діяльності, що залучають до процесу пізнавальної діяльності емоційні і особистісні аспекти дітей даного віку. Велике значення надається розвитку довільного уваги, комунікативно-мовленнєвої активності, організації мовної поведінки в групі.

У корекційній програми, як правило, виділяється робота за такими розділами:

Моторний розвиток.
Сприйняття.
Увага і пам'ять.
Формування просторових уявлень.
Критичність, контроль, програмування психічної діяльності.
Розвиток мислення.

Кожен розділ спрямований на розвиток певної пізнавальної здатності і когнітивної сфери дитини в цілому і здійснюється в тісній співпраці з психологом. [8 c. 22]

1 2

скачати

© Усі права захищені
написати до нас