1   2   3   4   5   6
Ім'я файлу: Visotskij_Travlennja.doc
Розширення: doc
Розмір: 566кб.
Дата: 12.02.2024
скачати


Висоцький І. Ю., Храмова Р. А.

КУРС ЛЕКЦІЙ З КЛІНІЧНОЇ ФАРМАКОЛОГІЇ
Розділ
«КЛІНІЧНА ФАРМАКОЛОГІЯ ЗАСОБІВ,

ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ І БРОНХІАЛЬНУ ПРОХІДНІСТЬ»


Суми

Сумський державний університет


2013

Клінічна фармакологія засобів, що впливають на функції органів травлення і бронхіальну прохідність : курс лекцій з клінічної фармакології / І. Ю. Висоцький, Р. А. Храмова. – Суми : Сумський державний університет, 2013. – 94 с.
Кафедра біофізики, біохімії, фармакології та біомолекулярної інженерії

Тема 1

ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ОРГАНИ

ДИХАННЯ
Численні лікарські препарати, які використовують при гострих та хронічних захворюваннях органів дихання, поділяють на такі групи:

1 Засоби, що застосовують при синдромі бронхіальної обструкції.

2 Відхаркувальні засоби.

3 Протикашльові засоби.

4 Стимулятори дихання.

5 Засоби, що застосовують при гострій дихальній недостатності.
1. Засоби, що застосовують при синдромі
бронхіальної обструкції

Хронічні обструктивні захворювання легенів дуже поширені. Хронічним бронхітом страждає близько 14-20% чоловічого і 3-8% жіночого населення. Бронхообструктивним синдромом називають стани, які супроводжуються періодичними нападами експіраторної задухи (утруднений видих) внаслідок спазму гладенької мускулатури бронхів, набряку її слизової оболонки, підвищення секреції бронхіальних залоз і зміни кількості секрету.

У 2/3 випадків причиною бронхообструктивного синдрому є бронхіальна астма, при якій розвивається гіперреактивність бронхів у відповідь на дію різних хімічних сполук, які викликають спазм бронхів.

Сам термін бронхіальна астма відомий ще із часів Гіппократа. У 2-3-му столітті до н.е. Аретей робив спроби з її класифікації. Ця патологія з боку дихальної системи завжди була актуальною. Поширення бронхіальної астми коливається в різних країнах від 1 до 8% населення. За останні 20-30 років кількість хворих на це захворювання збільшилася, а перебіг астми ускладнився. Основною причиною зростання захворюваності є зростаюча алергізація населення у зв`язку із забрудненням навколишнього середовища, хімізацією сільського господар-ства, використанням різних хімічних речовин у побуті. Захворюваності сприяє і зниження імунітету в зв`язку із застосуванням у медицині антибіотиків, вакцин, сироваток. Найвищий рівень захворюваності спостерігається в США, Австралії, Новій Зеландії. Бронхіальна астма може розвинутися в будь-якому віці, але частіше вона виникає в ранньому дитячому віці. Близько 50% випадків захворюваності припадає на дітей до 10 років. У дитинстві хлопчики хворіють астмою у 2 рази частіше, ніж дівчатка.

Ризик захворіти вищий у дітей, які народилися від батьків, які страждають на астму та інші алергічні захворювання. У віці 30 років захворюваність чоловічого і жіночого населення стає однаковою. Кожний 4-5-й хворий страждає тяжкою формою бронхіальної астми.

Виділяють дві форми бронхіальної астми:

- атопічну (алергічну) форму;

- неатопічну, або інфекційну, форму.
За тяжкістю перебігу виділяють 4 форми астми: інтермітуюча (епізодична), легка, середньої тяжкості, тяжка форма астми.

При інтермітуючій бронхіальній астмі напади задухи виникають рідше ніж 2 рази на місяць. У період між загостреннями симптоми захворювання відсутні, об`єм форсованого видиху за 1 с (ОФВ) і пікова швидкість видиху (ПШВ) більше 80% від прогнозованого значення. Добове коливання ПШВ – менше 20%.

При легкому ступені персистуючої бронхіальної астми загострення відмічаються частіше 2 разів на тиждень, загострення порушують активність людини та її сон. Нічні напади частіше 2 разів на місяць. ПШВ – 60-80% від прогнозованого значення. Добові коливання ПШВ – 20-30%.

При персистуючій астмі середньої тяжкості відмічаються щоденні симптоми захворювання, загострення призводять до обмеження фізичного навантаження і сну. Нічні симптоми частіше 1 разу на тиждень. Необхідне щоденне застосування β2-адреноміметиків короткої дії. ПШВ і ОФВ становлять 60-80% від норми. Добові коливання ПШВ або ОФВ більше 30%.

При тяжкій персистуючій бронхіальній астмі відмічаються часті загострення, постійні симптоми захворювання, часті нічні напади астми, різке обмеження фізичного навантаження. ПШВ і ОФВ менше 60% від прогнозованого значення. Добові коливання цих показників становлять більше 30%.

Бронхіальна астма належить до захворювань, які повністю вилікувати поки що неможливо. Основна мета лікування – забезпечення нормальної якості життя.
Засоби, які застосовують при синдромі бронхіальної обструкції, ділять на 3 групи:

1 Бронхолітики.

2 Препарати, які усувають набряк слизової оболонки бронхів:

- глюкокортикоїди;

- стабілізатори мембран тучних клітин;

- засоби, що впливають на систему лейкотрієнів:

а) блокатори синтезу лейкотрієнів;

б) блокатори лейкотрієнових рецепторів.

3 Відхаркувальні та муколітичні засоби.
1.1. Бронхолітики (бронходилятатори)
Тонус гладеньких м`язів бронхів підтримується за рахунок парасимпатичної нервової системи. Її збудження супроводжується спазмом гладеньких м`язів бронхів. Симпатична іннервація бронхів відсутня, однак у гладеньких м`язах є - та 2-адренорецептори, до яких не підходять нервові волокна. Ці рецептори стимулюються катехоламінами, що циркулюють у крові, або адреноміметичними засобами, які введені в організм. Активація 2-адренорецепторів супроводжується розслабленням гладеньких м`язів бронхів, а активація -адрено-рецепторів – їх спазмом.

Крім вегетативної іннервації, тонус бронхів контролюється також співвідношенням концентрацій цАМФ/цГМФ у клітинах гладеньких м`язів. Підвищення концентрації цАМФ і зниження цГМФ супроводжується бронходилятацією.
Класифікація препаратів
І Препарати, які стимулюють -адренорецептори бронхів:

1 Препарати прямої дії: адреналін, орципреналін, ізадрин, салбутамол, фенотерол, тербуталін, формотерол, салметерол.

2 Препарати непрямої дії: ефедрин і препарати, які його містять, - теофедрин, антастман, солутан та ін.

ІІ М-холіноблокатори (антихолінергічні засоби): атропін, платифілін, іпратропію бромід (атровент), тровентол, окситропію бромід, тіотропію бромід, совентол та ін.

ІІІ Спазмолітики міотропної дії: еуфілін, теофілін, амінофелін, но-шпа, папаверин.

IV Блокатори -адренорецепторів: фентоламін, реджитин, піроксан, празозин, доксазозин, теразозин.

V Блокатори Са2+-каналів: фенігідин (ніфедипін) та ін.
1.1.1. Препарати, що стимулюють
-адренорецептори бронхів
Адреналін є 1,2- та 1,2-адреноміметиком, однак чутливість у
-адренорецепторів до нього вища, ніж у -адренорецепторів. Тому в певних дозах препарат при введенні в організм не впливає на
-адренорецептори і не спричиняє спазму судин та підвищення артеріального тиску.

Стимулюючи 1-адренорецептори, адреналін посилює роботу серця і збільшує частоту його скорочень, що супроводжується підвищенням потреби міокарда в кисні. Одночасно збільшується секреція реніну юкстаголомерулярним апаратом нирок, і активується система ренін-ангіотензин-альдостерон, що є причиною підвищення тонусу судин (вплив ангіотензину ІІ) та збільшення об`єму циркулюючої крові (вплив альдостерону).

Збуджуючи 2-адренорецептори м`язових та тучних клітин бронхів, адреналін активує аденілатциклазу і тим самим сприяє утворенню цАМФ, який стимулює зв`язування вільного кальцію та зниження його внутрішньоклітинного вмісту. Це супроводжується розслабленням гладеньких м`язів бронхів та зниженням вивільнення із тучних клітин серотоніну, гістаміну, повільно реагуючої субстанції анафілаксії, яка містить лейкотрієни ЛТС4, ЛТД4 та ЛТЕ4 та інших біологічно активних речовин, які стимулюють скорочення бронхіальних м`язів.

Адреналін вводять парентерально, оскільки під час приймання всередину засіб руйнується у шлунково-кишковому тракті під впливом катехолортометилтрансферази (КОМТ). Оптимальним способом введення потрібно вважати внутрішньом`язовий, оскільки в судинах скелетних м`язів є 2-адренорецептори, стимуляція яких супроводжується розширенням судин і збільшенням швидкості всмоктування адреналіну з місця введення. При введенні під шкіру збуджуються переважно -адренорецептори судин, що супроводжується вазоконстрикцією та уповільненням всмоктування препарату. Внутрішньоартеріально та внутрішньовенно препарат не вводять через небезпеку розвитку гангрени та аритмій.

Бронходилятаційна дія при введенні у м`яз розвивається через
3-7 хвилин і триває близько 30-45 хвилин. Біотрансформація адреналіну відбувається в усіх тканинах організму шляхом метилювання і дезамінування. Метаболіти адреналіну проявляють -адренолітичну активність, що є причиною розвитку швидкого звикання до препарату. Із побічних ефектів можливі підвищення артеріального тиску, тахікардія, збільшення хвилинного об`єму крові, гіперглікемія, тремор та ін.

Препарат показаний при бронхоспазмах, які неможливо купірувати введенням інших -адреноміметиків або ефедрину.
Ефедрин – непрямий - та -адреноміметик (симпатоміметик). Препарат сприяє вивільненню норадреналіну із пресинаптичних закінчень постгангліонарних симпатичних нервових волокон, гальмує зворотне захоплення медіатору і сенсибілізує адренорецептори до дії катехоламінів.

При частому використанні ефедрину розвивається тахіфілаксія, причиною якої є виснаження запасів норадреналіну в пресинаптичних закінченнях.

Активність ефедрину менша, ніж в адреналіну, але дія препарату більш довготривала. Препарат призначають у вигляді ін`єкцій, інгаляцій та для приймання всередину після їди. Ефедрин не руйнується у шлунково-кишковому тракті, добре всмоктується. При ентеральному введенні ефект розвивається через 40-60 хвилин, тривалість дії - близько 6 годин. При введенні препарату внутрішньом`язово ефект розвивається через 10-15 хвилин і триває близько 4 годин. Із побічних ефектів, окрім тих, що типові для адреналіну, спостерігаються збудження центральної нервової системи, безсоння, у дітей до 5 років - парадоксальна сонливість. Можливий розвиток психічної та фізичної залежності. Ефедрин показаний для купірування та профілактики бронхоспазмів.
Ізадрин опосередковано стимулює 1- та 2-адренорецептори. Препарат призначають у вигляді інгаляцій, сублінгвально та парентерально. Для усунення бронхоспазмів цей лікарський засіб використовують у вигляді інгаляцій. Максимальний ефект при такому використанні розвивається через 1-3 хвилини, триває не більше 1-1,5 години. Під час приймання всередину ізадрин швидко руйнується. Сублінг-вальний та внутрішньовенний способи введення препарату частіше використовують під час лікування блокад та інших порушень серцевого ритму.

Навіть при інгаляційному введенні у зв`язку із впливом ізадрину на 1-адренорецептори серця можуть спостерігатися підвищення частоти та сили серцевих скорочень. Артеріальний тиск при такому способі введення ізадрину практично не змінюється.
Салбутамол (вентолін), фенотерол (беротек), тербуталін (бриканіл) та їх пролонговані форми савентол, салметерол, формотерол та інші є селективними 2-адреноміметиками. Вони вибірково збуджують лише 2-адренорецептори, тому під час їх використання відсутні виражені ефекти стимуляції 1-адрено-рецепторів серця (тахікардія, порушення ритму, гіпертензія), тремор та інші побічні ефекти, характерні для неселективних -адрено-міметиків.

Усі препарати вводять парентерально (під шкіру, внутрішньом`язово, внутрішньовенно), інгаляційно (у вигляді аерозолів або порошкоподібних форм), а також призначають для приймання всередину. Біодоступність препаратів під час приймання всередину та у вигляді інгаляцій становить близько 50%. При інгаляціях хворий робить 1-2 вдихи препарату. При першому вдиху адреноміметик досягає проксимальних відділів бронхіального дерева і через кровотік яремних вен надходить у правий шлуночок серця і далі - в мале коло кровообігу. Під час другого вдиху препарат проникає більш глибоко, досягає дистальних відділів бронхів і надходить у лівий шлуночок, а потім - до великого кола кровообігу. Більша частина препарату, призначеного у вигляді інгаляцій, “осідає” у верхніх відділах дихальних шляхів, звідки поступово потрапляє у шлунок, що є причиною розвитку небажаних системних побічних ефектів, як і при ентеральному способі введення (серцебиття, тремор рук).

При парентеральному введенні -адреноміметики досягають усіх рівнів дихальних шляхів, де й проявляють бронхолітичний ефект. У крові препарати на 10-25% зв`язуються з білками плазми.

Ефект розвивається через 3-5 хвилин при інгаляційному введенні і через 20-30 хвилин при парентеральному введенні. Під час приймання всередину бронхолітична дія розвивається через 1 годину.
Салбутамол у вигляді аерозолю призначають по 1-2 вдихи не більше 6 разів на добу. Цей самий препарат у порошкоподібній формі може вводитися інгаляційно за допомогою спінхалера не більше
4 разів на добу. Порошкоподібна форма має ряд переваг порівняно з аерозольною. Це пов`язано з тим, що 15% хворих не можуть скоординувати акти вдиху препарату і його введення, тоді як використання спінхалера цього не потребує. Недостатня ефективність терапії салбутамолом, короткий період напіввиведення, значна поширеність нічних нападів у хворих на бронхіальну астму стали поштовхом для створення нової пролонгованої форми салбутамолу у вигляді таблеток, які забезпечують створення постійної концентрації препарату в плазмі крові впродовж доби при двократному прийманні. Така таблетована форма отримала назву
салбутамол SR.
Для фенотеролу (беротек) характерні дещо вища бронхолітична активність, ніж у салбутамолу, і більший період напіввиведення із організму. Призначають препарат у вигляді інгаляцій по 1-2 вдихи
2-3 рази на день.
Тербуталін (бриканіл) як бронхолітик призначають для інгаляцій у вигляді аерозолю 3-4 рази на день по 1-2 вдихи. Використовують також порошкоподібний інгалятор тубохалер. Для купірування нападу вводять внутрішньом`язово по 0,5 мл 0,05% розчину 4 рази на день. Усередину призначають в таблетках 3-4 рази на день.
Створені пролонговані форми 2-адреноміметиків: формотерол, салметерол та інші. Бронхолітичний ефект цих препаратів триває близько 12 годин. Призначають їх двічі на день, що дозволяє використовувати препарати для попередження нападів бронхіальної астми в ранкові години.
Біотрансформація -адреноміметиків відбувається в різних органах під впливом КОМТ і моноамінооксидази (МАО). Деякі препарати вступають в реакції кон`югації із сірчаною та глюкуроновою кислотами. Екскреція препаратів і їх метаболітів відбувається через нирки. При інгаляційному способі введення важливе значення має виведення препаратів за допомогою легенів під час дихання.

Необхідно пам`ятати, що селективні 2-адреноміметики у високих концентраціях можуть збуджувати 1-адренорецептори. Це супроводжується тахікардією, порушеннями кровопостачання міокарда, порушеннями мікроциркуляції у тканинах і органах, серцевою недостатністю, гіперглікемією, тремором, синдромом “рикошету” (поява або посилення бронхіальної обструкції). Тривале застосування -адреномімети-ків супроводжується зниженням чутливості 2-адренорецепторів і послабленням лікувальної дії. Зниження чутливості 2-адренорецепторів пов`язане з розвитком тахіфілаксії, яка відмічається тільки при застосуванні β-міметиків короткої дії (адреналіну), але не розвивається при застосуванні інших препаратів. Також зниження чутливості 2-адрено-рецепторів може бути внаслідок пошкодження рецепторів вірусами або часткової їх деградації. Відновлення чутливості 2-адренорецепторів потребує проведення спеціальних заходів: на певний час відміняють
-адреноміметики, призначають М-холіноблокатори, глюкокортикоїди та інші засоби. Парадоксальна реакція у вигляді спазму на введення
-адреноміметика буває рідко (частота близько 1%). Вона можлива при застосуванні холодного аерозолю, при високій швидкості інгаляції препарату.

При гострому бронхоспазмі під час бронхіальної астми 2-адре-номіметики вводять парентерально. При помірно вираженому бронхоспазмі для профілактики нападів, а також для посилення бронхолітичної дії еуфіліну, кромоглікату натрію або глюкокортикоїдів 2-адре-номіметики призначають інгаляційно або всередину. Препарати про-лонгованої дії (салметерол, формотерол) застосовують для попередження нічних нападів задухи й астми фізичного навантаження.
У наш час запропонований препарат серетид мультидиск, який містить салметерол і флютиказону пропіонат (глюкокортикоїд місцевої дії). Препарат у вигляді порошку вводиться інгаляційно.
1.1.2. М-холіноблокатори
Такі М-холіноблокувальні засоби, як препарати беладони, атропін, метацин та платифілін, були першими ефективними засобами для лікування бронхіальної астми. Препарати можна використовувати у вигляді аерозолів, призначати всередину та парентерально. Переважно коротка тривалість їх дії (близько 1,5-2 годин), переважне розширення верхніх відділів бронхіального дерева, загущення мокротиння та численні побічні ефекти з боку внутрішніх органів стали приводом для відмови від використання М-холіноблокаторів під час лікування бронхіальної астми. Однак атропін зберіг своє значення у випадках бронхоспазму, в патогенезі якого провідну роль відіграють інтоксикація антихолінестеразними засобами і М-холіноміметиками, вдихання парів подразнювальних речовин і т. д. Створені М-холіно-блокатори для інгаляційного застосування - атровент (іпратропію бромід) і тровентол. За хімічною будовою це четвертинні сполуки, які малорозчинні у ліпідах і практично не всмоктуються через слизову оболонку бронхіального дерева у кров. Ці властивості зумовлюють вибірковий вплив препаратів на М-холінорецептори бронхів і відсутність резорбтивної дії. Одночасно препарати знижують виділення із тучних клітин речовин, що викликають спазм гладеньких м`язів бронхів (модуляторів алергії). Атровент застосовують інгаляційно у формі дозованого аерозолю та у вигляді порошку в капсулах для інгаляцій. Лікарська форма тровентолу представлена дозованим аерозолем. При інгаляційному використанні ефект розвивається через 20-40 хвилин і триває до 8 годин. Під час інгаляції частина препарату потрапляє у шлунково-кишковий тракт при ковтанні, але біозасвоєння при цьому становить близько 6%. Біотрансформація препаратів відбувається в печінці. Метаболіти екскретуються із сечею і частково – із калом. У ЦНС не проникає.

Призначають атровент і тровентол для профілактики та лікування бронхоспазмів при хронічному обструктивному бронхіті, гострій і хронічній пневмоніях, бронхіальній астмі легкого і середнього ступенів тяжкості як додаткові засоби при терапії -адреноміметиками. Ці препарати можуть бути використані для підготовки дихальних шляхів перед введенням у вигляді аерозолів антибіотиків, муколітиків, глюкокортикоїдів, кромолін-натрію. Ефективність препаратів вища у пацієнтів похилого віку (незалежно від форми бронхіальної астми). У деяких випадках спостерігається досить висока ефективність атровенту і тровентолу у хворих із так званою “психогенною” астмою. При тривалому застосуванні до М-холіноблокаторів не розвивається тахіфілаксія, а також їх ефект не знижується з віком. Це зумовлено тим, що кількість М-холінорецепторів, на відміну від β-адренорецепторів, не змінюється.

Ці препарати добре переносяться хворими. Із побічних ефектів можуть спостерігатися сухість у ротовій порожнині, незначне порушення зору, підвищення в`язкості мокротиння.

Створений новий препарат тіотропій, який блокує М1-холіно-рецептори в синаптичних гангліях й одночасно М3-рецептори в гладеньких м`язах бронхів, активація яких призводить до бронхоспазму, і залозах слизових оболонок, що відповідають за секрецію слизу в бронхах. Ефект препарату розвивається через 1,5-2 години і триває впродовж доби.

У наш час фармацевтична промисловість виробляє комбіновані препарати: “Беродуал”, до складу якого входять атровент і фенотерол; “Дитек” - містить кромоглікат динатрію і фенотерол. Ефективність подібних комбінованих форм вища, ніж при використанні кожного їх компонента як самостійного лікарського засобу.
1.1.3. Спазмолітики міотропної дії
Із міотропних спазмолітичних засобів для лікування бронхіальної астми найчастіше призначають еуфілін, теофілін, амінофілін (відомі під загальною назвою як метилксантини). Незважаючи на те, що практична медицина використовує ці препарати вже більше
70 років, механізм їх дії дотепер ще не зовсім з`ясований. Упродовж значного проміжку часу панувала точка зору про те, що ці препарати пригнічують активність фосфодіестерази - ферменту, який каталізує перетворення цАМФ у фізіологічно неактивний 5-аденозин-моно-фосфат. Зараз доведено, що міотропні спазмолітики поряд із такою дією проявляють й інші властивості: блокують аденозинові рецептори, тим самим впливаючи на пуринергічну гальмівну систему; посилюють синтез і вивільнення ендогенних катехоламінів наднирковими залозами; покращують скоротливу активність “виснаженого” діафрагмального м`яза; стимулюють дихальний центр. Метилксантини також стабілізують мембрани тучних клітин і зменшують вивільнення медіаторів алергічних реакцій, які сприяють розвитку бронхоспазму.

На молекулярному рівні блокування активності фосфодіестерази і накопичення цАМФ супроводжуються пригніченням процесу надходження іонізованого кальцію у клітини. Одночасне блокування аденозинових рецепторів супроводжується зміною активності різних підтипів пуринових рецепторів. Аденозин є агоністом пуринових рецепторів А1 і А2. При переважному збудженні рецепторів А1 і низькій активності рецепторів А2 розвивається бронхоспазм. У хворих на бронхіальну астму кількість рецепторів А2 зменшена. Застосування метилксантинів супроводжується зростанням кількості рецепторів А2 і змен-шенням кількості А1-рецепторів, що й обумовлює бронходилятуючу дію препаратів.

Таким чином, основою терапевтичного ефекту метилксантинів є розслаблення мускулатури бронхів і гальмування вивільнення медіаторів алергії. Останнє, однак, має другорядне значення при призначенні препаратів у звичайних терапевтичних дозах.

Виявлено, що препарати гальмують виділення цитокінів – стимуляторів запалення (інтерлейкінів 1, 4, 5) і підвищують продукування інтерлейкіну 10, який проявляє протизапальний ефект.

Крім того, не виключений вплив препаратів на мукоциліарний транспорт і набряк слизової оболонки.

Крім перелічених ефектів, метилксантини стимулюють дихання і серцеву діяльність, знижують тиск у системі легеневої артерії, проявляють слабку сечогінну дію за рахунок посилення ниркового кровотоку, стимулюють центральну нервову систему і подразнюють слизову оболонку шлунка.
Препарати вводять внутрішньовенно повільно (краще крапельно), внутрішньом`язово, всередину (перед їдою) і ректально. Біоза-своєння препаратів із шлунково-кишкового тракту становить приблизно 90%. Зв`язування з білками плазми крові – близько 50%. Препарати добре проникають через гематоенцефалічний бар`єр, плаценту, виділяються з молоком матері. Терапевтичні концентрації у крові підтримуються впродовж 4-5 годин. Призначають препарати 4-6 разів на день.

Біотрансформація ксантинів на 90% відбувається в печінці шляхом окиснення і деметилювання. У новонароджених, недоношених дітей та у пацієнтів похилого віку біотрансформації зазнає лише 10-20% введеної дози метилксантину. У дітей віком від 1 до 10 років метаболізм ксантинів посилюється. Також він може прискорюватися під впливом деяких лікарських засобів (глюкокортикоїдів, барбітуратів, рифампіцину), при палінні, під час вживання з їжею великої кількості білків. Виводяться інактивовані ксантини разом із жовчю печінкою. Близько 10% дози препарату екскретується в незміненому вигляді через нирки. Кліренс ксантинів вищий у чоловіків, ніж у жінок, тому в останніх імовірність передозування і розвитку інтоксикації вища. При призначенні низьких доз у разі тривалого застосування ксантинів вони проявляють деяку протизапальну активність.
Препарати вводять парентерально для купірування астматичного статусу. При цьому вміст ампули розводять фізіологічним розчином хлориду натрію і нагрівають до температури тіла. Не можна вводити еуфілін, розводячи його розчином глюкози, оскільки при цьому упо-вільнюється біотрансформація ксантину в печінці, що сприяє накопиченню препарату. Застосовують метилксантини також для профілактики нападів бронхіальної астми.

Існують пролонговані форми теофіліну, які поділяють на два покоління:

- І покоління – теопек, теодур, дурофілін, ретафілін, теотард, вентакс (призначають двічі на добу – 1/3 дози – вранці та 2/3 – ввечері);

- ІІ покоління – тео-24, уніфіл, філоконтин, еуфілонг (призначають 1 раз на добу, ввечері).

У терапевтичних дозах метилксантини можуть стати причиною нудоти, прискореного серцебиття, тремору, головного болю, порушення сну. У частини хворих існує небезпека загострення виразкової хвороби (за рахунок посилення шлункової секреції).

При застосуванні метилксантинів у великих дозах можуть спостерігатися ознаки отруєння. Для зменшення симптомів інтоксикації вводять внутрішньовенно повільно рибоксин, розведений фізіологічним розчином хлориду натрію; протисудомні засоби, діуретики. У тяжких випадках проводять гемосорбцію або гемодіаліз і призначають симптоматичну терапію.

  1   2   3   4   5   6

скачати

© Усі права захищені
написати до нас