«Young Scientist» • № 10 (37) • october, 2016
КУЛЬТУРОЛОГІЯ
159
ской истории Беснующийся, пьяный, сгнивший от сифилиса зверь четверть столетия губит людей, казнит, жжет, закапывает живьём в землю, заточает жену, распутничает, мужеложествует, пьянствует, сам, забавляясь, рубит головы, кощунствует, ездит с подобием креста из чубуков в виде детородных органов и подобием Еванге- лий – ящиков сводкой коронует блядь свою и своего любовника, разоряет Россию и казнит сына и не только не поминают его злодейств, но до сих пор не перестают восхваления доблестей этого чудовища, и нет конца всякого рода памятников ему. После него начинается ряд ужасов и безобразий подобных его царствованию, с. 568]. За Н. Дейвісом, «дивакуватим пристрастям Петра – моделюванню кораблів та забавам з олов’яними солдатиками – можна про- тиставити його колосальну зневагу до безмірних людських страждань, що завжди супроводили чимало його проектів, як-от будівництво Санкт-
Петербурга. Цареві, що міг уранці спостерігати, як закатували до смерті його невинного сина і спадкоємця, а ввечері подавався на непристойну двірську розвагу, не так ужей далеко до Не- рона, навіть якщо він і вивів Росію з небуття в буття»» [8, с. 671]. Реальна картина російської культурист. ускладнювалася тим, що ідеї лібералізму й захід- ницькі реформи нерідко породжувалися владни- ми структурами – монархом та його найближчим оточенням, а охоронно-консервативні й «почвен- ницькі» настрої йшли «знизу», збігаючись з на- строями народних мас і більшості провінційного помісного дворянства, йдучи корінням в традицій- ну культуру Русі. Втім, «революційні» починання
«верхів» самі собою були вельми відносними та внутрішньо суперечливими. Європеїзуючи Росію,
Петро, Єлизавета й Катерина ІІ і тут довели до крайності ту межу їхньої влади, яка зближувала
її зі східними деспотіями [10, с. 157–158]. Інши- ми словами, в Росії XVIII ст. вестернізація парадоксально поставала як засіб її орієнталізації, а зовнішня демократизація життя слугувала зміц- ненню абсолютизму східно-деспотичного типу.
Дарування Катериною II нових вольностей дворянству було органічно пов'язане з посиленням кріпацтва, а апологія «освіченої монархії» була не більш як парадним фасадом східного абсолютизму (державінська Феліца – недарма киргиз- кайсацька царівна», а її придворний сановник має титул «мурзи»). Численні «зловживання нароста- ли з величезною швидкістю. Їх практично немож- ливо було викорінити, адже держава … сама їх і породжувала» [15].
Влучну характеристику суперечливостей російської культури й духовності знаходимо у М. Бердяєва: «Росія – найбездержавніша, най- анархічніша країна світу. І російський народ – найаполітичніший народ, який ніколи не умів об- лаштовувати власну землю…
Росія – найбільш державницька та найбюро- кратичніша країна світу; усе в Росії перетворю-
ється на інструмент політики. Російський народ створив наймогутнішу у світі державу, найве- личнішу імперію. Від Івана Калити послідовно і вперто «збиралася» Росія й досягнула обширів, що вражають уяву всіх народів. Сили народу віддаються колосу державності… Інтереси тво- рення, підтримання й оберігання величезної дер- жави посідають цілком виняткове й домінантне місце в російській історії… Особистість була при- душена велетенськими масштабами держави з її непосильними вимогами.
Таємнича суперечність присутня у ставленні
Росії та російської свідомості до національності…
Росія – найбільш нешовіністична країна у світі.
Націоналізм у нас завше справляє враження чо- гось неросійського, надуманого, чогось неприрод- ного… Російському народові геть не притаманні агресивний націоналізм, схильність до насиль- ницької русифікації.
Росія – найбільш націоналістична держава світу, країна небачених ексцесів націоналізму, пригнічення підлеглих націй русифікацією, кра-
їна національних хвастощів, країна, де все наці- оналізовано, навіть вселенська церква Христова, країна, яка вважає себе єдиною обраною й відки- дає всю Європу, як гниль і виплід диявола, при- речений на загибель.
Російська історія виплодила виняткове яви- ще – цілковиту націоналізацію церкви Христо- вої, яка визначає себе як вселенську. Церковний націоналізм – характерне російське явище.
Росія – країна нечуваного сервілізму й не- самовитої покірливості, країна, позбавлена усвідомлення прав особистості, країна, що не захищає гідності особи, країна інертного консерватизму, поневолення релігійного життя державою, с. 274–277; 279; 283].
Парадокси культурно-історичного розвитку
Росії у XVIII і в першій половині XIX ст. отрима- ли концентроване вираження у так званій
«демо-
кратії несвободи». Йдеться про те, що і російське дворянство відчувало на собі прес тих самих най- тяжчих умов, у які воно, в силу історичної діалек- тики, поставило більшість населення країни. Не можна бути вільним, пригнічуючи інших, не може бути вільним народ, який уярмлює інші народи.
Але народ, який не вільний, прагне повалення цієї несвободи. І оскільки він прагне до її повален- ня, остільки інтереси його звільнення збігаються з інтересами всіх пригноблених. Якщо російське самодержавство у всіх своїх соціокультурних проявах виступало як централізувальна сила, то представники російської культурист, які уособлювали тенденції звільнення, поновлення, динамічного розвитку, були силою децентралізу- вальною. Отже, в ядрі російської культури озна- чилися дві взаємовиключні схильності – доцен- трова (орієнтована на збереження національної своєрідності) й відцентрова (спрямована на роз- мивання національної специфіки та вихід за межі такої детермінації), яким надалі належить грати в російській культурі чільну роль.
Російське Просвітництво сильно відрізняло- ся від західноєвропейського вже тим, що класи- цизм, який реалізував ідеологію абсолютизму, не передував йому, як це було, наприклад, у Фран- ції, а супроводжував, точніше – його здійснював.
Ідеї соціальної рівності, позастанової цінності людини, співзвучності її почуттів природі, твор- чим здібностям незалежно від походження і т.п., які розвивалися на Заході під впливом буржу- азно-демократичних процесів, в Росії XVIII ст. вступали в нерозв'язну суперечність з кріпос- ницькою системою, неправовою державою, само