1   2
Ім'я файлу: семінар 4.docx
Розширення: docx
Розмір: 52кб.
Дата: 25.10.2021
Пов'язані файли:
503.doc

Тема: «Культура Стародавнього Єгипту».

Культура Стародавнього Єгипту — одна з найдавніших і найбільш самобутніх. У ній дуже міцними були традиції, хоча вважати її застійною не можна, адже в ній, за словами американського вченого О. Нейгебауера, було так само мало вродженого консерватизму, як і в будь-якій іншій тогочасній культурі. Вклад стародавніх єгиптян у скарбницю світової культури неможливо переоцінити. Вони створили одну з найдавніших систем письма, на основі якої виникли семітські та африканські алфавітні писемності, розробили господарсько-лічильну систему, котру запозичили стародавні перси та народи елліністичного світу. Вагомою виявилася староєгипетська спадщина й у галузі науки, передусім медицини та математики. Староєгипетський сонячний календар ліг в основу європейської системи ліку років. Релігійно-міфологічні системи Стародавнього Єгипту вплинули на духовне життя народів Середземномор’я та християнську релігію. Лише у сфері філософської думки спадщина Стародавнього Єгипту виявилася мінімальною, "стародавнім євреям і грекам довелося відкривати для себе заново ті елементи, які вже втратили притягальну силу для Єгипту".

Вже стародавні народи шанобливо ставилися до старо-єгипетської культури. Греки, наприклад, визнавали її високий рівень, хоча в розвитку наукової думки вони залишили єгиптян далеко позаду. Характерно, що вони лише єгиптян ніколи не називали "варварами", схиляючись перед їхнім творчим генієм. Староєгипетська культура через античну спадщину лягла в основу сучасної культури.
1.Матеріальний побут

Розвивати сухопутні засоби комунікації в долині Нілу, яка що року затоплювалася повеневими водами, було дуже складно. Доводилося задовольнятися тимчасовими дорогами, які пролягали по дамбах і греблях.

Для зміцнення дамб єгиптяни обсаджували їх обабіч кущами й деревами. Дорогами служили також сухі русла рік (ваді), проте користуватися ними було небезпечно, адже під час дощу вони перетворювалися на трясовину. В II тис. до н. е. Фаюмський оазис було сполучено з портовим містом Дельти дорогою, викладеною чорними кам’яними плитами.
Подорожували єгиптяни по-різному, залежно від своїх можливостей. Бідняки покладалися на власні ноги, люди середнього статку їхали верхи на ослі, вельможі користувалися престижним паланкіном — носилками, на яких закріплювався стілець чи крісло. В епоху Нового Царства знать захоплювалася їздою на міцних і елегантних колісницях, запряжених парою коней. Правив колісницею візник чи сам пасажир.

Великий вантаж єгиптяни транспортували на дерев’яних санках, в які впрягалися люди чи бики. Дорогу перед санками поливали, щоб полозки не загорілися від тертя. Колесо єгиптяни знали ще в епоху Середнього Царства, проте колісний транспорт не набув у них поширення, оскільки він руйнував дороги-дамби.

Основним транспортним засобом у Стародавньому Єгипті були річкові судна. В епоху Стародавнього Царства судна для перевезення зерна, худоби, овочів та іншого вантажу існували в усіх великих господарствах.

Уяву про їхню конструкцію можуть дати священні барки фараона Хеопса, одна з яких реставрована, а друга зберігається у своїй кам’яній схованці поблизу царської піраміди. Довжина реставрованої барки становить 43,4 м, ширина — 5,9 м, водотоннажність — близько 40 т. Барка плоскодонна, без кілля, з вузьким днищем. Побудована вона без жодного цвяха, всі деталі скріплені за допомогою шипів і мотузяних стяжок.

В епоху Нового Царства в Єгипті з’явилися невеликі парусні й веслові судна, призначені для плавання по Нілу та каботажного плавання в Червоному й Середземному морях. У носовій чи середній частині такого судна містився вантажний відсік, на кормі стояла каюта. Ці судна використовувалися також як прогулянкові (перевозили прочан в Абідос, Фіви, Мемфіс та інші релігійні центри). Для транспортування великих вантажів використовувались спеціальні баржі, що їх буксирували судна звичайного типу (на баржах перевозили кам’яні обеліски, вага яких іноді сягала 2400 т, і статуї).

Звичайно, не кожен єгиптянин міг дозволити собі плавання на судні. Бідняки переправлялися на протилежний берег Нілу чи каналу вплав, ризикуючи при цьому стати поживою для крокодилів.

Щоб долати нільські пороги, єгиптяни пробили через них та в обхід їх, по узбережжю, волоки, стіни яких укріпили дерев’яними шпалами, а дно зробили трохи похилим, що давало можливість перетягувати вантажі без особливих фізичних зусиль. Завдяки волокам вони могли плавати по Нілу навіть тоді, коли рівень води в річці був низький.
Свої житла єгиптяни будували з цегли-сирцю, виготовленої з нільського мулу, піску та січки. Дах (у давнину, як і нині, єгиптяни спали на ньому, рятуючись від спеки, скорпіонів та отруйного гадюччя) найчастіше робили плоским. Бідняцька сім’я задовольнялася обмазаною мулом й обкладеною циновками очеретяною халупою, в якій вона мешкала разом з домашньою худобою. Дрібні чиновники будували чи купували собі невеликі будиночки, які коштували дуже дешево. Вельможі жили в просторих будинках, в яких існували навіть своєрідні ванни та вбиральні. Така оселя разом із господарськими прибудовами, водоймищем, садком і виноградником, оточена захисною стіною, складала садибу.

Міста в Стародавньому Єгипті були забудовані одно-, дво- чи триповерховими будинками, дуже схожими між собою, причому їхні стіни впритул примикали одна до одної. Міські будинки мали галереї і портали з двома-чотирма колонами та кількома сходинками, а часом і дві тераси — верхню та нижню. До верхньої тераси від покрівлі портика вели невеликі східці. Вікна закривали від сонця та пилюки шторами. Внутрішнє планування будинку було асиметричним.

Убранство жител бідняків обмежувалося циновками, на яких вони сиділи, спали, споживали страву. Заможні ж господарі зі смаком обставляли своє помешкання меблями, прикрашеними інкрустаціями із слонової кістки та позолотою. Хатні меблі складалися з ліжок, ніжки яких мали форму бичачих ніг чи лев’ячих лап, низеньких стільців, крісел, столів, лавок і скрині, в якій зберігався домашній скарб. Замість подушки єгиптяни використовували дерев’яний підголівник. Починаючи з доби Середнього Царства, в ужиток увійшли невеликі складані стільці, що призначалися тільки для чоловіків.
Одягалися єгиптяни якнайпростіше, бо в спеку кутати своє тіло не доводилось. Діти та деякі робітники (пастухи, птахолови, рибалки, човнярі тощо) взагалі ходили голими. Танцівниці та рабині-прислужниці обходилися скромною пов’язкою на стегнах, а коли й носили верхній одяг, то неодмінно напівпрозорий, причому одягали його на голе тіло. Навіть світські дами намагалися побільше оголити своє тіло, передусім торс, руки та ноги, причому носили вбрання, яке щільно облягало тіло, особливо ззаду. Майже ніяких прикрас простий і строгий одяг стародавніх єгиптян не мав і здебільшого був обгорткового типу (розстібного вбрання єгиптяни не знали).

Староєгипетський одяг був переважно з льняної тканини. Тканину із вовни єгиптяни почали використовувати вже в епоху Пізнього Царства, причому виготовляли з неї лише верхнє вбрання. Одягалися вони здебільшого в біле, хоча грубі тканини фарбували й в інші кольори, прикрашаючи стилізованим рослинним орнаментом. Царський костюм, особливо парадний, оздоблювали магічним зображенням кобри, жука-скарабея, коршака тощо, а в період сонцепоклонницької реформи Ехнатона — стилізованими зображеннями сонячних променів.

Єдиним взуттям у єгиптян були прості сандалі без задника, виготовлені з шкіри, очерету, листя папірусу чи пальми. Втім, навіть цю скромну взуванку носили тільки фараон та вельможі, причому й вони мали звичку прогулюватися босоніж (їхні сандалі несли за ними слуги).
Рядові єгиптяни мали на голові коротке чи напівдовге волосся, жерці (а в епоху Нового Царства й чиновники) ходили бритоголовими, хлопчики й дівчатка мали туго закручену коротку косичку. Жіночі зачіски від чоловічих майже не відрізнялися. В епоху Середнього Царства в моду ввійшли перуки, які імітували природну зачіску.
До середини II тис. до н. е. прості єгиптяни головних уборів не носили, а фараон та вельможі покривали голову запнутою особливим способом парадною хусткою-клафтом (її бічні кути звисали поза вухами на плечі). В епоху Нового Царства чоловіки почали носити невеликі повстяні, полотняні чи шкіряні шапочки, які щільно облягали голову. Жіночі головні убори від чоловічих мало чим відрізнялися.
Чоловіки в Стародавньому Єгипті голили своє лице. Лише фараон носив накладну борідку завдовжки до 15 см, яка вважалася атрибутом богів і царів (її підв’язували до підборіддя стрічкою-шнурком).
Стародавні єгиптяни любили прикрашати себе, тим більше, що прикраси мали також магічне призначення. Чоловіки носили коміри-наплічники з бус, браслети (біля зап’ястя та вище ліктя), персні, а жінки — ще й сережки та ножні браслети. Єгиптянки стягували волосся пов’язкою та металевим обручем, прикрашали зачіску квітами лотоса.
Жінки користувалися косметикою, яка в спеку мала також гігієнічне призначення, бони підфарбовували губи і брови, підводили очі зеленуватою або чорною пастою, обводили їх контрастною чорною лінією, яка сходилась біля зовнішнього кута ока і тягнулася до скроні, що надавало оку мигдалевидної форми; очі, щоб надати їм блиску і розширити зіниці, закапували соком беладонни. Світські дами носили на голові конус із насиченого ароматичною олією жиру. Жир танув, стікав по обличчю, захищаючи шкіру від сонячних опіків.
Простий люд харчувався переважно ячмінними та пшеничними коржами, пшеничною кашею, сушеною рибою, овочевими стравами (єгиптяни не споживали тільки бобів, бо вважали їхні плоди нечистими). Пастухам іноді вдавалося поживитися м’ясом, загалом же і їхній харчовий раціон обмежувався хлібом та овочами. Меню заможних єгиптян було значно багатшим. Вони споживали м’ясо, зокрема дичину, хліб і пироги, молоко й сир, овочі й фрукти. М’ясні страви заможних гурманів були різноманітні й навіть вишукані, адже релігійне табу в Єгипті поширювалося лише на свинину та (в окремих номах) рибу. Напоєм бідноти було пиво, верхи вживали також вино, медові напої.
2. Релігія і міфологія

Релігія та органічно пов’язана з нею міфологія були основою основ світоглядної системи стародавніх єгиптян, що їх Геродот уважав найбільш набожним із усіх відомих йому народів. Висловлювалася думка, що філософії як такої в Стародавньому Єгипті взагалі не існувало, що єгиптяни сприймали довколишній світ виключно крізь релігійно-міфологічну призму.
Староєгипетська релігія та міфологія — надзвичайно складне явище. Вони поєднали в собі різні, часом полярні вірування та уявлення, що склалися в різні часи й у різних куточках країни, постійно розвиваючись і ускладнюючись. Здавна в Єгипті сформувалося кілька теологічних центрів (Геліололь, Мемфіс, Гермополь, Фіви тощо). В кожному з них сформувалася своя космологічна версія, що проголошувала творцем світу свого бога, інших же богів трактувала як створених ним чи таких, що походять від нього. Тому в Стародавньому Єгипті навряд чи існувала цілісна релігійна доктрина (таке бачення релігійного життя стародавніх єгиптян значною мірою зумовлене також станом найдавніших джерел і суперечливим характером пізніших релігійних текстів).
Релігія стародавніх єгиптян — це химерне переплетення фетишизму і тотемізму, політеїзму і монотеїстичних уявлень, теогонії і космогонії, культу і суперечливих міфів. Із первісних релігійних уявлень особливо сильним у Єгипті був тотемізм. Єгиптяни вважали священного тотема своїм першопредком, здатним захистити їх від усілякої напасті чи, навпаки, накликати її. Тотемне походження мали навіть назви окремих номів (Зайцевий, Антилоповий, Оксірінхський тощо). Кожен ном, кожне поселення мали свого тотема-покровителя, який служив істотною підмогою для місцевого патріотизму, щоб не сказати — шовінізму. Ці місцеві культи проіснували впродовж усієї доби фараонів. Окремі з них, у зв’язку з розвитком староєгипетського суспільства та ускладненням його політичної структури, ставали загальнодержавними і вшановувались у всіх номах. Загальноєгипетське визнання здобули передусім столичні культи. Певну централізацію їх засвідчував також факт появи одного й того ж бога відразу в кількох іпостасях. Так, сонячне божество в різні години дня виступало в різних іпостасях ("Я бог Хепра вранці, я бог Ра опівдні, я бог Атум увечері"). Тенденція до синкретизації багатьох культів проявилася в Єгипті так виразно, що, на думку окремих дослідників, староєгипетська релігія у своєму магістральному розвитку тяжіла до монотеїзму.

В уяві стародавніх єгиптян світ буквально кишів найрізноманітнішими богами та духами, що їх уособлювали священні тварини, птахи, риби, комахи. Єгиптологи налічили в староєгипетському пантеоні понад дві тисячі богів! Можна сміливо стверджувати, що навряд чи існувала в країні якась живність, яку бодай в одному з номів не вважали б священною.

Єгиптяни обожнювали насамперед тих представників фауни, які були чимось корисні людям (наприклад, знищували шкідників) або вражали їх своєю силою чи дивним способом життя. Зокрема, богами стали лев, бики Апіс, Мневіс і Бухіс, крокодил, гіпопотам, павіан, антилопа, газель, вовк, собака, кішка, баран, корова, свиня, коза, ібіс, гуска, гадюка, жаба, окремі види риб, скорпіон, багатоніжка, жук-Скарабей, бджола та ін. Священних тварин тримали при храмах, по-царськи вшановували їх. Коли священна тварина помирала, її набальзамовували й ховали на спеціальному цвинтарі (мавп — у Фівах, крокодилів і биків — у Мемфісі, кішок — у Бубастисі та Саккара, ібісів — у Гермополі тощо). В окремих містах у день загибелі священної тварини оголошувався загальний траур. Навіть ненавмисне вбивство священної тварини вважалося жахливим святотатством і каралося смертю.

Культ священних тварин проявився в зооморфному зображенні богів. Так, сонячного бога спершу зображували у вигляді лева чи сокола, богиню Сохмет — у вигляді левиці, місячного бога Тота (його ще вважали богом мудрості й письма) — у вигляді ібіса, охоронця підземного царства Анубіса — у вигляді шакала, бога війни Віпуата — у вигляді вовка, охоронцями особи фараона вважали сокола, коршака, гадюку та бджолу, самого ж фараона зображували у вигляді сфінкса. Згодом єгиптяни перейшли на антропоморфну іконографію своїх богів, частину яких вони напіволюднили (зображували з тілом людини й головою тварини чи птаха), інших же (Озіріса, Пта, Амона, Хонсу, Мін, Атум, Ісіду та ін.) піддали цілковитій антропоморфізації. Такі зміни в іконографії єгипетських богів відбулися, на думку одних дослідників, під впливом більш досконалих іноземних релігій, на думку ж інших — унаслідок ускладнення соціальної структури, зростання залежності індивіда від суспільства.
У Стародавньому Єгипті розвинувся культ води. В уяві єгиптян сам всесвіт виник із первісного водяного хаосу — божества Нун. Воду єгиптяни населяли полчищем духів, якими верховодив крокодилоголовий Собк. річку Ніл вони не обожнювали, але обожнювали її розлив — Хапі (його зображували у вигляді товстуна з дарами землі для богів). Утім, культ води в Єгипті завжди поступався своїм значенням солярному культові. В цьому не було нічого дивного, адже для єгипетського хлібороба головною загрозою були не розгул водяної стихії, а літня засуха, гарячі вітри пустині.
Найдавнішим солярним культом у країні був Ра, центральне святилище якого знаходилося у Геліополі. Коли Геліополь став загальноєги петським релігійним центром, Ра очолив єгипетський пантеон, злившися поступово з одним із найархаїчніших єгипетських богів Гором в єдиний культ Ра-Горахте. Внаслідок перетворення Фів у столицю Єгипту пантеон очолив фіванський солярний культ Амона, який потім злився з Ра в синкретичного Амон-Ра. Сонцепоклонницька реформа Ехнатона піднесла тимчасово солярний культ Атона на роль вселенського божества. Деякі вчені висловлювали думку, що Єгипет у середині II тис. до н. е. з усіх тодішніх близькосхідних цивілізацій був найбільш готовий до монотеїстичної реформи.

Особливе місце в релігійно-міфологічній культурі стародавніх єгиптян посідав цикл міфів і ритуалів, пов’язаних з богом підземного царства Озірісом. Центральне святилище Озіріса містилося в Абідосі, проте його культ вшановувався в усіх єгипетських номах та у васальних країнах Східного Середземномор’я.

Міфи про Озіріса заплутані й суперечливі. В них домінують три теми: політична (міф про поєдинок між Озірісом і Сетом відображав боротьбу між Верхнім і Нижнім Єгиптом, наслідком якої було утворення єдиної єгипетської монархії), землеробська (єгиптяни пов’язували з Озірісом зміну вегетаційного та мертвого періодів у житті природи) та есхатологічна (Озіріс творив посмертний суд, винагороджуючи праведників і караючи грішників). Міфами про Озіріса єгиптяни пояснювали також традицію кровозмішення в царській родині.

Один із міфів розповідав, начебто Озіріс був зачатий богом землі Гебом в утробі богині неба Нут, дружини Ра. Коли Ра довідався про це, він очманів від люті й поклявся, що не буде такого місяця й дня, коли б зрадлива Нут змогла розродитись. Якби Нут могла розраховувати лише на підтримку Геба, їй би після цієї клятви Ра було непереливки, але серед небожителів знайшлися й інші, готові захистити її від розгніваного Ра. Бог мудрості Тот виграв у місячного бога в кості з рахунком 1/72. Поділив добу на цю частину й склав із цих часток п’ять повних діб, включивши їх до календарного року (в такий спосіб міф, до речі, пояснював особливості староєгипетського календаря). Упродовж цих додаткових діб прокляття Ра не діяло, й Нут поспішила народити богів Озіріса, Гора-старшого, Сета й богинь Ізіду та Нефтіду. Згодом Ізіда стала дружиною Озіріса, а Нефтіда — дружиною Сета. Злий Сет, пройнятий чорною заздрістю до Озіріса, підступно вбив брата й кинув його понівечений труп у Ніл. Хвилі прибили останки Озіріса до фінікійського м. Бібл, де їх знайшла вбита горем Ізіда. Вдова з допомогою шакалоголового бога Анубіса набальзамувала тіло Озіріса, магічним способом зачала від нього сина Гора-молодшого, якого, потай від Сета, вигляділа в заростях Дельти. Коли Гор підріс, він убив Сета й оживив батька, якого поставив володарем "західних областей" — царства мертвих. Культ воскреслого Озіріса став у Єгипті основою заупокійного культу й відігравав у релігійному житті населення неабияку роль.
Віра єгиптян у потойбічне життя була особливо стійкою. В їхній уяві воскресала не лише душа, а й тіло, щоб цього разу існувати довічно. У кожної людини є безтілесні душі-двійники (Ка, Ба та інші). Небіжчик воскресне на тому світі, якщо вони зіллються зі своєю тілесною оболонкою. Звідси — звичай набальзамовувати небіжчиків і споруджувати їм монументальне вічне житло — гробницю. Про всяк випадок єгиптяни ставили в спеціальній замурованій ніші гробниці статую небіжчика, в яку, якщо мумія не збережеться, могли вселитися Ка і Ба. Вчені вважають, що стійку віру єгиптян у воскресіння душі й тіла могло породити чудове збереження трупів у розпечених пісках пустелі (археологи нерідко знаходять тіла єгиптян, померлих задовго до винайдення способу бальзамування).

Характерно, що символами вічного посмертного життя слугували в Стародавньому Єгипті дерево чи букет квітів. Існує думка, що наш звичай дарувати квіти має давньоєгипетське походження, хоч єгиптяни, на відміну від нас, вкладали в нього глибокий сакральний зміст.
Стародавні єгиптяни мали нечітке уявлення про потойбічний світ. Він містився десь на заході, в Лівійській пустелі, у вигляді райських полів Іалу (від них, до речі, походить назва однієї з найкрасивіших вулиць Парижа — Єлисейські Поля). На полях Іалу воскреслі відпочивають душею й тілесно, бо там немає ані ворогів, ані суперників, отож немає потреби вести постійну боротьбу за існування. Той, хто потрапляє на них, веде там звичний земний спосіб життя —готує землю під засів, вирощує хліб тощо. Не доводиться йому потіти на іригаційних роботах, бо поля Іалу вже забудовані каналами й дамбами. Той, хто не горить бажанням працювати фізично, може сидіти, згорнувши руки, аби тільки родичі не забули покласти в гробницю ушебті — глиняні статуетки слуг, які чарівним способом оживуть і виконуватимуть за сибарита-небіжчика всю чорну роботу.

В уяві стародавніх єгиптян життя і смерть — береги однієї ріки. Померти — значить переселитися на інший берег ріки. Свої помешкання єгиптяни будували на правому березі Нілу, а гробниці — на лівому.
В Стародавньому Єгипті вперше з’явилася ідея про відплату по ділах людини, яка потім стала стрижневою у світових релігіях. У 125-му розділі "Книги мертвих", складеної жерцями в епоху Нового Царства, йшлося про суд Озіріса. Озіріс зважував на спеціальних терезах душу небіжчика й пропускав її на поля Іалу лише в тому випадку, якщо на ній не висів тягар жодного з 42 смертних гріхів, інакше душу грішника тут таки пожирала страшна потвора Аммат. Проте високоморальну ідею про відплату за діла людини єгиптяни сповідували непослідовно. В "Книзі мертвих" знаходимо поради, як можна обдурити Озіріса й здобути вічне блаженство попри весь тягар земних гріхів. "Так були знищені високі моральні здобутки,— зауважував із цього приводу єгиптолог,— і "Книга мертвих" свідчить водночас і про їхню наявність, і про їхню сумну долю".
Дорого, дуже дорого обійшовся стародавнім єгиптянам культ мертвих. Безприкладне в історії кам’яне будівництво пірамід, скельних гробниць і храмів здійснювалося саме для потреб цього культу, про який єгиптянин дбав мало не більше, аніж про своє земне життя. У цьому, на думку єгиптологів, значною мірою "завинив" географічний чинник, адже "сама природа країни звільнила єгипетський народ від багатьох скрут, які спіткали інші народи, вона ж... вплинула і на його релігійні погляди, які полягали в тому, що перебування людини на землі швидкоплинне й минуще, а справжнє, вічне життя настає лише після фізичної смерті".
Звичайно, релігійне життя в Стародавньому Єгипті не було безхмарним, вільним від єретичних учень, навіть елементів релігійного скепсису. Свідченням цього була поява таких вільнодумних творів, як "Пісня арфіста" та "Бесіда розчарованого зі своєю душею", в яких висловлюються сумніви щодо посмертного воскресіння й епікурейські заклики "жити за велінням свого серця", собі на втіху. Автори цих творів не протиставляли релігійному світосприйняттю своє розуміння світопорядку, обмежившись лише випадами проти окремих аспектів офіційного віровчення.
З розбудовою єгипетської державності релігії відводилася специфічна роль — дедалі більше задовольняти ідеологічні потреби владних структур, про що яскраво свідчить досконало розроблена жрецтвом система обожнення влади фараона й, зрозуміло, власної влади, а також поява у стародавніх єгиптян ідеї про відплату по ділах людини, що було вже безперечним втручанням у сферу соціальної етики.

На відміну від царя шумерського, вавилонського чи ассирійського, єгипетський фараон уважався не представником богів, а самим богом (за життя — Гором, після смерті — Озірісом): "Через фараона стверджується на землі божественний порядок, у ньому одному зосереджені сили, що підтримують економічне, суспільне й політичне життя держави... Він підтримує маат (світопорядок) і робить безпечним життя підданих, примушуючи втікати варварів й стверджуючи свою владу в усій долині Нілу. Він один має надприродну силу, яка незмінно приносить йому перемогу на полі бою і робить його мудрим у політиці... Втаємничений в усі таємниці і наділений високою культурою фараон з допомогою мистецтва й релігійних обрядів підтримує життя богів".
Релігія та міфологія стародавніх єгиптян істотно вплинули на духовний світ інших стародавніх народів Передньої Азії, передовсім східно середземноморських. Зокрема, жителі фінікійського м. Бібл ушановували культ Озіріса, а стародавні євреї влаштовували похорони на єгипетський лад, їхній племінний бог Яхве, як і єгипетський деміург Пта, створив світ за допомогою божественного слова. Античний світ також зазнав впливу єгипетської релігії, особливо в плані вшанування культу Ізіди, храми якої існували в ряді міст Греції та Риму, а також у Галлії, Іспанії та Британії. Деякі вчені вважають, що й християнське вчення про воскресіння після смерті, про страшний суд, про Трійцю тощо також має єгипетське походження.
Релігійно - політична реформа Аменхотепа IV (Ехнатона)

Аменхотеп IV не був створений для царського трону. Поет-романтик, переконаний пацифіст, юний фараон не завжди узгоджував свої благородні наміри з можливостями їх втілення в життя, йому бракувало тверезого розрахунку, того політичного чуття, без якого реформатор неминуче стає прожектером.

Аменхотеп IV вирішив ощасливити свій народ радикальною ломкою ідеології. Він почав з того, що протиставив столичному культу Амона також сонячний, але вже провінційний культ Ра-Горахте, що його здавна вшановували жителі Геліополя та Мемфіса. Для Ра-Горахте він побудував у Фівах окремий храм. Звісно, фіванське жрецтво не було в захопленні від цього нововведення, фараонові довелося вгамовувати його крутими методами. Врешті-решт фараон-реформатор вирішив діяти напролом. Він проголосив єдиним вселенським божеством сонячний диск Атон, а себе — Антоновим сином і першосвящеником. Приголомшених єгиптян повчали, що лише фараон має молитися Атону, своїй небесній подобі, їм же випало щастя адресувати свої молитви фараонові. Фараон побудував поблизу нинішньої Амарни нову столицю, яку назвав Лхетатон ("Горизонт Атона"), та змінив своє ім’я на Ехнатон ("Угодний Атону")*.
Що являв собою культ Атона? Він дуже відрізнявся від традиційних єгипетських культів. По-перше, Атон не мав іконографії, бо, на відміну від Амона, був видимий. По-друге, зважаючи на всю очевидність колосального значення сонячного світла й тепла в житті природи, він не обріс міфами. По-третє, храми Атона були загальнодоступні. Отож, це був універсальний культ, який краще служив ідеологічним запитам Єгипетської імперії, аніж традиційні єгипетські культи, чужі й незрозумілі іноземцям.
Навколо безпрецедентної сонцепоклонницької реформи Ехнатона й до сьогодні не стихають суперечки. Здебільшого єгиптологи вбачають у ній добре продуману політичну акцію, спрямовану на пониження статусу столичного жрецтва й родової аристократії та відродження в державі політичного режиму доби Будівників пірамід. При цьому її трактують не як боротьбу між "прогресивними" та "консервативними" силами в суспільстві, а як банальну чистку адміністративного апарату, заміну старих чиновників новими, слухнянішими, без замаху на політичну систему. Ті вчені, які вважають Ехнатона не єгиптянином, убачають у сонцепоклонницькій реформі вплив іноземних релігій. Деякі з них шукають пояснення причин реформи в екстравагантності вдачі молодого фараона. Інші вважають Ехнатона релігійним фанатиком, якому заманулося форсувати становлення в Єгипті монотеїзму. Є навіть спроби ототожнити Ехнатона з біблійним Мойсеєм, народженим від шлюбу єгиптянина і єврейки. Релігійно-політична реформа Ехнатона не дістала в суспільстві належної підтримки. Фараон не зумів переконати народ, що настала пора зректися язичеської релігії, яка стала способом життя єгиптян. Фараон явно поспішив знищити дуже популярний в країні культ Озіріса, який обіцяв нужденним і пригнобленим царство справедливості бодай на тому світі. Сонцепоклонницька реформа не зняла соціальну напругу в суспільстві, навпаки, посилила її, принісши народу нові економічні тягарі (будівництво столиці й храмів Атону обернулося для єгиптян новими податками та примусовими роботами), розв’язала руки чиновникам для масових службових зловживань. За 17 років мирного царювання фараона-реформатора підупав і міжнародний престиж Єгипту, через що культ Атона став для патріотично настроєних єгиптян символом приниження їхньої держави. Тому сонцепоклонницька реформа не прижилася на єгипетському грунті. Коли 41-річний фараон назавжди спочив від земних турбот, народ, либонь, полегшено зітхнув, а нові володарі, які "не мали ні авторитету їхнього попередника, ні його фанатизму й волі, ні самого бажання продовжувати його справу", заходилися вводити суспільне життя у звичне русло. Так, Ехнатонів зять Сменхкар, який царював зовсім недовго і помер молодим при загадкових обставинах, відновив загальнодержавний культ Амона. Потім царська влада дісталася шести чи дев’ятирічному зятю Ехнатона Тутанхатону, який, зрозуміло, став іграшкою в руках великодосвідчено-гофіванського жрецтва. Тутанхатон ("Живий образ Атона") ліквідував загальнодержавний культ Атона, перейменував себе на Тутанхамона і перебрався з Ахетатона в Мемфіс*. Останній крок у напрямі ліквідації реформи зробив Ехнатонів воєначальник Хоремхеб, який задля зміцнення своєї влади одружився на молодшій сестрі Нефертіті й назвав "батьком своїх батьків" Тутмоса III. Хоремхеб викляв Ехнатона, назвав його злочинцем, розправився з Його прибічниками. Він звелів жителям Ахетатона виселитись із цього міста й перетворив його на каменоломню. Отже, наприкінці царювання XVIII династії життя в Єгипті, збурене фараоном-єретиком, увійшло в звичне русло.
Нині існує й інше трактування сонцепоклонницької реформи Ехнатона. Окремі єгиптологи не вважають фараона-реформатора ані диваком, ані романтиком, ані безмежним владолюбцем, ані недругом аристократів та столичного жрецтва. Він, на їхню думку, мав свої релігійні уподобання і достатню владу, щоб надати їм офіційного статусу. Звеличуванням культу Атона фараон не підривав релігійну ортодоксію, адже її в Єгипті не існувало. Реформаторська діяльність Ехнатона була цілком безпечною для фіванської аристократії і жрецтва, тому вони не перешкоджали фараонові тішитись своїми нововведеннями. Після смерті Ехнатона ніяких реакційних зрушень в Єгипті не сталося, а відбулося поступове повернення до традиційного релігійного життя.

3.Мова, писемність, освіта

Стародавні єгиптяни розмовляли особливою мовою, що входила до афразійської (семіто-хамітської) групи мов, її лексичний фонд становив понад 20 тис. слів, вона мала розвинену синоніміку і залишила багату лінгвістичну спадщину. Так, староєгипетське походження мають імена Таїса, Пахом, Онуфрій, Сусанна, Пафнутій, Лівія, Асуан та слова папірус, оазис, ібіс, ебоніт, базальт, натр тощо.
Найдавніше письмо з’явилося в Єгипті наприкінці IV тис. до н. е. Воно мало малюнкову форму. Деякі дослідники вважають, що єгиптяни, найімовірніше, запозичили саму ідею письма в шумерів, проте більшість єгиптологів схиляється до думки, що староєгипетське письмо має місцеве походження.

Письмо стародавніх єгиптян пройшло у своєму розвитку три послідовні стадії: піктограму (малюнкове письмо), ідеограму (передача абстрактних понять) та фонограму (передача звуків). Прикладом піктограми може слугувати відома палетка Нармера, яка не читалась, а тлумачилася. В ідеограмі зображуване поняття вже не обов’язково збігалося з образом-малюнком (малюнок лелеки означав також "знаходити", малюнок посудини, з якої виливається вода,— "прохолодний" і т. п.). Згодом єгиптяни стали передавати на письмі окремі звуки та склади, тобто винайшли фонему. В XXIII—XV ст. до н. е., які вважаються класичною добою розвитку ієрогліфіки, єгиптяни 24 приголосні (голосних у письмі не позначали) передавали 36 ієрогліфами, а звукові склади (дві-три приголосні поруч) — близько 350 знаками.

Староєгипетське письмо — поєднання піктограм, ідеограм і фонограм. Єгиптяни впритул підійшли до створення алфавіту, проте на цьому й зупинилися. Щоб читати письмо стародавніх єгиптян, доводилось вивчити щонайменше 700 ієрогліфів, загалом же їх існувало кілька тисяч. Читати й розуміти текст допомагали детермінативи, яких налічувалося понад 100. Ними слугували звичайні ієрогліфи, які в інших випадках мали самостійне смислове чи звукове значення. Так, поняття "дім" і "виходити" передавалися на письмі однаковими знаками. Якщо біля цих знаків нічого не стояло, вони означали "дім", якщо ж стояв детермінатив у вигляді зображення пари крокуючих ніг,— "виходити".
У Стародавньому Єгипті поступово склалися три стилі письма: ієрогліфіка, ієратика й демотика. Найдавнішими пам’ятками ієрогліфічного письма (термін ієрогліфи означав "священні викарбувані знаки") є "Тексти пірамід", викарбувані на стінах восьми царських пірамід V—VI династій у Саккара. Хоч ієрогліфічне письмо проіснувало аж до перших століть н. е., поки єгиптяни не перейшли на простіше й зручніше старогрецьке письмо, все ж воно поступово спрощувалося заради швидкого писання. Близько 3000 р. до н. е. написання ієрогліфів уже настільки спростилося, що важко було відтворити їхній прадавній малюнковий вигляд. Таке спрощене письмо назвали ієратикою, тобто "жрецьким письмом", бо пізніше ним стали користуватися переважно жерці. Між монументальним ієрогліфічним та курсивним ієратичним стилями письма приблизно таке ж співвідношення, як між нашим друкованим і рукописним. З VII ст. до н. е. набув широкого вжитку ще простіший стиль, названий демотикою, тобто "народним письмом". Демотика нагадує нашу стенографію і насилу читається єгиптологами.
Писали стародавні єгиптяни здебільшого горизонтальними рядками справа наліво чи вертикальними — згори донизу, при цьому стовпчики найчастіше розташовувалися справа наліво. Писали загостреною очеретяною щіточкою, яку вмочували в чорне або червоне чорнило. Основним матеріалом для письма був папірус, виготовлений з однойменної рослини, зарості якої в давнину простягалися від нільських порогів до Дельти (нині вони збереглися лише на берегах річок Тропічної Африки).

Папірус для письма єгиптяни виготовляли так. Спершу нарізали із стебел тонкі смужки, потім склеювали їх шарами хрест-навхрест, спресовували і просушували. Виходили сувої, цупкіші за наш папір, чорнила на них не розпливалися. Довжина таких сувоїв іноді сягала десятків метрів. Єгиптянин тримав сувій у лівій руці й розкручував його в процесі читання. Отож антична книга-сувій — нащадок староєгипетського папірусу, що ним користувалися в давнину також греки, римляни, копти, візантійці, арамеї та араби (у VIII ст. на зміну папірусу в Європу прийшов дешевий китайський папір).
Грамоту єгиптяни здобували у платних школах, які існували здебільшого при храмах. Школярі не лише вчилися читати й писати, а й опановували тодішні наукові знання. Школи готували грамотних чиновників-діловодів, яким присвоювали звання "писця, що одержав дощечку". Деякі випускники шкіл досягали вершини чиновницької кар’єри. Любов до навчання у школах прищеплювали за допомогою бамбукової палиці, керуючись тодішнім "педагогічним" принципом: "вухо хлопця на його спині, і він слухає, коли його б’ють".

Складність староєгипетського письма спричинила появу в суспільстві культу грамотності. Грамотність, а не військова звитяжність, цінувалася в Єгипті понад усе, шлях до влади "лежав не через меч, а через перо". Окремі писарі зажили собі визнання й слави, їх вважали напівбогами, їхню мудрість оспівували поети. Проте непомірно високий соціальний престиж чиновників-грамотіїв сприяв виникненню "соціального чванства й інтелектуального безсилля".

Єгипетське жрецтво, особливо від доби Нового Царства, намагалося перетворити освіту на свою монополію. Навіть фараон не міг скористатися релігійно-філософськими трактатами, які зберігалися при храмах, без спеціального дозволу жрецької колегії. Греки та візантійці, що ототожнювали єгипетського бога мудрості й письма Тота з античним культом Гермеса, називали ці книги герметичними, тобто недоступними.
Історичне значення староєгипетського письма полягає в тому, що воно стало родоначальником найдавнішого алфавіту в Африці та основою для створення семітських абеток, передусім фінікійської, з якої починається біографія сучасного алфавітного письма.

Науково-практичні знання

Науки з її теоретичними абстракціями в Стародавньому Єгипті ще не існувало, можна говорити лише про розвиток у ньому суто прикладних наукових знань, які перебували в симбіозі з релігійно-міфологічним світоглядом.

У трудових буднях єгиптяни буквально на кожному кроці стикалися з потребою здійснювати математичні підрахунки, без яких неможливо було зводити храми та піраміди, рити канали чи насипати дамби, раз у раз заново межувати поля (щорічні розливи Нілу стирали межові знаки), обчислити врожай тощо. Тому з давніх-давен єгиптяни розвинули прикладну математику. В III тис. до н. е. вони вже знали арифметичну і, можливо, геометричну прогресії, розв’язували рівняння з одним невідомим, обчислювали площу трикутника, круга, поверхню кулі, об’єм окремих просторових фігур.
Одночасно із застосуванням ієрогліфіки єгиптяни почали записувати цифри.

Числа в межах десятка вони позначали відповідною кількістю вертикальних рисок, десятки — значками у вигляді підкови, сотні — значками у вигляді скрученої мотузочки, тисячі — зображеннями лотоса, десятки тисяч — зігнутого пальця, сотні тисяч — птаха, мільйони — зображеннями сидячої фігури божка.

До позиційного принципу запису чисел єгиптяни не додумалися, тому їхні числові записи дуже громіздкі й незручні для множення та ділення. Єгиптяни вже користувалися примітивною системою дробів. Розчленування староєгипетської математики на арифметику, алгебру та геометрію було ще в зародковому стані.
З незапам’ятних часів єгипетські жерці-звіздарі здійснювали астрономічні спостереження, заклавши основи прикладної астрономії. Вони знали планети Меркурій, Венеру, Марс, Юпітер і Сатурн, фіксували місячні та сонячні затемнення, навіть створили своєрідну карту зоряного неба. Рівень астрономічних знань у країні виявився достатнім для створення простого й зручного сонячного календаря.
Староєгипетський календар мав землеробський характер. Календарний рік поділявся на три великі періоди, по чотири місяці в кожному: повінь (з середини липня до середини листопада, коли розливався Ніл), виходження, або сходи (з середини листопада до середини березня, коли хлібороби готували поля під засів та висівали зерно) й сухість (з середини березня до середини липня — час збирання врожаю та молотьби). Щоб узгодити місячний рік із сонячним (місяць складався з 30 діб), єгиптяни щороку додавали до календаря 5 святкових діб, присвячених богам (у цей блаженний період дозволялося обманювати, не повертати борги тощо). Починався календарний рік 19 липня (в цей день у районі Мемфіса починався розлив Нілу).

Календарний рік у єгиптян відставав від астрономічного лише на 1/4 доби. В межах одного покоління таке розходження (10 діб на 40 років) було майже непомітним, але упродовж століть новорічне свято перекочовувало по всіх сезонах року ("блукаючий рік"), через що періодично, в межах 1460-річного циклу, єгиптяни святкували зимові свята влітку, а літні взимку (жерці категорично відмовлялися реформувати календар запровадженням високосного дня чи високосного тижня).
Добу єгиптяни ділили на 24 години, що потім стало надбанням усього людства. Вдень вони орієнтувалися в часі за сонячним годинником, а вночі — це ще одне видатне досягнення їхньої прикладної астрономії — по зорях. В епоху Нового Царства єгиптяни також навчилися визначати нічний час завдяки водяному годиннику, причому вже враховували неоднакову тривалість ночі в різні пори року.
Характерно, що староєгипетська астрономія, на відміну від вавилонської, не була тісно пов’язана з астрологією. В єгипетських текстах нічого не говориться про вплив небесних явищ на долю людини.
Однак найбільших успіхів стародавні єгиптяни досягли в галузі медичних знань (у математиці й астрономії вони поступалися вавилонцям). Пояснюється це тим, що для потреб бальзамування вони здійснювали розтин трупів, а тому добре розбиралися в анатомії. Знання єгиптянами анатомії було настільки повним, що вони зробили геніальне відкриття: не серце, а мозок є керівним центром організму. Як повідомляв Геродот, єгипетські медики вже спеціалізувалися в лікуванні окремих недуг. За допомогою набору медичних інструментів вони робили складні операції, навіть здійснювали трепанацію черепа. Видатним досягненням староєгипетської медицини було також винайдення ефективного способу бальзамування, що його в загальних рисах описав Геродот.

Неабиякі успіхи в розробці раціональних методів лікування не перешкоджали тісному зв’язку староєгипетської медицини з магією. Єгиптяни покладалися на цілющу здатність усіляких чаклунських дій не менше, ніж на мікстури, пілюлі, компреси, хірургічне втручання. Коли, скажімо, болів зуб, до ясен прикладали живу мишу, бо "у мишей чудові зуби". Вони вірили, що за допомогою певним чином обробленого й висіяного зерна пшениці або ячменю можна передбачити, хто має народитися — хлопчик чи дівчинка". Все ж вплив магії на народну медицину був у Стародавньому Єгипті набагато скромніший, ніж в інших країнах Стародавнього Сходу. Староєгипетські лікарі мали високий престиж у всьому стародавньому світі. В домі римського патриція тримати бритоголового єгипетського ескулапа було такою ж нормою, як у домі російського дворянина кінця XVIII — першої половини XIX ст.— гувернера-француза.

Староєгипетська народна медицина вплинула на розвиток античної медицини. Єгипетська рецептура використовувалася в середньовічній арабській та європейській медицині. Більше того, навіть сучасні медики успішно застосовують староєгипетську методику лікування деяких тяжких захворювань (псоріазу, екземи, раку шкіри тощо).
У галузі гуманітарних знань, передусім філологічних, успіхи стародавніх єгиптян були скромнішими. Розвиткові єгипетської лінгвістики перешкоджала одномовність населення. Щодо історичних знань, то вони перебували в Стародавньому Єгипті також в ембріональному стані, оскільки зводилися лише до фіксації найважливіших історичних подій без спроби пояснити їх. Єгиптяни розглядали ці події як наслідок божого втручання, а не самостійних учинків людей, черпали факти не шляхом інтерпретації джерел і викладали їх не задля самопізнання людини. Іншими словами, в стародавніх єгиптян ще не існувало того, що ми називаємо ідеєю історії, а отож і самої історії як науки. Звичайно, історичні знання в них ще не переросли в науку не тому, що єгиптяни не цікавилися своїм минулим, адже, як повідомляв Геродот, серед усіх народів, з якими в нього випала нагода спілкуватися, саме вони найбільше зберігали історичну пам’ять і найкраще розбиралися в історії своєї батьківщини. Найвищим досягненням староєгипетської історичної традиції стала історична праця жерця Манефона, яка має важливе значення для сучасної єгиптології.
Мистецтво і архітектура

Перший систематизований матеріал з історії зародження і розвитку мистецтва Єгипту написав відомий історик, антрополог і 1916 Матьє. Мистецтво Стародавнього Єгипту в його розумінні є прямим родоначальником художньої творчості Європи. У той час, коли Рим і Греція тільки осягали основи архітектури і скульптури, єгиптяни зводили монументальні будови і декорували їх численними барельєфами і розписами.

Культура і мистецтво Стародавнього Єгипту не зазнавали суттєвих змін протягом багатьох тисячоліть. Безсумнівно, в окремі періоди часу галузі художнього, прикладного або архітектурного спрямування дещо видозмінювалися. Але основні догми, встановлені під час зародження культурних традицій, залишалися незмінними. Саме тому навіть декоративно-прикладне мистецтво Стародавнього Єгипту володіє властивими тільки йому рисами. Одного погляду на предмети, виготовлені майстрами цієї цивілізації, вистачає для того, щоб визначити, що зроблені вони були в Єгипті.
  1   2

скачати

© Усі права захищені
написати до нас