Культура київської русі(писемність та література) культура київської русі (писемність та література)

КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ
(ПИСЕМНІСТЬ ТА ЛІТЕРАТУРА)
•
Давньоруська держава склалася у 2-й половині IX ст. Це була раннєфеодальна держава, господарчу основу якої становило землеробство. Тим самим забезпечувалась сталість культурних традицій, перейнятих Київською Руссю від скіфських землеробських племен, а також у цілому від праслов’янської етнічної спільноти.
•
Давньоруська культура орієнтувалась у своєму розвитку на Візантію, що обумовлювалось рівнем розвитку матеріальної культури та вибором Давньою Руссю православ’я.

КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ (ПИСЕМНІСТЬ ТА
ЛІТЕРАТУРА)
•
Книжкова культура Київської Русі значною
мірою носила філософський характер. Мали широке розповсюдження переклади книг з філософії, риторики, граматики. Кирилицею написані всі відомі твори XI ст. (і наступних століть): Остромирове Євангеліє, Ізборники
1073 та 1076 рр., "Слово про Закон та
Благодать", Мстиславове Євангеліє, "Повість минулих літ". Ці твори – не єдині пам’ятки, на підставі яких можна скласти уявлення про характер і рівень поширення писемності у
Київській Русі.

КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ (ПИСЕМНІСТЬ ТА
ЛІТЕРАТУРА)
•
Літописання на Русі виникає за часів
Аскольда – 60-80 рр. IX ст. ("Літопис
Аскольда").
•
У 1039 р. при Софійському соборі був створений літописний твір, який одержав назву найдавнішого Київського зводу.
•
У 70-80 рр. IX ст. літописання ведеться у
Десятинній церкві, Києво-Печерському монастирі, де у 1078 р. ігумен Никон створив самостійний літописний звід. Никон виступив
і як редактор зібраних раніше матеріалів, і як автор основного тексту літопису 1039-1078 рр. Літописний звід 1095 р. пов’язаний з діяльністю ігумена Києво-Печерського монастиря Іоанна.

КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ
(ПИСЕМНІСТЬ ТА
ЛІТЕРАТУРА)
•
На початку XII ст. у Києво-Печерській лаврі створюється літопис, названий його автором
Нестором "Повість минулих літ". Цей твір увібрав увесь досвід історичної писемності попереднього часу і досягнення європейської думки, традиції візантійської культури. У вступі до "Повісті" Нестор подав картину світової
історії, показав місце слов’ян і Київської Русі у сучасному йому світі, ствердив ідею взаємозв’
язку і взаємозумовленості історії всіх народів, засудив княжі міжусобиці.
•
Нестор – широко ерудована особа: він постійно звертається до Біблії як найвищого авторитету
історичних знань середньовіччя, до численних візантійських хронік. Літопис доведений до 1110 р.

КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ (ПИСЕМНІСТЬ ТА
ЛІТЕРАТУРА)
•
Літопис двічі піддавався редагуванню (за Володимира
Мономаха і Мстислава): у 1116 р. – ігуменом
Видубецького монастиря Сильвестром, у 1118 р. –
Мстиславом Володимировичем (або за його наказами).
Унаслідок цього в літопису з’явилася норманська концепція давньоруської історії, яка не відповідає
історичній дійсності.
« Мстиславове Євангеліє», замовлене князем у новгородського переписувача Алекса Лазаревича

КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ (ПИСЕМНІСТЬ ТА
ЛІТЕРАТУРА)
•
До наших днів дійшло небагато пам’яток літературних творів доби Київської Русі, але й з тих, що збереглися, можна зробити висновок про високий рівень розвитку літератури цього періоду. Серед видатних пам’яток твір митрополита Іларіона "Слово про Закон та Благодать", агіографічні твори Нестора "Читання про життя і погублєніє Бориса і Гліба" та "Житіє Феодосія Печерського", "Повчання"
Володимира Мономаха, "Послання" митрополита Клима Смолятича, проповіді й повчання єпископа турівського Кирила, "Слово о полку Ігоревім", "Хождение
Даниила Заточника".

КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ (ПИСЕМНІСТЬ ТА
ЛІТЕРАТУРА)
•
«Сло́во про зако́н і благода́ть» — давньоукраїнський богословський трактат ХІ століття.
Найдавніша пам'ятка оригінальної літератури Київської
Русі. Написаний 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном.
•
Стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва.
«Слово» підкреслює протилежність «закону»
(давньої юдейської релігії) і «благодаті»
(нової — християнської).
•
"Слово про Закон та Благодать" Іларіона, проголошене 1050 р. у Софії Київській, стало маніфестом самоусвідомлення руського народу.
Іларіон порівнює діяння Ольги і Володимира
Святославича з візантійцями Костянтином Великим і
Оленою. Ярослав став продовжувачем справ батька, він порівнюється з Соломоном й уславлюється як будівничий Києва та Софії Київської

КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ (ПИСЕМНІСТЬ ТА
ЛІТЕРАТУРА)
•
Повча́ння ді́тям Володимира Мономаха — визначна пам'ятка літератури Київської Русі. Збереглося (без закінчення) в Лаврентіївському списку «Повісті временних літ» під 1096 роком у кількох неповних частинах.
Точної дати написання не встановлено, ймовірно 1109 рік. З літературного погляду — це зразок популярного в античній та середньовічній літературі жанру повчань і одночасно перша в давній українській літературі спроба життєписної розповіді.
•
На перший план у "Повчанні" висуваються задачі загальнодержавного порядку. Священний обов’язок князя – турбота про благо своєї держави, її
єдності, сувора дотриманість клятв і договорів.
•
Свої настанови він підкріплює прикладами із власного життя, розповідає про численні походи, викликані необхідністю зміцнення єдності Русі та її захисту від зовнішніх ворогів. Головна ідея "Повчання" Володимира Мономаха – тривога за долю Русі, заклик піклуватись про свою землю і підданих: "Всего же паче убогих не забывайте, …не давайте сильным погубити человека.
[…]. Паче всего гордости не имейте в сердце, и в уме, но говорите: смертны есть, днесь живы, а заутра в гроб. […] Старые чти яко отца, а молодые яко братью".

КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ (ПИСЕМНІСТЬ ТА
ЛІТЕРАТУРА)
•
«Слово о полку Ігоревім» (давньорус. Слово о плъку Игоревѣ), також «Слово про Ігорів похід», «Слово
о полку Ігоревім, Ігоря, сина Святослава, внука Олега» — пам'ятка літератури стародавньої Русі, героїчна поема кінця XII ст., одна з найвідоміших пам'яток давньоруської літератури. Пам'ятка української мови. В основі сюжету — невдалий похід руського новгород-сіверського князя Ігоря
Святославича на половців у 1185 році. «Слово» було написано в кінці XII століття, невдовзі після описуваної події (часто датується тим же 1185 роком, рідше 1-2 роками пізніше). Перейняте мотивами слов'янської народної поезії з елементами язичницької міфології, за своєю художньою мовою та літературною значущістю «Слово» стоїть у ряді найбільших досягнень середньовічного епосу. Наприкінці
XII ст. написане "Слово о полку Ігоревім" – перлина давньоруської художньої літератури. Автор поеми вбачає причину трагедії на Каялі в роз’єднаності князів. Тому провідною стає ідея єдності Руської землі.

•
Завдяки високим художньо- естетичним якостям рукописні книги Київської Русі й нині є геніальними творіннями, скарбами світового значення.
•
С.Реріх, який сказав: «Є цінності найвищі, які належать усьому людству і які ми маємо разом оберігати». Такими цінностями є літературна спадщина Київської
Русі.