Ім'я файлу: Етика 3.docx
Розширення: docx
Розмір: 39кб.
Дата: 28.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
ПР_Товарознавство_маркетинг_2.docx
Етика 1 (1).docx
Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу.docx
Візантія.ppt
Соціально-психологічна адаптація.docx
Ендокринологія 1.docx
Логіка софісти.docx
Програма Настільний теніс .docx
Розширення: docx
Розмір: 39кб.
Дата: 28.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
ПР_Товарознавство_маркетинг_2.docx
Етика 1 (1).docx
Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу.docx
Візантія.ppt
Соціально-психологічна адаптація.docx
Ендокринологія 1.docx
Логіка софісти.docx
Програма Настільний теніс .docx
УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ
Інститут економіки та бізнес-освіти
Рефрат
НА ТЕМУ:
«КСВ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ »
Підготувавла:
Група 14 м.б.Менеджмент
Слухай Ання Валеріївна
Перевірила:
Викладач
кафедри економічна етика та діловий етикет
Ткачук С.П
Умань – 2021
ЗМІСТ
РОЗДІЛ 1
Модель КСВ.……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 2
Організація діяльності з КСВ на підприємствах.……………………………………………………………………………7
Використна література.……………………………………………………………………………11
РОЗДІЛ 1
Модель КСВ.
Концепції соціальної відповідальності реалізуються у таких двох моделях:
– глобальна модель соціальної відповідальності бізнесу ґрунтується на етичній поведінці та добровільній ініціативі глобальних корпорацій, передбачає практику щодо поліпшення умов праці, управління охороною навколишнього середовища, розробку проектів розвитку громад;
– географічна модель соціальної відповідальності бізнесу описується трьома теоріями (американською, європейською та змішаною).
Отже, географічна модель соціальної відповідальності розкривається у таких теоріях:
– теорія корпоративного егоїзму – "американська модель соціальної відповідальності";
– теорія корпоративного альтруїзму – "європейська модель соціальної відповідальності";
– теорія розумного егоїзму – "змішана модель соціальної відповідальності або модель корпоративної соціальної відповідальності".
Теорія корпоративного егоїзму припускає, що єдина відповідальність бізнесу – це збільшення прибутків для своїх акціонерів. Нобелівський лауреат М. Фрідман суть цієї теорії сформулював так: "Існує одна й тільки одна соціальна відповідальність бізнесу: використовувати свої ресурси й енергію в діях, що ведуть до збільшення прибутків, поки це здійснюється в межах правил гри". З позиції цієї теорії бути соціально відповідальним означає платити податки й виконувати закони. "Мало що може так загрожувати самим основам нашого вільного суспільства, як згода лідерів корпорацій добрати на себе іншу соціальну відповідальність, крім тієї, яка полягає в зароблянні грошей для своїх акціонерів", – відзначає М. Фрідман.
Цю теорію зараховують до так званої "американської моделі соціальної відповідальності", яка припускає, що для сучасної компанії достатньо, щоб її діяльність узгоджувалася із загальними принципами захисту навколишнього середовища, здоров'я та безпеки, а відповідальність бізнесу перед суспільством обмежувалася створенням робочих місць і забезпеченням ефективності їх використання через формування умов праці. Виплата гідної заробітної плати найманим працівникам і високих податків державі та в органи місцевого самоврядування – соціальна відповідальність бізнесу, а всі інші соціальні програми не повинні стосуватися бізнесу, тому що лише призведуть до зайвих видатків, зменшення прибутку й, відповідно, податків.
Згідно з теорією корпоративного альтруїзму сплата податків і виконання законодавчих вимог – це мінімум, а корпорації зобов'язані робити значний внесок у поліпшення якості життя суспільства. У країнах ЄС під соціальною відповідальністю розуміють стабільний розвиток підприємства, що поєднується з виробництвом якісних товарів та послуг, а також покращенням ситуації на ринку праці. Доволі чітко цю позицію сформулював американський підприємець, співзасновник корпорації Hewlett-Packard, опікун декількох благодійних фондів Д. Паккард: "Багато хто помилково вважає, що мета існування будь-якої компанії – робити гроші. Однак, незважаючи на те, що гроші – важливий результат роботи, ми дійшли висновку: група людей стає тим, що ми називаємо компанією, щоб одержати можливість колективно зробити те, що не під силу одинакам, – зробити внесок у життя суспільства".
Прихильники цієї теорії схильні до моделі соціальної відповідальності бізнесу ("європейська модель соціальної відповідальності"), яка передбачає перерахування бізнесом спеціальних податків і платежів, а держава й органи місцевого самоврядування на ці кошти повинні реалізувати соціальні програми для населення. Мета держави й органів місцевого самоврядування полягає в забезпеченні права на основні соціальні гарантії в натуральному і грошовому вираженнях – грошові трансферти, особливо для низькодохідних груп, які забезпечують "нормальний" рівень життя. Західноєвропейські суспільства мають розвинені системи грошової допомоги, але їх охоплення й розміри значно різняться. Лише в деяких європейських країнах сформувалася система підтримуваних державою соціальних послуг в обсязі, який спостерігається у скандинавських країнах (Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія), яку назвали "скандинавська модель соціальної держави" та менше відома "скандинавська модель соціальної відповідальності бізнесу".
Водночас звертає на себе увагу на те, що, якщо європейський бізнес розглядає державу як інститут, який має дотримуватися зазначених правил
поведінки, то американські підприємці подібне втручання держави розцінюють як порушення свободи бізнесу.
Соціальна відповідальність у країнах Європи: в одних країнах вона є винятково ініціативою компаній, а в інших- є важливою складовою громадської діяльності. Кожна країна розробляє власну національну модель соціальної відповідальності бізнесу (табл. 1.4). У Нідерландах така модель ґрунтується на максимальному сприянні уряду, заохоченні інноваційного підходу, інтегрованості з внутрішньою та зовнішньою структурами компанії. У Данії соціальна відповідальність бізнесу розглядається як засіб для підвищення конкурентоспроможності підприємств і на внутрішньому, і на міжнародному ринках. У Німеччині особлива увага приділяється розробленню ефективної інституційної мережі, де кожен інститут виконує визначену функцію, а вся система загалом забезпечує синергетичний ефект.
Теорія розумного егоїзму наголошує на тому, що соціальна відповідальність бізнесу – це просто "гарний бізнес", який скорочує довгострокові втрати прибутку. Витрачаючи гроші на соціальні та філантропічні програми, корпорація скорочує свої поточні прибутки, але в довгостроковій перспективі створює сприятливе соціальне оточення, а отже, стійкі прибутки. Соціально відповідальна поведінка – це можливість для корпорації реалізувати свої основні потреби у виживанні, безпеці та стабільності. Цю теорію зараховують до так званої "змішаної моделі соціальної відповідальності" або моделі "корпоративної соціальної відповідальності" (КСО), згідно з якою відповідальність бізнесу поширюється на: умови праці, заробітну плату, виплату дивідендів акціонерам, випуск якісної продукції та надання послуг, охорону навколишнього середовища, зайнятість населення в конкретному регіоні, реалізацію соціальних проектів та ініціатив населення цього регіону. Відповідальність бізнесу, пов'язана з реалізацією регіональних соціальних проблем, здійснюється через конкурсні гранти разом із місцевим самоврядуванням. Корпоративна діяльність, зазвичай, регулюється нормами, стандартами й законами відповідних держав. Так, наприклад, у багатьох європейських країнах законодавчо закріплені обов'язкове медичне страхування, пенсійне регулювання, природоохоронна діяльність підприємств. У Японії та Південній Кореї, наприклад, доволі значного поширення набув різновид КСО у вигляді моделі "бізнес відповідає за все", окремі елементи цієї моделі – бізнес надає житло, заохочує сімейну династію, здійснює навчання фахівців за рахунок корпорацій тощо.
Отже, реалізуючи соціальні програми, бізнес прагне, з одного боку, реабілітуватися в очах суспільства, а з іншого, сподівається поліпшити свій імідж, зміцнити репутацію брендів, підвищити конкурентоспроможність продукції та прибуток. Тобто бізнесу необхідно позиціонувати себе як соціально відповідальний, винятково враховуючи логіку ринкових відносин для забезпечення ефективного та прибуткового ведення бізнесу. Скорочуючи свої поточні прибутки, корпорація в довгостроковій перспективі створює сприятливе соціальне оточення, а отже, забезпечує стійку можливість одержання прибутку.
РОЗДІЛ 2
Організація діяльності з КСВ на підприємствах.
Робоча група/комітет з КСВ має відповідати за введення постійних процесів для визначення і впровадження програми або політик КСВ.
Це може бути:
- діалог із зацікавленими сторонами і постійні консультації з ними з приводу різних проектів, в тому числі розвитку бізнесу;
- створення мапи ризиків для бізнесу, в тому числі ризиків з КСВ;
- визначення показників з КСВ і введення оцінки їх виконання;
- залучення співробітників;
- підготовка щорічних звітів з діяльності в сфері КСВ, і їх використання у фінансових звітах компаній.
В міжнародних компаніях існують декілька відділів і осіб, які відповідають за питання КСВ, з вузькою спеціалізацією, наприклад, в одній англійській компанії є окрема посада, у посадові обов’язки якої входять лише комунікації і діяльність за Глобальним Договором. В Україні сьогодні є посади менеджерів з КСВ, які займаються зазвичай соціальними і благодійними проектами. В іноземних компаніях, які приймали участь у дослідженні Ernst&Young, менеджер з КСВ займається: співпрацею з громадськими організаціями, громадою; питаннями навколишнього середовища, зміни клімату; питання бізнес-етики; залученням співробітників компанії; охороною праці.
Ще один приклад: всі філантропічні програми кампанії Джонсон&Джонсон проходять через спеціальний Комітет, в який входить вище керівництво кампанії. Рішення ухвалюються колегіально, за всю “філантропію” відповідає один з віце-президентів. J&J постійно “відстежує ” якість і ефективність своїх добродійних програм і їх відповідність цілям кампанії. Для цього з незалежною маркетинговою фірмою щороку полягає контракт на суму 50 тисяч доларів.
Моніторинг і оцінка реалізації стратегії КСВ свідчить про стійке зобов’язання компанії щодо КСВ і надає можливість підготовки звіту із соціальної відповідальності для зацікавлених сторін. Під час цих дій визначаються розриви у планах та досягнутих результатах - це допомагає переглянути і планувати далі. Це замикає цикл ПРПД: Плануй-Роби-Перевіряй-Дій (рис. 4.7).Рис. 4.7. «Колесо» моніторингу реалізації стратегії КСВ
Впродовж вивчення даних, отриманих при анкетуванні компаній-респондентів, якими були18 великих українських компаній та українських філій західних компаній, були виявлені наступні тенденції щодо залучення HR-фахівців до впровадження КСВ в Україні:[8]
1. HR-департаменти компаній прагнуть підвищити обізнаність про етику і корпоративні цінності, хоча поки більшість HR-менеджерів (61% наших респондентів) не залучені до визначення ключових стейкхолдерів організації (стейкхолдери - особи, зацікавлені в результатах діяльності організації);
2. Незважаючи на одностайну підтримку твердження "HR-директор повинен знати про КСВ компанії", HR-професіонали в 72% компаній в Україні поки не входять в КСВ правління/комітет компанії, і таким чином не беруть безпосередньої участі у формуванні політики компанії з КСВ;
3. HR-департаменти і співробітники поки не залучені до процесів розробки ключових документів компанії: у 22% компаній HR-департаменти брали безпосередню участь у розробці корпоративних цінностей, місії та бачення; в 28% - в розробці КСВ-стратегії, 65% - у розробці Кодексу поведінки;
4. 27% компаній включають КСВ-питання в програми найму персоналу, тільки 33% компаній вважають необхідними тренінги з КСВ для нових співробітників, в 55% компаній КСВ-питання ще не включені в загальні тренінги для співробітників;
5. 44% компаній включають КСВ-питання в річні плани, командні цілі та щорічні опитування лояльності персоналу; лише 16% компаній піднімають цю тему у зовнішніх комунікаціях;
6. Найбільш популярні і поширені практики КСВ, які ефективно реалізуються компаніями, - це корпоративне волонтерство і програми, націлені на особистісний ріст співробітників;
7. Найбільш популярними каналами внутрішніх комунікацій про КСВ-програми компанії є корпоративне видання (83%), внутрішній корпоративний сайт (67%) та збір коштів серед співробітників (67%).
Компанії, які практикують партнерство між КСВ та HR-департаментом компанії, досягають максимального засвоєння принципів КСВ співробітниками компанії. У свою чергу впровадження принципів КСВ в свідомість колективу компанії забезпечує їй ряд переваг, таких як:
Підвищення рівня лояльності співробітників і скорочення бюджету на рекрутинг та тренінги: економія може досягати від 3500 до 50000 доларів на одного співробітника;
Саме КСВ складова, а не гроші, може принести перемогу у наймі "кращих з кращих". У середньому, випускники MBA готові пожертвувати до 13,7 тис. доларів в розмірі своєї річної зарплати тільки для того, щоб працювати на соціально відповідальну компанію;
- Зниження операційних витрат та зростання прибутку в результаті підвищення рівня лояльності співробітників і продуктивності: збільшення продуктивності співробітників на 4%;
- Зростання лояльності споживачів: 68% споживачів можуть відмовитися від купівлі продукції компанії, якщо її співробітники байдуже ставляться до покупців.
"HR-департаменти грають ключову роль у становленні та розвитку КСВ в компанії. Однак, сьогодні цьому аспекту приділяють недостатньо уваги. У той же час, місце "локалізації" КСВ-менеджера демонструє ставлення компанії до цього питання в цілому і допомагає відповісти на запитання, для чого компанія реалізовує політику соціальної відповідальності".
КСВ в Україні викладається фрагментарно – лише в окремих дисциплінах і охоплює лише окремі питання. Сьогодні ж настала необхідність створити унікальний системний курс, який об’єднував би всі проблеми соціальної відповідальності, що передбачають стратегічний менеджмент і стратегічне планування діяльності підприємств.
Використана література
Діловий етикет у міжнародному бізнесі : навч. посіб. / В. В. Снітинський, Н. Б. Завальницька, О. О. Брух. – Львів : Магнолія 2006, 2016. – 287 с. – (Вища освіта в Україні).
Калашник Г.М. Вступ до дипломатичного протоколу та ділового етикету [Текст] : Навч. посіб. - К.: Знання, 2007.- 143 с.
Економічна етика. /Кол. авт.: Ревуцька А.О., Сергієнко Л.Й., Музиченко А.С. - Умань: Софія, 2007. – 61 с.
Етика бізнесу /Уклад. О.Г. Чирва. - Умань: ПП Жовтий О.О., 2011.- 144 с.
Лихолат С. М. Етика бізнесу [Текст]: навч. посібник. - К. : Знання, 2013. - 367 с.
Мартинець Л.А. Ділова людина: шляхи становлення. - К.: Шкільний світ, 2011.- 125 с.