1. Поняття, предмет, метод кримінального права України.
Поняття "кримінальне право" прийнято розглядати у двох значеннях: 1) позитивне (об'єктивне) кримінальне право як галузь законодавства, що знаходить свій вияв у цілісному і єдиному законодавчому акті - Кримінальному кодексі України; 2) кримінальне право як галузь юридичної науки, що знаходить свій вияв у механізмі регулювання кримінально-правових відносин; вивченні вітчизняного кримінального закону і судової практики; теорії та історії кримінального права, науковому аналізі кримінально-правових норм, судових прецедентів і кримінального права зарубіжних країн.
Позитивне кримінальне право України має такі характерні риси: 1) його норми встановлюються лише вищим органом законодавчої влади - Верховною Радою України; 2) воно знаходить свій вияв у законах, які зведено (кодифіковано) до єдиного джерела Кримінального кодексу України; 3) метод реалізації кримінального закону специфічний, притаманний лише цьому законові, - це головним чином загроза покарання і його застосування за порушення кримінально-правової заборони.
Позитивне (об'єктивне) кримінальне право України - це сукупність юридичних норм (правил поведінки), що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчинили.
Кримінальне право України поділяється на дві відносно самостійні частини - Загальну та Особливу.
Характерною особливістю правових норм та інституцій Загальної частини кримінального законодавства є те, що вони мають широку царину дій - вони поширюються на всі приписи Особливої частини кодексу. Це норми загального значення. Вони визначають: завдання Кримінального кодексу України; підстави кримінальної відповідальності; чинність КК щодо злочинів, вчинених на території України або за її межами; чинність кримінального закону у часі; поняття злочину; класифікацію злочинів; види та стадії вчинення злочину; вину та її форми; співучасть у злочині; загальні засади призначення покарання; види покарань тощо. Сутність і призначення норм Загальної частини Кримінального кодексу виявляються лише в органічній єдності з положеннями його Особливої частини.
Кримінальне право вивчає не лише норми кримінального закону, а й застосування цих норм правоохоронними органами та судом, тобто їх дію. Внаслідок дії кримінально-правової норми виникають кримінально-правові відносини між державою і особою, яка вчинила злочин, що і породжує кримінальну відповідальність.
Кримінальна відповідальність є правовим наслідком небезпечного діяння, за яке діюча особа має відповідати з моменту вчинення самого діяння. З цього моменту стає можливим застосування до такої особи заходів правового впливу.
Інакше кажучи, з моменту вчинення злочину держава вступає у кримінально-правові відносини з конкретною особою - суб'єктом злочину. Суб'єктами кримінально-правових відносин є, з одного боку, держава, а з другого - особа, яка вчинила злочин.
Отже, предметом кримінального права є відносини, які виникають внаслідок вчинення злочину і застосування відповідного за формою та змістом покарання за його вчинення.
Метод правового регулювання - це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються відносини між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою.
Метод регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання. Кримінально-право вий метод застосовується лише в тому разі, коли: 1) вчинене діяння є суспільно небезпечним і відповідно до закону містить склад конкретного злочину; 2) особа, яка вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встановленого законом віку і підлягає покаранню. У деяких випадках, передбачених законом (ст. 74, 75, 79, 84 та ін.), суд може звільнити особу від покарання та його відбування.
Не можна застосовувати кримінально-правовий метод до особи, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння була у стані неосудності. До такої особи суд може застосувати примусові заходи медичного характеру, що передбачені ст. 94 КК.
Застосування кримінально-правового методу тісно пов'язане з кримінальною відповідальністю особи за вчинений нею злочин. Поняття кримінальної відповідальності та її підстави викладено в окремому розділі підручника. Тому лише зазначимо, що кримінальна відповідальність - це обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнавати правового впливу з боку правоохоронних органів, державного осуду та примусу. В теорії кримінального права є також інші визначення поняття кримінальної відповідальності, зокрема, як фактичної реалізації обов'язку особи, яка вчинила злочин, понести покарання, починаючи з моменту винесення судом обвинувального вироку щодо такої особи.
2. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади (ст. 109 КК). Відмінність від посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК).
1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій -
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій -
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той же строк.
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації,-
караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той же строк.
1. Об'єктом злочину є встановлений Конституцією і законами України порядок створення і діяльності вищих органів державної влади, порушення якого створює загрозу безпеці держави у політичній сфері.
Конституційний лад включає встановлені Конституцією України основна засади життєдіяльності суспільства, держави і людини в Україні. Його складовими є: 1) суверенітет держави (верховенство і самостійність державної влади усередині країни та н незалежність У міжнародних відносинах); 2) форма правління (спосіб організації Державної влади, за яким єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, главою держави - Президент України, вищим органом виконавчої влади - Кабінет Міністрів України і т. ін.); 3) державний устрій (унітарний з відповідним поДілом владних повноважень між вищими і центральними та місце-
вими органами державної влади) та цілісність території; 4) державний режим (демократичний, що зокрема передбачає можливість здійснення народного волевиявлення через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії, гарантії місцевого самоврядування, захист державою прав і свобод людини і громадянина, ґрунтування суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності).
Державна влада - це система сформованих у порядку, передбаченому Конституцією та законами України, органів, які уособлюють собою владу глави держави, законодавчу, виконавчу і судову владу - Президент України, парламент, вищі, центральні та місцеві органи.виконавчої влади, вищі та місцеві органи судової влади, - а також органи місцевого самоврядування і контрольно-наглядові та деякі інші органи, які. користуючись певною незалежністю, dejure не належать до трьох головних гілок влади (прокуратура України, Національний банк України, Рахункова палата України, Вища рада юстиції України тощо). Таким чином, існуюча в Україні державна влада є частиною її конституційного ладу.
У диспозиції ст. 109 поняття "державна влада" застосовується, так би мовити, у вузькому смислі. Іншими словами, мову можна вести про кримінальну відповідальність за дії, вчинені з метою неконституційного захоплення влади Президента України, законодавчої, вищої виконавчої або вищої судової влади України, оскільки тільки за умови отримання такої влади група осіб може суттєво вплинути на суверенітет держави, її форму правління, державний устрій та державний режим і заподіяти шкоду державній безпеці у масштабі держави. Дії, вчинені з метою захоплення влади на рівні місцевого самоврядування, або змова про вчинення таких дій можуть бути кваліфіковані як перевищення влади чи самоправство. Такі дії, як проголошення певної адміністративно-територіальної одиниці України суверенною державою, кваліфікуються за ст. 110 як посягання на територіальну цілісність України.
Під державною владою у ст. 109 слід розуміти лише легітимну владу. Тому дії, спрямовані на захоплення раніше узурпованої іншими особами, нелегітимної державної влади, не містять складу розглядуваного злочину, і, якщо фактично вчинене діяння не містить складу іншого злочину, мають розглядатися лише у політичній, а не правовій площині.
2. З об'єктивної сторони злочин може виявитися у таких формах: 1) дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади; 2) змова про вчинення таких дій (ч. 1 ст. 109); 3) публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади; 4) розповсюдження матеріалів із закликами до. вчинення таких дій (ч. 2 ст. 109).
До дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, можна віднести створення з вказаного метою не передбачених законодавством воєнізованих або збройних формувань чи груп, захоплення й утримання будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади (скажімо, будівель, де розташовані ВР, Адміністрація Президента України, KM), організація великомасштабних масових заворушень (у цих випадках дії винних мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 109 і ст. ст. 260, 341 або 294 ), а так само фактичне створення незаконних вищих органів державної влади (на кшталт сумнозвісного ДКНС СРСР) тощо. В законі не вказується навіть приблизний перелік відповідних дій, проте, виходячи із мети їх вчинення, до них можна віднести лише такі дії, вчинення яких фактично може бути засобом її досягнення.
За конструкцією диспозиції ч. 1 ст. 109 спосіб вчинення дій, спрямованих на зміну чи повалення конституційного ладу, завжди є насильницьким, а для дій, вчинених з метою захоплення державної влади, такий спосіб не є обов'язковим.
Змова у ст. 109 передбачає угоду, досягнуту між двома чи більше особами, про вчинення спільних дій з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, яка містить певні істотні умови, що стосуються способу вказаних дій, сил і засобів тощо. Змова є закінченою з моменту досягнення угоди з зазначених істотних умов. Групу осіб, які досягли вказаної вище угоди, можна розглядати як звичайну групу осіб, які мають попередню змову про вчинення злочину (в даному випадку це вже є злочином, склад якого побудований як усічений), але не. як організовану групу, а тим більше злочинну організацію.
Публічні заклики передбачають хоча б одне відкрите звернення до невизначеного, але значного кола осіб, в якому висловлюються ідеї, погляди чи вимоги, спрямовані на те, щоб шляхом поширення їх серед населення чи його окремих категорій (представників влади, військовослужбовців тощо) схилити певну кількість осіб до певних дій. Якщо такі заклики звернені до конкретної особи, вони кваліфікуються як підбурювання до вчинення дій, метою яких є насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або захопленая державної влади. Публічність є оціночною ознакою, і питання про наявність її має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням часу, місця, обстановки здійснення закликів тощо.
Заклики слід відрізняти від поширювання неправдивих чуток, Що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, відповідальність за яке передбачена ст. 173-1 КАП.
Злочин у цій формі є закінченим з моменту висловлення винним відповідного заклику, спрямованого на його сприйняття більшменш широкою аудиторією. Одиничний факт висловлення відповідних ідей кільком особам не може розглядатися як публічні заклики.
Розповсюдження матеріалів - це дії, метою яких є доведення змісту відповідних матеріалів до відома багатьох людей (неаизначеної їх кількості або певного кола).
Для кваліфікації цього злочину має значення спосіб публічних Закликів та розповсюдження матеріалів. Публічні заклики можуть мати місце на мітингу, зібранні тощо, а розповсюдження матеріалів - здійснюватися шляхом підкидання листівок до поштових скриньок, розклеювання їх на дошках для оголошень, розсилання
листів певним групам адресатів тощо і лише у цьому разі кваліфікуються за ч. 2 ст. 109. Публічні заклики і розповсюдження матеріалів з використанням засобів масової інформації тягнуть відповідальність за ч. З ст. 109.
Матеріали - письмові чи зафіксовані на іншому носієві інформації (дискеті, аудіочи відеокасеті) звернення, листівки, плакати, газети, журнали тощо - тут виступають засобами вчинення злочину. Адже вони є речами, які знаходяться у динамічному (а не в статичному, на відміну від предмета злочину) стані і за допомогою них суб'єкт впливає на об'єкт цього злочину. Оскільки законодавець використовує цей термін у множині, розповсюдження одного примірника відповідного матеріалу не містить складу злочину.
Розповсюдження матеріалів є закінченим злочином з моменту, коли хоча б частка вказаних підготовлених матеріалів потрапила до адресатів. Виготовлення, зберігання, носіння таких матеріалів з метою їх розповсюдження кваліфікується як готування до вчинення злочину за.ст. 14 і ч. 2 ст. 109.
3. Суб'єкт злочину загальний.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу. Крім того, для цього злочину у перших двох його формах характерною є спеціальна мета: насильницька зміна;
чи повалення конституційного ладу або захоплення державної вла
-ди. Насильницьким слід вважати такий спосіб дій, для якого характерним є застосування сили, у тому числі озброєної, інших засобів незаконного примусу.
Для публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади і для розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій закон не передбачає зазначену мету як обов'язкову ознаку складу: відповідальність за ці дії має нести й особа, яка вчинила їх за дорученням інших осіб за грошову винагороду, тобто з корисливою метою.
5. Ч. З ст. 109 передбачає ознаки, які обтяжують розглядуваний злочин, якщо він вчинений у формах, наведених у ч. 2 цієї статті. Відповідно до них кваліфікованими видами публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а так само розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, крім вчинення їх з використанням засобів масової інформації, про що вже йшлося вище, є також вчинення таких дій представником влади, або повторно, або організованою групою осіб.
Про поняття представник влади, повторність, організована група див. коментар, відповідно, до ст. ст. 364, 32, 28. Повторними у ст. 109 слід вважати публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до таких дій, вчинені особою, яка раніше вже вчинила такий злочин у вказаних формах.
Під засобами масової інформації треба розуміти друковані засоби масової інформації - періодичні друковані видання (пресу) - газети, журнали, бюлетені, відомості, інформаційні листки. тощо і разові видання з визначеним тиражем, а-також аудіовізуальні засоби масової інформації - радіо, телебачення, кіно, аудіо, відео тощо. Їх використання для вчинення вказаних вище дій означає виступи у них зі статтями, доповідями, інтерв'ю тощо.
Задача № 1.
Захар із своїм сусідом Назаром розпивали спиртні напої в квартирі останнього. Дружина Назара Тамара, побачивши свого чоловіка та його друга в стані сп’яніння, почала їх лаяти. Назар намагався виштовхнути дружину з кімнати, де вони знаходились, але це її ще більше обурило. Схопивши кухонний ніж, вона вдарила чоловіка в живіт. У лікарні з’ясувалось, що лезо ножа проникло в черевну порожнину, але не пошкодило внутрішніх органів. Через три дні Назара виписали з лікарні, а ще через сім днів він закінчив амбулаторне лікування і вийшов на роботу.
Кваліфікуйте дії Тамари.
Відповідь.
Тамара: ч. 1 ст. 121 КК України – умисне тяжке тілесне ушкодження, яке є небезпечне для життя в момент заподіяння. У діях Тамари вбачаються ознаки кримінального правопорушення (к.пр.), передбаченого ст. 121 КК України «Умисне тяжке тілесне ушкодження».
К.пр., передбачене ст. 121 КК України належить до к.пр., родовим об’єктом яких є життя та здоров’я особи (розд. II Особливої частини КК України).
Основним безпосереднім об’єктом аналізованого складу к.пр. є здоров’я особи. За умовою задачі Тамара вдарила свого чоловіка в живіт кухонним ножем, тобто умисно посягнула на його здоров’я, спричинивши фізичне ушкодження.
З об’єктивної сторони склад к.пр., описаний у ч. 1 ст. 121 КК України характеризується:
• суспільно небезпечним діянням – у формі заподіяння тілесних ушкоджень. Таке діяння може вчинятися як шляхом дії, так і бездіяльності. Але при кваліфікації заподіяння тілесного ушкодження у другому випадку додатково слід враховувати умови кримінальної відповідальності за бездіяльність;
• суспільно небезпечним наслідком у вигляді
1) небезпеки для життя в момент заподіяння;
2) втрати будь-якого органу або його функцій;
3) психічної хвороби;
4) або іншого розладу здоров’я, поєднаного зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину;
5) переривання вагітності;
6) непоправного знівечення обличчя;
• причиновим зв’язком між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечними наслідками.
За умовою задачі Тамара спричинила Назарові проникаюче поранення в черевну порожнину. Таке ушкодження відноситься до тяжкого за ознакою «небезпечне для життя в момент заподіяння». Для визнання тілесного ушкодження тяжким за цією ознакою тривалість розладу здоров’я значення не має. Визначальним є те, що проникнення в черевну порожнину при звичайному перебігові подій, без медичного втручання, призвело би до смерті потерпілого.
Такий висновок ґрунтується на положеннях (Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6).
Відповідно до п. 2.1.2 зазначеного наказу небезпечними для життя є ушкодження, що в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища (і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю). Запобігання смерті, що обумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Заподіяння Тамарою саме такої тяжкості ушкодження підтверджується також положенням п. 2.1.3 зазначеного наказу, відповідно до якого до ушкоджень, що небезпечні для життя, належать зокрема: к) ушкодження живота, котрі проникли в черевну порожнину, у тому числі і без ушкодження внутрішніх органів.
За конструкцією об’єктивної сторони к.пр., передбачений ст. 121 КК України матеріальний, і вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків (у даному випадку тяжка фізична шкода потерпілому Назарові).
Суб’єктом аналізованого складу к.пр. є фізична осудна особа, яка на момент вчинення к.пр. досягла 14-річного віку. Умова задачі дає підстави вважати, що Тамара наділена відповідними ознаками суб’єкта к.пр. Наявність ознак констатується.
З суб’єктивної сторони умисне тяжке тілесне ушкодження характеризується умислом до діяння та його наслідків.
Умова задачі дає підстави вважати, що Тамара вчинила посягання з прямим умислом. Дружина Назара усвідомлювала суспільно-небезпечний характер своїх дій (оскільки розуміла, що завдає фізичної шкоди ножем), передбачала настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння – заподіяння тяжкої проникаючої рани в черевну порожнину і бажала настання таких наслідків.
Отже, проведений аналіз дає всі підстави кваліфікувати діяння Тамари за ч. 1 ст. 121 КК України.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 23