Ім'я файлу: КУРСОВА_РОБОТА_КОМПАНІЄЦЬ_331_ГРУПА(1).docx
Розширення: docx
Розмір: 87кб.
Дата: 22.05.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 87кб.
Дата: 22.05.2020
скачати
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Херсонський державний університет
Кафедра фінансів, обліку та підприємництва
Курсова робота з теми:
«Кредитна політика комерційних банків України»
Виконавець:
Науковий керівник:
студент 3 курсу 331 групи
денної форми навчання
спеціальності
072 Фінанси, банківська справа та страхування
Компанієць В.С.
проф. Осадча Т.С.
Зміст
Вступ 3
Розділ 1. Теоретичні аспекти кредитної політики
комерційного банку 4
1.1. Економічна сутність кредиту 4
1.2. Сутність кредитного механізму та умови його
здійснення 9
1.3. Цілі кредитної політики комерційного банку 13
Розділ 2. Аналіз кредитної політики комерційного
банку (на прикладі АТ «Райффайзен Банк Аваль ») 15
2. 1. Характеристика діяльності комерційного банку 15
2.2. Інші гарантії забезпечення повернення кредитів. 19
2.3. Резервування на випадок неповернення кредиту . 23
Розділ 3. Шляхи оптимізації кредитної політики
комерційного банку 28
Висновки 32
Список використаних джерел 34
Вступ
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження даної курсової роботи є пояснення цілей підвищення ефективності роботи системи банківського кредитування в Україні на данном етапі, а саме на 2020 рік, в умовах виходу із кризового стану. Щоб досягнути поставленої мети є ряд постановок, розв’язування та формулювання різних наукових, соціальних та фінансових практичних завдань:
- визначення ролі банківських установ у посередництві в кредиті;
- характеристика основних умов та методів кредитного процесу та його етапів;
- оцінка організації позичкових операцій вітчизняних банків відповідно до стратегії кредитної політики;
- аналіз та оцінка форм забезпечення банківського кредиту;
- обґрунтування необхідності вдосконалення організації кредитного процесу в банківських установах як необхідної умови стабільного функціонування банківської системи в Україні.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є теоретичні та методологічні аспекти організації банківського кредитування.
Предметом дослідження є кредитні відносини, які виникають між комерційними банками та позичальниками в процесі руху кредитних ресурсів і здійснення кредитного моніторингу.
Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу роботи становить сучасні економічна теорія, критичний синтез класичних теорій і новітніх поглядів на дослідження проблем організації кредитного процесу. У процесі дослідження був застосований комплекс методів, до якого входять діалектичний метод, системний підхід до вивчення діяльності комерційних банків, метод аналізу і синтезу, метод експертних оцінок, статистичний метод.
1.1. Економічна сутність кредиту
Представники різних течій економічної думки користуючись власною системою уявлень та прийомами дослідження, по-різному трактують одні своєю сутністю ідентичні економічні явища, розкриваючи в одні і ті ж поняття різний вміст. Це частково відноситься до економічної сутності категорії кредиту, яка приваблювала дослідників з давніх пір увагу.
Прибічниками натуралістичної теорії кредиту були Сміт, Рікардо, Сей, Сісмонді та багато інших. Вони кредит досліджували як спосіб перерозподілу наявних цінностей, не беручи до уваги капіталоутворюючу можливість банків, тобто уміння створювати нові гроші.
У капіталоутворюючої теорії кредиту були прибічники Джон Ло, Маклеод, Ган, Шумпетер, Коклен і багато інших авторів, заздалегідь і більше сучасних дослідників цієї проблеми. За результатами дослідження головною метою капіталоутворюючої теорії кредиту за результатами дослідження цих авторів є те, що вони підкреслюють самостійну і навіть головну роль кредиту по відношенню до сфери виробництва.
Натуралістичне мислення про кредит як особливий механізм перерозподілу капіталу в економіці було викликано критику багатьма відомими дослідниками. Так, до речі Ш. Коклен критикував результати дослідження робіт і поглядів Ж.- Б. Сея що стосувалося сутності категорії кредиту, пояснюючи це тим, що кредит не створює капітал. Головною його думкою було те, якщо один суб’єкт отримав капітал, то інший його втратив. Він пояснював капіталоутворюючу можливість кредиту, приділяючи увагу на те, що не має сенсу думати, що головною функцією кредиту є передача грошей із рук в руки, а сам кредит нічого не може створити. Важлива роль кредиту за даними дослідження Ш. Коклена, лежить в тому, що він опереджає дію накопичення і збереження, і цим примножує капітал [1].
Більш точну характеристику ролі кредиту в економіці надає Август Цешковський. Він наголошував, що кредит робить капітали вільними, та при цьому і здатним до обігу, а фінансові цінності – це поживний і розподільчий елемент, відтворююча кров суспільного тіла, умова його існування і розвитку; причому експлуатація кредиту – це експлуатація цінностей нації, найбільш ідеалізованих, найбільш використовуваних, це експлуатація бсамих цінностей [2].
Тлумачення сутності кредиту представниками різних теоретичних течій
| Теоретична течія | Представники | Характеристика кредиту |
| Натуралістична теорія (класична й історична школи) | А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, Ж.К.Л. Сімонді, Ф. Бастіа, Д. Мак-Куллох, Кеннан та ін. | Спосіб перерозподілу вже існуючих матеріальних цінностей в натуральній формі (заперечення капіталотворчої здатності банків (створення нових грошей). |
| Капіталотворча теорія кредиту | Дж. Ло, Г. Маклеод, Й. Шумпетер, А. Ган, Дж. Кейнс і Р. Гоутрі, Ш. Коклен та ін. | Самостійна роль кредиту щодо сфери виробництва. Ототожнення кредиту з грішми і багатством. |
| Перерозподільна теорія | М. Мордвинов, В. Геращенко, Н. Сичова, В. Лаврова та ін.) | Розглядають кредит з точки зору перерозподілу тимчасово вільних грошових коштів. |
| Фондова теорія | М. Волков, З. Каценеленбаум, О. Лаврушин, Г. Шварц, А. Ротлейдер, Й. Трахтенберг та ін. | Характеризують кредит як рух позичкового фонду і виходять з необхідності вивчення сутності кредиту на основі його найпростіших форм. |
| Кейнсіанство | Дж.Кейнс | Кредит визначає економічний розвиток. Прирівнювання позикового капіталу до грошей і визначення його рівня залежно від кількості грошей в обігу. |
Широкий критичний аналіз основи натуралістичної теорії кредиту пояснив Й.А. Шумпетер. Прибічниками цієї теорії за тих часів були 99 із 100 економістів. Зокрема, його сучасник професор Кеннан в одній із своїх статей обґрунтовував неможливість капіталоутворення банків, використовуючи схему: «якщо працівники камер зберігання віддали би в борг три четверті сумок, які їм довірили на зберігання, то ми не могли б їх звинуватити в «створенні» різниці між кількістю «зданих» сумок і їх кількістю, що в даний час перебуває на зберіганні [3]. Внаслідок доводів відповідно робилися висновки про те, що і капітали, які були вкладені в банк можуть бути використані лише в обсязі, що дорівнюють вкладеним раніше депозитам. Тобто, за таких умов вкладники є і залишаються кредиторами, а банкіри залишаються посередниками, які накопичують ліквідний капітал із багатьох дрібних фондів з метою забезпечення торгівлі ними. Вони нічого не додають до існуючої маси ліквідних коштів, а просто змушують їх «більше працювати».
Й. Шумпетер зруйнував доводи щодо ролі банків лише як фінансових посередників, що перерозподіляють існуючі капітали в економіці, наводячи наступні аргументи «жодні вимоги на певну кількість овець не призведуть до збільшення їх кількості. В той же час, депозит, що юридично є лише вимогою на відповідну кількість законних платіжних засобів може виконувати тій ж функції , які можуть виконувати безпосередньо ці ж кошти. Беззаперечно, банки не «створюють» законні платіжні засоби, проте вони здійснюють те, що можна побачити за умов випуску банкнот, що за своїми економічними наслідками надто приближене до створення законних платіжних засобів, здатних призвести до створення реального капіталу, який міг би бути створений без цих подій. Набагато реалістичніше говорити, що банки «створюють кредит», тобто створюють депозити в процесі кредитування, ніж говорити, що вони дають в борг ті депозити, які були їм довірені»[3 ].
Й. Шумпетер підкреслював, що переважна більшість економістів XVII і XVIII століть мали ясні, хоча іноді і гіпертрофовані уявлення щодо створення кредиту і його значущості для розвитку промисловості. В кінці XIX на початку XX століття елементарне визначення процесу, завдяки якому створюються депозити внаслідок надання кредиту дали одночасно декілька авторів. Зокрема, Фішер в 1911 році зробив висновок відповідно до якого депозити і банкноти за своєю сутністю є однією категорією [4 ].
Обидві теорії як натуралістична, так і капіталоутворююча історично розвивалися паралельно і, на перший погляд, можна зробити висновок , що перемогла капіталоутворююча теорія. Проте, обидва з першого погляду протилежні підходи щодо обох теорій фактично давно поєднані. Ні в кого не має сумніву, що за допомогою кредиту заощадження трансформуються в інвестиції, тобто завдяки кредиту здійснюється перерозподіл грошових потоків в економіці. В той же час, банки безсумнівно володіють і капіталоутворюючою властивістю. З цього приводу саме таку «центричну» позицію займав К. Маркс, підкреслюючи роль кредиту в процесі централізації і концентрації капіталів, тобто по суті його перерозподільчу функцію. За висловами К.Маркса кредит з початку розвивається і набирає ознаки накопичення, в подальшому він об’єднує грошові кошти індивідуальних чи асоційованих капіталістів. З іншого боку, висновки К. Маркса щодо функції капіталоутворення банків неоднозначні. Так, одночасний приріст активів і пасивів банку при видачі кредиту із зарахуванням його на рахунок клієнта в даному банку він називав процесом створення «уявних вкладів», в той же час він передбачав, що банки можуть створювати капітал: «ми бачимо таким чином, як банки створюють кредит і капітал: шляхом випуску власних банкнот, шляхом видачі платіжних наказів, шляхом сплати дисконтованими векселями » [ 5].
Так, в 1816 г. Метью Кері опублікував «Нариси з банківської справи», які безпосередньо присвячені питанням практичної політики, пов’язаної з торговими депресіями. Автор розглядає конкретну економічну ситуацію, що склалася в XIX столітті по закінченні війни, коли відбулося пожвавлення промисловості і торгівлі, набули поширення торгові операції. «Банки, які могли і повинні були стримувати такі прагнення, навпаки займалися його заохочуванням і поширенням. Банки приймали векселі до оплати і в подальшому змінили цю політику, засвоївши діаметрально протилежну лінію, почали стрімко скорочувати свої позикові операції, що призвело до паралічі підприємництва. Внаслідок цього банкіри змінили політику і збільшили дисконтні операції, чим було призупинена лавина банкрутств підприємств. М.Кері вважав, що політика банків могла бути більш продуманою і тоді «промисловість, торгівля, зберегли би свій динамічний розвиток без всіх цих різких коливань, без стрімких підйомів і крутих падінь, які негативно впливають на щастя, незалежність та моральність[7].
Проведеня дослідженнь кредитних відносин свідчить, що розвиток кредиту зумовлює значні зміни в організації та функціонуванні суб’єктів господарювання. З погляду економічної теорії, будь-яке економічно необґрунтоване втручання держави у роботу ринкового механізму, надання певних преференцій одним учасникам ринку та створення штучних обмежень для інших спотворюють дію ринкових законів та роблять менш ефективною економіку.
Здійснені нами дослідження теорії кредиту сприяють застосуванню економічно обґрунтованих підходів щодо процесу кредитування, дають можливість на паритетних умовах будувати взаємовідносини комерційних банків як потенційних кредиторів з позичальниками з дотриманням принципів кредитування. Дослідження впливу фінансових криз на кредит сприяє відновленню банківського кредитування в післякризовий період доступу позичальників до кредитних ресурсів.
1.2. Сутність кредитного механізму та умови його здійснення
Згідно положення про кредитування, кредит – це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка.
У кредитних відносинах беруть участь дві сторони: позичальник і кредитор. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладена угода позички, є об’єктами кредиту.
Операції з наданням кредитів належать до активних операцій банку. Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов’язання позичальників повернути кошти та заплатити проценти у встановлені строки. Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують переважну частину доходів у багатьох банків. Позички банків – важливе джерело грошових коштів для бізнесового та споживчого секторів економіки. В процесі проведення кредитних операцій банки зустрічаються з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником в установлений строк наданої банком позички та процентів, належних кредитору.
Разом з тим, кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків – ризик неповернення позичок. Таким чином, кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної кон’юнктури і повинна бути спрямована на зменшення кредитного ринку. Тому банки при наданні кредитів повинні вдавати заходів щодо запобігання кредитних ризиків. До цих заходів належать:
перевірка здатності позичальника повернути позичку;
перевірка забезпечення позички, чи гарантії її повернення третьою особою (банком, страховою компанією);
створювання резервного фонду, тощо.
Економічна сутність кредиту чітко проявляється в його функціях,
основними з яких є: розподільна, емісійна і курсова. Розглянемо це на прикладі таблиці
Основні функції кредиту
| Найменування функцій | Основні риси |
| Розподільна | Розподіл капіталу на поворотній основі між учасниками кредиту. реалізується в |
| Емісійна | Створення кредитних коштів обігу та заміщення готівки грошей проявляється в тому, що процесі кредитування створюються платіжні кошти. |
| Курсова | Виявляється у багатосторонньому контролі фінансово - господарської роботи суб'єкта, отримав кредит, ця функція дозволяє вчасно аналізувати стан позичальників і на даній основі проводити відповідну кредитну політику. |
Кредитні відносини в економіці базуються на певній методологічній основі, одним з елементів якої виступають
визначені принципи. Доцільним буде дати коротке визначення
принципам банківського кредитування, їх варто назвати базовими правилами,
які повинні дотримуватися при здійсненні такого кредитування [18].
До
сих пір не існує серед економістів єдиної думки про кількість принципів кредитування. Найчастіше принципи банківського кредитування ділять на загальноекономічні і специфічні [14].
Кредит взаємодіє зіншими вартісними категоріями, на нього так само поширюються економічні принципи. Найважливіші з них:
- економічність,
- комплексність,
- диференційованість.
Банки та торговельні заклади, населення виступають суб'єктами
кредитування фізичних осіб. Ощадні та іпотечні банки найчастіше
здійснюють процес кредитування в традиційному вигляді. Також до числа суб'єктів кредиту відносяться і небанківські кредитні установи. [15]
Об'єктом кредиту фізичним особам є витрати, пов'язані з
задоволенням потреб населення, вони поділяються на дві категорії:
- витрати на задоволення потреб поточного характеру, такі як
придбання продуктів в особисту власність;
- витрати на задоволення потреб капітального або інвестиційного характеру, такі як житлове будівництво, утримання
нерухомого майна [16].
Важливою рисою споживчого кредиту є те, що основний гарантією надання виступають грошові доходи позичальника. Через підйому життєвих стандартів у споживчій сфері склалися відносини між позичальниками і кредиторами на взаємовигідних засадах. У споживчого кредиту є певний ряд переваг, таких як:
можливість отримати ті речі, яких у відсутності кредиту довелося б
досить довго чекати або які б були просто не доступні; гнучкість: робити покупки в зручний час; допомога: кредит дозволяє оплачувати непередбачені термінові витрати.Процес кредитування, що проводиться в комерційному банку, має
велике соціально-економічне значення, тому що виробляється задоволення потреб господарюючих суб'єктів і населення в кредитних коштах для споживчих цілей і розширеного відтворення діяльності економічних агентів [4].
За проведеннякредитних операцій, банки отримують більшу частину своїх доходів, так само більшість кредитних операцій супроводжується ризиками, пов'язаними з не поверненням коштів. Кредитування - це найважливіше
конституційне поняття банку ознак, там самим підтверджуєтьсянеобхідність удосконалення ефективних механізмів кредитного
процесу, як для банків, так і для економіки країни. Говорячи словами економіста Трошина О.М. .: «Кредитування фізичних
осіб розглядається як важлива складова частина єдиної системи кредитних відносин. Сприяти більш повному задоволенню споживчих потреб населення є основною метою кредитування фізичних осіб. При цьому слід зазначити, що сутнісною рисою кредитування фізичних осіб виступають відносини кредитора (банку) і позичальника (фізичної особи) ». [11]
Об'єктивну необхідність кредитування фізичних осіб обумовлюють два взаємозалежних факту:
1. Потреба фізичної особи в придбанні тих чи інших товарів і послуг часто випереджає можливості їх грошового забезпечення, тобто існує розрив між розмірами поточних грошових доходів населення і відносно високими цінами на майно тривалого користування або дорогими послугами;
2. Суб'єкти, які володіють вільними ресурсами, завдяки їх передачі позичальнику на умовах терміновості, платності, зворотності отримують можливість придбати від них додаткові доходи.
1 2 3