1   2   3
Ім'я файлу: Індивідуальна робота з країнознавства.Пилип'юк Аліна.docx
Розширення: docx
Розмір: 2556кб.
Дата: 20.05.2022
скачати

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Прикарпатський Національний Університет

Імені Василя Стефаника»

Факультет туризму

Індивідуальне завдання

з дисципліни «Туристичне країнознавство»

на тему: «Країнознавча Характеристика по Литві»

Підготувала :

Студентка групи Т-11

Пилип’юк Аліна

Перевірила :

Філюк С.М.

Івано-Франківськ – 2022

ПЛАН

  1. Назва країни, її значення, державні символи та їх значення……………………….3

  2. Основні форми рельєфу (зображення краєвидів), клімат, моря, річки та озера, природні зони (зображення типових ландшафтів) …………………………………7

  3. Населення: основні демографічні показники, офіційна мова, релігії…………….10

  4. Соціально-культурні ресурси основних туристичних центрів……………………13

  5. Основні курорти країни……………………………………………………………...15

  6. Сувеніри ……………………………………………………………………………...18

  7. Економічний стан та політична ситуація…………………………………………...22

  8. Висновок………………………………………………………………………………26

  9. Список використаної літератури………………………………………….................27



1. Назва країни, її значення, державні символи та їх значення

Литва, офіційна назва Литовська Республіка — держава в Балтійському регіоні Північної Європи. Одна з трьох країн Балтії. Країна розташована уздовж південно-східного берега Балтійського моря, на схід від Швеції та Данії. На півночі Литва межує з Латвійською Республікою (протяжність кордону 610 км) на сході — з Білоруссю (протяжність кордону 724 км), на південному заході — з Калінінградською обл. Російської Федерації (протяжність кордону 303 км), на півдні — з Польщею (протяжність кордону 110 км). Станом на 2021 рік у Литві проживає 2 мільйони 795 тисяч 175 осіб. Столиця і найбільше місто — Вільнюс. Інші великі міста: Каунас і Клайпеда. Офіційна мова — литовська (одна з двох живих мов балтійської гілки індоєвропейської мовної сім'ї, інша — латиська).

Територія країни являє собою невисоку горбисту рівнину, яка поступово піднімається до невисокої Балтійської гряди (Аукштайтська і Дзукська височини) на сході. Найвищою точкою країни є пагорб Юозапіне, який розташований на південний схід від Вільнюса. Його висота становить 293,84 м.

Найбільшими річками Литви є Німан і Неріс. На території країни налічується понад 3 тисячі озер. Найбільшим з них є озеро Друкшяй, яке розташоване на кордоні Литви і Білорусії. Його площа становить 44,8 км. Найглибшим озером є Таурагнас, найдовшим — Асвея.

Загальна площа території Литви становить 65,2 тис. кв.км.

Значення назви країни Литва

Литовська мова дозволяє припустити, що назва країни Литва (лит. Lietuvá) походить від слова lieti, що означає консолідувати або об'єднуватися. Імовірно, існував, союз литовських племен, який об'єднав етнічні литовські землі. Інше походження назви може бути пов'язане з гідронімом, можливо, від річки Lietava в центральній частині Литви. Цей гідронім пов'язаний з литовським lieti (корінь lie-) — лити або розливати.

Державні символи та їх значення

  1. Литовський прапор – це національний прапор цієї балтійської республіки, яка є членом Європейського Союзу. Він діє з 1988 року, хоча його перше заснування датується 1918 роком.

Прапор Литви — офіційний державний символ Литовської Республіки є прямокутним полотнищем з трьох рівновеликих горизонтальних смуг: верхня — жовтого, середня — зеленого і нижня — червоного кольору. Відношення ширини прапора до його довжини 3:5.

Жовтий колір символізує світло та сонце, зелений — траву, червоний — кров, пролиту за Литву.

Історично Литва була відзначена довгожителем Великого князівства Литовського, яке зберігало Витіс як символи лицаря та коня, як у прапорі, так і в щиті. Крім того, династичний союз з Польщею змусив їх поділяти символи. Анексії до Російської імперії та Радянського Союзу породили нові прапори, що дотримуються цих систем.

Нинішній прапор був затверджений в першу незалежність країни, в 1918 р. Він зберігався до радянської окупації в 1940 р. І був відновлений у процесі перебудови в 1988 р. З тих пір він є прапором країни і не зазнав змін понад свою пропорцію. Встановлене значення визначає, що жовтий колір символізує світло та процвітання, зелений - ліси та надію, тоді як червоний - кров, пролита для Литви.

Історія прапора

Образ литовського національного прапора формувався у 1917–1918 з врахуванням традицій геральдики та литовського народного декоративно-прикладного мистецтва. Комісію, яка створила та затвердила проєкт литовського прапора, склали вчений та громадський діяч Йонас Басанавічюс, художник Антанас Жмуйдзінавічюс та археолог, краєзнавець, художник Тадас Даугірдас. Басанавічюс запропонував використовувати кольори, які найчастіше зустрічаються у литовському народному костюмі. Керуючись цим — художник Жмуйдзінавічюс підготував проєкт із смугами червоного та зеленого кольорів, які найчастіше використані у народному мистецтві. По пропозиції Дагірдаса була введена смуга жовтого кольору, символізуючого зорю. Жовто-зелено-червоний триколор був затверджений Сеймом Литви 19 квітня 1918 року, як тимчасовий прапор Литви.

У конституціях 1922 та 1928 років Державний прапор має жовту, зелену, та червону смуги. У 1940 році з окупацією Литви більшовиками до прапора додався серп та молот. Згодом його змінило червоне полотнище з серпом та молотом. У 1953 був встановлений прапор з трьох горизонтально розміщених кольорових смуг червоного кольору (вісім дванадцятих ширини), білого (одна дванадцята ширини) і зеленого (три дванадцятих ширини полотнища) кольору з золотими серпом, молотом та п'ятикутною зіркою.

Жовто-зелено-червоний триколор як національний прапор став широко публічно використовуватися влітку 1988 року. З ініціативи Саюдіса 7 жовтня 1988 року відбулася церемонія встановлення національного триколору на башті Ґедиміна у Вільнюсі. Прапор був заново узаконений та отримав офіційний статус як прапор Литовської РСР 18 листопада 1988 року поправками, внесеними до Конституції Литовської РСР Верховною Радою Литовської РСР. 25 січня 1989 року Президія Верховної Ради ЛитРСР затвердила його кольори, опираючись на зразки прапора Литовської Республіки періоду між Першою та Другою світовими війнами.

  1. Герб Литви — офіційний державний символ Литви; установлений 15-ю статтею Конституції Литовської Республіки, прийнятої референдумом 1992 р., і описаної у Законі про державний герб. Символ походить від герба Великого князівства Литовського (Погоня, біл. Пагоня, пол. Pogoń, лит. Vytis). Герб Литви у країні називають — Вітіс (Vytis, від слова «vyti», «vytis» — передоганяти, також укр: Погоня) — лицар, фігура срібного литовського лицаря верхи на срібному коні, що захищає Батьківщину від ворогів. Інколи, кажуть, що цей вершник — князь Ґедемін.

Походження назви

Пошук литовського слова для позначення герба Великого князівства Литовського — «Погоня» розпочався у XVII столітті. У той час Констянтин Жирвід для позначення герба пропонував два слова — «waykitoias» (з литовської: «людина, що когось жене») і «waykimas» (з литовської: «переслідування»).

У литовській літературі кінця XVIII — початку XIX століття «Погоню» зазвичай звали «Vaikymas» («Переслідування»). У середині XIX століття Симонас Давкантас запропонував свій новотвір «výtis» (з малої літери і з наголосом на першому складі), але не для позначення «Погоні» цілком, а лише для позначення її вершника-лицаря. Для позначення ж «Погоні» повністю слово «Vytís» (вже з великої літери і з наголосом на другому складі) вперше використав Мікалоюс Акелаїтіс 1884 року. До кінця XIX століття слово «Vytis» стало загальноприйнятим у Литві для позначення «Погоні».

Проте, землі, які наразі входять до складу Литовської республіки, користувалися переважно іншими символами. Так, у XVI — XIX ст. литовські землі були представлені гербом Жемайтії із ведмедем. У другій половині XIX — на початку ХХ століття литовські губернії отримали від імперії герби-новотвори, які не мали підґрунтя місцевих геральдичних традицій. Створення Литовської держави 1918 року закріпило статус державного литовського герба за «Погонею», яка в історичному контексті уособлювала землі сучасної Білорусі. Спроби пошуку власне литовського символу як альтернативи «Погоні» 1935 року чи запровадження радянської геральдики 1940 року не стали історичною самістю — 1990 року країна повернулася до герба Великого князівства Литовського.

  1. Гімн

Tautiška giesmė (укр. Національна пісня) — національний гімн Литовської республіки.

Автор музики та тексту — литовський журналіст, поет і композитор Вінцас Кудірка. Вперше опубліковано пісню в 1898 р. в газеті Varpas (№ 6, вересень), а перше публічне виконання відбулося 13 листопада 1899 р. (вже після смерті Кудірки) в Санкт-Петербурзі місцевим хором під керівництвом Чеслава Сосновського. У Вільнюсі Tautiška giesmė вперше було виконано 3 грудня 1905 р. в переддень зібрання «Великого Сейму». Остаточно Tautiška giesmė як національний гімн була затверджена декларацією Литовського сейму в 1919 р. Одним із найпалкіших прихильників надання Tautiška giesmė статусу національного гімну був колишній литовський президент Казис Ґрінюс.

Історія національного гімну Литви

У період радянської окупації з 1940 до 1941 і з 1950 до 1988 рр. виконання Tautiška giesmė було заборонене. Після окупації (1940–1941 рр.) гімном слугував Інтернаціонал. З 1950 і до 1988 року користувалися Гімном Литовської РСР. У 1988 р. Tautiška giesmė відновлена як гімн відродженої Литовської республіки, а в 1998 р. урочисто відзначено її столітній ювілей.

2. Основні форми рельєфу (зображення краєвидів), клімат, моря, річки та озера, природні зони (зображення типових ландшафтів)

Основні форми рельєфу:

Хоч Литва і не є великою країною, але серед її рівнин вирізняють чотири ландшафтні зони:

  • Середньолитовська низовина

  • Поморська низовина,

  • Жмудська рівнина,

  • Віленська рівнина.

Литва знаходиться на краю Східно-Європейської рівнини. Її ландшафт був сформований під впливом льодовиків, під час останнього льодовикового періоду. У рельєфі територій йде чергування рівнин і високогір'я. Найбільше піднесення розташоване на сході Литви - пагорб Аукштойо, висота якого становить 297 метрів над рівнем моря. Приблизно 1,5% площі країни покривають озера, яких тут налічується 2833, розміром більше одного гектара, і ще 1600 ставків - менше одного гектара. Більшість озер знаходиться в східній частині. Територія країни на 28% складається з лісових масивів - в основному з соснових, ялинових і березових насаджень.

Територія країни є невисокою горбкуватою рівниною, що поступово піднімається від низинних берегів Балтійського моря і Середньо-Литовської низовини до невисокої Балтійської гряди (Аукштайтська і Дзукська височини) на сході. Найвища точка країни - пагорб Юозапіне (294 м над р.м.). Характерною рисою ландшафту країни є залишки древніх льодовикових моренних валів, а також піщані дюни на узбережжі та південному сході. У країні більше 3 тисяч озер (1,5% території). Найбільші річки - Німан (Нямунас, літ. Nemunas) і Неріс (літ. Neris). Найбільше озеро Дрісвяти, площа дзеркала становить 45 км², найглибше - Таурагне (глибина 60,5 м), використовуються для купання, човнових прогулянок і яхтингу.



Клімат:

Клімат Литви помірно м’який і змінюється в міру просування в глибинні регіони країни з морського - на узбережжі до континентального в найсхідніших районах. Середня температура січня на узбережжі фіксується на позначці −1,6ºC у липні +17,8°C. Річна кількість опадів коливається від 717 мм на узбережжі і до 490 мм у східних частинах країни . В цілому клімат країни типовий для помірних широт, в яких проживає більша частина населення Європи, а також сприятливий для розвитку туризму протягом цілого року.

Однак при уважному розгляді виявляються відмінності, головним чином між західними і східними районами Литви. Клімат її, перш за все, підпорядкований «головному диригенту погоди» континенту - сирому повітрю Атлантики, що надходить із заходу, чий зволожуючий вплив найбільш відчутно на балтійському узбережжі, особливо в смузі -50 - 70 км від моря. Там справжні приморські умови, які близькі до західноєвропейських: сира, часто безсніжна зима, середня температура січня до 0 і вище °С. Літня ж температура, наприклад, на Куршській косі і в Паланзі становить близько 20 - 25 °C.

Літо в Литві не спекотне, середня температура липня + 18-20 °C. Опадів випадає в середньому 600-680 мм на рік, що приблизно на 50% перевищує середні показники по Східно-Європейській рівнині.

Зима в Литві триває з грудня по лютий, сніг лежить не більш трьох місяців. Літня температура в Литві встановлюється, звичайно, в другій половині травня і тримається до кінця серпня.

Весна і осінь в Литві характеризуються затяжними дощами. Кліматичні особливості Литви визначає, головним чином, західний перенос повітряних мас помірних широт Атлантики і Євразії.

Моря річки та озера:

Ріки:

Річки та озера Литви завжди використовувалися як водні шляхи, хоча для судноплавства повною мірою підходить тільки Неман (Нямунас), який несе свої води до Балтійського моря.

Для Литви характерна розгалужена річкова мережа, річки Литви належать до басейну Балтійського моря. У Литві 21 ріка довжиною понад 100 км, 722 річечки загальна довжина яких понад 10 км.

Найбільші річки Литви : Нямунас (Німан, 937 км, з них у Литві - 475 км), далі йдуть Няріс (510 км, з країни - 234 км), Вента (346 км, з них у країні - 161 км) і Шяшупе (298 км, їх у країні ).

Озера:

Також, налічується 2834 озера площею понад 0,5 га, які займають 1,5% території республіки.

Найбільше озеро - Друкшяй (пл. 4479 га або 42,26 км2), найглибше - Таурагнас (60,52 м), найдовше - Асвяя - 21,9 км.

Озерний ландшафт становить як би душу литовської природи, надає їй чарівність та своєрідність. Поети називають озера очима Литви. І це порівняння здається особливо переконливим, коли перебуваєш на смарагдових Тракайських озерах.

Моря:

Балтійське море омиває лише 99 кілометрів західних берегів республіки, але не скупиться тут на золото "Балтики - бурштин". Здавна узмор'я і Куршська коса приймають цей щедрий дар Балтійського моря. У вузькій рамці соснових лісів, серед кришталево прозорих хвиль, то веселкою переливаються на сонці, то прикрашених білою шапкою піни, на берегах солоного Балтійського моря і прісноводної Куршської затоки лежить Курська коса - вузька смуга землі.

Природні зони:

Ландшафти Литви: озера в національному парку "Аукштота"

Найнижча точка - рівень Балтійського моря, 0 м

Найвища точка - пагорб Юозапіне - 293,6 м над рівнем моря

Литва розташована на відрогах Східноєвропейської рівнини. Її сьогоднішній ландшафт сформувався в останній Льодовиковий період і має рівнинний характер з невисокими моренами. Найвища точка Литви зафіксована на південному сході країни, 23,5 км від Вільнюса (пагорб Юозапіне). Хоч Литва і не є великою країною, але серед її рівнин вирізняють чотири ландшафтні зони – Cередньолитовську і Поморську низини, Жмудську і Віленську рівнини. Типовими для ландшафту балтійського узбережжя є піщані дюни. Найбільшою природною атракцією тут є Куршська коса - піщаний півострів, що простягається на 98 км від містечка Зеленоградськ Калінінградської області Російської Федерації до литовської Клайпеди, з’єднуючи протокою Балтійське море та Куршську затоку. Ширина коси в найвужчому місці становить 400 м, а в найширшому - 3,8 км. В 2000 неповторний природний комплекс Куршської коси було занесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Ландшафти Литви: піщані дюни на Куршській косі

Найдовше – Асвея (лит: Asveja, протяжність 30 км) коло містечка Дубінґяй.

На території Литви є також 758 річок, довжиною більше 10 км. Судноплавними є лише 600 км від загальної довжини рік. Найбільші ріки Литви:

  • Неман– загальна довжина 917 км, бере початок на території сусідньої Білорусії, литовський відрізок становить 475 км

  • Неріс – 510 км

  • Вента – 346 км

  • Сесупе – 298 км



3. Населення: основні демографічні показники, офіційна мова, релігії. Зображення національного костюма

Основні демографічні показники:

Сучасна демографічна ситуація в країнах Балтії характеризується помітним зменшенням чисельності й рівня народжуваності населення, значним міграційним його відтоком, що зумовлює посилення депопуляційних процесів і процесів старіння націй. Балтійські країни нині переживають важку демографічну кризу через деструктивні демографічні й міграційні процеси в останні 25 років, що в перспективі посилить проблему нестачі трудових ресурсів. Серед країн Балтії особливо виділяється Литва, де ця криза є чітко вираженою через складну ситуацію з низьким природним приростом населення й значним його міграційним відтоком. Тому виявлення особливостей сучасного демографічного розвитку цієї країни є актуальним науковим питанням.

За показниками природного приросту населення Литва, як й Латвія й Естонія, відноситься до найнеблагополучніших країн світу, що засвідчує наявність у країні депопуляційних процесів, зменшення чисельності населення й трудових ресурсів, а також потребу проведення стимулюючої демографічної політики, спрямованої на подолання негативних тенденцій у їхньому демографічному розвитку. Так, за даними CIA World Factbook (Всесвітня книга фактів ЦРУ США), станом на 2014 р. Литва перебувала за коефіцієнтом природного приросту населення на 211-му місці у світі (з 224), однак у результаті погіршення демографічної ситуації в 2016 р. вона опинилася вже на 224-му місці (з 226), випередивши лише Болгарію й Сербію.

Для Литви властивий досить високий рівень очікуваної тривалості життя населення. Так, у 2013 р. середня тривалість життя чоловіків становила 68,5 років, а жінок – 79,4 років (усього населення – 74 роки). Ці показники є дещо меншими, ніж у середньому в ЄС-28 (77,5 років і 83,1 років, відповідно у чоловіків і жінок). У 2014 р., за даними Євростату, очікувана тривалість життя жінок у Литві становила 80,1 років.

Сучасна демографічна ситуація залишається однією з нагальних проблем розвитку Литви. Через значні демографічні «втрати» країна змушена проводити виважену демографічну політику, спрямовану на збільшення темпів природного приросту населення за рахунок збільшення рівня народжуваності й зменшення рівня смертності населення, збільшення тривалості життя, надання допомоги багатодітним сім’ям, стримування міграційного відтоку населення, підтримки молодих сімей, покращення репродуктивного здоров’я жінок тощо. Для покращення існуючої демографічної ситуації в країні розробляються спеціальні програми для повернення співвітчизників, які покинули свою країну. Проте до сьогодні на урядовому рівні не розроблено концепцію демографічного розвитку країни на перспективу, де повинні бути сформульовані довгострокові цілі й завдання демографічного розвитку, визначені пріоритети тощо, оскільки Литва підійшла до порогу демографічної катастрофи. Країна змушена найближчим часом прийняти низку заходів для стабілізації чисельності населення та формування передумов для наступного демографічного росту.

  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас