Країна у своїй красі
Україна… В одному вже тільки цьому слові і для нашого вуха, і навіть для вуха чужинців бринить ціла музика смутку й жалю. Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові до народу і чорної його зради, довгої, вікової, героїчної боротьби за волю, у результаті якої – велетенське кладовище. Високі в степу могили та прекрасна на весь світ, безіменна, невідомо коли і ким складена пісня… Тяжкий сон, подвійна неволя і темна ніч, як ворон.
Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки. Україна – це змарнілі, обшарпані, голодні люди. Ідуть на панщину, чорні і німі. Ідуть, дітей ведуть… Україна – це царське та панське безмежне свавілля… Праця до сьомого поту…
Україна – розкішний вінок із рути й барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі. Поема жалю і смутку, краси і недолі.