Кр ван Гог Ліни Костенко як сегмент символічної автобіографії зміст

1 2 3 4

Ім'я файлу: КР Ван Гог Ліни Костенко як сегмент символічної автобіографії(
Розширення: docx
Розмір: 73кб.
Дата: 13.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
эконом.теор.docx
екзамроб.docx

КР Ван Гог Ліни Костенко як сегмент символічної автобіографії

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………….	3
РОЗДІЛ 1 СИМВОЛІЧНА АВТОБІОГРАФІЯ ЯК ПРОБЛЕМА СУЧАСНОЇ ГУМАНІСТИКИ ………………………………………	5
1.1 Роль символічної автобіографії у творчості авторів …………..	5
1.2 Символічна автобіографія у прозі Ліни Костенко …………….	7
Висновки до розділу 1 ……………………………………………….	10
РОЗДІЛ 2 ТЯГЛІСТЬ ЗАКОДОВАНОЇ АВТОРЕФЕРЕНТНОСТІ – ЗНАК СИМВОЛІЧНОЇ АВТОБІОГРАФІЇ Л. КОСТЕНКО …….	12
2.1 Автотематизм поетеси …………………………………………..	12
2.2 Постаті майстрів мистецтва як її символічний компонент ……	19
Висновки до розділу 2 ……………………………………………….	24
РОЗДІЛ 3 «ВАН-ГОГ – ФРАГМЕНТ СИМВОЛІЧНОЇ АВТОБІОГРАФІЇ Л. КОСТЕНКО» ………………………………..	26
3.1 Текст як самоперефразування ………………………………….	26
3.2 Кататинічна єдність української поетеси й французького художника ……………………………………………………………	32
Висновки до розділу 3 ……………………………………………….	36
ВИСНОВКИ ………………………………………………………….	37
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………	39

ВСТУП

Поетка Ліна Костенко - наша сучасниця, як митець вона «вписана» у свій час. Її творчість стала небуденним явищем сучасної української поезії, явищем, яке на наших очах помітно впливає на весь її подальший розвиток. Увібравши в себе національні ідеали й найкращі риси живої народної мови, ідейною вагомістю, образною довершеністю вона підносить українську літературу на рівень найліпших зразків європейської художньої творчості. Національні проблеми, які досягли в поезії Ліни Костенко найвищого ступеня узагальнення, проникають у свідомість читача, викликаючи активне співпереживання.

Тема є актуальною тому що поетеса вихоплює із історії справжні мистецькі шедеври, розуміє їхнє важливе значення для людства й людини зокрема. Кожний її вірш – це неповторне творіння, досконале поєднання душі і розуму.

Творчість Ліни Костенко не розмежуєш на інтимну та громадську: настільки тісно переплелися особисте та суспільне, настільки органічно вони вживлені в художнє полотно й до певної міри навіть живляться одне одним.

Особливості індивідуального поетичного стилю: філософічність, історизм мислення, вишукана традиційність, висока культура поетичного вислову, інтелектуальність, «заряд актуальної публіцистичності». Безкомпромісніст - ось пароль її поезії. У часи, коли ідеологічний контроль над словом і думкою людини після короткої хрущовської «відлиги» знову став тотальним, від Ліни Костенко вимагалося бути такою, як усі. В поезії чується бунт проти стандартизації, спрощення, примітивізації людини. Неповторність - ось друге з ключових понять, смислових знаків волелюбної музи Ліни Костенко. У поезії Ліни Костенко є свої лейтмотиви, тобто наскрізні теми, образи.

Найбільше гармонії та душевної злагоди - у тих віршах Ліни Костенко, де домінує мотив єднання людини з природою. Тема відпочинку душі серед гармонійної природи, частиною якої є й сама людина, переростає, отже, у мотив апокаліпсису, зникання життя, викликаного людською нерозумністю.

Емоційним багатством відзначається й інтимна лірика Ліни Костенко, пронизана мотивом любові як прекрасної стихії ніжності й осяяння душі.

Метою дослідження є огляд та розбір головних рис ліричної героїні в поетичних збірках Ліни Костенко.

Поставлена мета передбачає розв`язання таких завдань:

- дослідити роль символічної автобіографії у творчості авторів;

- дослідити символічну автобіографію у прозі Л. Костенко;

- визначити автотематизм поетеси;

- дослідити постаті майстрів мистецтва у символічному компоненті Л. Костенко;

- дослідити єдність української поетеси й французького художника Ван Гога.

Матеріалом дослідження є поетичні збірки Ліни Костенко.

Об'єктом дослідження є поетичні збірки Ліни Костенко.

Основноми методами дослідження є описовий, та структурно-семантичний.

Матеріали курсової роботи можуть знайти практичне застосування при вивченні української літератури 20 століття та може бути використанний при написанні реферата чи курсової роботи по творчості Ліни Костенко чи при характеризуванні образів ліричних героїнь на уроках та практичних заняттях.

Структурно робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1

СИМВОЛІЧНА АВТОБІОГРАФІЯ ЯК ПРОБЛЕМА СУЧАСНОЇ ГУМАНІСТИКИ

1.1 Роль символічної автобіографії у творчості авторів

Найзагальніше кажучи, сенс символічної автобіографії полягає не так у готовності письменника виявляти ключові моменти свого внутрішнього та прихованого життя (цей сповідальний принцип надихає цілі модальності й жанри, наприклад, ліричний), як у наданні їм наративної тяглості й певної наративної автономії, і зокрема у тематизуванні їх. Як така вона стає частиною широкої модерної або по суті модерністської тенденції самореферативності, чи автотематизму. Абстраґуючись від самоаналізу і самосвідомості, те, що визначає символічну автобіографію і надає їй своєрідного резонансу, не є автобіографічний момент, подія чи деталь як така (це не передбачено навіть у «прямій» чи традиційній, чи відверто веристичній автобіографії), але саме її символічний компонент, її закодування. У Шевченка, який дає парадигматичний приклад символічної автобіографії, це кодування відповідає найістотнішим структурам його мітопоетики й охоплює такі ключові моменти, як сплав долі поета/кобзаря з долею нації, наслідування його життя (символічна автобіографія) через рух (і таким чином повтор і посилення) між ідеальною спільністю і структурою, і передусім обопільний зв’язок між поетом як грішником і як пророком [2, с, 1].

Багатовимірність авторської присутності в тексті, співіснування різних підходів до розуміння проблеми автора, безумовно, значною мірою впливають на велику кількість термінів, якими дослідники намагаються позначити різні іпостасі автора й окреслити сфери його функціонування. Крім уже названих прикладів, можна згадати, скажімо, поняття «символічної автобіографії» (Г. Грабович), сенс якої полягає «не так у готовності письменника виявляти ключові моменти свого внутрішнього та прихованого життя… як у наданні їм наративної тяглости й певної наративної автономії», чи поняття «автобіографічного синергену», що охоплює світосприйняття митця, енергетичний потенціал творчої особистості, виражений в образній формі, автобіографію письменника, критичні статті, світ персонажів, розмаїтість думок та асоціацій, логічно вивершених в авторській естетичній концепції світу й цілісно втілених у творчості [4, с. 17].

Не заглиблюючись у суть проблеми автора в тексті, зазначимо лише, що такий ракурс дослідження, безумовно, має сенс, однак варто наголосити на тому, що «автобіографічний синерген» насправді невловимий, він не має чітко окреслених контурів. Звернення до різноманітних текстуальних і позатекстових чинників не може бути звичайним синтезом усієї наявної інформації: між ними відбувається складне взаємопроникнення, і, до того ж, при дослідженні різних рівнів цього синергену можливі певні похибки та непорозуміння.

У тексті автор завжди є модусом «іншого» існування, естетично перетвореним суб’єктом, а тому неможливо визначити, коли перед нами з’являється автентичне авторське «я», неможливо до кінця збагнути іншу, «чужу» свідомість. Водночас абсолютне ігнорування присутності автора в тексті не бере до уваги того, що, як влучно зауважив М. Гайдеґґер, «у митцеві – джерело творіння, у творінні – джерело митця» і «немає одного без другого». З огляду на сказане, ми пропонуємо розглядати авторську свідомість як складну метатекстуальну категорію. Відповідно, під терміном «авторська свідомість» ми розуміємо цілісну функціональну систему, що передбачає тісний взаємозв’язок психологічних структур свідомості письменника, його внутрішнього та прихованого життя, зі структурами наративними. Це поняття, з одного боку, завдяки існуванню позатекстових чинників, охоплює біографічного автора, а з іншого, через текстуальний простір, апелює до лімінального автора, що при появі самого тексту реалізується як автор-стиль, як автор-функція (організаційний принцип), як автор-концепція (у творах письменника, як правило, існують певні ключові образи, ідеї, які дають змогу говорити про відповідний світ авторської уяви, про певний світогляд, проте не йдеться про остаточне розпізнання авторських поглядів чи позиції) і як автор-суб’єкт.

Ці «автори» формують у тексті «імпліцитного автора», партнером якого є імпліцитний читач. Імпліцитним автором пропонуємо вважати текстуальну конструкцію, яка, з одного боку, не має чіткого оформлення, існує лише віртуально (як сукупність усіх значень), а з іншого, ще не позначена суб’єктивністю читача. У процесі читання імпліцитний автор перетворюється в «образ автора». Під цим терміном маємо на увазі «чистого» автора, витвореного лише на основі прочитаного тексту. Поєднаний із інформацією про автора-творця, яку, ймовірно, має реальний читач, образ автора трансформується в автора. Таке трактування терміна «автор» здається нам обґрунтованим, адже поінформований читач мимоволі залучатиме до витвореного (через текст) у своїй свідомості образу «позатекстуальні» знання про емпіричну особу письменника.

Безперечно, в реальному процесі читання ці поняття важко розмежувати. В описаній моделі авторської свідомості, як і в кожній схемі чи типологізації, маємо справу зі значним спрощенням, однак для теоретичного осмислення такої складної категорії, як авторська свідомість, необхідно чітко з’ясувати зміст відповідної термінології та окреслити сфери її функціонування.

1.2 Символічна автобіографія у прозі Ліни Костенко

Ліна Костенко є видатною постаттю українського культурного життя завдяки своїй сильній особистості, принциповому запереченню позиції пристосуванства, яка характеризує багатьох радянських письменників, здатності мовчати в час, коли це мовчання означало відмову від спокус облаштувати своє життя ціною поступок. Загальне визнання видатної поетеси вона здобула завдяки вмінню синтезувати в своїй творчості найкращі риси української поезії і відкинути гірші. Цими гіршими я вважаю велемовність, сентиментальність, надмірний пафос, оперування надто скромним «словником» символів, що часто зводиться до кількох чи кільканадцяти елементів, запозичених з поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, народної пісні, послугування загальниками, стилізацію, легкість, з якою поезія потрапляє під вплив патріотично витлумаченої мілизни, стереотипність мислення.

Ліні Костенко вдалося щасливо уникнути цих шкідливих для лірики ознак, якими позначена творчість багатьох українських поетів, прозаїків, навіть критиків [12, с. 20]. Ліна Костенко є також авторкою кіносценаріїв та кваліфікованим перекладачем польської лірики, зокрема поезій Марії Павліковської-Ясножевської. Поетеса уникнула репресій, яких зазнала частина непокірних українських письменників, її довголітнє мовчання, що мало бути покарою влади за оборону прав людини і, сказати б, прав культури на існування, переросло в загальний вияв протесту й обернулося високим авторитетом не тільки в сфері літератури [14, с. 114].

Ліна Костенко описує життя з його складностями, цінностями, хвилюваннями і пошуками. Вона намагається знайти істину, зрозуміти свою суть. Поетеса знає ціну життя, бо її дитинство минуло у воєнні роки. Вона закликає до того, щоб люди не завдавали болю один одному, жили чесно і гідно.

Ліна Костенко свідомо обирає поетичну долю, знаючи, що цей шлях буде всипаний не трояндами, а, ймовірніше, колючками.

Серед активних центрів, збуджених поезією Ліни Костенко, що і радіють у сучасній культурно-стилістичному епосі, на пріоритетне місце висунувся концепт «культура», представлений у вужчому і широкому значеннях, - як метафора і символ з їх всеосяжністю звучання і семантичного наповнення.

Зовсім юна поетеса багато пише. Вірші Ліни Костенко вражають своєю задушевністю, теплотою і дивовижністю щирістю, тою високою щирістю, яка розкриває душу людини без дріб’язкового копирсання, надривності, цинізму.

Щира, просвічена печаллю інтимна лірика творить у книжці пульсуючу мінорну мелодію, де щастя межує з розпачем, а сум інколи бажаніший за нетривку радість, де піднесення чергується з меланхолійними загальмуваннями свідомості.

Ліна Костенко наполегливо працює над урізноманітненням образних засобів своєї поезії, у неї розвинене зорове живописання, метафори динамічні й контрастні.

У подібних випадках залишаються лише бляклі квіти з букета зів’ялих метафор, засушених між сторінками мови. Водночас метафора активно функціонує як троп у поєднанні з іншими образно-експресивними засобами, наприклад: Поезія згубила камертон; Півні кричать у мегафони маль. Вовтузяться в ґрунті гриби. У наведених прикладах перенесення назв предметів і дій залишається на рівні образного, обмеженого лише конкретними контекстами зображення дійсності.

Міфопоетична парадигма бачення світу Ліною Костенко вибудовується передусім на архетип них за своєю енергетикою і смислами природних образах-лейтмотивах, які визначають авторські світоглядні і світовідчувальні концепти. Образ-символи лісу, саду, води, дороги, шляху, дерева, степу є знаковими для художнього континууму поетеси, вони позначені «особливою органічністю буття в українському поетичному світі завдяки сталій архетип ній основі й здатності модифікуватися в нових контекстах». Таких маркерів-знаків природних субстанції у поетичному світі Ліни Костенко багато, адже вона-геній, мистецький універсам якого позначений досконалістю вищого ґатунку, а її пантеїстична концепція бачення природи у своєму сюжеті глибоко національна, тобто українська.

Зовсім не випадково декілька поетичних збірок Ліни Костенко відкриваються поезією «І засміялась провесінь: - Пора!...».

На перший погляд це зовсім не програмовий твір. У ньому нема ні прямих декларацій, ні формулювань власного «творчого кредо». Але ж чому поетеса саме цією поезією відкриває свої поетичні збірки? В пошуках відповіді вчитаймось у поетичні рядки твору:

І засміялась провесінь: - Пора! –

За Чорним Шляхом, за Великим Лугом –

дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра –

усі ідуть за часом, як за плугом.

Ця поезія фіксує одну із миттєвостей у житті поетеси коли вона відчула причетність до історії свого народу, точніше, відчула себе, своє життя і творчість частинкою історії. Чорним Шляхом у народі називали дорогу з України до Криму, дорогою, якою нападники на нашій землі вели тисячі невільників у чужоземне рабство. Великий Луг - місце в середній течії Дніпра, нижче острова Хортиці, де формувалось козацтво. Саме тому Великий Луг був символом безпеки і вольності, символом боротьби за волю. Ставлячи поряд «Чорний Шлях» і «Великий Луг», поетеса подає своє розуміння української історії, у якій постійно співіснують дві протилежності: з одного боку – намагання ворогів полонити та понищити народ, перетворити його у раба, а з іншого – його героїчний самозахист, нескореність. Іти за плугом – це чесно, хоч і важко, наперекір долі роботи свою справу. Власне «за часом, як за плугом» лірична героїня бачить довгий ряд своїх пращурів. Тепер у цей ряд стає і вона. Їй теж іти за часом, як за плугом.

Наступні рядки варіюють цю думку і це почуття. І якщо таким чином сприймаєш поезію, то починаєш розуміти, що вона і справді програмова, що в ній закодоване життєве і творче кредо поетеси.
Висновки до розділу 1

Багатовимірність авторської присутності в тексті, співіснування різних підходів до розуміння проблеми автора, безумовно, значною мірою впливають на велику кількість термінів, якими дослідники намагаються позначити різні іпостасі автора й окреслити сфери його функціонування.

Ліна Костенко є видатною постаттю українського культурного життя завдяки своїй сильній особистості, принциповому запереченню позиції пристосуванства, яка характеризує багатьох радянських письменників, здатності мовчати в час, коли це мовчання означало відмову від спокус облаштувати своє життя ціною поступок. Загальне визнання видатної поетеси вона здобула завдяки вмінню синтезувати в своїй творчості найкращі риси української поезії і відкинути гірші. Цими гіршими я вважаю велемовність, сентиментальність, надмірний пафос, оперування надто скромним «словником» символів, що часто зводиться до кількох чи кільканадцяти елементів, запозичених з поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, народної пісні, послугування загальниками, стилізацію, легкість, з якою поезія потрапляє під вплив патріотично витлумаченої мілизни, стереотипність мислення.

РОЗДІЛ 2

ТЯГЛІСТЬ ЗАКОДОВАНОЇ АВТОРЕФЕРЕНТНОСТІ – ЗНАК СИМВОЛІЧНОЇ АВТОБІОГРАФІЇ Л. КОСТЕНКО

1 2 3 4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас