Ім'я файлу: бароко в архітектурі.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 75кб.
Дата: 15.10.2020
скачати
Пов'язані файли:
каталог музичних товарів.docx

Козацька культура — унікальне і неповторне явище. Її феномен має барокове забарвлення.
"Химерний" стиль був породжений непростими, бурхливими соціально­історичними обставинами. Визвольна війна середини XVII ст., постійні військові походи, перебування на межі життя і смерті породили в козацькому середовищі типово бароковий світогляд. Його особливістю було сприйняття світу, людського життя як швидкоплинного і скороминущого явища своєрідної гри, сповненої ілюзій, химер і вигадок. Звідси — намагання прожити барвисте та яскраве життя, прагнення до веселощів і радості.
У "химерній" бароковій козацькій традиції завжди було місце для подвигу, вчинку, який ціною,
можливо, найдорожчого, мав принести добро громаді, користь для спільної справи. Козацькій культурі близький тип активної людини, героя, лицаря. Республіканський устрій, демократичні
засади співжиття козацької спільноти дають дослідникам підстави трактувати козаків як лицарів­воїнів, своєрідне військово­чернече братство.
Козацтво було носієм нового художнього вподобання. Відомо чимало мистецьких пам'яток,
створених на замовлення козацької старшини. Однак козацтво, будучи великою військовою та суспільно­політичною силою, витворило власне творче середовище. Красу козацького мистецтва засвідчують численні оригінальні козацькі собори.
Зразки таких архітектурних пам'яток — церкви у Ніжині, Видубицькому монастирі в Києві,
Ромнах, Глухові, Козельці, Ізюмі та багатьох інших містах козацької України.
Отже, культура козацької держави була багатогранною і самобутньою. З плином часу вона увійшла як складова частина в духовне життя сучасної української нації. Художні
вподобання, демократичні настрої козацького середовища визначили колорит козацького розвитку української духовної культури. Козацтво акумулювало величезний духовний досвід
XVII —XVIII ст., відтак залишивши в культурній свідомості нашого народу найглибший слід.
Великим меценатом українського мистецтва, зокрема архітектури, був гетьман Іван Мазепа
(1644—1709 pp.). За часів його гетьманства оформилось остаточно українське бароко в архітектурі, обновлювались старі церкви, будувались нові, розвивалось світське будівництво тощо. Внаслідок заходів І.Мазепи було закінчено будівництво Спаської церкви монастиря біля Лубен, у Києві збудовано Богоявленську церкву, церкву Всіх Святих Печерської лаври,
Миколаївський собор. У бароковому стилі перебудовано 1691 — 1705 pp. Софійський собор,
Успенську церкву лаври та Михайлівську церкву Піддубицького монастиря.
Риси українського бароко своєрідно виявилися також у цивільному будівництві. Декор фасадів житлового будинку чернігівського козацького полковника Якова Лизогуба (90­ті роки)
виконаний з цегли, оцинкований і побілений. Одним з найхарактерніших творів цього періоду стала брама Заборовського (1746 р.) в огорожі Софійського собору в Києві. Архітектор
Йоганн Готфрід Шедель вдало поєднав багатство декору і тріумфальну пишність з ліризмом і
задушевністю. Іншими засобами архітектурної пластики тему тріумфальності Й.Г.Шедель вирішив у відновленій після пожежі дзвіниці Софійського собору (1748 p.), а також Лаврській дзвіниці (1744 p.).
З другої половини XVIII ст. вплив на українське бароко мала творчість видатних майстрів
європейської школи: Б.Меретина, В.Растреллі Неперевершені рококові скульптори працювали, зокрема, у Львові — Пінзель (його скульптурами оздоблений храм св.Юра ),
Фесінгер, Осінський, а також С.Сташевський та М.Філевич.
Цікавим явищем українського малярського бароко стала діяльність художнього осередку в
Жовкві наприкінці XVII —XVIII ст. його яскравими представниками стали: І. Руткович, Й.
Кондзелевич, Ю.Шиманович, М.Альтамонте, В.Петранович. Їхня спадщина представлена не лише творами сакрального малярства, а й світськими портретами, батальними картинами.
Портрет як жанр світського мистецтва мав національну особливість. Наприкінці XVII ст. він зберіг тісний зв'язок з іконописом. Відомими портретистами того часу були Дмитро Левицький

(1735—1827 pp.), Володимир Боровиковський (1757—1825 pp.) і Антін Лосенко (1737—1777
pp.).
Стр 2 из 4
Следующая >
< Предыдущая

скачати

© Усі права захищені
написати до нас