Тема: Костюм доби Середньовіччя
Мамоненко Денис ММВ – 21-9
План
1.
Загальна характеристика костюмів періоду ранньої готики 1
Чоловічі костюми 3
Основний одяг 3
Верхній плечовий одяг 7
Взуття 12-15 ст. 13
Жіночі костюми 15
Верхній плечовий жіночій одяг 12-15 ст. 21
Жіночі зачіски та головні убори 12-15 ст 24
Загальна характеристика костюмів періоду ранньої готики
В обстановці поляризації класів і загострення класової боротьби періоду раннього середньовіччя, посиленої участю в ній бюргерства та міської бідноти, сильніше виявлялася станово-класова диференціація і в костюмі. Насамперед костюмом намагалися підкреслити свою станову відособленість і зверхність представники панівної феодальної верхівки. Вже з кінця XII ст. і особливо у XIII ст. феодальна знать вдавалася до прикрашення костюма знаками свого «благородного» походження, запозиченими з родових гербів, які були на щитах рицарів. На плащах-мантіях та верхньому вбранні обох статей почали вишивати гербові, так звані геральдичні, фігури. При цьому, оскільки відмітною особливістю кожного герба були не тільки певні геральдичні фігури, а й колір у строго встановлених поєднаннях, виник дуже примхливий і дивовижний барвистий одяг.
Станово-класова відособленість костюма феодальної знаті виявилася й у намаганні зробити його непридатним для умов трудового життя, підкреслити в ньому непричетність феодалів до «огидної» праці. Ця тенденція, що лише накреслилася в добу раннього феодалізму, в період розвинутого середньовіччя набула цілковитого завершення. Вона виявлялася, по-перше, в подовженні і чоловічого, і жіночого одягу, крій якого сковував рухи, а також у великому захопленні вбранням, котре волочилося по землі й плуталося в ногах; по-друге,— у запровадженні з XIV ст. занадто вузького одягу, особливо в чоловічих костюмах, які неможливо було ні одягти, ні зняти без сторонньої допомоги; по-третє,— у поширенні незручних, надзвичайно екстравагантних деталей одягу та елементів костюма, як, наприклад, звисаючі до землі і навіть такі, що волочилися по землі, рукава, дуже довгі вузькі носки в чоловічих черевиках XIV—XV ст., грандіозні жіночі головні убори XV ст. тощо. З XIII, і особливо з середини XIV ст. переважно в Німеччині на одяг нашивали бубонці, які своїми звуками мали попереджати народ про наближення знатної особи, їх прикріплювали до поясів, наплічників, іноді навіть до носків туфель та головних уборів, а також носили підвішеними на спеціальному плечовому перев'язі. Зникли бубонці приблизно до середини XV ст.
Станово-класове відособлення костюма феодальної знаті підтримували й відомі «закони проти розкошів», які особливо часто видавалися в країнах Західної Європи в період а другої половини XIII ст. аж до XV ст. Ці закони мали насамперед забезпечити привілеї розкошів у костюмі лише для феодалів, не дозволяючи рівнятися з ними міському бюргерству, яке швидко збагачувалося, а також обмежити зростаюче марнотратство на костюми й самих феодалів, що загрожувало їм збідненням і навіть розоренням. Такі закони передбачали суворе регламентування (щоправда, безуспішне) багатства костюма кожного стану та групи населення, починаючи од панівної феодальної верхівки й кінчаючи простим трудовим народом.
У період розвинутого середньовіччя костюм бюргерства повністю ще не виділявся. Типи і форми одягу в міських верств населення залишалися такими самими, як і у феодалів. Помітна різниця почала намічатися поступово. У міському костюмі, наприклад, не було довгих шлейфів у жіночих платтях, довгих носків туфель, довгих, аж до землі, рукавів, бубонців тощо, не говорячи вже про гербові знаки на одягові. Вбрання більше пристосовували до повсякденного ділового життя: для нього властиві скромніші, темні, практичні кольори, міцні тканини, серед яких першорядну роль починало відігравати сукно. Прикрасам теж надавали менше уваги. Місто сприяло відродженню в костюмові форм, що відповідали природним особливостям фігури. Цей новий для середньовіччя принцип побудови костюма привів до поступового запровадження дедалі вужчого, облягаючого одягу, який підкреслював фігуру. В жіночому костюмі, у верхній його частині, це виявилось уже у XII ст. В чоловічому костюмі найвужчий одяг з'явився в другій половині XIV ст. Починало змінюватись і ставлення до проблеми оголення тіла, а XIV ст. шийний виріз жіночих платтів помітно понижувався та розширювався, утворюючи переважно овально, що відкривало шию і частину плечей, декольте, а в XV ст. вже вдавалися до глибокого трикутного декольте не тільки спереду, а й ззаду, на спині. Груди нерідко наполовину були оголені.
Отже, в розглядуваний період у костюмах відбувалася боротьба двох тенденцій: а) намагання приховати тіло під одягом, знівелювати його форми, тобто тенденція, пов'язана з пануючим у середні віки християнським релігійним світоглядом; б) прагнення виявити в костюмі фігуру людини, підкреслити природні форми її тіла, тобто нова тенденція, що зародилася у феодальному місті в умовах наростаючої боротьби проти нав'язаних релігією протиприродних форм життя.
Чоловічі костюми
Основний одяг
Протягом XII, XIII та половини XIV ст. основним чоловічим одягом залишалася туніка-кота, повної, до ступень або принаймні до середини гомілок, довжини (мал. 1 б). Короткими були народні коти, що, як і раніше, сягали колін, а іноді литок (мал. 1 г). Поступово кота ставала вужчою у її верхній частині, а в нижню її частину почали вставляти клинці з боків, а пізніше (в XIV ст.) — ще спереду і ззаду.
 |
| Мал. 1 Чоловічі верхні коти. Західна Європа. XI—XIV ст.: а) схема крою верхньої коти XII ст.; б) верхня кота XIII ст.; в) схема крою верхньої коти XIII—XIV ст.; г) коротка кота XII— XIV ст. (народний тип). |
З XIII ст. довгий суцільнокроєний рукав коти замінився вставним, ще вужчим; особливо внизу, біля кисті. Такий дуже вузький рукав зумовив появу підпахвової вставки-ластовиці (часто широкої, мішковидної) та розрізування нижньої частини рукава до ліктя й застібання його на ряд дрібних ґудзиків (мал. 1 в, г). Були також подовжені рукава (на 10—15 см довші від руки), які давали можливість призборити їх до ліктів і таким чином забезпечити вільні рухи у ліктьових суглобах. Рукав коти часто закінчувався округлим розтрубом, що закривав половину кисті. Як і раніше, на коті завжди зберігалися високі (на 50—80 см) розрізи внизу — спереду та ззаду чи з боків, або — і ті й ті в одній коті, особливо необхідні для призвичаєних до верхової їзди феодалів. У народній, коротшій коті завдяки передньому розрізові зручніше було підтикати одну або обидві пілки одягу під пояс на час роботи. Коту, як завжди, підперізували, але через те, що вона була вузькою, в XIII—XIV ст. напуск на пояс поступово зник. Відтоді почали носити декоративні пояси, спереду зав'язуючи й випускаючи кінці майже до колін (мал. 1 б). Водночас на подолі коти виникли різної форми фестони та зубці.
З другої половини XIV ст. довга кота майже зовсім вийшла з ужитку, особливо в костюмі знаті, і не тільки як верхній, а й як нижній одяг. Замість неї було запроваджено коротку, до стегон, камизу, схожу на сучасну чоловічу сорочку, що пояснюється переходом до короткого верхнього одягу, який цілком або майже цілком відкривав ноги. Але поряд з короткою сорочкою, яка тоді не так часто зустрічалася, у другій половині XIV ст. з'явився новий, уже розстібний, короткий нижній одяг, що надягався під верхній одяг або під обладунок. Це вузька коротка куртка — пурпуан, чи дублет, завдовжки до стегон, з вузькими рукавами, яку спочатку одягали для того, щоб підв'язувати до неї панчохи-штани (мал. 2 а). Куртку застібали на ґудзики або туго зашнуровували, на грудях підбивали клоччям чи волоссям. Підперезаний ремінцем (мал. 2 б) пурпуан (чи дублет) у XV ст. і в народі почали носити як верхній одяг. А без рукавів і нерідко пошитий із шкіри, його використовували у військовому костюмі XIV—XV ст., одягаючи й поверх обладунку. Чоловічий костюм розглядуваного періоду відзначався великою різноманітністю форм верхнього одягу, що послідовно приходили на зміну одна одній протягом чотирьох століть. Уже в XII ст. серед знаті з'явилося оригінальне довге, глухе тунікоподібне вбрання бліо (мал. 2 в), яке проіснувало до XIII ст. В цьому одязі помітне прагнення поєднати вузьку верхню його частину з просторою, пишною нижньою частиною за допомогою відрізування. Це перший за часом одяг, який складався з двох частин: верхньої, що являла собою звичайну туніку з суцільнокроєними довгими, переважно воронкоподібними рукавами, але дуже вузьку, що облягала торс і досягала тільки до лядов, де вона зрізана була півколом, випуклим донизу, і нижньої — у вигляді спідниці. Така спідниця складалася з двох окремих шматків тканини півкруглої форми завдовжки близько 1 м, які пришивалися до низу корсажа спереду і ззаду, але не на всьому протязі прямої сторони, а лише в центральній своїй частині. Таким чином спідниця-бліо, коротша за коту, утворювала спереду і ззаду ніби півкруглий фартух, укорочений до боків, з концентричними складками, що розходились від центра знизу догори. На боках нижче стегон утворювалися розхили поміж двома половинами спідниці, прикриті непришитими її кінцями
 |
| Мал. 2. Чоловічі костюми. Західна Європа. XII—XV СТ.: а) дублет, панчохи-штани XIV ст.; б) коротка куртка, панчохи-штани, капюшон з наплічником, чоботи XIV—XV ст. (народний тип); в, г) бліо XII—XIII ст. (г — схема крою спідниці). |
Обов'язковим елементом чоловічого костюма були панчохи-штани. Дуже вузькі, що Майже туго, наскільки дозволяв матеріал, облягали ноги, вони майже протягом усього періоду являли собою не з'єднані між собою панчохи, натягувані зі ступні аж до самого верху спини. Тут їх прикріплювали шнурком до пояса камизи, до нижнього краю коротких, ніби труси, штанів (що їх носили просто на тілі), або — з другої половини XIV ст.—до подолу пурпуана (мал. 2 а). Лише з XV ст. у франко-бургундських костюмах їх вперше з'єднали разом, так що вони утворили справжню «пару штанів», схожих на рейтузи або сучасні колготи. Зшивали їх за допомогою вставляння поміж окремими штанинами (панчохами) двох клинців — спереду і ззаду. Оскільки не було трикотажних, в'язаних тканин, шити такі панчохи-штани було важко. їх доводилося зшивати з численних шматків різних розмірів, залежно від форми та повноти ніг. Крім того, щоб надати ногам гарної форми, під тканину на штанах підшивали підкладку — «товщинку».
Побутування вузьких панчіх-штанів настільки вкорінилося, що з XIV ст. вони стали переважаючим типом одягу і серед широких народних мас, які до того часу носили просторіші штани типу «варварських» брака, або короткі, до колін, штани (доповнювані ще й гетрами із шкіри чи грубої тканини, що охоплювали гомілки та коліна й підв'язувалися вгорі та внизу шнурками).
Тканини на початку періоду були ще гладенькі, безузорні, пофарбовані. Для одягу трудящих верств суспільства і середнього бюргерства вони правили за основний матеріал протягом усього розглядуваного періоду.
В XIII ст. в костюмах знаті поширилося оздоблення одягу гербовими знаками, що зображували тварин, фантастичні істоти та інші геральдичні фігури. Поступово, до XIV ст., ці геральдичні знаки і фігури втратили свій зв'язок з гербами і стали звичайними декоративними мотивами, які використовували для орнаментальних узорів поряд з геометричними й рослинними. З другої половини XIV ст., і особливо в XV ст., все частіше почали з'являтися узори лише рослинних мотивів, трактованих більш реалістично. При цьому візантійський метод вписування узору в геометричні фігури (кола, ромби, багатокутники) зовсім зник. Улюбленими рослинними мотивами ставали гранатове яблуко, тюльпан, гвоздика. Узори наносили на тканину різними способами: вибійкою, тканням, вишиванням. Дуже типова для раннього середньовіччя бордюрна орнаментація одягу у вигляді горизонтально розташованих декоративних смуг навколо шийного вирізу, по подолу, біля зап'ястя рукавів тощо зберігалася лише в XII ст. і почасти XIII ст. Пізніше вона майже зовсім зникла, оскільки суперечила готичним вертикальним лініям.
Верхній плечовий одяг
До верхнього чоловічого одягу належали нарамники, дуже поширені серед усіх верств західноєвропейського суспільства, особливо в XIII—XIV ст. Нарамник являв собою довгий суцільний шматок тканини, перегнутий у плечах, який одягався через отвір для голови (розташований на плечовому згині), вільно звисав спереду та ззаду й залишався незшитим з боків (де іноді його сколювали). Довжина та ширина нарамника були не однаковими, що створювало багато різноманітних його форм.
 |
| Мал. Чоловічі нарамники. Західна Європа. XIII—XIV ст.: а) загальний вигляд цикласа з міпарті та схема його крою; б) склавин; в) табар герольда з екартеле та схема його крою. |
Нарамник-циклас (мал. 3 а) розширювався від плечей донизу, довжиною сягав литок або трохи вище і мав невеликий і глибокий передній розріз біля шиї та внизу. Часто його носили непідперезаним. Нарамник-склавин (мал. 3 б), навпаки,— дуже широкий у плечах, його краї спадали на верх рук (іноді майже до ліктів) у вигляді крил пелерини. Нижче він був вужчий, рівніший, або ж розширений донизу і покривав увесь торс. Довжиною склавин сягав середини лядов (форма, поширена серед народу), колін або литок. Короткий варіант його підперізувався, а довгий — ні. Табар герольда (мал. 3 в) — де укорочений варіант склавина, завдовжки до стегон і з короткими, незшитими внизу рукавами дзвоникоподібної форми. Він мав лише шийний округлий виріз, ніколи не підперізувався і був покритий гербовими знаками на тлі різних геральдичних кольорів. Такий табар особливо популярним був у XIV- XV ст.
 |
| Мал. 4. Чоловічі нарамники. Західна Європа. XIII—XIV ст.: а) скапулер; б) схема крою скапулера; в) короткий нарамник. |
У франко-бургундських костюмах XV ст. табаром вважали також улюблений франтами запозичений з Італії короткий, до стегон, зовсім рівний, без розширення в плечах нарамник, який носили непідперезаним (мал. 4 в). Скапулер (мал. 4 а, б) — нарамник, досить широкий у плечах, але дуже звужений у нижній частині (схожий на нарамник монахів раннього середньовіччя). Носили його довгим, до литок, і непідперезаним. В костюмі орденських рицарів та знатних сеньйорів XV ст. почали носити дуже широкий згори до низу і довгий, що аж волочився по землі, розкішний нарамник мантію. Бічні кінці його з обох боків відгорталися на плечі, відкриваючи багату підкладку.
Нерідко нарамники типу циклас, склавин та скапулер мали пришиті до них капюшони з комірами-наплічниками.
Коли нарамники почали зшивати з боків під руками, з'явився новий, також дуже поширений вид верхнього одягу XIII—XIV ст.— чоловіче безрукаве сюрко з глибокими проймами та широкою плечовою частиною. Різновидом безрукавого сюрко був і сюрко з проймами, дуже широко вирізаними за рахунок частини передніх та задніх пілок, що далеко заходили за спину й особливо на груди і спускалися майже до стегон (мал. 5 б, в). До такого сюрко В XIII ст. пришивали в плечах широкі й довгі фальшиві, незшиті рукава-крила, що спадали з боків на руки та ззаду на частину спини (мал. 5 г). Усі типи сюрко, як правило, не підперізувалися, і їхні подоли нерідко оздоблювали зубцями-фестонами або хутряним облямуванням.
 |
| Мал. 5. Чоловічі сюрко. Західна Європа. XIII—XIV ст.: а, б, в, г) типи сюрко (г — сюрко з фальшивими рукавами.) |
Від сюрко походить гардкор (мал. 6 а, б) — теплий одяг XIII ст., завдовжки до литок або до кісточок. Характерною ознакою його були вставлені в пройми широкі й довгі рукава, здебільшого призборені вгорі. Часто довші, ніж руки, а іноді навіть до стегон, такі рукава (прямі або трохи розширені донизу) були своєрідною муфтою для зігрівання рук. Щоб забезпечити рухомість, руки можна було просовувати в розрізи рукавів, розташовані на їхньому внутрішньому боці. Гардкор доповнювали пришитим капюшоном з коміром-наплічником. Довгий передній розріз унизу гардкора робили для того, щоб зручніше було сідати на коня. Кінці рукавів та прорізи в них, шийний виріз, краї капюшона й поділ нерідко оздоблювали хутряним облямуванням.
 |
| Мал. 6. Чоловічий гардкор. Західна Європа. XIII ст.: а) схема крою; б) загальний вигляд. |
З середини XIV ст. серед феодалів почав побутувати перший за часом короткий розстібний верхній одяг середньовіччя - котарді (мал. 7 а, б, в), який проіснував до початку XV ст. Він був дуже вузький в усіх своїх частинах, навіть нижня його частина зовсім не розширювалася й тісно облягала стегна. Хоч талію в котарді стягали досить туто, проте лінія її різко не підкреслювалася і здавалася заниженою і подовженою, тим більше, що пояс носили низько на стегнах. Отже, протиставлення тонкої талії ширині стегон не було. Коротке, до стегон, котарді повністю відкривало ноги й зовсім видозмінювало зовнішній вигляд чоловіка порівняно з попереднім періодом. У цьому вузькому котарді необхідно було робити наскрізний розріз, завдяки чому він перетворився на розстібний одяг, що застібався переважно спереду аж до низу на густий ряд ґудзиків. Котарді кроїли з чотирьох шматків, вирізаних по фігурі. Потім почали запроваджувати й відрізний по талії крій (мал. 7 а). Бічні шви іноді зшивали не повністю, залишаючи внизу невеликі розрізи, які нерідко застібали на ґудзики. Вставні рукава котарді були, як правило, також вузькі, найчастіше короткі, до ліктів. Внизу до них часто пришивали довгі (від 1 до 1,5 м) смуги тканини (завширшки 7—10 см), що спускалися аж до землі (мал. 7 б). Тоді ж почали шити й довгі, вузькі або дуже примхливої форми рукава, наприклад, дзвоникоподібні, оздоблені внизу зубцями (мал. 7 в), або мішковидні з розрізами для рук тощо.
 |
| Мал. 7. Чоловічі котарді. Західна Європа. XIV ст.: а, б, в) види котарді (а — з відрізною талією, б — з міпарті, в — з дзвоникоподібними рукавами). |
Одні котарді вже мали комір — досить високу стійку, інші — високий шийний виріз. Для пошиття котарді використовували й узорчаті тканини, шовк, бархат. Унизу вздовж подолу їх часто оздоблювали фестонами та зубцями. Дрібних, обшитих тканиною, ґудзиків було дужо багато — мало не сотня — по розрізах з боків та на рукавах. Майже всі котарді на стегнах стягали широким дорогим поясом, оздобленим металевими накладками, вишивками і навіть коштовними каменями.
Поширеним верхнім чоловічим одягом, особливо в Німеччині, починаючи з другої половини XIV аж до кінця XV ст., було глухе напівдовге, до колін або до середини гомілок півкаптання — таперт (мал. 8 а, б). Це розширений донизу одяг, найчастіше стягнутий по талії чи трохи нижче поясом, із «спідницею», укладеною від грудей верху спини вертикальними, призбореними до пояса складками, де їх зшивали, а звідси вони розходилися до подолу. Ці складки, переважно бантові, часто робили у вигляді трубок. Таперт мав широкий, досить низький шийний виріз (круглий чи видовжений), зі спинним невеликим розрізом, або передній грудний розріз, часто до пояса. Нерідко зустрічалися на ньому коміри стоячі, круглі, відкладні, шалеподібні. Такий одяг особливо щедро оздоблювали фестонами та зубцями по подолу, на кінцях рукавів, по краю комірців (зубці і фестони вшивали навіть у плечові та рукавні шви), а також облямовували, а іноді й підбивали хутром. Саме з цим одягом знатні франти почали носити дзвоники, прив'язуючи їх до поясів, комірів, рукавів. Таперт швидко поширився серед бюргерства і став його улюбленим верхнім одягом.
 |
| Мал. 8. Чоловічі тапєрти. Західна Європа. XIV—XV ст. |
Взуття 12-15 ст.
Основним чоловічим взуттям XII—XV ст. залишалися черевики — м'які, низькі (мал. 9 б) або високі (мал. 9 е) без підборів, які носили у приміщеннях і на вулиці. їх виготовляли вже із шкіри, хоч поряд побутувало ще і взуття з тканини, зокрема з бархату. З XIV ст. все частіше почали зустрічатися півчоботи до литок, особливо в народному костюмі (мал. 9 в, г), а в XV ст.— новий тип взуття — поколінні, а іноді й вище колін, шкіряні чоботи (мал. 9 є, ж), які взували переважно на час полювання та подорожей. Півчоботи й чоботи були завжди м'які, досить вузькі, щільно облягали ноги, тому їх нерідко розрізували збоку й зашнуровували. Чоботи мали закоти, іноді екстравагантної форми. Прийнято було також спускати високий чобіт нижче коліна, призборюючи його на гомілці.
 |
| Мал. 9. Чоловіче взуття. Західна Європа. XII—XV ст.: а) низький черевик типу «скорпіона»; б) низький черевик; в, г) півчоботи; д) низький черевик; е) черевик; є, ж) чоботи; з, и, і) пулени. |
Поряд із взуттям, надягнутим поверх панчіх-штанів, продовжували носити на ступні лише самі панчохи-штани, прикріплюючи до них тонку підошву. На вулицю додатково взували ще й дерев'яні сандалі у вигляді колодок, прикріплених до ступні ремінцями.
У XII ст. звичайний, трохи загострений носок взуття почав набувати примхливих форм шляхом видовження, закручування спіраллю і загортання догори (мал. 9 а). Таке потворне, дивовижне взуття, відоме під назвоюскорпіонів, або пигащів, вважалося дуже модним серед феодалів аж до початку XIII ст. Нерідко його потворність посилювалася ще закотами високого задника, що волочилися по землі (мал. 9 д). Повертаючись у XIII — на початку XIV ст. до висхідної форми а помірної довжини загостреними носками (мал. 9 б), взуття з другої половини XIV ст. знову стало утрируваним, але вже за рахунок дуже видовжених носків (мал. 9 з, и, і). Так виникли зроблені найчастіше з товстої шкіри пулени, носки яких у XV ст. мали 25—30 см, а в окремих випадках досягали 50 см завдовжки. Щоб у них можна було ходити, носки туго набивали волоссям, сіном або клоччям, а іноді ще вставляли в них еластичний дріт.
Нерідко у взутті франтів кінчик носка загортався догори й прикріплювався ланцюжком біля коліна або до вушок взуття (мал. 9 з, і). Довжина пуленів залежала від соціального стану їхніх господарів і часом навіть регламентувалася для окремих верств спеціальними постановами. Серед народу пулени не мали поширення, оскільки в них не тільки працювати, а й вільно рухатись було неможливо. З 1365 року їх було заборонено носити й духівництву.
Жіночі костюми
Протягом усього розглядуваного періоду в Західній Європі основним жіночим одягом, як і раніше, була повної довжини кота. Поступово вона ставала вужчою у верхній частині і щільно облягала торс до лінії стегон. Вона набула грудного розрізу майже до пояса; розріз туго зашнуровувався. Рукав зберігався довгий і відносно вузький. Дедалі він звужувався. Для зручності в XIV ст. його почали розрізати донизу від ліктя і застібати на ряд ґудзиків. Біля кисті рукав часто закінчувався розтрубом, що спускався на кисть.
Ще з XIII ст. почали збільшувати декольте коти, розширюючи його до плечей. У такому вигляді коту носили або як нижню сорочку з легкої тканини, тобто замість камизи, або як нижнє плаття. У бідному народному костюмі кота була спрощеною, коротшою, приблизно до кісточок ступень.
 |
| Мал. 10 .Жіночі коти, верхнє плаття Західна Європа. XII—XIV ст.: а) кота; б) схема крою верхнього плаття; в) загальний вигляд верхнього плаття |
Верхнє суцільнокроєне плаття, яке одягали поверх коти, було панівним типом звичайного жіночого вбрання аж до кінця XIV ст., коли починало поширюватись плаття відрізним ліфом. Протягом 300—400 років таке суцільнокроене плаття зазнавало значних змін, відповідно до згаданих уже тенденцій силуету жіночого костюма доби розвинутого феодалізму. У XII—XIII ст. звуження верхньої частини плаття досягалося переважно за рахунок щільно облягаючого крою (мал. 10 б). Крім того, для кращого облягання плаття почали розрізувати ззаду до попереку (а іноді й нижче) і туго зашнуровувати. Нерідко замість заднього розрізу робили бічні розрізи від пройми до стегна, а з кінця XIII ст.— і передній (грудний) розріз. Якщо тканина верхнього плаття була дуже тонка, неміцна і туго шнурувати її було неможливо, знатні модниці XIII ст. одягали під плаття шкіряний або з цупкої тканини шнурований корсаж з вставленими в нього пружними дощечками. Спідниця плаття ставала просторішою, особливо з XIII ст., коли в пеї почали вставляти бічні клинці. Такі клинці вшивали низько — від стегнової лінії, а весь торс до стегон залишався відносно обтягнутим, з подовженою талією (мал. 11 а, б).
 |
| Мал. 11. Жіноче верхнє плаття. Західна Європа. XIV ст.а) схема крою жіночого верхнього плаття; б) загальний вигляд жіночого верхнього плаття |
Спідниця, яка в XII ст. сягала землі, в кінці XIII ст. вже волочилася по ній і мала поки що помірний шлейф за рахунок збільшення довжини та ширини задньої пілки плаття. Коротші, ніж кота, верхні плаття (наприклад, до литок), характерні для попереднього періоду середньовіччя, почали носити рідше й переважно як теплі, підбиті хутром полісони (мал. 12 а). Рукава платтів цього періоду — різноманітні й досить вигадливі. Найпоширенішою формою став довгий дзвоникоподібний рукав, що своїм кутом майже сягав землі. Інколи він був такий довгий, що кінці його зав'язували вузлом (мал, 12 б). Часто дзвоникоподібне розширення починалося майже біля кінця вузького рукава або до кінця вузького рукава пришивали звисаючий до землі неширокий обшлаг (мал. 12 в). Від минулого періоду перейшли й розширені донизу розтрубом рукава на 3Д завдовжки. Нерідко рукав верхнього плаття залишався вузьким і довгим, як і рукав нижньої коти (мал. 11 б). Широких рукавів з розрізами для рук у центрі, що з'явилися в чоловічих костюмах, у жіночих платтях, як правило, не було. Декольте платтів XII—XIII ст. було ще невелике, округле і плечей не відкривало. Лише на кінець XIII ст. в костюмах знатних жінок воно починало помітно розширюватись.
 |
| Мал. 12. Жіночий костюм. Західна Європа. XIII—XIV ст.: а) коротке верхнє плаття посісон, підбите хутром; б) дзвоникоподібний рукав лом унизу; «) вузький упав з довгим висячим обшлагом. |
Підперізування верхніх платтів перестало бути обов'язковим і в колах знаті, і серед бюргерства, особливо в міру дедалі більшого звуження верхньої частини плаття, яке вже помітно окреслювало фігуру. У XII ст. були ще поширені не дуже облягаючі торс плаття, зберігалися пояси з довгими звисаючими кінцями, які досить туго підперізували талію. Пізніше, в XIII ст., типовими були вже суто декоративні пояси із звисаючими довгими кінцями, що вільно охоплювали стегна (мал. 11 б). Нерідко вони охоплювали торс двічі: один раз вище — по талії, вдруге — на стегнах (мал. 13 г). При найщільніше облягаючих фігуру платтях поясів часто зовсім не носили. Тоді довгі, що волочилися по землі, плаття притримували рукою, підбираючи їх спереду чи збоку.
 |
| Мал. 13. Жіночі костюми. Західна Європа. XI—XV ст.: а) верхне плаття, підібране під пояс (народний тип); б) нарамник поверх коти; в) фартушок поверх верхнього плаття (народний тип); г) бліо з вузьким пояском поверх широкого корсажа. |
Описаний тип суцільнокроєного плаття XII—XIII ст. з не дуже щільним обляганням торса і невеликим декольте залишався переважаючим для костюма жінки з простого народу протягом усього періоду аж до XV ст. (мал. 13 а, в). В ньому звичайно не було форм, що волочилися по землі; довжина найчастіше сягала кісточок ступень. Нерідко плаття спереду чи з боків підтикали або підгортали так, що видно було нижню коту. Рукава в цих народних типах платтів були прості, вузькі або широкі по всій довжині, часто їх закочували вище ліктів. Коли вузький, розрізаний унизу рукав застібався на ґудзики, його спочатку розстібали, а потім закочували.
З XIV ст, верхнє суцільнокроєне плаття стало дуже обтягати торс угорі аж до лінії стегон. Спідниця його була просторою, із шлейфом, що волочився по землі. При цьому сама лінія талії підкреслювалася не дуже і поступово переходила до обтягнутих стегон, демонструючи тип подовженої талії, так званого стрункого стану (мал. 14 а, б, в). Спереду або ззаду плаття мало глибокий розріз, часто не зашнурований, а застебнутий на густий ряд ґудзиків. Щоб спідниця була пишніша, в неї, крім бічних клинців, на рівні стегон вставляли ще й передній та задній клинці. Іноді з боків таких спідниць робили високі, до стегон, розрізи (мал. 14 а). Спідниця в розгорнутому вигляді стала майже круглою: утворився кльош з треном. З другої половини XIV ст. шлейфи дедалі подовжувались, особливо в парадних платтях королев, придворних та титулованих знатних дам. Декольте таких платтів значно розширювалося, і плечі іноді оголювалися майже цілком. Ці плаття не підперізували, пояс проходив через лінію стегон (мал. 14 а). Якщо таке плаття мало короткі, вище ліктя, вузькі рукава, до яких пришивали обшлаг з довгими, звисаючими майже до землі вузькими смугами тканини, як у чоловічому котарді, воно теж називалося котарді і було популярним жіночим одягом в другій половині XIV ст. (мал. 14 б).
Нерідко в жіночому котарді спереду, на рівні стегон, робили два вертикальні прорізи (так звані «пекельні віконця»), крізь які діставали необхідні дрібнички з підвішеної до пояса нижньої коти сумки-кишені, а також у них підтикали поділ довгої спідниці. З другої половини XIV ст. у деяких випадках при стягнутій, туго облягаючій фігуру верхній частині плаття розширення спідниці досягалося вставлянням спереду, в центрі, окремої пілки завширшки до 50 см і завдовжки до подолу, яку в основі закладали складками. Цю пілку вставляли у спеціально зроблений виріз (завширшки близько 15 см), що починався біля ямки під грудьми і йшов до подолу. Вшиті вгорі складки розходилися вільно вже на рівні живота, збільшуючи загальну ширину спідниці (мал. 14 в, г). Саме в XIV ст. почали вперше запроваджувати виточки у вигляді кількох різної глибини клиновидних, зшиваних вирізів, розташованих під пахвами в бічних клинцях, вставлених високо в пройми платтів (мал. 14 д.).
 |
| Мал. 14. Жіночі верхні плаття. Західна Європа. Друга половина XIV ст.: а) верхнє плаття з бічним розрізом, широкий пояс: б, в) котарді (а — з бічним розрізом, «пекельні віконця», в — з закладем: в ставкою-пілкою в складках); г) схема складок вставки-пілки; д) схема клиновидних вирізів, що зшиваються під пахвою. |
Першим відрізним верхнім жіночим платтям було бліо, що з'явилося у XII ст. В костюмі знаті, але вже В XIII ст. зникло. Як і чоловіче бліо, воно складалося з двох окремих частин: подовженого до стегон ліфа та пришитої до нього в зборку довгої, до землі, спідниці. Ліф кроїли вузьким, туго облягаючим, вирізаним унизу півколом, через що спідниця трохи піднімалася з боків, порівняно до переду. Бліо, як правило, мало грудний виріз, а іноді замість нього робили бічний (під рукою) або спинний розрізи, які зашнуровувалися. Рукав вставляли в пройму призбореним; мав він переважно дзвоникоподібну форму. Декольте було невелике. Нерідко поверх ліфа бліо носили ще широкий пояс — корсаж, який огортав фігуру від грудей до стегон,а на цьому поясі — ще вузький поясок, що двічі охоплював торс: по талії та нижче, на стегнах (мал. 13 в).
Верхній плечовий жіночій одяг 12-15 ст.
Досить поширеним у XIII—XIV ст. був безрукавий жіночий верхній одяг. Серед нього зустрічалися, по-перше, справжні нарамники, не зшиті з боків, іноді підперезані по талії, по-друге, зшитий по боках одяг, схожий на чоловіче сюрко. Нарамники були і типу цикласа, і типу скапулера, і дуже укорочені спереду, повної довжини або коротші, іноді підбиті хутром, як полісони. Носили безрукавий одяг усі верстви населення, в тому числі і в народі, як правило, завжди поверх коти.
 |
| Мал. 15. Жіночі нарамник, сюрко. Західна Європа. XIII—XIV ст.: а) нарамник з укороченим передом; б) нарамник типу скапулера; о) коротке сюрко. |
З кінця XIV ст. сюрко стало також відрізним по лінії стегон. Шили його з двох різних матеріалів (мал. 15 б). До ліфа пришивали в зборку довгу, що волочилася по землі, спідницю, як правило, завжди з треном. Спереду сюрко нерідко прикрашав ще спеціальний нагрудник — пластрон, що являв собою одинарний чи подвійний,видовжений або клиновидний шматок хутра чи парчі з вузькою смугою вгорі, що охоплювала кільцем плечі. Пластрон одягали через голову, кінець його спускався до рівня живота. Сюрко носили поверх коти, яка повинна була щільно облягати всю фігуру, щоб її видно було крізь величезні вирізи сюрко, і мати низько спущене й широке декольте. На стегнах коту підперізували дорогим поясом, який теж виглядав через прорізи сюрко (мал. 16 а; мал. 16 б).
 |
| Мал. 16. Жіноче сюрко. Західна Європа. XIV—XV ст.: а) сюрко з відрізним ліфом; б) сюрко з пластроном. |
У жіночих костюмах плащі відігравали більшу роль, ніж у чоловічих. їх носили не тільки королеви і дружини можновладних сеньйорів, а й жінки з середовища рядової феодальної знаті. У народному жіночому костюмі плащів не було і навіть у колах міського бюргерства до них зверталися рідко. Найпоширенішим видом жіночого плаща була спочатку півкругла, а потім кругла (або на 3/4 круга) мантія. Від чоловічої вона відрізнялася переважно тим, що була розкрита спереду, з центральним розрізом або вирізом. На початку періоду плащ закріплювали під шиєю. З XIII ст. він поступово відкривав уже плечі, і з половини XIV ст. широко розкрита на плечах мантія стала типовим для жінок одягом.
Досить поширеним елементом жіночого народного костюма з XIII—XIV ст. став звичайний фартушок, який пов'язували на шнуркові навколо попереку. Довжина його сягала колін або кісточок ступень. Особливо поширений фартушок (іноді плісирований) був у Німеччині.
Жіноче взуття мало чим відрізнялося від взуття попереднього періоду. Це пояснюється тим, що через значну увагу до довгих платтів на взуття як на деталь костюма менше зважали, бо його було майже не видно. Типові для чоловічого взуття XIV— XV ст. форми з утрирувано довгими й вузькими носками в жіночому костюмі траплялися рідко. Переважний тип взуття, як і раніше, — це глибокі туфлі або черевички до кісточок з помірно загостреними носками.
Жіночі зачіски та головні убори 12-15 ст
Жіночі зачіски та головні убори у своєму розвитку протягом XII—XV ст. позначені були винятковою різноманітністю і своєрідністю. Якщо в XII ст. ще досить часто заплітали довге волосся у дві бічні плетінки або в коси, випущені на плечі (а в деяких місцевостях іноді носили й розпущеним), то вже з XIII ст. тип зачіски різко змінився. Ззаду голови і з боків волосся уже підбиралось і по-різному укладалось. Його обгортали навколо голови вінцем, більш чи менш рівномірно або ж з укладених кількома горизонтальними рядами пасом чи кіс (мал. 17 а, б). Іноді все волосся зосереджували з боків і ззаду, утворюючи дуже опуклі укладки не тільки на потилиці, а й над вухами (мал. 17 в, г). Поширеним було також збирання всього волосся лише на боках з цілковитим прикриттям вух. Коси чи плетінки в таких зачісках або загортали кільцями, і тоді, якщо вони були не дуже товстими й туго заплетеними, утворювали зачіску «баранячий ріг» (мал. 17 д, е), або пізніше, в XIV ст., укладали кількома рядами і спускали на щоки у вигляді темплетів (мал. 17 в, ж). Нарешті, в XIV ст. з'явилася оригінальна зачіска, при якій коси піднімали з боків великою петлею догори, до тім'я, де їх закріплювали (мал. 17 а). Усі ці зачіски, типові для XIII ст., а ще більше — для XIV ст., прикривали вуха, а шия залишалася відкритою. Волосся розчісували гладенько на прямий проділ, при цьому проділ часто проходив через усю голову до потилиці (мал. 142 є). Звисаючих кіс, пасом чи локонів не було. Жінки підбирали коси, найчастіше вкладаючи їх кільцем навколо голови, й надівали хустки.
 |
| Мал. 17. Жіночі зачіски. Західна Європа. XIII—XIV ст.: а, б, в, г) зачіски з центральним проділом, з укладками ззаду та з боків; д, е) зачіски «баранячі роги»; є, ж) зачіски з темплетами (ж — темплети в сітках-футлярах); з) зачіска з косами, вкладеними на голові петлею; и) зачіска з розпущеним волоссям (народний тип); і, г) сітки на волоссі. |