1   2   3   4   5   6   7   8   9
Ім'я файлу: курсова_Корекційно-логопедична робота з розвиту фонетико-фонемат
Розширення: docx
Розмір: 284кб.
Дата: 25.09.2020

1.2 Характеристика фонетико-фонематичних порушень у дітей старшого дошкільного віку зі стертою формою дизартрії



Порушення звуковимови в структурі мовленнєвого дефекту у дітей зі стертою дизартрією має свій специфічний механізм. Виражені порушення звуковимови при мінімальних дизартричних розладах практично не піддаються корекції і негативно впливають на формування фонематичної і лексико-граматичної сторін мовлення, що в свою чергу, може привести до специфічних помилок при читанні і письмі [20].

Провідним в структурі мовленнєвого дефекту у дітей зі стертою дизартрією є порушення фонетичної сторони мовлення. Фонетичний рівень становить матеріальну основу мовної системи і порушення його часто призводить до розладу інших, більш високих рівнів цієї системи [29].

Більшість авторів, які вивчають проблему звуковимови при стертій дизартрії, вказують, що для всіх дітей характерно поліморфне порушення звуковимови. Поширеність порушення вимови різних груп звуків у дітей характеризується певними особливостями, які обумовлені складною взаємодією мовнослухового й мовнорухового аналізаторів та акустичною близькістю звуків. Порушення звуковимовної сторони мовлення у дітей зі стертою формою дизартрії виражаються в спотворенні, змішуванні, заміні, в пропусках звуків [15].

Механізм звуковимови розглядається з перцептивної і артикуляційної позицій. Перцептивна база – це сприйняття фонетичних одиниць, звірення їх з еталонами і диференціація. Артикуляційна база – це готовність артикуляційного апарату виконувати тонкі диференційовані рухи, необхідні для вимовляння звуків. В онтогенезі артикуляційна база формується поступово і до п’яти років є завершеною [3].

Порушення, що виникають при артикуляції звуків, не дозволяють формуватися чітким і правильним кінестезіям, необхідним при становленні звуковимови. Це тягне за собою недорозвинення фонематичного слуху, яке, гальмує процес формування правильної вимови звуків у дітей зі стертою дизартрією. Таким чином, взаємозалежність цих процесів є причиною стійких порушень звуковимови у дітей зі стертою дизартрією [4].

Л. В. Лопатіна, вивчаючи звуковимову дітей зі стертою формою дизартрії, робить висновки, що самими розповсюдженими порушеннями є порушення вимови свистячих звуків. На другому місці – порушення шиплячих звуків. Менш частіше спостерігаються порушення вимови сонорних звуків [22].

Характер порушень звуковимови звуків у дітей зі стертою дизартрією, на думку Л.В. Лопатіної, визначається співвідношенням і акустичних і артикуляторних характеристик різних груп звуків. Групи акустично близьких звуків засвоюються гірше, ніж групи звуків акустично більш далеких, хоча і більш складних по артикуляції. Це підтверджує наявність у дітей зі стертою дизартрією певних порушень слухового сприймання мовлення і фонематичного слуху, у зв’язку з чим акустична близькість звуків чинить негативний вплив на засвоєння правильної вимови [21].

О. Ю. Федосовою були виявлені наступні особливості звуковимови у дітей зі стертою дизартрією. Порушення звуковимови проявляються в залежності від фонетичних умов і носять в ряді випадків непостійний характер. Залежно від фонетичних умов звук може вимовлятися по-різному: в одних випадках звук вимовляється правильно, в інших спотворюється або замінюється. Характер вимови залежить від місця звуку в слові, від довжини слова та від складової структури слова [28].

У дослідженнях О.Ю. Федосової вказується на такі особливості звуковимови у дітей зі стертою дизартрією:

– антропофонічні (спотворення, пропуски);

– фонологічні (заміна, змішання).

Зазначені порушення звуковимови носять непостійний характер та залежать від фонетичних умов [28].

У дослідженнях Г. В. Гуровець, С. І. Маєвської, вказується на такі типові звукові розлади при стертій дизартрії:

1. Міжзубна вимова передньоязикових звуків [т], [д], [н], [л], [з] поєднується з відсутністю або горловою вимовою звука [р].

2. Бокова вимова свистячих, шиплячих, звуків [р] – [р ‘], заміна [р] – [р’] на [д] – [д ‘].

3. Пом’якшення приголосних звуків, зумовлене спастичною напругою середньої частини спинки язика.

4. Шиплячі звуки формуються в більш простій, нижній вимові і замінюються на свистячі звуки.

5. Дефекти дзвінкості, які розглядаються як один із проявів голосового розладу [13].

У дослідженнях A. М. Піскунова відзначається, що в одних випадках, під час вимови артикуляція здійснюється мляво, без активності та чіткості. Руховий акт не завершується, тоді звук замінюється гласним або паузою [26].

В інших випадках артикуляція не відрегульована, уклад приблизно відповідає фонемі, при цьому язик може надмірно зближуватися з твердим піднебінням та відхилятися в сторону, кінчик може проходити в міжзубну щілину, а корінь надмірно підніматися до м’якого піднебіння, внаслідок чого виникають спотворення та заміни на інші звуки [26].

Недостатньо тонке диференціювання артикуляційних рухів нижньої щелепи, язика, губ веде до нечіткого звучання голосних. Наприклад, звук [у] наближається до [о], звук [і] до [е]. Можуть бути заміни на голосні, близькі па артикуляції [а=о], [о=у], [е=і] [4].

При спастичному парезі корінь язика торкається до напруженого м’якого піднебіння і язичка, під впливом повітряного струменя язичок вібрує, тіло язика, опущене на дно порожнини рота, під час вимови залишається нерухомим, що призводить до спотвореної вимови [р]. Задня область порожнини рота звужена піднесеним коренем язика і виходить звук, близький до [і, j, и, е]; можливі близькі заміни на [д, л], віддалені заміни на [в, г, к] (при спастиці). Масивний корінь язика і його напруга призводять до задньопіднебінного (носового) відтінку при проголошенні [л], схожим на [г, х], [н, г]; при інтенсивній моториці в органах артикуляції кінчик язика може прилягати до твердого піднебіння на значній ділянці, виходить звук, схожий на м’який [л ‘]. При проголошенні [з], [з`], [ш], [ж] корінь язика піднятий до м’якого піднебіння, що призводить до носового стигматизму [15].

Таким чином, аналіз спеціальної літератури виявив, що у дітей зі стертою формою дизартрії найбільш розповсюдженим порушенням є дефект вимови свистячих і шиплячих звуків. Достатньо часто відмічаються бокові призвуки, міжзубна вимова. Діти з труднощами вимовляють слова складної складової структури. Можливі випадки, коли при вмінні правильно вимовляти ізольовані фонеми спостерігається їх опускання у словах, спрощення вимови складних за артикуляційними ознаками слів, перекручування слів. Можливі також заміни між найскладнішими за артикуляцією фонемами (подібними за звучанням, але протилежними за місцем чи способом утворення), що вказує на наявність не тільки порушень моторного характеру, але й вторинного недорозвитку фонематичних процесів.


1   2   3   4   5   6   7   8   9

скачати

© Усі права захищені
написати до нас