Контрольні питання з дисципліни «Біорізноманіття»
Підготувала : Осійчук Інна Іванівна
Група МСБЗ-51
Цінність біорізноманіття для дюдини
Біорізноманіття — це один з фундаментальних феноменів, що характеризує прояви життя на Землі. Зниження рівня біорізноманіття займає особливе місце серед головних екологічних проблем сучасності. Наслідком зникнення видів стане руйнування існуючих екологічних зв’язків та деградація природних угруповань, неспроможність їх до самопідтримання, що призводитиме до їх зникнення. Подальше скорочення біорізноманіття може привести до дестабілізації біоти, втрати цілісності біосфери та її здатності підтримувати найважливіші характеристики середовища. Внаслідок незворотного переходу біосфери в новий стан вона може стати непридатною для життя людини.
Підстав для збереження біорізноманіття багато. Це необхідність використання біологічних ресурсів для задоволення потреб людства (їжа, технічні матеріали, ліки та ін.), етичний та естетичний аспекти тощо. Проте головна причина збереження біорізноманіття полягає в тому, що біорізноманіття виконує провідну роль у забезпечені стабільності екосистем та біосфери в цілому (поглинання забруднення, стабілізація клімату, забезпечення придатних для життя умов). Щоб жити й виживати в природі, людина навчилася використовувати корисні властивості компонентів біорізноманіття для отримання продуктів харчування, сировини для виготовлення одягу, знарядь праці, будівництва житла, отримання енергоносіїв.
Економічна цінність біорізноманіття полягає у використанні біологічних ресурсів — це той фундамент, на якому збудована цивілізація. Вони є основою більшості видів діяльності людини, таких як сільське господарство, фармацевтика, целюлозно-паперова промисловість, садівництво і городництво, виробництво косметичних засобів, будівництво і переробка відходів.
Рекреаційна цінність біорізноманіття також має велике значення для організації відпочинку. Головний напрям рекреаційної діяльності — отримання задоволення без руйнування природи. Мова йде про пішохідний туризм, фотографування, спостереження за птахами тощо. Річки, озера, ставки, водосховища створюють можливості для водних видів спорту, водних прогулянок, купання, любительського рибальства. У світі індустрія екологічного туризму зростає швидкими темпами і включає в свою орбіту до 200 млн осіб щорічно.
Цінність біорізноманіття для здоров’я. Упродовж століть рослинні і тваринні екстракти використовувались для лікування людей. Сучасна медицина виявляє зацікавленість у біологічних ресурсах, сподіваючись знайти нові види ліків. Побутує думка, що чим більше різноманіття живих істот, тим більше існує можливостей для відкриття нових ліків.
Екологічна цінність видового різноманіття є передумовою для виживання і стійкого функціонування екосистем. Біологічні види забезпечують процеси утворення ґрунту. Завдяки накопиченню і перенесенню основних поживних речовин забезпечується родючість ґрунту. Екосистеми асимілюють відходи, поглинають і руйнують забруднюючі речовини. Вони очищають воду і стабілізують гідрологічний режим, затримуючи ґрунтові води. Екосистеми сприяють збереженню якості атмосфери, підтримуючи необхідний рівень кисню за допомогою фотосинтезу.
Скорочення різноманіття тваринного та рослинного світу неминуче позначиться на житті людини, оскільки біорізноманіття є фундаментом духовного і фізичного здоров’я будь-якої нації. Біорізноманіття є цінним і саме по собі, незалежно від цінності його використання людьми. Якщо ми бажаємо зберегти свій менталітет і національну самобутність, то повинні зберегти свою природу. Стан природи є дзеркалом стану нації. Збереження біорізноманіття — необхідна умова виживання людства.
2.Поняття таксономічного багатства і таксономічного різноманіття
Термін «Біорізноманіття» стандартного визначення не має, найбільш розповсюдженим є «варіативність життя на всіх рівнях біологічної організації», але він є дещо занадто узагальненим з точки зору конкретного тлумачення. Згідно з іншим визначенням, біорізноманіття — це міра відносного різноманіття серед сукупності організмів, що входять до деякої екосистеми. «Різноманіття» в даному разі позначає як відмінності всередині видів, так і між видами, а також порівняльні відмінності між екосистемами.
Ще одне визначення, що найбільш часто використовується екологами, звучить як «Сукупність генів, видів та екосистем в регіоні». Це визначення дозволяє використовувати уніфікований підхід до різних рівнів організації живих біоти.
У 1992 році саміт ООН з питань довкілля в Ріо-де-Жанейро прийняв визначення біорізноманіття як «мінливості серед живих організмів із будь-яких ареалів, включаючи, зокрема, суходольні, морські та інші водні, та серед екологічних комплексів, частинами яких вони є; це включає мінливість всередині видів, між видами, та між екосистемами».
Останнє визначення, фактично, є найближчим до єдиного офіційного визначення поняття «біорізноманіття», позаяк воно затверджено ООН в Конвенції щодо біорізноманіття. Ця конвенція підтримана всіма країнами світу, окрім Андорри, Брунею, Ватикану, Іраку, Сомалі, Східного Тимору та США.
Значення, тлумачення
графічний приклад відмінностей показників різноманіття для різної вирівненості однакових за багатством сукупностей (оцінка за індексом Шеннона-Уївера) (за: Ємельянов та ін., 1999)
Поняття «різноманіття» часто плутають з «багатством», проте це різні терміни.
Багатство (наприклад, видове багатство) означає кількість об'єктів певного класу (наприклад, кількість видів в угрупованні або у складі певної родини). Натомість різноманіття означає не тільки кількість об'єктів, але й розподіл їх ряснотою (наприклад, за частотою трапляння, за часткою).
Різноманіття дорівнює багатству тільки у випадку повної вирівненості елементів різноманіття за частотою або часткою. Цей стан носить назву «ноєва ковчегу» (всіх складових порівну). В арифметичному виразі максимальна вирівненість досягається за умови pi = 1/S, де S — число елементів (наприклад, коли в угрупованні з S=5 видів частка кожного з них становить pi = 1/5, або 20 %). Відповідно, будь-яке зміщення розподілу елементів у бік домінування одного з них означає зниження показника різноманіття, незалежно від способу його обчислення.
Високе біорізноманіття забезпечує стабільність та продуктивність екосистем. Різні види, займаючи відповідні екологічні ніші, забезпечуючи повніше використання ресурсів. Повніше використання ресурсів протидіє біологічному вторгненню. Конкуренція за ресурси між видами сприяє ефективнішому природному добору.
Заходи
Програма Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища (UNEP) організувала в листопаді 1988 року Спеціальну робочу групу експертів з метою вивчення необхідності розробки міжнародної конвенції про біорізноманіття. У травні 1989 року, вона заснувала Спеціальну робочу групу експертів з технічних та правових питань для підготовки міжнародного правового документу щодо збереження і невиснажливого використання біорізноманіття.
З лютого 1991 року Спеціальна робоча група була перетворена в Міжурядовий комітет з питань ведення переговорів. Результатом його роботи стало проведення 22 травня 1992 року в Найробі Конференції з прийняття узгодженого тексту Конвенції про біорізноманіття. Конвенція була відкрита для підписання 5 червня 1992 року на Конференції Організації Об'єднаних Націй з довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро (Саміт «Планета Земля»). Одним із основних доробків Конференції в Ріо-де-Жанейро стала Рамкова Конвенція про охорону біорізноманіття. Друга Конференція про охорону біологічного різноманіття відбулася у Джакарті, у листопаді 1995 року.
Пан-Європейська Стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (Софія, 1995)[1], фактично є механізмом впровадження Рамкової Конвенції на Європейському континенті.
На Всесвітньому Саміті з невиснажливого розвитку, який відбувся в Йоганнесбурзі 26 серпня — 4 вересня 2002 року, збереження та невиснажливе використання біорізноманіття та впровадження екосистемного підходу до збереження природи було включена до п'яти пріоритетних проблем людства (інші чотири — вода, енергія, здоров'я та атмосфера).
У 2010 році Сторони Конвенції визнали, що поставлені раніше цілі в сфері охорони біорізноманіття не досягнені. Сторони ухвалили Стратегічний план у сфері збереження та сталого використання біорізноманіття на 2011-2020 роки. Структура плану розрахована на 10 років, він складається із 20 цільових задач (цілі Айті) .
В Україні існує низка ініціатив щодо моніторингу й аналізу біорізноманіття. 2012 року започатковано цикл конференцій та видань Динаміка біорізноманіття.
3.«Зелена книга» України
Зеле́на кни́га Украї́ни — документ, що на відміну від Червоної книги України, звертає увагу на охорону не окремих видів, а цілісних угрупувань. У ній представлено 126 рідкісних й типових рослинних угруповань, які потребують охорони.
Зелена книга України є офіційним державним документом, в якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних рослин, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні.
Зелена книга є основою для розроблення охоронних заходів щодо збереження, відтворення та використання занесених до неї природних рослинних угруповань. Охорона цих угруповань спрямовується на збереження їх ценотичної структури, популяцій рідкісних видів рослин та умов місцезростання. Ідея створення Зеленої книги започаткована в Україні й відображена в монографії «Зеленая книга Украинской ССР: Редкие, исчезающие и типичные, нуждающиеся в охране растительные сообщества».[1] Це видання було присвячене опису сучасного стану рідкісних рослинних угруповань та заходам щодо їх збереження і науково-обґрунтованого відтворення.
Основні положення
Основні положення ведення Зеленої книги України базуються на принципах:
централізованого управління;
координації дій;
пріоритетності наукової ініціативи;
обов'язкового інформування громадськості;
необхідності обліку, кадастру та моніторингу рідкісних рослинних угруповань;
зацікавленості та відповідальності землекористувачів;
відповідності міжнародним вимогам.
Ідеологія Зеленої книги України знайшла своє втілення у цілому ряді прийнятих законодавчих та нормативних документів, зокрема:
«Програмі перспективного розвитку заповідної справи в Україні (Заповідники)» (22 вересня 1994 р.),
«Положенні про Зелену книгу України» (19 лютого 1997 р.; 29 серпня 2002 р.),
«Національній доповіді України про збереження біологічного різноманіття» (1997),
«Концепції збереження біологічного різноманіття України» (12 травня 1997 р.),
«Про рослинний світ» (9 квітня 1999 р.),
«Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки» (21 вересня 2000 р.).
Функції ведення Зеленої книги України, формування та забезпечення діяльності відповідної міжвідомчої комісії покладено на Міністерство екології та природних ресурсів України.
Положення про Зелену книгу України
1. Положення про Зелену книгу України встановлює порядок
ведення Зеленої книги України, визначає категорії рідкісних,
зникаючих і типових природних рослинних угруповань, що потребують
охорони та внесення до Зеленої книги України, а також шляхи
здійснення охорони природних рослинних угруповань, внесених до
Зеленої книги України.
2. Зелена книга України є державним документом, в якому
зведені відомості про сучасний стан рідкісних, зникаючих і типових
природних рослинних угруповань України, що потребують охорони і
мають важливе значення як складова частина біологічного
різноманіття.
Зелена книга України є підставою для розробки заходів щодо
охорони та невиснажливого використання природних рослинних
угруповань.
3. До Зеленої книги України вносяться цінні з наукової точки
зору природні рослинні угруповання, насамперед ті, в яких
домінують та співдомінують рідкісні, реліктові, ендемічні види;
види, що знаходяться на території України на межі свого ареалу; а
також зональні, найбільш типові для України угруповання.
4. Зелена книга України складається з окремих аркушів, які
містять інформацію про кожне природне рослинне угруповання,
занесене до неї (назва, мотиви та категорія, поширення в світі та
в Україні, екологічні умови, будова та склад, причини скорочення
поширення, забезпеченість охороною та необхідні заходи охорони,
джерела інформації), а також карту поширення цього угруповання в
Україні.
5. Визначається п'ять категорій природних рослинних
угруповань, що потребують охорони та внесення до Зеленої книги
України:
Корінні рослинні угруповання, в складі яких домінують види
рослин, внесені до Червоної книги України, а також реліктові та
ендемічні види рослин.
Корінні рослинні угруповання, склад яких визначається
типовими видами рослин, що зростають на межі свого ареалу чи
висотного поширення та мають тенденцію до зниження свого
життєвого потенціалу.
Рослинні угруповання, що не пов'язані з природною
зональністю (болота, луки, водні об'єкти тощо), які потребують
охорони з ботаніко-географічних міркувань.
Рослинні угруповання, котрі взаємопов'язані зі зникаючими
видами представників тваринного світу.
Рослинні угруповання, утворені поширеними в минулому видами
рослин, але які стали рідкісними під впливом антропогенних чи
стихійних факторів.
6. Природні рослинні угруповання, що увійшли до Зеленої книги
України, підлягають особливій охороні на всій території України.
Охорона природних рослинних угруповань, внесених до Зеленої
книги України, передбачає збереження умов їх місцезростання та
охорону від знищення та пошкодження.
У межах природних рослинних угруповань, внесених до Зеленої
книги України, забороняється будь-яка діяльність, що негативно
впливає на їх стан і загрожує їх збереженню
Використання природних рослинних угруповань здійснюється без
порушення умов їх місцезростання.
7. Охорона природних рослинних угруповань, занесених до
Зеленої книги України, здійснюється шляхом:
а) встановлення особливого правового статусу природних
рослинних угруповань, що потребують охорони, на підставі
законодавчих та інших нормативних актів;
б) створення на територіях, де наявні угруповання, внесені
до Зеленої книги України, природно-заповідних об'єктів або
оголошення їх природно-заповідними територіями;
в) врахування спеціальних вимог щодо охорони цих угруповань
у разі вилучення і надання земельних ділянок, розроблення
проектної документації та проведення екологічної експертизи тощо;
г) встановлення кримінальної та адміністративної
відповідальності за пошкодження природних рослинних угруповань,
внесених до Зеленої книги України, та місць їх зростання;
д) ратифікації міжнародних конвенцій, угод тощо стосовно
охорони навколишнього середовища;
е) проведення просвітницької роботи серед населення;
є) проведення моніторингу змін рослинних угруповань,
ванесених до Зеленої книги України, та необхідних досліджень з
метою розроблення наукових основ їх охорони, відновлення та
невиснажливого використання.
8. Охорона природних рослинних угруповань, внесених до
Зеленої книги України, забезпечується центральними та місцевими
органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, спеціально
уповноваженими на те державними органами, власниками земель та
землекористувачами.
9. Організація збереження рідкісних, зникаючих і типових, що
потребують охорони, природних рослинних угруповань, внесених до
Зеленої книги України, збереження екологічних умов їх існування
покладається на Міністерство охорони навколишнього природного
середовища та ядерної безпеки України.
10. Державний контроль за додержанням вимог щодо охорони
природних рослинних угруповань, внесених до Зеленої книги
України, здійснює Міністерство охорони навколишнього природного
середовища та ядерної безпеки України.
11. Ведення Зеленої книги України покладається на
Міністерство охорони навколишнього природного середовища та
ядерної безпеки України.
Рішення про внесення природних рослинних угруповань до
Зеленої книги України приймається Міністерством охорони
навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.
12. Пропозиції щодо внесення до Зеленої книги України
природних рослинних угруповань подаються відповідними
науково-дослідними установами, вищими навчальними закладами,
державними і громадськими організаціями, окремими фахівцями,
науковцями.
Пропозиції мають включати наукове обгрунтування необхідності
внесення природних рослинних угруповань до Зеленої книги України,
в якому наводяться дані про ботаніко-географічне та історичне
значення, рідкісність, кількість місцезростань та іх площа,
стабільність екологічних умов та інші показники, що свідчать про
необхідність вжиття заходів для охорони рослинних угруповань, а
також рекомендації стосовно шляхів охорони.
Природні рослинні угруповання, внесені до Зеленої книги
України, які в результаті вжитих природоохоронних заходів та на
підставі наукових досліджень визнані такими, що не перебувають
під загрозою зникнення, підлягають вилученню із Зеленої книги
України. Пропозиції про вилучення розглядаються у тому ж порядку,
що і про внесення природних рослинних угруповань до Зеленої книги
України.
13. Для наукового забезпечення ведення Зеленої книги України,
проведення експертизи та узагальнення пропозицій про внесення до
Зеленої книги України та вилучення з неї природних рослинних
угруповань, організації наукових досліджень, розроблення заходів
охорони цих угруповань, контролю за їх виконанням, координації
діяльності державних органів та громадських організацій
створюється Національна комісія з питань Зеленої книги України.
До складу Національної комісії з питань Зеленої книги
України включаються провідні науковці Національної академії наук
України, інших наукових установ, спеціалісти Міністерства охорони
навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України,
інших центральних органів виконавчої влади і громадських
організацій. Персональний склад Комісії та Положення про неї
затверджується Міністром охорони навколишнього природного
середовища та ядерної безпеки України.
Матеріально-технічне забезпечення діяльності Національної
комісії з питань Зеленої книги України покладається на
Міністерство охорони навколишнього природного середовища та
ядерної безпеки України.
14. Ведення Зеленої книги України фінансується за рахунок
Державного бюджету України.
Заходи щодо охорони природних рослинних угруповань, внесених
до Зеленої книги України, фінансуються за рахунок Державного
бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих
бюджетів та інших коштів, в тому числі державного та місцевих
позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища.
15. Інформація про зміст Зеленої книги України, стан
внесених до неї природних рослинних угруповань підлягає широкому
пропагуванню, в тому числі через засоби масової інформації, і
доводиться до відома підприємств, наукових, освітніх, виховних та
інших установ і організацій.
Міністерство охорони навколишнього природного середовища та
ядерної безпеки України забезпечує офіційне видання та
розповсюдження Зеленої книги України не рідше одного разу на 10
років. Міністерство охорони навколишнього природного середовища та
ядерної безпеки України забезпечує оперативне доведення до відома
заінтересованих органів виконавчої влади, громадських організацій
та громадян відомостей про зміни в природних рослинних
угрупованнях, занесених до Зеленої книги України.
Наукові та інші установи, підприємства, організації та
громадяни зобов'язані повідомляти Міністерство охорони
навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України
про екологічний стан природних рослинних угруповань, внесених до
Зеленої книги України, та негайно інформують про факти їх
знищення, пошкодження чи загибелі.