Контрольні функції Європейського Парламенту:
Повноваження Європейського парламенту (у тому числі і контролюючі) впродовж часу його існування постійно розширювалися відповідно до історичних потреб Європейської спільноти. На сьогоднішній день основною правовою підставою для існування та функціонування Європейського Парламенту є ст. 14 ДЄС. Відповідно до ч.1 цієї статті Європейський Парламент разом з Радою виконує законодавчу та бюджетну функції. Він здійснює функції політичного контролю та консультативну, як встановлено Договорами. Європейський Парламент обирає Голову Комісії. Як бачимо, за Європейським Парламентом ДЄС передбачені певні контрольні функції, серед яких варто назвати:
Стосовно Європейської Комісії:
Оголошення вотуму недовіри Європейській Комісії
Контролює діяльність Європейської Комісії шляхом поставлення запитань до неї
Європейський Парламент має право схвалювати склад Європейської Комісії. З 1994 р. кандидати в члени Комісії підлягають схваленню Європейським Парламентом після співбесіди з ними в залі засідань. Європейський Парламент обирає Голову Європейської Комісії, кандидатуру якої пропонують глави держав і урядів держав-членів ЄС з урахуванням результатів останніх виборів до Європейського Парламенту
Європейський Парламент забезпечує демократичний контроль над Комісією, яка регулярно звітує в Парламенті, у тому числі шляхом подання щорічної доповіді про діяльність ЄС та виконання бюджету Союзу. Один раз на рік, Голова Комісії виступає на пленарному засіданні Парламенту з посланням про стан справ в ЄС.
Стосовно ЕЦБ:
Європейська Рада має провести консультацію з Європейським Парламентом перед призначенням Голови, заступника голови та інших членів Правління ЕЦБ
ЕЦБ направляє Європейському Парламенту річний звіт про свою діяльність
Голову ЕЦБ та інших членів Правління на запит Європейського Парламенту або за їхньої власною ініціативою можуть заслуховувати компетентні комітети Європейського Парламенту
Стосовно Європейської Ради:
звітування Голови Європейської Ради Європейському Парламенту після завершення кожного засідання Європейської Ради
інформування голів держав та урядів держав-членів на початку кожного засідання Європейської Ради (саміту ЄС), на відкритті якого Голова Парламенту висловлює думку або занепокоєння представницького органу ЄС щодо питань, винесених на порядок денний засідання Європейської Ради
Стосовно Ради ЄС:
на початку та наприкінці кожного шестимісячного головування Голова Ради ЄС обговорює програму головування з депутатами на пленарному засіданні Європейського Парламенту
депутати Парламенту можуть звертатися до Ради ЄС з письмовими та усними запитаннями, а також просити ініціювати новий напрям політики
Стосовно Суду ЄС:
Парламент може просити Суд ЄС вжити заходів проти Комісії або Ради, якщо вони діють всупереч духу права ЄС.
Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою, можуть створити спеціалізовані суди при Суді загальної юрисдикції для розгляду та винесення у першій інстанції рішення у певних категоріях позовів або проваджень, що порушуються у певних сферах.
Історія становлення Європейської Ради:
На сьогоднішній день відповідно до ч.1 ст. 15 ДЄС Європейська Рада надає Союзові необхідні для його розвитку імпульси і визначає його загальні політичні орієнтири та пріоритети. Вона не виконує законодавчих функцій. Вона є важливим інститутом ЄС на сьогоднішній день який вищим органом політичного керівництва Європейського Союзу, якщо говорити про генезис її становлення то варто виділити такі історичні епізоди:
По-перше, до 1974 року праобразом Європейської Ради були неформальні зустрічі глав держав та урядів. Вони періодично проводилися із 1961 року. перші були проведені в лютому та липні 1961 р. у Парижі та Бонні, відповідно, за ініціативою Президента Франції Шарля де ГОЛЛЯ, обуреного домінуванням в Спільноті наднаціональних інститутів. Першою впливовою зустріччю глав держав і урядів Спільноти стала Гаазька (1969 р.), на якій було прийнято рішення щодо вступу в Спільноту Великої Британії.
По-друге, з 1974 року. Рішення про створення Європейської Ради як органу Європейського Союзу було ухвалено 1974 року, з цього моменту постійні зустрічі глав держав та урядів мали відбуватися на регулярній основі (щонайменше два рази на рік) для розгляду найбільш важливих політико-стратегічних питань. В 1977 р. діяльність Європейської Ради була оформлена в Лондонській декларації про Європейську Раду, згідно з якою вона отримала статус постійно діючої міждержавної конференції при Європейських Спільнотах. Вперше Європейська Рада була згадана в тексті Єдиного європейського акта (1987 р.), а її роль була офіційно визначена в Маастрихтському договорі (лютий 1992 р.). Після набуття чинності Лісабонського договору Європейська Рада вперше набула статусу інституту ЄС.
Характеристика принципів:
Принцип сумлінної співпраці (ч. 3 ст.4 ДЄС, ч.7 ст.42, ч.2 ст.13). Означає, що ЄС та держави-члени, держави-члени між собою, інституції ЄС зобов’язані взаємодіяти між собою на засадах сумлінної співпраці та забезпечувати нормам права ЄС найвищу силу. Співпрацювати лише на благо ЄС та держав-членів.
Принцип ефективності (преамбула ДЄС). Означає, що буде однаковий підхід до будь-якого акту, прийнятого інституціями ЄС. Принцип дуже тісно пов’язаний із координацією діяльності між усіма інституціями ЄС, громадянами ЄС та державами-членами як на національному рівні так і на регіональному та місцевому.
Принцип інституційної рівноваги (ч.1 ст. 13). Означає, що кожна окрема інституція буде виконувати лише власні повноваження передбачені в договорах, не може своїм рішенням підміняти рішення іншої інституції, кожна окрема інституція приймає власний регламент, інша не може вплинути на цей регламент.