МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
Контрольна робота
з предмету: «Невропатологія».
Тема роботи: «Будова, функції та патології зорового нерва».
Виконала:
Студентка 2 курсу гр.ДК-19у-1з
заочної форми навчання
зі спеціальності «Спеціальна освіта»
Радченко Ольга Олександрівна
2 курс 3 семестр
Перевірила:
професор Аршава І.Ф.
Дніпро, 2020
Зміст
| Вступ | 3 |
| Аналізатор зору та будова ока. | 3 |
| Будова та функції зорового нерва . | 5 |
| Патології зорового нерва. | 7 |
| Висновки | 13 |
| Список джерел | 15 |
Вступ
З усіх органів чуття людини найбільше навантаження має орган зору. Це зумовлено читанням, письмом, переглядом телепрограм та іншими видами отримання інформації й роботи
Зір - це біологічний процес, який забезпечує сприйняття форми, розмірів, кольорів предметів, що оточують нас, орієнтування серед них. Він можливий завдяки функції зорового аналізатора, до складу якого входить сприймальний апарат - око. Функції зору полягають не лише в сприйнятті світлового випромінювання. Ним користуються для визначення відстані, об'ємності предметів, наочного сприйняття навколишнього середовища, тощо.
Аналізатор зору та будова ока.
Орган зору складається з очного яблука і допоміжного апарату, які розміщені в очній ямці - заглибленні кісток передньої частини черепа. Очне яблуко має кулясту форму і складається з трьох оболонок: зовнішньої - волокнистої, середньої - судинної і внутрішньої – сітчастої.
Зовнішня волокниста оболонка в задній частині очного яблука утворює білкову оболонку, або склеру, а спереду вона переходить у проникну для світла рогівку. Середня - судинна - оболонка називається так через те, що в ній багато судин. Розміщена під склерою. Передня частина цієї оболонки утворює райдужну, яка завдяки пігментним речовинам має те чи інше забарвлення. В центрі радужки (райдужної оболонки) міститься зіниця - круглий отвір, здатний змінювати свій розмір залежно від інтенсивності освітлення шляхом безумовного рефлексу. Для цього в радужці є м'язи, які звужують або розширюють зіницю.
Отже, радужка виконує роль діафрагми, яка регулює кількість світла, що надходить до світло-сприймального апарату, і захищає його від руйнування, здійснюючи звикання органа зору до інтенсивності світла і темряви (світлова і темнова адаптація ока). Судинна оболонка утворює рідину - водянисту вологу камер ока.
Внутрішня оболонка - сітківка - прилягає ззаду до середньої (судинної) оболонки. Складається з кількох шарів клітин. Зовнішній шар, що прилягає до судинної оболонки, складається з пігментних клітин. Потім іде кілька шарів нервових клітин, серед яких світло-сприймальними клітинами є колбочки і палички.
Місце, де зоровий нерв виходить із сітківки, позбавлене фоторецепторів, не сприймає світла і називається сліпою плямою. Збоку від нього розміщена жовта пляма. Тут містяться в основному колбочки, які забезпечують найбільшу гостроту зору. Навколо жовтої плями трапляються і колбочки, і палички, а ще далі на периферії - лише палички.
Палички містять зоровий пігмент - родопсин, колбочки - йодопсин. Палички є рецепторами присмеркового зору, вони збуджуються під впливом слабкого світла, але при цьому людина не розрізняє кольорів і бачить нечітко. Колбочки - рецептори денного зору. Вони пристосовані до сприймання яскравого світла і різних кольорів. Кольоровий зір пояснюється тим, що в сітківці є три види колбочок: одні збуджуються червоним світлом, другі - зеленим, треті - синім.
Відчуття всіх інших кольорів виникає внаслідок збудження цих колбочок у різних співвідношеннях. Бувають випадки, коли людина не розрізняє деяких кольорів - кольорова сліпота, дальтонізм. Це пов'язано з порушенням функцій колбочок певного виду.
Розглянемо хід променів світла через оптичний апарат. Спочатку світло проходить крізь рогівку, рідину, що міститься між нею і райдужною оболонкою, зіницю, кришталик (у вигляді двоопуклої лінзи), склисте тіло (прозоре середовище густої консистенції) і, нарешті, потрапляє на сітківку. У разі, коли промені світла, пройшовши крізь оптичні середовища ока, фокусуються не на сітківці, що свідчить про аномалії зору: якщо спереду від неї – близькорукість, якщо позаду - далекозорість. Для корекції близькорукості використовують двоввігнуті, далекозорості - двоопуклі стекла окулярів.
При потраплянні світла на фоторецептори (колбочки й палички) в них виникають складні фотохімічні, електричні, іонні та ферментативні процеси, які зумовлюють нервове збудження - сигнал. Він надходить по зоровому нерву до підкіркових (покрив середнього мозку, зоровий горб тощо) центрів зору. Потім спрямовується в кору потиличних часток мозку, де сприймається у вигляді зорового відчуття.
Малюнок 1. Будова ока:
а - вертикальний розріз; б - фрагмент сітківки; в - світлочутливі клітини;
1 - війковий м'яз; 2 - райдужна оболонка; 3 - передня камера ока; 4, 5 - оптична вісь; 6 - зіниця; 7 - рогівка; 8 - зв'язка капсули кришталика; 9 - кон'юнктива;
10 - кришталик; 11 - склисте тіло; 12- білкова оболонка; 13 - судинна оболонка;
14 - сітківка; 15 - жовта пляма; 16 - місце виходу зорового нерва (17); 18 - паличка; 19 - колбочка; 20 - пігментний шар; 21 - нервові клітини; 22 - ядро.
Весь комплекс нервової системи - рецептори світла, зорові нерви, центри зору в головному мозку, становить зоровий аналізатор.
Крім очного яблука до органа зору належить і допоміжний апарат. Він складається з повік, шести м'язів, що рухають око.
Задню поверхню повік вкриває оболонка - кон'юнктива, яка частково переходить на очне яблуко. До допоміжних органів ока належить сльозовий апарат. Він складається із сльозової залози (розміщена в ямці лобової кістки), сльозових канальців, мішка та нососльозової протоки.
Сльозова залоза виділяє секрет - сльози, в якому міститься лізоцим, що згубно діє на мікроорганізми, її 5-12 канальців відкриваються в щілину між кон'юнктивою і очним яблуком у зовнішній кут ока.
Зволоживши поверхню очного яблука, сльози відтікають до внутрішнього кута ока (до носа). Тут вони збираються і через сльозовий канадець потрапляють у сльозовий мішок, що також розміщений у внутрішньому куті ока. З мішка через нососльозову протоку сльози стікають у порожнину носа, під нижню раковину (тому іноді можна помітити, як під час плачу сльози течуть з носа).
Будова та функції зорового нерва
Зоровий нерв є магістраллю, яка сполучає мозок і око. Це субстанція, через яку зображення, зафіксовані сітківкою, потрапляють до головного мозку і там інтерпретуються.
Зоровий нерв - друга пара черепних нервів у людини та хребетних, якими нервові імпульси транспортуються до потиличної ділянки кори головного мозку. Забезпечує здатність бачити. За функціональним поділом – нерв спеціальної соматичної чутливості (англ. specialsomaticafferent).
Це пучок нервових волокон, що відходить від клітин сітківки. Нервові волокна формують своєрідний "кабель" або "канат". Усередині нерва проходять центральні артерія та вена сітківки.
Зоровий нерв пронизує склеру на задньому полюсі ока, виходить за межі очного яблука та через природні отвори орбіти потрапляє всередину черепа.
Малюнок 2. Зоровий нерв звязує око та мозок
Зважаючи на особливості мікро- та макроанатомії, зоровий нерв не є нервом у класичному розумінні цього слова, а радше частиною головного мозку, яка винесена на периферію. Так він розвивається як виріст переднього мозку, покритий центральним мієліном та трьома оболонами, які покривають утвори ЦНС, між цими оболонами циркулює спинномозкова рідина.
Зоровий нерв утворений аксонами гангліонарних клітин сітківки. Частина, яку можна побачити при огляді очного дна, називається диском зорового нерва (лат. discus nervi optici). Анатомічно утвір простягається від диска зорового нерва до перехрестя зорових нервів (лат. chiasma opticum), опісля віддає свої волокна зоровим шляхам (лат. tractus opticus). Кровопостачання складне, здійснюється в основному завдяки очній артерії (лат. arteria ophtalmica) та її гілкам. Більша частина крові відтікає у печеристу пазуху (лат. sinus cavernosus).
Зоровий нерв відділений від імунної системи специфічним бар'єром. Лише в одному місці цей бар'єр зникає, що відіграє важливу роль у перебігу патологічних процесів.
Окрім зору, волокна зорового нерва забезпечують функціонування систем, які стабілізують погляд та забезпечують найкращу фіксацію об'єкта на сітківці, регулюють циркадні ритми, беруть участь у регулюванні синтезу та виділення гормонів.
Зоровий нерв є тим «містком», який поєднує рецептор з аналізатором в ЦНС, таким чином забезпечуючи можливість бачити. Аферентні волокна є лише одним з типів волокон, які складають нерв. Завдяки іншим типам волокон, окрім зору нерв забезпечує виникнення ряду рефлексів та контроль циркадних ритмів.
Зоровий нерв є складовою аферентної ланки зіничного рефлексу, який має велику клінічну цінність. Імпульс по нерву прямує до претектума, звідки надходить до обох ядер Едінгера-Вестфаля (III пара черепних нервів). Аксони цих ядер є еферентною ланкою рефлексу. Зважаючи на зв'язок претектума одразу з двома ядрами, кожна зіниця має звужуватися як при безпосередньому попаданні світла (пряма реакція, або прямий зіничний рефлекс) на око, так і при освітленні протилежного ока (непряма реакція, непрямий зіничний рефлекс, або співдружня реакція зіниць).
Волокна зорового нерва забезпечують інформацією системи, які покликані направити зображення на центральну ямку жовтої плями — ділянку, яка забезпечує найбільшу гостроту зору. Таких систем є шість: система саккад, опто-кінетичний рефлекс, система плавного переслідування, вергентна система, система фіксації та вестибуло-окулярний рефлекс. За винятком останньої системи, усі інші функціонують завдяки зоровим імпульсам.
Фотостатичні волокна зорового нерва, які прямують до верхніх горбків, відіграють роль у формуванні орієнтувальних рефлексів (повернення голови у бік неочікуваного чи інтенсивного зорового подразника).
Певна кількість волокон нерва прямує до надперехресного ядра, розташованого над перехрестям зорових нервів. Це ядро — це центр циркадних ритмів, які визначають добову активність людини. Зміни дня та ночі, а отже зміни освітлення, сприймаються непов'язаними з паличками та колбочками гангліонарними клітинами. Циркадні ритми важливі не тільки у плані регуляції сну чи активності, а й для контролю за гомеостазом та виділенням гормонів (велика кількість соматотропного гормону, наприклад, виділяється під час сну).
Патології зорового нерва.
Патологічні процеси в зоровому нерві чисельні і надзвичайно різноманітні. Вони можуть бути природженими і набутими, носити запальний, алергічний, дегенеративний характер, бути зв’язані з патологією судинної системи, пухлинами, аномаліями розвитку його.
Глаукома, порушення кровопостачання, вроджені та спадкові чинники, дефіцит вітамінів, травми, отруєння, інфекції, аутоімунні та дімієлінізуючі процеси — усі ці патологічні стани здатні спричинити порушення у будові та функціонуванні зорового нерва.
Глаукома. Відповідно до сучасних поглядів, глаукома є одним з різновидів нейропатії зорового нерва. Сама глаукома є групою захворювань, які умовно можна поділити на відкритокутові та закритокутові. Найпоширенішим типом є первинна відкритокутова глаукома. Хоча найбільшим ризиком (і єдиним ризиком, який можна модифікувати) розвитку глаукоми є підвищений внутрішньоочний тиск, у третини пацієнтів внутрішньоочний тиск може бути нормальним (нормотензивна глаукома). Патогенетичні чинники, які спричиняють пошкодження гангліонарних клітин та їх відростків — це власне механічний вплив на аксони у ділянці решітчастої пластинки, а також оксидативний стрес, розвиток аутоімунних процесів та розлади мікроциркуляції.
Клінічно відкритокутова глаукома проявляється як поступове обмеження полів зору, яке прогресує та веде до повної сліпоти. Проте суб'єктивно пацієнт роками може не помічати жодних порушень, адже поля обмежуються спочатку з периферії.[82] У випадку закритокутової глаукоми затуманення зору виникає раптово. Гострий напад глаукоми є невідкладним станом, оскільки несе загрозу повної втрати зору. Окрім візуальних порушень супроводжується сильним головним болем, гіпертензією, блюванням, гіпертермією.
Ішемічні нейропатії. У випадку порушення кровопостачання нерва виникає ішемічна нейропатія. Як і глаукома, термін «ішемічна нейропатія зорового нерва» є збірним поняттям, який складається з двох великих груп: передньої ішемічної нейропатії зорового нерва (ішемія внутрішньоочної частини зорового нерва) та задньої ішемічної нейропатії зорового нерва (ішемія решти частин нерва). Перша група у свою чергу ділиться на ішемію, пов'язану з артеріїтом (патологічні зміни розвиваються у стінці судин при таких станах, як гігантоклітинний артеріїт, вузликовий періартеріїт, СЧВ), та на ішемію непов'язану з артеріїтом (гемодинамічні зміни, наприклад, при тромбозі). Друга група ділиться на пов'язану з артеріїтом, не пов'язану з артеріїтом та пов'язану з операційним втручанням(ятрогенну).
Початок у передніх ішемічних нейропатій подібний — це раптове неболюче і сильне монокулярне погіршення зору, зазвичай зранку, у комбінації зі змінами диска зорового нерва (набряк та зменшення розмірів фізіологічної чаші) на очному дні та погіршеною реакцією зіниці на світло. У випадку артеріїту спостерігають ще й запаморочення, нудоту, біль в щелепі, болючість при пальпації у скронях, міальгії (біль в м'язах), можливі зміни скроневих судин. Якщо ішемія є наслідком артеріїту, а необхідне лікування не проводиться, то симптоми з плином часу проявлятимуться двобічно. У випадку задніх ішемічних нейропатій симптоми подібні — виникає раптове неболюче погіршення зору, погіршення зіничного рефлексу, проте змін диска при офтальмоскопії видно не буде.
Особливо важливим є діагноз ішемій пов'язаних з артеріїтом, які відносяться до невідкладних станів.
Неврити. Неврит зорового нерва — це нейропатія, у якій провідну і первинну роль відіграє запалення. Якщо запалення зачіпає диск зорового нерва, то на очному дні будуть наявні зміни диска, а для опису самого запалення можуть використовувати термін «папіліт». У 65 % запалення локалізовано поза внутрішньоочною частиною, а диск при фундоскопії виглядає нормально. У такому випадку використовують термін «ретробульбарний неврит». Найчастіше неврит зорового нерва виникає у хворих на розсіяний склероз та зоровий нейромієліт.
У випадку розсіяного склерозу пацієнти зазвичай скаржаться на раптове сильне монокулярне погіршення зору та сильний біль, який виникає при рухах очима. Паралельно може бути наявна інша неврологічна симптоматика, адже при розсіяному склерозі уражається будь-який відділ ЦНС. Через деякий час настає повне або часткове відновлення функцій.
У випадку зорового нейромієліту зазвичай разом з гострим білатеральним порушенням зору у пацієнта виникає параплегія. Диск зорового нерва може бути як зміненим, так і нормальним. Через деякий час зір частково відновлюється.
Щодо решти інфекційних та аутоімунних захворювань, то вони уражають нерв значно рідше. Серед інфекцій варто виділити сифіліс та туберкульоз, а також синусити, у випадку яких інфекція може розповсюдитися на нерв, зважаючи на близьке розташування нерва до повітряноносних пазух у зоровому каналі та порожнині черепа. Серед аутоімунних захворювань варто відзначити ще й саркоїдоз.
Спадкові патології. Ряд патологій зорового нерва мають здатність передаватися від батьків до нащадків. Ці захворювання можуть передаватися за автосомно-домінантним, автосомно-рецесивним та мітохондріальними типами успадкування.
Спадкова зорова нейропатія Лебера — це захворювання пов'язане з мітохондріальним типом успадкуванням. Частіше хворіють чоловіки віком 15—35 років. Захворювання починається раптовим погіршенням центрального зору, без больових відчуттів. Погіршення зазвичай сильне, аж до виникнення центральної скотоми. При огляді очного дна можна побачити класичну тріаду: телеангіектазії судин довкола диска зорового нерва, псевдонабряк диска та відсутність витоку контрастного агента при виконанні флюоросцентної ангіографії. Через деякий час така ж симптоматика виникає і в іншому оці. Доволі часто патологія проявляється одночасно в обидвох очах.
Найбільш частою спадковою патологією, пов'язаною із зоровим нервом, є автосомно-домінантна зорова нейропатія К'єра, яка пов'язана з мутацією гена OPA1. Найчастіше проявляється у першій декаді життя. Одночасно страждають обидва ока. Страждає насамперед центральний зір, гострота якого може помірно або сильно знижуватися, аж до виникнення центральної чи парацентральної скотом. Окрім цього наявна дисхроматопсія. У порівнянні зі спадковою зоровою нейропатією Лебера втрата зору розвивається повільніше, проте кінцева симптоматика подібна в обидвох патологій.
Вроджені патології. Найчастішою вродженою патологією є гіпоплазія зорового нерва. При ній у зоровому нерві наявна менша, порівнюючи з нормою, кількість аксонів, при огляді очного дна зоровий диск зменшений у розмірі та, зазвичай, але не завжди, оточений двома кільцями: зовнішнім — ділянкою оголеної решітчастої пластинки — та внутрішнім — нервовими волокнами сітківки. Гіпоплазія зорового нерва може бути випадковою знахідкою і клінічно не проявлятися. Діагноз ставиться на основі зменшеного у розмірах диска, дефектів полів зору, зниженої гостроти зору (якщо така наявна). До симптомів можуть додатися інші неврологічні чи дисгормональні порушення, оскільки гіпоплазія зорового нерва часом пов'язана з вадами розвитку інших відділів ЦНС, у тому числі гіпофіза. Нейроендокринні порушення виникають ще й через порушену регуляцію гіпофіза зоровим нервом. Окрім того, виникають порушення сну, харчування, терморегуляції. Гіпоплазія може бути повною та частковою.
Ще рідше розвивається аплазія зорового нерва — повна відсутність зорового нерва. У такому випадку, на стороні, де відсутній нерв, око буде повністю сліпим. Патологія може бути одно- або двобічною.
Колобома диска зорового нерва — це заглибина у диска зорового нерва, чітко обмежена та типово розміщена внизу диска. Може виникати спонтанно або бути генетично зумовленою. Вада проявляється по-різному: від помірного до сильного зниження зору. Окрім того, при колобомі різко зростає ймовірність відшарування сітківки.
Синдром «іпомеї» характеризується наявністю великої лійкоподібної заглибини у диска зорового нерва, сам диск зорового нерва збільшений у розмірах. Поверх заглибини розміщена гліальна тканина. Довкола диска порушена пігментація сітківки, від заглибини радіально відходять судини. Частіше хворіють жінки. Зір різко знижений. Окрім того, при цій патології зростає ризик відшарування сітківки.
Друзи диска зорового нерва — це утворення в товщі диска зорового нерва, білявого кольору, які являють собою відкладення солей кальцію. Причиною цьому накопиченню є порушений аксональний транспорт, з наступною кальцифікацією мітохондрій. У дітей друзи розташовані у товщі диска зорового нерва, що може ускладнити їх діагностику. У дорослих частина друзів, через неспинну кальцифікацію, візуально розташовані поверхнево. У більшості випадків друзи перебігають без симптомів. У ряді випадків можливий повільний розвиток дефектів полів зору чи погіршення гостроти зору
Травматичні нейропатії. Травми зорового нерва бувають прямими, коли внаслідок дії травматичного чинника безпосередньо порушується анатомічна цілісність нерва, та непрямими, коли проникнення безпосередньо не спричинило пошкодження нерва, проте його наслідки (гематома, набряк, тощо) ушкоджують нерв. Серед усіх частин найбільшому ризику травматизації підлягає канальна частина нерва, оскільки вона знаходиться в обмеженому кісткою вузькому просторі. Очноямкова частина захищена жировою клітковиною, а внутрішньочерепна — кістками черепа та тканиною мозку, відповідно ці частини ушкоджуються рідше. Травматична нейропатія може виникнути як при локальному ушкодженні, так і при травмі голови.
У випадку прямої травми втрата зору, зазвичай повна сліпота, зберігається назавжди. У випадку непрямої травми шанси на одужання значно вищі. Симптоматика буде складатися з ознак травми (синці, переломи, деформації, рани) та симптомів нейропатії зорового нерва: змін диска зорового нерва, наявності скотом, форма яких залежатиме від того, які волокна пошкоджені, відсутності зіничного рефлексу, погіршення кольорового зору.
Токсичні та аліментарні нейропатії.
Ряд ліків етамбутол, ізоніазид, аміодарон, лінезолід) та речовин (метиловий спирт, етиловий спирт, тютюн) здатні спричиняти нейропатію зорового нерва. Окрім того, вживання алкоголю та тютюну може привести до дефіциту вітамінів B1, B2, B3, B6 та B12, що теж провокує розвиток нейропатії зорового нерва. Дефіцит цих вітамінів не обов'язково виникає через вживання алкоголю чи куріння. Недостатнє їхнє надходження з харчовими продуктами також може провокувати розвиток патології.
При токсичних та аліментарних нейропатіях симптоми проявляються білатерально, насамперед страждає центральний та кольоровий зір (через пошкодження папіло-макулярного пучка) з виникненням центральних скотом. Диск зорового нерва, у залежності від нозології, може бути набряклим, блідим чи гіперемованим. Перебіг токсичної нейропатії зорового нерва може бути гострим та хронічним.
Пухлини. Розрізняють пухлини власне зорового нерва (гліома, гангліогліома, медулоепітеліома, гемангіобластома) та пухлини оболон нерва (менінгіома, гемангіоперицитома).
Найчастішою пухлиною, яка походить з клітин нерва, є гліома[, яка зазвичай доброякісна. Найчастіше вона виникає у перші десять років життя. Більшість пухлин виникає спорадично та лише з одного боку, проте гліома зорового нерва може бути пов'язана з нейрофіброматозом I типу. В останньому випадку вона може проявлятися як двобічний процес. Поступово виникає однобічне зниження гостроти зору, обмеження полів зору, екзофтальм, косина, больові відчуття відсутні. При огляді очного дна видніється набряклий диск зорового нерва. Через стискання нерва може виникнути його атрофія, оклюзія центральної вени сітківки та неоваскулярна глаукома.
Значно рідше діагностують злоякісну гліому. Виникає вона у дорослих осіб. У випадку ураження передньої частини виникатиме симптоматика, подібна до клініки ретробульбарного невриту: одностороннє погіршення зору з болем. Наявний набряклий диск зорового нерва. Стрімко розвивається атрофія нерва, оклюзія центральної вени сітківки та неоваскулярна глаукома. Через 5-6 тижнів процес з однобічного перетворюється у двобічний, що веде до стрімкої повної втрати зору. Паралельно пухлина метастазує у різні відділи ЦНС, провокуючи різноманітний неврологічний дефіцит. У випадку ураження задньої частини нерва симптоматика відрізнятиметься лише відсутністю змін при офтальмоскопії.
Серед пухлин, які розвиваються з оболон зорового нерва, провідне місце належить менінгіомі. Симптоматика характеризуватиметься поступовим однобічним безбольовим погіршенням зору. Зміни на очному дні можуть виникати у випадку розташування пухлини в очноямковій частині нерва. З часом пухлина розростається та провокує екзофтальм і розвиток оклюзії судин, які проходять в товщі нерва.
Зоровий нерв та внутрішній тиск. Пухлини головного мозку, абсцеси, набряки, гематоми, артеріо-венозні мальформації, порушення в системі ліквородинаміки, тромбози венозних пазух чи вен головного мозку — усі ці процеси ведуть до підвищення внутрішньочерепного тиску. Оскільки зоровий нерв у своїй гістологічній будові є більше продовженням головного мозку, ніж нервом у класичному розуміння цього слова, то підвищення внутрішньочерепного тиску впливатиме і на зоровий нерв. Результат цього впливу — це набряк зорового нерва. Зміни на очному дні, які виникають за умов підвищення внутрішньочерепного тиску, описують під терміном «застійний диск зорового нерва», або «папіледема». На відміну від описаних вище патологій, набряк диска зорового нерва не є окремою хворобою, а тільки симптомом, який супроводжує іншу патологію, що провокує внутрішньочерепну гіпертензію.
Клінічно набряк диска зорового нерва проявляється як двостороннє погіршення гостроти зору різної важкості, яке проходить через декілька секунд, інколи годин. Проте, якщо причина внутрішньочерепної гіпертензії не полікована, набряк диска може хронічно перебігати, що веде до суттєвого погіршення гостроти зору, поступового обмеження полів зору, дисхроматопсії. Окрім того, окрім очних симптомів, внутрішньочерепна гіпертензія перебігає і з іншими симптомами, такими, як головний біль, нудота, блювання
Як вже було сказано, найчастіше набряк є двостороннім. Проте бувають випадки, коли набряк розташований тільки з одного боку. Так, у літературі широко описаний синдром Фостера-Кеннеді. Цей синдром виникає при пухлинах, які локалізовані у лобній частці головного мозку. Пухлина стискає зоровий нерв на своїй стороні, що проявлятиметься атрофією нерва при огляді очного дна, а на іншій оці можна побачити застійний диск, оскільки пухлина провокує внутрішньочерепну гіпертензію.[117][123] Описаний також і псевдосиндром Фостера-Кеннеді (наявність атрофії та застійного диска при відсутності пухлини). Причиною атрофії у тому випадку стала вроджена гіпоплазія зорового нерва.
Слід розрізняти набряк диска від псевдонабряку диска. Причиною псевдонабряку найчастіше є друзи. Диск при псевдонабряку подібний до такого при набряку, відмінними рисами є:
наявність пульсації судин;
відсутність нерівномірних розширень судин;
відсутність фізіологічної чаші;
відсутність крововиливів та ексудатів.
При псевдонабряку симптоми з боку зору (звуження полів зору, зниження гостроти зору) виникають рідко.
Атрофія зорового нерва. Більшість перелічених вище хвороб та патологічних станів ведуть до одного наслідку - до атрофії зорового нерва. Під атрофією розуміють загибель та втрату гангліонарних клітин та аксонів. Атрофію можна класифікувати за трьома принципами: етіологічним, патологічним та офтальмоскопічним.
Етіологічний принцип класифікує атрофії, у залежності від причин, які ці атрофії спричинили: спадкова, травматична, метаболічна, запальна та інші атрофії.
Патологічний принцип розділяє атрофії на три види:
антеградна атрофія, спричинена волерівською дегенерацією аксонів, виникає за умов локалізації патологічного вогнища у передніх відділах нерва, або у сітківці (гангліонарних клітинах); дегенеративний процес прямує у напрямку до ЦНС;
ретроградна атрофія виникає за умов пошкодження нерва у дистальній частині, прямує від ЦНС у напрямку до ока;
транссинаптична атрофія виникає тоді, коли здоровий нейрон, пов'язаний синапсом із загиблим нейроном, гине також.
Найчастіше користуються офтальмоскопічною класифікацією, яка виділяє первинну та вторинну атрофії:
первинна атрофія характеризується наявністю білого чітко обмеженого диска, меншого в своїх розмірах, у порівнянні з нормою; причини атрофії різноманітні: запалення, пухлини, токсичні пошкодження, спадкова патологія, травма;
вторинна атрофія характеризується диском з розмитими межами сіруватого кольору; є наслідком застійного диска; через кілька років розрізнити чи це первинно, а чи вторинно атрофований диск, неможливо.
Слід зауважити, що атрофія може бути повною, коли весь диск є атрофованим, та частковою, коли лише певна його частина піддається атрофії. Так, атрофія скроневої частини диска дуже часто виникає при розсіяному склерозі
Проблема регенерації зорового нерва.
На відміну від інших нервів, які добре регенерують, оскільки є складовою периферичної нервової системи, зоровий нерв практично не відновлює своєї структури та своїх функцій. Зважаючи на важливість зору у житті кожної людини, вчені активно вивчають цю проблему. До того ж вважається, що у випадку успіху можна буде примусити регенерувати будь-яку частину ЦНС.
Центральним завданням є захист від загибелі та відновлення популяції гангліонарних клітин сітківки, оскільки саме їхні аксони утворюють зоровий нерв. Ці клітини швидко гинуть при пошкодженні їхніх відростків, а їх регенераційні можливості суттєво обмежені. Досліди довели, що аксони гангліонарних клітин можуть заново рости, але в умовах, наближених до тих, котрі панують в ЦНС. На жаль, створити необхідні кондиції можливо лише в умовах лабораторії.
У тих же лабораторіях за останні 20 років провели велику кількість досліджень in vitro, які пролили багато світла на процеси відновлення в ЦНС та можливі методи лікування. Зокрема було відкрито важливість запалення як фактору, що прискорює регенерацію аксонів та онкомодуліну, білка, який це запалення в зоровому нерві найсильніше провокує, описано методи використання прогеніторів гангліонарних клітин, вивчено роль нейротрофічних факторів, детальніше досліджено інгібувальний вплив на регенерацію олігодендроцитів, клітин, які продукують мієлін центрального типу, виявлено гени, пов'язані з клітинним відновленням. Попри науковий поступ, станом на 2018 усі ці здобутки не використовуються у практиці та перебувають на рівні перспективних досліджень, виконуваних здебільшого на тваринах
Висновки
Симптоми при патологіях зорового нерва в основному негативні, тобто виникає дефіцит функцій, які забезпечуються нервом.
Більшість патологій ведуть саме до однобічного (монокулярного) ушкодження нерва, проте, наприклад, при внутрішньочерепній гіпертензії, отруєннях, спадкових хворобах уражаються одночасно два нерви, а отже зір погіршується в обидвох очах (бінокулярне порушення).
У випадку появи симптомів дуже важливо для розуміти про їх початок. Так, якщо симптоми виникають раптово, то це наводить на думку про ішемічну нейропатію. Якщо симптоми виникли одразу після народження, то можна запідозрити вроджену ваду. Не завжди пацієнт може висловити скарги, як, наприклад, у випадку глаукоми, яка довго перебігає безсимптомно.
Необхідно провести ряд клінічних досліджень з метою перевірки стану усієї зорової системи, адже завжди симптоми потребують диференційного діагнозу, таких як:
Перевірка гостроти зору за допомогою спеціальних таблиць. Нейропатія зорового нерва веде до зниження гостроти зору, проте це не єдиний такий стан.
Огляд очного дна є важливим дослідженням, яке дозволяє побачити стан сітківки, жовтої плями та диска зорового нерва, що у контексті зорового нерва є особливо важливим.
Перевірка кольорового сприйняття за допомогою тесту Ісіхари.
Периметрія з метою визначення розмірів полів зору (або порівняння полів зору лікаря та пацієнта).
Тест із сіткою Амслера, який дозволяє виявити дефекти центральної частини полів зору.
Дослідження зіничного рефлексу.
Ряд лабораторно-генетичних показників мають велике значення у діагностиці тої чи іншої патології, яка супроводжується ураженням зорового нерва. Звичайний загальний аналіз крові дозволяє підтвердити наявність B12-фолієводефіцитної анемії. Дефіцит цих вітамінів здатен привести до розвитку нейропатії. Іншими вітамінами, дефіцит яких може стати причиною перебігу нейропатії, є B1, B2 та B6. Рівні вітамінів у крові можна перевірити під час проведення біохімічного аналізу крові. Підвищення ШОЕ може вказати на перебіг запального процесу інфекційної чи аутоімунної природи. Серологічні дослідження з визначенням рівнів специфічних антитіл дозволяють підтвердити діагноз нейромієліту зорових нервів. Завдяки коагулограмі можна перевірити стан систем, які забезпечують зсідання крові. Гіперкоагуляція, яка веде до надмірного утворення тромбів, може бути причиною ішемічної нейропатії зорового нерва.
Ряд досліджень дозволяють перевірити анатомічний та фізіологічний стани зорового нерва. Магнітно-резонансну томографію (МРТ) використовують для візуалізації невритів, пухлин, у випадку передньої ішемічної нейропатії, у випадку внутрішньочерепної гіпертензії тощо.
Комп'ютерну томографію (КТ) також використовують для візуалізації нерва. Перевагу над МРТ цей метод має у випадках підозр на стиснення нерва у зоровому каналі, оскільки краще візуалізує кісткову тканину.
Завдяки МР-ангіографії можна перевірити стан судин, які кровопостачають нерв. КТ-ангіографія чутливіша до гемангіом, аневризм та мальформацій, які можуть стискати нерв. Конвекційна ангіографія є найкращім методом для визначення та лікування аневризм та мальформацій.
Оптична когерентна томографія дозволяє виміряти товщину нервових волокон і визначити величину їх атрофії у випадку, коли даних про набряк диска зорового нерва в анамнезі немає або вони сумнівні. Також цей метод дуже добре зафіксовує і сам набряк зорового диска і тому корисний у випадках помірного набряку, який важко помітити при дослідженні очного дна. Цей метод також використовують для оцінки стану нервових волокон при глаукомі.
Ультразвукове дослідження дозволяє візуалізувати як внутрішньоочні анатомічні структури, так і структури позаду ока. УЗД корисне при дослідженні судинного русла нерва, у випадку компресії нерва окоруховими м'язами, тощо.
Усе вищесказане вказує на необхідність періодичного медичного огляду для контроля та діагностики, за для своєчасного початку та можливості підвищення якості лікування.
Своєчасна діагностика патології – поліпшення якості життя.
Перелік використаних джерел.
Атлас. Анатомія людини. – К., 2002.
Посібник за ред. Дяченка «Анатомія людини» Р. В. – К., 1998.
Комарова С.С., Безпалько Ю.Є., Комарницька І.І., Рубаник Є.В. (2013). Гострий напад глаукоми. Актуальні питання своєчасної діагностики та невідкладної допомоги. Медицина невідкладних станів.
Г. Д. Жабоєдов, М. М. Сергієнко. Очні хвороби. — Київ: Здоров'я, 1999
Головацький А. С., Черкасов В. Г., Сапін М. Р., Парахін А. І. Анатомія людини у трьох томах. - Вінниця: Нова Книга, 2009.
В. В. Вит. Строение зрительной системы человека. - Одесса: Астропринт, 2003. — 664 с
https://ru.wikipedia.org