Контрольна робота з дисципліни: Психологічне здоров’я за темою: Поняття психосоматики Прізвище та ініціали викладача: Колотило Я. В

Ім'я файлу: КОНТРОЛЬНА РОБОТА Поняття психосоматики.docx
Розширення: docx
Розмір: 48кб.
Дата: 27.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
Виробництво сиру.doc
МАГ. РАБОТА.doc
СЕМІНАРИ 2 курс Сокирко Надтока.doc
5клас 2021.docx
f9b4aef3cf47f370.rtf

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПрАТ «ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ»

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ІНСТИТУТ

Шифр групи: ТУ чн 12-19МПСх(2.0здс)

Прізвище, ім’я,

по батькові студента: Степан Мирослава Юріївна

Домашня адреса: Чернівецька обл.., Путильський район, смт. Путила , вул.. Мєшкова ,1\8

Найменування організації, посада: КЗ «Путильський ІРЦ», практичний психолог

Контрольна робота

з дисципліни: Психологічне здоров’я

за темою: Поняття психосоматики

Прізвище та ініціали викладача: Колотило Я.В.

Чернівці 2020р.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Психосоматика: визначення поняття

2. Історія розвитку психосоматичного напрямку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Психосоматика належить до медичних дисциплін, вона тісно пов’язана з психологічними науками.

Психосоматика – це медична наука, що використовує сукупність знань біології, медицини та психології задля здійснення різних напрямків охорони здоров’я (профілактичний, лікувальний та правовий напрямки). Медичні дані багатьох медичних дисциплін розглядаються у психосоматиці в іншому плані, стосовно до питань виникнення та підтримки захворювання, взаємозв’язку психічного і соматичного та його відображення в клінічній картині страждання. Все це наближає психосоматику до таких наукових дисциплін як психологія і психотерапія..

Психодинамічна парадигма психосоматичних розладів дозволяє розробляти психотерапевтичну стратегію допомоги особам, що страждають на такі розлади.

Значення психосоматики сьогодні зростає у зв’язку з розширенням кола психотравмуючих факторів (природні катаклізми, збройні конфлікти, терористичні акти та ін.), з ростом різних зловживань (алкоголь, наркотичні та токсичні речовини), поширенням застосування новітніх діагностичних процедур та багаточисленних психофармакологічних засобів та ін.

Принцип єдності тілесного та душевного є основою психосоматичних захворювань. Він забезпечує правильний підхід до хворого, що є необхідним не лише в якійсь одній медичній спеціальності, а й у всіх сферах доклінічного та клінічного обстеження і лікування. Сьогодні термін «психосоматика» має два значення: одне пов’язане з його застосуванням у галузі медицині, друге − з хворобами, в патогенезі яких важливу роль відіграють психологічні, психовегетативні чинники та риси особистості. В. Б. Захаржевський вказує, що при психосоматичних розладах специфіка хвороби визначається біологічними чинниками, а психогенні фактори відіграють вирішальну (ініціюючу) роль. Але можливі психосоматичні зрушення і без емоційного компоненту. Згідно теорії І. П. Павлова, психосоматичні реакції можуть виникати за участю першої сигнальної системи.

1. Психосоматика: визначення поняття

Психосоматика (грец. psyche - душа, soma - тіло) - напрям у медицині та психології, що займається вивченням впливу психологічних (переважно психогенних) факторів на виникнення і подальшу динаміку соматичних захворювань. Згідно основному постулату цієї науки, в основі психосоматичного захворювання лежить реакція на емоційне переживання, що супроводжується функціональними змінами і патологічними порушеннями в органах. Відповідна схильність може впливати на вибір органу або системи, що уражуються.

Будь-яке психосоматичне захворювання є властивістю людського організму як системи. Воно не виводиться окремо ні з психічних, ні з фізіологічних (включаючи спадкові) властивостей індивіда, його неможливо пояснити шляхом дослідження властивостей якоїсь однієї підсистеми - психічної або соматичної. Тільки взаємодія між цими підсистемами і навколишнім середовищем може призвести до нового стану організму, що визначається як психосоматичне захворювання. І тільки розуміння цих зв'язків може дати змогу ефективно впливати на захворювання, яке виникло, в тому числі і методами психотерапії.

Внутрішні конфлікти, невротичні типи реакцій або психореактивні зв'язки обумовлюють картину органічного страждання, його тривалість, перебіг і, можливо, резистентність до терапії.

Психосоматичні співвідношення, що виникають у хворих, традиційно розглядаються в межах двох основних підходів.

У рамках першого з них, психоцентричного, аналізується вплив на виникнення, клінічні прояви, перебіг і прогноз захворювання гострого і хронічного психічного стресу, а також різноманітних характеристик, пов'язаних з психічним статусом пацієнта. У числі останніх розглядаються конституційні особливості особистості, що інтерпретуються в рамках психодинамічного і психометричного підходів, концепції алекситимії, специфічних «профілів особистості», поведінкового типу А, а також психічні розлади (афективні, тривожно-фобічні та ін.)

У рамках другого, соматоцентричного, підходу вивчаються нозогенні реакції - вплив особливостей клінічних проявів і перебігу хвороби на суб'єктивне сприйняття пацієнтом свого захворювання і особливості психічних розладів, маніфестація яких пов'язана з соматичним стражданням (соматогенні і психогенні стани, обумовлені комплексом психотравмуючих подій, пов'язаних з соматичним захворюванням).

З одного боку, цим терміном позначається науковий напрямок, який встановлює взаємовідносини між психікою і тілесними функціями, досліджує, як психологічні переживання впливають на функції організму, як переживання можуть викликати ті чи інші хвороби.

З другого боку, під терміном «психосоматика» мається на увазі ряд феноменів, пов'язаних з взаємовпливом психічного і тілесного, в тому числі цілий ряд патологічних порушень.

По-третє, під психосоматикой розуміють напрямок медицини, що ставить своєю метою лікування психосоматичних порушень («психосоматична медицина»).

Найбільш відомі визначення психосоматики (за Сидоровим)

Автор	Рік	Визначення
Петровський А.В., Ярошевський М.Г.	1990	Психосоматика - напрямок медичної психології, займається вивченням впливу психологічних факторів на виникнення ряду соматичних захворювань (бронхіальна астма, гіпертонічна хвороба, стенокардія, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, виразковий коліт, нейродерміт, хронічний поліартрит, ендокринні розлади, злоякісні новоутворення)
Ніколаєва В.В., Аріна Г.А.	1996	Психосоматика - це вчення про тілесний взаємозв'язок психічних і соматичних процесів в організмі
Билкіна Н.Д.	1997	Психосоматична медицина, або психосоматика – це область міждисциплінарних досліджень (філософії, фізіології, медицини та інших наук), спрямованих на вивчення психіки та тіла - душі і тіла, тобто психосоматичної проблеми
Бройтігам В. и співавт.	1999	Психосоматична медицина - наука про взаємовідношення психічних і соматичних процесів, які тісно зв'язують людину з навколишнім середовищем
Зінченко В.П.	1999	Психосоматика (від грец. рsyche - душа і soma - тіло) -напрямок у медицині, що вивчає роль психологічних факторів в етіології і патогенезі функціональних та органічних розладів організму людини
Манегетті А.	2003	Психосоматика виражає концепцію гілеморфічної єдності (матерія-тіло, форма-душа) - єдності дії людини. У більш вузькому сенсі означає функціонально-історичне спотворення, викликане виключно психічною причиною

Сучасний погляд на психосоматику виходить за рамки уявлень про здоров'я і хвороби. Психосоматика - це тілесне відображення душевного життя людини, включаючи як тілесний прояв емоцій (наслідком дисбалансу яких і стають психосоматичні хвороби), так і «дзеркало» інших підсвідомих процесів, тілесний канал свідомо-підсвідомої комунікації. У цьому контексті тіло представляється як свого роду екран, на який проектуються символічні послання підсвідомості. Екран, на якому все «таємне» (підсвідоме) стає «явним» (свідомим) або принаймні отримує потенційну можливість стати таким. І на якому психологічні проблеми людини, її внутрішні, свідомо-підсвідомі конфлікти знаходять відображення в безумовно-обов’язковому порядку.

2. Історія розвитку психосоматичного напрямку.

Проблема психосоматичних співвідношень - одна з найбільш складних проблем сучасної медицини, незважаючи на те, що тісний взаємозв'язок психічного і соматичного помічений і вивчається протягом декількох століть.

Психосоматичні співвідношення це проблема не сьогоднішнього дня і не тільки медична та соціальна проблема. В широкому смислі цього слова - це проблема існування людини. По суті, психосоматичні розлади - це велике коло розладів, що об'єднує в собі і депресивні розлади з соматичними порушеннями, і різні психічні розлади, що включають, у тій чи іншій мірі, соматичні, які, на якомусь етапі захворювання, переважають і розцінюються як просто соматичні без зв'язку або у зв'язку з психічними порушеннями.

Холістичний (цілісний) підхід звертається до досвіду лікарів Стародавньої Греції. Платон передав вислів Сократа: «Не можна лікувати тіло, не лікуючи душу».

На початку розвитку медицини до лікування будь-якого захворювання підходили з позицій єдності душі («психо-») і тіла («сома-»).

Біля витоків європейської медицини стоять дві клінічні школи, які відрізняються розумінням сутності патології - це школи перших «анатомів» (школа Кніда) і перших «психіків» (гіппократична школа Косса).

Перші «анатоми» вважали, що хвороба людини - це показник патології і лікареві необхідно лікувати хворобу.
Перші «психіки» вважали, що хвороба - це порушення стосунків між людиною і світом. Основний принцип – хвора людина, отже, лікарю потрібно лікувати людину в цілому.

Американський історик психіатрії Гр.Зільбург (1944) вважає, що історія психосоматики сходить до Гіппократа і Арістотеля, тому що саме Гіппократ як би об'єднував психічне і соматичне; прямо не кажучи про це й не зазначаючи це спеціально у своїх працях. Разом з тим, він як би це підкреслював, і про це свідчить визначення меланхолії, яке дав Гіппократ: «меланхоліки страждають не тільки поганим настроєм, але й відчувають болі в животі, ніби їх колють тисячами голок» (Ю.В.Каннабіх, 1994). Таким чином, у визначенні депресії (меланхолії) Гіппократом був введений соматичний фактор, відзначені соматичні розлади, які зустрічаються у меланхоліків. [6].

У 1818 р. німецький лікар з Лейпцига Хайнрот ввів термін «психосоматичний». Йому належали слова: «Причини безсоння зазвичай психічно-соматичні, проте кожна життєва сфера може сама по собі бути достатньою їй підставою».

У 1822 р. німецький психіатр Якобі Карл Віганд Максиміліан ввів поняття «соматопсихічне» як протилежне і в той же час таке, що доповнює «психосоматичне».

Ця боротьба між «психіками» і «соматиками» закінчилася перемогою соматиків. Соматики також заперечували роль мозку в психічній діяльності.

Ідеї цілісного підходу до хворого в роботах російських лікарів 19 століття.

В рамках холістичного підходу специфіка психоматичної проблеми ще не виділяється, немає експериментів, факт психосоматичного зв'язку розглядається, як даний апріорі.

Представники холістичного (holis - цілісний) підходу:

А) Лікар-клініцист Мудров, перша третина 19 століття. Працював під час холери, заразився і помер. Його ідеї:

Хворіє цілісний організм, а не окремий орган. «Лікування не полягає ні в лікуванні хворого, ні в лікуванні причин хвороби, лікування полягає в лікуванні самого хворого і для цього потрібно пізнати людину в усіх відношеннях».
Багато хвороб виникає внаслідок взаємодії негативних психічних причин. «Одні хвороби виникають від тілесних причин, інші - від тілесних обурень».
Психіка хворого, яким би захворюванням він не страждав, завжди змінюється.
Вимога психотерапевтичного підходу до хворого: «душевні ліки лікують тіло і ці ліки черпаються з науки мудрості - психології».

М.Я.Мудров підсумовував свої думки таким чином: «Знаючи взаємодію душі і тіла, боргом почитаю помітити, що є і душевні ліки, які лікують тіло і черпаються з науки мудрості, частіше з психології ».

Б) Захар'їн, 19 ст., вчитель Чехова на медичному факультеті Московського університету.

Захар'їн розробив оригінальний метод дослідження хворих з соматичною патологією - розпитування, в ході якого лікаря послідовно цікавить анамнез (історія життя), а також запропонував вивчати суб'єктивні скарги хворого.

В) Остроумов висунув ідею про необхідність вивчення сімейного анамнезу, щоб знати спадкові чинники, які можуть робити внесок у патологію. Мова йде не тільки про біологічне успадкування, але й про психологічний - успадкування життєвих стереотипів способу життя і т.д.

Г) Бехтерєв, Корсаков, Ганнушкін - холістичний підхід, ятрогенія (зміни здоров'я пацієнта до гіршого, викликані необережним дією або словом лікаря).

Середина 19 століття - поворотний момент, знання розширилися: з'явилося вчення про клітину. Ідеї холістичного підходу були відтіснені і далі (аж до теперішнього моменту) на перший план вийшла організмічна ідея. Виникнення психосоматичного підходу в медицині - це реакція на організмічний підхід в медицині.

У 1936 р. в США став виходити науковий журнал «Психосоматична медицина» (Psychosomatic Medicine), а в 1939 р. було засновано Американське психосоматичне співтовариство, яке існує і понині.

Психосоматика - це вчення про тілесний взаємозв'язок психічних і соматичних процесів в організмі. Психосоматичний підхід заснований на ідеї цілісного розуміння людської істоти. Він утверджувався на противагу традиційній медицині, яка вважала, що для кожного захворювання існує своя суто органічна причина. Така природничонаукова орієнтація медицини, особливо з початку XX ст., відзначилася відкриттям рефлексу, можливостями досліджень на клітинному рівні, появою хімічних препаратів, які дали можливість боротьби з безліччю хвороб, що досі не лікувалися.

ВИСНОВКИ

Психосоматичні захворювання − це група хворобливих станів, що виникають на основі взаємодії психічних і соматичних факторів і проявляються соматизацією психічних порушень, психічними розладами, що відображають реакцію на соматичне захворювання, або розвитком соматичної патології під впливом психогенних факторів. У сучасній медицині розділ психосоматики представляють клінічні, психологічні, епідеміологічні та лабораторні дослідження, які висвітлюють роль стресу в розвитку соматичних захворювань, зв'язок патохарактерологічних і поведінкових особливостей з чутливістю або стійкістю до певних соматичних захворювань, залежність реакції на хворобу від типу особистісного складу, вплив деяких методів лікування на психічний стан. Хвороба є вимушений стан організму, викликаний наявністю психологічних проблем.

Профілактичні засоби щодо усунення несприятливого психологічного стану автоматично усуває і його наслідок, хворобу. Параметри організму знаходяться в нормі, і хвороба не виникає. Своєчасна профілактика є більш дієвим засобом попередження будь яких розладів, аніж лікування вже наявних хронічних захворювань.

Проблема профілактики психосоматичних захворювань є дуже складною і недостатньо розробленою, оскільки на сьогодні ні теоретично, ні практично не можна запобігти появі психосоматозів, навіть, із урахуванням факторів схильності і провокуючих моментів. Таким чином, увага повинна бути спрямована на вдосконалення психотерапевтичної підготовки лікарів загального соматичного профілю, тому що до них, у першу чергу, звертаються пацієнти з психосоматичними недугами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бачериков Н. Е. и др. Эмоциональный стресс в этиологии и патогенезе психических и психосоматических заболеваний / Н. Е. Бачериков, М. П. Воронцов, П. Т. Петрюк и др. − X. : Основа, 1995. − 276 с.

2. Василюк Ф. Е. Режиссёрская постановка симптома. Психотерапевтическая методика / Василюк Ф. Е. // Московский терапевтический журнал. − 1992. − №2. − С. 105-144.

3. Вітенко, І. С. Основи психології : Підручник / І. С. Вітенко. − Вінниця: Нова книга, 2001. − 255 с.

4. Гиндикин В. Я. Соматогенные и соматоформные психические расстройства : Справочник / В. Я. Гиндикин. – М. : Триада-Х, 2000. – 256 с.

5. Кискер К. П. Психиатрия, психосоматика, психотерапия : Пер. с нем. / К. П. Кискер, Г. Фрейбергер, Г. К. Розе, Э. Вульф. – М. : Алетейа, 1999. – 504 с.

6. Коломоєць М. Ю. Теорії та концепції психосоматичних захворювань / М. Ю. Коломоєць, Н. Д. Павлюкович, В. М. Ходоровський, Є.П.Ткач. // Буковинський медичний вісник. – Том 12, №1. – 2008. – С. 141-144.

7. Кришталь В. В. Психосоматическая патология: генез и подходы к коррекции / В. В. Кришталь. – Т. 7 // Междунар. мед. ж. – 2001. − № 1. – С. 37-40.

8. Михайлов Б. В. Психосоматические расстройства как общесоматическая проблема / Б. В. Михайлов // Доктор. – 2002. – № 6. – С. 9-13.

9. Москалець В. П. Засади формування здатності правоохоронців до збереження власного психічного здоров’я. / В. П. Москалець, С. Д. Сворак // Держава і закон: практика, практика, методика : Збірник наукових праць. – Івано-Франківськ : ВОНР та РВД ПЮІ ЛьвДУВС. – Вип. ІІ, 2007.

10. Психосоматические заболевания: полный справочник / Под ред. Ю. Ю. Елисеева. − М. : Эксмо, 2003. − 605 с.

11. Сидоров П. И. Введение в клиническую психологію : Учебник для студентов медицинских вузов / Сидоров П. И., Парняков А. В. –М. : Академический Проект, Екатеренбург: Деловая книга, 2000. – 381 с.

12. Фрейд З. Психология и защитные механизмы / Фрейд З. – М., 1993. – 120 с. 13. Линецкий М. Л. Спорные вопросы теории и практики аутогенной тренировки / Линецкий М. Л. // Психическая саморегуляция. − М. − 1988. −С. 33 − 35. 14. Лобзин В. С. Аутогенная тренировка / В. С. Лобзин, М. М. Решетников. − Л., 1986. − 279 с.

15. Хаустова О. О. Психосоматичні розлади в практиці сімейного лікаря / О. О. Хаустова // Ліки України. – 2005. – № 9. – С. 15-18.
скачати