Ім'я файлу: економика Давидова І.В. ЗФ-19.docx
Розширення: docx
Розмір: 112кб.
Дата: 24.10.2021
скачати

МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ I НАУКИ УКРАIНИ

СЛОВЯНСЬКИЙ ХIМIКО-МЕХАНIЧНИЙ ТЕХНIКУМ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни «Основи економічної теорії»

студент(а, ки) групи _______

спеціальності 226 Фармація, промислова фармація

___________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові студента )

Варіант № 10

Перевірив: викладач Т.В. Абрамян

Оцінка________________________

Дата здачі на перевірку _________

2020

Завдання:
1. Економічні цикли: види, чинники та фази циклу. Наслідки економічної кризи. Антициклічна політика уряду, її мета та засоби.
2. Ринок цінних паперів, його функції та види. Види та курс цінних паперів.
3. Пан Шевченко бере в оренду будинок, сплачуючи його власнику щороку 95000 дол. Він зберігає свої заощадження в банку, і це приносить йому 15% річних. Вартість будинку оцінюється в 250 000 дол. Враховуючи альтернативні витрати, дайте обґрунтовану відповідь на питання: чи зацікавлений пан Шевченко у придбанні цього будинку?
4. Фермер використовує два ресурси (працю і землю) для виробництва капусти та огірків. У його розпорядженні є 1 га ріллі. Загальна кількість людино-годин на рік не повинна перевищувати 2000. На виробництво 1 ц капусти потрібно витратити 7 людино - годинта 0,01 га, а 1 ц огірків — 45 людино-годин та 0,05 га. а) Зобразьте криву та множину виробничих можливостей для фірми. б) Як змінюватиметься крива трансформації попереднього прикладу, якщо трудові ресурси зростатимуть з 2000 до 3000 людино - годин?

1. Економічні цикли: види, чинники та фази циклу. Наслідки економічної кризи. Антициклічна політика уряду, її мета та засоби.

Економічним циклом прийнято називати нерегулярно повторювані періоди розширення і згортання загальної економічної активності. Макроекономічні показники ділової активності по-різному реагують на фази циклу, в залежності від цього їх поділяють на проциклічні, протициклічні та ациклічні змінні.

Проциклічні змінні зростають у періоди піднесення і зменшуються в періоди спаду (динаміка ВВП, випуск по секторах економіки, величина прибутків від підприємництва, швидкість обігу грошей, короткострокові ставки проценту, рівень зайнятості та загальний рівень цін). Протициклічні змінні зростають у фазі спаду і спадають у фазі піднесення – запаси готової продукції, запаси факторів виробництва, рівень безробіття та рівень банкрутств. Ациклічні змінні не пов’язані безпосередньо з економічним циклом, тому не реагують на нього (величина експорту товарів, яка залежить від стану в зарубіжних країнах).

Перша криза, яка поклала початок першому діловому циклу, виникла у Великобританії в 1825-1826 рр. За майже 200-річний період історії циклів економічні коливання ділової активності значно відрізнялися по країнах і по періодах часу, але зусиллями вчених були виділені деякі загальні властивості циклів, що дало можливість узагальнити теорію криз та особливості механізму розвитку циклів.

Класичний цикл ділової активності мав чотири фази – криза (рецесія), депресія (дно), пожвавлення та піднесення (пік), – які характеризувались чіткими рисами.

Для характеристики спаду (рецесії) використовують великий набір показників. Спрощено рецесію часто визначають за динамікою ВВП, але не завжди зменшення випуску означає рецесію. Рецесія – це період зниження рівнів сукупного випуску, доходу, зайнятості та торгівлі впродовж, як правило, від 6 місяців до 1 року, що відзначається значним спадом у багатьох секторах економіки.


Економічний цикл та його фази
Основними ознаками класичної кризи є: відносне перевиробництво товарів і послуг у порівнянні з платоспроможним попитом на них; різке падіння цін, норми прибутковості, рівня доходів, курсу цінних паперів (акцій, облігацій та ін.); різке зростання запасів, рівня безробіття, норми проценту.

Депресія, яка настає після кризи, характеризується застоєм в промисловості, в’ялістю торгівлі, наявністю великої маси вільних грошових коштів. Падіння цін призупиняється, випуск поступово стабілізується на мінімальному рівні, запаси поступово розсмоктуються і скорочуються, також знижуються ставки позичкового проценту.

Щоб відновити прибутковість підприємств, їх власники починають оновлення капіталу, замінюють застарілі машини і устаткування новітніми, застосовуючи технологічні вдосконалення. Масове оновлення капіталу, зростання інвестиційного попиту дає поштовх для галузей, що виробляють засоби виробництва, таким чином, оновлення капіталу означає перехід у фазу пожвавлення. Мультиплікативний ефект прискорює розвиток виробництва і зростання сукупного доходу. Пожвавлення характеризується зростанням виробництва та рівня доходів, зростанням загального рівня цін, розширенням кредиту. Водночас скорочуються запаси, зменшується рівень безробіття. Фірми доводять обсяги виробництва до початкового, докризового рівня.

Подальше зростання всіх проциклічних показників означає, що економічна система вступає в фазу піднесення. У фазі піднесення йде активне будівництво нових підприємств, модернізація старих, зайнятість збільшується, а разом з нею зростають доходи і попит на товари та послуги з боку населення. Попит наростає стрімко, перевищуючи пропонування, від чого стрімко починають зростати також і ціни. Починається спекулятивний бум. Торговельні фірми намагаються купити якомога більше товарів, розраховуючи на подальше зростання рівня цін, підштовхуючи промислові фірми ще більше розширювати виробництво. Банки охоче видають кредити, підвищуючи ставку проценту. Вступає в дію ефект акселератора, стрімко розвивається інфляція, а виробництво розширюється за межі платоспроможного попиту. Створюються передумови для чергової кризи перевиробництва, що започатковує новий цикл.

У ХХ столітті економічний цикл модифікувався. Головними чинниками цього вважають прискорення науково-технічного прогресу та розвиток державного регулювання економіки. В сучасному циклі фази розмиті і амплітуда коливань набула тенденції до зменшення. Крім того немає чіткої синхронності циклу по країнах. З середини 1970 рр. характерною для економічного циклу стала стагфляція – поєднання падіння виробництва з інфляцією, переплетіння з нециклічними коливаннями ділової активності – сезонними, структурними та системними кризами.

Важливою характеристикою економічних циклів є їх тривалість. Проблему тривалості циклів вивчали багато вчених, в результаті виділились такі різновиди циклів:

  • цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли („довгі хвилі“) тривалістю від 40 до 60 років;

Кондратьєв розробив теорію довгих хвиль: підвищувальна хвиля (висхідний період), тривалістю 25-30 років; понижувальна хвиля (низхідний період), тривалістю 20-25 років.

Він формує чотири емпіричних висновки:

1. Іноді на початку підвищувальної хвилі спостерігаються основні зміни в умовах господарського життя суспільства (зміна техніки виробництва та обміну і зміни в умовах грошового обігу, посилюються нові країни у світовому господарстві).

2. Періоди підвищувальних хвиль багаті соціальними потрясіннями та переворотами (революції, війни).

3. Понижувальні хвилі супроводжуються тривалою депресією сільського господарства.

4. Середні цикли, що припадають на понижувальну хвилю, характеризуються тривалими спадами та депресіями і короткістю та слабкістю підйомів. Середні цикли, які припадають на підвищувальну хвилю, характеризуються навпаки (тривалий і значний підйом, короткий і невиражений спад).

  • цикли Кузнєца з тривалістю 20 років;

  • цикли Джаглера з періодичністю 7-11 років;

  • цикли Китчина з тривалістю 3-5 років;

  • приватні господарські цикли з тривалістю від 1-2 до 12 років.

Цикл ділової активності довго представляли як тимчасове відхилення від довгострокового економічного тренду.

Сам тренд розглядали як результат дії особливих чинників, які обумовлюють довготривале зростання економіки – рівня заощаджень, приросту трудових ресурсів, технічних нововведень. Вважали, що тимчасові шоки, які визначають вигляд бізнес-циклу, майже не впливають на формування тренду. Але новітні дослідження виявили, що короткострокові коливання випуску відбуваються в значній мірі через вплив не тимчасових чинників, як думали раніше, а через дію постійних шоків, які впливають і на тренд. Якщо, наприклад, випуск несподівано швидко зросте, то цей стрибок закріпиться в економіці, що приведе до зміщення вгору самого тренду.


Вплив шохів на тренд
Наслідки економічних циклів досить суперечливі. З одного боку, вони руйнують економіку, завдають великих страждань через зростання безробіття, банкрутства, падіння обсягів виробництва і доходів. Але з іншого боку, через руйнування вони відновлюють рівновагу сукупного попиту і пропонування, очищають економіку від неефективних видів виробництва. Вихід з кризи означає переозброєння підприємств на основі науково-технічного прогресу, що вимагає підвищення кваліфікації найманих робітників.

На сьогоднішній день існують різні погляди на причини циклічних коливань, проте, незважаючи на значний спектр поглядів і різні варіанти антициклічної політики, в цілому можна виділити два напрями регулювання: неокейнсіанство і неоконсерватизм, що розвинулися на базі класичної школи політичної економії. Перше орієнтується на регулювання сукупного попиту, друге — на регулювання сукупного пропозиції. Одну з ключових ролей у цих напрямках відіграють державні фінанси.

Залежно від вихідних параметрів і орієнтирів прихильники того чи іншого напрямку по-різному вирішують проблеми згладжування циклічних коливань, по‑різному оперують інструментами, які є у розпорядженні держави і можуть використовуватися при реалізації антикризової фінансової політики.

Наприклад, прихильники кейнсіанських рецептів більшу увагу приділяють бюджетній (головним чином це пов'язано із збільшенням або зменшенням витрат держави) і податковій політиці (маніпуляції з податковими ставками залежно від стану економіки).

Прихильники неоконсервативних рецептів приділяють велику увагу проблемі грошово‑кредитного обігу. В основному це питання регулювання обсягу грошової маси і його впливу на встановлення рівноваги на грошово‑кредитному ринку.

Незалежно від того, яка політика застосовується, існує і спільне розуміння того, якими повинні бути дії уряду щодо можливостей використання державних фінансів для подолання циклічних коливань.

У фазі спаду державні фінанси спрямовані на стимулювання ділової активності. У сфері застосування інструментів податкової політики це означає зниження ставок податків, надання податкових пільг на здійснення нових інвестицій, проведення політики прискореної амортизації. При цьому при хильники кейнсіанських поглядів більше покладають надії на зростання державних витрат, які розглядаються як стимулятор накопичення. Податкові заходи більше доповнюють бюджетні, і в комплексі вони ведуть до стимулювання сукупного попиту, а в кінцевому рахунку — і виробництва. Що ж відбувається в зворотньому випадку, тобто в період підйому економічної кон'юнктури? Держава, з метою запобігання перегріву економіки та пов'язаних з цим негативних явищ у господарському житті, реалізує політику стримування, що включає протилежні заходи у сфері податково‑бюджетної і грошово‑кредитної політики.

Фіскальна політика такого періоду характеризується підвищенням ставок податків, скороченням державних витрат, обмеженнями у сфері проведення амортизаційної політики. Саме на фіскальну політику орієнтуються теоретики кейнсіанських методів регулювання. Фіскальні заходи призводять до згладжування купівельної спроможності, а значить, і попиту, що веде, в кінце- вому рахунку, до деякого спаду економічної активності. У загальному, щодо особливостей використання державних фінансів задля згладжування циклічних коливань, можна сказати, що в період спаду держава проводить політику активізації всіх господарських процесів, а в період "перегріву" економіки прагне стримувати ділову активність, використовуючи при цьому інструментарій державних фінансів.

Інструменти антициклічного регулювання за допомогою державних фінансів є складовими державної економічної політики. Застосування того чи іншого механізму неможливо без розробки конкретних інструментів державного впливу на економічні процеси. Специфіка і кількість інструментів, що застосовуються при цьому може бути різною і залежить від того, яка з теорій макроекономічного регулювання покладена в основу державної економічної політики.

У процесі інституційних перетворень державних фінансів України можлива і навіть закономірна поява нових, більш ефективних і адекватних інструментів державного регулювання економічних процесів.

Проте на даному етапі розвитку економіки України внутрішні фактори та причини циклічних коливань фактично ігноруються в силу сформованої структури економіки і системи розподілу доданої вартості. Тому визначальний вплив на коливання динаміки ВВП мають екзогенні (зовнішні) фактори, головним з яких є кон'юнктура світового газового, нафтового та інших ринків. Таке положення ускладнює виявлення і точну класифікацію причин циклічності ендогенних економічних процесів і визначає високий ступінь залежності національної економіки від світової сировинної кон'юнктури.
 

2. Ринок цінних паперів, його функції та види. Види та курс цінних паперів.

Важливою складовою ринку капіталів виступає ринок цінних паперів. Ринок цінних паперів, або фондовий ринок (від франц. fonds — гроші, цінності; фонди) — це один із видів ринку капіталів, на якому торгують цінними паперами.

Ринкові цінні папери — це документи, що засвідчують майнові права їхніх власників та дають їм право на одержання певного доходу.

Цінний папір є цінним тому, що: по-перше,він виражає певні права, які переходять до даної особи у момент придбання цього паперу (документа); по-друге,він є неподільним, тобто цілком передає закріплені у ньому права; по-третє,реалізація власником своїх прав можлива лише при його пред'явленні. Виходячи з цих ознак, до цінних паперів не відносяться грошові знаки, лотерейні білети, заповіти, страхові поліси тощо.

Розглянемо найбільш поширені види ділових цінних паперів.

Облігація — це боргове зобов'язання корпорації або держави, за яким позичальник гарантує своєму кредитору: 1) виплату позичкового процента та 2) повернення суми позики в обумовлений термін шляхом викупу облігації за номіналом. Процент за облігаціями виплачується компанією незалежно від її фінансового стану і до виплати дивідендів (акціонерам як власникам компанії, згідно із нормами законодавства, дивіденди якщо й виплачуються, то лише в останню чергу).

Акція — це титул власності, або володіння часткою капіталу в акціонерній корпорації, що дає права на: отримання дивідендів, участь в управлінні (право "голосу") та одержання частини активів у разі її ліквідації. Кошти, вкладені в придбання акцій, акціонер може повернути лише продавши свої акції (на біржі або іншим акціонерам тієї ж корпорації залежно від правового статусу корпорації — публічна чи приватна). На отримання дивідендів найбільше сподіваються зазвичай дрібні (міноритарні) акціонери. Великі (мажоритарні) акціонери, як правило, воліють приймати безпосередню (пряму) участь в управлінні корпорацією як бізнесовим проектом. їхня мета стає досяжною за умови придбання в середньому не менше 10-ти відсоткового пакету голосуючих акцій. У цьому смислі акції є інструментом не тільки власності, а й влади. За приданням акцій часто криється і чисто спекулятивний мотив — вловивши момент найбільшого підвищення їхньої ціни, перепродати їх.

Вексель — це боргове зобов'язання платника, що видав цей вексель, сплатити у визначений термін зазначену суму боргу власникові векселя. Простою мовою кажучи, це — розписка.

Векселі бувають простими, переказними та фінансовими. Простий вексель виписує боржник, переказний вексель — кредитор, а фінансовий вексель виписується задля продажу товару за готівку. У господарській практиці більшість векселів є комерційними (товарними), тобто слугують інструментом комерційного кредиту. Надійність векселя підсилює аваль (від франц. aval ) — поручительство, зроблене третьою особою (зазвичай банком) у вигляді гарантійного запису. Погасити вексель можна завчасно в банку під певний процент — цю операцію називають обліком векселів.

Чек — це документ, яким розраховуються за товари й послуги власники банківських рахунків. Практикуються іменні чеки, ордерні (із перевідним підписом) та на пред'явника.

Депозитний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про внесення грошових коштів на банківський рахунок (депозит).

Ощадний сертифікат — це облігація, що свідчить про депонування грошових коштів в ощадному банку (за цими сертифікатами можна одержати вклади у будь-якому комерційному банку за наявності кореспондентського рахунку). Буває іменним або на пред'явника.

Крім уже названих, на ринок цінних паперів виходять також державні цінні папери. їх випускають: уряд, державні фінансово-кредитні установи, місцеві органи влади. Основними державними цінними паперами є облігації державної (муніципальної) позики, які бувають короткострокові (до року), середньострокові (до 10 років) та довгострокові (понад 10 років).

Усім цінним паперам властиві три основні властивості:

  • 1) ліквідність — ступінь легкості продажу, тобто перетворення у гроші;

  • 2) дохідність — співвідношення отримуваного за цінним папером доходу із витратами на його придбання;

  • 3) ризик — можливість втрати коштів, вкладених у придбання цінних паперів. Кожен вид цінного паперу виступає певним інструментом фондового ринку, тобто слугує для певних цілей. Найбільш активно обертаються на ринку акції та облігації. Основні функції ринку цінних паперів:

    • - мобілізує фінансові кошти та забезпечує економіку капіталом;

    • - ефективно перерозподіляє капітали між підприємствами, галузями, регіонами та країнами;

    • - перерозподіляє права власності на реальний капітал (сприяє переходу підприємств в руки ефективних власників);

    • - встановлює ринкову, або реальну, вартість підприємств (фірм);

    • - допомагає державі покривати дефіцит державного бюджету, вирівнювати надходження податкових платежів протягом року;

    • - розширює простір економічної свободи для людини, відкриваючи перед нею нові можливості вибору варіантів вкладення заощаджень, збільшення доходів.

Звичайно, вести мову про ефективність перерозподільчих функцій фондового ринку можна лише за умови відсутності протидіючих факторів, наприклад, жорсткого оподаткування, відвертого тиску влади на підприємців, продажного судочинства тощо.

Основні учасники ринку цінних паперів:

  • 1) емітенти (економічні суб'єкти, котрі випускають і продають цінні папери, — фірми, банки, держава);

  • 2) інвестори (фірми, банки, держава, приватні особи, які купують цінні папери);

  • 3) інвестиційні інститути (установи, що організують та обслуговують ринок цінних паперів, найбільш помітними серед яких є: фондові біржі, інвестиційні компанії та фонди, інвестиційні консультанти).

В залежності від цільової функції розрізняють прямі та портфельні інвестиції. Прямі інвестиції — це великі інвестиції, що здійснюються з метою отримати контроль над підприємством, стати його основним власником. Портфельні інвестиції — це інвестиції з метою придбання лише цінних паперів, які ймовірно принесуть доходи (проценти, дивіденди чи курсову різницю від перепродажу). Прямими інвесторами зазвичай стають у разі прямого внеску в капітал підприємства або придбання на ринку пакету його акцій в обсязі понад 10%.

Головним інвестиційним інститутом на ринку цінних паперів виступає фондова біржа. Фондова біржа — це установа, яка професійно займається купівлею-продажем цінних паперів, тобто представляє організований ринок цінних паперів. До котирування на біржі допускаються акції та облігації лише тих фірм, які відповідають певним вимогам і пройшли процедуру лістингу (ці поняття уже розглядалися у підрозділі 8.2).

Інвестиційні компанії організовують на замовлення емітентів сам випуск і продаж цінних паперів. На відміну від них, інвестиційні фонди допомагають інвесторам (особливо дрібним) вигідно розмістити їхні вільні кошти. Механізм дії інвестиційного фонду: випускаючи і реалізуючи на широкий загал власні акції, фонд далі вкладає виручені кошти в цінні папери інших компаній і з одержаних доходів виплачує дивіденди своїм акціонерам. Інвестиційні консультанти зайняті наданням рекомендацій з питань емісії та обігу цінних паперів.

Ринок цінних паперів для інвесторів є найбільш ризикованим з усіх ринків. Купуючи ті чи інші цінні папери, інвестори переслідують такі основні цілі: а) збільшити свій дохід (збагатитися); б) вкладення має бути надійним (безпечним); в) воно має бути і ліквідним, тобто давати шанс вкладнику швидко і без втрат продати раніше придбані цінні папери. Але різні види цінних паперів і до того ж різних емітентів мають різний ступінь доходності, надійності і ліквідності. Тому найпопулярнішим способом мінімізації інвестиційних ризиків є диверсифікація вкладень, тобто вкладення наявних коштів у цінні папери не однієї якоїсь, хай навіть добре відомої, компанії, а різних компаній.

У зв'язку з цим, перед крупними інвесторами, такими, наприклад, як інвестиційні фонди, постає нова проблема — формування оптимального портфеля цінних паперів,тобто придбання не просто різних цінних паперів, а такої їх комбінації, за якої б досягався мінімальний ризик і максимальний прибуток. У цьому разі вони намагаються дотримуватися мудрого англійського прислів'я і не класти всі яйця в одну корзину (тоб-то не ризикувати усім одразу).

У структурі ринку цінних паперів виділяються первинний і вторинний ринки. Первинний ринок цінних паперів — це ринок, на якому емітент продає свої акції чи облігації у перші руки (першим покупцям). Оскільки акції є свідоцтвами на право власності на компанію, постільки найпершими їхніми покупцями, звичайно, стають засновники компанії. У разі перетворення приватної компанії у публічну (відкриту) і розширення кола співвласників, акції дістаються не тільки інсайдерам, а й аутсайдерам. Інсайдери (від англ. inside — внутрі) — це власники контрольного пакету акцій та працівники компанії. Аутсайдери (від англ. outside — з боку) — це акціонери зі сторонніх осіб. Інсайдерам акції продаються часто за номінальною вартістю. З усіх названих вище цінних паперів виключно на первинному ринку обертаються векселі, чеки, депозитні та ощадні сертифікати.

Вторинний ринок цінних паперів — це ринок, на якому здійснюється вільний перепродаж раніше розміщених цінних паперів. Це — спекулятивний, за визначенням, ринок. На ньому цінні папери купуються і продаються за ринковою ціною.

Виходячи на первинний фондовий ринок, фірма може випустити і реалізувати свої цінні папери, змусивши тим самим "працювати" гроші своїх інвесторів. На вторинному фондовому ринку фірма, купуючи цінні папери інших фірм, формує свій резервний капітал. Вона може продати частину свого резервного капіталу (придбаних чужих цінних паперів) і отримати потрібні їй кошти.
3. Пан Шевченко бере в оренду будинок, сплачуючи його власнику щороку 95000 дол. Він зберігає свої заощадження в банку, і це приносить йому 15% річних. Вартість будинку оцінюється в 250 000 дол. Враховуючи альтернативні витрати, дайте обґрунтовану відповідь на питання: чи зацікавлений пан Шевченко у придбанні цього будинку?

Альтернативні витрати, або витрати втрачених можливостей, показують вартість найкращої альтернативи, від якої доводиться відмовлятися при здійсненні якої-небудь дії.

Альтернативні витрати являють собою одну сторону процесу прийняття рішення – витратну. Адже будь-який економічний агент хоче отримати від своїх витрат максимально можливий результат.

У такому разі витрати пана Шевченка по оренді будинку складають 95 000 дол. Будинок коштує 250000 дол. У той же час щорічно пан Шевченко отримує дохід від заощаджень банку.

Визначимо річний рівень упущеного доходу від банківських заощаджень у разі вилучення 250 000 із банку для придбання будинку.

250 000 · 15% = 37500 дол.

Отже, 37500 < 95000.

Отже, придбавши будинок, пан Шевченко зможе заощадити щорічно наступну суму:

95000 – 37500 = 57500 дол.

Таким чином, співставивши дані суми можемо зробити висновок, що пану Шевченко вигідніше придбати будинок, а не сплачувати щорічно оренду. Це дасть можливість вже через 5 років за рахунок щорічної економії у 57500 дол. відновити суму заощаджень у банку.
4. Фермер використовує два ресурси (працю і землю) для виробництва капусти та огірків. У його розпорядженні є 1 га ріллі. Загальна кількість людино-годин на рік не повинна перевищувати 2000. На виробництво 1 ц капусти потрібно витратити 7 людино-годин та 0,01 га, а 1 ц огірків – 45 людино год та 0,05 га.

а) Зобразіть криву та множину виробничих можливостей для фірми.

б) Як змінюватиметься крива трансформації попереднього прикладу, якщо трудові ресурси зростатимуть з 2000 до 3000 людино-годин?

Вирішення.

а) Діюче обмеження по використанню землі матиме вигляд:

0,1 * К + 0,05 * О ≤ 1 га.

Діюче обмеження по використанню праці матиме вигляд:

7 * К+ 45 * О ≤ 2000 людино-годин.

Де О – виробництво 1 ц огірків;

К – виробництво 1 ц капусти;

Якщо ми засадимо 1 га ріллі капустою, то зможемо виробити:

  • 1/0,01 = 100 ц капусти;

  • 0 ц огірків.

Якщо ми засадимо 1 га ріллі огірками, то зможемо виробити:

  • 1/0,05 = 20 ц огірків;

  • 0 ц капусти.

Якщо ми витратимо 2000 людино-годин праці на виробництво капусти, то зможемо виробити:

  • 2000 / 7 = 285,7 ц капусти;

  • 0 ц огірків.

Якщо ми витратимо 2000 людино-годин праці на виробництво огірків, то зможемо виробити:

  • 2000 / 45 = 44,4 ц огірків;

  • 0 ц капусти.

У
Множина виробничих можливостей
такому разі зобразимо графічно криву та множину виробничих можливостей:
100, 20 – крива трансформації

Графік кривої та множини виробничих можливостей
Отже, крива трансформації співпадає із лінією землі.
б) Визначимо зміну кривої трансформації попереднього прикладу, якщо трудові ресурси зростатимуть з 2000 до 3000 людино-годин.

Тоді обмеження по використанню праці матиме вигляд:

7 * К+ 45 * О ≤ 3000 людино-годин.

Якщо ми витратимо 3000 людино-годин праці на виробництво капусти, то зможемо виробити:

  • 3000 / 7 = 428,6 ц капусти;

  • 0 ц огірків.

Якщо ми витратимо 3000 людино-годин праці на виробництво огірків, то зможемо виробити:

  • 3000 / 45 = 66,6 ц огірків;

  • 0 ц капусти.

У
Множина виробничих можливостей
такому разі зобразимо графічно криву та множину виробничих можливостей
:

1 00, 20 – крива трансформації

Графік кривої та множини виробничих можливостей за зміни умов
Таким чином, крива трансформації співпадає із лінією землі і не зміниться.
Список літератури та інтернет ресурсів:

  1. https://pidru4niki.com/1234052162905/politekonomiya/rinok_tsinnih_paperiv_yogo_funktsiyi_instrumenti

  2. http://www.investplan.com.ua/pdf/10_2015/8.pdf

  3. file:///C:/Users/Пользователь/Downloads/Mep_2009_1-2_7.pdf

  4. http://www.ereport.ru/articles/macro/macro16.htm

5. Закон України «Про акціонерні товариства» : за станом на 23.12.2010р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

6. Закон України «Про Антимонопольний комітет України»: за станом на 07.10.2010р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

7. Закон України «Про банки і банківську діяльність»: Із зм. та доп. станом на 04.02.2011р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

8. Закон України «Про господарські товариства»: за станом 23.12.2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

9. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»: за станом на 22.12.2010р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon.rada.gov.ua.

10. Закон України «Про зайнятість населення»: за станом на 17.11.2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

11. Закон України «Про захист економічної конкуренції»: за станом на 22.12.2010р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

12. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»: за станом на 23.12.2010р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

13. Закон України «Про інвестиційну діяльність»: за станом на 09.09.2010р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

14. Закон України «Про підприємництво» : за станом на 23.05.2009р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua. 


скачати

© Усі права захищені
написати до нас