МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СЛОВ’ЯНСЬКИЙ ХІМІКО-МЕХАНІЧНИЙ ТЕХНІКУМ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни «Фармацевтична хімія»
студент(а, ки) групи ЗФ - 20
спеціальності 226 Фармація, промислова фармація
Яконюк Ганни Віталіївни
(прізвище, ім’я, по батькові студента)
Варіант № 40
Перевірив: викладач Г.М. Моісеєва
Оцінка ____________________________
Дата здачі на перевірку ____________
2022
Варіант №40
Загальна характеристика лікарських засобів ароматичних кислот та їх похідних.
Ароматичні кислоти – похідні ароматичних вуглеводнів, у молекулах яких в ароматичному ядрі один або кілька атомів Гідрогену заміщено на карбоксильну групу –СООН.
Властивості. Ароматичні кислоти – кристалічні речовини, звичайно, мало розчинні у воді і легко розчинні в органічних розчинниках (спирті, бензолі, хлороформі). Константи їх кислотності Ка трохи більші, ніж у жирних кислот. Зокрема, бензойна кислота С6Н5СООН є сильнішою кислотою порівняно з ацетатною СН3СООН, що пояснюється ефектом спряження групи –СООН із бензеновим ядром –С6Н5. Кислоти ароматичного ряду володіють загальними хімічними властивостями, характерними для карбонових кислот: утворюють солі, ангідриди, галогенангідриди, естери, аміди та ін.
Фармакологічна дія і медичне застосування. Введення карбоксильної групи у молекулу ароматичного вуглеводню знижує токсичність сполуки й одночасно зумовлює появу припікаючої, подразнюючої дії на тканини. Застосовують ароматичні кислоти як слабкі антисептичні засоби, а їх солі – як носії специфічних аніонів. Солі цих кислот легко розчинні у воді, що зменшує подразнюючу дію.
Бензойна кислота в організмі легко реагує з амінокислотою гліколем (кислота a-аміноацетатна) з утворенням гіпурової кислоти, кількість якої свідчить про функціональний стан печінки.
У медичній практиці застосовують бензойну і саліцилову кислоти, а також натрію бензоат і натрію саліцилат.
Кислота бензойна ДФУ, доповн. 1
Acidum benzoicum
BENZOIC ACID
C6H5COOH М. м. = 122,12 г/моль
С7Н6О2
Хімічна назва: бензенкарбонова кислота, бензолкарбонова кислота, бензойна кислота, бензоатна кислота.
Кислота бензойна містить не менше 99,0 % і не більше 100,5 % бензенкарбонової кислоти.
Поширення в природі
Кислота бензойна вперше була відкрита в бензойній камеді Resina Benzoe у 1608 році. Зустрічається у вільному вигляді в деяких смолах і бальзамах (перуанському і толуанському), у журавлині.
У великій кількості кислота бензойна знаходиться у вигляді естеру в бензойній смолі. Однак одержання кислоти бензойної шляхом перегонки бензойної смоли тепер не застосовується.
Одержання
В даний час кислоту бензойну одержують кількома синтетичними методами.
1. Окиснення толуену Толуен окиснюють у кислому середовищі сульфатної кислоти H2SO4 за допомогою манган діоксиду MnО2 або калій дихромату K2Cr2O7
2. 2. Хлорування толуену з подальшим гідролізом бензентрихлориду
3.Декарбоксилювання фталевої кислоти
Властивості
Опис. ДФУ, доповн. 1. Кристалічний порошок білого кольору або безбарвні кристали, без запаху або з дуже слабким специфічним запахом.
Ідентифікація
А. ДФУ, ДФУ, доповн. 1. Визначення температури плавлення. Препарат після перекристалізації з теплої води Р і висушування у вакуумі має температуру плавлення від 121 °С (120 °С – ДФУ) до 124 °С.
В. Реакція на бензоати. Розчин S (розчин кислоти бензойної в 96 % спирті Р) дає реакцію (а) на бензоати.
а) ДФУ. Реакція з ферум(ІІІ) хлоридом
До 1 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 0,5 мл розчину ферум(ІІІ) хлориду Р1 FeCl3; утворюється блідо-жовтий осад, розчинний в ефірі Р.
ДФ Х. Препарат розчиняють у розчині натрій гідроксиду NaOH (реакція має бути нейтральною, тому що в кислому середовищі осад основної солі розчиняється, а в лужному середовищі випаде осад Fe(OH)3). При додаванні розчину ферум(ІІІ) хлориду Р1 FeCl3 утворюється основний ферум(ІІІ) бензоат (C6H5COO)3Fe×Fe(OH)3×7H2O у вигляді осаду блідо-жовтого кольору (у ДФ Х – рожево-жовтого кольору), який розчиняється в ефірі Р.
C6H5COOH + NaOH = C6H5COONa + H2O
6C6H5COONa + 2FeCl3 + 10H2O = (C6H5COO)3Fe×Fe(OH)3×7H2O¯ + 3C6H5COOH + 6NaCl
в) ДФУ. Сублімація препарату
Декілька кристалів подрібненої субстанції змочують кислотою сульфатною Р H2SO4, обережно нагрівають дно пробірки; на стінках пробірки утворюється білий наліт C6H5COOH.
с) Нефармакопейна реакція. Реакція з розчином аргентум нітрату
При додаванні розчину аргентум нітрату AgNO3 утворюється білий осад аргентум бензоату C6H5COOAg:
C6H5COOH + AgNO3 = C6H5COOAg¯ + HNO3
Випробування на чистоту
1. ДФУ, доповн. 1. Прозорість і кольоровість розчину. Розчин S (розчин субстанції у воді, вільній від карбон діоксиду СО2, Р ) має бути прозорим і безбарвним.
Кількісне визначення
ДФУ, доповн. 1; Черних. Алкаліметрія у спиртовому розчині, пряме титрування
Наважку препарату (близько 0,2 г) розчиняють у 20 мл 96 % спирту Р (у воді субстанція мало розчинна) і титрують 0,1 М розчином натрій гідроксиду NaOH до переходу забарвлення від жовтого до фіолетово-червоного, використовуючи як індикатор 0,1 мл розчину фенолового червоного Р.
C6H5COOH + NaOH = C6H5COONa + H2O
Еm(C6H5COOH) = М. м.
Зберігання
У щільно закупореному контейнері.
Застосування. Зовнішній антисептичний, фунгіцидний засіб
Застосовують зовнішньо як протимікробний і фунгіцидний засіб при шкірних захворюваннях, мікозах у вигляді мазей 6 % (разом з кислотою саліциловою 3 %, наприклад, при мікозах). При прийомі всередину посилює секрецію слизових оболонок дихальних шляхів. Як відхаркувальний засіб застосовують натрію бензоат.
Інтервал разових терапевтичних доз: 6 %.
Лікарські форми: мазь.
Натрію бензоат ДФУ, доповн. 1
Natrii benzoas
SODIUM BENZOATE
C6H5COONa М. м. = 144,11 г/моль
С7Н5NaО2
Хімічна назва: натрій бензенкарбоксилат, натрій бензоат, натрієва сіль бензойної кислоти, натрієва сіль бензоатної кислоти.
Натрію бензоат містить не менше 99,0 % і не більше 100,5 % натрію бензенкарбоксилату, у перерахунку на суху речовину.
Одержання
Розчинення кислоти бензойної в гарячому розчині натрій карбонату Na2CO3 (соди).
2С6H5COOH + Na2CO3 = 2С6H5COONa + H2O + CO2
Одержаний розчин згущують до кристалізації, виділені кристали відфільтровують і висушують.
Властивості
Опис. ДФУ, доповн. 1. Кристалічний або гранульований порошок або пластівці білого кольору. Слабко гігроскопічний.
Розчинність. ДФУ, доповн. 1. Легко розчинний у воді Р, помірно розчинний у спирті 90 % (об/об) Р.
Ідентифікація
1. Реакції на йони Натрію (ДФУ, доповн. 1 – субстанція дає реакцію (а) на Натрій)
а) ДФУ. Взаємодія з калій гексагідроксостибатом(V)
До досліджуваного розчину, що містить йони Натрію Na+, додають розчин калій карбонату K2CO3 і нагрівають до кипіння; осад не утворюється. Потім додають розчин калій гексагідроксостибату(V) K[Sb(OH)6] і нагрівають до кипіння. Після охолодження в льодяному охолоджувачі утворюється густий осад білого кольору:
Na+ + [Sb(OH)6]– ® Na[Sb(OH)6]
Осад розчиняється в мінеральних кислотах і в розчинах лугів.
в) ДФУ. Реакція з метоксифенілацетатної кислоти реактивом (розчин кислоти метоксифенілацетатної у розчині тетраметиламоній гідроксиду і етанолі); утворюється білий кристалічний осад, розчинний у розчині амоніаку NH4OH.
Нефармакопейна реакція. Взаємодія з розчином цинк-ураніл-ацетату Zn[(UO2)3(CH3COO)8] у середовищі ацетатної кислоти CH3COOН; утворюється осад жовтого кольору (кристали октаедричної форми):
Na+ + Zn[(UO2)3(CH3COO)8] + CH3COO– + 9H2O ®
® NaZn[(UO2)3(CH3COO)9]× 9H2O¯
2. Реакції на бензоат-іони (ДФУ, доповн. 1 – субстанція дає реакції (в) і (с) на бензоати, див. кислота бензойна)
а) ДФУ. Реакція з ферум(ІІІ) хлоридом FeCl3; утворюється осад блідо-жовтого кольору:
6C6H5COONa + 2FeCl3 + 10H2O = (C6H5COO)3Fe×Fe(OH)3×7H2O¯ + 3C6H5COOH + 6NaCl
в) ДФУ. Сублімація кислоти бензойної
Декілька кристалів подрібненого препарату змочують кислотою сульфатною Р H2SO4, обережно нагрівають дно пробірки; на стінках пробірки утворюється білий наліт C6H5COOH.
2C6H5COONa + H2SO4 = 2C6H5COOH + Na2SO4
Випробування на чистоту
1. Прозорість розчину. Розчин S (розчин препарату у воді, вільній від СО2, Р), має бути прозорим.
2. Кольоровість розчину. Забарвлення розчину S має бути не інтенсивніше за забарвлення відповідного еталону.
3. Кислотність або лужність. До розчину S додають воду, вільну від карбон діоксиду СО2, Р, декілька крапель фенолфталеїну; забарвлення розчину має змінитися при додаванні не більше 0,2 мл 0,1 М розчину натрій гідроксиду NaOH або 0,1 М розчину кислоти хлоридної HCl.
4. Галогенопохідні (хлорид-іони, загальний Хлор)
Рекомендується для даного випробування використовувати окремий скляний посуд, вільний від хлоридів.
Визначення проводять спектрофотометричним методом, вимірюючи оптичну густину випробовуваного розчину і розчину порівняння за довжини хвилі 460 нм.
5. Загальні домішки важких металів, Феруму (N), сульфатів (N) – у межах відповідних еталонів. Домішку Феруму визначають додатково в субстанції натрію бензоату, яку використовують для приготування ін'єкційних розчинів.
6. Втрата у масі при висушуванні. Не більше 2,0 %. 1,0 г субстанції сушать при температурі від 100 °С до 105 °С до постійної маси.
Кількісне визначення
1. ДФУ, доповн. 1. Ацидиметрія, неводне титрування
Наважку препарату розчиняють у кислоті ацетатній безводній Р CH3COOH, якщо необхідно, нагріваючи до температури 50 °С. Одержаний розчин охолоджують і титрують 0,1 М розчином кислоти перхлоратної HClО4 до зеленого забарвлення, використовуючи як індикатор розчин нафтолбензеїну Р.
Хімізм процесу можна зобразити двома рівняннями:
C6H5COONa + СН3СООН ® C6H5COONaН+×СН3СОО–
протогенний розчинник
СН3СООН + HClО4 = СН3СООН2+×ClО4–
кислота
Підсумовуючи ці рівняння, одержимо вираз:
C6H5COONaН+×СН3СОО– + СН3СООН2+×ClО4– = NaClО4 + C6H5COOН + 2СН3СООН
У загальному вигляді хімізм процесу можна зобразити рівнянням:
C6H5COONa + HClО4 = NaClО4 + C6H5COOH
Еm(C6H5COONa) = М. м.
Зберігання
У щільно закупореному контейнері.
Застосування. Протикашлевий (відхаркувальний) засіб. Для дослідження фнкціонального стану печінки
Застосовують орально як відхаркувальний засіб при бронхітах, гострих і хронічних трахеїтах та інших захворюваннях верхніх дихальних шляхів у вигляді порошків і мікстур (частіше в мікстурах) у дозах по 0,2–0,5 г декілька разів в день. Часто поєднують з іншими відхаркувальними засобами (травою термопсису, алтейним сиропом, нашатирно-ганусовими краплями).
При абсцесі легень, гнійному бронхіті вводять внутрішньовенно 15 % розчин препарату.
Натрію бензоат застосовують також для дослідження антитоксичної функції печінки. Принцип застосування полягає в тому, що гліцин (аміноацетатна кислота) H2NCH2COOH, яка утворюється в печінці, реагує з кислотою бензойною С6H5COOН з утворенням гіпурової кислоти:
C6H5COO– + Н+ ® C6H5COOН
C6H5COOН + H2N-CH2-COOH ® C6H5CONHCH2COOH + H2O
За кількістю гіпурової кислоти, яка виділилася, роблять висновок про функціональний стан печінки. У нормі виділяється 65–92,5 % натрію бензоату (при оральному введенні) і 55,4–79 % (при внутрішньовенному введенні) у вигляді гіпурової кислоти.
Інтервал разових терапевтичних доз: 0,2–0,5.
Лікарські форми: порошок, мікстура.
2. Добування натрію цитрату для ін'єкцій. Застосування. Умови зберігання.
НАТРІЮ ЦИТРАТ (Natrii citras).
C6H5Na3O7·2H2O Мол. м. 294,1
АФІ синтетичного походження. Білий кристалічний порошок або гранульовані кристали, злегка розпливаються у вологому повітрі, легкорозчинний у воді, практично нерозчинний у 96% спирті. Зберігають у щільно закритому контейнері без доступу повітря.
Ідентифікують реакцією на цитрати, реакціями на натрій. Кількісно визначають методом неводної ацидиметрії (індикатор — розчин нафтолбензеїну).
Фармакологічна група. V07A C; B05C B02 — гемоконсерванти; сольові розчини.
Фармакологічні ефекти. Знижує згортуваність крові, підвищує лужні резерви крові та облужнює сечу. Зв’язує кальцій (IV плазмовий фактор згортуваності крові) і робить неможливою гемокоагуляцію (in vitro). Збільшує вміст натрію в організмі. Зміна реакції сечі з кислої на лужну призводить до зникнення дизуричних явищ.
Застосування. Консервація крові. Симптоматичне лікування циститу.
Цитрат натрію – це сіль органічної етимології. Буває одно-, дво- і тризаміщеною. Ці різновиди (кристалогідрати) відрізняються концентрацією головного компонента, ступенем гігроскопічності і низкою інших технічних параметрів. Купити цитрат натрію сьогодні найчастіше можна, отриманий з лимонної к-ти шляхом нейтралізації кальцинованою содою або ж іншим джерелом натрію з подальшою кристалізацією.
Характеристики цитрату натрію Ще одна загальноприйнята назва цієї речовини – натрій лимоннокислий. Ця натрієва сіль 2-гідроксипропан-1,2,3-трикарбонової кислоти є слабо гігроскопічним порошком, у структурі якого – дрібні кристали (класична форма випуску). Забарвлення може варіюватися від білого до блідого жовтого. Смакова характеристика – кисло-солона, в зв’язку з чим цей матеріал і відомий як «кисла сіль». У водному середовищі розчиняється добре, чого не скажеш про розчинення в спирті. Розчин у H2O відрізняється неагресивним кислуватим присмаком. Хімічні властивості схожі на властивості цитрату Са.
Структурна формула зазначеної речовини, її властивості та характеристики пояснюють її використання в медичних цілях. Цей реактив найчастіше вводять до складу препаратів, що піддаються швидкому розчиненню. З його допомогою позбуваються циститів, каменів у нирках, а також інших проблем, які трапляються із сечостатевою системою і нирками. Ще з ним досягають проносного ефекту, приводять до норми кров’яні показники, борються з такими малоприємними станами, як печія та похмілля. У фармацевтиці цей продукт також називають просто цитрат натрію для ін’єкцій. Він – популярний інгредієнт комплексних ліків, які використовуються в різних мед. сферах. Належить до антикоагулянтів, регуляторів водно-електролітного балансу і кислотно-лужного стану, засобів, які показані для запобігання формуванню конкрементів і допомоги їх розчиненню. Відомий багатьом медикамент Регідрон, який здійснює оральну регідратацію, покликану поповнювати рідинні втрати в організмі, також має в своєму складі матеріал, що розглядається. Крім того, у багатьох ліках він виступає допоміжним компонентом. Ця сіль добре відома як антикоагулянт, тому активно застосовується при переливанні крові і з метою збереження цього біоматеріалу в спеціальних банках. Така властивість, як запобігання кровозгортанню шляхом хелатування кальцієвих іонів у крові і утворення цитратокальцієвих комплексів, дуже цінна для донорського сегменту. Задіюють цей натуральний продукт і в хірургії як антацид системної дії. Він підходить для профілактичних заходів стосовно регургітації та аспірації в тому випадку, якщо передбачається загальна анестезія.
3. Ідентифікація стрептоциду. Напишіть рівняння можливих хімічних реакцій, вкажіть умови їх перебігу.
СУЛЬФАНІЛАМІД - SULFANILAMIDUM
SULFANILAMIDE- СТРЕПТОЦИД (STREPTOCIDUM)
4-амінобензолсульфонамід
С6H8N2O2S М.м. 172,2
Містить не меньше 99,0% і не більше 101,0% 4-амінобензолсульфонаміду у перерахунку на суху речовину ( ДФУ 2-е видання Т.2 с. 599).
ІДЕНТИФІКАЦІЯ
А) t пл. 164, 5%0 С до 1660С
В) ІК - спектр субстанції, одержаний у дисках, має відповідати спектру ФЗС сульфаміду.
С) На хроматограмі випробовуваного розчину (а), одержаний у випробуванні "Супровідні домішки", має виявлятися основна пляма на рівні основної плями на хроматограмі розчину порівняння (а), відповідна їй за розміром.
Д) Реакція на ароматичні аміни
НЕФАРМАКОПЕЙНІ МЕТОДИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ
+ NaOH → t0 + ONa+NH2↑ - запах2. Біроліз субстанції: плав синьо-фіолетового кольору; запах аніліну і аміаку.
3.Реакція з окисниками (розчин водню пероксиду); заліза (ІІІ) хлоридом →вишнево-червоне → буре.
1 2 3