Ім'я файлу: Контрольна робота_6 варіант_Маліновський.О.Ю._ОПАГ-11.docx
Розширення: docx
Розмір: 36кб.
Дата: 12.05.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 36кб.
Дата: 12.05.2021
скачати
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Кафедра обліку та аналізу
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни:
“ Методологія та організація наукових досліджень в обліку й аудиті”
Номер студента в списку групи: 6
Виконав:
студент групи ОПАГ-11
Маліновський О.Ю.
Перевірила:
к.е.н., доц. Лемішовська О.С.
Львів 2021
ЗМІСТ
| ВСТУП | 3 |
| РОЗДІЛ 1. .ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА .Економічний та юридичний зміст складових власного капіталу Бухгалтерський облік витрат майбутніх періодів Тестові завдання ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ | 4 4 9 11 15 16 |
ВСТУП
Метою контрольної роботи є формування та розкриття студентами теоретичних знань та практичних навичок та прийомів із дисципліни: “Методологія та організація наукових досліджень в обліку й аудиті”.
Основними завданнями даної роботи є використання та застосування вмінь для розкриття поставлених питань, обґрунтування своєї точки зору стосовно тих чи інших теорій та наукових праць відомих вчених з бухгалтерської науки, викладення власних висновків з опрацьованого матеріалу.
Структура контрольної роботи складається зі вступу, основного тексту роботи, висновків та списку використаних джерел.
Основна частина контрольної роботи повинна містити опрацьований матеріал з відповідними джерелами у вигляді теоретичних питань та тестових завдань відповідно до тем дисципліни.
Висновок повинен містити роз’яснення, щодо виконаної контрольної роботи та основні результати, які були досягненні внаслідок її виконання.
Список використаних джерел має містити у собі усі джерела інформації, які були опрацьовані задля виконання даної роботи.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
Економічний та юридичний зміст складових власного капіталу
Кожне підприємство, організація чи установа для реалізації поставлених цілей має у своєму розпорядженні як засоби праці (будівлі, машини, устаткування і т. ін.), так і предмети праці (сировину, матеріали, паливо і т. ін.), які в сукупності складають господарські засоби, тобто власність підприємства. В свою чергу власність асоціюється із поняттям “Капітал” [1].
З погляду на підприємство як на незалежний суб’єкт господарювання, капітал представляє собою абстрактну суму фінансових коштів в грошовій формі, що надані їх власником або кредитором господарюючому суб’єкту з метою інвестування, і характеризуються юридичним і часовим аспектами.
Як сума фінансових зобов’язань підприємства перед власниками і кредиторами капітал відображається в пасиві балансу підприємства і утворює фінансово-економічний сегмент господарства. За джерелами виникнення розрізняють власний (акціонерний капітал) і позиковий капітал (кредити, позики), які відрізняються правовим статусом капіталодавців. Уречевленням (еквівалентом) капіталу виступає майно підприємства, що представляє собою потенціал підприємства або конкретну форму використання капіталу [2].
Власний капітал — частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Таке визначення не відповідає на питання, які критерії мають застосовуватися для визнання окремих елементів власного капіталу. Відповідь на це питання дає більш розгорнуте визначення власного капіталу, яке відображає його економічний зміст. Власний капітал — це сума власних коштів підприємства, що є результатом його діяльності чи отримана від власників або учасників підприємства у вигляді внесків, придбаних акцій, паїв тощо [3].
Капітал має юридичне і економічне значення. Юридичне значення капіталу полягає передусім в тому, що його розмір визначає межі мінімальної матеріальної відповідальності, які суб’єкт господарювання має за своїми зобов’язаннями.
Економічна роль власного капіталу полягає в забезпеченні підприємства власними фінансовими ресурсами, необхідними як для початку, так і для продовження реальної господарської діяльності. Саме такий підхід до розуміння статутного капіталу був виключений в адміністративно-регульованій економіці. Розглядаючи економічну сутність, потрібно відмітити найважливіші характеристики капіталу, які полягають у тому, що він виступає основним чинником виробництва; характеризує фінансові ресурси підприємства, які приносять прибуток; використовується як головне джерело формування добробуту його власників; є головним виміром ринкової вартості підприємства. Його динаміка є важливим показником ефективності господарської діяльності.
Згідно з економічною природою власний капітал класифікується за способом виникнення складових у процесі господарської діяльності акціонерних товариств із врахуванням особливостей їх діяльності. За економічною суттю він відображає процес створення, розподілу, використання й відтворення ресурсів у межах окремого підприємства. До початку діяльності підприємства тільки фактично обмежена величина статутного капіталу й емісійний дохід, утворений при продажу акцій вище номінальної вартості, являє собою реально функціонуючий капітал, початково вкладений власниками [3].
Складові власного капіталу поміщено у розділі І пасиву балансу “Власний капітал”, до якого входять:
статутний капітал;
пайовий капітал;
додатковий капітал;
інший додатковий капітал;
резервний капітал;
нерозподілений прибуток (непокритий збиток);
неоплачений капітал;
вилучений капітал.
Основною складовою власного капіталу є статутний капітал, який являє собою загальну вартість активів, внесених засновниками при створенні підприємства.
Статутний капітал — це частина капіталу, яка утворюється за рахунок сукупності вкладів у вигляді матеріальних, нематеріальних або фінансових ресурсів засновників у майно підприємства для забезпечення діяльності господарюючого суб’єкта згідно меж, які визначені установчими документами. Розмір статутного капіталу підлягає обов’язковій реєстрації у Державному реєстрі суб’єкта господарювання.
Законом України “Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. № 1576—XII визначено, що вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.
Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.
Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.
Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) відкритих акціонерних товариств щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою).
Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду.
Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій).
Зменшення статутного фонду при наявності заперечень кредиторів товариства не допускається.
Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.
Пайовий капітал — це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарсько-фінансової діяльності. Пайовий капітал узагальнює інформацію про суми пайових внесків членів споживчого товариства, сільськогосподарського підприємства, житлово-будівельного кооперативу, кредитної спілки та інших підприємств, що передбачені установчими документами.
Додатковий капітал — сума, на якій вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість, а також сума дооцінки активів на вартість необоротних активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших осіб, та інші види додаткового капіталу.
Резервний капітал являє собою суму резервів, створених відповідно до чинного законодавства та установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку.
Законом України “Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. № 1576- XII визначено, що у товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства.
Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.
Нерозподілений прибуток являє собою частину чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами.
Неоплачений капітал — заборгованість засновників (учасників) господарського товариства за внесками до статутного капіталу підприємства.
Вилучений капітал — фактична собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених господарським товариством у його учасників [1].
Дослідження структурних елементів власного капіталу підприємств України дозволило встановити ознаки належності до першого підходу їх відображення у бухгалтерському обліку. Це обумовлено спектром організаційно-правових форм вітчизняних підприємств відповідно до Господарського та Цивільного кодексів України, особливостями формування підприємствами складових власного капіталу, що визначає порядок відображення інформації про них у бухгалтерській звітності.
Урахування вказаних особливостей і методичне забезпечення обліку власного капіталу підприємства відповідно до його організаційно-правової форми є важливим елементом удосконалення методики бухгалтерського обліку, що сприятиме раціональній організації бухгалтерського обліку та навчально-методичному забезпеченню формування фахівців з обліку. Відображення інформації про власний капітал в Україні принципово не відрізняється від міжнародних. Це зумовлено тим, що при формуванні Положень (стандартів) бухгалтерського обліку фахівці керувалися міжнародними стандартами фінансової звітності. У США і Японії акціонерний і партнерський капітал відображається в межах фактично оплаченого, в зв’язку з тим, що стаття заборгованості акціонерів (засновників) відсутня. За недостатньої оплати акцій умовні зобов’язання по зібраних грошових коштах, що виникли, розкриваються в поясненнях.
Відображення у бухгалтерському обліку операцій з капіталом повинно здійснюватися лише після ретельного аналізу суті операцій, що призводять до змін в елементах капіталу. Перш за все, слід приділяти увагу господарськими операціями з отримання або передачі активів, зміни оцінки необоротних активів та визначенню фінансових результатів. Саме такі операції найчастіше призводять до змін у власному капіталі. Від характеру діючої на підприємстві облікової політики стосовно визнання доходів і втрат, оцінки активів значною мірою буде залежати, наскільки адекватно буде оцінений власний капітал підприємства. Таким чином, власний капітал втілює в собі частину активів підприємства, яку без будь-яких умов та обмежень можна визнати власністю підприємства. Власний капіталу слід відрізняти від суми зобов’язань і коштів, що резервуються підприємством для виконання певних цілей (програм), тобто від майбутніх, відкладених витрат (забезпечення майбутніх витрат і платежів).
До власного капіталу не відносять також одержані доходи у звітному періоді, які підлягають включенню до доходів у майбутніх звітних періодах. На зміни в капіталі впливають багато факторів, які виникають у процесі господарської діяльності господарюючого суб’єкта, як то: отримання чистого прибутку (збитку) за звітний період, розподіл прибутку, виправлення помилок і змін в обліковій політиці підприємства, переоцінки необоротних активів, внески учасників, вилучення капіталу й інші події, які безпосередньо призводять до збільшення або зменшення власних коштів підприємства, його чистих активів [3].
Бухгалтерський облік витрат майбутніх періодів
Витрати є важливою умовою функціонування суб’єкта господарювання та необхідною складовою будь-якої господарської діяльності.
Специфічним і дискусійним об’єктом бухгалтерського обліку відповідно до принципу нарахування та відповідності доходів і витрат є витрати майбутніх періодів. Вони несуть вплив на собівартість продукції, витрати звітного періоду, величину фінансових результатів, а також на оцінку фінансового стану та платоспроможності суб’єктів господарювання. Актуальність даного питання підкреслюють такі аспекти, як відсутність одностайного підходу до визначення економічної суті витрат майбутніх періодів і вирішення питання їх складу з метою забезпечення об’єктивною інформацією при прийнятті управлінських рішень.
Витрати майбутніх періодів як економічна категорія зародилися ще в XІV ст., але особливий інтерес вчених до даної категорії почав зростати починаючи з ХІХ ст., які вважають витрати майбутніх періодів коригуючою статтею балансу.
Щодо дефініції витрат майбутніх періодів, то вони є різними. Варто звернути увагу, що особливої різниці між поданими авторами визначеннями не існує. Більшість з них застосовують трактування терміну “витрати майбутніх періодів” закріплене на законодавчому рівні.
Сутність витрат, які належать до категорії “витрати майбутніх періодів”, визначено у п. 36 П(С)БО 2 “Баланс”, яке діяло до 19.03.2013, а саме: у складі витрат майбутніх періодів відображаються витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів. Отже, погляди окремих вчених досить співзвучно перегукуються між собою, а інші – відмінні. Враховуючи вищевикладене, запропоновано такі підходи до трактування поняття “витрати майбутніх періодів”:
1) це особливий вид активу, який, на відміну від авансів виданих, не може бути конвертованим в грошові кошти;
2) це зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань у процесі господарської діяльності для одержання доходу або іншої вигоди у майбутніх періодах;
3) це витрати, які понесені суб’єктом господарювання у звітному періоді в процесі господарської діяльності, але мають відношення до майбутніх звітних періодів, тобто будуть включені до складу витрат наступних звітних періодів шляхом капіталізації.
Із даних запропонованих тверджень, слід вважати, що витрати майбутніх періодів – це витрати, які понесені суб’єктом господарювання у звітному періоді в процесі господарської діяльності з метою одержання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах і будуть включені до складу витрат наступних звітних періодів шляхом капіталізації (розподілу) та не можуть бути конвертовані в грошові кошти.
Різні автори у своїх статтях та виданнях склад витрат майбутніх періодів визначають по-різному. Це вказує на те, що склад витрат майбутніх періодів є неоднозначним та досі повністю не дослідженим. Слід зазначити, що склад витрат майбутніх періодів буде залежати від виду економічної діяльності суб’єкта господарювання і, відповідно, буде характерним для кожної з них.
Аналіз витрат майбутніх періодів є необхідною передумовою ефективного функціонування підприємства, оскільки дані витрати впливають на собівартість виробленої продукції, а значить впливають на фінансовий результат підприємства.
Завдання, етапи, об’єкти аналізу витрат майбутніх періодів ні в наукових вісниках, ні в періодичних виданнях, ні у наукових конференціях, ні в тезах доповідей науково-практичних конференцій не розглядаються.
Отже, витрати майбутніх періодів є специфічним об’єктом у системі бухгалтерського обліку, який не слід ототожнювати з витратами звітного періоду. З метою правильного розуміння економічної суті досліджуваних витрат і для потреб чіткого відображення інформації в обліку, використання її в аналітичних процедурах та в процесі здійснення контролю рекомендовано вважати витратами майбутніх періодів витрати, які понесені суб’єктом господарювання у звітному періоді в процесі господарської діяльності з метою одержання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах і будуть включені до складу витрат наступних звітних періодів шляхом капіталізації і не можуть бути конвертовані в грошові кошти.
Тестові завдання
6. Основні тематики бухгалтерських наукових досліджень можна згрупувати за такими напрямами:
а) дослідження у сфері контролінгу, обліку у бюджетних установах, аудиту, оподаткування, аналізу і контролю;
б) дослідження у сферах, фінансового обліку, управлінського обліку, екаунтінгу, зовнішньоекономічної діяльності;
в) дослідження у сфері фінансового обліку, управлінського обліку інформаційних систем, аудиту, оподаткування, аналізу і контролю
г) дослідження у сфері фінансового обліку, обліку у різних галузях економіки, обліку за МСФЗ (МСБО) і контролю.
Відповідь: в) дослідження у сфері фінансового обліку, управлінського обліку інформаційних систем, аудиту, оподаткування, аналізу і контролю.
Дослідження у сфері бухгалтерського обліку будь-якого виду здійснюються за певними напрямами і темами, які визначають з урахуванням постійних змін, що відбуваються з об'єктами і предметом досліджень під впливом часу та суспільного розвитку.
Перелічені тематики можна згрупувати за такими напрямами:
дослідження у сфері фінансового обліку – стосуються змісту і структури фінансової звітності, обліку окремих видів активів, зобов'язань та власного капіталу, а також прийняття управлінських рішень на основі інформації системи фінансового обліку;
дослідження у сфері управлінського обліку – розглядають питання прийняття рішень керівниками різних рівнів підприємства на основі інформації, яка формується в системі управлінського обліку;
дослідження у сфері інформаційних систем – присвячені питанням удосконалення організації та методики ведення бухгалтерського обліку за допомогою автоматизованих систем;
дослідження у сфері аудиту – присвячені актуальним питанням аудиту та аудиторської діяльності. Ці дослідження можуть бути досить різноманітними, включають, але не обмежуються, питання зовнішнього і внутрішнього аудиту, аудиторських рішень, незалежності аудитора, аудиту фінансової звітності, а також аудиторського ризику;
дослідження у сфері оподаткування – тематики, які традиційно пов'язані з бухгалтерським обліком та бухгалтерією. Норми чинного законодавства України передбачають необхідність ведення окремих облікових реєстрів, складання податкової звітності, що на практиці у більшості випадків є окремою функцією бухгалтерів. Саме це зумовлює актуальність досліджень цього напряму у галузі бухгалтерського обліку;
дослідження у сфері аналізу і контролю – розглядають окремі питання організації та здійснення аналізу і контролю на підприємствах [6].
36. Для уникнення можливих помилок у формулюванні гіпотез у дослідженнях з бухгалтерського обліку слід дотримуватися такого підходу:
а) гіпотеза має бути сформульована чіткою грамотною мовою, що відповідає предмету дослідження;
б) гіпотеза має бути обґрунтована новими, ще не здобутими знаннями у разі повної самостійності, має суперечити їм;
в) гіпотеза може виконувати функцію допомоги для інших гіпотез без урахування уже набутих знань;
г) гіпотеза не повинна бути сформульована так, щоб істинність висунутих у ній припущень була очевидною.
Відповідь: а) гіпотеза має бути сформульована чіткою грамотною мовою, що відповідає предмету дослідження.
Наукова гіпотеза – це твердження, що містить припущення щодо рішення, яке стоїть перед дослідником певної наукової проблеми. По-суті, гіпотеза – це головна ідея можливого рішення.
Підходи до формулювання гіпотез:
Гіпотеза має бути сформульована чіткою грамотною мовою, що відповідає предмету дослідження;
Гіпотеза має бути або обґрунтованою попередніми знаннями, випливати з них або, у разі повної самостійності, не суперечити їм;
Гіпотеза може виконувати функції захисту інших гіпотез з урахуванням набутих нових та існуючих старих знань;
Гіпотеза має бути сформульована так, щоб істинність висунутих у ній припущень не була очевидною [7].
66. Попередній, робочий та остаточний - це:
а) типи плану наукового дослідження:
б) види плану наукового дослідження;
в) форми плану наукового дослідження;
г) класифікація плану наукового дослідження.
Відповідь: б) види плану наукового дослідження.
Результативне наукове дослідження може бути проведене тільки за наявності попередньо складеного плану. Проте на початку наукового дослідження скласти остаточний варіант плану майбутньої наукової роботи досить складно, тому досліднику доводиться розробляти декілька видів плану:
попередній;
робочий;
остаточний [8].
76. Визначення кола питань, що будуть вивчатись; хронологічні межі пошуку необхідних джерел інформації; уточнення можливості використання зарубіжних джерел інформації - це:
а) критерії пошуку джерел інформації для проведення досліджень;
б) методи пошуку джерел інформації для проведення досліджень;
в) вимоги до пошуку джерел інформації для проведення досліджень;
г) способи пошуку джерел інформації для проведення досліджень.
Відповідь: а) критерії пошуку джерел інформації для проведення досліджень
Пошук джерел інформації для проведення наукових досліджень є одним із ключових етапів наукового дослідження. У галузі бухгалтерського обліку такий пошук вимагає дотримання низки критеріїв:
визначення кола питань, що будуть вивчатись;
хронологічні межі пошуку необхідних джерел інформації;
уточнення можливості;
використання зарубіжних джерел інформації;
уточнення видів джерел інформації (книги, статті, дисертації тощо);
визначення ступеня відбору джерел інформації – усі з певного питання чи тільки окремі матеріали [9].
ВИСНОВКИ
При виконанні даної контрольної роботи було сформовано теоретичні знання з таких питань: економічний та юридичний зміст складових власного капіталу діяльності підприємства та бухгалтерський облік витрат майбутніх періодів.
Виходячи з формулювання першого теоретичного питання можна сказати, що економічною роллю власного капіталу підприємства є забезпечення власними фінансовими ресурсами, необхідними як для початку, так і для продовження реальної господарської діяльності. Щодо юридичного значення капіталу, то йдеться про те, що його розмір визначає межі мінімальної матеріальної відповідальності, які суб’єкт господарювання має за своїми зобов’язаннями.
Щодо бухгалтерського обліку витрат майбутніх періодів, то дане теоретичне запитання розкрите у науковому стилі з використанням загальновживаної лексики, загальнонаукових слів та термінів. Щодо суті даного питання, то в першу чергу тут йдеться про те, що існує багато трактувань поняття “витрати майбутніх періодів”. Кожне із них має своє значення та об’єднавши їх можна дійти висновку, що витрати майбутніх періодів є специфічним об’єктом у системі бухгалтерського обліку, який не слід ототожнювати з витратами звітного періоду і він показує, які витрати понесені суб’єктом господарювання у звітному періоді в процесі господарської діяльності з метою одержання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.
Окрім теоретичних питань було виконано тестові завдання, в яких було обґрунтовано правильну відповідь.
Отже, дана контрольна робота допомогла набути теоретичні та практичні навички, знання та вміння з дисципліни «Методологія та організація наукових досліджень в обліку й аудиті», які можуть стати в нагоді при вирішенні важливих питань та ситуацій при веденні діяльності в даному напрямі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Економічний зміст власного капіталу [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://subject.com.ua/economic/accounting/86.html
Поняття та складові власного капіталу [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://buklib.net/books/25347/
Сутність власного капіталу з позиції обліку [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.irbis-nbuv.gov.ua
Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0336-13
Положення (стандарти) бухгалтерського обліку 16 “Витрати” (зі змінами та доповненнями на 01.01.2007 р.) [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0027-00
Сучасні тематики бухгалтерських наукових досліджень [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://pidru4niki.com/70312
Гіпотеза наукового дослідження [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://pidru4niki.com/70323
План бухгалтерського наукового дослідження [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://pidru4niki.com/70333
Методи пошуку і збору наукової інформації [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://studfile.net/preview/5461921/page:5/
Ковтун І.Ю. Актуальні питання обліку витрат періоду: матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції Стан та проблеми інноваційної розбудови України, 2007_ / І.Ю. Ковтун, О.В. Розова. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2007. – Том 4. – С. 40 – 44.