Ім'я файлу: ГРОШІ ТА КРЕДИТ.doc.docx
Розширення: docx
Розмір: 51кб.
Дата: 11.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
186393.rtf
ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА.doc
залік-професйна іноземна мова (фахова).doc
Курсова (1).docx
ФККПІ_2021_122_П_ятківський_В_Ю.pdf
Практична 3.docx
Заняття 3.DOCX
химия.docx
образец 2.docx
595594.rtf
stat_chvor.pdf
Семінар 2.docx
Лекція 5 Педагогічна техніка.docx
2022_щоденник_Вир_пр_в_гр_дошк_віку_.docx
Python_ПЗ_Модуль_04_Функции_ч_3.pdf
Тема 1.docx
Курсова пат анат.docx
Курсова робота по патологічній анатомії Інфекційний гепатит.docx
10_p35.docx
urrizmir0980[1].doc
Філологічна практика uk.docx

ЛЬВІВСЬКИЙ   ІНСТИТУТ  МЕНЕДЖМЕНТУ

Контрольна робота з дисципліни

Гроші та кредит


Виконала: Вітульська Любов Миколаївна
Студентка групи МТ-31з


Перевірила:





Львів-2022

ЗМІСТ


ВСТУП 3

1. Валютний ринок: суть та основи його функціонування 4

2. Валютна система 12

3. Формування валютної системи України 14

ВИСНОВОК 19

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 21






ВСТУП


Після виборення Україною незалежності надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов’язаних з валютою і валютно-фінансовою системою. Адже міцність фінансово-валютної системи країни визначає її економічну незалежність. Крім того, рівень інтеграції валютно-фінансової системи країни з міжнародною валютно-фінансовою системою зумовлює ефективність існування різних форм міжнародної торгівлі, а значить, без сумніву впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни.

Валютні відносини є складовою частиною і одною з найбільш складних сфер ринкового господарства. У них зосереджені проблеми національної і світової економіки, розвиток яких історично рухається паралельно і тісно переплітаючись. В міру інтернаціоналізації господарських зв’язків збільшуються міжнародні потоки товарів, послуг і особливо капіталів і кредитів. Міжгосподарські зв'язки немислимі без налагодженої системи валютних відносин.

Формою організації і регулювання валютних відносин є валютна система, закріплена національним законодавством або міждержавними угодами. Розрізняють національні і світові системи.

Історично першими виникли національні валютні системи, закріплені національним законодавством з врахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою частиною грошової системи країни, хоча вона відносно самостійна і виходить за національні кордони. Її особливості визначаються мірою розвитку і станом економіки і зовнішньоекономічних зв’язків країни.

Національна валютна система нерозривно пов'язана зі світовою валютною системою, тобто формою організації світових валютних стосунків, закріпленої міждержавними угодами. Характер функціонування і стабільність світової валютної системи залежать від міри відповідності її принципів структурі світового господарства.

Міжнародний обмін товарами, послуг і капіталів залучає до своєї орбіти валютний ринок. Імпортери обмінюють національну валюту на валюту тієї країни, де вони отримують товари і послуги. Експортери, у свою чергу, отримавши експортну виручку в іноземній валюті, продають її в обмін на національну валюту. Інвестори, вкладаючи капітал в економіку тієї або іншої країни, мають потребу в її валюті.

При вивченні валютної системи і валютного ринку надзвичайно актуальним є розгляд валютного курсу, який робить великий вплив на багато макроекономічних процесів, що відбуваються в суспільстві. По-перше, від рівня валютного курсу, за допомогою якого зіставляються ціни на товари і послуги, вироблені в різних країнах, залежить конкурентоспроможність національних товарів на світових ринках, об'єми експорту і імпорту, а, отже, стан балансу поточних операцій.

По-друге, валютний курс впливає на напрям міжнародних потоків капіталу. Рішення про вкладення національного капіталу в активи тієї або іншої країни приймається виходячи з очікуваного реального прибутку на капітал, що інвестується, який залежить від процентної ставки і очікуваних змін валютного курсу.

По-третє, валютний курс, разом з процентною ставкою, сам по собі виступає ціною активу. За наявності розвинених активних ринків сьогоднішня вартість активу, здобуття якого очікується в майбутньому, визначається дисконтуванням його майбутньої вартості відповідно до процентної ставки і очікуваного рівня валютного курсу. Динаміка валютного курсу, міра і частота його коливань є показниками економічної і політичної стабільності суспільства.

По-четверте, валютний курс грає важливу роль при розробці і проведенні кредитно-грошової політики, оскільки підтримка певного рівня валютного курсу може зажадати використання офіційних валютних резервів, що неминуче відіб'ється на пропозиції грошей в економіці.

1. Валютний ринок: суть та основи його функціонування


Валютний ринок – це система стійких економічних та організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів в іноземних валютах.

На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками, банківськими установами та фірмами. Існує чотири групи суб’єктів валютного ринку:

  • державні установи, основне місце серед яких посідають центральні банки та казначейства окремих країн;

  • юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;

  • комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків, особливо брокерські контори;

  • валютні біржі та валютні відділи товарних та фондових бірж.

Основні суб’єкти валютного ринку – великі транснаціональні банки, що мають розгалужену мережу філій і широко використовують в операціях сучасні засоби зв’язку, комп’ютерну техніку.

Банки та інші учасники валютного ринку пов’язані між собою в режимі реального часу за допомогою телефонних, телексних і комп’ютерних засобів зв’язку. За допомогою мережі кореспондентських рахунків банки здійснюють переказ платежів від імпортера до експортера, а сучасні електронні і телекомунікаційні можливості дають змогу переказувати гроші у будь-яку точку планети за лічені хвилини. Територіально валютні ринки, як правило, прив’язані до великих банківських і валютно-біржових центрів, оскільки в ряді країн поряд із міжбанківською торгівлею валютою існують і спеціальні валютні біржі, а встановлений на них курс називається офіційним валютним курсом.

Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві), регіональні та міжнародні ринки. Вони розрізняються за масштабами і характером валютних операцій, кількістю валют, що продаються – купуються, рівнем правового регулювання тощо.

За об’ємом валютних операцій розрізняють:

Національні валютні ринки існують у більшості країн світу. Вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством.

Регіональні (Міжнародні) валютні ринки сформувалися в країнах, у яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків. Розміщуються вони переважно в містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Гонконг та ін.

Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, здатний функціонувати практично цілодобово. Це забезпечується географічним розміщенням окремих ринків: з початком доби відкриваються азіатські ринки Токіо, Гонконгу, Сінгапура, Бахрейна; після їх закриття починають працювати ринки європейські – Франкфурта, Парижа, Лондона, Цюріха, а під кінець їх роботи відкриваються ринки американського континенту – Нью-Йорка, Лос-Анджелеса, Чикаго тощо. Завдяки цьому кожен суб’єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити- продати валюту, оперативно зв’язавшись із відповідним міжнародним центром валютної торгівлі. Щоденні обороти світового валютного ринку перевищують декілька трильйонів доларів США і швидко збільшуються, що свідчить про величезний розмах валютних потоків на світовому ринку.

Специфічним міжнародним ринком валют країн Західної Європи є ринок євровалют, де операції здійснюються у валютах цих країн, а сам ринок євровалют є одним із секторів євроринку. Суб’єктами ринку євровалют виступають великі та середні банки країн Західної Європи та США і деякі транснаціональні корпорації цих регіонів. Поглиблення інтеграційних процесів у Західній Європі, посилення ролі транснаціональних корпорацій, значне зростання потреб у міжнародній валюті та введення взаємної конвертованості національних валют – усі ці фактори стали об’єктивною причиною і безпосереднім стимулом виникнення і розвитку ринку євровалют. Цим самим було створено умови для масштабних і стійких валютно- фінансових зв’язків цієї групи країн.

Євровалютний ринок – це автономний і незалежний оптовий ринок, де оперують, як правило, великими сумами. Він майже не піддається регулюванню, не підкоряється національному законодавству, майже не оподатковується. Євро- валюти є джерелом дешевого кредиту для позичальника і високого прибутку для позикодавця.

Від самого початку свого виникнення (кінець 80-х років) ринок євровалют розвивається переважно як ринок євродоларів. Європейські долари – це тимчасово вільні грошові кошти в доларах США, які розміщені організаціями і приватними особами різних країн у європейських банках і використовуються останніми для кредитних операцій. Додаток «євро-» засвідчує вихід національної валюти з під контролю національних валютних органів. Це так звані бездомні валюти. Наприклад, операції з євродоларами, переказаними в іноземні банки за межами США або у вільній банківській зоні в Нью-Йорку (впроваджена з 1981 р.), не підлягають регламентації з боку країни-емітента цієї валюти – Сполучених Штатів Америки. Відповідно до додатка «євро-» називають суми в японських єнах – євроєнами ін.

Головним джерелом ринку євродоларів виступають іноземні держави, юридичні чи фізичні особи, які зберігають долари не в США, а також транснаціональні корпорації із запасами готівки понад поточні потреби та офіційні резерви центральних банків.

З погляду техніки операцій ринок євродоларів відзначається високою оперативністю. Він складається із сотень банків-посередників, які розміщені в найбільших фінансових центрах Європи, насамперед у Лондоні. Завдяки значній мобільності ринок євродоларів перетворився на найбільший міжнародний валютний ринок, важливу складову сучасної світової валютної системи.

Найсуттєвішою перевагою ринку євродоларів є вища його прибутковість порівняно з рядом національних валютних ринків. Це дає змогу з року в рік постійно розширювати масштаби ринку євродоларів.

Важливим інструментом валютного ринку виступає Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій (СВІФТ), яке було створено в 1973 р. 239 банками 15 країн. У системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із 80 країн (США, Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи). Міжнародні центри розрахунків цієї системи містяться в Голландії, Бельгії, США. Для банків – учасників системи СВІФТ були розроблені міжнародні стандарти, які систематизують різні вимоги до інформації, призначеної для електронного оброблення. У більшості країн, банки яких беруть участь у системі, створено національні пункти, через які замовлення передаються в міжнародні розрахункові центри, а через їх посередництво національні пункти, в свою чергу, пов’язані один з одним. Саме завдяки цьому процес передачі інформації при здійсненні розрахунків скоротився до мінімуму (від 1 год. до 20 хв.).

У березні 1993 р. Україна стала 92-ю державою, яка увійшла до системи СВІФТ і представлена в цій системі 10 українськими банками. Вступний внесок для кожного банку – 55 тис. дол. США, а перший внесок українських банків становив 250 тис. дол. США.

Валютний ринок можна класифікувати за характером операцій: ринок конверсійних операцій, ринок депозитно-кредитних операцій:

Ринок конверсійних операцій є найтиповішим для валютного ринку взагалі, його ключовим елементом. На цьому ринку купівля-продаж здійснюється в традиційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну рівновеликих цінностей, представлених різними валютами. Якраз на цьому ринку складаються умови для формування зовнішньої ціни грошей – їх валютного курсу.

Ринок депозитно-кредитних операцій – це досить специфічний сектор валютного ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади на узгоджені строки та в наданні банками інвалютних позичок на різні строки. На відміну від ринку конверсійних операцій, на цьому ринку ціна валюти формується у вигляді відсотка.

Валютний ринок виконує певні функції, в яких виявляється його призначення й економічна роль. Основні його функції:

- забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;

- створення суб’єктами валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

- забезпечення прибутку учасникам валютних відносин; формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу; страхування валютних ризиків;

- диверсифікація валютних резервів, банків, підприємств, держав, регулювання валютних ресурсів.

Названі функції реалізуються через виконання суб’єктами ринку широкого кола валютних операцій.

Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладення угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той самий день, проте найчастіше – на другий робочий день. Ця остання угода називається «спот», а касові операції на цій умові – «операції спот». Вони дають можливість їхнім учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах.

Строкові валютні операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочих дня. Ці операції, у свою чергу, поділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: форвардні, ф’ючерсні, опціонні та їхні похідні.

Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об’єктом купівлі-продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать передусім форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони.

Строкові операції на валютних ринках з’явилися порівняно недавно (в 70- 80-ті роки ХХ ст.) і розвиваються дуже швидко. Це зумовлено насамперед частими і значними коливаннями валютних курсів і пов’язаними з ними суттєвими валютними ризиками. Строкові операції дають можливість, з одного боку, застрахуватися від валютних ризиків, а з іншого — одержати додатковий дохід завдяки спекулятивним діям.

Форвардні операції – це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі- продажу валюти між двома суб’єктами з наступним передаванням її в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладення контракту. У форвардних контрактах строки передавання валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо не допускаються.

Найскладнішим моментом такого контракту є визначення курсу майбутнього платежу, тобто форвардного курсу. Цей курс складається з курсу спот, тобто фактично діючого на момент укладення контракту, і надбавок чи знижок, пов’язаних з різницею в банківських відсоткових ставках у країнах, валюти яких обмінюються. Ця різниця називається форвардною маржею. Пов’язана вона з тим, що якби учасники контракту поклали відповідні суми валюти у свої банки, то до моменту використання їх для платежу за контрактом вони одержали б різні суми доходів.

Ф’ючерсні операції – це теж різновид строкових операцій, у яких два контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладення угоди (купівлі-продажу ф’ючерс- ного контракту).

Відмінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма й умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф’ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати ф’ючерсного контракту він може перепродаватися на біржі, тобто сам є об’єктом валютних операцій. З кожним наступним продажем ціна його буде уточнюватися і наближатися до реальної ціни, за якою продаватиметься валюта в момент погашення ф’ючерсу.

Завдяки цим особливостям ціна та інші умови ф’ючерсних контрактів прозорі для всіх учасників ринку. Кожна біржа встановлює свій перелік валют, які продаються- купуються, і стандартні суми контрактів, які визначаються десятками і сотнями тисяч, а то й мільйонами одиниць відповідної валюти. Тому в торгівлі валютними ф’ючерсами звичайно беруть участь великі банки або інші потужні фінансові структури.

Ціна валютного ф’ючерсу визначається за тією самою схемою, що й ціна форвардного контракту, тобто з урахуванням різниці у відсоткових ставках двох валют, що обмінюються. Ф’ючерсні операції широко застосовуються з метою страхування від валютних ризиків, тобто для хеджування, а також з метою одержання додаткового прибутку, тобто для спекуляції.

Опціонні операції – це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов’язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціоном.

У цій операції важливо розрізняти продавця опціону і покупця (власника), оскільки останньому належить право реалізації опціону. Якщо при настанні строку опціону власнику буде вигідно його реалізувати, то він вимагатиме від продавця опціону купити чи продати відповідну суму валюти, й останній зобов’язаний це зробити. Якщо власникові опціону не вигідно його реалізувати (наприклад, поточний курс на ринку вищий від передбаченого в опціоні), то він відмовиться від реалізації опціону, про що повинен повідомити продавцеві, й останній зобов’язаний погодитися з цим рішенням.

Крім цих операцій, на практиці застосовується цілий ряд похідних від них валютних операцій. До таких операцій можна віднести валютні свопи, арбітражні операції та ін.

Валютний своп – це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну й ту саму валюту. Наприклад, на умовах спот долари США негайно продаються. А на умовах форварду у того самого контрагента долари купуються з поставкою через певний строк і за домовленим курсом. Валютний своп забезпечує зворотний рух валютного потоку, що дає можливість ефективно використовувати його в спекулятивних цілях, для хеджування валютними ризиками та управління валютною позицією банку.

Валютний арбітраж – це комбінація з кількох операцій з купівлі та продажу двох чи кількох валют за різними курсами з метою одержання додаткового доходу. Це типова спекулятивна операція, розрахована на дохід завдяки різниці в курсах на одному й тому самому ринку, але в різні строки (часовий арбітраж), або в один і той самий час, але на різних ринках (просторовий арбітраж).

Широкий асортимент валютних операцій, високе технологічне й організаційне забезпечення їх виконання створюють усім суб’єктам валютного ринку сприятливі умови для досягнення таких цілей: забезпечення ліквідності, прибутковості і керованості валютними ризиками. Тому прискорений розвиток валютного ринку — одне з актуальних завдань країн з перехідними економіками, в тому числі й України. Проте в Україні валютний ринок формується надто повільно, асортимент валютних операцій на ньому обмежений переважно касовими операціями. Після припинення в 2000 р. діяльності Української міжбанківської валютної біржі розвиток більшості строкових валютних операцій втратив поки що перспективу.

2. Валютна система


Економічні, політичні, культурні та інші зв’язки між країнами породжують грошові відносини між ними, пов’язані з оплатою отриманих товарів та послуг. Державно-правова форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин країн представляє собою валютну систему.

Таким чином, валютна система являє собою сукупність двох елементів: валютного механізму та валютних відносин.

Під валютним механізмом мають на увазі правові норми та інститути, які діють на національному та міжнародному рівнях. Валютні відносини мають повсякденні зв’язки, в які вступають приватні особи, фірми, банки на валютних та грошових ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та валютних операцій. В умовах поглиблення інтеграції економік різних країн валютна система відіграє все більш важливу та самостійну роль у світогосподарських зв’язках. Вона здійснює безпосередній вплив на економічне становище країни: на темпи зростання виробництва та міжнародного обміну, ціни, заробітну плату тощо.

Від ефективності валютного механізму, рівня втручання державних та міжнародних валютно-фінансових організацій в діяльність валютних, грошових та золотих ринків багато в чому залежить економічний розвиток, зовнішньоекономічна стратегія промислово розвинутих країн. Зростання вагомості валютної системи змушує промислово розвинуті країни удосконалювати старі та шукати нові інструменти та методи державно- монополістичного регулювання валютної сфери на національному та наднаціональному рівнях.

Розрізняють світову та національну валютні системи. Світова валютна система розвивається на регіональному та глобальному (світовому) рівнях.

Національна валютна система – це державно-правова форма організації валютних відносин на території певної країни. Вона встановлює певний порядок валютних розрахунків і правила роботи з валютою інших країн.

Функціонування національної валютної системи регулюється з урахуванням норм міжнародного права та національного законодавства країни.

Складовими елементами валютної системи є національна валюта, умови її конвертованості, режим валютного курсу, валютні обмеження в національній економіці, механізм валютного регулювання і контролю, правила використання іноземної валюти і міжнародних платіжних та кредитних засобів обігу тощо.

До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки: банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, а також інші державні та приватно-комерційні інститути, що беруть участь у валютних відносинах.

Цілісна структура міжнародних валютних відносин являє собою активну взаємодію регіональних валютних систем. Регіональна валютна система – це правова форма організації валютних відносин між групою країн.

Найважливіші елементи такої системи:

  • регіональна міжнародна розрахункова одиниця;

  • спеціальний режим регулювання валютних курсів;

  • спільні валютні фонди;

  • регіональні кредитно-розрахункові установи.

Прикладом регіональної валютної системи може бути Європейська валютна система, яка була заснована у 1979 р., і одночасно виступає як елемент сучасної світової валютної системи.

Світова валютна система включає міжнародні кредитно-фінансові інститути та комплекс міжнародних договірних та державно-правових норм, що забезпечують функціонування валютних інструментів.

Елементами світової валютної системи є певний набір міжнародних платіжних засобів, валютні курси та валютні паритети, умови конвертованості, форми міжнародних розрахунків, режим міжнародних ринків валюти та золота, міжнародні та національні банківські установи тощо.

Отже, аналіз інтеграційних процесів у сфері валютних відносин країн вказує на комплексну загальноекономічну інтеграцію країн ЄС.

3. Формування валютної системи України


Формування валютної системи в Україні безпосередньо пов’язане з процесами розбудови української держави та реформуванням її економіки. В умовах колишнього СРСР в Україні існувала державна монополія на зовнішньоторговельну діяльність і державна валютна монополія.

Валютний ринок був представлений Держбанком та Зовнішекономбанком (ЗЕБ) СРСР. Функції регулювання валютних надходжень від реалізації продукції виконували такі державні органи, як Держплан, Держбанк, Міністерство фінансів.

Валютна система України починає своє формування одночасно з національної грошової системи, складовою якої вона є. В Законі України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому 1991 р., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті; дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; зобов’язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів. Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної системи.

У 1992 р. за пропозицією НБУ почалися створення резервів та розроблення механізму для підтримки валютного курсу національної валюти. Характерною рисою цього періоду стало становлення валютного ринку та прийняття Верховною Радою України Постанови «Про формування валютних фондів України в 1992 р.» від 5 лютого 1992 р. та створення в жовтні 1992 р. валютної біржі при НБУ. Перші торги на біржі, засновниками якої стали більше ніж 40 комерційних банків, почалися в листопаді 1992 р.

Практична розбудова власної валютної системи України починається з виходом з рублевої зони, проголошеним Указом Президента України «Про реформу грошової системи України» від 16 листопада 1992 р. Цим указом було визначено статус рубля як іноземної валюти й упорядковане використання іноземної валюти на території України.

Головною ознакою подальшого розвитку валютної системи в Україні в 1993 р. стало запровадження елементів валютного регулювання. З прийняттям низки декретів Кабінету Міністрів, зокрема, 19 лютого 1993 р. Кабінет Міністрів прийняв Декрет «Про систему валютного регулювання, і валютного контролю», 8 липня 1993 р. була створена Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ), головною метою діяльності якої було упорядкування операцій з купівлі-продажу іноземної валюти уповноваженими банками та подання пропозицій щодо курсоутворення.

Водночас інфляційні процеси в економіці України внаслідок неконтрольованої кредитної емісії, подальшого спаду виробництва, зростання цін на енергоносії, відсутності як зовнішньої, так і внутрішньої рівноваги грошового обігу, проблем, пов’язаних з використанням «тимчасової» валюти – карбованця призвели до різкого падіння курсу карбованця щодо іноземних валют.

Внаслідок цього урядова (валютна) політика з 12 серпня 1993 р. по серпень 1994 р. була переорієнтована на спробу відновлення зовнішньоторговельної та валютної монополії та було вжито ряд обмежувальних і фіскальних заходів:

- впровадження фіксованого валютного курсу на рівні 5970 крб. за 1 дол. США (пізніше - 12610 крб. за 1 дол. США), різке зменшення обсягів операцій на валютній біржі, а згодом взагалі адміністративне припинення її діяльності;

- впровадження аукціонного продажу іноземної валюти за адміністративне встановленим курсом до іноземних валют через «тендерний комітет»;

- зменшення з 90 до 30 днів терміну повернення в країну валютної виручки експортерів та збільшення від 0,3 до 1 % пені за кожний день прострочення при порушенні цих термінів та інших.

В результаті зазначених заходів гальмувався експорт з України та стимулювався імпорт, що призвело до зменшення валютних надходжень у країну разом з різким зростанням попиту на іноземну валюту.

Удосконалення системи заходів щодо валютного регулювання протягом останнього періоду (кінець 1994 - серпень 1996) сприяли позитивним тенденціям, які визначилися на валютному ринку в Україні:

  • значно зросла роль УМВБ як центру проведення валютних операцій, активізувалися валютні операції не тільки на біржовому, а й на позабіржовому валютному ринках;

  • змінилося співвідношення між попитом та пропозицією іноземних валют на користь останньої та стабілізувався курс українського карбованця щодо ключових іноземних валют;

  • НБУ спромігся без залучення 1,5 млрд дол. США, які обіцяв надати МВФ як кредит розширеного фінансування (ЕРР), створити значні валютні резерви в іноземній валюті;

  • було розроблено систему заходів, які вплинули на переведення коштів з валютного та кредитного ринків на ринок державних цінних паперів. Так, за даними НБУ передплата на ОДВЗ тільки нерезидентами досягла 300-370 млн грн.

Усі ці фактори разом з повним контролем НБУ над фінансовою ситуацією в країні, різким зниженням темпів інфляції створювали сприятливі передумови для проведення грошової реформи а Україні, яка й була здійснена у вересні 1996р. після випуску в обіг гривні (третій етап формування валютної системи України).

Основними заходами і результатами цього етапу були:

  • остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні: спочатку плавання обмежувалося валютним коридором, а з 2000 р. – введено вільне плавання;

  • введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень;

  • певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах;

  • подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями;

  • приєднання України (у травні 1997 р.) до УШ Статті Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями.

Отже, як організаційно-правове явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основні з них:

  • назва, купюрність та характер емісії національної валюти. В Україні національна валюта називається гривнею;

  • ступінь конвертованості національної валюти. Українська національна валюта гривня є частково вільно конвертованою;

  • режим курсу національної валюти. Законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабінет Міністрів та НБУ;

  • режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті. Звичайно цей режим зводиться до повної заборони, або до заборони з деякими винятками для окремих видів платежів;

  • режим формування і використання державних золотовалютних резервів. Він установлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися двояко;

  • режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Якщо економіка розбалансована, національні гроші не стабільні, в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою. Так, в Україні в період загострення економічної і фінансової кризи було введено обмеження на відкриття юридичними особами рахунків в іноземних банках і заборонено переведення на них інвалюти;

  • регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів. Нормативними актами визначається в Україні порядок функціонування біржового ринку, міжбанківського валютного ринку; центральний банк здійснює ліцензування діяльності комерційних банків з валютних операцій, видає дозволи юридичним особам-резидентам на відкриття рахунків в іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну. Регламентується режим поточних і строкових вкладів в іноземній валюті. До 1998 р. в Україні не дозволялося здійснювати на ринку операції з дорого цінними металами;

  • регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин. Нормативними актами України чітко регламентується: порядок відкриття в наших банках кореспондентських рахунків іноземних банків і, навпаки, порядок здійснення платежів за окремими видами комерційних операцій та форм розрахунків; порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо;

  • визначення національних органів, на які покладається про ведення валютної політики, їхніх прав та обов’язків у цій сфері.

Такими органами в Україні є:

  • Кабінет Міністрів України;

  • Національний банк України;

  • Державна податкова адміністрація;

  • Державний митний комітет;

  • Міністерство зв’язку України.

Зазначені державні органи та комерційні банки створюють інфраструктуру валютної системи, в центрі якої міститься НБУ як орган державного валютного регулювання і контролю.

У цілому можна констатувати, що поступово, з подоланням кризових явищ і поступовим піднесенням у нашій економіці сформувалась незалежна, ринкова та ефективна валютна система.

ВИСНОВОК


На сучасному етапі розвитку міжнародних економічних відносин торгівельні і фінансові операції набули великого значення для розвитку національних економік багатьох країн, які в тій чи іншій мірі залучені до цього процесу. Такий широкий розвиток торгових та фінансових операцій на міжнародному рівні спричинив об'єктивну необхідність розвитку національної валютної системи і валютного ринку.

Україна має платіжний засіб (грошову одиницю) - українську гривню, яка є валютою. В Україні є грошові знаки і чужоземних держав, найпоширенішими з яких є американський долар. Режим функціонування всіх видів валюти в країні є потужним фактором її подальшого соціально-економічного розвитку. Ось чому розглянуті в даній роботі питання валютної системи і валютного ринку є вкрай актуальними.

Національна валютна система України знаходиться у процесі становлення і остаточно ще не сформувалася. Проте її контури і основні тенденції виявилися достатньо безумовно. Національна валютна система України формується з урахуванням структурних принципів світової валютної системи, оскільки країна узяла курс на інтеграцію в світове господарство і вступила в МВФ. Важливим призначенням валютної системи України є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

Для ведення міжнародної торгівлі в умовах існування різних валют людство створило механізм взаємних розрахунків між громадянами і фірмами різних країн - валютний ринок. Інфраструктура валютного ринку України перебуває в стадії формування й уособлена комерційними банками, що отримали ліцензію на проведення операцій з іноземною валютою. Сучасний вітчизняний валютний ринок формується під впливом валютної політики держави, яка регулює валютні курси та надає можливість учасникам валютних відносин здійснювати валютні операції й отримувати прибутки, а також створює умови для страхування від валютних ризиків.

Для успішного функціонування валютної системи і валютного ринку України потрібно вирішити наступні проблемні завдання:

  • прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабільності та інтегрування України до міжнародної спільноти;

  • відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інститутами пріоритетам її економічного та соціального розвитку;

  • спрямування цих ресурсів на забезпечення економічного розвитку.

  • мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів;

  • дотримання економічного обґрунтування і загально визначених меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності держави;

Та першочерговим завданням нашої держави має бути забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Стабільна національна валюта держави – це ознаки її економічної і політичної стабільності, авторитету у світі і благополуччя її громадян. Наша держава вже на початку свого існування зіткнулася з труднощами пов'язаними з утриманням стабільності своєї валюти. Ми пережили гіперінфляцію, великі стрибки цін та обезцінення зароблених грошей. Вивчення та аналіз факторів що впливають на стабільність, вживання необхідних заходів повинне вивести національну економіку з кризи та забезпечити економічне зростання держави

Основним із методів зміцнення української національної валюти повинна стати ефективна урядова антиінфляційна політика, яка повинна виразитись в осмисленому і чітко продуманому державному контролю та регулюванню цін, обмінного курсу та реальної ціни національної валюти.

Розв'язання вказаних завдань реально сприятиме успішному функціонуванню валютної системи і валютного ринку, надійній стабілізації національної валюти України, стане запорукою політичної, економічної і фінансової системи нашої держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Гроші та кредит / За ред. проф. М. І. Савлука й ін. – Карт-бланш, 2000. – 510 с.

  2. Міжнародні валютно-кредитні відносини / За ред. А. С. Філіпенка. – К. : Либідь, 1997. – 208 с.

  3. Козик В. В. й ін. Міжнародні економічні відносини. – К. : Знання–Перс, 2002. – 216 с.

  4. Адамик Б. П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. –278 с.

  5. Александрова М. М., Маслова С. О. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник. – 2-е видання, перероблене і доповнене. – К. : ПУЛ 2002. – 336 с

  6. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р. I. Тиркало. –Тернопіль: Карт-бланш, 2001. – 314 с.

  7. Гальчинський А. Теорія грошей. Навч. посібник. – К. : Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001. – 411 с.

  8. Коваленко М. А., Білінкіс В. М., Сухомлин Л. Є. : Операції сучасного комерційного банку: Навчальний посібник. – Херсон: Олді-плюс, 2004. – 472 с.

  9. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник/А. С. Філіпенко, В. І. Мазуренко, В. Д. Сікоратаін.;заред. А. С. Філіпенко. – К. : Либідь. 1997.– 208 с.

  10. Руденко Л. В. Міжнародно-кредитно розрахункові і валютні операції: Підручник. – К. : ЦУЛ, 2003. – 616 с.

  11. Ющенко В., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. – К. : Скарби, 1998. – 288 с.


РОЗВЯЗАТИ ТЕСТИ:

1. Сучасний монетаризм виник:

1) в 30-х роках 20 ст.;

2) в 60-х роках 20 ст.;

3) в 90-х роках 20 ст.;

4) на початку 20 ст.

2. Вперше визнано регулювання пропозиції грошей головним напрямом впливу на економіку в межах :

1) монетариської теорії;

2) номіналістичної теорії;

3) модерністичної теорії;

4) фундаментальної теорії.

3. Виникнення кейнсіансько-монетариського синтезу теорії грошей обумовлено:

1) переходом інфляції та безробіття в хронічний стан;

2) необхідністю виходу із чергової економічної кризи;

3) переоцінкою фіскального чинника;

4) недооцінкою чинника глобалізаційних процесів.

4. Потреба в запасі засобів обігу і платежу для здійснення поточних платежів це:

1) трансакційний мотив накопичення грошей;

2) мотив обачності накопичення грошей;

3) мотив очікуваного накопичення грошей;

4) мотив неочікуваного накопичення грошей.

5. Залежність накопичення грошей у економічних суб’єктів від обсягу виробленого продукту та рівня розвитку їх мотивів до формування касових залишків виражена у:

1) формулі кейнсіанського рівняння;

2) формулі монетариського рівняння;

3) формулі кембріджського рівняння;

4) формулі рівняння Фішера.

6.Кредит, що надається без забезпечення з боку позичальника – це:

1)бланковий;

2)іпотечний;

3)ломбардний;

4)консорціумний.

7.Кредит, суть якого полягає у списанні коштів з поточного рахунку клієнта понад їх залишок на рахунку – це:

1)ломбардний;

2)іпотечний;

3)консорціумний.

4) овердрафт;

8.До основних положень натуралістичної теорії кредиту не відноситься положення про те, що:

1)активні операції банків є первинними по відношенню до пасивних;

2)пасивні операції банків є первинними по відношенню до активних;

3)банки виступають посередниками в кредиті;

4)об’єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі.

9.Кредит, що наданий під заставу нерухомого майна – це:

1)іпотечний;

2)бланковий;

3)ломбардний;

4)комерційний.

10.Транш – це:

1)пільги по наданому кредиту одними державами іншим;

2)серія або частина кредиту згідно з договором;

3)заборона на надання кредиту некредитоспроможним державам;

4)бланковий кредит.

11. До основних положень капіталотворчої теорії кредиту не відноситься положення про те, що:

1)пасивні операції банків є первинними по відношенню до активних;

2)активні операції банків є первинними по відношенню до пасивних;

3)банки є „фабриками” кредиту;

4)кредит є безпосередньо капіталом.

12. Хто встановлює розміри процентних ставок при наданні комерційними банками кредиту клієнтам?

1)комерційні банки самостійно;

2)верховна Рада України;

3)національний банк України;

4)позичальники, виходячи зі своїх інтересів.

13. Комерційним кредитом називається:

1)будь-який кредит;

2)банківський кредит підприємствам;

3) кредит продавця покупцю у вигляді відстрочки платежу;

4)кредит будь-яким підприємствам для проведення інвестиційних операцій.

14. Який буквальний переклад слова “credit”?

1)він вірить;

2)він надасть;

3)він придбає;

4)він гарантує.

15.Консорціумний кредит – це кредит, що надається:

1)крупним об’єднанням підприємств для здійснення господарської діяльності;

2) об’єднанням банків суб’єктам господарювання;

3) банком господарюючому суб’єкту за умови, що банк та господарюючий суб’єкт є членами одного об’єднання (консорціуму);

4)без забезпечення з боку позичальника.

16.Короткостроковий кредит – це кредит, що надається терміном:

1)до одного року;

2)до трьох років;

3)до п’яти років;

4)до десяти років.

17.Кредитна лінія – це:

1)угода, за якою банк зобов’язується надати позичальнику кредит на раніше узгоджену суму протягом певного періоду;

2)відстоювання своїх інтересів банком при наданні кредитів позичальникам;

3)межа, яка встановлює максимальні і мінімальні розміри та терміни видачі кредиту одному позичальнику;

4)здатність позичальника у повному обсязі та в узгоджений строк розрахуватися за борговими зобов’язаннями.

18.Який принцип кредитування забезпечує право захисту банку своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника?

1)терміновість;

2)поверненість;

3) пабезпеченість;

4)цільова спрямованість.

19.Лізинговий кредит – це:

1)надання господарюючими суб’єктами один одному матеріальних цінностей на умовах оренди;

2)надання господарюючими суб’єктами один одному кредиту у вигляді відстрочки платежу за продані товари та надані послуги;

3)надання господарюючими суб’єктами один одному відстрочки платежів за товарно-матеріальні цінності;

4)кредит, що погашається на першу вимогу.

20.Що таке кредитоспроможність?

1)здатність кредитора у повному обсязі та в узгоджений строк надати кредит позичальнику;

2) здатність позичальника у повному обсязі та в узгоджений строк розрахуватися по боргових зобов’язаннях;

3)здатність кредитора у повному обсязі погасити свої зобов’язання перед клієнтами;

4)угода, за якою банк зобов’язується надати позичальнику кредит на раніше узгоджену суму протягом певного періоду.
РОЗВЯЗАТИ ЗАДАЧУ:

Ситуаційна задача

Комерційний банк має надлишкові резерви у розмірі 480 тис. грн.. Клієнт цього банку отримує позику в максимально можливому розмірі. Перша половина даної позики надається у безготівковій формі, а друга половина – у готівковій. Норма резервування складає 20 %.

Яким буде максимально можливе збільшення пропозиції грошей за грошовим мультиплікатором m 1?
Розв’язання:
m = (1/MR) × 100

ΔМs=м*ΔВ;

m = 1/20*100=5;

ΔМs = 5*0,5*480000=1200000 грн.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас