Контроль знань до Кредиту 4
Варіант 1
Литовченко Карини, 514 група
1. Особливості особистісно орієнтованих технологій під час вивчання історії
2. Технологія проектного навчання: методологічні витоки, критеріальні вимоги, класифікація, форми
3. Особливості імітаційних технологій навчання
4. Основні принципи, зміст та засоби дослідницького (евристичного) навчання
1. Особливості особистісно орієнтованих технологій під час вивчання історії.
На сучасному етапі вчителі біології та інших дисциплін використовують у процесі навчання особистісно-орієнтований підхід до кожного учня
У національній доктрині розвитку освіти у ХХІ столітті зазначено: “Головна мета української системи освіти – створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України...”, а Закон України “Про загальну середню освіту” стверджує: “Завдання загальної середньої освіти є формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань”.
Особистісно-орієнтований підхід передбачає співпрацю та співтворчість учня та вчителя. Головною дійовою особою навчального процесу є учень. Задача вчителя – простежити динаміку його розвитку, визначити особисті переваги у роботі з навчальним матеріалом, тобто пізнати учня як особистість, розкрити та розвинути його індивідуальні здібності.
Організацію особистісно орієнтованого навчання. можна розглядати за такою схемою “Особистісно-орієнтовний підхід у навчанні біології”, за допомогою цієї схеми, можна розкрити творчий потенціал кожного учня.
Для реалізації в практиці вчителеві необхідно:
сприяти зацікавленості кожного учня в роботі класу за допомогою чітко, зрозуміло та доступно сформульованої мотиваційної установки;
використовувати різноманітні форми та методи організації навчальної діяльності, орієнтовані на конкретного учня;
стимулювати учнів до висловлювання, використання різних способів розв’язання. Ситуативних завдань без страху помилитися чи отримати неправильне відповідь;
створювати на уроці такі педагогічні ситуації, які дають можливість кожному учневі проявити ініціативу, самостійність, підтримувати прагнення учня знаходити власний спосіб роботи, аналізувати та оцінювати роботу інших;
використовувати різноманітні види пізнавальної діяльності, а також мотиваційний, змістовно-операційний та вольовий компоненти пізнавальної самостійності школярів.
При цьому учні отримують більше самостійності, краще осмислюють мету та результати своєї праці, усвідомлюючи, що вони є не об’єктом, а суб’єктом навчальної діяльності; вчитель же стає доброзичливим помічником, що зацікавлений у долі кожного учня. Таким чином, відбувається переорієнтація учнів від навчання (“нехай мене навчать”) до учіння (прагну все знати”).
На мій погляд, моніторинг результатів роботи з використанням особистісно-орієнтовного підходу в навчанні полягає не тільки в кількості та якості оцінок, отриманих учнями, а передовсім в характеристиці їх інтелектуальних умінь, навичок, творчих здібностей.
Отже, особистісно-орієнтоване навчання – це загально дидактичний принцип індивідуального підходу до учнів. Це можна пояснити за допомогою такого факту.
Відомий російський психолог Л.С. Виготський своє теорією доводить, що розум будь-якої людини має дві зони розвитку:
А.
Б.
Перша зона А – це зона актуального розвитку. У цю зону потрапляють завдання, які людина може виконати сама без допомоги вчителя. Наприклад, у 60му класі, ще до вивчення теми “Органи рослини”, учні на запитання “З яких частин складається рослина?” відповідають, що до таких частини належать корінь, стебло, листок. Я узагальнюю відповіді учнів, пояснюю, що ці частини називаються органами.
Друга зона В – це зона найближчого розвитку. Сюди потрапляють завдання, які дитина сама виконати не може, але може з ними впоратися з допомогою вчителя. Зона найближчого розвитку, - це зона “наступного дня”. Те, що сьогодні є зона найближчого розвитку, завтра у процесі навчання повинно стати зоною актуального розвитку. Учитель не повинен давати готову інформацію, адже таке навчання може загальмувати мислення дитини. А за допомогою вміло підібраних запитань педагог підводить школяра до правильної відповіді, розв’язку.
Наприклад, на перших уроках вивчення теми ”Органи рослини” на запитання “Чи можуть однойменні органи рослини мати різну зовнішню будову?” Діти відповідають не можуть, а наприкінці даної теми легко виконують це6 завдання.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб відбулися розвиток і навчання учнів, завдання повинні потрапляти лише в зону найближчого розвитку, (за Л.С. Виготським).
Якщо навіть теоретично припустити, що два учні навчались в одній школі, а в одних і тих самих учителів, закінчили школу з відзнакою, рівень їхнього розвитку все одно буде різним. Ще більше відрізняється розвиток учнів класу, які згідно з 12 бальною системою досягли початкового і високого рівнів. Тому зрозуміло, до таких дітей треба підходити індивідуально, тобто ставити перед ними різні завдання. Якщо для цілого класу поставити одне завдання, то для одних учнів воно потрапить у зону актуального розвитку, для інших – у зону найближчого розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу ставити не можна, а тому вимоги щодо особистісного орієнтованого навчання є науково обґрунтованими. Однак здійснити особистісно-орієнтований підхід на практиці, на мою думку, нам заважає класно-урочна систем. І ось із яких причин:
по-перше, щоб підійти індивідуально до кожного учня, необхідно знати його психологічні, фізіологічні та соціальні особливості. Лише психологія нараховує кілька десятків індивідуальних особливостей особистості. Це різні види уваги, мислення. Сприйняття, уяви, темпераменту, характеру. Пам’ять поділяється більш ніж на 10 типів: короткочасна, довготривала, оперативна, рухова, зорова, слухова, емоційна, словесно-логічна і т.д.;
по-друге виявити всі ці психологічні, фізіологічні та соціальні особливості вчитель без допомоги психолога, лікаря, соціолога не може;
по-третє, навіть якщо теоретично припустити, що в кожної дитини виявили всі ці особливості, вчитель не зможе запам’ятати їх у такій кількості дітей, оскільки він одночасно навчає свого предмета не один десяток учнів, кожен з яких має не один десяток таких особливостей.
Нарешті, якщо вчителю таки вдається запам’ятати всі особливості кожної дитини, він не зможе підійти індивідуально тому, що урок триває всього 45 хв., протягом яких неможливо фізично попрацювати з кожним учнем класу індивідуально. Отже, існує суперечність: з одного боку, вимоги особистісно-орієнтованого навчання. а з іншого класно-урочна система.
Філософія вчить, що джерелом і рушійними силами будь-якого процесу (у тому числі й навчального) є розв’язання суперечностей.
Отже, для того щоб навчальний процес розвивався, вчителю необхідно вміти виявляти суперечність навчального процесу, а також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом диференційованого підходу до учнів. Диференціація (від лат. Differentia – різниця, відмінність) – розчленування цілого на якісно відмінні частини. Розв’язування таких суперечностей називається підходом до навчання.
На своїх уроках я здійснюю це таким чином.
Учнів класу розподіляю на групи за рівнем розвитку. Критерій, який я керуюся, - успішність. Отже, таких груп чотири:
ризький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не аргументується для учнів, щоб у слабкого школяра не сформувалася занижена самооцінка, а в сильного – завищена. Якщо учні однієї з груп підвищують свій рівень, подумки переводжу їх до наступної групи і навпаки. Для кожної групи пропоную різні за ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна здійснювати при різних формах навчального процесу: під час уроку, лабораторного заняття, екскурсії.
2. Проектне навчання (project-based learning) дедалі більше набирає обертів, оскільки є дуже ефективним і актуальним підходом до викладання та навчання. Численні дослідження (про них – далі) вказують на те, що після його успішного впровадження в учнів покращується мотивація до навчання та підвищується рівень досягнень. Також така форма роботи допомагає реалізувати частково програму ранньої профорієнтації учнів, аби в майбутньому випускники свідомо обирали професію і навчальний заклад.
За визначенням Buck Institute for Education, проектне навчання – це метод, навчаючись за яким, учні, певний час досліджуючи і реагуючи на справжні, цікаві та складні питання, отримують потрібні знання та навички.
На думку дослідників (Barron & Darling-Hammond, 2008; Thomas, 2000), навчання на основі проекту передбачає таке:
- учні застосовують знання та навички для вирішення реалістичних проблем у реальному світі;
- підвищується рівень відповідальності учня за виконаний обсяг роботи;
- вчителі виконують ролі тренерів та фасилітаторів дослідження, проводять рефлексії;
- часто учні працюють в парах або групах.
Такий формат навчання передбачає залучення учнів до систематизації та набування знань, створення власних продуктів. Він розвиває навички критичного мислення, співпраці, спілкування, міркування, синтезу та стійкості в умовах обмеженого часу та визначеної мети (Barron, 2003).
Оскільки навчання – це соціальна активність, яка відбувається в межах учнівських груп, культури та минулого досвіду, через проектне навчання учні мають можливість використовувати не лише знання з навчальних дисциплін, а й вчитися вести перемовини, ухвалювати спільні рішення, нести відповідальність відповідно до ролі в навчальній команді й разом інтерпретувати результати своєї діяльності.
Це також дає можливість вчителям побачити учнів у новому світлі, допомагати їм розвивати вроджені здібності в новий спосіб, що не вдається часом у традиційній системі уроку. Крім того, часто проектне навчання реалізується через міждисциплінарні зв’язки, що виходять за межі програми одного конкретного предмету. Це значно розширює можливості вчителя і сприяє креативності, а учні часто мають завдання, у процесі вирішення яких отримують практичні навички, непередбачені в теоретичній частині навчального процесу.
Тобто навчання відбувається природним шляхом, ненав’язливо, адже ціль – не вивчити, а виконати завдання, отримати результат, що дійсно мотивує дітей.
“Проектна наука – це захопливий спосіб вивчати навколишній світ. Зосереджуючи увагу на основних ідеях разом із практикою та перехресними поняттями, класні кімнати стають навчальними середовищами, де викладачі й студенти беруть участь у моделюванні та проведенні досліджень, формуванні та обговоренні гіпотез, що підтверджуються доказами й міркуваннями” (Krajcik, 2015).
Переваги проектного навчання:
Для учнів:
- традиційна аудиторія перетворюється у відкритий навчальний простір, в якому учні рухаються у власному темпі;
- у процесі виконання проекту виникає потреба в самонавчанні та самовдосконаленні;
- навчання на основі запам’ятовування та повторення переходить до інтеграції, відкриття та презентації набутих знань;
- учні мають можливість проходити всі етапи “виробництва”: від ідеї, створення моделі майбутнього продукту до його реалізації.
Для вчителів:
- надає вчителям можливість вибудувати позитивну історію стосунків з учнями за нових умов;
- підібрати учням ролі, підкресливши їхні індивідуальність і природні таланти. Звичайно, на фоні очевидних переваг існує й певна небезпека застосування проектного навчання: виникає ризик не виконати навчальну мету і не досягти результатів.
Але цього можна уникнути, якщо раціонально спланувати процес. Планування навчального проекту:
1) Визначаємо навчальні цілі.
2) Плануємо “що” і “як”, а не “коли”.
3) Плануємо, як відбуватиметься публічна презентація результатів проекту.
3. Особливості імітаційних технологій навчання.
Як показує практика, розвиток сучасного суспільства неможливий без якісної та досконалої освіти. Освітня система країни повинна забезпечувати реалізацію основних завдань соціального, економічного, культурного та політичного життя суспільства.
Теперішня українська освіта має безліч проблем, але найголовнішою є те, що вона і до сьогодні носить пережитки радянської системи. Форми навчання, організація навчального процесу, рівень компетентності потребують негайного вдосконалення. Такий процес можна забезпечити за рахунок використання сучасних освітніх технологій.
Сучасна освітня технологія у вищому навчальному закладі – це науковообґрунтована і унормована за метою підготовки спеціалістів, змістом освіти, місцем та терміном навчання система форм, методів, засобів і процедур, що використовуються для здійснення спільної навчальної діяльності тих, хто навчає, та тих, хто навчається.
Варто зазначити, що ефективність та якість навчального процесу можна досягти тоді, коли впровадження освітніх технології буде дотримуватись так принципів, як: науковість; безпосередня взаємодія, делегування повноважень та створення способів для прийняття інформації; володіння викладачами провідними методами навчання та створення стимулів для активного навчання.
На даний момент, освіта в Україні вийшла на новий рівень за рахунок впровадження таких технологій, як інформаційні технології навчання, технології дистанційного навчання, модульні технології. На жаль таких нововведень недостатньо для дійсно ефективного та якісного навчального процесу, тому ми пропонуємо впровадити імітаційні технології як засіб вдосконалення освіти.
Досить часто їх ще називають технологіями «активного навчання», які забезпечують навчання на практиці, організацію командної діяльності та використання групи як механізм розвитку особистості. Адже традиційний метод навчання полягає суто у взаємодії педагога із студентом, але практика доводить, що засвоюється інформація саме в процесі спілкування з іншими людьми.
Імітаційний спосіб навчання дозволяє побудувати навчання не на готових рішеннях, а на вирішенні проблем в процесі групової діяльності. В ході обговорення конкретної проблеми у колективі, вона стає для людини значимою та більш зрозумілою. Імітаційні технології навчання включають широкий спектр можливостей розвитку сучасної освітньої системи. До них відносять: ігрові технології, соціальнопсихологічні тренінги, дискусійні технології, навчання у співробітництві. Вони дозволяють створити особистісно-орієнтований підхід навчання у різних ситуаціях. Студенти мають змогу дискутувати, обговорювати способи вирішення проблем, будувати логіку дослідження, а також приймати певні рішення. Адже для того, щоб бути професіоналом у свої справі потрібно володіти як інтелектуальними, так і комунікативними здібностями.
Отже, навчальний процес повинен будуватись на необхідності всебічного розвитку молоді, який потребує нового типу мислення та нових способів перетворення дійсності.
4. Основні принципи, зміст та засоби дослідницького (евристичного) навчання.
Ці технології розраховані на гарантоване і ефективне досягнення педагогічних цілей та інтелектуальний розвиток учнів. У педагогічному процесі їх часто називають активними, оскільки їх використання призводить до високого рівня внутрішньої і зовнішньої активності учнів. Однак і описані вище методи і технології розраховані на таку активність. Більш точно називати їх методами активного навчання, бо пасивних методів у грамотній педагогічній практиці немає. Всі методи поліфункціональні і можуть виконувати освітню, навчальну, виховну і розвиваючу функції. До числа основних методів активного навчання і виховання відносять: ігровий, проблемний, програмований, комп'ютерний, евристичний.
Евристичний метод навчання (А.В. Хуторський) - спосіб організації творчих, продуктивних процесів мислення навчаються шляхом оволодіння ними новими, більш раціональними варіантами дій в нових ситуаціях.
Використання його скорочує час вирішення дидактичних завдань порівняно зі способом повного ненаправленного вибору можливих альтернатив. Правда, результати рішень виявляються не завжди найкращими, але, як правило, допустимими, що забезпечують досягнення поставленої мети.
Евристична діяльність розвиває в учнів здібності: розуміти і творчо використовувати шляхи і методи продуктивної пізнавальної діяльності, систематизувати навчальну інформацію і застосовувати її в евристичному пошуку, адаптуватися до нових умов діяльності і передбачити її результати, прогнозувати свою інтелектуальну і практичну діяльність, приймати обгрунтовані рішення на основі евристичних операцій з подальшою їх логічної перевіркою. Ця діяльність ефективна при умінні навчається оцінювати свої дії, їх раціональність, економічність, наполегливо доводити рішення задачі до логічного завершення; при цьому важливо володіти гнучкістю мислення, здатністю актуалізації та організації інформації (досвіду) в розв'язуваної задачі. Вона здійснюється на основі евристичних правил і операцій, заснованих на аргументованих міркуваннях.
Евристичні правила - це рекомендації до вибору можливого варіанту дії в умовах альтернативного пошуку (від більш легкого до більш важкого, від більш знайомого до менш знайомому, від цілого до частини цілого і т.п.). Операції - не що інше, як розумові дії (аналіз, синтез, аналогія, узагальнення і т.д.), направляючі діяльність учня на знаходження оптимального рішення задачі. Ті й інші виступають інструментарієм для вирішення навчальних евристичних задач.
Заслуговує на увагу концепція змістовних узагальнень (В.В. Давидов), що обгрунтовує продуктивність логічного ланцюжка:
спочатку повідомлення узагальнених теоретичних положень, а потім - факти, приклади, досвідчені дані, що підкріплюють, які стверджують істинність узагальнень. Тим самим поглиблюється розуміння досліджуваного, робиться більш плідним співвідношення індуктивної і дедуктивної логіки у навчанні
Найбільш широко застосовуваним методом евристичного навчання є метод «мозкового штурму», що активізує колективну творчу діяльність.
Технологія його застосування:
- умова навчальної пошукової завдання формулюється в загальних рисах, проблемно;
- заняття поділяється за часом на дві частини: висунення гіпотез та їх аналіз-оцінка;
- в першій частині заняття забороняється яка б то не було критика (у тому числі і через міміку, усмішки, жести і ін
) думок і пропозицій, що знімає страх критики своїх висловлювань у навчаються - вона гальмує їх мислення і творчі процеси;
- група учасників «штурму» - «генераторів ідей» - за відведений навчальний час вьщвігает максимальну кількість гіпотез, причому будь-яких - навіть неспроможних, парадоксальних. Доказів не потрібно, всі ідеї записуються. Важливо, щоб учасники заняття були психологічно розкуті, почувалися вільно;
- у другій частині вся група або виділена з неї «група експертів» веде всебічне обговорення кожної ідеї і виносить судження про її цінності (оцінка дається кожним «експертом» по п'яти або десятибальною шкалою і виводиться середній бал), відсіває нереальні і несерйозні варіанти;
- якщо завдання в процесі «штурму» не знайшла рішення, вона може бути запропонована тим же навчаються в зміненому вигляді.
До евристичним методам відноситься також синектичний метод42. Методика його застосування в основному аналогічна «мозкового штурму». Відмінність полягає в тому, що він застосовується щодо навчаються, не мають досвіду творчої діяльності. Для цього доцільно створювати групи (5-7 чоловік), накопичують прийоми і способи творчих дій. З ними проводиться спеціальна підготовка в професійному та навчально-пізнавальному напрямках. Мета одна - спробувати знайти творче рішення поставленої проблеми.
Структурна схема синектичний заняття зазвичай наступна: постановка проблеми у загальному вигляді, її аналіз з метою ознайомлення, відсіювання перших рішень, розуміння проблеми, що викликає аналогію питання, генерування аналогій, їх розвиток і обігрування, виявлення значущості та використання аналогій стосовно до проблеми для генерування нових ідей, вибір альтернативи, висування нової ідеї при негативній оцінці альтернативної, розвиток нової ідеї при її позитивною оцінкою.
Метод дидактичних ігор використовується в декількох різновидах: ділові, рольові та управлінські, організаційно-діяч-ностние гри. Найбільш поширеною в педагогічному процесі є ділова гра. Технологія її проведення полягає у впливі на психологію навчаються таким чином, щоб моделювати, ретельно аналізувати всі відносини, що виникають перед особистістю в процесі її навчальної та професійної діяльності. З організаційної точки зору проведення ділової гри представляє собою розгортання особливої імітаційної діяльності на основі моделі, що відтворює умови і динаміку виникнення, протікання і вирішення проблеми.
Постійно розширюється практика використання ділових ігор диктує необхідність спеціального дослідження проблем ефективності їх освітнього, виховного, повчального і розвиваючого впливу. В силу своїх дидактичних можливостей - активного розвиваючого характеру, безпосереднього спілкування на тлі мінливих обстановки - ділові ігри виявляються більшою мірою продуктивні в якості засобу вдосконалення особистісних якостей человека43. Справа в тому, що вони є своєрідним конгломератом двох реальностей: процесу професійної, навчальної діяльності і відносин, що виникають у ньому. Засвоєння знань, формування умінь і навичок здійснюються як би накладенням на канву діяльності в її предметному і соціальному аспектах. Знання засвоюються не абстрактна, не про запас, не для якогось гіпотетично-перспективного застосування, а в реальному для учасників інформаційному полі, в динаміці розвитку сюжетних дій, у формуванні цілісного образу професійної ситуації.
Крім того, у діловій грі людина набуває навиків інтелектуальної взаємодії, створює ціннісні орієнтації та установки, властиві йому як фахівцю.
У діловій грі при її конструюванні та застосуванні реалізуються крім общепедагогических та приватні педагогічні принципи: імітаційного моделювання змісту і форм навчальної, професійної діяльності; спільної діяльності; багатоплановості в організації гри; педагогічного управленія44.
Ці принципи відображають суть ігрового навчання, його складових частин, логіки і внутрішніх зв'язків, стають ефективними факторами їх системного застосування. Педагогічні спостереження над проведеними ігровим методом заняттями показують, що педагогічне своєрідність і корисність гри губляться у разі, якщо керівник, педагог прагне реалізувати тільки навчальні або тільки ігрові мети. І в першому, і в другому випадку знижується формуючий ефект гри. Посилити ж його можливо тільки тоді, коли в процесі впливу акцентується увага на інтелектуально-розвиваючому компоненті заняття як своєрідному системному об'єднанні всіх приватних цільових установок.
У розвитку особистісних якостей учнів ділова гра володіє наступними можливостями:
- забезпечує систематизацію досліджуваного матеріалу та його подання в імітаційної моделі, наближеної до реальності;
- відтворює структуру і функції окремих компонентів діяльності;
- наближає учнів до реальних умов виникнення потреб у знаннях, шляхи та способи добування, збереження, використання цих знань, що в свою чергу забезпечує осмисленість процесу навчання, особисту активність, можливість свідомого переходу від емоційної мотивації до професійної;
- об'єднує освітній, навчальний, який виховує і розвиваючий ефекти педагогічного процесу;
- забезпечує в кінцевому рахунку перехід від організації до регуляції керівником, педагогом інтелектуальної діяльності учнів, до саморегуляції і самоорганізації їх діяльності.
В силу обставин ділові ігри доцільно проводити переважно після того, як їх учасники будуть достатньою мірою орієнтовані в істоті вимог до майбутньої діяльності, ясують її сутнісні основи, оволодіють ключовими поняттями. Названі вимоги повинні бути дотримані - інакше сама ділова гра позбудеться навчальних, освітніх, виховних і розвиваючих функцій і не дасть належного ефекту.
Різновидами ділової гри за рівнем складності є:
- імітаційні вправи (закріплення навичок, умінь);
- аналіз навчальних, професійних ситуацій (вироблення навчаються своїх рішень по ситуації, їх групове обговорення);
- виконання певних ролей (з подальшою оцінкою дій гравця іншими учасниками гри);
- повноцінна ділова гра, комплексно імітує навчальну, професійну діяльність та її наслідки в контексті прийнятих рішень.