Договір (контракт, угода) — це форма документального закріплення партнерських зв’язків (предмета договору, взаємних прав та обов’язків, наслідків порушення домовленостей). Він опосередковує взаємини у процесі праці, виробництва й реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.
У ринковій системі господарювання застосовуються два види договорів: установчий та підприємницький. Установчий договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї. Підприємницький договір відображає згоду сторін (партнерів) стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької (бізнесової) діяльності у певній організаційно-правовій формі.
Оскільки сутність переважної більшості договорів (контрактів, угод) є зрозумілою з їхньої назви, буде доцільним детальніше пояснити суть лише деяких з них).
● Договір на поставку товарів через посередника укладається на поставку фірмою-посередником певних видів продукції покупцям (споживачам) із наперед обумовленою формою її оплати.
● Договір про аукціонний продаж товарів є документальним оформленням угоди щодо прилюдного продажу виставленого на аукціон товару (лотами чи поштучно) за найвищу ціну, оголошену покупцем.
● Державний контракт є письмовим документом, що передбачає забезпечення потреб споживачів, які фінансуються за рахунок державного бюджету, і поповнення державного резерву відповідними видами продукції.
● Лізингова угода — це договір між виробником і споживачем стосовно довгострокової оренди машин, устаткування, складних приладів, транспортних та інших технічних засобів праці.
● Договір обов’язкового медичного страхування відображає документально оформлені відносини між страховиком (страховою медичною установою) і страхувальником (підприємством чи організацією в особі їхніх керівників), що передбачає страхування персоналу (трудового колективу). Зміст такого договору зводиться до оплати страховиком медичних послуг працівникам страхувальника та сплати останнім певних грошових внесків в обумовлені договором терміни.
● Договір поручительства — документально оформлена домовленість між трьома сторонами (поручителем, кредитором і боржником), відповідно до якої поручитель у разі неплатоспроможності боржника зобов’язується протягом наперед обумовленого терміну з моменту настання строку платежу відшкодувати позичену боржником суму.
● Ліцензійний договір відрізняється від звичайної ліцензії (дозволу) на здійснення певного виду підприємницької діяльності. Він укладається між власником конкретної інновації (ліцензіаром) та особою, яка бажає набути право на її використання (ліцензіатом) і передбачає надання виключної ліцензії на використання винаходів чи «ноу-хау» за певну винагороду у вигляді пашуального платежу або роялті.
● Договір про спільну діяльність належить до документів господарського призначення, що передбачає започаткування спільної діяльності без створення юридичної особи (без заснування товариства). Основною його умовою є сплата учасниками (партнерами) майнових або грошових внесків, які в дальшому стають загальною пайовою власністю.
Господарсько-правовими санкціями слід
визнавати заходи державного примусу, які
застосовуються до учасників господарських
правовідносин внаслідок вчинення госпо-
дарського правопорушення, виражаються
в настанні певних негативних наслідків
правового та/або економічного й організа-
ційного характеру і спрямовані на гаранту-
вання захисту прав і законних інтересів фі-
зичних і юридичних осіб та держави.
Виходячи з проблеми співвідношення
господарсько-правової відповідальності та
господарсько-правових санкцій пропону-
ємо поділяти основні ознаки, притаманні
останнім, на дві групи, а саме: ознаки, що ха-
рактеризують господарсько-правову санк-
цію як специфічну по відношенню до гос-
подарсько-правової відповідальності ка-
тегорію, та ознаки, що є спільними для
категорій як господарсько-правової відпо-
відальності, так і господарсько-правової
санкції.
Досліджуючи питання санкцій у госпо-
дарському праві України, не можна залиши-
ти поза увагою один із їх видів – оперативно-
господарські санкції. Адже, як зазначають
фахівці, з визріванням соціально-еконо-
мічних умов і відповідним удосконаленням
організаційної структури у суб’єктів еко-
номічного обороту мають розширюватись
можливості впливати на контрагентів без
звернення за сприянням до третьої сили з
метою забезпечення реалізації своїх право-
мочностей, що приведе до покращення на-
лагодженості механізмів самоуправління
та підвищення культури господарювання
[6, c. 35] та має сприяти прискоренню госпо-
дарського обігу