Ім'я файлу: Конституційний принцип визнання та гарантування місцевого самовр
Розширення: docx
Розмір: 45кб.
Дата: 23.04.2023
скачати
Пов'язані файли:
Фактори і резерви підвищення продуктивності праці персоналу підп
Фактори і резерви підвищення продуктивності праці персоналу підп
Аналітика цін на салат.docx
Придніпровська державна академія фізичної культури і спорту.docx
lkostenko_omfdfexz.rld.docx
Розвиток вищих психічних функцій в онтогенезі.docx
analizrizikivprimanevruvanniuzonibojovihdijumori_acl3gokc.ucx.do
Методи, способи та стилі адміністративного управління в сучасних
Історія.docx


Конституційний принцип визнання та гарантування місцевого самоврядування в Україні.

ЗМІСТ


Вступ 2

Розділ 1. Зміст принципу визнання та гарантування місцевого самоврядування та його становлення в Україні. 4

Розділ 2. Механізм «ваг і стримувань» в системі організації державної влади в України. 10

Розділ 3. Особливості реалізації конституційного принципу визнання та гарантування місцевого самоврядування в Україні в сучасних умовах. 17

Висновки 25

Список використаних джерел 27


Вступ


Створення та розвиток місцевого самоврядування є одним із пріоритетних напрямків реформування всієї системи публічної влади в Україні. Цей процес багато в чому суперечливий і непослідовний, оскільки немає чіткої концепції змін.

Особливістю сучасного етапу розвитку місцевого самоврядування є посилена увага органів державної влади до цих проблем, адже місцеве самоврядування в цілому фактично є соціальним інститутом, формування якого є умовою виникнення потреб, задоволення з яких є загальна, організована дія органів місцевого самоврядування та органів державної влади, а також умови, методи і засоби, що забезпечували б вирішення цього завдання.

Реалізація сучасної конституційної моделі місцевого самоврядування та утвердження його особливої ​​ролі у формуванні та формуванні громадянського суспільства та демократизації держави неможливі без дотримання конституційних засад його гарантій.

В Україні згідно зі статтею 7 Конституції визнається і гарантується місцеве самоврядування, однак це забезпечення має певні обмеження, встановлені окремими нормами та системою правових принципів. Основна мета Принципів – служити базовими допоміжними знаннями. Нове знання, його емпіричний або теоретичний зміст осмислюється з точки зору цього знання.

Формулювання принципів значною мірою залежить від структури теорії, категорій і закономірностей діалектики. У доктрині питання про засади забезпечення прав місцевого самоврядування як окреме питання практично не розглядалося. Це можна пояснити тим, що питання розуміння принципів права ще недостатньо з'ясовано.

Дослідженням теорії гарантій у державно-правовій сфері займались такі вчені як: Р. Амірова, М. Абдулаєв, Н. Боброва, М. Вітрук, В. Журавський, Т. Заворотченко, О. Зинов’єв, С. Комаров, В. Корельський, В. Коток, В. Кравченко, О. Лукашева, І. Магновський, М. Марченко, А. Міцкевич, П. Недбайло, М. Орзіх, В. Перевалов, В. Погорілко, А. Полянський, Ж. Пустовіт, Ю. Соколенко, М. Ставнійчук, Ю. Тодика, О. Фрицький, Ю. Шемшученко, Ю. Шимін та ін.

Метою роботи є дослідження та визначення поняття принципу конституційного гарантування прав місцевого самоврядування в Україні.

Розділ 1. Зміст принципу визнання та гарантування місцевого самоврядування та його становлення в Україні.



З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. законодавча реформа в Україні вступила в новий етап. Нова конституція визначила основні принципи суспільного життя в країні і тим самим правову основу для розвитку всього законодавства, у тому числі й місцевого самоврядування.

Для розвитку суспільних відносин в Україні, а отже, і для оновлення законодавства надзвичайно важливим є утвердження демократичного начала в суспільному та державному житті. Основним змістом цього принципу є встановлення та забезпечення народовладдя, що здійснюється як безпосередньо шляхом референдуму та вільних виборів, так і через демократичну організацію державної влади та місцевого самоврядування.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» набрав чинності 21 травня 1997 року. 4 з них закріпили основні принципи місцевого самоврядування, серед яких важливе місце посідає принцип народності. Цей принцип був законодавчо закріплений після того, як Верховна Рада України визнала положення Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, в якій говориться, що кожна людина має право брати участь в управлінні своєю державою прямо чи опосередковано через вільну вибрані представники для внеску.Конституція України 1996 р. фактично підвела підсумки першого етапу реформування місцевого самоврядування, який завершився становленням інституту місцевого самоврядування як елемента демократичної правової системи держави.Хоча норми Конституції України, що стосувалися місцевого, самоврядування є нормами, що мають негайну дію, і їх застосування не потребує деталізації чи конкретизації, їх положення не можуть охопити всі різноманітні суспільні відносини, що виникають у сфері місцевого самоврядування. Для цього також потрібні закони з найважливіших питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування.

Ратифікація Україною Європейської хартії місцевого самоврядування відбулася 15 липня 1997 року, коли Верховна Рада України прийняла Закон «Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування». Так, відповідно до статті 9 Конституції України це означає, що Хартія стала частиною національного законодавства України і всі її положення в сукупності мають обов’язкову юридичну силу.

Європейська хартія місцевого самоврядування орієнтує всі демократичні держави щодо принципів і характеристик, яким має відповідати організація та діяльність місцевого самоврядування в демократичних країнах, відносини місцевого самоврядування в цих країнах до місцевого самоврядування здійснюється на державній основі.

Формування загальнодержавних принципів місцевого самоврядування в національному законодавстві має відповідати загальновизнаним принципам місцевого самоврядування, які є загальними для всіх держав-членів Ради Європи. Водночас слід пам’ятати, що основними документами, які визначають принципи місцевого самоврядування в Україні, є Конституція України та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», Хартія зобов’язує її учасників застосовувати основні правові норми, що гарантують політичну, адміністративну та фінансову незалежність місцевих органів влади. Це демонструє на європейському рівні політичну волю до того, щоб принципи, які Рада Європи захищала з моменту свого заснування, були дієвими на всіх рівнях територіального управління, враховуючи її завдання збереження демократичної свідомості в Європі та максимального захисту прав людини.

Велика увага, яку Рада Європи приділяє становленню та функціонуванню системи місцевого самоврядування в державах-членах як головного інструменту демократичного розвитку, та важлива роль Європейської хартії місцевого самоврядування в рамках цієї організації.

Підтвердженням важливого внеску місцевого самоврядування в ефективну демократію є преамбула до Європейської хартії місцевого самоврядування, в якій зазначено: «Місцеве самоврядування є однією з основ демократичної системи». право громадян брати участь в управлінні державними справами є одним із демократичних принципів, який підтримується всіма державами-членами Європейського Союзу; для забезпечення ефективного та дружнього до громадян управління повинні бути створені органи місцевого самоврядування, наділені реальними повноваженнями; збереження та зміцнення місцевого самоврядування в різних країнах Європи є вагомим внеском у розбудову Європи на основі принципів демократії та децентралізації влади; органи місцевого самоврядування, наділені правом прийняття відповідних рішень, повинні бути створені демократичним шляхом і мати високу автономію щодо своєї компетенції та порядку її реалізації; Права місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування мають бути надійно захищені.

Конституція України певною мірою конкретизує частину принципів Європейської хартії місцевого самоврядування щодо особливостей нашої держави. Визнання місцевого самоврядування основою організації місцевої державної влади знайшло своє втілення у ст.2 Хартії, у Конституції України, зокрема у статті 5, згідно з якою «народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Відповідно до цього принципу відносини між центром і місцями, центральною і місцевою владою повинні будуватися вже не на основі жорсткої централізації чи так званого демократичного централізму, характерного для колишньої радянської системи, а на конституційних принципах права, організаційна та матеріально-фінансова самостійність (автономія) територіальної громади.

Юридична самостійність органів місцевого самоврядування полягає в наявності у них власних повноважень, визначених Конституцією та Законом «Про місцеве самоврядування в Україні». Органи місцевого самоврядування, зазначені у ч. 1 ст. 16 зазначеного Закону, є юридичними особами і цим та іншими законами наділяються власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Відповідно до статті 4 Хартії ці повноваження мають бути повними та виключними, тобто. Х. вони не можуть належати одночасно іншим органам. У межах цих повноважень органи місцевого самоврядування та органи місцевого самоврядування мають повну свободу дій щодо реалізації власної ініціативи з усіх питань, що належать до компетенції місцевого самоврядування, і дотримуються виключно закону.

Організаційна автономія полягає в тому, що основні суб'єкти місцевого самоврядування - регіональні органи влади та їх органи - не є елементами державного апарату, не входять до його системи. Тому, як передбачено Статутом, вони повинні мати можливість самостійно, не порушуючи загального законодавства, визначати власну структуру, щоб вона відповідала місцевим потребам і забезпечувала ефективне управління.Діючі в рамках закону органи місцевого самоврядування не підпорядковані іншим органам, адміністративний контроль за їх діяльністю можливий лише для забезпечення законності та конституційних засад місцевого самоврядування. У статті 20 Основного Закону зазначено, що державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Система принципів місцевого самоврядування не вичерпується принципами їх правової, організаційної, матеріальної та фінансової самостійності (автономії). Закон встановлює й інші принципи (ст. 4), які умовно можна поділити на дві групи: до першої належать ті, що притаманні лише органам місцевого самоврядування і за якими вони суттєво відрізняються від місцевих органів виконавчої влади (принципи виборності, колегіальності, принципи колегіальності, законодавчого характеру тощо). підзвітність і відповідальність перед органами місцевого самоврядування, їх органами та посадовими особами, державна підтримка та забезпечення місцевого самоврядування, судовий захист їх прав); до другої належать універсальні, тобто властиві як органам місцевого самоврядування, так і місцевим органам виконавчої влади (принципи народності, законності, гласності, поєднання місцевих і державних інтересів).

Аналіз поняття місцевого самоврядування як форми і способу організації влади на місцях дає можливість визначити місцеве самоврядування як специфічну форму публічної влади, яка самостійно реалізується суб’єктами місцевого самоврядування шляхом вирішення в рамках законодавства питань місцевого значення і не входить у систему державної влади.

Отже, проаналізувавши вищезгадані факти, можна сказати, що місцеве самоврядування — це форма публічної влади, що реалізується специфічними суб'єктами — територіальними колективами і сформованими органами, має особливий об'єкт — питання місцевого значення, та здійснюється на основі використання окремого виду публічної власності — комунальної (муніципальної).

Виходячи з цього, можна виділити кілька ознак місцевого самоврядування:

1. Місцеве самоврядування займає особливе місце в механізмі управління суспільством і державою, виступаючи специфічною формою публічної влади, яка не є складовою частиною механізму державної влади.

2. Місцеве самоврядування має особливий об’єкт управління – питання місцевого значення – предмети відання, перелік яких закріплюється законодавством.

3. Одним із специфічних суб’єктів місцевого самоврядування є територіальна громада. І специфіка полягає в тому, що на місцевому рівні можна розглядати перетворення територіальної громади з учасника управління в його первинного суб’єкта. Як відомо, під управлінням розуміють будь-який цілеспрямований вплив суб’єкта управління на об’єкту управління. Але в умовах самоврядування очевидно сильнішим є вплив управлінської системи самої на себе. Таким чином, є не дві системи – управлінська і та, якою управляють, а одна – самоуправлінська.

Розділ 2. Механізм «ваг і стримувань» в системі організації державної влади в України.


Термін «державна влада» можна визначити як відносини щодо здійснення функцій і повноважень держави спеціально утвореними органами та посадовими особами шляхом прийняття нормативно-правових актів у межах і порядку, встановлених законодавством [1, с.9].

З моменту свого виникнення державна влада та діяльність державного органу стали потужним чинником суспільного устрою та стабільного/сталого розвитку суспільства. Сильна безальтернативна влада виконує регулятивну функцію в традиційному (сучасному) суспільстві, відіграє ключову роль у виборі альтернативної політики та тенденцій розвитку постмодерного суспільства. Державна діяльність невіддільна від соціальних умов діяльності, в тому числі від необхідності координації дій учасників суспільного виробництва та контролю за розподілом і споживанням суспільних благ і цінностей [2, с. 5].

Поділ влади в сучасних демократичних державах є організаційно-правовою основою державної влади. Іншими словами, державна влада будується за принципом поділу на самостійні та незалежні сфери влади: законодавчу, виконавчу, судову. Водночас слід зазначити, що кожна з держав не лише намагається розділити гілки єдиної державної влади, а й приділяє велику увагу взаємодії влад.Механізмом реалізації принципу поділу влади та взаємодії влад, його найважливішою опорою є система стримувань і противаг [3].

Невід’ємною частиною поняття державної влади як форми організації державної влади є система стримувань і противаг, що гарантують права людини і громадянина. Ступінь реалізації цих принципів характеризує ступінь розвитку демократичної держави і є однією з найважливіших цінностей у системі демократії [2, с.8]. Поява сучасної системи стримувань і противаг пов’язана насамперед з активізацією держави у сфері управління суспільними процесами, що було б важко реалізувати без повсякденної взаємодії органів державної влади.

Фактично реалізація принципу поділу державної влади, доповненого системою стримувань і противаг, спрямована на створення такого механізму, який би забезпечував взаємодію всіх органів єдиної державної влади. Деякі вчені вважають, що система стримувань і противаг, з одного боку, підтримує співпрацю та взаємне пристосування влади, а з іншого – створює потенціал для конфліктів, які найчастіше вирішуються шляхом переговорів, домовленостей і компромісів. .Загалом, є всі підстави погодитися з цією позицією. Кожна держава, залежно від форми держави та інших ознак (зокрема, повноважень осіб, які займають певні посади), має свою систему стримувань і противаг, яка являє собою сукупність правових норм щодо взаємодії та взаємного обмеження гілок державна влада. Запровадження принципу поділу державної влади, доповненого системою стримувань і противаг, спрямоване на створення такого механізму, який забезпечить взаємодію всіх органів єдиної державної влади та унеможливить необґрунтоване посилення впливу одного органу за рахунок повноважень іншого [4].

Принцип розподілу державної влади був висунутий як соціальна вимога буржуазії, що народжувалась і боролася з абсолютною владою монарха та його дворянським оточенням. Класичний варіант теорії поділу державної влади пов'язаний з іменами Джона Локка і Шарля-Луї де Монтеск'є. Дж. Локк фактично став першим, хто обгрунтував можливість мирного доступу буржуазії до влади через компроміс із ліберальним дворянством. У своїй праці "Два трактати про управління державою" він прагнув за допомогою правильної організації державної влади сконструювати складний політичний механізм, здатний "урівноважити владу уряду, "вклавши окремі частини влади в різні руки" [5].

Теорія Джона Локка передбачала створення системи правління, за умов якої передусім виконавча влада не мала б змоги перерости у відкриту тиранію. Це і стало основою обгрунтування вченим тези про нерівноправність гілок влади [6]. На відміну від концепції Джона Локка схема поділу влади, запропонована Шарлем-Луї де Монтеск'є, виключала існування домінуючого органу в системі поділу влади. Аналізуючи різні способи правління і принципи, на яких воно засновано, він підійшов до проблеми забезпечення політичної свободи та її трактування і, відштовхуючись від неї вирішив питання про устрій влади. Теза про те, що поєднання законодавчої, виконавчої та судової влади в руках однієї особи або органу неминуче веде до задушення політичної свободи, є серцевиною його концепції поділу влади. Учений при цьому обгрунтовано виходив з того, що абсолютне розмежування владних повноважень, повна незалежність органів влади і відсутність їх взаємовпливу здатні призвести до краху державної системи.

Теорія поділу влади сприяла виникненню кількох моделей поділу влади, в рамках яких діють різноманітні механізми контролю та протидії: — парламентська (керівна роль вищої законодавчої влади. Тут парламент не тільки приймає закони, але також впливає на уряд і систему державного управління. Склад уряду обирається парламентською більшістю. Якщо в державі немає монарха чи президента, то парламент затверджує або главу уряду, а за його пропозицією , склад уряду або лише глава уряду, який згодом одноосібно формує уряд); — президентська (главою держави і водночас виконавчої влади є обраний народом президент.

Президент визначає внутрішню політику держави, самостійно формує відповідальний і підзвітний йому уряд); — змішана (модель характеризується поєднанням елементів президентської та парламентської моделей. Відповідно система стримувань і противаг має змішаний характер. Тут, як правило, президент (глава держави) обирається виборами і наділений значними повноваженнями, однак уряд формується за парламентською процедурою і підзвітний не тільки президенту, а й парламенту (довіри уряду немає).Система державно-управлінських відносин в Україні характеризується функціональною незбалансованістю, що призводить до неефективності механізму стримувань і противаг і, як наслідок, до неефективності державного управління.

A.T. Євтушенко зазначає, що «українська модель державного управління має базуватися на системі стримувань і противаг, де держава має делегувати частину своїх повноважень муніципалітетам для задоволення потреб самоврядування населення та зміцнення інститутів громадянського суспільства» [8].

По суті, місцеве самоврядування повинно стати необхідною демократичною противагою центральній владі. А це можливо лише тоді, коли відбувається процес децентралізації влади на центральному рівні й населення отримає додаткові можливості участі в політичному процесі [9]. Можемо говорити про злиття політичної та адміністративної складової в системі державного управління. Тобто агент не має своєї "інституційної пам'- яті", що значно ускладнює подальший процес якісного виконання ним своїх повноважень. Функції агента повинні бути розмежовані на адміністративні та політичні, що сприятиме ефективному механізму формування та реалізації державної політики.

Також принципал не завжди може прямо впливати на агента, таким чином останній має лазівку для самостійних дій в своїх інтересах. У Конституції України закріплені найзагальніші теоретичні положення, на яких базується механізм стримувань і противаг. Але перманентне загострення парламентсько-урядової кризи за часів незалежності, що на сучасному етапі переросла у системну політичну кризу, свідчить, що дієвий механізм функціонування механізму стримувань та противаг не сформовано.

Серед основних проблем взаємодії між виконавчою та законодавчою гілками влади в Україні виокремимо:

незбалансований характер системи влади;

— зниження політичного впливу Верховної Ради як представницького органу;

— відсутність ефективних механізмів впливу парламенту на систему виконавчої влади та політичного зв'язку між Верховною Радою (депутатською більшістю) і Кабінетом Міністрів України як передумови їх конструктивної взаємодії;

— недостатність і неефективність системи стримувань і противаг між президентом та Верховною Радою, відсутність дієвих механізмів парламентського контролю [10].

Б.П. Ганьба вважає головними причинами недосконалої та малоефективної реалізації різних форм державного правління України у загальному контексті абстрагуючись від конкретних їх різновидів:

1. Недосконалість механізму стримувань і противаг, його незбалансованість, відсутність належної деталізації і конкретизації на законодавчому рівні.

2. Низький рівень правової і політичної свідомості та культури в цілому політичної еліти українського суспільства, що пояснюється поширенню у її середовищі елітарного правового та політичного нігілізму, недостатнім рівнем професійності державних посадовців, відсутністю єдиної державної кадрової політики щодо підбору і заміщення вагомих державних посад гідними кандидатами тощо.

3. Позаюридична негативна практика функціонування державного механізму, що проявляється в системних порушеннях конституційних засад поділу влад і неналежного функціонування системи стримувань і противаг.

4. Недосконалість партійної системи українського суспільства, що проявляється в її надмірній багатоманітності.

5. Злиття верховної державної влади з олігархічним капіталом, який гальмує будь-які реформи шляхом лобіювання "потрібних" законів у супереч інтересів народу.

6. Відрив державотворчих процесів від широкої участі громадянського суспільства та його структур, ігнорування громадської думки. Цьому сприяє недостатня зрілість громадянського суспільства України що породжує слабку контрольованість влади з його сторони і впевненість у політичній безвідповідальності вищих державних посадовців.

7. Суттєвою причиною є також ігнорування владним бомондом здобутків вітчизняної науки та дос ми державного правління.

8. Формування коаліційної більшості українського парламенту з порушенням засад європейського парламентаризму також є суттєвою причиною неефективності діяльності законодавчої гілки влади. Існуюча в сучасному варіанті коаліційна більшість певним чином ускладнила і навіть узурпувала організацію державної влади.

9. Недотримання принципів верховенства права та законності у вітчизняній практиці державотворення також вкрай негативно впливає на ефективність функціонування форми державного правління української держави.

10. відсутність в української державної еліти належного позитивного досвіду сучасного державотворення і насамперед досвіду демократичного парламентаризму, традицій і демократичних засад державного керівництва, здійснення місцевого самоврядування тощо, в нестабільних умовах перехідного періоду розвитку української державності [11].

За Л. Приймак "для вдосконалення взаємовідносин між виконавчою й законодавчою гілками влади в Україні потрібно здійснити конституційні зміни, але із урахуванням негативного досвіду минулих років. Удосконалення потребують такі механізми: затвердження програми Кабінету Міністрів України під час формування уряду; введення інституту вотуму довіри уряду, зокрема у зв'язку із прийняттям окремих законопроектів, що оптимізує взаємодію уряду та парламенту; можливість дострокового розпуску парламенту президентом у відповідь на вотум недовіри уряду; запровадження індивідуального вотуму недовіри членам уряду; збільшення впливу уряду на законодавчу діяльність Верховної Ради України через надання уряду можливості впливати на формування порядку денного парламенту та надання пріоритетності урядовим законопроектам; передбачення санкції стосовно посадових осіб і органів державної влади за невиконання ними процедур, визначених Конституцією та законами України" [12, с. 128— 129].

На думку О.В. Радченко, "конституційний досвід інших країн, для розвитку демократичного режиму необхідно принаймні три неодмінні умови. По-перше, чітка конституційна інженерія, що створює збалансовану і ефективну систему балансу гілок влади. По-друге, вироблення в ході владної взаємодії писаних і неписаних правил політичної діяльності, що дозволяють кожній з партій захищати конкретні суспільні інтереси і в той же час забезпечувати політичну і соціально-економічну стабільність усього суспільства. І по-третє, наявність певної політичної основи толерантної міжпартійної взаємодії на базі принципового консенсусу щодо фундаментальних суспільних цінностей. Усі три умови є проблематичними для України, що ставить під загрозу перспективу нашого демократичного майбутнього" [13].

Розділ 3. Особливості реалізації конституційного принципу визнання та гарантування місцевого самоврядування в Україні в сучасних умовах.



Державна підтримка місцевого самоврядування полягає у створенні державою умов для розвитку цього виду публічної влади як важливого елемента демократії та ефективного інструменту забезпечення добробуту населення. Положення ст. 142 Конституції України, згідно з якою держава зобов’язана брати участь у формуванні доходів міського бюджету, фінансово забезпечувати місцеве самоврядування, покривати видатки органів місцевого самоврядування. внаслідок цього рішення державних органів.

Аналізуючи функції місцевого самоврядування в умовах трансформації місцевого самоврядування, варто звернути увагу на інформаційну сферу. На нашу думку, слід виділити окрему інформаційну функцію місцевого самоврядування, оскільки в умовах розвитку інформаційного суспільства та новітніх технологій інформація стає потужним засобом впливу. Положення щодо інформування органів місцевого самоврядування про їхню діяльність містяться в законодавстві України. Так, ст. 34 Конституції України кожна людина і громадянин мають право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування підлягають оприлюдненню в порядку, визначеному Законом.

Своєчасне повідомлення впливає на дійсність відповідного документа. Не менш важливим аспектом діяльності органів місцевого самоврядування є інноваційна сфера. Сьогодні просто неможливо вести ефективне управління без інноваційних технологій, розроблених сучасною наукою. Функціональний арсенал територіального самоврядування має бути, а отже, повністю забезпечений інноваційною функцією, яка полягає у використанні органами місцевого самоврядування сучасних методів управління, забезпеченні розвитку територіальної громади та постійному покращенні умов життя. членів територіальної громади.

Функціональна складова інновацій в органах місцевого самоврядування, зокрема управління інноваціями в міських радах, має кілька важливих аспектів: інновації – це канали впровадження продукту людського інтелекту, сучасних соціальних практик, результатів нових інформаційних технологій для практики управління, які сприяють до інтелектуалізації управлінської діяльності, підвищення її наукового потенціалу, реалізації права інтелектуалізації більшої кількості контролюючої діяльності;

за допомогою інновацій розширюється обсяг управлінських функцій органів місцевого самоврядування та якість їх виконання, що сприяє задоволенню кожної людини та широких верств населення; інновації становлять залучення нових ресурсів для управління, виконання необтяжливих функцій за допомогою праці, ресурсів і часу; концентрація інновацій у сфері управління сприяє адаптації структури та сутності місцевого самоврядування до структури соціальних потреб постіндустріального суспільства, яке є інноваційним [11, с.14].

Варто зазначити, що в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» відсутній чіткий перелік функцій місцевого самоврядування, наявність відповідних функцій можна трактувати виходячи з компетенції місцевого самоврядування. державні органи. Вважаємо, що така запроваджена позиція є невиправданою, оскільки поняття «компетенція» та «функція» мають різне значення. Повноваження компетентних органів місцевого самоврядування формуються на підставі їх функцій і безпосередньо з метою їх виконання.

До основних повноважень територіальної громади як суб’єкта місцевого самоврядування належать: економічний розвиток, розвиток інфраструктури, розробка стратегії розвитку територіальної громади, містобудівна діяльність, соціально-культурне управління, надання житлово-комунальних послуг, забезпечення транспортне обслуговування населення, гарантування та забезпечення громадської безпеки, питання освіти, охорони здоров'я, благоустрій відповідної території. Однак таким шляхом забезпечується важливе положення з точки зору розвитку місцевого самоврядування, яке визначається як система його функцій на законодавчому рівні. Закріплення функцій як реальних правових засобів є правовою гарантією їх виконання. Функції органів місцевого самоврядування охоплюють широке коло культурних і соціальних інтересів, оскільки сприяють розвитку демократії в суспільстві та забезпечують реалізацію прав територіальної громади.

Забезпечення місцевого самоврядування характеризується як система умов і засобів забезпечення процесу реалізації прав на місцеве самоврядування для органів місцевого самоврядування та органів самоврядування, а також захисту прав на місцеве самоврядування. Гарантійність реалізується через законодавче закріплення та реалізацію системи гарантій місцевого самоврядування, яка в науковій літературі включає загальні та спеціальні гарантії. При цьому загальними гарантіями вважаються ті економічні, політичні, духовні основи та цінності суспільства, які є передумовами для стимулювання розвитку місцевої системи організації влади. Другу групу гарантій складають спеціальні або юридичні гарантії місцевого самоврядування, які включають правові засоби забезпечення та захисту їх як одного з найважливіших інститутів громадянського суспільства.

Місцеве самоврядування гарантується як на конституційному, так і на законодавчому рівні. Стаття 7 Конституції, яка проголошує, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування, належить до основ конституційного ладу України і є фундаментальною основою взаємовідносини держави та місцевого самоврядування. Крім того, гарантії місцевого самоврядування встановлюються законами «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про органи самоорганізації населення», «Про службу в органах місцевого самоврядування», Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, селищних голів, Європейської хартії місцевого самоврядування, яка після ратифікації Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Певні аспекти гарантій регулюються екологічними, фінансовими, податковими та іншими юрисдикціями, які встановлюють спеціальні стандарти функціонування місцевого самоврядування.

Важливими гарантіями розвитку місцевого самоврядування є міжнародно-правові гарантії, які регулюють спільно вироблені державами основні підходи та міжнародно-правові принципи формування, побудови та функціонування інституту місцевого самоврядування. Наприклад, Європейська хартія місцевого самоврядування містить міжнародно-правові норми, які зобов’язують держави-учасниці застосовувати основні норми, які гарантують політичну, адміністративну та фінансову незалежність місцевого самоврядування.

Українська держава гарантує самостійність місцевого самоврядування в межах його повноважень на конституційному та законодавчому рівні та визначає:

a) право на правовий захист;

б) право органів і посадових осіб місцевого самоврядування видавати правові акти в межах своєї компетенції;

в) свобода дій органів місцевого самоврядування у реалізації власної ініціативи з усіх питань, якщо вони не виключені зі сфери їх відповідальності;

г) забезпечення гарантій фінансової незалежності;

д) обов'язковість рішень, прийнятих за прямим волевиявленням громадян, рішень органів місцевого самоврядування та посадових осіб місцевого самоврядування в межах їх компетенції, невиконання яких тягне за собою юридичну відповідальність тощо.

Законодавець створив умови для самостійного виконання завдань і повноважень органів місцевого самоврядування та видав норми, що забороняють втручання органів виконавчої влади та їх посадових осіб у законну діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Відповідно до Конституції та законів України повноваження органів і посадових осіб місцевого самоврядування покладаються на органи і посадових осіб місцевого самоврядування, крім здійснення повноважень, делегованих їм радами, та інших випадків, передбачених законом ( ст.71 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»). Проте належна реалізація встановлених гарантій місцевого самоврядування в Україні на сьогодні залишається під питанням.

Недосконалість інституційної системи місцевого самоврядування, відсутність власних виконавчих органів на регіональному рівні місцевого самоврядування, законодавчого врегулювання фактичного створення єдиної структури місцевого самоврядування, невідповідність положенням Європейської хартії призвело до того, що органи місцевого самоврядування не відповідають вимогам Європейської хартії. місцевого самоврядування, спрямовані на створення механізму організаційної самостійності місцевих органів влади, призвели органи місцевого самоврядування до ситуації фактичного протистояння державному управлінню або підпорядкування однієї системи публічної влади іншій.

Одним із суттєвих проявів неузгодженості та територіальної недосконалості організації влади в Україні, що негативно впливає на розвиток відповідних адміністративно-територіальних одиниць, є втручання органів державної влади у вирішення проблем місцевого значення.

На рівні областей фактично немає місцевого самоврядування, а є пряме державне управління. Як слушно зазначається в науковій літературі, питання організаційної самостійності місцевого самоврядування тісно пов'язане з прийнятою моделлю взаємовідносин між державними та муніципальними органами влади.

Відповідно до гарантій незалежності пошук оптимального балансу між законодавством та регулюванням місцевого самоврядування структурної організації муніципальних установ залежить від уміння знайти певний компроміс між державою та муніципалітетом у частині децентралізації влади, рівень державної демократії, розвиток громадянського суспільства, рівень правової культури.

Тому основними завданнями держави на сучасному етапі політико-правового розвитку України є реформування структурно-інституційної організації влади на місцевому рівні, забезпечення самостійності місцевого самоврядування та самостійне вирішення питань, пов’язаних із владою України у справах місцевого значення територіальними одиницями та їх органами.

Враховуючи те, що Конституція України визначила територіальну громаду основним суб’єктом місцевого самоврядування, а також враховуючи передбачені Конституцією складові елементи територіального устрою України, її положення щодо визначення місцеве самоврядування - уряд - управління, можна зробити висновок про здійснення місцевого самоврядування лише в межах населених пунктів. Бувають ситуації, коли є території, на які не поширюється підпорядкування місцевого самоврядування, а на прилеглих до населеного пункту територіях з конституційних причин відсутні органи місцевого самоврядування.

На цьому фоні також досить проблематичною є реалізація принципів повсюдності місцевого самоврядування та незмінності територіальних меж місцевих органів влади (ст. 5 Європейської хартії місцевого самоврядування). За відсутності конституційного положення щодо наявності виконавчих органів у повітових і воєводських радах (існування яких відповідало б вимогам статті 3(2) Хартії), місцеве самоврядування на регіональному рівні є декларативним, а більшість важелів впливу знаходяться в руках органів місцевого самоврядування.

Позбавлення районних та обласних рад права утворювати власні виконавчі органи є грубим порушенням принципу організаційної самостійності місцевого самоврядування, зокрема непідпорядкованості органів місцевого самоврядування іншим суб’єктам управління. Будь-який адміністративний контроль за їх діяльністю може здійснюватися лише з метою забезпечення законності та конституційних засад місцевого самоврядування.

Відносно цієї ситуації Рада Європи у Рекомендації № 102 (2001) однозначно вказує: «Щодо виконавчих органів місцевих та регіональних влад, важливо, щоб всі місцеві та регіональні ради, з містами Київ та Севастополь включно, аж до внесення необхідних поправок до Конституції, мали свої власні виконавчі органи (політично підзвітні їм уряди) та адміністрації (штат працівників). Це може вважатися конкретним втіленням статей 3.2 та 6.1 ЄХМС»[6].

Конституція та законодавство України створили своєрідний механізм взаємодії між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади. Він ґрунтується на поєднанні місцевого самоврядування і місцевого державного управління на рівні району, області та визнанні повноти самостійності місцевого самоврядування на базовому рівні.

 При встановлені компетенції місцевого самоврядування не повною мірою було дотримано принципу субсидіарності, передбаченого ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування. Значна частина повноважень місцевого самоврядування отримала статус «делегованих». Окрім того, недосконалий розподіл повноважень між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади фактично створив шкідливу ситуацію «конкуренції компетенцій», коли одні й ті ж питання опинилися у віданні різних органів публічної влади.

 Очевидно, що в Україні також не достатньою мірою реалізовано принцип правової самостійності місцевого самоврядування передбачений ч. 4 ст. 4 Хартії: повноваження повинні бути повними і виключними, тобто не повинні одночасно належати іншим органам публічної влади.

 Порівняння переліку повноважень місцевих органів державного управління (закріплені у Законі «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р.) та органів місцевого самоврядування (Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.) показує, що 16 напрямків їх діяльності збігаються повністю, а 12 – частково[7].

 Великою проблемою для органів місцевого самоврядування постає великий обсяг не підкріплених фінансами делегованих державою повноважень. Це грубо порушує вимогу положення ч. 3 ст. 4 Хартії про необхідність врахування обсягів та характеру завдань, вимог досягнення ефективності та економії при наділенні тими чи іншими функціями відповідних органів.

Висновки



Гарантію самоврядування охарактеризовано як систему умов і засобів, що забезпечують органам місцевого самоврядування та органами місцевого самоврядування процес реалізації прав на місцеве самоврядування, а також захист прав на місцеве самоврядування.

Гарантія реалізується шляхом законодавчого закріплення та впровадження системи гарантій місцевого самоврядування, яка в науковій літературі включає загальні та спеціальні гарантії. При цьому загальними гарантіями вважаються ті економічні, політичні, духовні основи та цінності суспільства, які є передумовою для стимулювання розвитку місцевої системи організації влади.

Другу групу гарантій складають спеціальні або правові гарантії місцевого самоврядування, які включають правові засоби їх забезпечення та захисту як одного з найважливіших інститутів громадянського суспільства.

Муніципальне самоврядування гарантується як на конституційному, так і на законодавчому рівні. Стаття 7 Конституції, в якій зазначено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування, належить до основ конституційного ладу України і є основою відносин між державою і місцевим самоврядуванням.

Крім того, гарантії місцевого самоврядування встановлюються законами «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про органи самоорганізації населення», «Про службу в місцевих органах місцевого самоврядування». Органи самоврядування».Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, селищних голів Європейська хартія місцевого самоврядування, яка після ратифікації Верховною Радою України є частиною національне законодавство. Україна.

Деякі аспекти гарантії регулюються екологічними, фінансовими, податковими та іншими юрисдикціями, які встановлюють спеціальні стандарти для місцевих органів влади.

Тому державна підтримка та забезпечення розвитку місцевого самоврядування на сучасному етапі пов’язане зі створенням цілого комплексу необхідних правових, соціальних, організаційних, матеріальних і фінансових умов для становлення повноцінного, ефективного та ефективного місцевого самоврядування. уряд. Ведення та реалізація послідовної, виваженої та системної державної політики у сфері підтримки розвитку місцевого самоврядування.

Враховуючи вищевикладене, варто зробити такі висновки. У процесі політичної трансформації в Україні особливого значення набуває проблема переосмислення змісту функцій місцевого самоврядування, дослідження їх сутності та специфіки реалізації кожної функції в умовах сучасного суспільства. значення. Упорядкування функцій місцевого самоврядування дасть змогу виробити ефективний механізм їх реалізації з метою гарантування кожному громадянину права на місцеве самоврядування.

Водночас дослідження даного питання дозволяє зробити висновки про невизначеність повної та всебічної реалізації конституційно-правових гарантій місцевого самоврядування, неузгодженість внутрішньої політики в частині забезпечення відповідності організації місцевого самоврядування міжнародним стандартам. муніципальної демократії, неефективність процедур взаємодії органів місцевого самоврядування з органами державної влади, що актуалізує питання подальшої науково обґрунтованої розробки в частині створення цілісної концепції реформування муніципального самоврядування на основі сучасної політико-правової ідеології та світового досвіду організація та функціонування місцевого самоврядування.

Список використаних джерел





  1. Абетка децентралізації. Об’єднання громад. Практичний посібник. Шепетівка: Благодійний фонд «Зміцнення громад» за фінансового сприяння американського «Національного фонду демократії», 2016. 283с. http://ipo.org.ua/ category /projects/projects_main/local_government

  2. Баймуратов М.О. Теоретичні підходи до формування правового простору локальної демократії в Україні // Баймуратов М.О., Кравець О.О. Роль юридичної служби органу місцевого самоврядування в формуванні та функціонуванні правового простору локальної демократії : монографія. Одеса : Фенікс, 2018. 234 с.

  3. Була С., Гнатюк В. Локальна демократія як фундаментальна категорія в актуалізації проявів інституціонально-правових модусів місцевого самоврядування: кореляція, формалізація та схематизація основних понять // Вісник Львівського університету. 2015. Вип. 6. С. 76–88. (Серія : філос.-політолог. студії).

  4. Гураль П.Ф. Органи місцевого самоврядування у зарубіжних країнах : навч. посіб. / МОН України. – Львів : ЛНУ ім. І.Франка. – Львів : Коментар, 2017. – 147 с.

  5. Звіт щодо європейської практики та законодавчих рамок інституту префектів, порядку місцевого самоврядування в умовах надзвичайного стану (м. Страсбург, 17 вересня). – 2015. – 31с.

  6. Іманбердієв Д.Ч. Дуалізм виконавчої влади в Україні: природа та шляхи його подолання. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. Серія : Політичні науки. 2015. № 4. С. 47–54.

  7. Колісник В. Конституційний принцип територіальної цілісності держави у контексті національно–етнічного складу прикордонних регіонів України та Росії. Вісник Конституційного Суду України. 2020. № 3. С. 143–147.

  8. Концепції «користі та задоволення» в рамках дослідження масової комунікації: https://www.youtube. com/watch?v= DK25ii__DpE.[Т.6]

  9. Концепція внесення змін до Конституції України в частині децентралізації влади. URL : https://decentralization.gov.ua/uploads/ attachment/document/473/HYPERLINK “https://decentralization.gov.ua/ u p l oa ds / a t t a c h m en t / d oc u m e n t / 4 7 3 / З м і н и_ до_Констиуціїї _ 05.11.2019.pdf”05.11.2019.pdf.

  10. Мішина Н.В. Місцеві державні адміністрації: деякі проблеми контролю за здійсненням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень Сучасні тенденції розвитку законодавства України в контексті проведення державних реформ : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Чернівці, 04 березня 2021 р.) / відп. ред. Т.А. Латковська. Чернівці, 2021. С. 178–181.

  11. Мішина Н.В. Сучасні процеси децентралізації виконавчої влади та реформування місцевого самоврядування в Україні. Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». 2014. Т. 14. С. 228–233.

  12. Про відносини міжгромадськістю, місцевою радою й виконавчою владою в місцевій демократії (інституційні рамки місцевої демократії). Рекомендація Конгресу місцевих і регіональних влад Європи 113(2002) від 4 червня 2002 року // Досвід децентралізації у країнах Європи : зб. док. / заг. ред. В. Б. Гройсмана ; пер. з іноз. мов. Київ : Інститут законодавства Верховної Ради України, 2015. 766 с.

  13. Про внесення змін до Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» щодо спрощення процедури затвердження перспективних планів формування територій громад Автономної Республіки Крим, областей: Закон України №348-ІХ від 05.12.2019 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/348-20.

  14. Про внесення змін до Методики формування спроможних територіальних громад: Постанова Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 р. № 34 URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-vnesennya-zmin-do-metodikiformuvannya-spromozhnih-teritorialnih-gromad-i240120-34.

  15. Про невідкладні заходи з проведення реформта зміцнення держави : Указ Президента України №837/2019 від 08.11.2019р. URL : https:// www.president.gov.ua/documents/8372019-30389.

  16. Програма державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні: Затв. Указом Президента України від 30 серп. 2001 р. № 749/2001.

  17. Случик Т., Солонтай О, Омельчук О. 11 чесних способів вплинути на місцевий бюджет. Київ: Український незалежний центр політичних досліджень, 2018. 43с. URL: http://ipo.org.ua/category/projects/projects_main/local_government//

  18. Те, чого ніколи не було в Україні: Уряд затвердив адмінустрій базового рівня, що забезпечить повсюдність місцевого самоврядування URL: https://decentralization.gov.ua/news/12533

  19. Тодика О. Правова політика держави щодо органів місцевого самоврядування в аспекті реалізації народовладдя. Правничий часопис Донецьк. ун-ту. 2014. № 1. С. 8-15.

  20. Янюк Н., Бориславська О. Правове регулювання взаємодії місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій: проблема делегування повноважень. Право України. 2016. № 6. С. 19-24.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас