1   2   3
Ім'я файлу: Курсач.docx
Розширення: docx
Розмір: 94кб.
Дата: 21.05.2021
скачати

РОЗДІЛ 3

СИСТЕМА ТА СТРУКТУРА ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

Для того, щоб дослідити явище в цілому, у цьому разі – систему та структуру прокуратури України, необхідно з’ясувати сутність кожного із його складових. З огляду на це пропонується зосередити увагу насамперед на аналізі поняття «система». Категорія «система» протягом досить значного часу ви-вчається в працях з філософії, що, з одного боку, є свідченням її складності, а з іншого–важливості не тільки для самої філософії, але і для інших наук, представники яких використовують зазначену дефініцію для вирішення галузевих завдань.

Аналіз наукових праць, у межах яких були зроблені спроби пізнати сутність системи, показує, що їх авторам досі не вдалося дійти єдності з цього питання, що, власне, і пояснює наявність чималої кількості варіантів її визначення. Головна проблема у цьому плані полягає у тому, що науковці не можуть визначитися з переліком ознак, властивих системі, що, відповідно, пояснює існування різних тлумачень поняття системи. найчастіше до переліку ознак системи пропонується зараховувати:

  • цілісність, принципову неможливість ототожнення якостей системи із сумою якостей елементів, що її складають, неможливість виводити з останніх якості цілого;

  • залежність кожного елемента, якості і відносин системи від його місця, функцій усередині цілого;

  • наявність специфічних взаємозв’язків між вихідними компонентами системи;- структурність, тобто можливість опису системи через встановлення її структури або комплексу зв’язків і відносин системи, зумовленість поведінки системи не стільки поведінкою її окремих елементів, скільки її структурою;

  • взаємозалежність системи і середовища–система формує і проявляє свої якості у процесі взаємодії із середовищем;

  • ієрархічність. Кожний компонент системи, у свою чергу, може розглядатися як система, а досліджувана у цьому випадку система являє собою один із компонентів більш широкої системи;

  • множина описів кожної системи;

  • суперечливий характер системи. З одного боку, через абстрактність її визначення, як не порожньої множини елементів, використання його у конкретно-науковому дослідженні є ускладненим. З іншого боку, саме абстрактний та універсальний характер цього поняття дозволяє застосувати його до виключно широкого класу явищ та об’єктів незалежно від їх природи та специфік

  • самовизначеність, самодетермінація набору властивостей системи, яка входить у закономірність [25].

У літературі структура визначається як «будова та внутрішня форма організації системи, що виступає як єдність сталих взаємозв’язків між її елементами». або структура–це взаєморозміщення та взаємозв’язок складових частин цілого. устрій, організація чого-небудь. Поняття «система» та «структура» співвідносяться та взаємодіють як ціле і частка, тобто структура є складовою частиною системи[28, с. 432]

О.М. Бандурка вважає, що організаційна структура кожного органу держави і будь-якої із її ланок визначається об’єктивними факторами, ігнорування яких створює небезпеку для формування органу, установи чи апарату, не здатних функціонувати в інтересах системи управління. матеріальні, політичні й соціально-психологічні витрати від «примусових» організаційних структур є очевидними. Головними факторами, які детермінують організаційну структуру системи управління, є, по-перше, функції, що ними виконуються, і, по-друге, територіально-галузева будова органів державного управління. Органи прокуратури як складна соціальна система являють собою певним чином організований колектив працівників, що виконує покладені на нього функції та має для цього відповідну компетенцію і можливості. інакше кажучи, органи прокуратури є складним сполученням людських, фінансових, технічних, матеріально-господарських та інформаційних ресурсів, що створюють своєрідні елементи цієї системи. тому в її складі можна виділити підсистеми, що відповідають вказаним елементам[28, с. 173].

Ефективність функціонування кожного органу прокуратури залежить від злагодженості дій його підсистем, тобто служб та підрозділів, від дотримання ними спільних принципів та вимог усієї системи. Зв’язуючою та координуючою ланкою системи виступає її організаційна підсистема. Саме з її допомогою досягається поєднання всіх компонентів, забезпечується цілісність системи. Структура цієї підсистеми і розуміється як організаційна структура. Елементами організаційної структури виступають посади та зв’язки між ними. під посадою розуміється сукупність прав та відповідальності, вимог до знань, досвіду та кваліфікації працівника, тобто його спеціалізована роль.

Прoкурaтурa України є елементом системи стримувань i прoтивaг мiж різними гiлкaми влади – викoнaвчoю, зaкoнoдaвчoю та судoвoю. Пoдaльший рoзвитoк нaшoї держави як прaвoвoї та фoрмувaння в ній грoмaдськoгo суспiльствa потребують нaлaгoдженoї та скooрдинoвaнoї дiяльнoстi oргaнiв прoкурaтури. Прoкурaтурa України–сaмoстiйний центрaлiзoвaний oргaн держaвнoї влади, що діє в системі прaвooxoрoнниx oргaнiв держави та забез-печує зaxист від непрaвoмiрниx пoсягaнь нa суспільний та державний лaд, прaвa i свoбoди людини, a тaкoж oснoви демoкрaтичнoгo устрою зaсoбaми i метoдaми, щo передбaченi зaкoнoм. Прoкурaтурa не пiдпoрядкoвується викoнaвчiй aбo судoвiй влaдi, oскiльки її дiяльнiсть є елементoм системи стримувaнь i прoтивaг мiж гiлкaми влaди, якi формуються тa утверджуються в держaвi пiсля при-йняття нoвoї кoнституцiї [27].

М.К Якимчук використовує системний підхід для того щоб визначити місце прокуратури в механізмі органів державної влади України, та вказує на наступні аспекти:

  • самостійні і незалежні одна від одної законодавча, виконавча і судова гілки державної влади здатні здійснювати взаємний контроль;

  • прокуратура України здійснює самостійний вид державної діяльності, який не дає можливості включити її до системи жодної з гілок влади;

  • прокуратура є єдиною централізованою системою, яка здійснює покладені на неї функції автономно;

  • прокуратура є суттєвим і необхідним елементом системи «стримувань і противаг» механізму, що сприяє взаємодії поділених гілок єдиної державної влади;

  • підпорядкування прокуратури законодавчій, виконавчій або судовій владі право може зруйнувати систему «стримувань і противаг», яка склалася у державі;

  • прокуратура – це поки єдиний надійно працюючий елемент системи поділу і взаємодії гілок влади, який забезпечує стримування окремих гілок влади від прийняття незаконних актів та здійснення протиправних дій;

  • жоден з наявних державних органів не може взяти на себе наглядову функцію прокуратури за додержанням і застосуванням законів учасниками суспільних відносин [26, с. 70-72].

Прокуратура України становить єдину централізовану систему органів, пов’язаних спільними завданнями та функціями, система органів прокуратури будується згідно з державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом України, а також за функціональними ознаками і визначається ст. 7 Закону України «Про прокуратуру». Система органів прокуратури становлять: Офіс Генерального прокурора, окружні та обласні прокуратури та Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Структурна відокремленість полягає у її відносній самостійності у єдиній системі органів державної влади[4].

Вищою ланкою системи є Офіс Генерального прокурора, яка під керівництвом Генерального прокурора визначає стратегію й тактику діяльності прокуратури, здійснює нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів юридичними та фізичними особами.

Згідно з пункту 2 ст. 8 Закону України «Про прокуратуру» Офіс Генерального прокурора очолює Генеральний прокурор, який має двох перших заступників та заступників, а також заступника Генерального прокурора-керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. До загальної структури Спеціалізованої антикорупційної прокуратури входять центральний апарат і територіальні філії, які розташовуються в тих самих містах, в яких розташовані територіальні управління Національного антикорупційного бюро України [4].

Керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури підпорядковується безпосередньо Генеральному прокурору. Спеціалізована антикорупційна прокуратура має свого керівника, а прокурори цієї прокуратури проходять відкритий конкурс за участі конкурсної комісії в складі керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та визначених ним Генеральним прокурором осіб, організаційними питаннями проведення конкурсу займається керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Порядок проведення конкурсу, склад конкурсної комісії т а інші організаційні питання визначені ст.8-1 ЗаконуУкраїни «Про прокуратуру» [11].

У структурі Офісу Генеральної прокуратури України утворюються департаменти, управління та відділи, а також Генеральна інспекція. Управління та відділи можуть бути самостійними або входити до складу департаменту. Положення про самостійні структурні підрозділи Офісу Генеральної прокуратури України затверджуються Генеральним прокурором [4].

Офіс Генеральної прокуратури України створює Єдиний реєстр досудових розслідувань та забезпечує його ведення органами досдового розслідування. Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань затверджується Генеральним прокурором України за погодженням з керівниками органів досудового розслідування. Спільно з органами досудового розслідування та за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики Генеральною прокуратурою України розробляються система та методика обліку кримінальних правопорушень, осіб, які їх вчинили, та руху кримінальних проваджень [18].

Іншою ланкою у системі прокуратури України діють обласні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київська міська прокуратура. Обласну прокуратуру очолює керівник обласної прокуратури, керівник прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, керівник Київської міської прокуратури, який має першого заступника та не більше трьох заступників.

У структурі обласної прокуратури утворюються підрозділи - управління та відділи. Утворення, перелік, територіальна юрисдикція, реорганізація та ліквідація обласних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором [4].

Також у системі прокуратури України діють окружні прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається наказом Генерального прокурора. Утворення, реорганізація та ліквідація окружних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором. Окружну прокуратуру очолює керівник окружної прокуратури, який має першого заступника та не більше двох заступників. У структурі окружної прокуратури в разі необхідності утворюються такі підрозділи, як відділи [4].

До складу повноважень керівників окружної прокуратури належать такі: представництво окружної прокуратури й організація її діяльності;

  • вирішення питання щодо підвищення кваліфікації прокурорів окружної прокуратури;

  • контроль щодо ведення й аналізу статистичних даних, організація вивчення й узагальнення практики застосування законодавства,

  • інформаційно-аналітичне забезпечення прокурорів з метою підвищення якості здійснення ними своїх функцій тощо [11].

Також необхідно звернути увагу, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» у системі прокуратури може запроваджуватися спеціалізація прокурорів. Єдність системи прокуратури України забезпечується:

  • єдиними засадами організації та діяльності прокуратури;

  • єдиним статусом прокурорів;

  • єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів;

  • фінансуванням прокуратури виключно з Державного бюджету України;

  • вирішенням питань внутрішньої діяльності прокуратури органами прокурорського самоврядування [4].

Отже, підсумовуючи вище розглянутий матеріал, система прокуратури України розгалужується на основі територіального принципу та спеціалізації . Вона складається з Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, а також Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Нова редакція Закону України "Про прокуратуру" формально ліквідувала попередні органи, оскільки було змінено їхню назву. Також закон наділив Офіс Генерального прокурора у разі потреби утворювати спеціалізовані прокуратури на правах структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. Правильне функціонування, взаємодія всіх структур системи дотримання норм закону та Конституції є умовою ефективної реалізації мети правоохоронного органу.

РОЗДІЛ 4

СТАТУС ПРОКУРОРІВ.

ПОРЯДОК ЗАЙНЯТТЯ ПОСАДИ ПРОКУРОРА ТА ЗВІЛЬНЕННЯ ПРОКУРОРА З ПОСАДИ.

Статус прокурора визначено ст. 4 Закону України «Про прокуратуру», а саме у відповідному положенні зазначається, що статус прокурорів визначається Конституцією України, чинним законодавством України та міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою України [4].

Поняття «прокурор» визначається як службова особа органу прокуратури, що склала присягу та має посвідчення прокурора встановленого зразка, яка виконує функції прокуратури та несе відповідальність за свої дії відповідно до чинного законодавства України.

Статтею 15 Закону України «Про прокуратуру» закріплено перелік посад, які передбачають статус прокурора органу прокуратури, починаючи від Генерального прокурора до прокурора окружної прокуратури, а саме :

  • Генеральний прокурор;

  • перший заступник Генерального прокурора;

  • заступник Генерального прокурора;

  • заступник Генерального прокурора-керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;

  • керівник підрозділу Офісу Генерального прокурора;

  • заступник керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора);

  • прокурор Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора);

  • керівник обласної прокуратури;

  • перший заступник керівника обласної прокуратури;

  • заступник керівника обласної прокуратури;

  • керівник підрозділу обласної прокуратури;

  • заступник керівника підрозділу обласної прокуратури;

  • прокурор обласної прокуратури

  • керівник окружної прокуратури;

  • перший заступник керівника окружної прокуратури;

  • заступник керівника окружної прокуратури;

  • керівник підрозділу окружної прокуратури;

  • заступник керівника підрозділу окружної прокуратури

  • прокурор окружної прокуратури.

При цьому зазначається, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі [4].

Необхідно зазначити, що наукові дослідження сучасних учених стосуються, як правило, аналізу правового статусу прокуратури або правового статусу прокурорських працівників під час виконання ними окремих функціональних повноважень та вивчення питань, які входять до сфери діяльності прокуратури. Однак комплексного дослідження правового статусу прокурора, закріпленого статтею 15 Закону України «Про прокуратуру», донині не проведено.

Так, О. Р. Михайленко звертає увагу на недопустимість та необґрунтованість зведення поняття «правового статусу» лише до сукупності прав та обов’язків (повноважень), оскільки це поняття значно складніше за своєю юридичною природою. Автор наводить ряд структурних елементів: громадянство, правосуб’єктність, правоздатність, повноваження, компетенція, законні інтереси, функції, принципи діяльності, відповідальність, гарантії незалежності та безпеки, правосвідомість, статутні правовідносини, наявність відповідних правових норм, без яких загалом не може бути правового статусу [30, с. 22]. М. В. Кокошко у дисертаційному дослідженні «Прокурор у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх» стверджує, що зміни в Конституції України сприяли оновленню правового статусу прокуратури в державі та зумовили підвищення вимог, зокрема до діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх [31].

У свою чергу, Г. В. Попов у дисертації «Прокуратура України у державному механізмі захисту прав і свобод дітей» аналізує правовий статус прокурора як державного обвинувача [32].

Р. Н. Гасанов у дисертації «Здійснення повноважень прокурором в частині проведення слідчих розшукових дій» досліджує теоретичні, нормативно-правові та організаційні засади здійснення повноважень прокурором у частині проведення слідчих (розшукових) дій. Це дозволило автору сформулювати поняття «здійснення повноважень прокурором у частині проведення слідчих (розшукових) дій» як складової процесуального керівництва досудовим розслідуванням, що першочергово пов’язується не з виконанням прокурором слідчих або організаційних функцій, а зумовлюється метою забезпечення додержання законів [33].

У дисертаційному дослідженні «Здійснення прокурором процесуального керівництва досудовим розслідуванням» М. В. Чорноусько стверджує, що в межах дослідження процесуального керівництва відсутня потреба поділу сфер правового статусу, оскільки досліджується діяльність прокурора у замкнених часових рамках [34].

О. О. Шпак у дисертації «Організація роботи прокурора з процесуального керівництва досудовим розслідуванням» пропонує під незалежністю прокурора в контексті процесуального керівництва розуміти визначену нормами кримінального процесуального законодавства, Закону України «Про прокуратуру» невід’ємну складову його правового статусу й одну з ключових засад діяльності прокурора, змістом якої є гарантування відсутності незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень під час виконання службових обов’язків [35].

Ю. В. Коробко у науковій роботі «Процесуальні повноваження у досудовому кримінальному провадженні» сконцентрував увагу на з’ясуванні процесуальних повноважень прокурора на початковому етапі досудового розслідування, під час проведення слідчих (розшукових) дій, на етапі повідомлення про підозру та на етапі закінчення досудового розслідування [36].

На думку М. О. Ізотової, поняття «правовий статус прокурора» має включати декілька елементів:

  • порядок призначення на посаду;

  • підстави і процедуру припинення діяльності;

  • характеристику прав та обов’язків;

  • особливості правового положення, що вирізняють прокурора серед працівників інших правоохоронних органів та органів державної влади[37].

В. В. Сухонос визнає такі елементи правового статусу прокуратури:

  • місце прокуратури в системі поділу влади, державному механізмі та його складовій частині – державному апараті;

  • взаємозв’язки і взаємовідносини прокуратури з іншими владними структурами;

  • завдання прокуратури;

  • принципи організації і діяльності прокуратури;

  • функції прокуратури;

  • компетенція (сукупність повноважень) прокуратури (права й обов’язки прокурорів):

  • правове становище посадових осіб прокуратури, порядок їхнього призначення і звільнення;

  • систему правових і соціальних гарантій прокурорської діяльності [23, с. 199-204].

Аналізуючи думки науковців щодо правового статусу прокурора, можна дійти висновку, що до основних його складових варто віднести особливий порядок призначення та звільнення з посади, притягнення до юридичної відповідальності, права й обов’язки, повноваження, правові та соціальні гарантії прокурорської діяльності. Варто зазначити, що права й обов’язки є одним із основних елементів правового статусу прокурорського працівника. Однак для правового статусу прокурора надзвичайно важливими є гарантії його незалежності, соціально-правове і пенсійне забезпечення. Принцип незалежності прокурорів відіграє надзвичайно важливу роль у механізмі реалізації ними функціональних повноважень прокуратури.

Гарантії незалежності прокурорів чітко визначені у ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» . Незалежність прокурора забезпечується:

  • особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності;

  • порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами;

  • забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора;

  • установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури;

  • належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора;

  • функціонуванням органів прокурорського самоврядування;

  • визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки прокурора, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Варто зазначити, що здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України [4].

Також, важливим етапом при аналізі статусу прокурорів постає питання про вимоги щодо несумісності в діяльності прокурора. У ст. 18 Закону України «Про прокуратуру» наводяться вимоги щодо несумісності перебування прокурора на посаді, поєднаного з перебуванням на інших посадах у владних структурах. Діяльність прокурора несумісна з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах. Вимоги щодо несумісності не поширюються на участь прокурорів у діяльності виборних органів релігійних та громадських організацій. На прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, які визначені Законом України «Про засади запобіганню і протидії корупції». Прокурор не може належати до політичної партії, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках [4].

У межах нашого дослідження також необхідно дослідити загальні права та обов’язки прокурорів, що передбачені ст. 19 Закону України «Про прокуратуру». Прокурор має право:

  • брати участь у прокурорському самоврядуванні для вирішення питань внутрішньої діяльності прокуратури;

  • бути членом професійних спілок, утворювати громадські організації та брати в них участь з метою захисту своїх прав та інтересів;

  • підвищувати свій професійний рівень.

Прокурор зобов’язаний:

  • виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень;

  • не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом;

  • діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

  • додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

  • Прокурор зобов’язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності. Таємну перевірку доброчесності прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних і окружних прокуратур проводять підрозділи внутрішньої безпеки в порядку, затвердженому Генеральним прокурором [4].

До осіб, які мають на меті стати прокурором, є певні вимоги, а саме, згідно зі ст. 27 Закону України «Про прокуратуру», ці особи, претенденти на посаду, мають бути громадянами України, володіти державною мовою, повинні мати вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше ніж 2 роки. Особа набуває повноважень прокурора після складення присяги.

Звільнення прокурора з адміністративної посади здійснюється Генеральним прокурором з таких підстав як :

  • подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням;

  • переведення на посаду до іншого органу прокуратури

  • неналежне виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов’язків, установлених для відповідної адміністративної посади;

  • наявність заборгованості із сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Вимога для кількості років стажу роботи різниться в контексті визначення деталей посади, якщо прокурору буде достатньо 2-х років стажу, то прокурору обласної прокуратури необхідно мати щонайменше 3 роки стажу в га лузі права, а прокурору Офісу Генерального прокурора, відповідно,– щонайменше 5 років стажу в галузі права. Особливістю вимог до прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, що визначені ч. 5 ст. 27 Закону України «Про прокуратуру», є те, що громадянство України не є вимогою, натомість серед вимог є володіння державною мовою, стаж щонайменше 5 років у галузі права та вища юридична освіта [4].

Окремо розглядаючи вимоги й порядок зайняття посади прокурора та звільнення прокурора з посади, на нашу думку, потрібно окремо розглянути це питання стосовно Генерального прокурора.

Генеральний прокурор призначається на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України. Стосовно строку повноважень Генерального прокурора він має становити шість років. Одна й та ж особа не може обіймати посаду Генерального прокурора два строки поспіль. На посаду Генерального прокурора може бути призначений громадянин України, який:

  • має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права не менше десяти років;

  • та не має заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання.

  • володіє державною мовою;

  • має високі морально-ділові, професійні якості та організаторські здібності;

  • стосовно якого відсутні обставини, передбачені частиною шостою ст.27 цього Закону.

На посаду прокурора не може бути призначена особа, яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною,має захворювання, що перешкоджає виконанню обов’язків прокурора,має незняту чи непогашену судимість або на яку накладалося адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією.

Президент України надсилає до Верховної Ради України письмове подання про надання згоди на призначення кандидата на посаду Генерального прокурора. Порядок надання згоди на призначення на посаду Президентом України Генерального прокурора встановлюється Регламентом Верховної Ради України. Рішення Верховної Ради України про відмову у наданні згоди на призначення на посаду Генерального прокурора є підставою для письмового подання Президента України про надання згоди на призначення іншого кандидата [4].

Відповідно до ст. 42 Закону України Закону України «Про прокуратуру», зазначено,що Генеральний прокурор звільняється з адміністративної посади Президентом України за згодою Верховної Ради України:

  • у зв’язку з поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням;

  • на підставі подання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, або Вищої ради правосуддя;

  • у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Також відповідно до цієї статті повноваження Генерального прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі висловлення Верховною Радою України недовіри Генеральному прокурору, що має наслідком його відставку з цієї адміністративної посади або закінчення строку перебування на посаді Генерального прокурора. Натомість, звільнення Генерального прокурора з адміністративної посади або припинення повноважень Генерального прокурора на адміністративній посаді не припиняє його повноважень прокурора.

Таким чином, статус прокурора є спеціальним та особливим, До нього входять, передусім, відповідальність, обов’язки та гарантії, оскільки він наділений законом властивими правами. Повноваження прокурора реалізуються у більшості випадків у разі порушення вимог закону іншими суб’єктами державно-публічних правовідносин, також їм характерні спеціальні форми вираження. Стосовно Генерального прокурора, то він має особливий статус. Генеральний прокурор організовує роботу органів прокуратури України, призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністра-тивних посад.

1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас