Ім'я файлу: семінарське 1.docx
Розширення: docx
Розмір: 29кб.
Дата: 29.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
Реф.docx
Розширення: docx
Розмір: 29кб.
Дата: 29.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
Реф.docx
НаціональниЙ університет біоресурсів і природокористування України
Кафедра аграрного, земельного та екологічного права
ім. академіка В. З. Янчука
Конспект та відповіді на контрольні питання
з дисципліни «Аграрне право»
Семінарське заняття № 1
Студентки 4 курсу, групи Прав – 1601 заочної форми навчання, напряму підготовки 6.030401 «Правознавство»
Горбатько Евгена Михайловича
Київ 2020
Контрольні запитання
Правове регулювання договорів оренди майнової частки (паю)
Іншою нагальною проблемою, що потребувала вирішення, було визначення подальшої долі майнових паїв, не витребуваних у натурі їх власниками. На той час витребували майно з пайового фонду лише окремі власники майнових паїв або їх спадкоємці. Причин такого стану є декілька. По-перше, високоліквідного майна (грошові кошти, трактори й автомобілі, поголів'я тварин, насіннєвий фонд, корми тощо), яке можна ефективно використати після одержання в рахунок майнового паю, фізично не може вистачити порівну для всіх селян-співвласників майнового комплексу колишнього КСП. По-друге,низьколіквідне майно (як-то тваринницькі приміщення та обладнання для них), частка якого у пайовому фонді завдяки високій балансовій вартості є значною, складно використовувати поодинці. Наприклад, у результаті перепаювання власнику майнового сертифікату у рахунок паю було виділено десяту частину корівника. Безсумнівним є той факт, що великої потреби у цьому майні особа-співвласник майна КСП не відчуває, адже його ефективне використання за цільовим призначенням можливе лише у разі цілісного застосовування за умови повного заповнення худобою. По-третє,вагома кількість майнових паїв залишилася невитребуваною внаслідок смерті поодиноких осіб похилого віку за відсутності спадкоємців. По-четверте, через відсутність достатньої роз'яснювальної роботи з боку державних органів, а також відому інертність селянських мас до нововведень майнові паї так і залишилися невитребуваними.
У результаті велика частина засобів виробництва виявилася незадіяною у процесі сільськогосподарського виробництва. З метою подолання зазначених негативних наслідків процесу перепаювання Міністерством аграрної політики України було прийнято цілу низку рекомендаційних актів. Наказом від 6 квітня 2001р. № 96 було затверджено Рекомендації щодо передачі майна пайового фонду реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства у спільну часткову власність та організації управління таким майном.
Для врегулювання відносин між співвласниками невитребуваного майна Рекомендаціями запропоновано укладення договору про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності. У цьому договорі визначається особа, уповноважена від імені всіх співвласників майна на представлення їх інтересів при укладанні в подальшому цивільно-правових договорів. Укладання таких договорів, спрямованих на використання майна пайового фонду відбувається за рішенням зборів співвласників, які доручають уповноваженому їх підписання від імені співвласників. Форму договорів про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності, наведено у додатку до зазначених Рекомендацій.
Способи використання майна співвласників було визначено Рекомендаціями щодо використання майна, яке перебуває у спільній частковій власності, затвердженими наказом Міністерства аграрної політики України від 9 квітня 2001 р. № 97 (зі змінами, внесеними згідно з наказом Мінагрополітики від 1 липня 2003 р. № 210): 1) частина інвентарних об'єктів, які задіяні у виробничому процесі, передається в оренду суб'єкту підприємницької діяльності на підставі договору оренди, форма якого наводиться у додатку; 2) частина інвентарних об'єктів, які не використовуються у виробництві в даний час, але надалі можуть бути використані, передається користувачеві майна на зберігання на підставі договору схову; 3) частина інвентарних об'єктів, які не задіяні у виробничому процесі і не мають перспективи використання, за рішенням співвласників може бути демонтована і ліквідована. При цьому матеріали від демонтажу за їх ліквідаційною вартістю включаються до пайового фонду або видаються співвласникам у рахунок їх майнових паїв.
Оборотні засоби, які ввійшли до пайового фонду, підлягають викупу орендарем на умовах товарного кредиту. Договір оренди частини майна, яке перебуває у спільній частковій власності, рекомендовано укладати на термін, який відповідає терміну оренди землі. Форми договорів оренди, схову та купівлі-продажу майна, що знаходиться у спільній частковій власності, наведені у додатках до Рекомендацій.
Рекомендовано також диференціювати орендну плату за користування майном на дві частини: 1) премію власнику майна в розмірі не менше 1% від вартості паю, яка виплачується власнику майна в грошовій, натуральній формі чи послугами за домовленістю сторін; 2) амортизаційну складову в розмірі амортизаційних відрахувань на орендоване майно, яка є джерелом формування фонду відтворення орендованих основних засобів. Під амортизацією розуміється щорічна вартість зносу основних засобів. Наприклад, за технічними характеристиками заводу-виготовлювача трактор вартістю 200 тис. грн має максимальний строк експлуатації 10 років. Це означає, що вартість такого трактора буде щорічно пропорційно переноситися на вартість виробленої продукції. Кожен рік вартість трактора зменшуватиметься на 20 тис. грн аж до повного його зносу через 10 років.
Тому пропозиція покласти на орендаря обов'язок створювати фонд відтворення орендованого майна є прогресивною. Під час експлуатації основні засоби посилено зношуються і тому потребують капітального і поточного ремонтів. Цілком логічним є те, щоб орендар відраховував кошти у спеціальний фонд у розмірі щорічного зносу орендованих основних засобів.
Порядок використання фонду відтворення орендованих основних засобів регламентується Тимчасовим положенням про фонд відтворення орендованих основних засобів, затвердженим зазначеним наказом Мінагрополітики України від 9 квітня 2001 р. № 97. Відповідно до цього положення розмір відрахувань встановлюється договором оренди залежно від складу і вартості орендованого майна. Кошти Фонду можуть використовуватись як для реконструкції та поліпшення орендованих основних засобів, так і для розширення виробництва, тобто придбання нових основних засобів чи модернізації діючих.
Пізніше наказом Міністерства аграрної політики України від 1 липня 2003 р. № 210 Тимчасове положення про фонд відтворення орендованих основних засобів було перейменоване на Примірне положення про фонд відтворення орендованих основних засобів. При цьому зміни відбулися лише щодо назви фонду: зміст обох положень залишився ідентичним.
Одним із напрямів використання майнових паїв є запропонований Мінагрополітики України шлях створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів відповідно до Рекомендацій щодо створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів з використанням майнових паїв або часток в майні, що знаходиться у спільній частковій власності колишніх членів реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом від 18 березня 2003 р. № 67. Рекомендації застосовуються у випадках, коли співвласники майна пайового фонду або майна спільної часткової власності колишніх членів реорганізованих КСП разом отримують у натурі належні їм майнові паї або частки у спільному майні і мають намір створити неприбуткові сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, в яких власник майнових паїв або частки у спільному майні та споживач цих послуг поєднуються в одній особі.
Нарешті, 20 травня 2008 р. Міністерство аграрної політики України прийняло Рекомендації щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств (далі - Рекомендації), затверджені наказом № 315 на зміну попередніх рекомендацій, затверджених наказом від 6 квітня 2001 р. № 96. На відміну від минулих рекомендацій, не йдеться про Спілку співвласників. Вищим органом співвласників майнових паїв визнаються збори. Визначено правомочність цих зборів, рішення яких приймається за згодою не менш як 2/3 співвласників, крім рішень щодо відчуження майна та виділення в натурі частки з майна, які приймаються одностайно.
При цьому обов'язковість обрання Уповноваженого як особи, наділеної найвищими виконавчими повноваження з розпорядження спільним майном, втратило імперативність. Віддаючи можливість обрання Уповноваженого на розсуд зборів співвласників, Рекомендації, крім фізичних осіб-співвласників майнових паїв, дали змогу обирати Уповноваженим будь-яку фізичну чи юридичну особу. Також, якщо раніше вихід зі Спілки співвласників здійснювався на загальних засадах, визначених законодавством, то тепер процедуру виділення майнових паїв у натурі регламентовано окремим розділом Рекомендацій. Щодо інших положень принципових розбіжностей не спостерігається.
Позитивним моментом є те, що у додатку до Рекомендацій щодо використання майна, яке перебуває у спільній частковій власності, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 9 квітня 2001 р. № 97, наведено форму договору оренди спільного майна співвласників майнових паїв. Договір не є типовим, але він має важливе значення в умовах сьогодення. По-перше, застосування цієї форми договору дає змогу уніфікувати механізм правового регулювання оренди майнових паїв у цілому на території України. По-друге, чинний цивільно-правовий договір майнового найму не відбиває особливостей такого специфічного предмета, як майнові паї, що вимагає його аграрно-правового регулювання.
Водночас орендна модель, закладена у форму договору, не позбавлена окремих недоліків. Наприклад, предметом договору визначено лише основні засоби (індивідуалізовані речі), за що передбачена орендна плата. Проте до складу майнових паїв входять як основні, так і оборотні засоби. Як свідчить практика аграрно-орендних відносин, орендарі користуються оборотними засобами (поголів'ям продуктивних тварин, насінням, кормами тощо), не сплачуючи за них. Такий стан ущемляє права власників майнових паїв, дозволяючи орендарям за їх рахунок одержувати додаткові доходи.
Законодавство передбачає варіант викупу орендарем оборотних засобів на умовах товарного кредиту за договором купівлі-продажу майна, що знаходиться в спільній частковій власності, форма якого також наведена у додатку до Рекомендацій щодо використання майна, яке перебуває у спільній частковій власності, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 9 квітня 2001 р. № 97. Проте ця норма має індикативний (рекомендаційний) характер, а тому не береться орендарем до уваги. Це становить ще один негативний момент, адже згадувані договори не мають нормативного характеру через відсутність реєстрації у Міністерстві юстиції України.
Самостійне завдання
Реорганізація сільськогосподарських підприємств
Суть реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств полягає в перетворенні їх у виробничо-господарські формування ринково-підприємницького типу, які найбільшою мірою відповідали б вимогам сучасного розвитку сільського господарства.
Існують такі основні шляхи реформування організаційно-правових форм господарювання:
- реорганізація колгоспів і радгоспів у колективні сільськогосподарські підприємства з персоніфікацією власності на майно і землю;
-реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств у господарські товариства (ВАТ, ЗСАТ, ТОВ та ін.);
-реорганізація колективного чи державного підприємства у виробничі кооперативи;
-формування селянського (фермерського) господарства шляхом виділення з КСП чи перетворення особистих підсобних господарств у фермерські;
-поділ колективних чи державних підприємств на інші вищенаведені формування;
-перетворення колективних підприємств у приватні через орендування цілісних майнових комплексів у формі паїв членів КСП.
Метою реорганізації є формування організаційно-правових структур здатних в поєднанні з вирішенням макроекономічних проблем забезпечити високий рівень розвитку, який відповідав би інтересам селян, сільськогосподарських підприємств та зростаючим потребам країни в продукції сільського господарства. Її основні вимоги полягають в:
гарантуванні членам підприємства вільного вибору кожним з них найбільш прийнятної для нього форми господарювання;
створенні передумов для розвитку сформованих у процесі реорганізації нових формувань, прийнятних для конкретних умов;
утвердженні приватної власності членів підприємств на їх земельні і майнові паї та гарантуванні їм вільного розпорядження ними;
створенні передумов для ефективного поєднання колективних та індивідуальних, а також великих, середніх і дрібних підприємств;
сприянні становленню на селі різноукладності, підприємництва і конкуренції;
створенні в результаті реорганізації вільних (у межах чинного законодавства) в своїх діях власників і господарів;
формуванні на селі соціально-економічної і соціально-психологічної ситуації, яка б узгоджувалась з інтересами кожного селянина зокрема і сільськогосподарського підприємства в цілому.
Реорганізація грунтується на сукупності законодавчих і нормативно-правових актів та положень, що регулюють відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві, а також організаційно-правові процедури та механізми реорганізації підприємств. Визначальною серед них є Конституція України, насамперед у частині гарантування права власності на землю і непорушності права приватної власності. Реорганізація здійснюється з дотриманням вимог Законів України: «Про власність», «Про форми власності на землю», «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про господарські товариства», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про селянське (фермерське) господарство», постанов Верховної Ради України «Про земельну реформу», «Про оренду землі». Земельного та Цивільного кодексів України, «Про прискорення земельної реформи і приватизації землі». Указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи в сфері сільськогосподарського виробництва», «Про порядок паювання земель, передавання в колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організациям».
Реорганізація здійснюється на основі рішення загальних зборів членів підприємства. Рішення про реорганізацію набуває чинності за умови присутності на зборах не менше трьох четвертих членів КСП і якщо за нього проголосувало не менше трьох четвертих присутніх на зборах (якщо інше не передбачено в Статуті).
Реорганізація здійснюється з дотриманням таких найважливіших вимог, зокрема: добровільність членів підприємства щодо прийняття рішення про реорганізацію, часу її проведення, вибору форми реорганізації і організаційно-правових форм нових формувань, організаційно-методичних засад реорганізації тощо, підпорядкованість інтересам більшості членів підприємства з одночасним забезпеченням інтересів тих, хто має щодо реорганізації окрему думку, яка не збігається з інтересами більшості; повне і об'єктивне роз'яснення членам підприємства необхідності, мети і завдань реорганізації, її підпорядкованості індивідуальним інтересам кожного члена підприємства та колективу в цілому; врахування пропозицій членів підприємства щодо організації проведення реформування, організаційно-методичних механізмів його здійснення, вільний доступ членів підприємства до всіх без винятку матеріалів, що опрацьовуються в підприємстві з питань його реорганізації, повне опрацювання внутрішньогосподарських нормативних документів для потреб реорганізації, недопущення подрібнення підприємства, вибір прийнятного варіанта поділу землі і майна підприємства при створенні двох і більше нових формувань. При цьому має бути забезпечене збереження по можливості цілісності майнових комплексів і сівозмін (або полів сівозмін). Перевага надається варіантам, за яких новоствореним підприємствам передаються повні або близькі до цього машинно-технологічні комплекси, а також інше споріднене майно; забезпечення комплексності реорганізації; підпорядкованість реорганізації інтересам післяреорганізаційного розвитку перетворених чи новостворених агроформувань; здійснення реорганізації на рівні, який виключав би будь-які соціально-психологічні ускладнення; своєчасне внесення змін і доповнень, зумовлених конкретними умовами; покладання проведення реорганізації на осіб, здатних здійснити її з дотриманням відповідних законодавчих та інших нормативно-правових актів і положень; узгодження роботи по реорганізації з місцевими органами влади.
Майновий пай – це частка майна члена підприємства у пайовому фонді, виражена у грошовій формі та у відсотках розміру пайового фонду.
До пайового фонду майна учасників колективного сільськогосподарського підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств та організацій, згідно частини 1 статті 9 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”.
Право на майновий пай
На майновий пай мають право всі члени колективного сільськогосподарського підприємства, а також особи, за якими відповідно до законодавства зберігається право на майновий пай, зокрема:
пенсіонери;
особи, які призвані для проходження строкової військової або альтернативної служби;
особи, які призвані на військові збори;
особи, які проходять підготовку з відривом від виробництва у навчальних закладах Товариства сприяння обороні України та в інших подібних навчальних закладах;
особи, направлені підприємством для навчання у професійно-технічні та вищі навчальні заклади всіх рівнів акредитації;
особи, які підвищують рівень кваліфікації з відривом від виробництва;
особи, обрані на виборчі посади органів місцевого самоврядування та органи державної влади, а також профспілкових організацій;
жінки, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;
особи, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною;
особи, які втратили працездатність внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, що не було пов’язано з виконанням трудових обов’язків на цьому підприємстві;
особи, які припинили трудові відносини з підприємством, але не отримали при цьому належного їм майнового паю натурою, грошима або цінними паперами;
спадкоємці померлих осіб, які мали право на майновий пай.
Список осіб, які мають право на майновий пай, складається комісією з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки і затверджується зборами співвласників.
За рішенням зборів співвласників до осіб, що мають право на майновий пай, можуть бути віднесені й інші категорії осіб, наприклад, такі, що відпрацювали у господарстві довгий час і вибули з поважних причин, а також особи, які мають право на пайовий фонд майна, але з різних причин не були включені до списку.
Пайовий фонд колективного сільськогосподарського підприємства (КПС)
Правовою основою процесу паювання майна стало створення пайового фонду майна членів КСП, визначене Законом України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", який складався з вартості основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінних паперів, акцій, грошей та відповідної частки від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Такою участю на момент розпаювання були частки майна, які перебували як пайові внески до статутних фондів міжгосподарських підприємств, створених реформованими колгоспами. Міжгосподарські підприємства створювалися за участю декількох колгоспів для переробки сільськогосподарської продукції, сільського будівництва, догляду за колгоспними лісами тощо.
У зазначеному Законі не було визначено долю об'єктів соціально-побутового призначення колективних сільськогосподарських підприємств. Тому важливе значення мала постанова Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992 р. № 2115-ХІІ, п. 5 якої було встановлено, що об'єкти соціально-побутового призначення поділу (паюванню) між членами колективного сільськогосподарського підприємства не підлягають.
Пайовий фонд майна членів КСП складався з суми індивідуальних паїв кожного окремого члена підприємства. При цьому на кожен пай розповсюджувалося право власності члена підприємства. Проте право розпорядження своїм паєм член підприємства набував лише після припинення членства в підприємстві і виділення його в натурі. Відмітним є те, що в основу формування індивідуальних паїв було покладено трудовий критерій. Право членів підприємства на пайовий фонд майна було поставлено у залежність від їх трудового внеску. Величина паю залежала від кількості та якості (кваліфікації) праці, які колишні колгоспники вклали у створення майна колгоспу, на базі якого створювалося колективне сільськогосподарське підприємство.
Одержаний підприємством у кінці року прибуток піддягав розподілу і нарахуванню кожному члену КСП залежно від величини його паю. При цьому одержувані дивіденди за бажанням власника можна було спрямувати на збільшення номінального розміру індивідуального паю. У разі виходу з підприємства його членам надавалося право одержати пай натурою, грішми, цінними паперами або в іншій, за згодою сторін, формі.
Суттєвим недоліком цього етапу паювання майна можна назвати відсутність нормативно закріпленої методики розпаювання. Процес паювання здійснювався на основі Методичних рекомендацій по приватизації майна колективних сільськогосподарських підприємств, розроблених Інститутом аграрної економіки УААН і схвалених спільно секцією економіки Науково-технічної ради Міністерства сільського господарства і продовольства України та Українською академією аграрних наук 2 жовтня 1992 р. Серед недоліків цієї методики можна назвати: 1) розробку науково-дослідним інститутом, тобто організацією, яка не має нормотворчих повноважень, без наступного затвердження державним органом, наділеним відповідною компетенцією (Кабінет Міністрів України або Мінсільгосппрод); 2) застосування у назві Методичних рекомендацій поняття "приватизація", що у контексті вищезазначених відмінностей між приватизацією і паюванням майна є некоректним; 3) індикативний (рекомендаційний) характер документа, який не мав обов'язковості щодо застосування, що, у свою чергу, надавало керівництву КСП невиправдану можливість суб'єктивно використовувати цю методику на власний розсуд або розробляти і впроваджувати власні моделі розпаювання, не виключаючи можливості зловживань; 4) відсутність нормативно закріпленої форми документа, що засвідчував право не майновий пай.
Проте за відсутності відповідного підзаконного регулювання практика розпаювання сприйняла механізм, що пропонували зазначені Методичні рекомендації. Загальна схема об'єднувала такі послідовні операції. Визначення контингенту осіб, які мали право на майновий пай. Таким правом наділялися усі члени колективу КСП: працюючі; пенсіонери за віком; інваліди, що одержали ушкодження здоров'я у колгоспі, правонаступником якого стало КСП. Права на майновий пай могли набути також колишні члени колгоспу, зокрема призвані на строкову військову службу, обрані на виборні державні посади, направлені на навчання та на роботу до інших підприємств і організацій за умови їх повернення і поновлення у членстві (для пенсіонерів - при поверненні їх на постійне проживання у даному селі). За згодою членів трудового колективу майнові паї могли бути визначені також працівникам об'єктів соціальної і комунально-побутової сфери села.
Після визначення кола осіб, які претендували на одержання майнового паю, наступним кроком було обирання загального календарного періоду, за який здійснювалися розрахунки, і варіанту обчислення трудового внеску кожного з претендентів. Варіантів обчислення індивідуального трудового внеску пропонувалося два: 1) на основі фактичних затрат робочого часу, тобто за кількістю відпрацьованих людино-днів або нарахованих трудоднів (протягом 1946-1965 рр. оплата праці здійснювалася натурою, розмір якої залежав від кількості фактично відпрацьованих трудоднів); 2) на основі суми одержаної оплати праці кожного з членів колгоспу і КСП. Зауважимо, що останній варіант є прогресивнішим, оскільки оплата праці враховує не лише кількість, а й якість (кваліфікацію) праці. Щодо загального календарного періоду обрахування трудових внесків, то на розсуд загальних зборів пайовиків пропонувався період 25-40 років.
Далі уточнювалася загальна вартість пайового фонду колективного сільськогосподарського підприємства. При цьому передбачалася можливість резервування його частки для наділення майновими паями осіб, які не були включені до складу пайовиків. Нарешті, останнім кроком був поділ вартості пайового фонду на загальний фонд оплати праці чи трудових затрат, залежно від обраного варіанту, розрахунок розміру майнового паю кожного з членів КСП і затвердження результатів паювання на загальних зборах.
Слід відзначити формальність процесів паювання в цей період у значній кількості колективних сільськогосподарських підприємств, які відбулися переважно на папері. Цьому сприяли недостатня роз'яснювальна робота з боку відповідних державних органів, нерозуміння й інертність селян, які звикли "жити колгоспом", двоїстість державної аграрної політики, яка поряд з розвитком приватних засад у сільському господарстві бажала зберегти крупні господарства, тощо. Проте первісний процес паювання майна як передумови виникнення приватного власника на селі все таки було здійснено, причому в подальшому він одержав цілком логічне продовження й удосконалення, які виразилися у перепаюванні майна колективних сільськогосподарських підприємств.