1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
Ім'я файлу: 17.1.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 1052кб.
Дата: 28.01.2023
скачати

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ФАКУЛЬТЕТ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ДЛЯ ПІДРОЗДІЛІВ
ПРЕВЕНТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Кафедра тактико-спеціальної підготовки
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з дисципліни
«
«ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ, ОХОРОНИ ПРАЦІ В
ГАЛУЗІ, ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ
»
»
Для слухачів факультету заочного навчання працівників поліції
Дніпро – 2016

2
Конспект лекцій підготував Казначеєв Д.Г – доцент кафедри тактико- спеціальної підготовки
ФПФППД
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент
РЕЦЕНЗЕНТИ:
Грибан В.Г., доктор біологічних наук, професор
Бодирєв Д.А., начальник Тренінгового центру ГУНП України в
Дніпропетровській області
Конспект лекцій обговорений та схвалений на засіданні кафедри тактико-спеціальної підготовки ФПФППД
―01‖ _серпня 2016 р., протокол № 26

3
Т
Т
Е
Е
М
М
А
А


1
1
.
.
ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ
ПРАЦІ
(2 години)
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
1. Законодавча та нормативна база з питань охорони праці.
2. Державне управління охороною праці.
3. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
1. Закон України «Про охорону праці» // Відомості Верховної Ради
України, 1992, № 49, ст. 668.
2. Закон України «Про охорону праці» із змінами // Відомості Верховної
Ради України, 2015, № 21, ст. 133.
3. Кодекс Цивільного захисту України // Відомості Верховної Ради
України, 2013, № 34-35, ст. 458.
4. Кодекс Цивільного захисту України із змінами // Відомості Верховної
Ради України, 2015, № 14, ст. 96.
5. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці:
Підручник. – К., 2009. – 408 с.
6. Грибан В.Г., Негодченко О.В. Охорона праці: Навчальний посібник. –
К.: Центр учбової літератури, 2009. – 280 с.
7. Грибан В.Г., Негодченко О.В. Охорона праці в органах внутрішніх справ: Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 336 с.
8. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник / Ю. Скобло, В. Цапко,
Д. Мазоренко, Л. Тіщенко,; Ред. В.Г. Цапко. -4-те вид., перероб. і доп.. -К.:
Знання, 2006. -397 с.
9. Желібо Є.П. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. -К.: Каравела, 2005. -341 с.
10.
Лапін В. М. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посібник. К.:
Знання, 2000. -184, с.
11.
Основи охорони праці: Підручник / За ред. К.Н. Ткачука і
М.О. Халімовського. – К.: Основа, 2006. – 448 c.
12.
Пістун І.П. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. -Суми:
Університетська книга, 2003. -300, с.
13.
Ярошевська В.М. Безпека життєдіяльності: Підручник. -Київ: ВД
"Професіонал", 2004. -559 с.
МЕТА ЛЕКЦІЇ:

4
Ознайомити курсантів з основними законодавчими актами про охорону праці в Україні, основними положеннями Закону України «Про охорону праці», а також організаційними основами в цій галузі. Передусім, визначити органи, що здійснюють державне управління охороною праці в Україні, їх компетенцію та повноваження, а також органи державного нагляду й громадського контролю.
Звернути особливу увагу на функції Міністерства внутрішніх справ України в галузі охорони праці, яке здійснює єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці, розробляє та реалізує комплексні заходи поліпшення умов і охорони праці, здійснює методичне керівництво діяльністю підрозділів з охорони праці в підрозділах Національної поліції, фінансує розробку й перегляд нормативних актів про охорону праці, організує та контролює навчання й перевірку знань з питань охорони праці, здійснює внутрішньовідомчий контроль за станом охорони праці в підрозділах
Національної поліції.
ВСТУП
Трудова діяльність є найважливішою формою взаємодії людини з навколишнім середовищем, яка реалізується в планомірному процесі праці.
Праця – це заздалегідь осмислений процес свідомої діяльності людини з урахуванням її досвіду, матеріальних і духовних потреб.
У ст.З Основного закону України сказано, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека є в Україні вищою соціальною цінністю». У ст.43 Конституції України уточнюється, що «кожний має право на нормальні, безпечні і здорові умови праці...». На жаль, під час виконання службових обов'язків трапляються нещасні випадки, що нерідко призводять до загибелі людей або втрати ними здоров'я чи працездатності.
Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії й трудової діяльності, затверджує програми навчання, підготовки і перепідготовки працівників.
Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах з питань охорони праці.
1. ЗАКОНОДАВЧА ТА НОРМАТИВНА БАЗА З ПИТАНЬ
ОХОРОНИ ПРАЦІ
Основні законодавчі акти про охорону праці
Законодавство про охорону праці складається із Закону України "Про охорону праці", Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

5
Нормативно-правові акти з охорони праці призначені для уточнення, поглиблення та конкретизації положень законодавчих актів з питань охорони праці, а також регламентації вимог безпеки щодо виробничого середовища, трудового процесу, виробничого устаткування, знарядь праці, засобів захисту працюючих, порядку ведення робіт тощо.
Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років.
У ст. 43 Конституції України записано: "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується", "Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом";
"Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється".
"Кожен, хто працює, має право на відпочинок" (ст. 45 Конституції
України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
У тексті ст. 46 Конституції України наголошено на тому, що "громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом".
Основним законодавчим документом у галузі охорони праці є Закон
України "Про охорону праці", дія якого поширюється на юридичних та фізичних осіб, які, відповідно до законодавства, використовують найману працю, та на всіх працюючих.
Основні положення Закону України "Про охорону праці"
З набуттям незалежності Україна перша серед республік колишнього
Союзу прийняла 14 жовтня 1992 р. Закон України "Про охорону праці". Цей
Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, на належні, безпечні й здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

6 підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці; комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності; адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану; використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;
інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях; використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.
Для реалізації цих принципів було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України,
Держгірпромнагляд та його територіальні органи, Фонд соціального страхування від нещасних випадків, Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці, навчально-методичні центри.
Розроблені та реалізуються загальнодержавна, галузеві, регіональні програми покращення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища. В обласних
і районних державних адміністраціях діють відповідні ради з питань безпечної життєдіяльності, а в центральних та міських органах виконавчої влади функціонують підрозділи, що займаються питаннями охорони праці. Великими накладами видаються нормативно-правові акти, наочні посібники, навчальна, довідкова та інша література з охорони праці. При Держгірпромнагляді створюються комп'ютерні мережі, опрацьовуються та впроваджуються автоматизовані інформаційні системи з найважливіших питань охорони праці.
Основні положення законодавства про працю

7
Основні положення законодавства про працю, що регулюють трудові відносини всіх працівників, відображені в Кодексі законів про працю України
(КЗпП). Розглянемо деякі з них.
Громадяни України мають право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, причому оплата праці повинна бути не нижче встановленого державою мінімального розміру. Держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян.
Працівник реалізує право на працю шляхом укладання трудового договору.
Трудовий договір - це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов'язується сплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт.
Трудовий договір може бути укладений на:
- невизначений термін (безстроковий);
- визначений термін, встановлений за погодженням сторін;
- термін виконання певної роботи.
Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
До початку роботи працівника роботодавець зобов'язаний:
- пояснити працівникові його права і обов'язки та поінформувати під розписку про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу та про права працівника на пільги та компенсації за роботу в таких умовах;
- ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;
- визначити працівникові робоче місце, забезпечити необхідними для роботи засобами;
- проінструктувати працівника з питань охорони праці, виробничої санітарії, гігієни праці й протипожежної охорони.
У процесі трудової діяльності працівників роботодавець зобов'язаний:
- правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці;
- забезпечити трудову і виробничу дисципліну;
- неухильно дотримуватись законодавства про працю і охорону праці;
- уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.
У свою чергу працівник зобов'язаний:
- своєчасно і точно виконувати законні розпорядження роботодавця;
- виконувати доручену йому роботу особисто, не передоручати її іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством; працювати чесно і сумлінно;

8
- дотримуватись трудової та технологічної дисципліни, вимог нормативно-правових актів з охорони праці;
- дбайливо ставитись до майна роботодавця.
Роботодавець має право відсторонити працівника від роботи у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
- відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання,
інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
З метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавця між ними укладається колективний договір. Від імені працівників (трудового колективу) право укласти колективний договір надається, як правило, профспілковому комітету підприємства. Термін дії колективного договору - один рік. З-поміж
інших питань до колективного договору належать питання охорони праці.
Сторони, які підписали колективний договір, щорічно в строки, передбачені договором, звітують про його виконання.
КЗпП запроваджена нормальна та скорочена тривалість робочого часу.
Нормальна тривалість робочого часу працівників не перевищує 40 год. на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для:
- працівників віком від 16 до 18 років - 36 год. на тиждень;
- осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють під час канікул) - 24 год на тиждень;
- працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, - не більше як 36 год на тиждень.
Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Така перерва не враховується в робочий час. Час початку
і закінчення перерви регламентується правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.
Конституція України (ст. 24) на вищому законодавчому рівні закріпила рівність прав жінки і чоловіка. Разом з тим, трудове законодавство, враховуючи фізіологічні особливості організму жінки, інтереси охорони материнства і дитинства, встановлює спеціальні норми, що стосуються охорони праці та здоров'я жінок.
Відповідно до ст. 174 КЗпП забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт з санітарного та побутового обслуговування).
Забороняється також залучати жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує чинні для жінок норми. Міністерство охорони здоров'я
України 10 грудня 1993 р. видало наказ №241, яким встановлені граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками:
- підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до двох разів на годину) - 10 кг;

9
- підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни - 7 кг.
Сумарна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні - 350 кг; з підлоги
- 175 кг.
Залучення жінок до робіт у нічний час (з 22.00 до 6.00) не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це зумовлено необхідністю
і дозволяється як тимчасовий захід (ст. 175 КЗпП).
У законодавчих актах про охорону праці приділяється значна увага наданню пільг вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років.
Таких жінок забороняється залучати до роботи у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направляти у відрядження (ст. 176 КЗпП).
Крім цього, жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди (ст. 177 КЗпП). Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижують норми виробітку, норми обслуговування, або їх переводять на іншу роботу, яка є легшою і унеможливлює вплив несприятливих виробничих чинників, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою (ст. 178 КЗпП).
Відповідно до Закону України "Про відпустки" (ст. 17) на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів (70 днів до і 56 днів після пологів). Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та додаткова неоплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею шести років. Час цих відпусток зараховується як у загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж за спеціальністю (ст. 181
КЗпП).

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

скачати

© Усі права захищені
написати до нас