Ім'я файлу: Реферат з історії правових вчень.docx
Розширення: docx
Розмір: 44кб.
Дата: 15.12.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 44кб.
Дата: 15.12.2020
скачати
Міністерство освіти і науки України
Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка
Кафедра – Всесвітньої історії
Реферат
на тему :
Комунікативна філософія
Виконала :
Студентка 2 курсу ,
історичного факультету , групи IstP1-B19
Рудик Юлія Володимирівна
Перевірила:
Семенюк-Прибатень Анна Вікторівна
Кам’янець-Подільський 2020
Зміст
Вступ…………………………………………………………..…………….3
Розділ І. Поняття комунікативної філософії………………………..……4
Розділ ІІ. Представники комунікативної філософії……………….….….7
Висновки………………………………………………………………..….13
Список використаної літератури……………………………………..…..15
Вступ
Актуальність теми. Насамперед потрібно зазначити , що обрана тема є досить актуальною, тому що висвітлює проблеми, представників , напрямки і першоджерела комунікативної філософії.
Об’єкт дослідження. Об’єктом виступає у дослідженні саме комунікативна філософія.
Предмет дослідження. Повсякденне мовленнєве спілкування між людьми.
Мета. Визначення універсальних умов можливого взаєморозуміння, обґрунтування людської солідарності через рівноправність і відповідальність усіх членів комунікативної спільноти людства, проаналізування змісту етичних норм та цінностей у взаємозв'язку з соціальним світом людини, з'ясування нових підходів до людської діяльності.
Завдання. Комунікативна філософія дає змогу визначити нові підходи до людської діяльності, зосереджуючи в собі як методологічні засади аналізу суспільства, так і головні імперативи гуманізації сучасного життя, гармонізації основ соціального буття, переоцінювання людських цінностей.
Розділ І. Поняття комунікативної філософії
Комунікативна філософія – напрям у сучасній західній філософії, де основним предметом і методом дослідження постає повсякденне мовленнєве спілкування між людьми. Серед представників – К.-О. Апель, Д. Бьолер, Ю. Габермас, В. Кульман, П. Ульріх. Комунікація перетворюється на парадигму філософування, яка заступає філософію буття та філософію свідомості. Продовжуючи тенденції герменевтично-прагматично-лінгвістично-семіотичного повороту в післягегелевій філософії, що спрямовано на подолання «методичного соліпсизму» і монологізму філософії суб’єктивності, Комунікативна філософія звертається до традицій класичного трансцендентального ідеалізму, трансформуючи останній на засадах інтерсуб’єктивності. Зміна парадигми, яка позначається переходом від філософії свідомості до філософії комунікації і від соціології, що ґрунтується на цілераціональній дії, до соціальної теорії комунікативної дії, спрямована на виявлення фундаментальніших засад філософування, порівняно з тими, які могли б бути виведені з людської суб’єктивності. Це стосується також визначення достеменності й універсальності знання, обґрунтування правильності та загальнозначущості етичних норм і цінностей, де критерієм істини та останньою інстанцією, яка легітимує етичні й правові норми, постає аргументований консенсус (консенсуальна теорія істини), що досягається в дискурсі. При цьому фактичне взаєморозуміння в емпіричній комунікації має бути перевірене на істинність та правильність на основі апріорі ідеальної комунікації. Апріорі ідеального дискурсу передбачає необмеженість комунікації, тобто дискурс має бути відкритим для участі будь-якого розумного суб’єкта та вільним від відносин панування. З апеляцією до комунікації пов’язується надія на те, що в філософську та соцічадьну теорію буде введено етичний вимір (комунікація передбачає суб’єкт-суб’єктні стосунки, визнання в іншій людині суверенної особистості). Комунікативна філософія безпосередньо пов’язана із комунікативною або дискурсивною етикою, яка розробляє процедуру практичного дискурсу – метаінстанції легітимації моральних та правових норм. Вводячи інтерсуб’єктивність до засад соціальної теорії комунікативної дії. Комунікативня філософія досліджує можливості пом’якшення суперечності між «життєвим світом» і «системою», що в політиці позначається прагненням до демократизації, консенсуально-дискурсивного розв’язання конфліктних ситуацій шляхом досягнення порозуміння, а також консенсуально-дискурсивної легітимації держави. ».[1, c. 29]. В економіці представники комунікативної теорії обґрунтовують можливість підпорядкування цілераціональності (зокрема підприємницької діяльності, ринкових відносин) комунікативної раціональності, тобто дискурсивно обґрунтованих етичним нормам; у педагогіці обстоюють ідею потенціальної симетричності агентів процесу виховання. На основі дискурсу комунікативна філософія створює процедуру вирізнення справді універсально значущих норм і цінностей від їх догматичних та ідеологічних замінників, а тому постає також критикою ідеології, критичною теорією суспільства загалом.
Комунікація - це спілкування, з допомогою якого "Я" визначає себе в іншому. Розглядається, як свідомо встановлена взаємозалежність, останнє підґрунтя свідомості, пізнання, суспільного буття. Для встановлення комунікації оголошується дискусія, в ході якої люди розуміють, що їх роз’єднують загально - прийняті норми мислення і об’єднує те, в чому вони є різними. В процесі комунікації значення та змісти розуміються наївно, некритично, з метою обміну інформацією. Комунікація проходить в толерантних формах. Комунікація повинна знімати категоричні, диктаторські, насильницькі форми. Філософія переклала свою комунікацію на засоби масової інформації.[3, c. 37].
Дискурс (роздуми) - логічне, розсудкове, опосередковане пізнання, що представляє собою практику комунікативних взаємин для досягнення згоди, через дискурс люди досягають єдності, темою стають проблематичні претензії та значення, допустимі лише логічно достеменні мовні висловлювання, тлумачення перетворюється на інтерпретацію, твердження на припущення, пояснення на теоретичне пояснення. (Хабермас розрізняв 5 випадків дискурсу - як засіб комунікативної дії (отримання інформації), ідеологічне виправдання, терапевтичний дискурс (розмова з лікарем), нормальний дискурс (напр. Наукова дискусія), нові форми дискурсу) [5, c. 56].
Комунікативна раціональність - вивчення проблеми життевого світу , оріентованого на результат, цілераціональної комунікаційної дії оріентованої на порозуміння. В процесі розвитку відбувається як раціоналізація продуктивних сил так і нормативних структур.
Розділ ІІ. Представники комунікативної філософії
На думку творців комунікативної філософії, комунікація є універсальною реальністю соціального існування та вираженням здатності суспільної людини до співіснування, котре є незаперечною умовою життя.
Для філософії Аппеля характерно поєднання традицій прагматичної англо - американської філософії та континентальної (герменевтики, філософії Хайдеггера, трансцендентальної філософії). Людина приречена на інтерсубєктивне порозуміння, згоду, спілкування, оскільки пізнає світ на грунті попереднього порозуміння.
Висуває теорію остаточного обґрунтування (що таке істина і як це довести: істинне судження є тоді, коли заперечення перформативно суперечливо і його не можна довести без того, щоб воно вже не малося на увазі) і теорію аргументу в межах комунік. спільноти ( той хто аргументує завжди має на увазі, що в дискурсі він здобуде істинні результати). Для нормального спілкування висуває принципи "розумної згоди"(в випадку, коли інтереси збігаються з інтересами інших людей домагайся згоди з ними) та "подвійний регулятивний принцип відповідальності" - люди мають діяти так, щоб забезпечити виживання людського роду. Перформативна суперечність - філософія не може приймати не лише формальних, а й перфоративно суперечливих висловлювань[2. c. 29].
Основні праці :
1.Аналітична філософія мови у гуманітарних науках (англ. Analytic Philosophy of Language and the Geisteswissenschaften, 1967)
2.Герменевтика та ідеологічна критика (нім. Hermeneutik und Ideologiekritik, 1971)
3.Діалог як метод (нім. Dialog als Methode, 1972)
4.Трансформація філософії: Аналітика мови, семіотика, герменевтика (нім. Transformation der philosophie: Sprachanalytik, Semiotik, Hermeneutik, 1973)
5.Трансформація філософії: Апріорі спільноти комунікацій (нім. Transformation der philosophie: Das Apriori der Kommunikationsgemeinschaft, 1976)
6.Мовна прагматика і філософія (нім. Sprachpragmatik und philosophie, 1976)
7.Нові спроби пояснення і розуміння (нім. Neue Versuche über Erklären und Verstehen, 1978)
8.Пояснення / розуміння суперечок у трансцендентному прагматичному погляді (нім. Die Erklären/Verstehen-Kontroverse in Transzendentalpragmatischer Sicht, 1979)
9.На шляху до трансформації філософії
Інший преставник Хабермас впевнений, що саме реальні процеси суспільного життя актуалізують нові проблемне поле дослідження - сферу інтеракції. Він підкреслює значущість проблем демократії, прав та свободи людини, співвідношення свободи та справедливості, свобод та відповідальності.
Мова - це вид метаінституту, від якого залежать всі інші. Висуває теорію "соціальної дії"- це опосередкований традиціями взаємозвязок у повсякденній комунікації, комунікативна дія неоднозначна, вона потребує взаєморозуміння хоча б двох учасників, оскільки мовне порозуміння - постійний механізм будь-якої діяльності кородинації, то саме комунікативна дія - головна в усіх видах соц.взаємодії[4, c. 67]. Виступає проти перетворення міжособистого спілкування на обєкт управління чи товар, а також проти маніпулювання думкою через засоби масової комунікації, оскільки це приводить до формування фрагментарної та некритичної повсякденної свідомості, домінування спотвореної комунікації, що стає сферою відчуження. Засоби масової комунікації сприяють поступовому перетворенню культурно - критичної публічності на культурно - споживчу., людина перестає мислити, ставити запитання, стверджувати свою точку зору. Висуває 5 правил спілкування. Життєвий світ Хайдеггера - це горизонт в якому перебувають діючі індивіди, контекст та підґрунтя комунікативної дії.
Історично вчення про комунікації з'явилось на противагу концепції громадського договору (Руссо та ін.). Ясперс та інші підкреслює, що суспільний договір у своїй основі є домовленістю, тобто це контракт, учасники якого обмежені взаємними зобов'язаннями, а значить усвідомлюють один одного в рамках цих зобов'язань, тобто суспільний договір фактично роз'єднує людей. Комунікативна філософія пропонує контакт замість контракту. Основним засобом комунікації проголошується дискусія, в ході якої виявляється індивідуальність кожного. Основні поняття комунікативної філософії - інтерсуб'єктивність , комунікативна дія, діалог, розуміння, контакт, зустріч, дискурс, свобода, відповідальність, справедливість. Не можна чинити з людьми як з речами. Критик. традиційну філософію за те, що залишала без уваги неповторність людини. Людина - частина світу, буття необхідно вивчати з людини. Теперішнє буття людини можливе лише у зв'язку з іншими людьми. Комунікативна філософія широко представлена в працях екзистенціалістів, французьких персоналістів (Муньє). Ясперс та ін. за вихідний пункт філософствування беруть міжлюдську комунікацію. Ясперс пише, що комунікація - взаємовідносини з іншими людьми. Муньє вбачає в комунікації основну відмінність людини від інших живих створінь. Вважає, що К. потрібно використовувати для вирішення основного соціального завдання: не змінювати світ, а самовдосконалювати людину.[12, c. 26].
Хабермас (герменевтика) - головний метод комунікації - мова.
Існує 2 форми: 1) комунікативна дія і 2)дискурс. В результаті комунікативної поведінки складається нормативне середовище, стійкі між-особистісні відносини.
Губерс: оскільки кожна людина, яка перебуває у спілкуванні, відноситься до іншої людини як до визначеної, звертається до неї не як до об'єкта, а як до свого супутника Комункативна філософія на першому місці суб’єктивно - суб'єктні відносини.
Карл Ясперс. "Комунікація".
• Комунікація наявного буття - життя людини серед інших людей.
• Справжня комунікація — в якій людина може більше дізнатись про своє буття. Соціальні стосунки між людьми можна розглядати в трьох вимірах:
1. У межах примітивної спільноти.
2. Предметної цілераціональності.
3. Раціональності, що є втіленням духовного змісту.
1. Наївне буття людини у спільноті означає, що її уявлення нічим не відрізняються від уявлень людей, що її оточують. Людина не замислюється над своїм буттям, бо питання приносять із собою внутрішній розлад. Тому всі уявлення людини про світ мають загальну природу, на них ґрунтується її усвідомлення власного буття. Субстанція спільного буття - це те, що не піддається сумніву. Свідомість людини - прозора, самосвідомість - прикрита вуаллю. Особистість, яка живе у цій спільноті ще не перебуває у процесі справжньої комунікації, бо не є свідомою особистістю.
2. Свідоме протиставлення себе світу та іншим людям. Виникає незалежність. Пов'язана з розвитком ясного послідовного логічного мислення, за допомогою якого світ кристалізується у світ
певних сталих та повторюваних предметів і закономірностей. Після вивільнення незалежного "я" виникає запитання як люди поводяться та розуміють один одного.
• Через загальне розуміння речей об'єктивного світу.
• Через загальні дії, вчинки, мета яких ставиться і досягається спільно.
• Можливість поводитись з іншими "я" як з речами. Інша людина - лише засіб для досягнення бажаного. Ця людина розглядається як звичайний природний об'єкт, остаточний сенс якого невідомий. Отже, безособове ставлення до людини можливе, коли людину розглядають як річ серед речей, а міжлюдські стосунки - як спосіб панування над людьми,
3. Я - не лише окремий носій загальної свідомості, а особистість. Можливість універсальної раціональності - для того, щоб залишитися також екзистенцією.[10, c. 15].
Межі комунікації
• У наївній спільноті межа комунікації - "я".
• Загальна ідея цілого - яка об'єднує, але не каузально, а ідеально.
• Екзистенція. Екзистенційна ясність приходить до мене через осягнення всієї моєї сутності, а не через осягнення наявного буття.
• Вади іншого. Я не можу стати собою, коли цього не хоче інша людина. У комунікації я відповідальний не лише за себе, але і за іншого.
Недостатність об'єктивної комунікації - вихідний пункт для філософських рефлексій. Недостатність комунікації на рівні свідомості взагалі та на рівні загального буття.
• Свідомість пов'язана зі свідомістю інших людей, самосвідомість теж неможлива без самосвідомості
інших людей. Щоб перебувати у сфері внутрішньої комунікації треба спілкуватись з людьми. Але така комунікація - лише засіб для буття, а не буття як таке.
• Вади самотньої людини - недостатність окремого я. Істина не може бути лише для мене.
Спонука до комунікації. Усвідомлення того, що ми припиняємо комунікацію чи мусимо терпіти її руйнування, неможливість безболісним шляхом вирішити якісь проблеми, страх, породжуваний переконаннями, яким підкоритися можна лише ціною власного життя - основа екзистенційної свідомості.
Екзистенційна комунікація - де я вперше зустрічаю і пізнаю самого себе, унікальність іншої людини є вирішальною для субстанційності її буття. Відбувається між двома особистостями, які не репрезентують собою щось або когось іншого. Мені не потрібна покірність іншого, так само як і панування його наді мною. Ми як особистості взаємно зростаємо у пізнанні один одного. Лише разом ми можемо досягти того, що бажає кожен із нас. Комунікація передбачає мою самостійність. Самотність є усвідомленням можливої екзистенції.[14, c. 32].
Виникненнявідвертості - виникнення дійсності.
Відмова від справжньої комунікації означає відмову від мого власного буття, при цьому я не простовтрачаю себе, а через втрату іншого зраджую собі. Комунікація як любов не є сліпою любов'ю, байдужою до свого об'єкта. Це любов-боротьба, яка висвітлює свій предмет, ставить під сумнів, вагомо і вимогливо відрізняє одну можливу екзистенцію від іншої.
Висновки
Отже, висновки комунікативної філософії стосуються значного комплексу проблем, пов'язаних з вибором та обґрунтуванням умов суспільного життя, з можливостями співіснування людей, здійснення їх діяльності в рамках спільноти чи організації. Власне, сама соціальна організація може характеризуватись як реальна спільнота і конкретна життєва форма, підвалинами якої є певний спосіб діяльності та форми комунікації, певний життєвий світ, система етичних норм та цінностей, що складаються в процесі комунікації.
Аналізуючи ті чи інші форми соціального буття, неможливо не враховувати продуктивну силу комунікації, яка змінює реальні життєві відносини і сприяє встановленню нових стосунків між людьми і примушує зважати на позицію, думку, права кожного індивіда. Зберігає своє значення також орієнтація на осмислення світу в усій його різноманітності й широті, багатстві соціальних зв'язків і комунікативних процесів. Все це засвідчує, що в комунікації сконцентровано потужну енергію суспільного співіснування та розвитку людини. В різнобічності комунікації люди прагнуть віднайти принципи нового соціального устрою. Цілком природно, що при цьому на перший план висуваються такі загальнозначущі, гуманістичні мотиви, інтереси, цінності, які є наслідком власне комунікації. Нарешті, за умов комунікативності формується культура з відповідними її змісту організаційними формами чи організаційною практикою. Таким чином, з можливостями комунікації пов'язані перспективи розвитку як людини, так і суспільства в цілому.
Діяльність і спілкування - це наскрізні поняття для розгляду зв'язків соціальної організації і соціального середовища, для окреслення ролі організації у розвитку суспільства. Розуміючи природу людської діяльності, зміст і специфіку спілкування, можна пояснити феномен диференціації єдиної організаційної структури, можливість співіснування в рамках соціального цілого формальної і неформальної організації. Незаперечною умовою дослідження неформальної організації є також урахування висновків комунікативної філософії щодо значущості комунікації в створенні якісно нових і ефективних форм організації людського життя. Складні потоки комунікації пронизують людську діяльність, тому вона неминуче супроводжується комунікацією. У процесі діяльності відбувається обговорення різних проблем, учасники її вступають у діалогічні відносини, намагаються зрозуміти позицію інших, дивлячись на себе очима інших. Діяльність також передбачає спільну відповідальність людини за свої дії. Вимога спільної відповідальності викликана в цілому необхідністю досягнення взаєморозуміння. Завдяки тому, що діяльність потребує взаємодії учасників, комунікації, змінюється і саме розуміння її. Воно полягає у тому, що діяльність має супроводжуватись діалогічними відносинами між людьми, взаємодією різних позицій, думок, ціннісних і культурних орієнтацій.
Інтегративна сила комунікації і колективної діяльності породжує людську солідарність, виявом чого є різні міжособистісні об'єднання, неформальні спільноти, організації. Вони функціонують у суспільстві на противагу формалізованим і інституалізованим соціальним утворенням і є невід'ємною частиною громадянського суспільства. Неформальні організації виростають з надр приватної, особистісної сфери життя, яка ґрунтується на засадах міжособистісної взаємодії і комунікації, не підпорядковуючись силі офіційної суспільної регламентації.
Список використаної літератури
1. Пригожин А.И. Методы развития организаций. - М., 2003.
2. Гвишиани Д.М. Организация и управление. - М., 1972 (1996).
3. Зеленевский Я. Организация трудовых коллективов. - М.,1971.
4. Сетров М.И.Основы функциональной теории организации. - Л., 1972.
5. Пригожин А.И. Социология организаций. - М., 1980.
6. Казмиренко В.П. Социальная психология организаций. - К.,1993.
7. Apel K.-O. Transformation der Philosophie. Bd.1. Das Apriori der Kommunikationsgemeinschaft und Grundlagen der Ethik. - Frankfurt a.M., 1971.
8. Habermas J. Theorie des kommunikativen Handels. Bd.1,2. - Frankfurt a.M., 1981.
9. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритости. - Львів, 2000.
10. Habermas J. Theorie des kommunikativen Handels. Bd.1.
11. Апель К.-О. Дискурсивна етика як політична етика відповідальності у ситуації сучасного світу // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. - К., 1999.
12. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. - К., 1999.
13. Хабермас Ю. Демократия.Разум. Нравственность. - М.,1992.
14. Батищев Г.С. Неисчерпанные возможности и границы применимости категории деятельности // Деятельность: теории, методология, проблемы. - М., 1990.
15. Лекторский В.А. Деятельностный поход: смерть или возрождение?// Вопросы философии. - 2001. - № 2; Швырев В.С. О деятельностном подходе к истолкованию "феномена человека" // Вопросы философии. - 2001. - № 2.
16. Парыгин Б.Д. Анатомия общения. - СПб, 1999.