Ім'я файлу: тези Колісниченко.docx
Розширення: docx
Розмір: 19кб.
Дата: 09.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Цікаві факти про мову.pptx
виступ.docx
для_слухачів._Тема_1.pdf

Колісниченко І.В.

Науковий керівник: док. пед. наук, доцент Рускуліс Л.В.

АКТУАЛЬНІСТЬ МЕТОДИЧНИХ ІДЕЙ Т. Ф. БУГАЙКО

У тезах дослідженно актуальність методичних ідей Т. Ф. Бугайко у контексті сучасних тенденцій розвитку методики літератури

Критичний аналіз історичного досвіду методики є важливим джерелом розробки стратегії сучасної літературної освіти, необхідною основою наукового пізнання, на ґрунті якого виникають науково-методичні концепції. Вивчення процесу становлення шкільної літературної освіти дає змогу оцінити її сучасний стан, глибше розглянути й усвідомити динаміку педагогічних явищ, з'ясувати особливості української методики викладання літератури як науки, а також чітко уявити процес становлення в Україні національного виховання, яке відіграє виняткову роль у формуванні національної самосвідомості народу, збереженні його багатовікової історико-культурної спадщини. Шкільна освіта нині потребує нових методик, концепцій, засобів навчання, створення яких у свою чергу вимагає ґрунтовного аналізу та переосмислення методичної спадщини, бо саме історичний досвід формування шкільної літературної освіти – це значний арсенал корисних педагогічних ідей, форм, методів і прийомів роботи.

Значний внесок у розвиток методики навчання української літератури другої половини ХХ ст. зробила Тетяна Федорівна Бугайко (1898–1972) – видатний літературознавець, педагог-методист. Невтомно працюючи на освітянській ниві впродовж 55 років, вона чверть століття від 1940-х рр. очолювала розбудову української літературної освіти. Та все ж у системному дослідженні наукового доробку вченого зроблено лише перші кроки, що відобразилось у кандидатській дисертації В. Стеценка "Методична спадщина Т. Ф. Бугайко" (1991), його ж монографії, а також у статтях колег, послідовників і рідних науковця: В. Довгаль, А. Кирпач, Є. Пасічника, Н. Постоловської, І. Проценко, В. Савенко, І. Синиці, І. Шиманської та ін. Слід зауважити, що це здебільшого ювілейні матеріали, яким притаманна урочиста риторика й недостатньо виражена аналітична оцінка наукових поглядів ученого. І лише в останнє десятиліття у зв’язку із започаткуванням у Ніжинському державному університеті ім. Миколи Гоголя Бугайківських читань почалося систематичне різноаспектне вивчення наукової спадщини вченого в контексті історії й теорії розвитку вітчизняної методики навчання літератури. Та все ж розуміння Т. Бугайко проблеми методичної творчості вчителя-словесника досі не було предметом спеціального вивчення, що зумовлює актуальність курсової роботи.

Спадщина провідного методиста української літератури Т. Ф. Бугайко заслужено стала фундаментом розвитку історії педагогіки і методики в Україні. Проблеми, які вона порушувала у своїх працях, надихали і надихають науковців на створення нових ідей, прийняття нових рішень у сфері методики української літератури, набули ґрунтовного дослідження такі важливі методичні проблеми, як формування особистості кваліфікованого читача, естетичне виховання учнів засобами мистецтва слова, сприймання й осмислення художнього твору як явища мистецтва, розвиток літературно-творчих здібностей школярів. Праці видатної методистки стали вагомим внеском у розроблення методики вивчення літератури в старших класах загальноосвітньої школи.

У зв’язку з цим учені звертаються до прогресивної спадщини минулого, ретроспективний аналіз якої дозволить виділити провідні тенденції для модернізації освіти на сучасному етапі.

Аналіз методичної спадщини Тетяни Бугайко засвідчує її актуальність та певну узгодженість із сучасними вимогами. Т. Бугайко виділила методичні аксіоми успішного й ефективного уроку: усвідомлення учнями мети уроку і зв’язку її з попередніми заняттями; відповідність змісту й методів занять підготовці учнів; емоціональність уроку, естетичне сприймання учнями літературного твору як явища мистецтва; активність школярів у роботі, виявлення їхньої ініціативи; спрямування домашніх завдань із літератури на розвиток пізнавальних сил і здібностей учнів; органічний зв’язок уроку з позаурочними формами навчання та з громадською активністю.

Визначальну роль у літературному розвитку школярів вони залишали за методом творчого читання, ефективність застосування якого пов’язували з продуманим поєднанням різних прийомів, видів і форм організації читацької діяльності: “У педагогічній практиці вироблено ряд способів виховання в учнів звички читати уважно, зосереджуватися на художніх деталях, уявляти прочитане в колоритних, яскравих образах. Це насамперед так зване “усне малювання”, створення кіносценаріїв і окремих кінокадрів, режисерські коментарі до сцен, епізодів, картин тощо”. При цьому учні “оволодівають усним і писемним мовленням, вчаться читати виразно, набувають необхідних навичок роботи з друкованим текстом: уміння зробити виписки, скласти план, тези, конспект, написати реферат, використавши одне або декілька джерел”.

В українській науці аксіоматичним стало твердження, що професійно-наукова діяльність професора Т. Бугайко має фундаментальне значення для розвитку вітчизняної методичної теорії ХХ ст., оскільки в її працях обґрунтовано основні концептуальні підходи до шкільної літературної освіти, широко висвітлено низку актуальних проблем. Переконані, що продуктивні ідеї наукового доробку Т. Бугайко можуть бути застосовані сьогодні в процесі модернізації літературної освіти України.

Науково обґрунтовану й педагогічно вивірену систему шкільної літературної освіти було подано в основній праці Т. Бугайко – "Українська література в середній школі: Курс методики" (перше видання вийшло 1952, друге – 1962). Учений методист вважає, що мета літературної освіти передбачає не лише засвоєння суми літературних і літературознавчих знань, а й виховання особистості, розширення її інтелектуальних можливостей, збагачення емоційної сфери та розвиток образного мислення.


скачати

© Усі права захищені
написати до нас