КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ІННОВАЦІЙ ТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ В СИСТЕМУ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Завданням сучасної освіти, в першу чергу, відповідно до вимог суспільства з урахуванням тенденцій його розвитку, є формування особистості, яка має якістю «соціальної конкурентоспроможності». За поглядом Флієра А.Я., це поняття формують такі складові, як професійна стійкість, здатність до підвищення кваліфікації, соціальна мобільність особистості, яка полягає в здатності до інновацій та навченості, до зміни професійної сфери діяльності, готовності до переходу в більш престижну сферу діяльності, прагненні до підвищення соціального статусу і рівня освіти тощо [4].
Формування особистості фахівця в сучасних соціальних і освітніх умовах можливо тільки за умови впровадження в освітній процес професійної підготовки фахівців педагогічних інновацій, що відповідають положенням загальних актуальних освітніх процесів, відображених в державних програмах і концепціях.
Для ефективності формування конкурентоспроможної особистості майбутнього фахівця, розвитку його професійних і особистісних якостей, що складають основу його професійної компетентності, необхідний аналіз актуальних педагогічних інновацій з метою підбору найбільш продуктивних сучасних освітніх підходів і технологій.
Мета роботи – є вивчення поняття «педагогічні інновації» і здійснення класифікації актуальних інновацій для сучасної системи вищої освіти.
Досягнення мети визначило такі завдання дослідження:
– сформулювати визначення поняття «педагогічні інновації»;
– проаналізувати сутність даної педагогічної категорії;
– здійснити класифікацію актуальних інновацій в освіті;
– здійснити відбір найбільш ефективних інновацій, що сприяють модернізації та вдосконалення сучасної системи вищої освіти.
При розгляді поняття інновацій в науці слід керуватися принципами актуальності, об’єктивності та критичності. Те, що певний час тому було інноваційним, може стати базовим зважаючи успішності апробації та ефективності впровадження інновацій. Інноваційні технології та концепції, які не дозволяють досягти об’єктивно позитивних результатів розвитку в області того або іншого знання, втрачають актуальність свого застосування. Таким чином, інновації – це досить умовне поняття, яке залежить від ряду факторів, основними з яких є актуальність і підтвердження ефективності впровадження [2].
Для дослідження раціональності інноваційних процесів у педагогіці створена окрема галузь наукового знання. Педагогічна інноватика вивчає сутність, закономірності появи і розвитку педагогічних інновацій щодо суб’єктів освіти, їх ефективність і відповідність тенденціям сучасної освіти та суспільства в цілому [3].
Термін «інновації» потрапив в педагогічну науку з точних і впевнене укорінився в ній. Незважаючи на активне застосування даного денотата, загальноприйнятого визначення поняття «педагогічні інновації» не існує. З огляду на напрацювання дослідників, це поняття слід розглядати як інтегроване в ролі педагогічної категорії, сутність якої полягає в забезпечення процесу оптимізації та модернізації освіти.
Щодо призначення педагогічні інновації прийнято розділяти на два типи: загальні і приватні, або спеціальні. До загальних інновацій в системі вищої освіти варто віднести основні концепції сучасної освіти:
– оптимізація процесу навчання і виховання у ВНЗ;
– практичні технології, спрямовані на гуманітаризацію вищої освіти;
– концепції організації та управління педагогічними процесами;
– інформаційні технології як засіб підвищення підготовки фахівців [1].
Під приватними педагогічними інноваціями, що впливають на модернізацію системи освіти і підвищення ефективності підготовки фахівців, слід розуміти авторські нововведення, які розробляються паралельно розвитку парадигми сучасної освіти і впроваджуються в педагогічний процес у вищих навчальних закладах.
На сучасному етапі розвитку вищої вітчизняної освіти актуальними є такі педагогічні інновації:
– перехід від репродуктивної парадигми освіти до діяльнісної;
– застосування компетентнісного, контекстного, операційно-діяльнісного, лічностнооріентірованного, сутнісного, розвиваючого і акмеологического підходів в процесі професійної підготовки фахівців;
– впровадження інноваційних освітніх технологій як провідного чинника розвитку процесу підготовки фахівців;
– спеціалізована і профільна спрямованість середньої освіти як одна з умов підвищення ефективності процесу підготовки кадрів в системі вищої освіти.
При впровадженні певної інновації в систему вищої освіти необхідною умовою є прогнозування результатів, які полягають в удосконаленні організації та управління процесом навчання і виховання майбутніх фахівців, підвищенням якості його результатів, форм і методів навчання і контролю рівня підготовки фахівців. Щодо змісту і цілей професійної підготовки майбутніх фахівців доцільно застосовувати проблемно і методико-орієнтовані педагогічні інновації.
Під методико-орієнтованими інноваціями, що дозволяють оптимізувати процес професійної підготовки, в даному дослідженні розуміються вищевказані освітні підходи, які сприятимуть підвищенню ефективності формування випускником ключових професійних компетенцій в процесі навчання у ЗВО. Проблемно-орієнтовані інновації мають на увазі розробку і впровадження в процес підготовки змісту і форм роботи, спрямованих на створення проблемних ситуацій, що дозволяють сформувати особистість, що володіє якістю «соціальної конкурентоспроможності».
Отже, впровадження вищевказаних інновацій із застосуванням актуальних освітніх технологій та підходів у систему вищої освіти дозволить оптимізувати і вдосконалювати процес професійної підготовки майбутнього фахівця, а також дасть можливість сформувати особистість випускника ЗВО відповідно до актуальних соціальними вимогами.
Список використаних джерел:
1. Зборівський Г. Е., Романцев Г. М. Інновації у професійній освіті: проблеми дослідження. Освіта і наука. Новини Уральського науково-освітнього центру РАО, 2000. № 3. С. 18–28.
2. Новікова Т. Г. Умови ефективності інноваційної діяльності в освіті: зарубіжний досвід та погляд на російську практику. Шкільні технології, 2005. № 5. С. 25–32.
3. Самохін В. Ф. Педагогічні інновації в системі професійної освіти. Інновації в освіті, 2006. № 6. С. 4–9.
4. Флиер А. Я. Культура як фактор національної безпеки. Суспільні науки і сучасність, 1998. № 3. С. 181–187.