Класифікація, клінічні ознаки та діагностика захворювань пародонту. Комплексне обстеження пацієнтів із захворюваннями пародонту

КЛАСИФІКАЦІЯ, КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ ТА ДІАГНОСТИКА
ЗАХВОРЮВАНЬ ПАРОДОНТУ. КОМПЛЕКСНЕ ОБСТЕЖЕННЯ
ПАЦІЄНТІВ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ПАРОДОНТУ
Будова та функції пародонту
Поняття „пародонт” об’єднує комплекс анатомічних утворень: ясна, періодонт, кісткову тканину альвеоли, цемент кореня зуба, які тісно пов’язані між собою генетично, морфологічно та функціонально, мають спільну
іннервацію та кровопостачання і складають єдине ціле.
Кровопостачання пародонту здійснюється від гілок верхньо- та нижньощелепової артерій, які відходять від зовнішньої сонної артерії. Ясна верхньої щелепи постачаються кров’ю із анастомозів, утворених судинами зовнішньої артеріальної дуги в/щ. Ясна н/щ постачаються кров’ю від артеріальних гілок внутрішньої альвеолярної дуги.
Лімфатичні судини супроводжують кровоносні судини і лімфа від тканин пародонту відводиться в регіональні (підборідкові та під щелепові) лімфатичні вузли.

Тканини пародонту інервуються трійчастим нервом. Верхня щелепа – другою, а нижня – третьою його гілками.
Функції пародонта:
1) бар'єрна функція;
2) трофічна функція забезпечується широкою мережею капілярів і нервових закінчень;
3) функція рефлекторної регуляції жувального тиску - подразнення численних нервових закінчень передається по найрізноманітнішим рефлекторним магістралям;
4) пластична функція полягає в постійному відтворенні тканин, що втрачаються в ході фізіологічних або патологічних процесів (остеобласти, фібробласти і ін.);
5) амортизуюча функція забезпечується наявністю колагенових, еластичних волокон періодонта і рідини, що міститься в судинах і тканинах.
Актуальність теми
Переважання в структурі стоматологічних хвороб захворювань пародонта, часте виникнення їх у молодому віці, схильність до прогресування, що спричиняє втрату зубів і соціальну дезадаптацію хворих, зумовлює актуальність розробок у даному напрямку. В Україні їх діагностують у 50-80% молодих і у 100% населення після 40 років (Мазур І.П., Поворознюк В.В.,
2002).
Це спричинено впливом численних факторів на виникнення і розвиток хвороб пародонта, відсутністю донозологічної діагностики, що унеможливлює застосування ранніх профілактичних заходів та знижує ефективність різноманітних методів терапії (Павленко О.В. та співавт., 2004; Грудянов А.І.,
2009).
Класифікації захворювань пародонту
Захворювання пародонта за своїм виникненням, механізмом розвитку, перебігом та клінічними проявами досить різноманітні, що зумовило появу різних їх класифікацій. Дискусія про класифікацію захворювань пародонта продовжується постійно, починаючи з початку XX століття. З того часу було запропоновано кілька варіантів цих класифікацій, які в певній мірі відображали наукові досягнення у вивченні захворювань пародонта. Першу спробу створити

єдину класифікацію зробила Міжнародна організація з вивчення хвороб пародонта (ARPA) у 30-х роках ХХ ст. Класифікація пародонтопатій ARPA була розроблена за принципом виділення основних характерних патологічних процесів – запальних, дистрофічних та пухлинних:
І. Запальні пародонтопатії: а) поверхнева запальна пародонтопатія (гінгівіт); б) глибока запальна пародонтопатія (пародонтит).
ІІ. Дистрофічна пародонтопатія (пародонтоз).
ІІІ. Змішана пародонтопатія (дистрофічний пародонтит, запальний пародонтоз).
ІV. Ідіопатичний внутрішній пародонтоз (десмодонтоз, юнацький пародонтоз).
V. Неопластична пародонтопатія (пародонтома).
Дана класифікація об’єднювала основні ураження тканин пародонта, проте сам термін «пародонтопатія» є збірним і не завжди відображає патогенетичну суть захворювання.
У зв’язку з переходом України з 01.01.1999 р. (наказ МОЗ від 08.10.1998 р. №297) на Міжнародну статистичну класифікацію хвороб та споріднених проблем медицини запропонована Міжнародна класифікація хвороб (МКХ-10), яка більше призначена для статистичної обробки даних, а не для клінічного використання.
Наводимо сучасну класифікацію хвороб пародонту як міжнародний нормативний документ системи обліку та звітності в охороні здоровя за редакцією Українського інституту громадського здоровя.
К05 – Гінгівіт і хвороби пародонту
К05.0 Гострий гінгівіт, за винятком гострого перикоронариту, гострого виразково-некротичного гінгівіту.
К05.0.7 Гострий стрептококовий гінгівіт.
К05.0.8 Інші специфічні гострі гінгівіти.
К05.0.9 Гострий неспецифічний гінгівіт.
К05.1 Хронічний гінгівіт.
К05.1.0 Простий маргінальний.
К05.1.1 Гіперпластичний.
К05.1.2 Виразковий.
К05.1.3 Десквамативний.
К05.1.8 Інші неспецифічні хронічні гінгівіти.
К05.1.9 Хронічний неспецифічний гінгівіт.
К05.2 Гострий пародонтит.
К05.2.0 Пародонтальний абсцесс.
К05.2.2 Гострий пародонтит.
К05.2.8 Інші гострі неспецифічні пародонтит.
К05.2.9 Гострий неспецифічний пародонтит.
К.05.3. Хронічний пародонтит.
К05.3.0 Простий.
К05.3.1 Складний.
К05.3.2 Хронічний перикоронарит.

К05.3.3 Гіпертрофія сосочка.
К05.3.8 Інші хронічні перикоронарити.
К05.3.9 Хронічний неспецифічний перикоронарит.
К05.4 Пародонтоз (періодонтоз).
К05.5 Інші хвороби пародонта.
К05.6 – Хвороба пародонта, не уточнена
К06.0 – Осідання ясен.
К06.1 – Гіпертрофія ясен.
Фіброматоз ясен.
К06.8 – Інші не уточнені ураження ясен.
Фіброзний епуліс.
Гігантоклітинний епуліс.
Подану класифікацію досить важко використовувати в умовах клініки.
Більш прийнятними для практичної діяльності лікаря-стоматолога є класифікації, що відображають клінічні аспекти перебігу захворювань пародонта.
Класифікація, яка рекомендована республіканською конференцією
(Одеса, 1998) для використання в навчальних та лікувальних закладах України, а на І (VIII) з'їзді Асоціації стоматологів України у грудні 1999 року була затверджена як обов'язкова до використання в нашій країні – це класифікація
М.Ф. Данилевського (1994)
І. Запальні захворювання
1. Папіліт, гінгівіт
Форма: катаральний, гіпертрофічний, виразковий, атрофічний.
Перебіг: гострий, хронічний.
Глибина ураження: м’які тканини, остеопороз міжкоміркових перегородок.
Поширеність процесу: обмежений, дифузний.
2. Локалізований пародонтит.
Форма: катаральний, гіпертрофічний, виразковий, атрофічний.
Перебіг: гострий, хронічний.
Глибина ураження: м’які тканини, коміркова кістка.
Поширеність процесу: обмежений.
ІІ. Дистрофічно-запальні захворювання
1. Генералізований пародонтит
Перебіг: хронічний, загострений, ремісія.
Ступінь розвитку: початковий, І, ІІ, ІІІ.
Поширеність процесу: дифузне ураження пародонта.
2. Пародонтоз
Перебіг: хронічний.
Ступінь розвитку: початковий, І, ІІ, ІІІ.
Поширеність процесу: дифузне ураження пародонта.
ІІІ. Прогресивні ідіопатичні захворювання

1. Захворювання, що супроводжують захворювання крові: лейкоцитоз циклічна нейтропенія, агранулоцитоз.
2. Гістіоцитоз Х: хвороба Леттерера-Зіве, хвороба Генда-Шіллєра-Кріщена, еозинофільна гранульома (хвороба Таратинова).
3. Захворювання, що супроводжують порушення обміну речовин: хвороба
Німанна-Піка, хвороба Гоше, синдром Папіллона-Лефевра.
4. Ураження пародонта в разі імунодефіцитних станів: синдром набутого
імунодефіциту (СНІД), агресивний пародонтит (локалізований, генералізований).
5. Ураження пародонта, що трапляються у разі вроджених захворювань: хвороба Дауна, акаталазія, десмодонтоз.
IV. Продуктивні процеси (пародонтоми)
Доброякісні, злоякісні.
У 1999 році Міжнародна робоча група із захворювань пародонта
(International Workshop for the classification of the periodontal diseases) затвердила останню редакцію класифікації захворювань пародонта (G.C. Armitage, 1999).
Захворювання ясен
Гінгівіт, індукований зубною бляшкою.
Гінгівіт, який виникає за відсутності зубної бляшки.
Хронічний пародонтит
Локалізований.
Генералізований.
Агресивний пародонтит
Локалізований.
Генералізований.
Пародонтит, асоційований із системними захворюваннями
Некротичні захворювання пародонта
Виразково-некротичний гінгівіт.
Виразково-некротичний пародонтит.
Абсцеси пародонта
Ясенний абсцес.
Пародонтальний абсцес.
Перикоронарний абсцес.
Пародонтит, пов’язаний із ендодонтичними ураженнями
Набуті та спадкові деформації і порушення
Класифікація захворювань тканин пародонту та периімплантних
тканин (EFP & AAP World Workshop, 2017).
З того часу змінилися певні положення стосовно розуміння природи цих захворювань і принципів їх лікування. Тому, починаючи із 2015 року,
Всесвітньою робочою групою зі створення класифікації захворювань пародонта та періімплантатних захворювань і станів (World Workshop on the Classification of Periodontal and Peri-implant Diseases and Conditions) була розроблена нова редакція класифікації. Робоча група була спільно проспонсорована

Американською академією пародонтології (ААР) та Європейською федерацією пар одонтології (EFP) і в неї були включені експерти зі всього світу.
Класифікація була представлена на конференції, що відбулась у Чикаго з 9 по
11 листопада 2017 року. В склад робочої групи ввійшло понад 100 експертів з
Європейської Федерації Пародонтологів та Американської Академії
Пародонтології.
Загалом було виділено 4 групи захворювань та станів, по кожній з яких опублікована консенсусна публікація:
I) Здоровий пародонт, захворювання та стани ясен (
Chapple I. et al., 2018
)
II) Пародонтит (
Papapanou P., Sanz M. et al., 2018
)
III) Пародонтальні прояви системних захворювань, набутих та спадкових станів
(
Jepsen S. et al., 2018
)
IV) Периімплантні захворювання та стани (
Berglundh T. et al., 2018
)
В консенсусному звіті першої робочої групи (таблиця 2) вперше чітко визначено такі поняття, як здорові ясна та здоровий пародонт. Зокрема, описано параметри норми як для інтактного пародонту, так і для пацієнтів з редукованим пародонтом (наприклад, після завершення пародонтологічного лікування), базуючись на глибині зондування та кровоточивості при зондуванні.
Кровоточивість при зондуванні визначено також основним параметром, який дозволяє діагностувати гінгівіт. Пацієнт з гінгівітом, після відповідного лікування, може повернутись до здорового стану, тоді як пацієнт з пародонтитом зберігає цей діагноз протягом всього життя, навіть після успішного лікування. Більш того, такий пацієнт потребує пожиттевої підтримуючої терапії для попередження рецидиву захворювання.

Після 1999-го року з'явився великий масив нової інформації, на основі якої пародонтит запропоновано розділити на три основні групи - некротизуючий пародонтит, пародонтит як прояв системних захворювань та власне пародонтит, без розділення на хронічний та агресивний,
оскільки на сьогодні немає достатніх даних, щоб розрізняти ці захворювання на патофізіологічному рівні
. Більш того, нова класифікація впроваджує також багатовимірну систему стадій та ступенів пародонтиту, яка може бути змінена чи модифікована при появі в майбутньому нових наукових даних.
Стадія пародонтиту визначається в основному важкістю захворювання, а також складністю його лікування, тоді як ступінь пародонтиту забезпечує додаткову інформацію щодо біологічних особливостей захворювання, зокрема, швидкості прогресування, очікуваного результату лікування та ризику того, що захворювання або його лікування можуть негативно впливати на загальний стан здоров'я пацієнта.
Запропоновано чотири стадії (від 1 до 4) пародонтиту, які визначаються на основі кількох параметрів - клінічна втрата прикріплення, втрата кісткової тканини (абсолютна та у відсотках), глибина зондування, присутність ангулярних кісткових дефектів та їх величина, ураження фуркацій, рухомість зубів, а також втрата зубів внаслідок пародонтиту.
Система ступенів включає три рівні (ступінь А - низький ризик, ступінь В
- помірний ризик, ступінь С - високий ризик прогресування) та описує, окрім прогресування захворювання, також загальний стан здоров'я пацієнта і інші фактори ризику, такі як паління чи метаболічний контроль при діабету.

Нова класифікація включає також системні захворювання та стани, що можуть мати вплив на тканини пародонту. Визначено, що існує ряд рідкісних системних розладів (наприклад, синдром Papillon Lefevre), при яких у ранньому віці виникає важкий пародонтит. Такі стани віднесені до групи "Пародонтит як прояв системних захворювань", і вони повинні класифікуватись на основі основного захворювання. Інші системні стани, такі як новоутворення, можуть впливати на тканини пародонту, незалежно від пародонтиту, зумовленого зубною біоплівкою. Відповідно, такі клінічні стани повинні також бути класифіковані відповідно до основного системного захворювання.

Вперше в класифікацію було введено групу захворювань периімплантних тканин. Було зроблено спробу охопити всі аспекти здоров'я периімплантних тканин, а також їх захворювань.
Обстеження пацієнтів з захворюванням тканин пародонту
Метою обстеження хворого з патологією пародонту є встановлення діагнозу, ступеню важкості захворювання, вияснення місцевих та загальних чинників виникнення і розвитку хвороби.
Діагностика захворювань пародонту передбачає кілька рівнів (Т. В.
Лемецкая,1983)
Перший рівень. Первинне обстеження: вивчення скарг, знайомство з анамнезом розвитку захворювання, огляд та проведення інструментальних клінічних обстежень.
Проведення досліджень дозволяє поставити попередній діагноз на підставі клінічних проявів запального процесу і намітити характер місцевих заходів лікування та профілактики.
Другий рівень. Дослідження стану фізіологічних процесів у пародонті з використанням функціональних та імунологічних методів дозволяє поставити розгорнутий діагноз і визначити комплекс лікувальних і профілактичних дій у цілях корекції місцевих функціональних порушень.
Третій рівень. Поряд з обстеженням місцевого статусу і дослідженням місцевих фізіологічних процесів включає дослідження загального стану організму хворого.
На цьому рівні можливе встановлення остаточного діагнозу, прогнозування перебігу процесу в пародонті і призначення комплексних лікувальних і профілактичних заходів.
Американська академія пародонтології рекомендує наступний порядок проведення діагностики пародонтологічних захворювань:
1. Ведення і оцінка медичного і стоматологічного анамнезу.
2. Загальне пародонтологічне обстеження з метою визначення топографії ясен і прилеглих структур.
3. Визначення наявності запалення ясен і його ступеню.

4. Пародонтологічне зондування з метою визначення глибини пародонтальних кишень і стану під’ясенної зони (наприклад, наявність кровотечі або гнійного ексудату при зондуванні).
5. Наявність і розповсюдження бактерійного нальоту і каменю.
6. Стоматологічне обстеження, що включає діагностику карієсу, оцінку стану проксимальних контактів, оцінку стану протезів, мостів, коронок і пломб.
7. Ступінь рухливості зубів.
8. Наявність і ступінь залучення фуркації в патологічний процес.
9. Наявність порушення оклюзії і патології прикусу.
10. Інтерпретація достатньої кількості діагностичних периапікальних і панорамних рентгенограм.
Важливою клінічною ознакою пародонтиту є пародонтальна кишеня.
Кишенею називають ясенну борозну, глибина якої зросла в результаті пародонтологічного захворювання. Поява її зумовлена, в першу чергу, порушенням зубо-ясенного з'єднання. Збільшення глибини борозни може статися трьома шляхами: 1) корональні переміщення вільного ясеневого краю (спостерігається при гінгівіті); 2) апікальне переміщення прикріпленого епітелію з відділенням корональної частини ясен від поверхні зуба; 3) комбінація цих двох механізмів.
Прийнято використовувати наступну класифікацію кишень:
1. Ясенна кишеня (псевдокишеня). Поглиблення ясенної борозни в результаті збільшення розмірів ясен.
Відсутня апикальна міграція прикріпленого епітелію, немає втрати краю альвеолярної кістки (рис. а).
2. Надкісткова кишеня. Поглиблення ясенної борозни в результаті деструкції прилеглих ясенних волокон, волокон пародонтальної зв'язки і альвеолярної кістки з супутньою апікальної міграцією прикріпленого епітелію.
Дно кишені і прикріплений епітелій розташовуються коронально гребеня альвеолярної кістки (рис. б).

3. Внутрішньокісткова кишеня. Збільшення глибини борозни до рівня, коли дно кишені і прикріплений епітелій починають розташовуватися апікального краю альвеолярної кістки (рис. с).
Залежно від ступеня втрати кістки такі кишені можуть мати одну, дві або три кісткові стінки або їх комбінацію. Для оцінки кісткових кишень використовують класифікацію Гудмана і Кохена (1980):
1 тип- кістковий дефект з 3 стінками
2 тип- кістковий дефект з 2 стінками
3 тип- кістковий дефект з 1 стінкою
4 тип- комбінований кістковий дефект або кратероподібна резорбція
Глибина пародонтальної кишені -- відстань від шийки зуба (емалево- цементної границі) до дна кишені визначається біля кожного зуба окремо.
Д
ля вимірювання глибини і топографії пародонтальних кишень, а також рівнів прикріплення використовується пародонтологічний зонд.

Виміряти глибину кишені необхідно на всіх поверхнях кожного зуба.
Глибина кишені вимірюється в міліметрах. Для цього інструмент уводять у патологічну кишеню до появи відчуття незначного спротиву.
Залежно від групи зубів здійснюють кілька вимірювань: у ділянці великих кутніх зубів — по два зі щічної та піднебінно- язикової поверхонь і по одному з дистальної та медіальної, в ділянці малих кутніх зубів, різців та ікол проводять 4 вимірювання —по одному на кожній поверхні. Реєструються найглибші вимірювання.
При вимірюванні глибини крім відстані від краю ясен до дна кишені враховують також оголення поверхні кореня за рахунок ретракції ясен (відстань від емалево-цементної межі до верхівки ясенного сосочка).
Це є важливим не тільки при встановленні діагнозу, але і для вибору лікування
(консервативного, хірургічного), з’ясування показів до остеопластичних методик на хірургічних етапах лікування, визначення ефективності проведеного лікування.
Визначення рецесії проводиться пародонтологічним зондом з вестибулярної і піднебінної (язичної) поверхонь кожного зуба.
За визначенням Х.П.Мюллера рецесія ясен — це відстань між клінічним рівнем втрати прикріплення і глибиною зондування борозни (кишені). Клінічна втрата прикріплення — це відстань між емалево-цементною межею і дном кишені, що клінічно зондується.
Х.П.Мюллер виділяв залежно від причини дві форми рецесії ясен:
1) травматичної етіології — коли ясна практично не мають ознак запалення;
2) запального генезу — при деструктивних захворюваннях пародонту.
Класифікація рецесій ясен за P.D.Miller:

1 клас — рецесія не доходить до слизово-ясенної межі
2 клас — рецесія переходить слизово-ясенну межу
3 клас — втрата прикріплення також апроксимальна (втрата ясенних сосочків)
4 клас — апроксимальна втрата прикріплення в поєднанні з порушенням розташування зуба.
При рецесії ясен можуть спостерігатись щілини Штільмана: дефекти у вигляді коми, виявляються на ділянці маргінальних ясен, що виникають при механічних ураженнях, зумовлених перш за все горизонтальними рухами зубної щітки та гірлянди Макколла на ділянці рецесії: фіброзне потовщення ясен при побутовому травмуванні зубною щіткою.
Вимірювання рівня прикріплених ясен.
При деяких захворюваннях тканин пародонту вимірювання глибини пародонтальної кишені само по собі не вказує на ступінь деструкції. По перше, повторні вимірювання необхідно проводити чітко в одній і тій же ділянці з точно дозованим навантаженням на зонд, а це не завжди є можливим. По друге, на показник глибини пародонтальної кишені впливає ступінь набряку. Тому найбільш інформативним є втрата клінічного прикріплення - відстань від емалево-цементної границі до самої глибокої точки пародонтальної кишені.
Втрата клінічного прикріплення визначається за допомогою пародонтологічного зонда і являє собою суму показників глибини пародонтальної кишені і величини рецесії. При гіпертрофії ясенного краю значення цього показника визначають наступним чином: з величини пародонтальної кишені віднімають показник гіпертрофії ясен, який вимірюють від ясенного краю до емалево-цементної границі.

Цей параметр є діагностично важливим при плануванні об'єму і виду хірургічного втручання, а також впливає на прогноз подальшого збільшення рецесії.
Втрата клінічного прикріплення приводить до руйнування опорного апарату зуба, що у свою чергу, веде до його розхитування і втрати. Розрізняють фізіологічну та патологічну рухомість зубів. Перша є природною і непомітна неозброєним оком. Її існування підтверджується непрямими ознаками у вигляді стирання контактних пунктів і утворення контактних площадок чи спеціальними складними апаратами.
Для патологічної рухомості характерним є помітне зміщення зубів при незначних зусиллях. За ступенем і зростанню рухомості можна до деякої міри скласти уяву про стан опорного апарату зубів, напрямку розвитку патологічного процесу чи його загостренні.
Патологічну рухомість визначають пальпаторно, за допомогою пінцета чи спеціальних апаратів, як при відкритому роті, так і при різних переміщеннях нижньої щелепи з одного оклюзійного положення в інше. Розрізняють наступні ступені патологічної рухомості зубів:
Залучення фуркації. За допомогою спеціального заокругленого пародонтального зонда визначається ступінь залучення фуркації. Проникнення зонда в ділянку фуркації вказує на її залучення в патологічний процес.
Класифікація ступеню залучення фуркації у патологічний процес:
клас 1: рання стадія захворювання характеризується наявністю кісткової кишені з мінімальною резорбцією кістки в області фуркації. Фуркаційний зонд увійде в дефект на глибину 1 - 2 мм, визначається дуга фуркації.
клас 2: кісткова резорбція проходить глибше в фуркацию, але не наскрізь. Зонд проникає в фуркацию на відстань більше 1-2 мм горизонтально.

клас 3: кісткова резорбція повністю проходить через фуркацию. Зонд через фуркация проходить з однієї поверхні зуба на іншу.
Класифікація Глікмана (1958):
1. Прихований процес в жолобку фуркації з втягненням надкісниці і без втрати інтеррадикулярної кістки (або втрата інтеррадикулярної кістки в межах надкісниці).
2. Ураження інтеррадикулярної кістки без можливості проведення зонда наскрізь.
3. Наскрізна втрата інтеррадикулярної кістки.
4. Наскрізна втрата інтеррадикулярної кістки з повним оголенням фуркації внаслідок рецесії ясен.
Класифікація Лінда (1983):
1. Втрата інтерардикулярної кістки менше 1/3.
2. Втрата інтерардикулярної кістки більше 1/3, але втрата не є наскрізною.
3. Наскрізне ураження інтеррадикулярної кістки.
Класифікація фуркаційних дефектів по Хампу (1975):
0- пародонтальна кишеня в ділянці медіального кореня, але без втягнення фуркацій;

1- фуркація може бути прозондована на 3 мм в горизонтальному напрямі;
2- фуркація може бути прозондована більше чим на 3 мм;
3- наскрізний дефект в області фуркації.
Класифікація вертикальної втрати кістки від фуркації запропонували
Тарнов і Глетчер (1984):
1- вертикальна втрата кістки в області фуркації від 1 до 3 мм;
2- вертикальна втрата кістки в області фуркації від 4 до 6 мм;
3- вертикальна втрата кістки в області фуркації 7 мм і більше.
На сьогоднішній день доведено взаємозв'язок між станом пародонту
і рівнем індивідуальної гігієни порожнини рота. М'який зубний наліт, накопичуючись в ділянці шийок зубів і в міжзубних проміжках, сприяє запуску механізму деструкції всього пародонтального комплексу, починаючи із запалення ясен і руйнування зубоясенної прикріплення і закінчуючи важким деструктивним процесом у кістковій тканині альвеолярних відростків щелеп.
В даний час в діагностиці широко використовуються так звані пародонтальні індекси. Вони застосовуються для об’єктивізації кількісного вираження клінічних проявів патології в пародонті: наявності та інтенсивності запальної реакції в яснах (зондовая проба, індекс РМА), ступінь деструкції кістки альвеолярного відростка (періодонтальний
індекс - ПІ, індекс Рамфьорда, індекс ВООЗ - CPITN), гігієнічного стану порожнини рота (індекси Гріна-Вермийона, Лое-Силнесса).
Для оцінки гігієнічного стану ротової порожнини користуються
індексами, які умовно можна поділити на 4 групи: 1 — індекси, що оцінюють площу зубного нальоту; 2 — індекси, що оцінюють товщину зубного нальоту; 3 — індекси, що оцінюють масу зубного нальоту; 4 —
індекси, що оцінюють фізичні, хімічні, мікробіологічні параметри зубного нальоту (Л.О.Хоменко та спiвавт.).
Існуючі пародонтальні індекси можна умовно поділити на 4 групи залежно від їхнього призначення.
I. Індекси гігієни порожнини рота:
а) для зубного нальоту;
б) для зубного каменю.
II. Індекси запалення в тканинах ясен:
а) для гінгівіту;
б) для пародонтиту.
III. Індекси деструкції кісти альвеолярного відростка.
IV. Комбіновані індекси.
В клінічній практиці найбільш часто застосовують такі:
• Індекс РМА.
• Індекс кровоточивості Muhlleman.
• Пародонтальний індекс Russel.

• CPITN.
Загальною особливістю всіх індексів, побудованих на обліку стану пародонту в ділянці окремих зубів (ГІ, Рамфьорда, Рассела), є те, що вони можуть дати лише приблизну оцінку стану пародонту, яка далеко не завжди відображає повну картину. Вони розроблені тільки для проведення епідеміологічних досліджень, для отримання загального уявлення про передбачуваний обсяг терапевтичних заходів. У практичній роботі застосування індексної оцінки повинно поєднуватися з детальними показниками стану пародонту.
Рентгенологічне обстеження - найбільш інформативний і поширений метод, він дозволяє провести об'єктивну оцінку стану кістки альвеолярних відростків щелеп.
Панорамна рентгенографія (ортопантомографія) дає можливість простежити структуру кістки всього альвеолярного відростка однієї або обох щелеп, у ряді випадків виявити наявність локальних патологічних факторів.
Початкові зміни в пародонті проявляються разволокнінням кортикальних пластинок міжзубних перегородок, появою вогнищ плямистого остеопорозу.
Розвинена стадія процесу характеризується різним ступенем зниження висоти міжзубних альвеолярних перегородок, наявністю вогнищ остеолізу і вираженим остеопорозом альвеолярної кістки.
При активному перебігу процесу виявляються вогнища плямистого остеопорозу, зникає кортикальна пластинка вздовж лунок зубів, а також знижується висота міжзубних альвеолярних гребенів відростків.

Зменшення вогнищ остеопорозу, підвищення контрастності кісткових трабекул і чіткість кісткових країв при відповідній клінічній картині є свідченням стабілізації процесу в пародонті.
Різнобічну інформацію дозволяють отримати також функціональні та лабораторні методи.
Ці методи в даний час досить численні: реопародонтография, остеометрия, полярографія, вивчення концентрації водневих іонів і електрохімічних потенціалів, кількісний і якісний аналіз ясенної рідини, капіляроскопія
і капиллярография, мікробіологічні, цитологічні,
імунологічні, біохімічні дослідження.
Оскільки показник активності іонів водню має високу
інформативність, тонко реагує на найменші порушення кислотно-лужної рівноваги під впливом фізіологічних і патологічних процесів, визначення рівня рН зубо-ясенної рідини дозволяє оцінити інтенсивність запального процесу, стан гігієни порожнини рота, ефективність лікування. Наші дослідження дозволили встановити, що в нормальних умовах рН слини, зубо- та імпланто-ясенної рідини є практично нейтральним і становить приблизно 7,0. При наявності запальних процесів - рівновага зміщується в кислу сторону, тобто значення рН будуть нижчі, ніж 7,0.
Визначення концентрації водневих іонів середовища зубо- ясенного сулькуса проводилося за допомогою мікроаналізатора АВL700
―Radiometer‖(Данія) та методики безпосередньої рН-метрії універсальними індикаторними лаксмусовими смужками рН 0-12
(LaCheMa, Чехія).
Традиційний підхід в діагностиці захворювань пародонту полягає в оцінці наявності над- і підясеневих назубних відкладень, стану ясен, збереження прикріплення періодонтальної зв’язки, рентгенологічного рівня резорбції альвеолярного відростка.

У більшості випадків на перебіг захворювань пародонту впливає різна і багатогранна патологія внутрішніх органів і систем, тому хворі потребують всебічного обстеження, як клінічного, так і додаткового.
Додаткові методи дослідження при захворюваннях пародонту
Симптоми
захворювань
пародонту
Методи виявлення та оцінки
1. Хронічне запалення ясен, гноєтеча з пародонтальних кишень
1. Проба Шиллера-Писарєва
2. Дослідження параметрів ясенної рідини (ЯР)
3. Бензидинова проба
4. Бактеріологічне дослідження вмісту пародонтальних кишень (ПК)
5. Термометрія ясен і ПК
6. Дослідження фракцій води в ротовій рідині
(РР)
2. Наявність пародонтальних кишень
1. Вимірювання глибини ПК
2. Рентгенографія альвеолярних відростків і зубів з заповненням ПК контрастними речовинами
3. Над- і під’ясенні зубні відкладення
1. Фарбування зубного нальоту
4. Резорбція кісткової тканини альвеолярного відростка
1. Дентальная рентгенографія
2. Панорамна рентгенографія
3. Ортопантомографія
4. Денситометричний аналіз рентгенограм
5. Ехоостеометрія
6. Визначення концентрації в крові лужної фосфатази, іонів кальцію, лимонної кислоти, оксипроліну
5. Рухомість зубів, порушення оклюзії
1. Визначення ступеня рухливості зубів
2. Виявлення передчасних контактів зубів з допомогою оклюдограмм
3. Виявлення функціональної перевантаження зубів методом аналізу одонтопародонтограм
6. Порушення в мікроциркуляторному руслі пародонту, зміна тканинного метаболізму
1. Біомікроскопія (вітальна мікроскопія) ясен
2. Реопародонтографії
3. Фотоплетізмографія
4. Проба за Кулаженко
5. Проба за Ротгер
6. Визначення кисневого балансу тканин

7. Зміни місцевої
імунологічної реактивності і резистентності тканин пародонта
1. Визначення в РР і ЯР захисних факторів
(лізоциму, імуноглобулінів та ін.)
2. Ексфоліативна цитологія
3. Проба Ясиновського
4. Проба Кавецького-Базарнова
5. Проба Мак-Клюра-Олдріча
8. Гіперстезія шийок зубів
1. Проби з механічними, температурними і хімічними подразниками
9. Зміни з боку інших органів і систем
1. Клінічний аналіз крові, сечі
2. Біохімічний аналіз крові на вміст глюкози
3. Консультації та обстеження в ендокринолога, ревматолога, гастроентеролога, алерголога,
імунолога
4. Консультації стоматолога-хірурга, стоматолога-ортопеда
Комплексне обстеження пацієнтів із захворюваннями тканин пародонту дозволяє провести діагностику та диферанційну діагностику, встановити остаточний діагноз, а виходячи з цього, намітити план комплексного лікування.