Ім'я файлу: Реферат з атлетичної гімнастики.docx
Розширення: docx
Розмір: 55кб.
Дата: 16.05.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 55кб.
Дата: 16.05.2020
скачати
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ
" Київський політехнічний інститут"
Р Е Ф Е Р А Т
на тему ___
Атлетична Гімнастика в житті людини_____________________________________________
_______________________________________________________
_______________________________________________________
Підготував: студент ФЕА групи Ед-91Король М.А.
Перевірив:
Тимчик Світлана Григоріївна
КИЇВ - 2020 рік
ЗМІСТ
Вступ
І. Значення гімнастики в житті людини
1.1 Історія гімнастики
1.2 Характеристика основних форм фізичної культури
1.2.1 Ранкова гігієнічна гімнастика
1.2.2 Виробнича гімнастика
1.2.3 Ритмічна гімнастика
1.2.4 Атлетична гімнастика
1.2.5 Гімнастика по системі "Хатха – йога"
1.3 Класифікація гімнастичних вправ
Висновок
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Фізична культура - це система зміцнення здоров'я і розвитку фізичних здібностей людей за допомогою фізичних вправ у поєднанні з природними чинниками природи і заходами суспільної і особистої гігієни.
Найголовніше місце у фізичній культурі займає система фізичного виховання. В процесі його вирішуються завдання зміцнення здоров'я, гармонійного розвитку фізичних якостей, формування і вдосконалення рухових навиків і спортивної майстерності, розвиток рис моральності, здорових естетичних смаків і прищеплення гігієнічних знань і навиків.
Основним засобом фізичного виховання є фізичні вправи, тобто спеціальні рухи і більш менш складні види рухової діяльності. Фізичні вправи відрізняються великою різноманітністю як за змістом, так і формою.
У практиці фізичного виховання фізичні вправи застосовуються у вигляді гімнастики, різних видів спорту, ігор і туризму.
Крім фізичних вправ, у фізичному вихованні використовуються спортивні ігри, зарядка, загартовування за допомогою природних чинників (сонце, повітря, вода), створення гігієнічних умов праці і побуту.
Фізична культура використовується як засіб гармонійного фізичного розвитку, зміцнення здоров'я, попередження розвитку пропатологічних і патологічних змін, в етіології яких ту або іншу роль грає гіподинамія, як один із засобів відпочинку.
Особи, що регулярно займаються фізичним тренуванням, володіють кращими функціональними показниками, більшою фізичною витривалістю і більш довершеною пристосовністю до нових, не завжди сприятливих умов. Під впливом фізичного тренування помірної інтенсивності підвищуються імуногенез і природний імунітет.
Вправи по фізичній культурі мають на меті профілактичну, коригуючу і тонізуючу дію.
Профілактичне значення фізичних навантажень полягає в тому, що вони благотворно впливають на процеси кровопостачання органів і тканин, знижуючи ризик атеросклерозних і ішемічних змін, поява яких неминуче при гиподінамічному способі життя. Необхідно відзначити благотворний вплив фізичних вправ на опорно-рухову систему. Воно виражається в загальнозміцнюючій дії навантажень на м'язи, скелет і зв'язки, обумовлюючи правильний розвиток і нормальне їх функціонування.
Коригуючий вплив фізкультури полягає в можливості зміни недостатності функцій організму, їх поліпшенні в результаті вправ. Особливий вплив фізичного навантаження потрібно відзначити відносно корекції жирових відкладень, оскільки при витраченому запасі глюкози в організмі людини основним енергетичним субстратом є жир.
Тонізуючий ефект фізичних навантажень полягає у виробленні організмом під час вправ речовин, що позитивно впливають на настрій людини і стан нервової системи.
Серед єдиної системи засобів та методів фізичного виховання, гімнастика являється основною. Велике значення гімнастики визначається як і тим , що вже історично склалося, так і притаманними лише їй завданнями, які найбільш повно відповідають фізичному розвитку людини.
Гімнастика являє собою єдину систему спеціально підібраних фізичних вправ та науково розроблених методичних прийомів, направлених на рішення задач всебічного фізичного розвитку, вдосконалення рухових навиків та оздоровленню учнів.
МЕТА: Висвітлити та довести , що гімнастика в структурі уроку по фізичному вихованню посідає перше місце та грає ведучу роль.
ЗАВДАННЯ:
Розкрити суть поняття: "Гімнастика – формує гармонічний розвиток форм та функцій організму людини, направлене на всебічне вдосконалення фізичних вмінь, загартування та довголіття".
Довести, що формування життєво важливих рухових вмінь, навиків та озброєння спеціальними знаннями – це головне завдання гімнастики.
Висвітлити питання щодо виховання моральних, вольових, естетичних якостей на уроках фізичного виховання.
ГІПОТЕЗА
Я вважаю, що заняття гімнастикою – це передусім робота над собою, виховання сили волі та впертості у досягненні визначених результатів і як дяка за старання – здоров’я та краса, молодість душі та тіла, довголіття та загартування організму, - якості що так необхідні для нашого сучасного стрімкого життя, чого не купиш ні за які гроші.
На уроках фізичного виховання в школах гімнастичним вправам треба приділяти особливу увагу та виділяти достатньо часу, пам’ятаючи, що саме гімнастика – "королева фізичної культури".
І. Значення гімнастики в житті людини
1.1 Історія гімнастики
Гімнастика – один із найважливіших засобів фізичного виховання – розвивалася на протязі багатьох віків. Із зміною суспільного ладу, розвитком науки про людину та зміною способів ведення війни змінилися і вимоги до гімнастики, а в зв’язку з цим її зміст, методика викладання та техніка вправ. Коли почала складатися наука про фізичне виховання, гімнастика зайняла в ній вигідне місто.
Гімнастичні вправи застосовувалися в сивій давнині в країнах Древнього Сходу.
Але гімнастика як засіб та метод фізичного виховання виникла в Древній Греції. Греки називали гімнастикою всю систему фізичного виховання, але виділяли в ній загальне фізичне виховання молоді та її підготовку до змагань. Першу частину вони називали просто гімнастикою, а другу – агоністикою.
Вправи древніх греків більше походили на спортивні. Це біг, метання, стрибки, плавання та ін. Але деякі з них були спеціально призначені для розвитку орієнтиру в просторі ( наприклад біг вперед та назад) або підготовували до виконання інших вправ ( наприклад стрибки та біг з грузом, удари кулаком по мішку з зерном та ін.). Такі вправи близькі до сучасних.
Подальший розвиток гімнастика отримала в Древньому Римі, як засіб навчання та фізичної підготовки до армії. Тут використовувалися спеціальні гімнастичні снаряди, такі як дерев"яний кінь для навчання вершників складним засобам верхової їзди, дерев"яна мішень для нанесення ударів холодною зброєю, а також драбини та інші дерев"яні споруди для навчання воїнів штурму ворожих укріплень.
Після падіння Римської імперії та утворення феодального ладу гімнастика була майже забута. Правда, серед лицарських вправ були і підготовчі вправи, близькі по характеру до гімнастичних, але вони не грали суттєвої ролі в загальній системі фізичного виховання феодалів.
В середні віки успішно розвивалася акробатика. При дворах королів, в феодальних замках, а пізніше в середньовікових містах було багато акробатів та канатохідців, які розважали феодалів та горожан, але то були професіональні артисти, а сама акробатика професійним мистецтвом, а не засобом фізичного виховання. Але пізніше виявилося, що акробати багато в чому вплинули на розвиток техніки гімнастичних вправ, особливо на знарядах.
В значній мірі вплинула на розвиток гімнастики в подальшому техніка та методика навчання вершників складним прийомам верхової їзди. Ці прийоми дуже цікавили лицарів , і вони самі вчилися їх виконувати, але важке обмундирування, що вважалося край необхідним, утруднювало виконання цих прийом в бою. Після винаходу вогнепальної зброї значення тяжкого лицарського обмундирування звелося до нуля. Куля їх вільно пробивала. Поле битви лицарі уступили стрілкам. Стара феодальна система фізичного виховання лицарів не мала ніякого сенсу.
В період 14 по 16 століття в усіх країнах Західної Європи виникає та розвивається суспільна течія , відома під назвою "гуманізм". На противагу середньовіковому релігійному аскетизму представники гуманізму високо цінили інтереси людини. Велике значення вони придавали всебічному розвитку молоді, в тому числі і фізичному. В гімнастиці вбачали найкращий засіб для укріплення здоров"я та розвитку фізичних сил людини. А також наряду з цим виділяли і військово - прикладне значення гімнастичних вправ.
В 16 столітті з"явилося багато педагогічних творів з питань фізичного виховання та практичних керувань, насамперед по гімнастиці. Із них найбільшу зацікавленість представляла собою велика праця венеціанського лікаря Меркуріаліса ( 1530 – 1606), надрукована в другій половині 16 ст. Праця називалася "Ієроніма Меркуріаліса" - про мистецтво гімнастики шість томів . в яких роз’яснені всі види вправ людського тіла. Книга корисна не лише лікарям, але і всім, хто цікавиться античністю та хоче зберегти здоров"я. Фактично це був перший підручник гімнастики.
Гімнастику Меркуріаліс поділяв на три види: військову, лікарську та атлетичні. Гімнастика, направлена виключно на розвиток організму і не пов’язану з тим щоб перемагати суперника, він вважав основним засобом фізичного виховання.
В цей же час з"явилася і інша течія в гімнастиці , представники якого основну увагу приділяли оволодінню складними рухами. В основу його були покладені вправи для навчання складним прийомам верхової їзди та середньовікова акробатика.
Подальший розвиток гімнастичних вправ пов’язаний з приміненням спеціальних гімнастичних знарядів, таких як дерев"яний кінь, стіл, перекладина, трамплін для стрибків та деякі інші. Знаряди дозволяли краще вивчати окремі механізми рухів, сприяти розвитку спритності та сили.
Техніка вправ на знарядах уже була близькою до сучасної. Так, в одному із французьких керівництв 17 століття перераховуються слідуючи вправи: "стоячи на колінах в сідлі, з руками за спиною, зіскочити з сідла в них, не змінюючи положення рук, і зі складеними разом стопами", "перескочити через стіл, впираючись в нього лише лівою рукою", "пройти на руках по столу із одного кінця в інший".
До 18 століття в Західній Європі вже було два напрями в гімнастиці. Представники одного з них вважали головною метою гімнастики укріплення здоров"я, а іншого – оволодіння складними рухами тіла на спеціальних знарядах.
В 18 та 19 віці великий вплив на розвиток педагогічної та гігієнічної гімнастики справили видатні педагоги Жан – Жак Руссо (1712 – 1778), І.Песталоці (1746 – 1827) та інші.
Руссо вважав, що укріплення та загартування тіла – необхідна умова для розвитку сил та можливостей людини. На його думку, вправи органів нашого тіла готують людину до життя, сприяють його розумовому розвитку та укріпленню здоров’я. Так як і майстер перед початком роботи повинен підготувати свої знаряддя праці, людина на початку життя повинна підготувати своє тіло.
На думку Песталоці, головною метою виховання є розвиток сил та здібностей, закладених в дитині, але ці здібності потрібно розвивати вправами, в іншому випадку вони так і залишаться задатками.
Найкращими фізичними вправами Песталоці вважав вправи по опануванню рухів в суглобах, оскільки з них складаються любі складні дії.
Педагогічні ідеї Руссо, Песталоці та інших великих діячів того часу зустріли підтримку у буржуазної інтелігенції західноєвропейських країн.
Практичні кроки в цьому направленні були зроблені Німеччині. В 70 – тих роках 18 століття в деяких німецьких містечках почали створюватися школи нового типу - філантропіни, школи людинолюбства. В них великої уваги приділяли фізичному вихованню. Найбільш відомим керівником фізичного виховання у філантропінах був Фіт (1763 – 1836).
Засобом фізичного виховання Фіт вважав:
Загартування проти непогоди та низької температури (сюди ж він відносив вміння переносити біль, голод, спрагу і навіть відсутність сну);
Вправи для розвитку органів чуття;
Всі вправи, відомі йому із грецької гімнастики, а також біг на ковзанах, перенесення тяжкостей;
Ігри та розваги;
Дворянські вправи у верховій їзді, танцях;
Рух окремими частинами тіла;
Ручна праця.
Великого розвитку гімнастика набула за радянських часів. Почали розвиватися різноманітні види гімнастики, почали відкриватися кафедри гімнастики в інститутах фізичної культури. В них наряду з підготовкою кваліфікованих спеціалістів по гімнастиці велася велика наукова та науково – методична робота в області теорії та практики.
Перейнялася така добра традиція і за часів "вільної України". Ведеться велика робота по вдосконаленню методики навчання на уроках фізичного виховання. Розробляються системи підготовчих вправ, визначається черговість вправ на уроці. З першого класу вивчається предмет "Основи здоров"я" , де багато місця відводиться темам на спортивно - оздоровчу тематику, починаючи з тлумачення обов’язковості проведення ранкової гімнастики, не говорячи вже про виконання гімнастичних вправ на уроках фізичного виховання.
1.2 Характеристика основних форм фізичної культури
По ступеню впливу на організм всі види оздоровчої фізичної культури (залежно від структури рухів) можна розділити на дві великі групи: вправи циклічного і ациклічного характеру. Циклічні вправи - це такі рухові акти, в яких тривалий час постійно повторюється один і той же закінчений руховий цикл. До них відносяться ходьба, біг, ходьба на лижах, їзда не велосипеді, плавання, веслування.
У ациклічних вправах структура рухів не має стереотипного циклу і змінюється в ході їх виконання. До них відносяться гімнастичні і силові вправи, стрибки, метання, спортивні ігри, єдиноборство. Ациклічні вправи роблять переважний вплив на функції опорно-рухового апарату, внаслідок чого підвищуються сила м'язів, швидкість реакції, гнучкість і рухливість в суглобах, лабільність нервово-м'язового апарату. До видів з переважним використанням ациклічних вправ можна віднести гігієнічну і виробничу гімнастику, заняття в групах здоров'я і загальної фізичної підготовки, ритмічну і атлетичну гімнастику, гімнастику за системою "хатха-йога".
1.2.1 Ранкова гігієнічна гімнастика
Ранкова гігієнічна гімнастика сприяє швидшому приведенню організму в робочий стан після пробудження, підтримці високого рівня працездатності протягом трудового дня, вдосконаленню координації нервово-м'язового апарату, діяльності серцево-судинної і дихальної систем. Під час ранкової гімнастики і подальших водних процедур активізується діяльність шкірних і м'язових рецепторів, вестибулярного апарату, підвищується збудливість ЦНС, що сприяє поліпшенню функцій опорно-рухового апарату і внутрішніх органів.
1.2.2 Виробнича гімнастика
Цей вид оздоровчої фізкультури використовується в різних формах безпосередньо на виробництві. Ввідна гімнастика перед початком роботи сприяє активізації рухових нервових центрів і посиленню кровообігу в робочих м'язових групах. Вона необхідна особливо в тих видах виробничої діяльності, які пов'язані з тривалим збереженням сидячої робочої пози і точністю виконання дрібних механічних операцій.
Фізкультурні паузи організовуються безпосередньо під час роботи. Час їх проведення визначається фазами зміни рівня працездатності -- залежно від виду діяльності і контингенту тих, що працюють. Фізкультурна пауза за часом повинна випереджати фазу зниження працездатності. За допомогою виконання вправ з музичним супроводом для незадіяних м'язових груп (по механізму активного відпочинку) поліпшується координація діяльності нервових центрів, точність рухів, активізуються процеси пам'яті, мислення і концентрації уваги, що благотворно впливає на результати виробничого процесу.
1.2.3 Ритмічна гімнастика
Особливість ритмічної гімнастики полягає в тому, що темп рухів і інтенсивність виконання вправ задається ритмом музичного супроводу. У ній використовується комплекс різних засобів, що роблять вплив на організм. Так, серії бігових і прижкових вправ впливають переважно на серцево-судинну систему, нахили і присідання -- на руховий апарат, методи релаксації і самонавіяння -- на центральну нервову систему. Вправи в партері розвивають силу м'язів і рухливість в суглобах, бігові серії - витривалість, танцювальні -- пластичність і т.д. Залежно від вибирання вживаних засобів заняття ритмічною гімнастикою можуть носити переважно атлетичний, танцювальний, психорегулюючий або змішаний характер. Характер енергозабезпечення, ступінь посилення функцій дихання і кровообігу залежать від виду вправ.
Серія вправ партерного характеру (у положеннях лежачи, сидячи) робить найбільш стабільний вплив на систему кровообігу. Частота серцевих скорочень не перевищує 130-- 140 уд/хв., тобто не виходить за межі зони аероба; споживання кисню збільшується до 1,0--1,5 л/хв.; зміст молочної кислоти не перевищує рівня ПАНО -- близько 4,1 ммоль/л. Таким чином, робота в партері носить характер переважно аероба. У серії вправ, що виконуються в положенні стоячи, локальні вправи для верхніх кінцівок також викликають збільшення частоти серцевих скорочень до 130-140 уд/хв.., танцювальні рухи - до 150-170, а глобальні (нахили, глибокі присідання) --до 160-180 уд/хв. Найбільш ефективну дію на організм надають серії бігових і стрибкових вправ, в яких при певному темпі частота серцевих скорочень може досягати 180-200 уд/хв., а споживання кисню - 2,3 л/хв. Таким чином, ці серії носять переважно анаеробний характер енергозабезпечення (або змішаний з переважанням анаеробного компоненту); вміст лактату в крові до кінця тренування в цьому випадку досягає 7,0 ммоль/л, кисневий борг - 3,0 л .
Залежно від підбору серій вправ і темпу рухів заняття ритмічною гімнастикою можуть мати спортивну або оздоровчу спрямованість. Максимальна стимуляція кровообігу до рівня частоти серцевих скорочень 180 - 200 уд/хв. може використовуватися лише в спортивному тренуванні молодими здоровими людьми. В цьому випадку вона носить переважно анаеробний характер і супроводжується пригнобленням механізмів аеробів енергозабезпечення. Істотної стимуляції жирового обміну при такому характері енергозабезпечення не відбувається; у зв'язку з цим не спостерігаються зменшення маси тіла і нормалізація обміну холестерину, а також розвиток загальної витривалості і працездатності.
На заняттях оздоровчої спрямованості вибір темпу рухів і серій вправ повинен здійснюватися так, щоб тренування носило в основному характер аероба (із збільшенням частоти серцевих скорочень в межах 130--150 уд/хв.). Тоді разом з поліпшенням функцій опорно-рухового апарату (збільшенням сили м'язів, рухливості в суглобах, гнучкості) можливо і підвищення рівня загальної витривалості, але в значно меншій степені, чим при виконанні циклічних вправ.
1.2.4 Атлетична гімнастика
Заняття атлетичною гімнастикою викликають виражені морфофункциональні зміни (переважно нервово-м'язового апарату): гіпертрофію м'язових волокон, зростання м'язової маси, сили і силової витривалості. Ці зміни пов'язані в основному з тривалим збільшенням кровотоку в працюючих м'язових групах в результаті багатократного повторення вправ, що покращує трофіку (живлення) м'язової тканини. Необхідно підкреслити, що ці зміни не сприяють підвищенню резервних можливостей апарату кровообігу і продуктивності аероба організму. Більш того, в результаті значного приросту м'язової маси погіршуються відносні показники найважливіших функціональних систем -- життєвий індекс (ЖЕЛ на 1 кг маси тіла) і максимальне споживання кисню (МПК на 1 кг). Крім того, збільшення м'язової маси супроводжується зростанням жирового компоненту, збільшенням змісту холестерину в крові і підвищенням артеріального тиску, що створює сприятливі умови для формування основних чинників ризику серцево-судинних захворювань.
При спостереженні за 30-річними чоловіками, протягом двох років що займаються атлетичною гімнастикою, було відмічено підвищення артеріального тиску в середньому з 121/70 до 130/78 мм рт. ст. (а у 30 % з них--де 140/80 мм рт.ст.), зниження життєвого індексу (в результаті збільшення маси тіла) з 72 до 67 мл/кг, збільшення ЧСС у спокої з 71 до 74 уд/хв. При виконанні функціональної проби навантаження кількість реакцій на навантаження збільшилася від 2 до 16 (з 30 обстежених), час відновлення пульсу -- від 2,9 до 3,7 мин. За даними електрокардіографічного дослідження, виявлено перенапруження міокарда у 12 % що займаються.
Крім збільшення м'язової маси, цим негативним змінам сприяють також велика нервова напруга і затримка дихання при натуженні. При цьому різко підвищується внутрішньогрудний тиск, зменшується притока крові до серця, його розміри і ударний об'єм; в результаті знижується міокардіальний тиск і розвивається короткочасна ішемія міокарда. При тривалих перевантаженнях, що нерідко мають місце в атлетичній гімнастиці, вказані зміни можуть набути необоротного характеру (особливо у людей старше 40 років). От чому нарощування м'язової маси не повинне бути самоціллю.
Атлетичні вправи можна рекомендувати як засіб загального фізичного розвитку для молодих здорових чоловіків -- у поєднанні з вправами, сприяючими підвищенню можливостей аеробів і загальної витривалості.
Необхідно також врахувати, що силові вправи супроводжуються великими перепадами артеріального тиску, зв'язаними із затримкою дихання і напруженням. Під час напруження в результаті зниження притоку крові до серця і серцевого м’яза різко падає систола і підвищується тиск діастоли. Відразу ж після закінчення вправ -- унаслідок активного кровонаповнення шлуночків серця, тиск систоли піднімається до 180 мм рт. ст. і більш, а діастола різко падає.
Заняття атлетичною гімнастикою, як вже наголошувалося, можуть бути рекомендовані здоровим молодим людям за умови оптимізації тренувального процесу і поєднання атлетичних вправ з тренуванням на витривалість (біг і ін.). Люди зрілішого віку можуть використовувати лише окремі вправи атлетичного комплексу, направлені на зміцнення основних м'язових груп (м'язів плечового поясу, спини, черевного преса і ін., як доповнення після тренування на витривалість в циклічних вправах.
1.2.5 Гімнастика по системі "Хатха – йога"
Не дивлячись на те що ця гімнастика досить популярна в нашій країні, її фізіологічний вплив на організм вивчений поки недостатньо. Цілком імовірно, що діапазон її дії вельми широкий -- унаслідок різноманіття використовуваних засобів.
Хатха-йога -- це складова частина індійської йоги, яка включає систему фізичних вправ, направлених на вдосконалення людського тіла і функцій внутрішніх органів. Вона складається із статичних поз (асан), дихальних вправ і елементів психорегуляциі. Вплив на організм асан залежить принаймні від двох чинників: сильного розтягування нервових стовбурів і м'язових рецепторів, посилення кровотоку в певному органі (або органах) в результаті зміни положення тіла. При збудженні рецепторів виникає могутній потік імпульсів в ЦНС, стимулюючий діяльність відповідних нервових центрів і внутрішніх органів. У позі "стійка на голові" збільшується притока крові до головного мозку, в позі лотоса -- до органів малого тазу. Виконання спеціальних дихальних вправ (контрольоване дихання), зв'язаних із затримкою дихання, крім нервово-рефлекторного впливу на організм сприяє збільшенню життєвої місткості легенів і підвищує стійкість організму до гіпоксії. "Сава-сана" ("мертва поза") з повною м'язовою релаксацією і зануренням в напівдрімотний стан використовується для швидшого і повнішого відновлення організму після сильної м'язової напруги в статичних позах. Стимуляція відновних процесів і підвищення ефективності відпочинку відбувається завдяки зниженню потоку імпульсів від розслаблених м'язів в центральну нервову систему , а також посиленню кровотоку в працюючих м'язових групах.
Останніми роками отримані нові дані про те, що під час релаксації (так само як і в процесі м'язової діяльності) в кров виділяються ендорфіни, внаслідок чого поліпшується настрій і знімається психоемоційна напруга -- найважливіший чинник нейтралізації психологічного стресу.
При динамічному спостереженні за молодими людьми, що займаються за системою "хатха-йога", виявлений ряд позитивних змін в організмі. Так, відмічено зниження частоти серцевих скорочень і артеріального тиску у спокої, збільшення ЖЕЛ (в середньому з 4,3 до 4,8 л), а також збільшення вмісту в крові еритроцитів і гемоглобіну і часу затримки дихання. Найбільшою мірою збільшилися показники гнучкості - з 4,4 до 11,2. Помітного підвищення можливостей аеробів і рівня фізичної працездатності не спостерігалося. У дослідженнях останніх років показаний позитивний вплив йоги на хворих бронхіальною астмою і гіпертонічною хворобою (контрольоване дихання і прийоми психорегуляциі), а також наголошується зниження згортання крові і підвищення толерантності до фізичних навантажень.
Таким чином, система "хатха-йога" може використовуватися в оздоровчій фізичній культурі. Наприклад, успішно застосовуються такі вправи, як черевне і повне дихання йогів, аутогенне тренування (яка, по суті, є варіантом "мертвої пози"), деякі вправи на гнучкість. ("плуг" і ін.), елементи гігієни тіла і живлення і т.д. Проте гімнастика за системою "хатха-йога", мабуть, не може виступати як достатній ефективний самостійний оздоровчий засіб, оскільки вона не приводить до підвищення можливостей аеробів і рівня фізичної працездатності. Населення Індії, не дивлячись на масові заняття за системою "хатха-йога", має найнижчі показники ПМК в порівнянні з іншими народами. Необхідно також врахувати, що систему занять, що дає позитивні результати в умовах Індії, не можна механічно переносити в наше середовище з несприятливою екологічною обстановкою, напруженим темпом життя, дефіцитом вільного часу і відсутністю досвідчених методистів. Система "хатха-йога" вимагає виконання асан рано вранці на свіжому повітрі (у паренні, лісі, біля моря), а після заняття обов'язкова повна релаксація (розслаблення) хоч би протягом 15--20 хв. Навряд чи все це здійснимо в умовах сучасного суспільства.
Описані вище форми оздоровчої фізичної культури (з використанням ациклічних вправ) не сприяють істотному зростанню функціональних можливостей системи кровообігу і рівня фізичної працездатності, а значить, не мають вирішального значення як оздоровчих програм. Провідна роль в цьому відношенні належить циклічним вправам, що забезпечують розвиток можливостей аеробів і загальної витривалості .
Як видно, найбільші показники потужності аероба мають представники циклічних видів спорту - лижники, бігуни, велосипедисти. У спортсменів ациклічних видів (гімнастика, важка атлетика, метання) величина МПК не перевищує показники у нетренованих чоловіків - 45 і 42 мл/кг. Підвищення можливостей аеробів і загальної витривалості (є найбільш важливою властивістю всіх циклічних вправ. Тому вони отримали назву аеробів.
Аеробіка - це система фізичних вправ, енергозабезпечення яких здійснюється за рахунок використання кисню. До аеробів відносяться тільки ті циклічні вправи, в яких бере участь не меншого 2/3 м'язової маси тіла. Для досягнення позитивного ефекту тривалість виконання вправ аеробів повинна бути не меншого 20- 30 хв. Саме для циклічних вправ, направлених на розвиток загальної витривалості, характерні найважливіші морфофункциональниє зміни систем кровообігу і дихання: підвищення скоротливої і "насосної" функції серця, поліпшення утилізації міокардом кисню і т.д. Відмінності окремих видів циклічних вправ, пов'язані з особливостями структури рухового акту і технікою його виконання, не мають принципового значення для досягнення профілактичного і оздоровчого ефекту.
1.3 Класифікація гімнастичних вправ
Гімнастика створена на основі багатовікового досвіду та досягнень сучасної науки в області фізичного виховання. В процесі заняття гімнастикою найбільш успішно вирішуються задачі всебічного фізичного розвитку та вдосконалюються рухові можливості людини. Різноманітні вправи благотворно впливати на всі ланцюжки рухового апарату, на всі групи м’язів та системи органів . І тому не випадково люди, що регулярно займаються гімнастикою, відрізняються рівномірним розвитком мускулатури , гарною осанкою та вправними рухами.
Гімнастика має велике оздоровчо – гігієнічне значення. Один із відомих мислителів древнього світі Плутарх, оцінюючи оздоровче значення гімнастики, сказав : "Гімнастика – цілюща частина медицини". Корифеї світової науки, російські вчені І.М. Сеченов, І.П.Павлов, І.Н.Мечников, П.Ф.Лесгафт велике значення придавали фізичним вправам , особливо гімнастичним, і вважали їх за найкращий засіб підвищення життєдіяльності та працездатності, а також оздоровлення та активного відпочинку.
Гімнастика – найбільш ефективний засіб продовження життя, підтримання життєздатності всіх органів людини. Тут буде доречно привести слова професора І.Н. Саркизова – Серазіні: " Упрямо, настойчиво, невзирая на годы, начинайте заниматься гимнастикой, и положительный результат от вековечного источника долголетия не замедлит сказаться и на очертаниях вашего тела и на деятельности всех ваших важнейших органов" ( 10, ст.145).
Гімнастикою можуть займатися всі: діти та підлітки, дорослі та люди похилого віку, добре підготовлені фізично та новаски, зорові та хворі. Гімнастикою займаються в дошкільних закладах, в школах, в середніх та вищих навчальних закладах, в спортивних школа, в оздоровчих закладах для дітей та дорослих.
Гімнастика забезпечує прикладну підготовку займаючихся. На заняттях гімнасикою вдосконалюються такі життєвонеобхідні навички та вміння , як ходьба, біг, рівновага, метання, стрибки, повзання, перенесення грузу та інші , які можуть примінятися в буденному житті людини.
Велике значення гімнастики, також, як засіб естетичного виховання людини. Засоби гімнастики сказуються не лише на формування гарних форм тіла, але вони і самі по собі гарні. Ефективність технічного виконання інших видів фізичних вправ визначається кількісними мірами: секундами, хвилинами, метрами та ін., в той час, як гімнастичні вправи оцінюються захопленням від їх виразного, технічно правильного виконання.
Багате і педагогічне значення гімнастики . Специфічні особливості виконання засобів гімнастики , особливості організації їх проведення дозволяють найбільш успішно вирішувати задачі виховання підростаючого покоління. Виконання рухових дій в гімнастиці точно обумовлено, існує
твердий , детально регламентований порядок занять, є свої традиції та свій стиль організації процеса навчання. Все це дисциплінує учнів, привчає їх уважно ставитися до процеса фізичного виховання , сприяє вихованню працелюбності , волі та характера.
Гімнастика це яскравий приклад з"єднання розумової освіти та фізичного виховання. Процес навчання оснований на широкому використанні аналізу та синтезу рухів, на вихованні вмінь володіти та керувати своїми діями, на творчому створенні нових рухових кооординацій, на розвиткові пізнавальних здібностей. Все це стимулює інтелектуальну діяльність, формує розумові активність, пластичність та мобільність центральної нервової системи. П.Ф. Лесгафт, говорячи про свою систему гімнастики в школі, писав: "Умственное и физическое образование так тесно связаны между собой, что должны составлять нераздельную задачу школы; всякое односторонее развитие непременно нарушит гармонию в образовании и не создаст условий для развития человека" ( 12 , ст. 287).
Гімнастика включае в себе систему спеціально розроблених фізичних вправ. Але в ній можна приміняти любу фізичну
вправу, якщо вона використовується у відповідності з вимогами гімнастичного методу та спрямована на вирішення задач всебічного фізичного розвитку.
Гімнастичні вправи виникли в зв’язку з необхідністю задоволення життєвих потреб людини. Тому , багато з них основані на рухах позичених із трудової, бойової та побутової діяльності людини (ходьба, біг, повзання, стрибки, рівновага, метання, переноска грузів та ін.) По мірі розвитку суспільства та наукових знань про практику фізичного виховання, почали виникати абстрактні рухи, що представляють собою елементарні рухи, виділені із цілісних рухових дій. Вони складають більшість гімнастичних вправ і приміняються головним чином для навчання основним рухам, для розвитку фізичних якостей та вирішення різних педагогічних задач. Сюди входять вправи для окремих частин тіла, вправи на різних гімнастичних пристроях та ін. Арсенал гімнастичних вправ дуже різноманітний. Їх прийнято класифікувати у відповідності з педагогічними завданнями, які вирішуються за допомогою вправ:
Стройові вправи;
Загально розвиваючі;
Вільні;
Прикладні;
Стрибки;
Вправи на гімнастичних пристроях;
Акробатичні;
Вправи художньої гімнастики.
Система гімнастичних вправ постійно вдосконалюється. Вправи виконуються у відповідності з вимогами гімнастичного стилю, який передумовлює визначену манеру виконання, дотримання встановлених технічних вимог (по зовнішній формі) та визначеного характеру виконання.
Вправи, як правило виконуються із вихідних положень, дякуючи чому уточнюється дія вправи на організм людини, а також формуються відповідні рухові навички. Вправи виконуються як без предметів, так і з ними.
Застосування гімнастичних снарядів (лавки, буми, драбини, шести, канати) та предметів (палки, гантелі, булави, набивні м’ячі, амортизатори та ін.) сприяє вдосконаленню рухових можливостей учнів.
По тому як вправи впливають на організм людини, їх можна розділити на такі групи:
Вправи направлені на загальний розвиток фізичних якостей та рухових можливостей (стройові вправи, загально розвиваючі).
Вправи, направлені на формування життєво необхідних навиків та умінь (прикладні вправи, прості стрибки).
Вправи, направлені на розвиток і вдосконалення рухових та вольових якостей (вільні вправи, опірні стрибки, акробатичні вправи, вправи художньої гімнастики).
Висновок
З вищевикладеного видно, що фізичне виховання дітей шкільного віку здійснюється різними засобами, що входять в систему фізичного виховання школярів, але одним із найважливіших засобів являється гімнастика.
Цільове направлення, зміст та методичні особливості основної гімнастики забезпечують рішення завдань фізичного виховання дітей шкільного віку.
Основна гімнастика не ставить вузької мети досягнення спортивних результатів. Вона спрямована, перш за все, на формування організму, що зростає та підвищення його життєдіяльності . Вправи основної гімнастики багатогранні, порівняно прості по техніці виконання, за їх допомогою можливо по різному впливати на фізичний розвиток дітей шкільного віку та навчати їх основним життєво важливим руховим навичкам.
Доступність та простота рухів основної гімнастики дозволяє вчителю вести заняття в класі, використовуючи фронтальні, групові, поточні, ігрові способи організації заняття.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Ф.О.Александров. "Быт и культура", Москва. 1978.
2. М.В. Антропова "Школьная гигиена", Москва, "Медицина", 1970.
3. О.П. Бамбуркін та ін. "Фізичне виховання в сільській школі", "Рідна школа", 1994, №9.
4. М.Д.Большакова, А.Я. Гольдфельд "Руководство для школьных врачей", "Медгиз", 1985.
5. В.В.Гориневский, "Физическое образование. Пособие для воспитателей, преподавателей учебных заведений и лиц, занимающихся физическим образованием". Спб., 1913.
6. О.B.Жеребцов. "Физкультура и труд". Москва.1986.
7. В.М. Заціорський "Фізичні якості спортсмена", ФиС, 1966.
8. М.В. Зімкін " Фізіологічна характеристика сили, швидкості, витривалості", ФиС, 1956.
9. В.И. Козлов, Богданов Г.П. "Спортивный час Школьника", М., 1985.
10.Колесов Д.В. "Физическое воспитание и здоровье школьников"
Москва, 1983.
11. И.Н.Саркизов – Серазини "Путь к здоровью, силе и долгой жизни", ФиС, 1957.
12. А.Н.Крестовников, " Очерки по физиологии физических упражнений", ФиС, 1952
13. П.Ф. Лесгафт, "Руководство к физическому образованию детей школьного возраста"" ч.І, Спб., 1888; ч. ІІ Спб., 1901 .
14. П.Ф.Лесгафт, "Собрание педагогических сочинений", т.2, 1952 р., ст. 118 – 119).
15.Л.П.Матвеев "Теорія фізичного виховання", ФиС, 1959
16.Наказ МОЗ та МОН України від 21.04.05р. № 242/178 " Про посилення роботи щодо профілактики захворюваності дітей у навчальних закладах та формування здорового способу життя учнівської та студентської молоді".
17. И. П. Павлов "Двадцатилетний опыт обьективного изучения высшей нервной деятельности. Изд. 7.М., Медгиз, 1907.
18.А.Е. Покровский "Детские игры и гимнастика в отношении здоров"я и воспитания младенца" , 1893 .
19.А.Е. Покровский "Физическое воспитание у детей разных народов
преимущественно России", 1884 .
20.Чиж Ю.А. "Фізична культура – джерело здоров"я", Київ, "Здоров"я" 1977.