Практичне заняття 7-9
Заняття 3
1. Кінець 30-х років – апогей сталінізму. Масові репресії в СРСР.
2. Особливості економічного розвитку країни. Посилення командноадміністративних методів управління економікою.
3. Заходи і прорахунки в забезпеченні обороноздатності країни
Кінець 30-х років – апогей сталінізму. Масові репресії в СРСР.
Наприкінці 20 — у першій половині 30-х рр. репресії було спрямовано здебільшого проти "класово ворожих" верств суспільства: „буржуазних спеціалістів”, „непманів”, „куркулів”. Найбільш гучними процесами того періоду були "Шахтинська справа" (1928 р.), процес "Трудової селянської партії" (1929 р.), "Промпартії" (1930 р.), процеси над антипартійними групами.
Поряд із репресіями вдосконалювалася система тотального контролю над суспільством. Підростаюче покоління через комсомольську і піонерську організації виховувалось у дусі ненависті до "ворогів народу", необхідності непримиренної боротьби зі "шпигунами", "шкідниками" на виробництві, "куркулями", заохочувалися навіть доноси на батьків. Сили дітей та молоді спрямовувалися на активнішу участь в індустріалізації країни і колективізації сільського господарства, зміцнення дисципліни й підвищення якості навчання.
У містах у 1924 р. було введено паспортну систему. Вона забезпечила адміністративне скорочення кількості жителів міст, які постачалися продуктами харчування централізовано.
Було принято закон, згідно з яким робітника за найменшу провину звільняли з роботи, залишаючи без картки споживача, з подальшим виселенням його сім’ї з квартири.
З 1930 р. розширювалася мережа виправно-трудових таборів, об’єднаних у систему ГУЛАГу ("Главное управление лагерей"). Кількість ув’язнених у цих таборах за 10 років зросла до 4 млн. Відновлено каторгу та смертну кару.
Від середини 30-х рр. репресії набули масового характеру і досягли апогею в 1937-1938 рр.
Приводом до посилення репресій у партії та країні стали події 1934 р., коли на XVІІ з’їзді ВКП (б) група делегатів спробувала замінити Сталіна на посаді генерального секретаря ЦК іншим лідером. Ним би міг стати секретар Ленінградського обкому ВКП (б) С.Кіров. На з’їзді Сталін і його оточення (головно Каганович) фальсифікували підсумки таємного голосування. Наприкінці 1934 р. сталося політичне вбивство С.Кірова, обставини якого залишилися не до кінця з’ясованими, хоча, поза сумнівом, ініціатором його був Сталін. Убивство дало поштовх до масових репресій, зміцнення диктаторського режиму. Тільки в 1937-1938 рр. репресували до 10 млн осіб, із яких 2-3 млн знищили фізично.
Для спрощення системи винесення вироків створювалися позасудові органи — "трійки". Розгляд справ був досить формальним, а виправдовувальних рішень майже не було.
Масові репресії 30-х рр. знекровили інтелектуальну силу радянського суспільства в політиці, армії, науці. Це — один із найбільших злочинів сталінського тоталітарного режиму проти власного народу.
Опір режиму існував, але не мав масового характеру. Це були поодинокі виступи тих, хто не змирився. Всі ці виступи жорстоко придушувалися. Прийняття нової, "сталінської", конституції 5 грудня 1936 р. не змінило сутності тоталітарної системи в СРСР, хоча було формально проголошено демократичні права і свободи.
Масові репресії не становили основного змісту життя суспільства. Народ, долаючи повсякденні труднощі, прагнув до щастя. Кожен влаштовував його як міг. Багатьом були невідомі ті жахливі злочини режими. Дехто з тих, хто знав або здогадувався вважав, що так і потрібно. Народ під впливом заклинань «про світле майбутнє» здійснював трудові подвиги (О.Стаханов, М.Ізотов, П.Ангеліна та ін.), радів з кожних успіхів країни: чи то будівництва чергової новобудову, чи то з успіхів радянських льотчиків (Чкалов та інші), чи з успіхів дослідників півночі (Папанін та ін.) тощо. Радіючи він вірив, що казав їх вождь (Сталін), що «Жити стало краще, жити стало веселіше».
3. Заходи і прорахунки в забезпеченні обороноздатності країни
Складну ситуацію напередодні війни погіршили прорахунки і помилки керівництва країни. Громадяни вірили, що уряд СРСР робить усе можливе, аби уникнути війни, і працює на благо країни. Сприяла цьому й офіційна пропаганда, яка надто перебільшувала силу Червоної Армії. Посилено пропагувалася теорія Сталіна, Ворошилова, Бульонного, Тимошенка та Мехліса, що Червона Армія воюватиме на "ворожій території" і тільки "малою кров'ю". Повністю було згорнуто антифашистську пропаганду. Це зумовлювалося насамперед ситуацією у Комуністичній партії, що керувала всіма ланками життя. Багатьох її керівників було знищено. Кількість членів КП(б)У протягом 1933-1938 рр. зменшилась удвоє. На діяльності нових керівників позначилися репресії, напруженість у суспільстві.
Аналогічне становище спостерігалося і в армії. Кадрових офіцерів було винищено, а нові командири не мали належного досвіду. Вкрай негативно позначилася на боєздатності армії і діяльність К. Ворошилова, С. Будьонного, Л. Мехліса, Г. Кулика та ін. Недолугість теорій сталінських "стратегів" продемонструвала радянсько-фінська війна (листопад 1939 року - березень 1940 року), протягом якої СРСР втратив понад 500 тис військовиків. За подвиги у цій війні І. Кравченко, X. Краснокутський, М. Лисенко та інші представники українського народу були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Бездарне командування призвело до втрати 44-ї дивізії імені М. Щорса з України. її бойові порядки з обозами розтягнулися на 30 км, що дало змогу фінам знищити її на вузьких лісових дорогах.
Ще однією кривавою сторінкою тієї війни був штурм залізобетонних дотів "у лоб", наслідком якого була загибель десятків і сотень тисяч червоно армійців. Свідок тих подій, фін, колишній кулеметник, який воював на "лінії Маннергейма" (полоса залізобетонних укріплень) згадував про штурм солдатами Червоної Армії Хоттіненського вузла оборони: "...А потім ланцюгами пішла ваша піхота. Вона йшла так густо, що ми не встигали перезаряджати стрічки. Дуло розжарилося до червоного і всі кулі влучали в ціль. А ваші солдати продовжували по штабелях трупів повзти вперед. Потім знову піднімалися з гвинтівками. На весь зріст, лише з гвинтівками... Наш унтер сказав: "Ці росіяни до дідька хоробрі хлопці, але в них там, нагорі, хтось напевно з'їхав з глузду."".
Генерал армії А. Грибков згадував, що наша піхота мала на озброєнні "трьохлінійку" зразка 1891 р., трохи модернізовану у 30-х роках, а фіни - автомати "Суомі". Вітчизняний варіант такої зброї на фронт не потрапив. Його забракував С. Будьонний, сказавши, що автомат призначений "для американських гангстерів, солдату він не до лиця". Фіни були набагато краще екіпіровані, а наші солдати потерпали не лише від холоду, а й від недостатнього харчування (буханки хліба, що замерзали, треба було розрубувати сокирою, а у фінів були галети). Червоноармійці спали в наметах у 40-градусний мороз, а супротивник обігрівався в саунах.
Ця війна продемонструвала низький рівень радянської військової теорії, наслідком були десятки й сотні тисяч загиблих, полонених, поранених і обморожених бійців. Під час війни з Фінляндією всі лікарні України було заповнено ними. Війна ще більше погіршила міжнародне становище країни. СРСР було виключено з Ліги Націй і проголошено агресором.
Перед початком німецько-радянської війни радянське керівництво замінило на посаді наркома оборони К. Ворошилова на С. Тимошенка. Про ситуацію у Червоній Армії в цей момент свідчить "Акт про прийом Наркомату оборони Союзу СРСР тов. Тимошенка С. К. від тов. Ворошилова К. Є." від 8 травня 1940 року. В ньому наголошується, що значна частина озброєння армії застаріла, нові зразки техніки надходять повільно, запущено укомплектування та опорядження військ, оперативні та мобілізаційні плани не розроблені, статути та інструкції непридатні, бойова підготовка командного складу слабка, Генштаб не має даних про систему прикриття кордонів, всі частини, крім кавалерійських, у жалюгідному стані.
Навесні 1941 року на всю армію налічувалося лише 37 тисяч радіостанцій, механіки-водії мали по 7-10 годин водіння бойових машин, пілоти - по 10-15 годин льотного часу, лише 44 з них були здатні літати за будь-яких умов удень і вночі. Проте майже нічого не змінилося. Надалі ігнорувалася теорія глибоко-ешелонованої оборони. З великим запізненням почали формувати механізовані корпуси, хоча було-таки запущено в серійне виробництво нові танки КВ і Т-34. Ще гірше становище було в авіації, оскільки талановиті авіаконструктори опинилися за ґратами. Наприклад, бомбардувальник АНТ-58 (згодом він отримав назву ТУ-2), автором якого був А. Туполев, був значно досконаліший за аналогічні німецькі літаки. Однак його двічі знімали з озброєння, а натомість випускали застарілі Пе-2, Іл-4.
Перед війною було демонтовано укріплені райони на старому кордоні. Спорудження нових до початку війни не було забезпечене. Одночасне переобладнання аеродромів під керівництвом НКВС і особисто Берії для нових літаків призвело до скупчення їх на відомих німцям аеродромах. Тому більшу частину літаків було знищено на початку війни.
Плани прикриття кордонів були застарілими. Радянські угруповання на момент нападу німців були укомплектовані переважно зношеною технікою і озброєнням. У довоєнний час, з моменту підписання Пакту про ненапад, СРСР істотно програвав у безпеці. За логікою Сталіна, щоб не спровокувати Німеччину на агресію, слід співробітничати з нею. Почалося це ще під час воєнних дій в Польщі. Так, радянські і німецькі війська наступали на Львів з двох боків і врегулювали всі деталі, щоб уникнути конфлікту, що закінчилось спільним парадом німецьких і радянських військ у захопленому Львові. Співробітництво продовжувалося і після розгрому Польщі. Так, було налагоджено регулярне забезпечення "Люфтваффе" (німецьких ВПС) радянськими метеозведеннями, що полегшило німцям бомбардування Англії. В. Молотов і А. Мікоян надали німецькому командуванню військово-морську базу на 35 км східніше від Мурманська для ремонту кораблів, яка діяла включно до закінчення операцій в Норвегії.
Протягом сімнадцяти місяців після підписання радянсько-німецького пакту Німеччина отримала із Радянського Союзу 865 тис. т нафти, 140 тис. т марганцевої руди, 14 тис. т міді, 3 тис. т нікелю, 101 тис. т бавовни-сирцю, понад 1 млн т лісоматеріалів, 11 тис. т льону, фосфати, платину і майже 1,6 млн т зерна. У свою чергу, СРСР одержав від Німеччини військових матеріалів на суму 977, 2 млн марок. Через радянську територію здійснювався транзит стратегічної сировини і продовольства з країн Тихоокеанського басейну, Близького Сходу. СРСР фактично перетворився на невоюючого союзника Гітлера. Такими були наслідки Пакту про ненапад в серпні 1939 року і вступу Червоної Армії на українські і білоруські землі.
Командування неправильно оцінило досвід війни в Іспанії та інших країнах у 1936-1939 рр. Потерпала армія від прорахунків і злочинних помилок в кадрових питаннях. На початку 1940 р. понад 70 % командирів дивізій, 70 % командирів полків і 60 % військкомів і начальників політвідділів з'єднань працювали на цих посадах менше року. В армії панувала атмосфера недовір'я. Низьким був рівень освіти військових: з 225 командирів полків жоден не мав вищої спеціальної освіти.
Німеччина ж, навпаки, набула необхідного досвіду для війни з СРСР, до якої ретельно готувалася. Про це уряд СРСР регулярно інформувала розвідка, але сталінська верхівка ігнорувала такі донесення. Досить назвати хоча б записку керівника військової розвідки П. Голикова, розіслану в усі ланки розвідки після повідомлення Л. Треппера про наближення війни: "Всі документи, що вказують на близький початок війни, повинні розглядатися як фальшивки, які походять з британських або навіть німецьких джерел". Подібною була реакція й на повідомлення керівника інформаційного відділу радянської розвідки підполковника В. Новобранця. Після цього він, ризикуючи життям, на свою відповідальність розіслав напередодні війни у війська інформацію (зведення № 8) про те, що Німеччина найближчим часом нападе на СРСР. За це Новобранця зняли з посади, а його розстрілу перешкодила війна. Потім він командував розвідкою в одній із армій, потрапив у полон і активно брав участь у норвезькому русі Опору. Після війни 10 років провів у сталінських таборах.
Сталінська верхівка ігнорувала інформацію Р. Зорге, який повідомив точну дату нападу Німеччини на СРСР ще 6 червня 1941 року. Сталін отримав інформацію, що на радянсько-німецькому кордоні зосереджено майже 4 млн німецьких і румунських військ, а 16 червня спецповідомлення від розвідки: "Всі воєнні заходи Німеччини з підготовки збройного виступу проти СРСР повністю закінчені, і удару можна чекати в будь-який час...". З 1 січня до 10 червня 1941 року на кордоні з Німеччиною було затримано 2080 порушників, з яких 183 німецькі агенти-розвідники. Радянській стороні інформацію про підготовку Німеччини до війни надсилав Віллі Леман - начальник контррозвідувального відділу гестапо. Побутує версія, що навіть посол Німеччини в СРСР незадовго до початку війни зустрівся з послом СРСР в Німеччині Деканозовим і попередив його про підготовку нападу. Поінформував він про це і Молотова. Знехтували і повідомленням українського художника і розвідника М. Глущенка (агентурне ім'я "Ярема"). Ще в червні 1940 року він повідомив про підготовку Німеччини до війни з СРСР. Радянська розвідка зі штабу німецьких ВПС "Люфтваффе" за кілька днів до початку війни передавала керівництву держбезпеки, що всі приготування Німеччини закінчено і війна може початися будь-коли.
Радянські спецслужби внаслідок репресій допустили багато помилок. Перед Південним фронтом було "виявлено" 900-960 танків ворога (насправді їх було 60), 40 піхотних і 13 танкових дивізій (фактично - жодної танкової і в 2,5 раза менше піхотних). Через таку дезінформацію командування фронту відвело війська на рубіж Дністра.
Отже, усі факти й документи про репресії в СРСР, зокрема в Україні, та неадекватність і запізнілість заходів щодо зміцнення армії та обороноздатності країни підтверджують прорахунки вищого керівництва країни напередодні війни.