Кіберпростір і кібербезпека у міжнародних відносинах

ІНСТИТУТ СПЕЦІАЛЬНОГО ЗВ’ЯЗКУ ТА ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ
НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ УКРАЇНИ «КИЇВСЬКИЙ
ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІМЕНІ ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО»
Реферат
З навчальної дисципліни «Міжнародна безпека та євроатлантична інтеграція
України»
ТЕМА: Кіберпростір і кібербезпека у міжнародних відносинах
Виконав: курсант С-
15 навч.групи сол. Коструб Артем
(підпис)
Перевірив:
професор кафедри № 4
Валерій Ананьїн
(підпис)
Київ – 202
3

3
Вступ
Сучасні інформаційно-телекомунікаційні системи впроваджені майже у всі сфери життя. Основною метою їх впровадження є підвищення ефективності функціонування промислових та бізнес процесів. Але разом з цим вони впроваджують цілу низку загроз, що потребують завчасного реагування щодо їх запобігання або вирішення та обізнаності з факторами ризику всіх зацікавлених сторін. Система кібербезпеки має працювати в інтересах громадськості як для постачальників послуг, так і для користувачів послуг. Саме держава як гарант прав і свобод громадян має взяти на себе відповідальність за забезпечення доступу до стабільного безпечного цифрового простору, яким можуть скористатися всі громадяни, адже забезпечення належного рівня кібербезпеки є необхідною умовою розвитку інформаційного суспільства. З огляду на все це, забезпечення кібербезпеки держави та кожної людини є актуальним завданням нашої держави.
Мета реферату - проаналізувати наукові джерела про поняття та роль
кібербезпеки в Україні.
Завданнями підготовки реферату є:
1. Розкрити суть, поняття та зміст кібербезпеки.
2. Проаналізувати сучасний стан кібербезпеки в Україні та досвід провідних країн світу в цій сфері.
3. Проаналізувати стан підготовки фахівців в галузі кібербезпеки.

4
1. Поняття кібербезпеки та її розвиток
Під кібернетичною безпекою розуміють стан захищеності життєво важливих прав та інтересів людини, суспільства, держави у кіберпросторі від внутрішніх і зовнішніх протиправних посягань та загроз таких посягань. Проте, враховуючи
інші наукові підходи до визначення безпеки, кібернетичну безпеку пропонується розуміти як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, держави від зовнішніх і внутрішніх загроз, пов’язаних з використанням ресурсів
інформаційно-телекомунікаційних систем (іншими словами ресурсами кіберпростору).
На сьогодні ми вже маємо стратегію кібербезпеки України[9], закон про кібербезпеку[10]. Цими законами визначені основні поняття кібербезпека, кібератака, кіберзагроза. Ці поняття з’явились не так давно, але якщо повернутися назад у минуле ми можемо побачити що вони з’явились тоді, коли виникли інформаційні технології.
В кінець 60-х початок 70-х років минулого сторіччя почались створюватись перші великі обчислювальні системи, які пізніше переросли в комп’ютери. На той момент ці обчислювальні системи займали цілі кімнати, будівлі і для їх обслуговування потрібні були цілі відділи людей, вже тоді зловмисники зацікавились функціонуванням таких систем і робили перші спроби реалізації несанкціонованих впливів. Ті перші впливи були пов’язані з певним нанесенням фізичної шкоди.
З часом інформаційні системи розвивалися, їх обчислювальні потужності збільшувалися, вони ставали більш доступними для пересічних користувачів.
Паралельно з цим еволюціонували порушники. Вони почали впливати певним чином на інформацію, яка циркулювала в тих системах. Впливаючи на
інформацію вони могли її модифікувати, порушувати цілісність.
Пізніше, коли комп’ютери почали об’єднуватись в комп’ютерні мережі різного роду, почались з’являтися спеціалізовані атаки, які враховують мережеву

5 структуру. Так великого галасу наробила потужна кібератака, яка сталася у 1988 році. Так звана «Черв’як Моріса», яка нанесла шкоди за тиждень близько 100 тис. доларів. І саме тоді вперше світова спільнота заговорила про інформаційну безпеку. Нанесена шкода дала поштовх розвитку кібербезпеки як наукового напрямку.
У тому ж році в одному з найбільших університетів США, Університеті
Карнегі Меллона, викладачі разом із студентами профільного напрямку кібербезпеки, організували першу в світі команду з реагування на інциденти
інформаційної безпеки, яка потім з часом переросла в більш глобальну команду.
На початку це було звичайне об’єднання студентів і викладачів, які вирішили захистити інформаційно-комунікаційні системи свого університету від можливого ураження кібератак. Пізніше, після успішної роботи цієї команди, вона стала займатися інформаційною безпеко в окрузі, та згодом на базі цієї команди було створено координаційний центр США, який на сьогодні координує діяльність більш ніж 200 центрів реагування на інциденти інформаційної безпеки в США. Сьогодні Computer emergency response team (CERT) покривають територію майже всього світу.
Починаючи з 90-х років, після створення інтернету, зловмисники почали пристосовуватись до тих технологій, і створювати нові методи атак. Їх вже цікавила не інформація, а матеріальна вигода, яку могла принести ця інформація.
Таким чином вони могли впливати на бізнес процеси, які забезпечували циркулювання тієї інформації. В першу чергу це була банківська галузь, де відбувалися транзакції.
Якщо аналізувати історично розвиток безпеки та атаки в кіберпросторі, то можна сказати, що зловмисники завжди були на крок попереду.
Перші відомі масові кібератаки спрямовані проти національної безпеки країни відбулися 2007 року в Естонії. Після цього всі держави світу почали працювати над удосконаленням своєї нормативно-правової бази в галузі

6 кібербезпеки, тобто приймати стратегії та концепції забезпечення кібербезпеки.
Нині більшість розвинених держав світу мають такі стратегії.
Після 2007 року зловмисники знайшли новий об’єкт впливу – це свідомість громадян та суспільна думка.
На сьогодні кібератаки вийшли на міжнародну арену, вони політизовані і використовують певні гібридні методи, і зокрема застосовуються для отримання певними державами переваг у кіберпросторі. Кіберпростір стає площиною, у якій держави ведуть свої війни. Він вимагає нових знань, вмінь та високоспеціалізованих фахівців, які могли б оперативно реагувати.

7
2. Досвід розвитку систем кібербезпеки провідних країн світу та її сучасний
стан в Україні
Забезпечення належного рівня кібернетичної безпеки є необхідною умовою розвитку інформаційного суспільства. В умовах глобалізації інформаційних процесів, їх інтеграції в різні сфери суспільного життя, керівництво провідних держав світу приділяє посилену увагу створенню та удосконаленню ефективних систем захисту критичної інфраструктури від зовнішніх і внутрішніх загроз кібернетичного характеру.
У багатьох провідних країнах світу вже сформовані загальнодержавні системи кібернетичної безпеки – як найбільш оптимальні організаційні структури, що здатні в короткий проміжок часу акумулювати сили та засоби різних державних органів і приватного сектору для протидії кіберзагрозам.
США з 2009 р. для захисту від кіберзагроз військової інфраструктури, реалізації програм та засобів, що спроможні контролювати ескалацію конфліктів та впливати на розвиток подій на всіх етапах конфліктів, першими у світі почали формування сил кібероборони, як окремого виду збройних сил [12,13].
Кіберкомандування США було утворено на базі та фондах АНБ й управління
інформаційної безпеки Повітряних Сил (Air Forc Information Security Agency), шляхом об’єднання сил і засобів підрозділів за ознакою їх віднесення до кіберпростору (електромагнітного спектру), перепрофілювання або створення установ (підрозділів) науки та підготовки персоналу, створення системи кіберрозвідки з підсистемою управління, силами та засобами.
Розгортання британських кібервійськ проходить згідно з ініціативи
Міністерства оборони Великої Британії і Центру урядового зв'язку (GCHQ).
Великобританія спланувала на розвиток кібербезпеки у 2016–2021 роках витрати у розмірі понад 3 мільярди фунтів. З них 22 млн. фунтів стерлінгів ($27,8 млн.) - на створення Центру активних кібероперацій, який буде спільно використовуватися МО та GCHQ й забезпечувати та посилювати діяльність 77-

8 ої бригади кібероперацій. Національний центр кібербезпеки Великої Британії щороку проводить найбільші у світі кібернавчання Locked Shields для експертів у сфері кіберзахисту.
Однією з основних стратегічних цілей безпеки Польщі визнано гарантоване безпечне функціонування в кіберпросторі. Військова контррозвідка (Sluzba
Kontrwywiadu Wojskowego, SKW), яка підпорядкована Міністру національної оборони здійснює не тільки контррозвідувальні заходи, але й забезпечує кібербезпеку для Збройних Сил Республіки Польща. Військова розвідка (Sluzba wywiadu Wojskowego, SWW) здійснює в інтересах оборони електронну розвідку та криптоаналіз. Активно Протиборство у кібернетичному просторі. Сучасні
інформаційні технології у сфері безпеки та оборони № 1 (37)/2020 здійснюються заходи правового, організаційного та технічного характеру щодо вдосконалення національної системи кібербезпеки та кібероборони, розробки нормативно- правової бази активної оборони в кіберпросторі. На створення кіберсил Польща виділила 2 млрд. злотих (близько 465 млн євро). З 2019 р. розпочато формування
Військ оборони кіберпростору, які у продовж кількох років мають нараховувати
1000 військовослужбовців.
Угорщина створює у складі Збройних Сил Центр Командування кібербезпеки з підпорядкуванням йому існуючих підрозділів: Центру кібербезпеки Служби національної безпеки Угорщини, Головного центру кібербезпеки Будапештської гарнізонної бригади, Центру забезпечення захисту інформації та підтримки управління 43 полку зв’язку, а також створює для підготовки військових та цивільних фахівців силових структур країни Академію кіберзахисту, яка складається з 5 кафедр та 3 лабораторій. Центр кібербезпеки підпорядкований директорату технологій, кібер- та ІТ-захисту. В свою чергу, Директорат є військовоорганізаційною структурою, що входить до складу Воєнної служби національної безпеки. Чисельність Центру кібербезпеки може нараховувати до
1000 військовслужбовців[14].

9
Естонія відіграє провідну роль у зміцненні європейського кіберзахисту. З 2008 року у Таллінні діє Об'єднаний центр передових технологій з кібероборони
НАТО (NATO Cooperative Cyber Defence Centre of Excellence), який сьогодні є флагманом європейської кібербезпеки. Центр має акредитацію НАТО. Центр налічує 20 учасників – 17 членів НАТО та 3 країни-партнери. Унікальність центру полягає в тому, що там разом працюють військові, цивільні, представники уряду. Робота центру сфокусована на трьох основних напрямках: дослідження, тренування та навчання.
В Україні також відбувається процес формування системи кібернетичної безпеки. Як складову такої системи варто розглядати єдину загальнодержавну систему протидії кіберзлочинності, пропозиції щодо створення якої ще у 2011 році доручалося розробити Кабінету Міністрів України за участю Служби безпеки України [3].
Водночас, недосконалість національного законодавства у сфері забезпечення кібернетичної безпеки значно підвищує ймовірність реалізації таких загроз, що негативно впливає на загальний рівень національної безпеки України.
Аналізуючи Доктрину інформаційної безпеки України, що затверджена указом Президента України від 25 лютого 2017 року[11], можна виокремити кілька напрямів забезпечення інформаційної безпеки: утвердження свободи слова в країні; формування якісних урядових комунікацій – комплексу заходів, що передбачають діалог уповноважених представників Кабінету Міністрів
України з цільовою аудиторією з метою роз’яснення урядової позиції та політики з певних проблемних питань [5]; об’єктивне інформування світової спільноти про Україну і формування її позитивного іміджу через систему іномовлення;
інформаційна реінтеграція тимчасово окупованих територій; боротьба з пропагандою; протистояння кібератакам[4].
Правову основу кібернетичної безпеки України становлять Конституція
України, закони України “Про основи національної безпеки”, “Про інформацію”,

10
“Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах”, “Про
Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки” та інші закони, Конвенція Ради Європи про кіберзлочинність, інші міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України, Доктрина інформаційної безпеки України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти.
До загальних суб’єктів забезпечення кібернетичної безпеки України доцільно віднести: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері захисту державних інформаційних ресурсів у інформаційно- телекомунікаційних системах, криптографічного та технічного захисту
інформації; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері інформатизації та телекомунікацій; підрозділи розвідувальних органів
України, що виконують завдання із забезпечення кібернетичної безпеки України; органи державної влади, а також підприємства, установи, організації, у власності яких перебувають об’єкти, віднесені до критичної інфраструктури; правоохоронні органи, що здійснюють досудове слідство в справах про кіберзлочини; Збройні Сили України, що реагують на військову агресію, у т. ч.
із застосуванням кібернетичної зброї; підприємства, установи, організації, що проводять господарську діяльність у кіберпросторі, в т. ч. пов’язану із захистом
інформаційних ресурсів.
Водночас, з числа загальних суб’єктів необхідно окремо виділити спеціальних суб’єктів забезпечення кібернетичної безпеки, якими є суб’єкти протидії кіберзлочинності та кібертероризму (Міністерство внутрішніх справ України;
Служба безпеки України; Міністерство юстиції України; Генеральна прокуратура України) та суб’єкти забезпечення кібернетичного захисту об’єктів національної критичної інфраструктури (Служба безпеки України; Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України; власники об’єктів національної критичної інфраструктури).

11 15 березня 2016 було затверджено Стратегії кібербезпеки України, Указом
Президента України[9]. У Стратегії кібербезпеки України зазначено, що розвиток безпечного, стабільного і надійного кіберпростору має полягати, зокрема, у таких діях:
1) вироблення і оперативна адаптація державної політики у сфері кібербезпеки, спрямованої на розвиток кіберпростору, досягненні сумісності з відповідними стандартами ЄС та НАТО;
2) створення вітчизняної нормативно-правової та термінологічної баз у цій сфері, гармонізація нормативних документів у сфері електронних комунікацій, захисту інформації, інформаційної та кібербезпеки відповідно до міжнародних стандартів і стандартів ЄС та НАТО;
3) формування конкурентного середовища у сфері електронних комунікацій, надання послуг із захисту інформації та кіберзахисту;
4) розвиток технологій кіберзахисту засобів рухомого зв’язку, забезпечення апаратної, контентної безпеки, безпеки додатків та сервісів зв’язку;
5) підвищення цифрової грамотності громадян та культури безпекової поведінки в кіберпросторі, набуття комплексних знань, навичок і здібностей, необхідних для підтримки кібербезпеки, впровадження державних і громадських проектів підвищення рівня обізнаності суспільства щодо кіберзагроз та кіберзахисту;
6) розвиток міжнародного співробітництва у сфері забезпечення кібербезпеки, підтримка міжнародних ініціатив у сфері кібербезпеки, які відповідають національним інтересам України, 251 поглиблення співпраці України з ЄС та
НАТО для посилення спроможностей України у сфері кібербезпеки, участь у заходах зі зміцнення довіри у кіберпросторі, які проводяться під егідою ОБСЄ[4].
Отже, утворення та розгортання системи кібероборони держави доцільно здійснювати шляхом комплексного узгодження напрямів діяльності складових сектору безпеки та оборони, які задіяні в вирішенні питань кібербезпеки з чітким

12 розподілом функцій за їх належністю до вирішення питань кібероборони. Далі, повинна бути здійснена інтеграція всіх сил та засобів, які на цей час вирішують питання, що мають відношення до кібероборони, за досвідом країн НАТО, в
єдину структуру, подібну до кібервійськ країн НАТО. Для них повинні бути чітко визначені цілі, функції і завдання, які вони повинні вирішувати в інтересах забезпечення кібероборони держави та здійснене відповідне кадрове, наукове і ресурсне забезпечення. Необхідно спланувати та провести заходи щодо утворення дієздатної національної системи кібероборони з урахуванням вимог законів та нормативно-правових актів України [9,15-17, 18,19,20] та досвіду провідних країн світу, особливо країн-членів НАТО.

13
3. Підготовка фахівців в галузі кібербезпеки
Зовнішні та внутрішні загрози у безпековому середовищі України актуалізують потребу підвищення рівня професійної компетенції фахівців, які в умовах протидії збройній агресії Російської Федерації опікуються питаннями кібербезпеки та кіберзахисту державних інформаційних ресурсів. Рівень підготовки військовослужбовців та осіб начальницького складу основних суб’єктів національної системи кібербезпеки (Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Національна поліція України, Служба безпеки України, Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних сил України та розвідувальні органи України), які відповідають за створення національної системи кібербезпеки, повинен відповідати не лише сучасним потребам розвитку інформаційного суспільства, але й забезпечити здатність фахівців із кібербезпеки знаходити рішення у складних ситуаціях під час виконання своїх службових обов’язків.
Організація підготовки та підвищення кваліфікації фахівців із кібербезпеки є проблемними питаннями забезпечення кібербезпеки України. У контексті проведення реформ у всіх сферах життєдіяльності українського суспільства якісна підготовка фахівців із кібербезпеки основних суб’єктів національної системи кібербезпеки набуває особливої актуальності та потребує окремої уваги керівників зазначених суб’єктів.
Питання професійної підготовки фахівців із кібербезпеки висвітлюється в низці нормативно-правових актів, підготованих і затверджених Верховною
Радою, Президентом України та Кабінетом Міністрів України. Водночас поняття
“професійна підготовка” ми розглядаємо як участь фахівців основних суб’єктів національної системи кібербезпеки в організації і проведенні кібернавчань та тренінгів у сфері забезпечення кібербезпеки, підготовку фахівців освітньо кваліфікаційних рівнів бакалавра і магістра за державним замовленням, створення системи підготовки кадрів у сфері кібербезпеки для потреб основних суб’єктів національної системи кібербезпеки.

14
Умовно можна виділити декілька документів, які “закладають фундамент” організації підготовки фахівців із кібербезпеки основними суб’єктами національної системи кібербезпеки. Зокрема, це закони та підзаконні нормативно-правові акти, які регламентують пріоритети, забезпечення, принципи та напрями навчанняфахівців із кібербезпеки (Закон України “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України” [10], Стратегія національної безпеки України [21], Стратегія кібербезпеки України [9], Положення про
Національний координаційний центр кібербезпеки [22]) та які безпосередньо затверджують заходи з реалізації Стратегії кібербезпеки України.
Для забезпечення плідної роботи спеціалістів у системі національної кібербезпеки потрібно не тільки ретельно здійснювати набір кадрів, а й приділяти також увагу організації їх підготовки. Особливу увагу потрібно приділяти практичній складовій навчання. Для цього необхідно не лише проводити навчання особового складу силами закладів освіти, але і створювати навчальні центри з вивчення питань інформаційної безпеки, кібербезпеки, кіберзахисту та захисту інформації в кіберпросторі.
На сьогодні Адміністрація Держспецзв’язку, Нацполіція, Міноборони,
Генеральний штаб Збройних сил України та розвідувальні органи України самостійно планують організацію підвищення кваліфікації фахівців із кібербезпеки, що загалом не сприяє розвитку системи підготовки кадрів у сфері кібербезпеки.
Тому, для забезпечення держави у майбутньому фахівцями за необхідними напрямами вбачається внести зміни до вищезазначеного переліку шляхом доповнення галуззю знань “Безпека та захист інформації”, до якої будуть належати спеціальності: “Безпека інформаційно-комунікаційних систем”,
“Системи технічного захисту інформації”, “Кібербезпека”, “Управління
інформаційною безпекою”.

15 9 жовтня 2020 року Кабінет Міністрів України ухвалив рішення, які визначають об’єкти критичної інфраструктури та критичної інформаційної
інфраструктури як стратегічно важливі для держави. Відповідно до цих рішень
Адміністрація Держспецзв’язку є відповідальною за створення та функціонування Державного реєстру об’єктів критичної інформаційної
інфраструктури. До Реєстру входитимуть об’єкти, порушення стабільної роботи яких може спричинити негативні наслідки, зокрема неможливість надання життєво важливих послуг і виконання функцій, надзвичайних ситуацій або
інших небезпек для суспільства й держави.
З метою розбудови потужної системи кіберзахисту та захисту критичної
інфраструктури Держспецзв’язку використовуватиме власні знання і напрацювання, а також співпрацюватиме з міжнародною спільнотою.
Отже, основними суб’єктами національної системи кібербезпеки відповідно до Конституції та законів України є Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Національна поліція України, Служба безпеки
України, Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил
України, розвідувальні органи та Національний банк України, – їх особовий склад має бути підготовленим відповідно до професійно-орієнтованих моделей компетентностей, які відповідають покладеним на них завданням.

16
Висновки
Таким чином, результатом стрімкого розвитку науково технічного прогресу стала глобальна інформатизація та формування кіберпростору, що вплинуло майже на всі сфери людської життєдіяльності. Кібербезпека є: необхідністю для мережевого зв’язку та глобального і відкритого Інтернету, який повинен бути основою трансформації економіки та суспільства у 2020-х рр; виступає важливим інструментом для міжнародної безпеки та стабільності і розвитку економік, демократій та суспільств у всьому світі. Відповідно, органи публічної влади, бізнес-структури, інституції громадянського суспільства та громадяни в цілому повинні використовувати цифрові інструменти відповідально, вживаючи усіх необхідних заходів безпеки. Кібербезпека та цифрова гігієна повинні бути основою цифрової трансформації повсякденної діяльності не тільки державних службовців, але й кожного громадянина зокрема.
Розвиток інформаційних технологій обумовлює появу нових видів кібератак.
Відповідно, однією з основних складових національної безпеки держави стає забезпечення інформаційної безпеки. В Україні почалася активна робота в цьому напрямі. Для реалізації інформаційної безпеки необхідно застосовувати не лише
інфраструтуру, стійку до кібератак, але й забезпечувати цифровий суверенітет
(розвивати українське програмне й апаратне забезпечення). Крім того, необхідно прискорити міжнародне співробітництво по напрямках протидії кібератакам з боку терористичних організацій і країн та застосування кіберзброї для боротьби з ними.
Одним з основних суб’єктів національної системи кібербезпеки відповідно до
Конституції і законів України є Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України. Вона відіграє велику роль в забезпеченні
інформаційної безпеки України та виконує підготовку фахівців освітньо кваліфікаційних рівнів бакалавра і магістра за державним замовленням. Коли ми будемо мати висококваліфікованих фахівців в галузі кібербезпеки, тоді ми зможемо говорити про забезпечення кібербезпеки нашої держави, про захист

18
Список використаних джерел
1.Ананьїн В. О., Горлинський В. В., Пучков О. О. Міжнародна безпека та
євроатлантична інтеграція України: навчальний посібник. – Київ: ІСЗЗІ КПІ ім.
Ігоря Сікорського, 2020. – 231 с.
2.Шеломенцев В. П. Правове забезпечення системи кібернетичної безпеки
України та основні напрями її удосконалення. Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). 2012. Вип. 1. С. 312-320.
3. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 листопада
2010 року “Про виклики та загрози національній безпеці України у 2011 році” :
Указ Президента України від 10 груд. 2010 р. № 1119/2010 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www. president. gov. ua/documents/12624. html.
4. Харитоненко О. І., Полтавець Ю. С. Гібридна війна і журналістика. Проблеми
інформаційної безпеки : навчальний посібник. – Київ : НПУ імені М. П.
Драгоманова, 2018. – 356 с
5. Указ Президента України №96/2016 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 27 січня 2016 року «Про Стратегію кібербезпеки України».
6. Бутузов В. М. Протидія комп’ютерній злочинності в Україні
(системноструктурний аналіз) : [монографія] / В. М. Бутузов. – К. : КИТ, 2010. –
408 с.
7. Вдовенко С.Г., Даник Ю.Г., Пермяков О.Ю. Досвід розвитку систем кібербезпеки та кібероборони провідних країн світу – Київ 2020. – 48 с.
9.Стратегія кібербезпеки України, затверджена Указом Президента України від
15 березня 2016 року.
10. Закон України Про основні засади забезпечення кібербезпеки України від
05.10.2017 № 2163-VIII

19 11. Указ Президента України від 25 лютого 2017 року № 47/2017 «Про
Доктрину інформаційної безпеки України»
12. Secretary of State Hillary Rodham Clinton On the Release of President Obama
Administration's International Strategy for Cyberspace. May 16, 2011.
13.
Конституція України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254 14. Закон України Про основні засади забезпечення кібербезпеки України № 2163-VIII від 5 жовтня 2017 року.
15. Закон Про оборону України: за станом на 01.07.2018 р./, затверджений ВР
України від 06.12.1991, № 1932-XII .
16. Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України, введена в дію Указом
Президента України від 14.03.2016 №92/2016 17. Візія Генерального штабу ЗС України щодо розвитку Збройних Сил України на найближчі 10 років.
18.Закон України “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України” ст.4 від 9 жовтня 2020 р. № 943.
19. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року “Про Стратегію національної безпеки України” : Указ Президента
України№ 287/2015 від 26.05.2015 р.
20. Про Національний координаційний центр кібербезпеки : Указ Президента
України№ 242/2016 від 07.06.2016 р.