Ім'я файлу: Картина особистості і методи психотерапії при порушеннях харчово
Розширення: docx
Розмір: 38кб.
Дата: 06.11.2021
скачати

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Інститут соціальних технологій

Кафедра психології

РЕФЕРАТ

З предмету Основи психосоматики та психогенетики

Тема: Картина особистості і методи психотерапії при порушеннях харчової поведінки

Виконала

Студентка 4 курсу

Спеціальність 053 «Психологія»

Заочної форми навчання

Петренко В. В.

Групи ЗПЛ – 18 - 1

Київ 2021

Зміст

Вступ

1. Характерні риси картини особистості при порушеннях харчової поведінки

2. Зміст методів психотерапії

Висновок

Список використаної літератури





Вступ



Основу харчової поведінки становлять індивідуальні переваги у виборі продуктів харчування, кількості їх споживання, особливості емоційного ставлення до них. Розлади та порушення харчової поведінки є багатогранною поведінковою, фізіологічною та медичною проблемою сучасної науки.

Серед порушень харчової поведінки найпоширенішими є нервова анорексія, булімія та компульсивне переїдання, оскільки вони асоційовані з вираженими негативними медико-соціальними наслідками. Занепокоєність фахівців проблемою порушення харчової поведінки обумовлена негативними наслідками цієї хвороби (ішемічна хвороба серця, гіпертонія, атеросклероз, цукровий діабет, дискінезія жовчного міхура, остеохондроз хребта, поліартрит, тромбофлебіт вен нижніх кінцівок, лімфостаз та ін.), що скорочує життя в середньому на 10–15 років. Згідно з даними наукових літературних джерел, у світі щонайменше 30 млн осіб будь-якого віку та статі страждають на розлади харчової поведінки [4]. Вказані розлади притаманні всім расовим та етнічним групам. Генетична схильність, особистісні характеристики та середовищні чинники є одними з факторів ризику розвитку розладів харчової поведінки. 



1. Характерні риси картини особистості при порушеннях харчової поведінки


Порушення харчової поведінки – це комплекси симптомів, що виникають внаслідок тривалого впливу поведінкових, емоційних, психологічних і соціальних факторів [1, с. 27]. Виділяють наступні фактори ризику, що призводять до порушення харчової поведінки:

  • пубертатний вік;

  • стать, особливо жіноча (у 90–95% випадків), сильний вплив ідеалу худоби (наприклад, у фотомоделей або професійних спортсменів);

  • стрес, завищені вимоги до себе;

  • недостатня здатність сприймати власні відчуття;

  • сімейні конфлікти;

  • раннє випереджаюче середній показник настання пубертата;

  • близнюковий фактор;

  • інсулінозалежний діабет.

До психологічних факторів, які впливають на виникнення порушень харчової поведінки, різні автори відносять наступні: низька самооцінка, відсутність або недостатність контролю над власним життям, депресії, страхи, гнів, самотність, конфліктні відносини в родині, труднощі у вираженні емоцій та почуттів, незадоволеність життям, глузування оточення з приводу форм або ваги [12, с.10].

Розрізняють три типи порушень харчової поведінки: емоціогенний, екстернальний (зовнішній), обмежувальний. Емоціогенний тип порушення харчової поведінки викликає зміни в емоційному стані людини. Екстернальний (зовнішній) тип порушення харчової поведінки виникає в разі зовнішніх, поверхневих причин. Обмежувальний тип порушення харчової поведінки характеризується обмеженням вживання окремих продуктів та страв, зокрема в період релігійних постів, а також при порушенні стану здоров’я. До обмежувальних порушень харчової поведінки відносять відмову від багатьох молочних продуктів внаслідок генетично зумовленої відсутності в складі панкреатичного соку ферменту лактази, яка розщеплює лактозу молока і молочних продуктів на глюкозу і фруктозу. За відсутності цього ферменту люди змушені відмовляться від вживання молока і молочних продуктів [11, с. 22].

Екстернальна харчова поведінка пов’язана з підвищеною чутливістю до зовнішніх стимулів споживання їжі: люди з такою поведінкою їдять не у відповідь на внутрішні стимули (рівень глюкози й вільних жирних кислот у крові, порожній шлунок і т.д.), а на зовнішні: вітрина продуктового магазину, гарно накритий стіл, вигляд людини, що їсть, реклама харчових продуктів і т.д. Емоціогенна харчова поведінка характеризується тим, що стимулом до приймання їжі є не голод, а емоційний дискомфорт. Для людей з емоціогенною харчовою поведінкою продукти харчування виступають своєрідними ліками, тому що дійсно приносять їм не лише насичення, але й заспокоєння, задоволення, релаксацію, знімають емоційну напругу, підвищують настрій. Емоціогенна харчова поведінка може проявлятися як компульсивне переїдання та як синдрому нічної їжі. Компульсивна харчова поведінка проявляється як короткі повторювані напади переїдання, що тривають не більш двох годин. Під час такого нападу людина їсть набагато більше й значно швидше звичайного. Синдром нічної їжі зустрічається рідше й спостерігається у людей з ожирінням. Він супроводжується трьома симптомами: відсутністю апетиту вранці, підвищенням апетиту та переїданням ввечері та вночі, а також порушенням сну [2, с. 54].

Відповідно до Міжнародної класифікації хвороб МКХ-10, основними порушеннями харчової поведінки вважаються: булімія та анорексія, які поєднується із психологічними порушеннями [8, с. 123].

Нервова булімія – розлад, що характеризується повторюваними нападами переїдання й надмірною заклопотаністю контролюванням маси тіла, що призводить до вживання крайніх заходів. Для нервової булімії характерні такі ознаки: переїдання (безконтрольне вживання їжі у великій кількості), регулярне застосування методів очищення шлунково-кишкового тракту, строга дієта, виснажливі фізичні вправи, а також надмірна залежність самооцінки від фігури та маси тіла. Іноді булімія є результатом зниження почуття насичення (акорія), при цьому спостерігається поліфагія – приймання надмірно великої кількості їжі [1, с. 26]. Цікаво, що при збалансованих циклах «переїдання – звільнення від їжі» маса тіла хворих на булімію близька до нормальної. Зовнішні ознаки порушення харчової поведінки помітні лише у тих хворих, у яких домінує цикл очищення від їжі.

У тих, хто страждає на булімію, виникають депресія, почуття провини і ненависть до себе, відчуття відсутності самоконтролю, невиправдано сувора самокритика, постійна потреба схвалення іншими своїх вчинків, спотворені уявлення про норму власної ваги [6, с.116]. На думку фахівців, це порушення виникає під впливом соціального тиску відносно схуднення і відхилень фізичних параметрів тіла від ідеалу стрункості, який є практично недосяжним для більшості людей. У хворих на нервову булімію вплив нав’язуваних засобами масової інформації ідеалів стрункості призводить до підвищення рівня незадоволеності тілом. Як наслідок, наявність жирових відкладень та зростання маси тіла супроводжуються незадоволеністю власним тілом.

Зниження апетиту аж до повної втрати називається анорексією. Її причинами є діяльність харчового центру й травної системи, ендокринні, нейрогенні та психогенні розлади, інтоксикації. Нервова анорексія — це розлад, який характеризується навмисним зниженням маси тіла. За даними останніх досліджень, від анорексії страждає кожна сота дівчинка-підліток. Більше того, щороку анорексія молодшає – зафіксовано випадки госпіталізації восьмирічних дівчаток із цим діагнозом. Характерними рисами картини особистості, хворої на нервову анорексію є: аномально низька маса тіла, аменорея та порушення сприйняття власної маси тіла та власної фігури [3].

Пацієнти з анорексією, незважаючи на реальний дефіцит маси тіла, проявляють глибоке занепокоєння з приводу того, що в них буде істотний надлишок маси тіла, якщо вони перестануть дотримуватися жорсткого контролю за своїм харчуванням або значною фізичною активністю. Страх ожиріння для більшості хворих на анорексію не ґрунтується на реальних фактах. Більшість з них ніколи раніше не мала надлишкової ваги й з малою ймовірністю у них, в цілому, існувала проблема ожиріння в інших членів їхньої родини. Водночас, поняття «товстий» для більшості хворих реально не позначає «того, хто має надлишкову вагу», а означає бути більш повним, ніж вони можуть дозволити собі (тобто більш повним, ніж на даний момент) [12, с. 12]. Окрім цього, характерно, що страх перед ожирінням, зазвичай, посилюється одночасно з втратою маси тіла.

Спонукання до зниження ваги й ступінь задоволеності від нестачі маси тіла при затяжному протіканні анорексії може ставати менш виразним. Такі пацієнти продовжують заперечувати необхідність серйозного занепокоєння з приводу низької маси тіла або доцільності медичного чи психіатричного втручання. Наприклад, вони можуть поступово погоджуватися з тим, що, можливо, їм і необхідно набрати вагу, але в них відсутнє бажання вживати послідовних заходів для досягнення цієї мети.

Виділяють наступні типи нервової анорексії, зокрема «обмежувальний» тип, за якого хворі не відчувають ре­гулярних «нападів ненажерливості» або не вдаються до методів примусово­го «очищення» (наприклад, у вигляді самостійно спровокованого блюван­ня або зловживань проносними засобами та клізмами). Наступним типом є «очищувальний» тип, за якого хворі відчувають регу­лярні «напади ненажерливості» і вдаються до методів примусового «очи­щення» (наприклад, у вигляді самостійно спровокованого блювання або зловживань проносними засобами та клізмами) [10, с.187].

Діагностичними ознаками нервової анорексії та нервової булімії в рамках МКХ-10 є наступні критерії:

вага тіла зберігається на рівні, як мінімум, на 15% нижче від очікуваного (більш високий рівень був знижений або так і не був досягнутий) або індекс маси тіла Кветелета становить 17,5 або нижче (визначається співвідношенням ваги тіла в кілограмах до квадрату зросту в метрах); у препубертатному віці може виявитися у нездатності набирати вагу в період росту тіла; втрата ваги досягається самим пацієнтом за рахунок ухилення від прийому їжі, яка «повнить», і одного або більше прийомів з наступного переліку: викликання у себе блювання, прийом проносних засобів, надмірні гімнастичні вправи, використання засобів, що пригнічують апетит, і/або діуретинів; спотворення образу свого тіла: приймає специфічну психопатологічну форму, при якій жах перед ожирінням зберігається як нав’язлива надцінна ідея; пацієнт вважає допустимою для себе лише низьку вагу; загальний ендокринний розлад, що включає вісь гіпоталамус-гіпофіз-статеві залози і проявляється у жінок аменореєю (винятком є збереження вагінальних кровотеч у жінок, що знаходяться на замісній гормональній терапії), також можуть бути підвищеними рівні гормону росту і кортизолу, зміни периферичного метаболізму тиреоїдного гормону й аномалії секреції інсуліну; прояви пубертатного періоду затримуються або зовсім не спостерігаються (припиняється ріст, у дівчаток не розвиваються молочні залози і має місце первинна аменорея); при одужанні пубертатний період часто завершується нормально, але в дівчат пізно настає перша менструація [9, с. 137].

Останнім часом набуває поширення такий вид розладу, як орторексія, що представляє розвиток комплексу правильного харчування. Такі люди одержимі здоровим харчуванням, більше турбуються про якість свого харчування, ніж про кількість, постійно корегують свою дієту залежно від особистого уявлення про те, які продукти шкідливі, а які – ні. Наприклад чимало орторексиків їдять лише сирі фрукти й овочі, або є веганами, фрутаріанами. Деякі з них їдять лише продукти певного кольору [3]. Правомірність віднесення такого розладу, як орторексія до хвороби є спірною.




2. Зміст методів психотерапії



Психотерапія, за визначенням О. Маркова, особливо доцільна декільком категоріям хворих з порушеною харчовою поведінкою: хворим, у яких цей механізм патогенезу є одним з провідних; хворим із супутніми нервово-психічними розладами й неадекватними реакціями особистості (у тому числі на хворобу), що утрудняють їхню повну реабілітацію; хворим без вираженого нервово-психічного компонента, що перебувають у стані психологічної кризи, коли ймовірність формування цього механізму патогенезу зростає (особистісні й мікросоціальні фактори ризику, неадекватні стилі виховання й реакції на захворювання членів родини, наявність у родичів психосоматичних моделей адаптації до стресів) [7, с. 14]. Охарактеризуємо деякі з них.

Упродовж тривалого часу навіювання займало провідні позиції в психотерапії як основний метод. Існують різні методики, спрямовані на формування негативних емоцій до переїдання, засновані на сугестії, тому що за допомогою гіпнозу можна досягнути перебудови психіки людини з порушеною харчовою поведінкою й усунення шкідливих звичок харчування, з якими, по суті, пов’язана основна причина хвороби. В основі методів сугестивної психотерапії як провідного фактору виступає лікувальне навіювання: у стані пильнування, гіпнотичного й наркотичного сну; окремо описуються методи самонавіювання [14, с. 833].

Аутотренінг вимагає активнішої установки клієнта, виключає його залежність від терапевта. Лікувальний механізм аутотренінгу пов’язаний з м’язовою релаксацією, яка розвивається в результаті нейтралізації стресового стану й зменшенням загальної тривожності. Виділяють два рівні аутотренінгу: нижчий (вегетативна саморегуляція) і вищий (аутогенна медитація, психічна саморегуляція у стані трансу). Методи аутогенної релаксації (самостійно викликаної клієнтами) можуть використовуватися як додаткові до основного психотерапевтичного методу (наприклад, гештальт-терапії, тілесно-орієнтованої, когнітивно-поведінкової терапії і т.п.), як складові низки експозиційних технік.

До методу аутотренінгу відносять й нейролінгвістичне програмування, в межах якого використовують різні техніки, серед яких провідною є «рефреймінг» – переформування особистості, надання їй нової заданої форми. В його основу покладені наступні ключові положення нейролінгвістичного програмування: спочатку будь-який симптом, будь-яка реакція або людська поведінка мають характер захисту і тому вважаються корисними; вони вважаються шкідливими у разі використання їх у контексті, який не відповідає певній ситуації; у кожної людини існує власна суб’єктивна модель світу, яку можна змінити; кожна людина володіє прихованими ресурсами, що дозволяє змінити їх суб’єктивне сприйняття, суб’єктивний досвід, суб’єктивну модель світу.

На вивченні умовних рефлексів базується поведінкова психотерапія й, насамперед, вона включає використання принципів з метою блокування психопатологічної симптоматики або навичок адекватної поведінки на заміну неадекватних, невротичних [13, с.67]. При формуванні нового стереотипу поведінки застосовуються наступні специфічні прийоми: шейпінг представляє поетапне моделювання, за якого кожний наступний крок дій у вибраному напрямку чітко диференціюється й точно визначаються критерії його ефективності; зчеплення використовує уявлення про поведінковий стереотип як ланцюги окремих актів, де остання ланка, найближче до мети, розглядається насамперед; федінг є поступовим зменшенням величини підкріплювальних стимулів для переходу від тренувань із терапевтом до тренувань із оточуючими людьми; спонукання підвищує рівень уваги й фокусування на бажаному стереотипі поведінки. Виражається в демонстрації цієї поведінки й прямих інструкціях, центрованих на значимих об’єктах або потрібних діях з ними [14, с. 833].

Також у поведінковій терапії використовують метод демонстрації й попередження відповідної реакції. Зміст цього методу полягає в наступному: людям демонструють ситуації, які звичайно викликають тривогу, і потім утримують їх від звичного виконання примусових дій, переконуючи, що ситуації дійсно безпечні й у примусових діях немає потреби. Людям, що страждають від булімії, пропонують з’їсти певну кількість їжі, а потім попереджають виклик блювоти, допомагаючи їм зрозуміти, що їжа може бути нешкідливою й навіть потрібною, та що від неї не потрібно позбуватися [5, с. 452].

У раціональній психотерапії використовується здатність клієнта проводити зіставлення, робити висновки, доводити їх обґрунтованість. Основна терапевтична мішень раціональної психотерапії – перекручена «внутрішня картина хвороби», головне терапевтичне завдання полягає у знятті невизначеності, корекції суперечливості в уявленнях пацієнта про його хворобу.

Ключовими прийомами раціональної психотерапії є: пояснення й роз’яснення, що включає пояснення сутності захворювання, причин його виникнення з урахуванням його психосоматичних механізмів, до цього ігнорованих хворим, які й не включаються в «внутрішню картину хвороби», а також логічно аргументована корекція помилкових умовиводів клієнта й навчання правильному мисленню. При цьому наголошується на когнітивно-навчально-доказовому методі демонстрації клієнту його базової ірраціональності, а потім і того, як ці ірраціональні, або необґрунтовані, або характерні передумови приводять до неконструктивної поведінки, якою керують емоції, і як з ними потрібно злагоджено боротися, як їх міняти з метою вдосконалення поведінки [14, с. 836]. У разі потреби клієнта навчають законам формальної логіки. Терапевтична бесіда будується по методу сократівського діалогу (майєвтика).

Висновки



Основою порушень харчової поведінки є комплекси симптомів, що виникають внаслідок тривалого впливу поведінкових, емоційних, психологічних і соціальних факторів, зокрема пубертатного віку, статі, стресу, сімейних конфліктів, низької самооцінки, депресій та ін.

Основними порушеннями харчової поведінки вважаються булімія та анорексія, які поєднується з психологічними порушеннями. Картиною хворого на булімію є депресія, почуття провини і ненависть до себе, відчуття відсутності самоконтролю, невиправдано сувора самокритика, постійна потреба схвалення іншими своїх вчинків, спотворені уявлення про норму власної ваги. Як наслідок, наявність жирових відкладень та зростання маси тіла супроводжуються незадоволеністю власним тілом.

Картиною хворого на нервову анорексію є аномально низька маса тіла, аменорея та порушення сприйняття власної маси тіла та власної фігури.

Психотерапія займає важливе місце у лікуванні та профілактиці порушень харчової поведінки. Вона доцільна таким категоріям хворих з порушеною харчовою поведінкою, у яких провідним є механізм патогенезу, хворим із супутніми нервово-психічними розладами й неадекватними реакціями особистості, що утрудняють їхню повну реабілітацію; хворим без вираженого нервово-психічного компонента, що перебувають у стані психологічної кризи, коли ймовірність формування цього механізму патогенезу зростає.

Довели свою ефективність такі методи, як лікувальне навіювання, аутотренінг (до нього відносять й нейролінгвістичне програмування, в межах якого використовують різні техніки), поведінкова психотерапія, методи раціональної психотерапії, в яких використовується здатність клієнта проводити зіставлення, робити висновки, доводити їх обґрунтованість.

Список використаної літератури





  1. Абсалямова Л. Розлади та порушення харчової поведінки особистості. Проблеми сучасної психології. 2014. Вип. 25. С. 19–33. 

  2. Вознесенская Т. Типология нарушений пищевого поведения и эмоционально-личностные расстройства при ожирении и их коррекция. Ожирение / под. ред. И. Дедова, Г. Мельниченко. М. : МИА, 2004. С. 34–71.

  3. Гринько Н. Психологічні особливості осіб із порушеннями харчової поведінки. Тези доповідей науково-практичної конференції з міжнародною участю «ендокринні та неврологічні захворювання»: проблеми коморбідності (13-14 вересня 2018 р., м. Чернівці). URL: https://elibrary.ru/item.asp?id=35425958 (дата звернення: 08.10.2020).

  4. Ільницька Т. Розлади харчової поведінки: міфи та факти. URL: https://neuronews.com.ua/ua/archive/2018/4-5%2897%29/pages-6-7/rozladi-harchovoyi-povedinki-mifi-ta-fakti#gsc.tab=0 (дата звернення: 08.10.2020).

  5. Карвасарский Б. Психотерапевтическая энциклопедия. СПб. : Питер, 1999. 743 с.

  6. Левицька Т. Психологічні особливості молоді, схильної до порушення харчової поведінки. Теорія і практика сучасної психології. 2019. №5. Т.1. С. 114–117.

  7. Марков А. Пограничные нервно-психические расстройства при избыточном весе и ожирении : автореф. дис. … канд. мед. наук : спец. 14.00.18 «Психиатрия». Томск, 2006. 26 с.

  8. Международная классификация болезней (10-й пересмотр) : классификация психических и поведенческих расстройств. СПб. : Адис, 1994. 300 с.

  9. Нижник А. Харчова поведінка молоді як предмет психологічного дослідження. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Психологія і педагогіка. 2013. Вип. 22. С. 136–140.

  10. Рахубовська Х. Основні діагностичні моделі розладів прийому їжі. Вісник ОНУ ім. І. Мечникова. 2012. Т. 17. Вип. 9. С. 185–192.

  11. Смоляр В. Генетичні та середовищні аспекти харчової поведінки. Проблеми харчування. 2010. №3–4. С. 16–25.

  12. Тіунова А. Психодіагностика та психокорекція порушень образу тіла у підлітків : автореф. дис. … канд. психол. наук : спец. 19.00.08 «Спеціальна психологія». К., 2016. 19 с.

  13. Федорова И. Дифференцированный подход к лечению нарушений пищевой зависимости. Сибирский вестник психиатрии и наркологии. 2007. № 3. С. 67–68.

Шебанова В. Психотерапевтичні підходи до корекції порушень харчової поведінки. Проблеми сучасної психології. 2012. Вип. 18. С. 831–841
скачати

© Усі права захищені
написати до нас