ц’іт’, т׀риц’іт’, ко׀риец(:)е, збие׀раjуц:ие, ׀вертиец:ие, ние ׀жур’іцие.
Оскільки у південно-західних діалектах ширше, ніж у інших говорах української мови, поширена асиміляція за глухістю / дзвінкістю, то зазвичай асиміляція за місцем і способом творення поєднується на цьому ареалі з асиміляцією за глухістю / дзвінкістю: близ + ш ® блис + ш ®б׀лиешшиеǐ; низ + ш ® нис + ш ® ׀ниешшиеǐ; свід + ч ® світ + ч ® с’׀в’іччиетие; роз + чиняти ® рос + чиняти ® рошчие׀н’атие.
Втрата протетичних звуків. У сучасному південно-західному наріччі української мови виділяється компактний масив лемківських, прикарпатських і закарпатських говірок, де протетичний [в] послідовно втратився: ׀улиц’а, ׀уж, ׀уса, ׀ухо, уз’׀киǐ, ׀угол’, ׀узлиек, ׀улиек, уна (вона) та ін. Втрата цього протетичного губно-губного звука засвідчена і у великому масиві середньонаддніпрянських та східноволинських говірок. Крім цього, втрата протетичного [в] трапляється в невеликих острівних ареалах на всій території Полісся, у деяких гуцульських та буковинських говірках.
У лемківських, бойківських, закарпатських, середньо- та східнополіських, середньонаддніпрянських та деяких інших говірках виявлено тенденцію до втрати протетичного [г]: о׀р’іх, ׀остриǐ, ׀Анна, Ан׀ниц’а.
Депалаталізація (від лат. de... – префікс із значення, віддалення, припинення, скасування, усунення і палаталізація), диспалаталізація – втрата м’якості приголосними. Депалаталізації зазнають у покутсько-буковинських, східнокарпатських, західноподільських та деяких інших південно-західних говорах приголосні [з’], [с’], [ц’] у кінці слова (слез (слезь), зл’із, хтос, дес, ко׀лис, х׀лопеиц, с׀малец, жнец, гос׀тиенец, м’і׀зиениец), в середині слова (оз׀мие, ў ׀кузние, р’із׀бjар, су׀да, ўсу, сие׀ница, моло׀дица, ׀моцниеǐ, ц׀мокатие, цв’іт, ст׀руцл’і), у суфіксах -с’к, -з’к, -ц’к (сиел(’) ׀скиǐ, ׀панска, пасо׀виско, ׀ниезко, с׀лиезко, чиерно׀вецкиеǐ, ту׀рецкиеǐ, ׀галицкиеǐ), у частці -сие, -ц:а (ў׀миўсие, ўб׀раўсие, х׀валиец:а, с’м’і׀jеца). Диспалаталізація [ц’] віддзеркалена також у багатьох північних говорах. Причиною ствердіння приголосних [з’], [с’], [ц’] було уподібнення до наступного твердого приголосного в умовах, коли занепав давній голосний переднього ряду [ь], а також уподібнення [з’], [с’], [ц’] у кінці складу до тих, де на кінці занепав редукований [ъ]. Наприклад: слез’, уподібнюючись до слів типу мо׀роз, дало слез. У подільських та суміжних з ними говірках південно-східного наріччя спостерігається диспалаталізація африкати [ч’]: к׀лоча, ло׀мача, ׀н’ічу, ׀п’ічу.
Дисиміляція (лат. dissimilatio – розподібнення) – розподібнення приголосних у межах слова. У говорах української мови, як і у літературній мові, дисиміляція може бути регресивною та прогресивною. Прикладом регресивної контактної (суміжної) дисиміляції є зміна сполучення кт на хт, коли один з двох проривних звуків змінився на щілинний: хто, ׀дохт’ір, квох׀тати, ׀л’іхт’і. Внаслідок дисиміляційного процесу сполученння чн переходить у шн (сер׀дешниеǐ, знаш׀ниеǐ, за׀дашник, ׀пас’ішник, мо׀лошниеǐ, смаш׀ниеǐ); чт у шт (ш׀тиерие, штир׀нац’іт’); сполучення двох губних розподібнюються у звукосполуку н + губний (тран׀ваǐ, ׀бонба). Прогресивна контактна дисиміляція відбувається у говорах української мови в сполученні двох фрикативних приголосних – однорідних або однакових, напр., сш, зш > шш > шч ( б׀лишчие), ׀нишчиеǐ). Прикладом дистантної дисиміляції, коли розуподібнюються звуки, розділені іншимии звуками, є зміна р на л: с׀р’ібло (<срібро), рие׀бал’ство (<рибарство), ׀jармалка (<ярмарка).
Дорсально-палатальна вимова пом’якшених приголосних [з’’], [с’’], [ц’’], [X’’] з відтінком шепелявості поширена у наддністрянському, надсянському та бойківському говорах південно-західного наріччя: ׀с’ш’іно, с’ш’в’іт, с’ш’ц’ч’і׀на, с’ш’м’іх, з’ж’і׀ма, з’ж’в’ір, на ну׀з’ж’і, ц’ч’в’іл’, на ру׀ц’ч’і, X’Y’в’ір. Ці своєрідні м’які приголосні звуки акустично сприймаються як дещо шепеляві, що споріднює їх з говорами польської мови.
Епентеза ( грец. έπένϑεσις – вставка) – поява неетимологічного звука між двома іншими для полегшення переходу між артикуляціями різних звуків. У позиції перед [і] (<h) у південно-західних говорах після депалаталізації в, п, б у говорах з’являється епентетичний [j] (чулуў׀jік, ׀бjілиǐ), а після м (< м’) відповідно [н] (замн’і׀тати, м׀н’іс’іц’ (місяць)). Тенденція до диспалаталізації губних приголосних у позиції перед < (<ę) призвела до виділення м’якості губного в окремому епентетичному звукові [j], що стало нормою літературної мови: пjат’, ׀памjат’, ׀мjасо, ׀мjати, мjа׀киǐ, здо׀роўjа, ко׀роўjаче, ׀жабjачиǐ, беизго׀лоўjа. У результаті асиміляції за місцем творення звук [j] після [м] змінюється носовим [н’] у багатьох говорах південно-західного та південно-східного наріч та у волинсько-поліському діалекті: ׀вимн’а, ׀памн’іт’, ׀полумн’а, м׀н’ети, м׀н’асо, зием׀н’а, ׀памн’ік’. Епентетичний звук [j] може змінюватися на [л’], як-от: ко׀роўл’аче, р’іп׀л’ах, голуб׀л’ата, беизго׀лоўл’а. Диспалаталізація губних приголосних у позиції перед < (<ę) в північних говорах української мови відбувалася і без епентези: ׀памет’, ׀памит’, ׀жабечиǐ, ׀жабачиǐ, пе׀ти (п’яти). Збереглися також губні в окремих говорах південно-західного наріччя, що не зазнали диспалаталізації, наприклад: здо׀ров’і (здоров’я), голу׀б’ата, ׀жаб’ічиǐ, ׀жаб’ечиǐ, ׀пам’іт’, ׀пам’ет’, п’ят’, ׀м’асо.
На місці спільнослов’янських сполучень губного з [j] у позиції перед < (<ę) засвідчуються різні континуати. Епентетичний [л’] розвинувся після асиміляції [j] з губним; він поширений у більшості говорів української мови і є нормою літературної мови: ׀л’убл’у, ׀топл’у, спл’ат’, ׀робл’ат’, б׀л’удо, пл’у׀вати, фл’ундру׀вати (>плюндрувати). У говорах південно-західного наріччя після асиміляції [j] з губним на першому етапі збереглися м’які приголосні [м’], [п’], [б’], [в’]. М’якість губного поступово виділилась у нескладотворчий голосний [ǐ], який далі в процесі розвитку перетворився в новий епентетичний [j]: ׀робjу, ׀л’оўjут, ׀ломjу, ׀л’іпjут, спjат .
1 2 3 4