Ім'я файлу: поняття клінічної і біологічної етичні аспекти смерті мозку.docx
Розширення: docx
Розмір: 56кб.
Дата: 03.02.2020
скачати
Пов'язані файли:

Кафедри клінічної фармакології і фармакотерапії



поняття клінічної і біологічної етичні аспекти смерті мозку.

[Подзаголовок документа]








Івано-Франківськ


Виконав Студент 3 курсу 83 групи

Ідушкевич Назар


Зупинка життєдіяльності (смерть) може виникнути раптово (при нещасних випадках) чи передбачувано, як закономірний наслідок невиліковної хвороби.

При тривалому процесі вмирання відмічаються наступні етапи:

Передагонія. Фізіологічні механізми життєдіяльності організму знаходяться в стані декомпенсації: центральна нервова система пригнічена, можливий коматозний стан; діяльність серця ослаблена, пульс нитковидний, артеріальний тиск нижчий критичного ( 70 мм.рт.ст.); функції зовнішнього дихання та паренхіматозних органів порушені. Передагонія триває від кількох годин до декількох днів. За цей час стан хворого ще більш погіршується й закінчується термінальною паузою. Хворий втрачає притомність, артеріальний тиск та пульс не визначаються; зупиняється дихання, рефлекси відсутні.

Термінальна пауза триває до хвилини.

Агонія (боротьба). Внаслідок виснаження центрів життєдіяльності вищого порядку виходять з - під контролю (активізуються) бульбарні центри та ретикулярна формація. У хворого відновлюється м'язовий тонус та рефлекси, появляється зовнішнє дихання (безладне, з участю допоміжної мускулатури). Над магістральними артеріями пальпується пульс, може відновлюватись тонус судин - систолічний артеріальний тиск зростає до 50 - 70 мм.рт.ст. Однак в цей час метаболічні порушення у клітинах організму стають незворотніми. Швидко згоряють останні запаси енергії, акумульовані в макроергічних зв'язках, і через 20 - 40 секунд настає клінічна смерть.

Клінічна смерть – це такий стан організму, який виникає на протязі декількох хвилин від 3 до 5 хвилин після зупинки дихання та кровообігу, коли зникають всі зовнішні прояви життєдіяльності, але в найбільш чутливих до гіпоксії органах та тканина незворотних змін ще не відбулося. Клінічна смерть – повторна фаза помирання. У цьому стані зовнішніх признаках смерті організму (відсутність серцевих скорочень, самостійного дихання, рефлексів на зовнішні дії) зберігається потенційна можливість відновлення його життєвих функцій за допомогою методики реанімації. При клінічній смерті на ЕКГ реєструється повне зникнення комплексів або фіблярної осциляції, поступово зменшуваної частоти амплітуди, моно або біполярні комплекти з відсутністю диференційовки між початковою та кінцевою частинами.

В клінічній практиці при раптовій смерті в умовах нормальної температури тривалість стану клінічної смерті триває 3-5 хвилин. Тривалість клінічної смерті визначає відрізок часу від зупинки серця до відновлення його діяльності, хоча в цей період проводились реанімаційні міроприємства, які підтримували кровообіг в організмі. Якщо ці міроприємства були початі своєчасно і були своєчасними і ефективними, про що судять відновлення пульсу на сонних артерія. За срок клінічної смерті потрібно рахувати за час між зупинкою кровообігу і початком реанімації.

Згідно теперішнім даним повне відновлення функції організму, в тому числі вищої нервової діяльності, можливо і при більш тривалих сроках клінічної смерті, при у мовах ряду дій, здійснюваних одночасно і також деякий час після основних міроприємств.

Цей вплив (дав) (міроприємства застосовували для підвищення АТ, покращення реологічних показників крові, штучної вентиляції легень, гормональної терапії, детоксикації у вигляді гемосорбції, плазмофереза, промивання організму, обмінюю чого переливання крові і особливо одонорського штучного кровообігу, а також деяка фармакологічна дія на мозок) нейтралізує ряд після реанімаційних заходів факторів і дійсно полегшує протікання так званих після реанімаційних факторів і дійсно полегшує протікання так званих після реанімаційних захворювань.

Біологічна смерть

Якщо вчасно не застосувати методи оживлення, то після клінічпої смерті наступає біологічна смерть, для якої характерне незворотнє порушення процесу обміну речовин. Біологічна смерть є остаточною і Основні принципи оживлення хворих в термінальних станах

При наданні невідкладної допомоги хворим в термінальних станах слід направити усі свої зусилля на штучну заміну та стимуляцію згасаючих функцій організму. Існує декілька заходів, які направлені на досягнення вищевказаної мети:

Про концепцію смерті мозку

Кажучи про концепцію смерті мозку, не можна забувати, що вона була розроблена не-залежно від потреб трансплантології, проте саме для трансплантологів вона відкрила що-найширші можливості, недоступні при ви-користанні традиційних легенево-серцевих критеріїв смерті. Не випадково, що саме у зв’язку з розвитком трансплантології ця про-блема піддалася всебічному обговоренню з етичної та правової позицій [1,9,15].Важливою особливістю критерію смерті мозку стало й те, що вперше смерть (як ме-дичний факт) була розглянута не як одно-разова подія, а як процес, що складається з кількох стадій — припинення дихання і сер-цебиття, припинення діяльності мозку, руй-нування клітин організму. Цей поділ смерті на акт і процес виявився не лише практично важливим, а й теоретично плідним. У понят-ті смерть нині розрізняють два значення — смерть як подія, тобто результат процесу при-пинення життя, смерть як підсумок переходу від буття до небуття як факт небуття; і смерть як процес, що передує настанню цієї події як проміжний стан між життям і смертю, як умирання [2]. Існує безліч проблем щодо цього питан-ня. Перша проблема стосується діагностики незворотних змін функцій мозку. Вирішен-ня цієї проблеми потребувало визначення необхідних критеріїв та перевірки їх надій-ності у багатьох дослідженнях і відповідного часу на спостереження за ними. У виконанні роботи, яка зайняла не один десяток років, брало участь багато дослідників з різних на-ціональних та міжнародних комісій. Сьогодні вона може вважатися завершеною, хоча дея-кі модифікації і уточнення критеріїв, що ма-ють тенденцію до спрощення, продовжують з’являтись і понині.Друга проблема стосується поведінки лікаря після встановлення смерті на підставі діагнозу смерті мозку. Він може продовжува-ти штучну вентиляцію і підтримувати гемо-динаміку до природної зупинки серця, адже продовження реанімаційних заходів звільняє персонал від психологічно тяжкої процедури відключення респіратора, але в цей же час це пов’язано з безглуздою витратою коштів і часу, та збереженням невиправданих надій у родичів пацієнта. Поставивши діагноз смерті, лікар може відключити респіратор і повідо-мити рідним про смерть хворого, що є право-мірним як з етичної, так і з економічної точок зору, але це пов’язано з неприємною проце-дурою відключення респіратора.Третя проблема — підготовка громад-ської думки до прийняття нового уявлення про смерть, що потребує часу, освітньої ро-боти, а стосовно конкретних людей, рідних і близьких хворого, — виняткового такту, ви-соких етичних і професійних якостей лікаря, відповідального за ухвалення рішення про припинення реанімаційних заходів [8].Беручи це до уваги, позиція необхід-ності нового критерію була сформульована Гарвардською комісією наступним чином: “Удосконалення засобів підтримки життя спричинило численні спроби врятувати лю-дей з незворотними ураженнями. Іноді ці спроби призводять лише до часткового успіху - в результаті серце людини продовжує пра-цювати, але мозок незворотно зруйнований. Важкий тягар лягає на пацієнтів, які безпово-ротно втрачають розум, на їхні сім’ї і на тих, кому необхідні лікарняні ліжка, вже зайняті цими пацієнтами” [20].Проте варто відмітити, що нове уявлення про смерть було введено в час, коли тради-ційний образ лікаря, відданого своїй справі і здатного до самопожертви, неабияк потьмя-нів. Це робить зрозумілим недовіру до нових критеріїв смерті, які, як вважали, призначали-ся головним чином для того, щоб отримувати донорів для пересадки органів. Ця помил-кова ідея призвела громадськість до думки, що надмірна старанність хірургів може бути

Нова концепція смерті зустріла серйоз-ні заперечення навіть у представників різних професій, пов’язаних з охороною здоров’я. Хоча філософське обґрунтування понят-тя смерті мозку було без зусиль прийняте більшістю лікарів, застосування цієї кон-цепції в клінічній практиці, як і визнання її невід’ємною складовою діагностики смерті людини, натрапило на безліч проблем [1].Іудеї, протестанти і римо-католики пере-глядають свої погляди на встановлення смер-ті. Дихання в традиційній іудейській теології вважається найважливішою ознакою життя, на відміну від серцебиття. Засновникам Зве-дення законів іудаїзму був знайомий стан, що нагадує смерть мозку, оскільки в ті часи було широко поширено обезголовлювання. Аго-нальні судоми обезголовленого тіла розгляда-лися як наслідки смерті, а не як прояв життя. Таким чином, смерть мозку з легкістю трак-тується як стан, фізіологічно рівнозначний обезголовлюванню, при якому втрачається основна ознака життя, — дихання.Погляди католицької релігії на питання життя і смерті добре відомі. Хоча згідно з тра-диційними уявленнями, смерть настає лише після зупинки серця і припинення дихання, кінець життя, як вважали, наступає в той мо-мент, коли душа покидає тіло - в період між 30 хв і 2 год після клінічної смерті [24].Таким чином, за наявності у розпоря-дженні лікаря засобів для проведення екс-траординарних заходів він не може не ско-ристатися ними у разі потреби, але може припинити проведення таких заходів, якщо впевнений в їх безнадійності. По суті тут по-ставлено питання про право і обов’язок від-ключити респіратор. Католицька церква йде від цього складного питання, вважаючи, що його рішення повинне бути покладене на ме-дицину, а не на богослов’я [8].Ні у Біблії, ні в офіційному вченні церк-ви немає нічого, що забороняло б трактувати смерть мозку як надійну ознаку смерті лю-дини [18]. Але безліч теологічних проблем виникає у зв’язку з видаленням органів для трансплантації. Хоча у наш час католицька теологія не вважає злочином використання тканин або органів тварин або людини для пересадки їх іншій людині, не слід забувати, що ще 300 років тому спроба провести крані-опластику була присічена через загрозу відлу-чення від церкви.Протестантські богослови не сформували певного ставлення до питання, що стосується смерті мозку, але ці критерії та можливість їх використання для встановлення смерті люди-ни були визнані видатними діячами протес-тантизму [13].Таким чином, основні релігії не мали труднощів при включенні нового поняття про смерть в свої вчення [25].Проте деякі групи теоретиків богослов’я притримуються непохитних догм стосовно моменту настання смерті, перешкоджаючи включенню понять, що суперечать біблей-ським канонам, в основи юридичного та медичного визначення смерті. Їх турбує, що порядний лікар може поступитися своїми етичними принципами в питанні встановлен-ня смерті через натиск колег, прагнучих яко-мога раніше отримати органи для пересадки.Ставлення до смерті в різних регіонах земної кулі, особливо в країнах, що розвива-ються, значно відрізняється. Зважаючи на те, що досягнення техніки і медицини, завдяки яким була введена нова концепція смерті, в деяких країнах ще не так широко доступні, освячені століттями критерії припинення ді-яльності серця та дихання залишилися тут основними діагностичними ознаками смерт

широка громадськість недооцінює нові уяв-лення про смерть. Провідні фахівці згодні з положенням, що припинення функціонування мозку озна-чає смерть людини [14]. Проте філософи звернули увагу на те, що термін «смерть моз-ку» може свідчити про загибель мозку індиві-дуума, але не про смерть самого індивідуума. Деякі члени суспільства вважають, що мозок є сутністю людини, інші рахують таку точку зору досить суперечливою. Суспільство в ці-лому розглядає тіло людини як якийсь меха-нізм, яким керує душа. Тіло необхідне людині для того, щоб їсти, пити, танцювати, а також для інших видів діяльності. Враховуючи це, неважко зрозуміти, чому деякі вважають жи-вою людину, якщо такі органи, як серце або печінка, продовжують функціонувати.Погодившись прийняти критерієм біо-логічної смерті смерть мозку, суспільство зі-ткнулося з трьома визначеннями смерті: 1) смерть всього мозку, включаючи його стов-бур, з незворотним несвідомим станом, при-пиненням самостійного дихання і зникнен-ням всіх стовбурових рефлексів; 2) смерть стовбура мозку (можуть зберігатися ознаки життєздатності мозку, зокрема їх електрична активність); 3) смерть відділів мозку, відпо-відальних за свідомість, мислення, тобто за збереження людини як особистості.Єдино повноцінним є лише перше ви-значення, оскільки друге і особливо третє не сумісне не лише з християнською, але і зі світською мораллю.Відповідно до концепції смерті всього мозку, індивідуум вважається померлим тоді, коли настає незворотне припинення всіх функцій мозку, включаючи стовбурові. Така концепція заснована на переконанні в тому, що сутністю людини є здатність до інтеграції фізичних функцій. І оскільки передбачається, що за таку інтеграцію відповідальний мозок, то людина може вважатися померлою тоді і лише тоді, коли незворотно припиняється функціонування всього мозку. Концепція смерті стовбура мозку поро-дила ряд філософських і клінічних проблем. Припустимо, що стовбур знищений, чи до-статньо цього для висновку про смерть моз-ку? З позицій сучасної медицини такий мозок можна визнати вмираючим, але ще не заги-блим. Відомо чимало випадків, коли у хво-рих з відсутніми стовбуровими рефлексами активність цих рефлексів згодом відновлю-валася, а деякі з таких хворих навіть вижива-ли. Тому зрозуміло, не можна говорити про смерть мозку при збереженні життєздатності стовбура; у таких умовах людина вважається живою, але децереброваною [5,8].Концепція смерті вищих відділів моз-ку може бути застосована до ситуації, коли пацієнт знаходиться в несвідомому стані, більшість функцій мозку втрачена, але певні стовбурові рефлекси залишаються збереже-ними. Разом з тим, відповідно до цієї кон-цепції, такий пацієнт може бути визнаний померлим, якщо вищі функції мозку зали-шаються втраченими постійно. Точка зору на те, які саме функції слід вважати в даній си-туації критичними, суперечлива. Існує думка, що такими функціями є функції кори мозку. Теоретично, однак, можливе збереження де-яких моторних функцій кори у разі повної втрати сенсорних функцій. Деякі з прихиль-ників концепції смерті вищих відділів мозку прирівнюють смерть до незворотної втрати свідомості і розумових функцій. Клінічна си-туація, за якої вищі відділи мозку незворотно уражені у разі інтактності стовбурового відді-лу і збереженості функцій легень і серця без штучного підтримання, визначена як перма-нентний або стійкий вегетативний стан [2].Президентська комісія США в своїй до-повіді зіставила ці критерії. Критерій смерті вищого мозку був знехтуваний нею завдяки двом тезам. По-перше, сьогодні відсутні такі тести, які дозволили б надійно і однозначно констатувати смерть вищого мозку. Більш того, в останні роки з’явилася інформація про те, що у ряді випадків пацієнтів, які пере-бували в коматозному стані, вдавалось повер-нути в свідомість. Другим аргументом комісії було те, що до сьогодні серед філософів, а тим більше серед пересічних людей, немає згоди в тому, що таке свідомість і що таке особистість. Отже, на основі цих понять не можна збуду-вати ні такого визначення, ні такого критерію смерті, який розумівся б усіма однаково [19].Отже, смерть мозку - це незворотне, ви-значуване глобальною деструкцією мозку уне-можливлення забезпечення мозком усвідом-леного контакту індивідуума з навколишнім середовищем (і навіть несвідомого існування на “внутрішньому світі”), його реакцій на зо-внішні дії, здійснюваних шляхом рефлексів, що замикаються через головний мозок, і за-безпечення основних життєвих функцій - са-мостійного дихання, підтримка артеріально-го тиску і гомеостазу в цілому. Тому організм в стані смерті мозку приречений на смерть в традиційному розумінні - у тому числі і на зу-пинку серця [21,22]

ОГЛЯДИ ЛІТЕРАТУРИ

1. Введение в биоэтику. Учебное пособие // Под общ. ред. проф. Б.Г.Юдина, к.ф.н. П.Д.Тищенко. – М.: «Прогресс – Традиция», 1998. – 384 с.

2. Запорожан В.М., Аряєв М.Л. Біоетика: Підручник. – К.: Здоров’я, 2005. – 288 с.

3. Івачевська Г.В. Проблеми встановлення критеріїв смерті фізичної особи та їх значення для цивільного права // Університетські наукові записки. – 2007. –

№ 4. - С. 192-200.4. Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку, затверджена Наказом Міністерства охорони здоров’я України “Про затвердження нормативно-правових документів з пи-тань трансплантації” від 29.09.2000 р. // ОВУ. — 2000. — № 42. — Ст. 1804
скачати

© Усі права захищені
написати до нас