МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ГОРЛІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНИХ МОВ
ФАКУЛЬТЕТ СЛОВ’ЯНСЬКИХ ТА ГЕРМАНСЬКИХ МОВ
КАФЕДРА МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ
Курсова робота
Методика використання гри на уроках іноземної мови
Студентки 406б групи
Дьякової Юліани Вікторівни
Науковий керівник:
Старший викладач Бабенков С.І.
Горлівка – 2011
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Роль гри на уроці англійської мови у молодших класах
1.1 Особливості початкового етапу навчання
1.2 Місце ігрової діяльності у педагогічному процесі
1.3 Функції ігрової діяльності
РОЗДІЛ ІІ. Використання рольових ігор у навчанні іноземній мові
2.1 Функції рольової гри
2.2 Кваліфікація ігор. Ролі
2.3 Використання рольових ігор на уроках іноземної мови
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Тема даної курсової роботи "Методика використання гри на уроках іноземної мови ". Гра, як відомо, є провідною формою діяльності дитини в молодшому шкільному віці. Не секрет, що багато видатних педагогів справедливо звертали увагу на ефективність використання ігор у процесі навчання. І це зрозуміло. У грі проявляються особливо повно й, часом, зненацька здатності людини, особливо дитини.
Дана тема надзвичайно важлива для глибокого її вивчення й, особливо, практичного застосування в школах. Її актуальність на сучасному етапі є очевидною, а з урахуванням нових віянь у системі освіти, що дають простір викладачам для новаторства і впровадження в життя власних неоднорідних ідей та рішень. І саме гра, як найбільше не стиснута умовностями й різного роду рамками, знайшла навчання, як і дитяча аудиторія, на яку вона розрахована, найбільш прийнятна, для застосування її в молодших класах, тому що саме тут і існує необмежені можливості для реалізації творчого потенціалу як викладача, так і учнів.
Об'єктом дослідження даної роботи є навчальний процес з іноземної мови на початковому етапі, а предметом дослідження - методика використання гри на уроках іноземної мови.
Ціль даної роботи полягає у висвітленні питання про значення дидактичних ігор і їх використання в молодших класах на уроках англійської мови.
Для реалізації даної мети необхідно розв'язати наступні завдання:
1. Пізнати роль гри на уроці англійської мови в молодших класах.
2. Розглянути яке реальне місце гри в навчальному процесі.
3. Дати визначення поняттю гра й розглянути різні види класифікацій ігор.
4. Проаналізувати фрагмент уроку з використанням ігрової діяльності.
Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та додатків. У вступі обґрунтовується вибір даної теми, визначається актуальність її дослідження, а також ставляться мета й завдання даної курсової роботи, розглядається її структура.
У першому розділі розглядається поняття гри, її місце в педагогічному процесі й проблема психологічних особливостей дітей молодшого шкільного віку.
Другий розділ присвячений безпосередньо основним функціям сучасних рольових ігор і розглядаються їх різновиди. Також обґрунтовується використання ігрових методик у навчанні англійській мові дослідно-експериментальним шляхом.
У висновку аналізуються й узагальнюються результати отримані в ході дослідження по даній темі, підводять підсумки й робляться висновки на основі отриманих результатів.
У додатках представлені приклади різних видів рольових ігор, розглянутих в даній роботі та фрагмент уроку, аналізований у розділі 2.
РОЗДІЛ І. Роль гри на уроці англійської мови у молодших класах
1.1 Особливості початкового етапу навчання
Під початковим етапом у середній школі розуміється період вивчення іноземної мови, що дозволяє закласти основи комунікативної компетенції, необхідні й достатні для їхнього подальшого розвитку і в курсі вивчення цього предмета. До початкового етапу, як правило, відносять 1-4 класи вдосконалення загальноосвітніх установ. Щоб закласти основи комунікативної компетенції, потрібно досить тривалий строк, тому що учням потрібно з перших кроків ознайомитися з досліджуваною мовою як засобом спілкування. Це значить, що вони повинні вчитися розуміти іноземну мову на слух (аудіювання), виражати свої думки засобами досліджуваної мови (говоріння), читати, тобто розуміти іншомовний текст, прочитаний про себе, і писати, тобто навчитися користуватися графікою й орфографією іноземної мови при виконанні письмових завдань, спрямованих на оволодіння читанням і усним мовленням, або вміти письмово викладати свої думки. Дійсно, щоб закласти основи по кожному з перерахованих видів мовної діяльності, необхідне нагромадження язикових засобів, що забезпечують функціонування кожного з них на елементарному комунікативному рівні, що дозволяє перейти на якісно новий щабель їх розвитку надалі .
Початковий етап важливий ще й тому, що від того, як іде навчання на цьому етапі, залежить успіх в оволодінні предметом на наступних етапах. Англійський методист Г.Пальмер, який надавав дуже велике значення початку у вивченні іноземної мови, писав: "Take care of the first two stages and the rest will take care of itself".
Крім того, саме на початковому етапі реалізується методична система, покладена в основу навчання іноземній мові, що з перших кроків дозволяє вчителеві ввійти в цю систему і здійснювати навчально-виховний процес відповідно до її основних положень.
Як відомо, побудова початкового етапу може бути різною відносно мовного матеріалу, його обсягу, організації; послідовності у формуванні і розвитку усної й письмової мови; обліку умов, у яких здійснюється навчально-виховний процес; розкриття потенційних можливостей самого предмета в розв'язку виховних, освітніх і розвиваючих завдань, що стоять перед школою.
Молодший школяр - ще маленька людина, але вже дуже складна, зі своїм внутрішнім світом, зі своїми індивідуально-психологічними особливостями.
Молодший шкільний вік називають вершиною дитинства. Дитина зберігає багато дитячих якостей - легкодумство, наївність, погляд на дорослого знизу нагору. Але вона уже починає втрачати дитячу безпосередність у поведінці, у неї з'являється інша логіка мислення [12].
Початкова школа - найбільш відповідальний період у житті людини. Саме в молодшому шкільному віці починається цілеспрямоване навчання й виховання, основним видом діяльності дитини стає навчальна діяльність, яка відіграє вирішальну роль у формуванні й розвитку всіх його психічних властивостей і якостей.
Навчання для молодшого школяра - значима діяльність. У школі він здобуває не тільки нові знання й уміння, але й певний соціальний статус. Міняються інтереси, цінності дитини, увесь уклад її життя.
У цей період життя у всій своїй різноманітності, не ілюзорне й фантастичне, а справжнє, реальне, завжди нас оточуюче - от що збуджує її діяльність. У цьому періоді дитина потроху залишає ілюзорний світ, у якому вона жила раніше. Дитина тяжіє до реального життя. Вона уже не містик і мрійник. Вона - реаліст.
Цікавість викликає вже й те, що не обов'язково повинно бути дано в особистому, справжньому або минулому досвіді. Інші країни, інші народи і їх діяльність привертають увагу школяра в досить сильному ступені. Відбувається колосальне розширення розумового кругозору.
Безпосередність дитячих реакцій і ненаситна вразливість у цьому віці бувають найбільш помітні в позашкільній обстановці. У ситуаціях, де діти почувають себе досить невимушено, вони майже мимоволі задовольняють свою цікавість: підбігають ближче до того, що їх цікавить; прагнуть усе, що можливо, випробувати самі. Їм подобається застосовувати нові для них найменування, зауважувати вголос, що видасться гарним і що неприємним.
Під час прогулянок і екскурсій у молодших школярів яскраво виражені прагнення й здатність схоплювати незвичайне, нове й запам'ятовувати. Іноді вони починають висловлювати один одному вголос фантастичні судження. Але вони й самі не надають значення своїм зауваженням. Їхня увага скаче: вони не можуть не вдивлятися, не вслухуватися, а їх вигуки й припущення, очевидно, допомагають їм у цьому.
Учні початкових класів нерідко виявляють схильність поговорити: розповісти про все, що читали, що бачили й чули в школі, на прогулянці, по телевізору. При цьому в них звичайно виходить довге оповідання з багатьма згадуваннями, малозрозумілими для сторонніх. Самим їм така розповідь звісно доставляє задоволення, для них очевидна значущість усього, що відбувалося з ними.
Потреба поділитися, знову оживити у свідомості те, що було з ними недавно, може свідчити про силу вражень - діти як би прагнуть із ними освоїтися. Усе це - неповторні внутрішні умови прилучення до навчання. У молодшому шкільному віці гострота сприйняття, наявність необхідних передумов словесного мислення, спрямованість розумової активності на те, щоб повторити, внутрішньо прийняти, створюють сприятливіші умови для збагачення й розвитку психіки. [13]
На думку Якобсона П.М., враження від віршів і розповідей, виконаних у виразній художній формі, від театрального спектаклю, від пісні, від музичної п'єси й кінофільму можуть бути глибокими й стійкими в дітей 10- літнього віку. Почуття жалості, співчуття, обурення, хвилювання за благополуччя улюбленого героя можуть досягати великої інтенсивності. Однак у сприйнятті окремих емоцій людей маленькі школярі допускають серйозні помилки й викривлення. Крім того, маленький школяр може не зрозуміти деяких переживань людей, і тому вони йому нецікаві й недоступні для співпереживання [24].
Як вважає Смирнов А. А., поява широких реалістичних інтересів змушує дитину звертати увагу й на переживання оточуючих людей, розуміти їх "об'єктивно", не розцінюючи їх з погляду тільки того значення, яке вони мають для нього в цей момент. Вона починає розуміти чуже страждання саме як страждання, як неприємне переживання даної людини, наприклад свого товариша або матері, а не тільки як джерело яких-небудь незручностей для себе. Якщо попередню епоху звичайно характеризують як егоїстичну, то новий етап життя можна розглядати як початок альтруїстичних проявів [19].
Зеньковский В.В. відзначає, що молодший шкільний вік є класичним часом оформлення моральних ідей і правил. Дитина типово "слухняна" у ці роки, вона з інтересом і захопленням ухвалює в душі різні правила й закони. Вона не здатна формувати свої власні моральні ідеї й прагне саме до того, щоб зрозуміти, що "потрібно" робити [9].
Слід зазначити, що для молодших школярів характерно підвищена увага до моральної сторони вчинків навколишніх, бажання дати вчинку моральну оцінку. Запозичаючи критерії моральної оцінки в дорослих, молодші школярі починають активно вимагати від інших дітей відповідного поведінки.
Основною діяльністю, яка забезпечує формування психічних властивостей і якостей дитини шкільного віку, є учбово-пізнавальна діяльність. Причому найбільше інтенсивно вона здійснює функцію розвитку особистості тоді, коли тільки складається, тобто в молодшому шкільному віці.
Індивідуальність дитини до цього віку проявляється також і в пізнавальних процесах, або пізнавальних здатностях. Це психічні процеси, за допомогою яких людина пізнає світ, себе й інших людей. До таких здатностей відносяться: відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення й уява. Пізнання неможливе також без мови й уваги.
Молодший школяр з живою цікавістю сприймає навколишнє життя, яке щодня розкриває перед ним щось нове. Розвиток сприйняття не відбувається сам собою, тут дуже велика роль учителя, який повсякденно виховує вміння не просто дивитися, але й розглядати, не просто слухати, але й прислухатися, вчить виявляти істотні ознаки й властивості предметів і явищ, указує, на що слід звернути увагу, привчає дітей планомірно й систематично аналізувати сприймані об'єкти. У ряді досліджень доведене, що найбільш ефективним методом організації сприйняття й виховання спостережливості є порівняння. Сприйняття при цьому стає більш глибоким, кількість помилок зменшується.
У молодшому шкільному віці відбувається значне розширення й поглиблення знань, удосконалюються вміння й навички дитини. Цей процес прогресує й до 3 - 4 класам приводить до того, що в більшості дітей виявляються як загальні, так і спеціальні здатності до різних видів діяльності. Загальні здатності проявляються у швидкості придбання дитиною нових знань, умінь і навичок, а спеціальні - у глибині вивчення окремих шкільних предметів, у спеціальних видах трудової діяльності й у спілкуванні.
Особливе значення для розвитку в цьому віці має стимулювання й максимальне використання мотивації досягнення успіхів у навчальній, трудовій, ігровій діяльності дітей. Посилення такої мотивації, для подальшого розвитку якої молодший шкільний вік являється особливо сприятливим часом життя, приносить двояку користь: по-перше, у дитини закріплюється життєво досить корисна й досить стійка особистісна риса - мотив досягнення успіху, що домінує над мотивом уникнення невдачі; по-друге, це приводить до прискореного розвитку різноманітних інших здатностей дитини.
Дуже великі зміни в процесі навчання перетерплює мислення молодшого школяра. Розвиток творчого мислення приводить до якісної перебудови сприйняття й пам'яті, до перетворення їх у довільні, регульовані процеси. Важливо правильно впливати на процес розвитку, тому що довгий час вважався, що мислення дитини - це як би "недорозвинене" мислення дорослого, що дитина з віком більше довідається, розумніє, стає кмітливим. Дослідження дитячої творчості дозволяють виділити як мінімум 3 стадії розвитку творчого мислення: наочно-діюче, причинне й евристичне.
Так само однією з найважливіших умов формування дитини молодшого шкільного віку є творча уява. Справжнє засвоєння будь-якого навчального предмета неможливо без активної діяльності уяви, без уміння представити, уявити те, про що пишеться в підручнику, про що говорить учитель, без уміння оперувати наочними образами.
Таким чином, можна затверджувати, що молодший школяр - це "маленький дорослий", у якого починаються формуватися найважливіші процеси. І дуже важливо, на наш погляд, щоб діти не почували більше навантаження шкільної програми, а гра - здатна допомогти цьому. У формі ігрової діяльності можна завжди легко й швидко пояснити якийсь новий матеріал, відробити складні моменти, прикрасити нудне рутинне щоденне навчання, і що найголовніше , зацікавити дітей у вивченні англійської мови з дитинства.
1.2 Місце ігрової діяльності у педагогічному процесі
Ігрове навчання має глибоке історичне коріння. Відомо наскільки гра багатогранна, вона навчає, розвиває, виховує, соціалізує, розважає й дає відпочинок. Але історично одне з перших її завдань - навчання. Не викликає сумніву, що гра практично з перших моментів свого виникнення виступає як форма навчання, як первинна школа відтворення реальних практичних ситуацій з метою їх засвоєння. З метою вироблення необхідних людських рис, якостей, навичок і звичок, розвитку здібностей. Ще в давніх Афінах (VI-IV століття до н. э) пафос практики організованого виховання й навчання пронизував принцип змагання (агонистики). Діти, підлітки, юнаки постійно змагалися в гімнастиці, танцях, музиці, словесних суперечках, самостверджуючись і вигострюючи свої кращі якості. Тоді ж зародилися військові ігри - маневри, штабні навчання, розігрування "боїв". У Х столітті в школах серед методів навчання також популярні були змагання школярів, зокрема , у риториці. Рутинне навчання виглядало так: учитель читав, давав зразки тлумачення, відповідав на запитання, організовував дискусії. Учні вчилися цитувати на пам'ять, робити переказ, коментар, описи (экфразы), імпровізації (схеди).
У Західній Європі в епоху Відродження й реформації до використання принципів ігрового навчання кликали Т. Компанелла і Ф. Рабле. Вони прагли, щоб діти без праці і як би відіграючи, знайомилися з усіма науками.
В XVI-XVII століттях Ян Амос Каменський (1592 - 1670) призивав усі "школи - каторги", " школи-майстерні" перетворити в місця ігор. Усяка школа, на його думку, може стати універсальною грою і треба все здійснювати в іграх і змаганнях, відповідаючи віку в школі дитинства, отроцтва, юності і т.д. Джон Локк рекомендував використовувати ігрові форми навчання. Ж.-Ж. Руссо, ставлячи завдання цивільного виховання людини, пропонував програму педагогічних заходів: суспільно корисна праця, спільні ігри, свята. Як педагогічне явище гру одним з перших класифікував Ф. Фребель. Теорія гри була основою його педагогічної теорії. Помітивши дидактичність гри, він довів, що гра здатна вирішувати завдання навчання дитини, давати їй уяву про форму, колір, величину, допомагати опановувати культуру руху. Подальший розвиток ігрових форм навчання і їх вивчення показало, що за допомогою гри вирішуються практично всі педагогічні завдання.
Особливу роль у сучасному становленні ігрового навчання зіграв стихійний розвиток ігротехнічного руху, що опирався в першу чергу на використання ділових ігор, які послужили основою розвитку великої групи методів навчання, що одержали назву методів активного навчання. Теоретично їх використання було обґрунтовано в ряді концепцій, у першу чергу в теорії активного навчання.
Перша ділова гра була розроблена й проведена М.М. Бирштейн у СРСР в 1932 році . Метод був підхоплений і відразу одержав визнання й бурхливий розвиток. Однак в 1938 році ділові ігри в СРСР були заборонені. Їхнє друге народження відбулося тільки в 1960- х рр., після того, як з'явилися перші ділові ігри в США (1956 р., Ч. Абт, К. Гринблат, Ф. Грій, Г. Грем, Г. Дюпюї, Р. Дьюк, Р. Прюдом і інші). Сьогодні в Росії, у США, в інших розвинених країнах немає такого навчального закладу, у якім не використовувалися б ділові ігри або ігрові методи навчання.
Отже, про навчальні можливості використання ігрового методу відомо давно. Багато вчених, що займаються методикою навчання іноземним мовам, справедливо звертали увагу на ефективність використання ігрового методу. Це пояснюється тим, що в грі проявляються особливо повно, а часом і зненацька здатності будь-якої людини, а дитини особливо . Й. Хейзинга відзначав, що людська культура виникла й розгортається як гра.
Однак хочеться відзначити, що використання гри недостатньо добре вивчене у методиці навчання іноземним мовам. Але ж саме гра може виконувати виняткову роль посилення пізнавального інтересу, полегшення складного процесу навчання, створення умов для формування творчої особистості учнів, а також вивести професійну майстерність учителя на рівень сучасних технологій.
Психологічна теорія діяльності в рамках поглядів Л.С. Виготського й А. Н. Леонтьева виділяє три основні види людської діяльності: трудову, ігрову й навчальну. Усі ці види тісно взаємозалежні між собою. Аналіз психолого-педагогічної літератури по теорії виникнення гри в цілому дозволяє представити спектр її призначення для розвитку й самореалізації учнів. Німецький психолог К. Гросс називає ігри початковою школою поведінки. Для нього, якими б зовнішніми або внутрішніми факторами не мотивувалися ігри, зміст їх саме в тому, щоб стати для учнів школою життя. Гра - об'єктивно-первинна стихійна школа, хаос, що надає дитині можливість ознайомлення із традиціями поведінки оточуючих його людей.
У суспільній практиці останніх років в науці поняття гри осмислюється по-новому, як суспільна серйозна категорія. Можливо, тому ігри починають входити в дидактику більш активно.
Слід зазначити, що К.Д. Ушинский, Дж Сеяли, К. Бюллер розглядали гру як прояв уяви або фантазії, а А.І. Сикорский і Дж. Дьюи зв'язували гру з розвитком мислення. Поєднуючи їх погляди, стає ясно, що гра - це ряд певних здатностей, які можна представити в такий спосіб: сприйняття + пам'ять і мислення + уява.
Хочеться навести як приклад відомий вислів К.Д. Ушинского, який характеризує гру таким чином: "Дорослі можуть мати тільки один вплив на гру, не руйнуючи в ній характеру гри, а саме - постачанням матеріалу для будівель, якими вже самостійно займеться сама дитина. Але не варто думати, що цей матеріал увесь можна купити в іграшковій крамниці. Ви купите для дитини світлий і гарний будинок, а він зробить із нього в'язницю; ви купите для нього лялечки селян і селянок, а він вибудує їх у ряд солдатів; ви купите для нього гарненького хлопчика, а Він стане його сікти; він буде переробляти й перебудовувати куплені вами іграшки не за їхнім значенням, а за тими елементами, які будуть вливатися в нього з навколишнього життя,- і от саме про цей матеріал повинні найбільше опікуватися вихователі" [21].
Блискучий дослідник гри Д.Б. Эльконін вважає, що гра соціальна по своїй природі й безпосередньому насиченню й спроектована на відбиття світу дорослих. Називаючи гру "арифметикою соціальних відносин", Д.Б. Эльконін трактує гру як діяльність, що виникає на певному етапі, як одну з найважливіших форм розвитку психічних функцій і способів пізнання дитиною світу дорослих.
За визначенням М.Ф. Строніна, "гра - це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямований на відтворення й засвоєння суспільного досвіду, в якому утворюється і вдосконалюється самоуправління поведінкою". [20]
1.3 Функції ігрової діяльності
Гра - давнє досягнення культури. Вона існує стільки, скільки існує суспільство. І життя кожної окремої людини також супроводжується грою. У наш час гра стала не тільки самостійним видом діяльності, але й універсальним її інструментом практично у всіх сферах суспільного життя: економіці, політиці, керуванні, науці і, без сумніву, у сфері освіти.
Основна функція педагогічної діяльності полягає не просто в передачі знань, а в створенні проблемно-пізнавальних ситуацій і керуванні процесом пізнавальної діяльності учнів з обліком їх індивідуальних особливостей.
У людській практиці ігрова діяльність виконує наступні функції:
розважальну (це основна функція гри - розважити, зробити приємність, надихнути, розбудити інтерес);
комунікативну (освоєння діалектики спілкування);
діагностичну (виявлення відхилень від нормативної поведінки, самопізнання в процесі гри);
ігротерапевтичну (подолання різних труднощів, що виникають в інших видах життєдіяльності);
самореалізації (прояв здатностей і прихованих можливостей);
міжнаціональної комунікації (засвоєння єдиних для всіх
людей соціокультурних цінностей);
соціалізації (включення в систему суспільних відносин);
естетичну (насолода, яка від гри).
Тут слід додати, що, якщо ми звернемось до досліджень Ф.Шиллера, то саме він говорить про естетичну функцію гри. Для нього гра - насолода, зв'язана зі свободою від зовнішньої потреби прояву надлишку життєвих сил. Він говорить, що "предмет спонукання до гри, представлений у загальній схемі, може бути названий живим образом". Вказівку на естетичну функцію гри ми можемо зустріти й у таких учених, як Г. Спенсер та В. Вундт.
Якщо ж ми говоримо про ігрову діяльність у процесі навчання, то можна виділити наступні функції, представлені у вигляді схеми:
Схема 1.1
Розглянемо докладніше особливості всіх цих функцій:
1 2 3