Ім'я файлу: rsh_2012_12_4.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 150кб.
Дата: 09.06.2020

• №12 (грудень) 2012
8
Життя здійснює саме себе, максимально роз-
криваючи потенціал індивідів, які перемагають:
у фіналі гри перемагає не індивід, а життя, і з цим
пов’язане значення соціуму.
А.Менегетті
Людський індивід не може жити поза соціумом: суспільство є тим незмінним цілим, де відбувають- ся процеси індивідуалізації та соціалізації, станов- лення й зростання індивіда для досягнення мети, що стоїть перед ним, – стати особистістю, персо- налізувати буття у своєму існуванні. Суспільство є благодатним середовищем, у якому суб’єкт реалі- зує свої можливості, щоб максимально розкрити власний потенціал.
Особистість і суспільство перебувають у від- носинах взаємної функціональної цінності: осо- бистість для суспільства і суспільство для особис- тості. А.Менегетті слушно зауважує, що ідеальне суспільство – це завжди деяка філософська абс- тракція; може бути, це солодкий сон, свого роду приємна лірика, але воно ніколи не зможе стати конкретною передумовою, що дає можливість га- рантувати ефективну історію для всіх тих, хто бажає бути і діяти в суспільстві «тут і зараз» [7, c.16]. Відно- сини системи і особистості ґрунтуються на деякому можливому компромісі, у якому апріорі зберігаєть- ся і цінність системи, і цінність особистості. Водно- час, якщо помістити на одну чашу терезів суспіль- ство, а на іншу – особистість, то особистість буде більш вагомою, хоча без суспільства вона не може
існувати. Велика течія життя, зазначає А.Менегетті, завжди реалізується за допомогою людей, котрі вміють перемагати і в яких, як найбільш розумних
і підготовлених до розв’язання проблем, макси- мально втілена функція інтенціональності природи
[там само, с.18].
Як знайти ту критичну точку, що дає змогу суб’єкту досягти внутрішньої рівноваги під час значних трансформаційних змін у суспільстві? Як
Суспільство і особистість:
гармонізація розвитку
Світлана СИСОЄВА,
доктор педагогічних наук, член-кореспондент НАПН України,
завідувач науково-дослідної лабораторії освітології
Київського університету імені Бориса Грінченка
співіснувати з суспільством, яким би воно не було?
Як розвинені особистості можуть сприяти зростан- ню соціальної ефективності і підкріпленню при- родної еволюції, дарованої природою будь-якій
істоті, що має людський образ? Відповіді на ці запи- тання криються у розумінні як сутності особистості та закономірностей її розвитку, так і чинників, ха- рактерних для цивілізаційних змін, що впливають на розвиток особистості, зміни у її структурі і вису- вають нові вимоги до її компетентності. Саме цим проблемам ми присвячуємо нашу статтю.
І. Особистість та її розвиток
Особистість та її розвиток є предметом дослід- ження різних галузей наукового знання з давніх часів. Аналізуючи поняття «особистість», варто послатися на думку С.Л. Рубінштейна, який вважав, що «особистість» є суспільною, а не психологічною категорією, а соціально-філософська (загально- соціальна) теорія особистості є методологічною основою для всіх інших наук, які займаються до- слідженням особистості. Особистість як поняття ха- рактеризує водночас: суб’єкта соціальних відносин та свідомої діяльності; носія і виразника соціально- го досвіду та суспільних відносин; стійку систему соціально значущих рис, які притаманні індивіду як члену суспільства. Соціальна структура особис- тості синтезується з тих видів діяльності, в які вона включена (П.Є. Кряжев). Активність особистості відображається у її різноманітній і багатогранній діяльності, спрямованій на перетворення навко- лишнього світу, зміну власного психічного устрою.
На основі ґрунтовного узагальнення численних теоретичних поглядів класиків вітчизняної та за- рубіжної психології С.Д. Максименко – автор гене- тико-психологічної теорії народження, зростання та існування особистості – визначає особистість як
«форму існування психіки людини, яка являє собою цілісність, здатну до саморозвитку, самовизначен- ня, свідомої предметної діяльності і саморегуляції, та має свій унікальний і неповторний внутрішній світ» [6, с. 25]. Таке трактування особистості є ва- гомим і значущим для освіти, спрямованої на її розвиток, оскільки вчений виділяє «чинник систе- мотвірності» у структурі особистості – психологіч-
ну цілісність особистості –та виокремлює такі її змістові, ключові ознаки, як цілісність, унікальність, активність, здатність до вираження, відкритість та
© С.Сисоєва, 2012

№12 (грудень) 2012 •
9
незавершеність, саморегуляція. «Особистісність природи психіки людини означає, …що будь-який окремий психічний процес набуває дуже складно- го устрою. Він має власні закономірності і якості, але поряд з цим у ньому відображається вся ціліс- ність особистості» [там само, с. 25–26]. У контекс- ті взаємовпливів суспільства і особистості значну увагу привертає така ознака особистості, як «від- критість та незавершеність», якавизначається тим, що «у стані дійсної особистісної активності, «на по- розі» справжнього життєвого вчинку особистість завжди непередбачувана через те, що нікому (в тому числі і їй самій) до кінця не відомі дійсні мож- ливості, глибини («вершини», – сказав би Л.С. Вигот- ський) особистісної природи… Та сама духовність, яка у вигляді потенційного стану відпочатково зу- мовлює особистість… змінюється й розвивається, піднімаючи невідомі пласти природи і роблячи людину дійсно до кінця незбагненною і нескінчен- ною у своєму становленні, що не завершується ніколи. Незавершеність – це хоча і непізнана, але дуже важлива ознака особистості, врахування якої
є абсолютно необхідним» [там само, с. 33]. Саме відкритість особистості як системної цілісності та
її незавершеність, на наш погляд, забезпечують можливість розвитку та саморозвитку особистості, неперервність і взаємозумовленість цих процесів у спіралі життя, що розкручується від народження до смерті людини.
«Розвиток» – стрижневе поняття педагогічної науки та практики. «Онтогенез – становлення лю- дини як організму, як суспільної істоти і як особис- тості», – таке визначення Г.С. Костюка підкреслює складність і багатоаспектність поняття «розвиток».
За різних форм онтогенезу (морфологічної, фізіо- логічної, психічної, соціальної) сутність розвитку зберігається: це кількісні і якісні зміни живої люд- ської системи, необхідні, послідовні і прогресивні, безперервні і дискретні.
Ідеї про розвиток особистості людини у процесі навчання зародилися, мабуть, водночас із педаго- гікою і чітко простежуються в історії педагогічної думки (Я.А. Коменський, Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоц- ці, А.Дістервег, М.І. Пирогов, К.Д. Ушинський та ін.)
[12]. Педагогічна спадщина цих велетів вплинула на формування наукового світогляду В.П. Вахтерова і сприяла теоретичному обґрунтуванню ним розви- вальної педагогіки, концептуальним положенням якої є ідея розвитку і пов’язані з нею сподівання та надії на майбутнє [3]. Розглядаючи ідею розвитку як найцінніше завоювання ХІХ століття, В.П. Вахтеров зазначає: якщо варто жити, то тільки для того, щоб допомагати розвитку.
Аналізуючи розвиток особистості засобами ос- віти в історичному вимірі, О.В. Сухомлинська під- креслює, що розвиток особистості як поява в неї якісних змін, новоутворень, нових механізмів та нових структур відбувається за соціокультурної підтримки цих процесів суспільними інституція- ми, сім’єю, школою, громадськими організаціями, церквою. Виняткове місце в цьому процесі нале- жить освіті– спеціально організованій суспільством системі умов і закладів, де людина розвивається й розгортає різноманітну діяльність певного рівня відповідно до кожного конкретного історичного часу [13, c. 15].
Фундаментальна проблема розвитку людини як суб’єкта соціальної діяльності, на думку В.Т. Кудряв- цева, сьогодні є предметом міждисциплінарних, або точніше – полідисциплінарних досліджень.
Кожна суспільно-гуманітарна дисципліна виділяє в цій проблемі свій особливий «зріз», робить власний неповторний внесок у її комплексне розв’язання
[4]. Розвиваючи цю думку, вважаємо, що «розвиток»
є поняттям трансдисциплінарного рівня, оскільки це базове поняття для філософії, педагогіки, психо- логії, соціології, біології та інших галузей наукового знання. Щодо розвитку особистості, то його можна представити як неперервний процес дискретних змін у її структурі, породжених впливами зовніш- нього середовища та внутрішніми суперечностями, які, зокрема, виникають як відповідь на виклики су- спільства. У кожній «точці» свого буття особистість цілісна, але в іншій, навіть близькій за часом, збері- гаючи власну цілісність, вона інша, оскільки ново- утворення (конструктивні або деструктивні) при- власнюються нею неперер вно.
«Проблематика, пов’язана зі становленням ін- дивіда як особистості, надзвичайна складна», – за- значає І.Д. Бех. «Тому не випадково, що упродовж тривалого часу наявні різні розуміння рушійних сил, закономірностей, співвідношення природ- ного і набутого, свободи і відповідальності у ви- хованні та розвитку підростаючої особистості» [2,
с. 4]. На нашу думку, це пов’язано ще й з тим, що на розвиток особистості впливає велика кількість чинників і, зокрема, тих, що перебувають за межа- ми педагогічного впливу – в суспільстві. Розгляда- ючи «цілісність не лише як атрибут особистості, а й як систему її єдності із соціальним оточенням, з одного боку, та з біолого-генетичними особливос- тями – з іншого» [6, с. 158], можна зробити висно- вок, що рушійними силами розвитку особистості
є не тільки внутрішні суперечності, які виникають у її системній цілісності, а й зміни у зовнішньому середовищі, які впливають на виникнення таких суперечностей та вимагають від людини присто- совуватися до них. «У людей домінуючими мають бути чинники зовнішнього соціального впливу на особистість», – наголошує С.Д. Максименко [там
само, с.159]. Одним із провідних мотивів розвитку особистості, на нашу думку, є потяг до гармонізації власної сутності, ви будовування гармонії «всере- дині» себе, гармонії між особистісним і суспільним.
На кожному етапі життя людини такий мотив набу- ває нового сенсу.
Розуміння розвитку особистості як неперер- вного процесу дискретних змін у її структурі за
інваріантної цілісності дає підстави зробити ви- сновок про вирішальне значення для розвитку

• №12 (грудень) 2012
10
особистості середовища. Прагнення до розвитку, на думку В.П. Вахтерова, не є щось, раз і назавж- ди дане дитині. Воно визначається не тільки спад- ковістю, але й зовнішніми факторами, впливом су- спільства, школи, виховання, особистого досвіду і переживань [3, с. 76]. Отже, розвиток людини є ре- зультатом дії цих двох чинників: по-перше, внутріш- ніх прагнень до розвитку і, по-друге, впливу навко- лишнього середовища. У пристосуванні людини до середовища і пристосуванні самого середовища до потреб людини і криється сутність розвитку.
Коли ми говоримо про керовані впливи на роз- виток особистості в освітньому середовищі, то вжи- ваємо термін «формування», який зазвичай роз- глядається як фасилітаційний вплив на розвиток особистості на основі створення умов для прояву
її якостей в освітньому процесі. В інформаційному суспільстві некеровані потоки інформації приз- водять до виникнення практично некерованого медіа-середовища. Воно справляє дедалі більший вплив на молодь, породжуючи такі проблеми, як бездуховність, нівелювання цінностей, культурний
і духовний розрив між поколіннями, втеча у вірту- альну реальність тощо.
У гармонізації рушійних сил розвитку особис- тості значну роль відіграє освіта і головна її ді- йова особа – Вчитель. Хто такий учитель? Учитель
(мaestro) – це той, хто втричі переважає інших. Ма- гістр (magister) у перекладі зі старолатинської озна- чає «у три рази більше»: він знає те саме, що й усі; він володіє знанням, зумовленим символами, що озна- чає, що він володіє технікою; він знає, як пов’язані між собою феноменологія і буття [7, с.178]. Отже,
Вчитель творить істину на наведених трьох рівнях, від чого він і є тим, хто втричі переважає. Водночас вплив учителя на розвиток особистості хоч і знач- ний, але обмежений: він ніколи не зможе передати своїм учням те, що передати неможливо, – свій без- посередній досвід.
Вплив суспільства і здобутків цивілізації нато- мість є необмеженим. Відомий німецький філософ
і поет Ф.Шіллер дійшов висновку, що розвиток цивілізації відбувається за рахунок і на шкоду роз- витку особистості людини. Він писав про суспільні, соціокультурні тенденції, які визрівають у праці і спрямовують розвиток людини тільки на одну сфе- ру діяльності, що веде до однобічності її розвитку.
Суспільство вимагає лише окремих якостей осо- бистості (пам’яті, «розуму, спроможного до рахун- ку», «механічної спритності» тощо), а тому людина розвивається, але на шкоду вихідній цілісності. У результаті відбувається втрата людиною її сутнісної потенції до універсального і цілісного (естетично- го) світосприймання і світовідчуття. Філософ виво- дить образ такої «часткової», «дрібної» людини, яка навічно прикута до малого уламка цілого і, як наслі- док, сама стає уламком [11, с. 30]. Отже, цивілізація удосконалює механізм життя «людини культурної», скрізь і всюди, всупереч головному принципу куль- тури – зростити цілісну людину. Сучасна рефлексія драматичної ситуації розвитку людини, яку пое- тично змалював Ф.Шіллер, принаймні не є зайвою.
Широка диференціація науки, вдосконалення тех- ніко-технологічного оснащення промисловості, розвиток організаційно-управлінської сфери тощо потребують від людини сформованості певних якостей фахівця конкретної вузької галузі. Вод- ночас у побудові прогнозу розвитку особистості обов’язково мають враховуватися власні прогнози особистістю свого життя.
Вектор модернізації сучасної освіти спрямова- ний на гуманістичну педагогіку. Тільки освіта, орієн- тована на людину і культуру як засіб «олюднен- ня», може зреалізувати у дії слова «про людину як найвищу цінність суспільства», зробити їх змістом життя людей і суспільства в цілому. Отже, найви- щою цінністю освіти, культури, політики, зокрема освітньої, є людина і, на наш погляд, не тільки її бла- го, повноцінний розвиток, життєвий успіх, а й цін- ності та устремління, що сприяють прогресивному поступу людства, держави, розвитку суспільних від- носин, утвердженню ідеалів демократії й гуманізму.
Стрижнемкожної особистості є почуття влас- ної гідності. Сповідуючи наукові позиції педагогіки керованого розвитку, І.Д. Бех, на наш погляд, дуже влучно формулює квінтесенцію гуманістичної пе- дагогіки: «вихователь, так би мовити, схиляється перед гідністю вихованця незалежно від того, у якій сукупності соціальних ролей він постає. Якщо педа- гог не ставиться до почуття гідності вихованця як до чогось священного, то виховні можливості спіл- кування різко знижуються» [2, c. 6]. Співзвучними думкам І.Д. Беха є слова А.Менегетті: «істина моєї гідності полягає у резонансі з гідністю всіх інших людей» [7, с. 312]. Гармонізація відносин суспільства й особистості можлива, коли кожній людині гаран- товано повагу до основи людського буття – прав особистості.
ІІ. Трансформаційне суспільство
і розвиток особистості
Трансформаційні процеси сьогодні охоплюють усі сфери суспільства. Зміни, що відбуваються у сфері економіки, політичному, духовному житті су- спільства, супроводжуються змінами у соціальній поведінці людей. Трансформації відбуваються і в структурі особистості людини. Людина, щоб вижи- ти, захистити себе, зберегти власну особистісну цілісність, повинна стати здатною до сприймання цивілізаційних змін, саморегуляції власних мо- тивів, потреб, поведінки. Які ж основні виклики постали перед людиною в період сучасних суспіль- них трансформацій?
Наслідками соціально-економічних трансфор- мацій в країні є розвиток ринкових відносин, а отже, нових форм організації праці, зростання сектору послуг, жорстка внутрішня і міжнародна конкурен- ція, виникнення глобального ринку праці. Первин- на професія, здобута людиною, вже не гарантує успішної професійної кар’єри, професійної і осо- бистісної реалізації упродовж життя. Відсутність у

№12 (грудень) 2012 •
11
багатьох людей здатності швидко пристосовувати- ся до змінних умов і ситуацій на ринку праці, нових вимог до професійної діяльності, іноді пов’язаних з необхідністю зміни професії, призводить до пси- хологічної катастрофи людини, випадання її з со- ціуму. Тому працедавці віддають сьогодні перева- гу людям, які вміють вчитися самостійно, досягати поставленої мети, працювати з книжкою, шукати, знаходити та використовувати для розв’язання проблеми необхідну інформацію. Саме означені вище якості, на їхню думку, допомагають підвищу- вати професійний рівень, перекваліфіковуватися, набувати необхідних додаткових знань і вмінь для професійної та особистісної самореалізації у житті
[15]. Отже, вимогою сучасного суспільства до осо- бистості є сформоване вміння і бажання вчитися й самовдосконалюватися упродовж життя, прийма- ючи ті зміни, що відбуваються в суспільстві. Непе- рервна освіта є нагальною необхідністю для кож- ної людини, що має супроводжувати її професійне й особисте життя. Слушно тут буде навести думку відомого економіста Л.Туроу, який зазначає, що
«знання стає єдиним джерелом тривалої стійкої конкурентної переваги, оскільки все інше випадає
із рівняння конкуренції; однак знання може бути використане тільки через кваліфікацію індивідів»
[5, с. 92]. Доречно також наголосити на необхід- ності розвитку у людини такої якості, як позитив- не мислення. Можливість розвитку позитивного мислення значною мірою визначається ступенем довіри людини до себе. Саме здатність людини до створення образу оптимістичної майбутньої си- туації (мислимого результату реалізації програми дій) як наслідок довіри до себе, до власного розу- му і почуттів і відрізняє успішну людину від інших.
Важливо не тільки знати і бути здатним до набуття нового знання, але й з оптимізмом дивитися в не- відоме, тим самим розширюючи коло своїх знань про світ. Саме оптимізм і надія породжують енер- гію, імпульс до дії.
В умовах інформатизації суспільства від людей вимагається вміння працювати з сучасними джере- лами інформації. Цій темі сьогодні присвячено ба- гато праць. Ми б хотіли підкреслити, що з погляду організації освітнього процесу важливим є не тіль- ки пристосування людини до нових інформацій- них технологій, як це мало місце на ранніх етапах комп’ютеризації, а й забезпечення адаптації інфор- маційних технологій до потреб, можливостей, за- питів і здібностей користувачів (Ф.Бленкер). Наукові пошуки у напрямі аналізу використання інформа- ційних технологій в освіті в контексті їх впливу на особистість людини доводять, що психологічні но- воутворення мають як системний (зміни у ставлен- ні особистості до дійсності, її мотиваційній спря- мованості), так і частковий, парціальний (знання й уміння під час використання мов програмування тощо) характер [1]. Іншими словами, у процесі ви- користання сучасних інформаційних технологій ви- будовується ієрархія психологічних новоутворень, які різною мірою впливають на особистість люди- ни. Водночас «хто володіє інформацією, той во- лодіє світом». Здобувши уміння й навички роботи з сучасними інформаційними джерелами, людина може впливати на розвиток суспільства, управляти
інформацією для самозбереження.
Трансформаційне суспільство потребує від лю- дей інноваційного мислення. Визначальним фак- тором суспільного розвитку стає людський капітал, сукупний людський інтелект. В умовах цивілізацій- них змін особливого значення набувають іннова- ційна діяльність людини, здатність до новаторства як початку нової справи. Такі якості людини, як уміння брати на себе відповідальність і приймати рішення, здатність переконувати інших і перекону- ватися самому, дотримання високих етичних стан- дартів, володіння іноземними мовами та сучасни- ми інформаційними технологіями, характеризують особистість сучасного професіонала. Особистісні якості в умовах трансформаційного суспільства стають частиною професійного інструментарію.
Найвищим рівнем творчої діяльності є діяльність
інноваційна. «Інновація – не лише нововведення, а й здатність до нового мислення, до переосмислен- ня існуючих теорій, сталих істин, правил та норм поведінки в науці, освіті, політиці, культурі тощо.
…Сама динаміка мінливого світу вимагає іннова- ційного мислення», – зазначає В.Г. Кремень [14,
с. 26]. Отже, формування інноваційної людини, під- тримка обдарованості й таланту стають в умовах цивілізаційних змін запорукою динамічного роз- витку суспільства та успішності самої особистості.
«Саме інноваційна людина і може осмислити ті проблеми та суперечності, які породжує сучасний етап розвитку науково-технічної революції» [там
само, с. 27]. Підкреслимо, що, на нашу думку, век- тор інноваційності у діяльності вчителя, виклада- ча, педагога спрямований саме на виховання такої
інноваційної людини, а всі освітні інновації мають бути підпорядковані досягненню цієї мети. Окремо варто додати, що інноваційна діяльність людини або групи людей з відповідним творчим потенціа- лом завжди спрямована на створення інновації, яка вже за своїм визначенням характеризує об’єктивно новий і затребуваний су спільством продукт. У такій діяльності не завжди творчі мотиви учасників збіга- ються з мотивацією інноваційної діяльності суспіль- ства. Особистість з високим творчим потенціалом, розуміючи необхідність створення тієї чи іншої ін- новації для суспільного розвитку, спрямовує свої зусилля на розв’язання проблеми зазвичай у складі творчої групи. Ось чому сьогодні постає необхід- ність, з одного боку, формувати здатність до роботи в команді, а з іншого – підтримувати творчу діяль- ність, винахідництво, які, здійснюючись за внутріш- німи, не стимульованими ззовні мотивами, можуть мати віддалений у часі інноваційний результат. На нашу думку, в основі виховання інноваційної люди- ни лежить розвиток її інтелекту, творчих якостей, закладеного природою креативного потенціалу,

• №12 (грудень) 2012
12
здатності до саморозвитку та самореалізації. «У процесах саморозвитку та самореалізації як основ- них структуротвірних онтогенезу полягає головний зміст та сутність системної діяльності людини (а ми б додали – відображення системної цілісності осо- бистості. – С.С.) як особливої визначеності соціаль- ного буття, як носія нового рівня універсальної еволюції – еволюції соціальної» [10, с. 11].
Гармонізація процесів суспільного розвитку і розвитку особистості потребує цілісного розвит- ку теорії і практики освіти, підтримки нового нау- кового напряму інтегрованого дослідження сфери освіти – освітології. Сфера освіти є реальним посе- редником між особистістю і суспільством. Інтереси, потреби, запити особистості, підготовка її до життя у соціумі, формування свідомості молодої люди- ни як громадянина суспільства найбільш повно реалізуються в сфері освіти. Розвиток особистості людини засобами освіти сприяє формуванню у неї здатності до розуміння й сприйняття суспільних трансформацій та їхніх наслідків, активної життєвої позиції у суспільних процесах. Практичне значен- ня освітології, на думку її фундатора В.О. Огнев’юка, полягає в тому, що «вона пропонує засоби розвитку країни не через ресурсно-сировинні галузі, а через найважливішу сферу людинотворення, сферу, що забезпечує відтворення суспільства – освіту в най- більш широкому розумінні цього слова» [9]. «Осві- тологія розглядає чинники, що зумовлюють вплив освіти на розвиток сучасної цивілізації як цивіліза- ції освіти й науки, цивілізації людини нового еволю- ційного рівня – Людини освіченої (homo educatus), яка покликана гармонізувати своє буття і свою ду- ховну сферу з буттям світу» [8].
Отже, людинотворча та суспільновідтворюваль- на місія освіти, її цілі і цінності, гуманістична спря- мованість і історична відповідальність закладають міцний фундамент для розвитку суспільства і осо- бистості, гармонізації їхніх відносин.
Література
1. Беспалов П.В. Компьютерная компетентность в контек- сте личностно ориентированного обучения / П.В. Бес- палов // Педагогика. – 2003. – №4. – С. 42.
2. Бех
І.Д. Особистість: два наукових погляди на виховання та розвиток / І.Д. Бех // Рідна школа. – 2012. – №8–9. –
С. 4–7.
3. Горностаев П.В. Развивающая педагогика В.П. Вахтерова
/ П.В. Горностаев // Педагогика. – 2003. – №4. – С. 75–81.
4. Кудрявцев
В.Т. Психология развития человека / В.Т. Куд- рявцев. – Рига: Педагогический центр «Эксперимент»,
1999. – 160 с.
5. Туроу
Л. Будущее капитализма / Л.Туроу. – Новосибирск,
1999. – С. 92.
6. Максименко С.Д. Психологія особистості: підручник /
С.Д. Максименко, К.С. Максименко, М.В. Папуча. – К.: ТОВ
«КММ», 2007. – 296 с.
7. Менегетти
А. Система и личность / А. Менегетти / Пер. с итал. ННБФ «Онтопсихология». – Изд. 2-е, исправ. и до- пол. – М.: ННБФ «Онтопсихология», 2007. – 352 с.
8. Огнев’юк
В.О.
Ноmо еducatus / В.О. Огнев’юк // Філосо- фія. Політологія. Вісник Київського національного уні- верситету імені Тараса Шевченка. – К., 2003. – Вип. 51.
– С. 126–134.
9. Огнев’юк
В.О. Філософія освіти в структурі наукових до- сліджень феномену освіти / В.О. Огнев’юк // Шлях ос- віти. – 2009. – №4. – С. 2–6.
10. Радул В. Розвиток та формування якісних характеристик особистості / В.Радул // Рідна школа. – 2012. – №8–9. –
С. 8–12.
11. Сисоєва С.О. Освіта і особистість в умовах постіндуст- ріального світу: монографія / С.О. Сисоєва. – Хмельни- цький: ХГПА, 2008. – С. 30.
12. Сисоєва С.О. Нариси з історії розвитку педагогічної дум- ки: навчальний посібник / С.О. Сисоєва, І.В. Соколова. –
К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 308 с.
13. Сухомлинська О.В. Розвиток особистості і освіта: істо- ричний вимір / О.В. Сухомлинська // Педагогіка і психо- логія. – 2008. – №2. – С. 15–26.
14. Феномен інновацій: освіта, суспільство, культура: мо- нографія / за ред. В.Г. Кременя. – К.: Педагогічна думка,
2008. – 472 с.
15. Phillip C. Schlechty. Schools for the 21-st Century:
Leadership Imperatives for Educational Reform / C.Phillip.
– San Francisco, 1990.

Анотації
Світлана СИСОЄВА
Суспільство і особистість: гармонізація розвитку
У статті розглядаються проблеми розвитку осо-
бистості в умовах трансформаційного суспільства;
аналізуються наукові підходи до визначення сутності
поняття «особистість» та чинників її розвитку, ви-
моги сучасного суспільства до якостей особистості.
Ключові слова: особистість, розвиток, неперер-
вність розвитку, трансформаційне суспільство.
Светлана СЫСОЕВА
Общество и личность: гармонизация развития
В статье рассматриваются проблемы развития
личности в условиях трансформационного обще-
ства; анализируются научные подходы к определе-
нию сущности понятия «личность» и факторов её
развития, требования современного общества к ка-
чествам личности.
Ключевые слова: личность, развитие, непрерыв-
ность развития, трансформационное общество.
Svitlana SYSOYEVA
Society and personality: harmonization of the
development
The problems of the personality’s development in the
conditions of the transformational society are observed in
the article; scientifi c approaches to the identifi cation the
essence of the concept «personality» and the factors of her
development, the demands of the modern society to the
personal merits are analyzed.
Keywords:personality, development, continuity of the
development, transformational society.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас