Завдання 1
Жак Луї Давид
Жак Луї Давид – французский живописець, педагог (за його підрахунками, лише прямих учнів у нього було бл. 500; в нього вчилися Гро, Жерар, Енгр). Надзвичайно впливовий митець для свого часу, його вплив виходить за межі його картин, відбився на стилі моди, дизайні меблів та інтер’єрів.
Народився 30 серпня 1748 р. в Парижі. 1766-1774 рр. – навчався в Королівській академії живопису і скульптури у Жозефа-Мари В’єна. В 1775 р. Давид отримав римську стипендію Prix de Rome (він 4 рази не міг перемогти і намагався закінчити життя самогубством шляхом голодування) і їде в Італію де до 1780 р. вивчав античне мистецтво.
По поверненні на виставці 1784 р. художник здобув славу за картину «Клятва Гораціїв» (1784), де зображені 3 брати-близнюки Горації, що, за легендою, перемогли в поєдинку з трьома братами-близнюками Куріаціями в сварі про могутність Риму. Цю картину сприйняли як заклик до революційної боротьби.
Під час Великої французької революції Давид виступив у ролі політичного діяча, був членом Конвента і брав участь у засудженні короля на страту. Він організовував масові національні свята, створив Національний музей в Луврі. Події революції надихнули митця на створення історичної картини на сучасну тему. В картинах “Вбитий Лепелетьє” (1793, картина не збереглася) і особливо “Смерть Марата” (1793) поєднуються риси портрету й історичної картини. Для них характерні трагічність, проста і лаконічна композиція, сувора стриманість кольору, скульптурна монументальність форм.
Після поразки революції Давида арештували і лише його слава спасла від страти. Після звільнення з в’язниці художник зосередився на творчості і написав 1 з його кращих картин «Викрадення сабінянок» (1795-1799). Більш точна назва: «Сабінянки, що зупиняють битву між сабінянами і римлянами».
Разрыв страницы
Коли влада у Франції перейшла до Наполеона, Давид став привілейованим живописцем імператора. Пише картини на сюжети пов’язані з життям Бонапарта (“Портрет Бонапарта на перевалі Сен-Бернар”, “Коронація Наполеона” і т. д.), але продовжує писати картини на античні сюжети. Після розгрому наполеонівських армій і повернення на трон династії Бурбонів Давид був вигнаний з Франції. Навіть після смерті не дозволили його поховати на Батьківщині.
Характерні риси творчості:
пора на античність – запозичує класичні форми та мотиви (переважно з скульптур), щоб показати почуття гідності, яке втілювалося древніми римлянами.
прагнення до бездоганності та захоплення політичними ідеями фрацузської революції призвело до жорсткого обмеження на вираження почуттів.
картини на його думку мають виховувати у глядача високі моральні якості та громадянські чесноти.
піднесений задум.
сценічна урочистість образів.
майже скульптурна рельєфність, що переважає над колористичним началом.
головні жанр – історичний живопис та портрет.
сюжети: героїчні ідеали епохи перед революцією через образи античної історії(“Смерть Сократа”, 1787; “Ликтори приносять Бруту тіла його синів”, 1789).
Портрет графа Потоцкого1781 рік
Холст, масло
304 × 218
Музей дворца короля Яна III в Вилянуве, Варшава
Художник зобразив графа Потоцького верхом на чудовому і вже покірному жеребці. Він знімає капелюха, салютувавши королю. Світло-синя стрічка ордена білого орла на грудях графа, кремові рейтузи, блакитне небо, соковита зелень молодої трави, білі мережива сорочки Потоцького, сонячні плями на землі - справжнє свято живопису.
Як на мене картина чудово виконана, все детально прописано, чудовий сюжет та композиція.
Франсуа Жерар
4 травня 1770- 11 січня 1837 (66 років)
Народився в Римі. Батько був французьким дипломатом в Римі, що одружився з італійкою. У віці 12 років сина вивезли до Парижа і влаштували до пансіону. Він обрав художню кар'єру і почав опановувати майстерність у скульптора Огюстена Пажу (1730—1809). Бажання слави і живопис спонукали до переходу у майстерню художника Ніколя-Гая Брене (1728—1792). Він покине і Брене́ заради стажування в майстерні уславленого на той час художника Жака-Луї Давіда (1748—1824).
1789 року брав участь у конкурсі на римську премію. Але власний твір виконав з допомогою свого приятеля Ан-Луї Жироде-Тріозона. Це було заборонено тодішніми правилами. Про допомогу дізнались і сумісний твір двох художників (а не одного) нагороду не отримав. 1790 року помер його батько і Франсуа Жерар вивіз матір-італійку у Рим.
Почали діяти революційні закони про французьких емігрантів, котрих революційний уряд декларував як зрадників. Франсуа Жерар, аби не бути покараним за законом про емігрантів, 1791 року повернувся у Париж. Впливовий на той час вчитель Жерара (Жак-Луї Давід) допоміг молодому митцю, що бідував, узяв його у власну майстерню. Є відомості, що Жерар допомагав художникові при створенні уславленого портрета Ле Пеллетьє де Сен-Фаржо, що було звичною практикою в майстерні Давіда, примушеного обставинами працювати в шаленому темпі.
Перебування в революційному Парижі і праця в майстерні революційно налаштованого художника не позначилися на свідомості Жерара, котрий не виробив власної політичної позиції. Влаштований Давідом у революційний трибунал, Жерар перебував там формально, роблячи усе можливе, аби не брати на себе відповідальності. Франсуа Жерар і надалі легко переходитиме з одного політичного табору до іншого, ставлячи за мету власні прибутки і комфортне життя. Він починає працювати портретистом по замовам, але не полишає історичний живопис, котрий вважали тоді престижнішим за портретний. Його звернення до міфологічного жанру обумовлене змаганням із тим же Ан-Луї Жироде-Тріозоном у намаганні довести, що він не гірший.
Водночас зросла його слава портретиста. В Парижі пройшов контрреволюційний переворот і владу в країні перехопили військові на чолі з генералом Наполеоном. Народилась нова наполеонівська еліта, котра волала слави як у стародавніх римлян, величі і пишного оточення. Складовою пишного побуту наполеонівської еліти та Наполеона став ампірний портрет, різновид парадного портрету дореформенного і дореволюційного періоду. Франсуа Жерар і став обслуговувати наполеонівську еліту та Наполеона, нарешті виборов матеріальний успіх і започаткував у власному помешканні модний салон. Серед вдалих портретів цього періоду — портрет мадам Мере́ (Летиція Бонапарт, мати Наполеона 1799 рік, котру він подав як молоду красуню)…
Розпад наполеонівської імперії і усунення його із європейської політики не позначились погано на матеріальному стані тоді вже барона Жерара. Він в черговий раз перейшов на обслуговування аристократів-реставраторів монархії і двору короля Франції Карла Х.
Але його авторитет збряк і був затьмарений художниками нового покоління. Він створює картини в стилістиці холодного або еротичного класицизму («Дафніс і Хлоя», «Амур і Психея», 1822 р.), що почав входити в смугу довгої системної кризи і перетворився згодом на помертвілий академізм.
11 січня 1837 року, після трьох діб невідомої гарячки, він помер у Парижі. Поховання відбулося на цвинтарі Монпарнас.
Лувр – ЖЕРАР ФРАНСУА - Амур и Психея, или Психея, получающая первый поцелуй любви.Рим, 1770 — Париж, 1837. Холст, 186 х 132 см. Приобретена Лувром в 1822 г.
На картині зображені Амур ти Психея яка получає перший поцілунок. Вона сає накидку у виді білої вуалі та сидить на помаранчевій тканині. На фоні гарний, живописний пейзаж та один метелик який знаходиться над головою Психеї. Амур ніжно дотооркається до вуха Психеї , на спині у нього великі крила. На передньому фоні видно дрібні квіти які ледь-ледь виглядають з-за трави.