Міністерство освіти і науки України Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна Факультет геології, географії, рекреації та туризму Кафедра фізичної географії та картографії
Ґрунтознавство
«Історія розвитку ґрунтознавство в Україні»
Виконала студентка групи ГР-11 Чувакорзина В.В.
Перевірила доцент Прасул Ю.І.
Харків 2021
Вступ
Ґрунтознавство - наука про ґрунт, його склад, властивості, походження, розвиток, географічне поширення, раціональне використання. Належить до природничих наук. Вивчає ґрунт як природне тіло, засіб виробництва і предмет праці. Ґрунтознавство займається вивченням генезису, еволюції, біопродуктивності, класифікації, географії та екології ґрунтів; особливостями властивостей ґрунтів у різних гео- та екосистемах, розробляє теорію ґрунтоутворення та формування ґрунтової родючості.Ґрунтознавство почало розвиватися в XVIII ст. і сформувалося як наука в ХІХ ст.
Фізико-географічне районування - система територіального поділу земної поверхні, заснована на виявленні та дослідженні системи супідрядних природних регіонів, що володіють внутрішньою єдністю і своєрідними індивідуальними рисами природи.
Гаврило Іванович Танфільєв - запропонував термін фізико-географічне районування
В основі фізико-географічного районування лежить виявлення:
- об'єктивно існуючих в природі індивідуальних фізико-географічних територіальних комплексів.
- факторів формування цих комплексів,
- їх розвитку,
- віку,
- територіальної локалізації,
- поєднання зональності і азональності, характеру їх кордонів і т. П .
Г.И. Танфильев
1857-1928
Теорія фізико-географічного районування.
Ідея створення галузевого видання належить великому вченому-ґрунтознавцю В. Докучаєву та його учням.
З 1899 року у Санкт-Петербурзі Ґрунтова комісія при Імператорському вільному економічному товаристві почала випускати періодичний журнал «Почвоведение». Рішення про видання журналу було прийнято 16 грудня 1898 року. Головним редактором журналу було обрано Павла Володимировича Отоцького. До редакційного комітету входили: Н. П. Адамов, професор П. Ф. Бараков, магістр Н. А. Богословський, професор К. Д. Глінка, професор П. А. Земятченський, професор Д. О. Івановський, професор П. С. Коссович, П. В. Отоцький, професор Н. М. Сибірцев, приват-доцент Г. І. Танфільєв та А. Р. Ферхмін.
У 1902 році до редакційного комітету журналу «Почвоведение» входили і професори В. В. Докучаєв, А. А. Ізмаїльський та А. Ф. Фортунатов.
«Почвоведение» – це було перше у світі видання, яке всебічно висвітлювало проблеми генезису та географії ґрунтів, хімії, фізики, біології ґрунтів. Журнал був присвячений розробці наукових питань ґрунтознавства та суміжних з ним дисциплін, а також ґрунтово-оціночній справі і містив у собі наступні розділи: оригінальні статті, статті перекладні, російська та іноземна бібліографія, загальна хроніка, хроніка ґрунтово-оціночної справи, хроніка навчальних і наукових закладів, діяльність Ґрунтової комісії і довідковий відділ.
У перших номерах журналу з’явились багато статей глибокого наукового змісту, які відкривали нові перспективи не тільки в ґрунтознавстві, але й в суміжних науках.
«Почвоведение»
Висновок
Ґрунтознавство – наука про ґрунт, його утворення (генезис), будову, склад, властивості, закономірності географічного поширення, взаємозв’язок з навколишнім середовищем, роль у природі, шляхи й методи його меліорації, охорону і раціональне використання у народному господарстві.
На основі підходу було сформульовано уявлення про ієрархічні рівні структурної організації ґрунту: атомарний, молекулярно-іонний, елементарних часток, агрегатний, ґрунтових горизонтів, ґрунтового профілю, ґрунтового покриву.
Важливе значення в розвитку ґрунтознавства мало твердження В.В. Докучаєва про те, що ґрунт є дзеркалом ландшафту. Склад, властивості і ознаки ґрунту є відображенням сукупної дії як сучасного комплексу факторів ґрунтоутворення, так і минулого їх стану. Грунт є закодованою історією ландшафту і цього сучасного стану.
Ґрунтознавство як самостійна галузь природознавства має свої методи дослідження. Основні з них розробив В.В. Докучаєв.
В ґрунтознавстві застосовують ряд методів: порівняльно-історичний, ґрунтових монолітів, ґрунтових лізиметрів, ґрунтоворежимних спостережень, балансовий, ґрунтових витяжок, аерокосмічний, радіонуклідний, експедиційний.
Список використаної літератури
- Белозеров С. Т. Гавриил Иванович Танфильев / С. Т. Белозеров // Люди русской науки. Очерки о выдающихся деятелях естествознания и техники. Геология и география. – Москва : Государственное изд-во физико-математической литературы, 1962. – С. 534-541.
- Украинская советская энциклопедия: в 12 т, 13 кн. — Т. 11. — К.: ГР УСЭ, 1984. — С. 50.
- Професори Одеського (Новоросійського) університету: Біографічний словник. — Т.4: Р — Я. — 2-е вид., доп./ Відп. ред. В. А. Сминтина. — Одеса: Астропринт, 2005. — С. 209—213.
- Ґрунтознавство з основами агрохімії та геоботаніки / В. В. Снітинський, В. Ф. Якобенчук: навч. посібн. — Вид. 2-ге, [перероб. та доп.]. — Львів: Аверс, 2006. — 312 с.
- Грунтознавство і географія грунтів: Тексти лекцій. Ч. 1 / П. В. Климович; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2000 . — 178 c. — Бібліогр.: 9 назв.