Ім'я файлу: реф 2.docx
Розширення: docx
Розмір: 23кб.
Дата: 19.05.2020
скачати
Пов'язані файли:
реф 1.docx
реф 4.docx
Розширення: docx
Розмір: 23кб.
Дата: 19.05.2020
скачати
Пов'язані файли:
реф 1.docx
реф 4.docx
Реферат
на тему: «Історія архівної справи в Україні»
Виконала:
Студентка ЛККУК
3 курсу
Групи ДМ-137Л
Юнко Ірина
Архіви адміністративних та судових установ Правобережної України. Церковні архіви Правобережної України. Магнатські архіви. Заснування Архіву гродських і земських актів у Львові. Розвиток архівної справи на Закарпатті
Архіви адміністративних та судових установ Правобережної України
Особливості формування архівів адміністративних та судових установ у Правобережній Україні пов'язані з перебуванням її земель у складі Речі Посполитої. Всі акти, що торкалися українського Правобережжя, записувалися до КМ, яку вели в Польщі і переховували спочатку в Кракові, а згодом у Варшаві (з 1765 р.). У віданні коронного канцлера, як уже зазначалося, була Волинська метрика.
У 18 ст. співвідношення між архівами центральних і місцевих установ змінилося. Відсутність строгої централізації управління обумовила обмежений склад КМ. Коронний архів зберігав в основному оригінали важливих державних документів, актові книги Коронної канцелярії. Важливу роль в управлінні внутрішніми справами відігравала місцева влада, що позначилося на складі архівів гродських судів (органів судової і військово-адміністративної діяльності старост, яких, призначав король), архівів шляхетських станових судів – земських і підкоморських, архівів міського самоуправління – магістратів і ратуш, а також приватних архівів великих землевласників.
В архівах місцевих судово-адміністративних установ відкладалися різні документи їхніх канцелярій: протоколи (чорнові записи), індукти (чистописи), фасцикули, допоміжні реєстри та індекси справ, суммаріуші.
У 18 ст. значно поповнилися архіви міських урядів – магістратів і ратуш. Найважливішу групу документів в архівах становили актові книги, до яких вносили ухвали з адміністративних питань, записи про процеси міського суду. Іншу цінну групу матеріалів міських архівів становили рахункові акти і книги, наприклад книги запису прибутків і видатків.
У великих містах, зокрема Львові, Перемишлі, Самборі та ін. велися окремі книги ради (радецькі), куди записували ухвали ради як законодавчого і адміністративного органу в місті, акти про діяльність цехів та книги лавничі з матеріалами лавницького суду, який розглядав кримінальні й цивільні справи. У малих та приватних містечках Правобережжя, де міський уряд не ділився на раду й лаву, велися єдині міські книги.
Зміна адміністративного устрою у Правобережній Україні після її приєднання до Російської імперії внаслідок поділів Польщі в кінці 18 ст. докорінно вплинула на архівну справу цього регіону. Становлення нового адміністративного правління за губерніальним положенням 1775 р., введення губерніальних та повітових судів супроводжувалося запровадженням російського діловодства, формуванням при нових канцеляріях архівів за російським взірцем. Старі архіви судово-адміністративних установ, міського самоврядування зазнали великої руйнації. Магдебурзькі книги і книги ратуш майже всі загинули, деякі ратушні книги потрапили до приватних зібрань. Актові книги передавалися до архівів нових державних установ.
Церковні архіви Правобережної України
Церковні архіви Правобережжя 18 ст. відображали релігійну ситуацію в регіоні, церковну організацію, підпорядкування церков, адміністративне управління та ієрархію Римо-Католицької, Греко-Католицької та Православної церков. Характерною особливістю архівної системи в Правобережній Україні була широка мережа церковних архівів, до яких належали архіви церковної адміністрації, храмів та монастирів. Відповідно до церковної організації, формувалися архіви Греко-Католицької митрополії, Римо-католицьких єпископських кафедр та консисторій. Сюди відносять і архіви архієреїв, де зосереджувалася документація не лише про їхню особисту діяльність, але й документи окремих інституцій єпархій.
На збереженість церковних архівів впливала соціально-політична ситуація на Правобережжі у 18 ст. Так, в обстановці безперервних конфліктів, у т. ч. і релігійних, у католицьких ієрархів не було постійної резиденції. Переїзд єпископських кафедр, заснування тимчасових резиденцій, відсутність постійних приміщень для архівів призводило до розпорошення архівних комплексів. Не мали постійної резиденції на Правобережжі у 18 ст. і греко-католицькі митрополити.
У 2-й половині 18 ст. резиденція митрополита найдовше перебувала у Радомишлі. Слідом за митрополитами по їхніх резиденціях мігрував і митрополичий архів у повному складі, або розрізнений на частини, на окремі архіви (згадуються "митрополитанські архіви" Варшавський, Львівський, Луцький та ін.).
Важливість на той час архівів церковної адміністрації підтверджують факти упорядкування Архіву митрополитів Української Греко-Католицької церкви.
Ще з 1699 р. відомий опис (можливо, перший) цього архіву. За наказом митрополита було систематизовано документи (з кожного предмета, наприклад про Брестський собор, про владу і права митрополита тощо, зібрані в одне місце), з’єднано у фасцикули. Опис документів складено за предметами, географічними і власними іменами. Роботи по розбиранню і описуванню митрополичого архіву здійснювали і в 2-й половині 18 ст. Митрополичий архівіст А. Война в 1763 р. склав "Реєстр остатка найденных бумаг". Згрупованим документам надавали заголовки, наприклад "про унію", "про релігію", були заголовки за характером документів: папські булли, присяги митрополитів, королівські привілеї. Зберігалися фасцикули з різними змішаними документами. На групу документів, систематизованих за хронологією, складали описи. З часом, порядок у митрополичому архіві був порушений.
Після смерті останнього митрополита і так званого акту з'єднання уніатів з православними (1839 р.) частину архіву з Радомишля було передано до Білорусько-Литовської колегії, в тюках, на вагу, без описів і "без всякого порядка, с совершенно перемешанньгми документами". За постановою Святійшого Синоду 1843 р. архів колишніх уніатських митрополитів передано до Синодального архіву "для надлежашего хранения".
Архів уніатських митрополитів – найважливіше джерело реконструкції усієї архівної системи Греко-Католицької церкви в Україні.
Православна церква в Правобережній Україні після переходу в унію Перемишльської, Львівської і Луцької єпархій своїх єпархій до кінця 18 ст. не мала. Для керівництва православними монастирями Правобережжя при Київській духовній консисторії було створено "окремий стіл" – "генеральне повиття".
Після включення Правобережної України до складу Російської імперії було проведено і церковно-адміністративну реформу, створювалися самостійні єпархії: Брацлавська (з 1796 р. – Подільська), Житомирська (з 1799 р. – Волинсько-Житомирська). Київська єпархія остаточно оформилася до 1797 р. З часу заснування православних єпархій на Правобережжі ведуть свою історію архіви духовних консисторій.
Архіви функціонували при Луцько-Житомирській та Кам’янецькій римо-католицьких духовних консисторіях (обидві засновані в 1798 р.).
Магнатські архіви
З діяльністю найбільших землевласників Правобережної України – князів Любомирських, Сангушків, графів Потоцьких, Браницьких та ін. пов'язано формування магнатських архівів. Одним з найбагатших, найдавніших і найбільших за обсягом магнатських архівів (займав двоповерховий будинок) був архів князів Сангушків у м. Славуті на Волині.
Значну частину магнатських архівів становили королівські грамоти на володіння, приватні акти на право власності, тестаменти, купчі, орендні контракти, інвентарі та люстрації маєтків, генеалого-родовідні матеріали (родовідні книги, метрики про хрещення, свідоцтва про шлюб, виписки із метричних книг та ін.). До приватних архівів різними шляхами потрапляли і документи з архівів окремих установ. Крім юридичних актів, у магнатських архівах зберігалося офіційне і приватне листування.
Документи магнатських архівів збереглися до цього часу або у вигляді компактних комплексів (магнатських фондів), наприклад архівні фонди Любомирських, Потоцьких, Сангушків в архівосховищах Києва та Львова, або у складі наукових документальних колекцій.
Завданням сучасної архівістики є вивчення історії формування магнатських архівів, реконструкція первісних фамільних зібрань, створення міжфондових і міжархівних довідників про склад і зміст документів фамільного походження.
Заснування Архіву гродських і земських актів у Львові
Важливим етапом у розвитку архівної справи на західноукраїнських землях 18 ст. було заснування історичного архіву у Львові. Перші відомості про формування архіву за часів панування на цих землях австро-угорської монархії маємо з кінця 18 ст., коли за розпорядженням крайового трибуналу в 1783 р. австрійська адміністрація почала надсилати до Львова майже з усіх міст Галичини актові книги ліквідованих гродських і земських судів. Для розміщення цих книг крайова адміністрація виділила приміщення колишньої бібліотеки Бернардинського монастиря. З 1784 р. акти почали надходити до Львова. Того ж року для охорони актових книг було призначено відповідальну особу. У 1828 р. в історичному архіві Львова зберігалося 15323 томи книг.
Розвиток архівної справи на Закарпатті
На архівну справу Закарпаття значний вплив мало включення його до складу Угорщини і реформування місцевих органів управління. Адміністративно-територіальними одиницями на Закарпатті були комітати (жупи), в результаті діяльності яких відкладалися різні документи, насамперед записи постанов жупних зборів. У 1733 р. угорська влада прийняла рішення про будівництво адміністративних будинків для жуп. У зв’язку з цим стало можливим заснування стаціонарних жупних архівів. В адміністративних будинках обов’язково передбачалося приміщення для комітатських документів. Тут зберігалося поточне діловодство: протоколи зборів, листи громадян, скарги.
Хранителем і упорядником документів у комітатських архівах був старший нотар, він завідував і комітатською печаткою. Архівні документи у фасцикулах розмішували у спеціально відведених кімнатах. Матеріали комітатських архівів використовували не лише для наведення довідок, але й в наукових цілях. Відомо, що документами Угочанської жупи користувалися у 18 ст. закарпатські дослідники, зокрема історик Антон Сірмай.
Територіальні зміни жуп негативно впливали на долю архівів: під час переміщувань документи розпорошувалися, пошкоджувалися, частково втрачалися. Відомі на Закарпатті у 18 ст. архіви привілейованих міст Берегова, Мукачева, Ужгорода, приватні графські архіви, архіви Мукачівської дієцезії (єпархії) та Мукачівського чернечого монастиря отців Василіа (останній зберігав документи про монастирські володіння, декрети про дарування монастиреві сіл).