Ім'я файлу: Завдання №2.docx
Розширення: docx
Розмір: 31кб.
Дата: 27.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Завдання №4.docx
Розширення: docx
Розмір: 31кб.
Дата: 27.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Завдання №4.docx
Міністерство освіти і науки України
Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя
Реферат
на тему:
«Історичний розвиток методу проєктів»
Виконала
студентка групи ПОм-1
факультету «Психології та
соціальної роботи»
Палінчак Анжела Володимирівна
Ніжин
2020
План
Вступ………………………………………………………………………………..3
1. Історія розвитку проєктів………………………………………………………4
2. Прагматична педагогіка Д. Дьюї………………………………………………5
3. Педагогічний експеримент Е. Коллінгса……………………………………...7
4. Педагогічні ідеї С. Шацького……………………………………………….….9
Висновки…………………………………………………………………………..12
Список використаної літератури…………………………………………………13
Вступ
На сьогоднішній день застосування методу проектів – одна із альтернатив класно-урочної системи, що використовується як доповнення до інших видів навчання, дає змогу отримати комплексне знання.
Головна перевага полягає в тому, що дитина з великою зацікавленістю буде виконувати ту діяльність, яку обере самостійно.
Застосування методу проектів – це загальна потреба нашого часу. Метод проектів засвідчує повну узгодженість навчання з життям, з інтересами учнів, він ставить учня у становище дорослої людини.
Загальні теоретичні положення щодо методу проектів розглядаються у працях українських і російських науковців: К.Баханов, А.Касперський, О.Коберник, Є.Павлютенков, В.Сидоренко, С.Ящук, Е.Полат, Н.Пахомова, Н.Матяш, І. Чечель.
Усі етапи проектної діяльності учнів початкових класів повинні ретельно контролюватися вчителем, бо і теоретичних, і практичних знань та вмінь у молодших школярів ще мало. Основною метою вчителя є не передача знань, а організація пошукової діяльності учнів. Учитель сам повинен володіти методами досліджень, уміти висувати гіпотези, шукати розв’язання проблем. Він повинен бути зацікавлений в інтелектуальній діяльності, мати високу культуру мислення, бути терплячим. А результати пошуків широко використовувати у процесі навчальної та позаурочної діяльності, що приносить ще більше задоволення молодшим школярам.
Мета дослідження - детально проаналізувати історію розвитку методу проектів, ознайомитися із сучасним розумінням її науковцями.
Згідно із предметом, метою та гіпотезою поставлено такі завдання дослідження:
Розкрити історію розвитку проєктів;
Детально проаналізувати прагматичну педагогіку Д. Дьюї;
Розглянути педагогічний експеримент Е. Коллінгса;
Переглянути педагогічні ідеї С. Шацького.
Історія розвитку проєктів
Пошук нових підходів до навчання в школі з кожним роком стає все більш актуальним і необхідним. Професійне зростання вчителя неможливе без оволодіння новітніми педагогічними технологіями, інноваційними методами навчання.
Метод проектів є одним із найвідоміших способів активізації навчальної діяльності учнів. Проте, крім популярності цієї технології, ми маємо утрирування основних її принципів, перекручування її сутності, що призводить до існування проектів, які не мають ніякого відношення до методу проектів. Серед учителів можна почути:
• «метод проектів нічого не дає»;
• «це просто інша назва того, над чим ми давно працюємо».
Для подолання цих стереотипів важливо детально проаналізувати історію розвитку методу проектів, розглянути причини заборони цієї технології в 1931-му році, ознайомитися із сучасним розумінням її науковцями.
Проектно-технологічний підхід у навчанні не є принципово новим. Розглядаючи еволюцію методу проектів, можна стверджувати, що ще наприкінці 80-х — на початку 90-х років XIX століття в школах Англії організовували навчання таким способом, який дуже нагадує теперішній метод проектів. Ця ідея належить англійському педагогові Сесілю Рейді. Детальний розгляд проблема організації навчання за методом проектів отримала в роботах Д. Дьюї, В. X. Кілпатрика, Е. Колінгса та інших педагогів, які вважали, що діяльність учня повинна орієнтуватися на розвиток його мислення, в основі якого лежить особистий досвід.
У педагогічній літературі термін «метод проектів» уперше з'явився в pp. у звітах массачусетської шкільної адміністрації. Американське бюро освіти в 1911р. затвердило його на офіційному рівні. Однак багато вчених критично ставилися до терміна «метод проектів», вважаючи його не зовсім удалим, тому з цього приводу в США тривалий час точилася полеміка.
Появу проектного навчання пов'язують із сільськогосподарськими школами США кінця XIX ст. і з організацією шкіл в Англії згідно з ідеями Сесіля Редді. На початку XX ст. проектними підходами зацікавилися і загальноосвітні школи. Аналіз літератури свідчить, що теорія та практика проектного навчання почали активно поширювати паралельно в Росії і США на початку XX ст., однак підходи та розуміння сутності методу в цих країнах були різними. Російські психологи й педагоги розглядали цей метод як засіб усебічно розвитку особистості. У США проекти були метою навчання, пов'язаного з виконанням навчальних завдань у реальних життєвих ситуаціях.
ПРАГМАТИЧНА ПЕДАГОГІКА Д. ДЬЮЇ
Наприкінці ХІХ-початку XX ст. у найбільших країнах Європи й Америки виник один із напрямів реформаторської педагогіки — американський прогресивізм, філософською основою якого став прагматизм, заснований У. Джеймсом.
Цей напрям отримав подальший розвиток у працях Д. Дьюї, який розглядав поняття й теорію лише як інструменти пристосування до зовнішнього середовища. На цій новій концепції ґрунтувалися і педагогічні погляди Д. Дьюї. Виходячи з основних положень прагматизму, Д. Дьюї вважав за необхідне будувати виховання та навчання на основі особистого досвіду дітей, який доповнюють знання з окремих навчальних предметів, що мають відношення до діяльності дитини в даний момент. Згідно з цим напрямом педагогічної думки метою виховання було навчання дитини вирішувати реальні життєві проблеми й досягати максимального благополуччя в рамках норм, визначених суспільством. Отже, учнів треба привчати не до пасивного пристосування до реальних умов, а до активного пошуку можливостей покращання життя. У книзі «Школа і суспільство» Д. Дьюї підкреслює переваги активних методів навчання: «Застосування в школі різних форм активної роботи призведе до повного оновлення шкільної атмосфери. Це дасть дитині можливість пристосуватися до життя, школа стане для неї домівкою, де вона буде вчитися, не відриваючись від життя, замість того, щоб залишатись лише місцем, де дитина продовжувала б учити свої сухі уроки, які мають віддалене відношення до того, що може знадобитись їй надалі на життєвому шляху».
Прогресивізм мав чітку практичну спрямованість — реформування американської школи. Тому питання про взаємовідносини школи та суспільства постійно обговорювали його представники. Д. Дьюї, як провідний теоретик прогресивізму, виступав проти розглядання проблем школи поза соціальним контекстом, визнавав її роль у перебудові суспільства, але заперечував будь-яку партійність і революційне втручання в її життя. У своїй праці «Демократія та освіта» вчений підкреслював, що вчителі під час навчання мають роз'яснювати учням соціальні проблеми, але не проводити ніякої агітації.
У праці « Школи майбутнього» Д . Дьюї розкриває сутність проблем того часу: «Дитина має розвиватися і розвиватися природно, але життя суспільства так ускладнилося, його вимоги до дитини такі важливі та наполегливі, що дітям доводиться пояснювати досить багато речей. У сучасному житті те, що оточує дитину, поєднує в собі і складне матеріальне становище, і соціальні відносини людей. Щоб це охопити, дітям потрібно знати дійсно багато. Як же краще організувати справу?»
Для розв’язання цієї проблеми Д. Дьюї висуває гасло «Навчання через діяльність». Обґрунтовуючи свою думку, американський учений доводив, що школяр є дуже активним за своєю природою, тому проблемою педагогіки завжди було те, як скерувати цю активність у певне русло. У тій самій праці Д. Дьюї зазначає: «Найважчий урок, який доводиться засвоювати дитині, це практичний: дитина має пристосовуватися до людей і до роботи, і якщо тут її спіткає невдача, ніяка кількість книг не зможе зарадити справі».
Д. Дьюї вважав, що діяльність школи має бути спрямована на задоволення потреб і розвиток здібностей дітей. Він вимагав урахування основних імпульсів природного розвитку дитини, а саме:
• потреби у спілкуванні з іншими людьми;
• потреби в грі;
• потреби в самовираженні;
• потреби в пізнанні.
Зміст освіти має бути спрямованим на вирішення різноманітних життєвих завдань, набуття досвіду та його збагачення в умовах навчального середовища. Роль учителя та вихователя полягає лише у спрямуванні учнів відповідно до їхніх потреб, підтримці самостійної діяльності дітей, у розвитку їхньої допитливості.
Ідеї американського педагога сприяли врахуванню сутності дитячої природи в навчальному процесі, пошуку нових форм навчання, однією з яких є метод проектів.
ПЕДАГОГІЧНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ Е. КОЛЛІНГСА
У 1917 р. професор Е. Коллінгс розпочав упровадження методу проектів у одній із звичайних сільських шкіл штату Міссурі. Провідними принципами, на яких базувався цей метод, були врахування природних спонтанних імпульсів дитини та супутнє навчання. Згідно з цією методикою учні мали самі проектувати те, чим їм належало займатися. Метою школи було не набуття дитиною тих чи інших знань, які дає звичайна школа, а безпосереднє поліпшення життя дитини. Відправним пунктом навчання було те життя, яке вели хлопці та дівчата 6-14 років з усіма їхніми інтересами й бажаннями. Першим кроком своєї системи Е. Коллінгс вважав допомогу дітям у виборі захопливої та плідної діяльності, а також у розплутанні запитань, з якими їм довелося б зіткнутися.
Першочергову увагу приділяли тим видам діяльності, які є особливо ефективними для набуття знань. Навчальна програма була сукупністю взаємопов'язаних дослідів. Матеріал для навчання — повсякденний досвід учнів, які самі обирали зміст навчальної роботи. Учитель лише допомагав їм здійснювати заплановану діяльність. Е. Коллінгс поділяв проекти на такі групи:
• екскурсійні проекти;
• конструктивні проекти;
• ігрові проекти;
• проекти-розповіді.
Екскурсійні проекти
• Чим відрізняється сосна від кедра.
• Яким чином м-с Гінн вирощує дині.
• Як консервувати томати на консервній фабриці.
• Як м-р Мерфі доглядає взимку своїх овець.
• Як у дім громадянина Бассермана постачають світло, воду й тепло.
• Як проходить обіг грошей у банку.
• Як друкують газету «Джоплінський кур'єр».
• Як розпилюють лісні матеріали.
Конструктивні проекти
• Виготовлення стільців для бібліотеки.
• Дослідження складових молока.
• Улаштування та обробка шкільного городу.
• Улаштування квітника в шкільному саду.
• Ремонт взуття для школярів.
• Пошиття костюмів для вистав.
• Виготовлення решета для дослідів над зерном
Ігрові проекти
- Прогрес у фермерському житті.
- Школа минулого і сучасна школа.
- Разом було відпрацьовано 124 ігрові проекти
Проекти розповіді
Е. Коллінгс поділяв ці проекти на 4 групи
- усні
- пісенні
- музичні
- картинні
У. Кілпарик
Найбільш чітке вираження ідеї Д Дьюї у діяльності Кілптаріка, професора педагогічного коледжу. У1918 р. він пише роботу «Метод проектів», у якій розглядає систему цільових активів педагогічного процесу. Основна ідея цього педагога грунтується на активній діяльності учнів у соціальному оточення.
Незважаючи на популярність ідей У. Кілпатрика (за методом проектів
навчалось до 35000 учнів у кожному штаті), його методи піддавали критиці. Виникли суттєві розбіжності між ним і Д. Дьюї, який вважав, що неможливо в жертву нововведенням приносити принципові основи навчання. Він виступав за збереження предметної системи в умовах комплексного навчання і наполягав, що отримання дітьми систематичних знань можливе тільки під керівництвом підготовлених учителів; вважав, що більшість проектів банальні й не мають освітньої цінності.
ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ С. ШАЦЬКОГО
Розглянемо розвиток проектного навчання на початку XX ст. у Росії. Російські вчені пов'язували метод навчання перш за все з проблемою розвитку особистості, підготовки її до життя та праці.
У 1905 р. С. Шацький створив невелику групу співробітників, яка працювала над активним використанням проектного методу в практиці викладання. Шацьким школа для підлітків товариства «Сетлемент» (культурне селище) працювала на основі проектної діяльності, теоретично розробленої пізніше.
У праці «Дитяча праця і нові шляхи» педагог підкреслив сутність своїх поглядів на навчання: «Якщо діти що-небудь думають, бажають, мріють, то треба зробити так, щоби багато чого, що є всередині них, вилилося назовні, увійшло в їхнє повсякденне життя. Потрібно допомогти їм, оскільки дорослі привласнили собі, і то безпідставно, право знати, що саме потрібно дитині, і таке само право не рахуватися з тим, що хоче дитина».
Однак ідеї С. Шацького не мали подальшого розвитку в Росії того часу. Після соціально-політичних змін 1917-го року молода радянська держава, не отримавши у спадок від старої Росії вагомого науково-педагогічного досвіду, прагнула використати все найцінніше в цій галузі зі світового досвіду. Найбільший вплив на радянських педагогів мали ідеї Д. Дьюї. Як зазначав І. Бровер: «...Не приймаючи всієї педагогічної концепції Д. Дьюї в цілому, вважаємо, що техніка Дьюївської педагогіки настільки вища за ту, яка була залишена нам у спадщину від дореволюційної Росії, що з неї багато чим ще можемо й мусимо користуватися.»
Певні спроби використання та впровадження методу проектів спостерігались у вітчизняній педагогічній теорії і практиці в 20-х роках XX століття, проте цей метод був тільки зовні схожий на американський, а насправді спотворював його.
У 1931 році метод проектів було засуджено і заборонено. Відтоді як у Росії, так і в Україні в педагогічній практиці проектування не застосовувалося. Чому ж школа відмовилася від проектування? Адже очевидною є перевага цієї технології над іншими. Частково відповідь можна знайти, якщо звернутися до будь-яких тогочасних освітянських довідників. Так, наприклад, у «Педагогічній енциклопедії», виданій у Москві 1968 року, зазначено, що «метод проектів — система навчання, при якій учні набувають знань у процесі планування і виконання з поступовим ускладненням практичних завдань — проектів». І далі такий висновок: «...Побудова навчального процесу за методом проектів призводить до ліквідації навчальних предметів, до різкого зниження рівня загальноосвітньої підготовки учнів». З наведеної цитати добре видно найбільш прогресивну (в освітньому контексті) сторону проектного навчання — інтеграцію знань та їх реалізацію на практиці.
На відміну від радянської системи освіти, за кордоном метод проектів як освітня технологія є провідним.
Так, наприклад, в Англії система технологічної підготовки інтегрує п'ять навчальних предметів — ремесло, дизайн, інформаційні технології, бізнес, домашня економіка. З 1988 року в державних школах Англії введений обов'язковий предмет «Технологія», який поділено на дві частини: «Дизайн і технологія» та «Інформаційні технології»
Усі вітчизняні й зарубіжні вчені вказують на дидактичну значимість проектного навчання, його вагомість не лише у формуванні певних умінь, а й виховних можливостей. Цінність проектування полягає в тому, що саме ця діяльність привчає дітей до самостійної, практичної, планової й систематичної роботи, виховує прагнення до створення нового або існуючого, але вдосконаленого виробу, формує уявлення про перспективи його застосування; розвиває морально-трудові якості, мотиви вибору професії і працелюбність.
У зв'язку з оновленням вітчизняної освіти, впровадженням у навчально-виховний процес української школи освітньої галузі «Технології» метод проектів як одна з основних змістових ліній цієї галузі потребує докладного науково-методичного дослідження.
Успішність й ефективність проектування забезпечується за умови правильної та послідовної організації виконання проектів.
Висновок
Метод проектів, тобто навчання у співпраці, знаходить все більше поширення в системах освіти різних країн світу. Причин тому кілька і коріння їх не тільки у сфері педагогіки, але, головним чином, у сфері соціальній:
1) необхідність не стільки передати учням певні знання, скільки навчити одержувати їх самостійно, вміти користуватися набутими знаннями для розв'язання нових пізнавальних і практичних задач;
2) актуальність одержання комунікативних навичок і умінь, тобто умінь працювати в різноманітних групах, виконуючи різні соціальні ролі (лідера, виконавця, посередника тощо);
Робота над проектом — практика особистісно орієнтованого навчання у процесі конкретної діяльності учня, на основі його вибору, з урахуванням його інтересів. Навчальне проектування орієнтоване, перш за все, на самостійну роботу учнів, яку вони виконують упродовж визначеного відрізку часу.
Безумовно, будь-яка робота над темою чи просто групова робота не може називатися методом проектів. Технологія проетування передбачає вирішення учнем або групою учнів проблеми, що потребує використання різноманітних методів, засобів навчання, а також інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, творчості.
Результати виконання проектів повинні бути «відчутними» якщо це теоретична проблема — конкретне її вирішення, якщо практична — конкретний результат, готовий до впровадження.
Проектна технологія передбачає при її виконанні сукупності дослідницьких, пошукових творчих за своєю суттю методів прийомів, засобів.
Таким чином, суть проектної технології — стимулювати інтерес учнів до певних проблем, що передбачають володіння визначеною сумою знань, та через проектну діяльність, яка передбачає вирішення однієї або цілої низки проблем, показати практичне застосування набутих знань від теорії до практики, гармонійно поєднуючи академічні знання з прагматичними, дотримую чи їх відповідний баланс на кожному етапі.
Список використаної літератури:
1. Обслуговуюча праця 5 кл. с.5-18
2. Киричук О. В., Коберник О. « Психолого-педагогічне проектування навчально-виховного процесу»/ Педагогіка і психологія. — 1996 — № 4 с. 4-9.
3. Л є р н є р П. Проектування як основний вид пізнавальної діяльності школярів/ Завуч 2003. с.6-10
4. Переверзев Л. Проектный подход и требования к учителю /Школа и производство. — 2002. — № 1. с. 14-16.
5. Л о г в и н В. Метод проектів у контексті сучасної освіти // Завуч. — 2002. -№ 26. - С. 4.